Café Kyiv цього року відбувалося так, що я несподівано зрозуміла, що танцую посеред холлу і натовпу під "Серце б'ється, серце вже не б'ється в напряженії ліцо", в руках у мене одноразова миска з сирниками в сметані, а поряд підспівують дівчата, які роблять український стендап в Берліні, і я собі думаю, якщо ваша робота не схоже на таке, то навіть не думайте мене кликати. Забувається, що я вже на локації дев'яту годину, а три ще попереду.
Також цього року приїжджала Урсула фон дер Ляйен. Вже в сбані я придумала їй нікнейм - Урсулка Ксеня. Їду, посміхаюсь.
#переклад

Хай воно як, а життя в Німеччині, а тим паче в Берліні загострює оптику бачення всілякої патріархальної фігні, наприклад, в робочому контексті, або ж - безпосередньо в кабіні.
Сексуалізоване ставлення до колежанок з оціночними висловлюваннями на адресу їхнього зовнішнього вигляду і запитаннями про заміжжя. Доторки в кабіні (за плече, на знак того, що робимо take over, але ж не через кожні 15 хвилин). Забирання на себе мікрофона на п'ять хвилин раніше від домовленого як така собі турбота вищої і більш сильної істоти про нижчу і слабшу. При чому, жінка ж не втямить, як вимкнути мікрофон на своєму пульті, бо дурна, треба самому тицяти. Відмовитися від підміни під час послідовного, бо ж не треба мені ще від якогось дівчиська допомоги, на питання, чому відмовляєшся змінитися, сказати, що дівчисько погано перекладає, а тоді ще й зауважити, що й скоропису воно не навчилося.
Колись я б прийняла такі штуки максимум за кумедну дивакуватість, зараз же вони виглядають абсолютно bizarre
#переклад

Хто бачив у ФБ, вибачте :)

Війна почалася, коли мені було 27. Я щойно розлучилася, мені було ніде жити, мені було нічого не зрозуміло й тривожно. А ще хотілося смакувати життя, попри захоплення ХОДА і стрьомні події в рідному місті, попри те, що вже влітку приїхали перші біженці зі Сходу і Криму, і я перекладала їхні історії, які потім надрукують в європейських медіа, і я поїхала у щойно звільнений Слов'янськ, щоб надрукованих історій побільшало, а ще, щоб самій побачити - вперше - місто, у яке прийшла війна.
І впав Ленін, і пролунав вибух схованої під снігом бомби неподалік від моєї тодішньої нової квартири - свого гніздечка, маленького клаптика власного світу, який вдалося здобути після втрати всього із розлученням. Було з кожним роком все більше розуміння, зустрічей з людьми, яким я дуже вдячна, можливість поїхати жити в Київ, але вибір на користь Харкова, і новий в ньому дім, ще більш любий. І 22 лютого пропозиція попрацювати у Львові. Ні, я лишуся зі своїми, у своєму місті.
І біль втечі, і радість зустрічі з Харковом, який дивом не змінився у своїй сутності.
Я вже ледь пам'ятаю життя без війни.
Війна йде 10 років.
Скільки ще?

Дивилася це інтерв'ю і не змогла не відмітити: хтось на фоні шушутажить англійською, значить, на кабіну бюджету не знайшлося знов. Ну що ж. Але захотілося бути там, на місці цього чоловічого голосу, перекладати президента у Ха про посилення ППО

П.С. передивилася фото, трохи краще уявила, як проходив переклад

А ще сьогодні друга річниця обстрілу будівлі ХОДА на площі Свободи. З того вибуху почався ранок, а що таке ракета Калібр тоді ще важко було уявити.
Багато місяців потому я стояла біла ХОДА, і будівля мені видалася про гордість і силу. Символічно, що й фасад її дивиться на північ.
Відмічаю цю дату як дату пам'яті. Не забуду.

Про Соловій і її інтерв'ю

Від кліпу "Юність" мені свого часу стало дуже зле. Відео з'явилося у перший рік великої війни, восени або ранньою зимою, вже не пам'ятаю точно. На той час мої нерви вже просто закінчилися, я набрала 7 кг зайвої ваги і дивилася на світ крізь опухлі очі, а біль, ненависть і втома стали тими трьома конями, які несли мене по життю. Загалом, війна - зовсім не те, що звичайно додає жінкам краси. Війна - це взагалі не про красу. А тут цей кліп із повним набором патріархальної естетики, тут тобі і і різниця у віці, де жінка подається німфеткою, залежною кицюнею із неправдоподіно низькою вагою. І Сергій, наш рупор епохи, ідейний лідер, демонструє, що отакі жінки нині потрібні. Не злі й сильні, котрі борються за свою країну, своїх дітей і коханих, а - отакі. Попри війну, молоді, свіжі, стрункі й пристрасні. Ні, жіночки, ніяка війна не відміняла ваш святий обов'язок "виглядати" й сексуально прикрашати собою стіл. Вийшла з укриття, і до наступної повітряної тривоги давай, фігач манікюр, качай попу і проходить курси мінєту.

Після інтерв'ю Соловій стало остаточно ясно, що йдеться про чоловічу владу і жіночі "штучки", щоб крутити мужиком при владі. Щось я не чула нічого про молодих та гарячих коханців-протеже Забужко або Карпи
Сумно
😢😢

Друзі, сьогодні мій день народження.
Якщо ви хотіли би мене привітати, то запропоную вам зробити донат на збір харків'ян Медіагрупа Накипіло.
Так співпало, що у нас день народження в один день, тож тим паче, не можу стояти осторонь :)
Ось що пише про збір журналістка "Накипіло" Анна Мясникова :

"Найкращий спосіб відсвяткувати День народження — допомогти ЗСУ. Тож ми збиратимемо мільйон гривень для нашого друга Гліба Тимошенка.

Гліб — відомий харківський ведучий, випускник «ХАІ» та співзасновник «Накипіло». Саме Гліб придумав нашу назву.

Від початку повномасштабного вторгнення Гліб захищає Україну в лавах 102-ї бригади ТрО.

Десятиріччя ми вирішили відзначити великим збором на підтримку підрозділу Гліба. На ці кошти ми з вами купимо роботизований комплекс для евакуації поранених, вантажний квадроцикл і бінокуляр нічного бачення".

Банка: https://send.monobank.ua/jar/5pJkWor1YG
PayPal: [email protected]

Фото: Lisa Burdeniuk

А ще 20 днів у Маріуполі отримав Оскара! Ви знаєте це і без мене, звісно. Такий собі інформаційний подарунок на ДН у світі, що не надто бавить гарними новинами.
Влучно сказав Мстислав, що найбільше хотів би не зняти цей фільм, але його знято. І світова спільнота дає найпрестижніжу кіно-нагороду, але не зупиняє війну (один друг поділився в мережі, що в квітні 2022, поки його родина ще лишалася в Маріку, відбувалися речі вдвічі чи втричі страшніші від того, що показано у фільмі). Але ж Оскар - це розголос. На тлі політичних подій у США. Я думаю, це важливо, і це перемога в певному сенсі.
Окремо приємно, що Оскара здобули харків'яни. Я дуже пишаюся!

#переклад
Є два типи клієнтів, які ніколи не зникнуть, як найбільш пристосовані до існування в навколишній дійсності види.
Тип 1: У нас чотири години на онлайні, але ви попрацюйте одна, бо там "не треба прям слово в слово перекладати"
Тип 2: "Пішов піп по базару посмотрєть койкогого товару": питають напряму, скажуть, що дорого, тоді спитають в агенцій, агенція вийде на тебе - їм дорого, і коли шестеро колег на ринку порадять тебе, вони збагнуть, що всі дороги ведуть в Рим, і погодяться на твою ціну. Але можливо, на той момент ти вже матимеш іншу роботу, перекладати піде репетиторка чиєїсь дитини, і всі знов нарікатимуть на непрофесійний переклад

Пост-прохання про допомогу залу

В мене зріє нефігова втома від професійних комунікацій. За день мені доводиться писати кілька десятків повідомлень/електронних листів (і це тільки по роботі): узгодити замовлення, відписатися про отримання матеріалів/цінних вказівок, паралельно - діалоги з напарниками. Це якщо немає змін у замовленні, і ви все швидко погодили. Зараз у мене клієнт, який мене "комунікує" протягом 10 днів, наче підтвердив, але щодня якісь зміни й нові домовленості.
Але це не все. Окрема стаття - коли не можеш вийти на замовлення. Тоді що? А порекомендуйте перекладача. Або порекомендуйте перекладача у Харкові або ще такого роду дружні консультації.
Колеги, у вас теж так?
Вам так норм?
Буду дуже вдячна за лайфхаки, як вигрібати це все. Бо щось від сигналу повідомлення мене вже тіліпає

#переклад

Пишаюся містом, яке витримавши масовану атаку терористичної держави, дістало генератори, варить каву, годує, лагодить поломки, регулює вручну дорожній рух.
Дуже люблю тебе, Ха ❤️

Повернулася до до24лютневої практики ведення таблички клієнти-замовлення, і мене так засмотктало опасноє смоктало, що оце тільки відійшла від компа. Дуже пізнавально! Наприклад, стало зрозуміло, чому я останнім часом хочу сидіти вдома і смажити сирники, а бо лютий був по роботі такий лютий, що близько до екстриму. Ну і відмітила певний поступ: більше не накопичую авгієві стайні невиставлених рахунків. І хоч питання із комунікаціями все ще відкрите, але ж є за що себе похвалити.
На фото, тим часом, робота, яку я отримала у подарунок на ДН від художниці Марії Крутоголової. Це картопелька у пошуках сенсів. До неї додавалася прикраса у вигляді зірочки, яка вказує картопельці шлях. Класно, коли маєш друзів митців, вони можуть робити отакі концептуальні подарунки.

На правах реклами сторінка Марії отут: https://www.instagram.com/art_kruto?igsh=NzFhdnJzMGlocDJ1

#переклад

Коротко про те, чому я втомлююся від комунікацій. До цього повідомлення у мене є три запитання.
Яка Ірина?
Яка Юлія?
Який переклад?
Аааааааа /тікає/

Метафора "Харків є/був/може бути/ другим Алеппо вже мене відверто замахала. Бо я її чую з перших днів повномасштабки від людей, які не мали жодного поняття про обстановку в Ха, і просто ляпали цю фразу, аби щось ляпнути.
Тепер це "офіційно прозвучало з вуст" мера, і я розумію, навіщо, хай буде на краще. Але тригерить бляха. Дякую вам, що послухали

Це одна з тих сакур, на які ми того року скидалися нашим харківським під'їздом. Розквітла 🥰

На грузинській дісталися теми дієслів (хто розуміє, той розуміє).
Цікаво бачити, що значить не індоєвропейська мова.
Дієслово "бути" виглядає дивно лише в теперішньому часі. А от в майбутньому воно цілком нормальне, навіть типове

Цікаво, чи мене хтось тут ще чекає/читає? Ось і перевіримо. Запощу вам про те, що я допрацювала сезон бадьорим онлайном про дезинформацію, та й тому рада. Є про що порефлексувати, та й час на це вже буде.
Ви що, як?