Forwarded from Софійське Братство
#цитата #історія
Маса молодих людей відмовляється від читання, люди все гірше й гірше знають історію, а це дуже небезпечно, тому що люди, які не знають історії, можуть стати рабами нових псевдопророків, які нав’язуватимуть брехливі доктрини.
Історія – це як імунна система людства. Людина, яка знає історію, захищена. Вона знає, які були ілюзії, хибні ходи, і як розвивалися події, і може захищатися, а якщо людина не знає історії, то їй можна нав’язати будь-що.
Юрій Щербак, український письменник, публіцист
Маса молодих людей відмовляється від читання, люди все гірше й гірше знають історію, а це дуже небезпечно, тому що люди, які не знають історії, можуть стати рабами нових псевдопророків, які нав’язуватимуть брехливі доктрини.
Історія – це як імунна система людства. Людина, яка знає історію, захищена. Вона знає, які були ілюзії, хибні ходи, і як розвивалися події, і може захищатися, а якщо людина не знає історії, то їй можна нав’язати будь-що.
Юрій Щербак, український письменник, публіцист
Forwarded from Софійське Братство
Forwarded from Софійське Братство
⬆️
#цікаве #історія
Факт №1: Братство утворене у 1460 році при храмі Успіння Богородиці міста Львова.
Факт №2: Члени братства перебували в тісних взаємовідносинах: у разі потреби вони допомагали один одному, слідкували за мораллю у громаді, забезпечували храми та церкви усім необхідним церковним начинням, а також організовували релігійні свята й різноманітні церковні урочистості.
Факт №3: Братство здійснювало нагляд за мораллю єпископату. Також у сферу інтересів братства входила боротьба проти необмеженої влади церковних феодалів, їхнього збагачення й свавілля.
Факт №4: У 1573 році в Львівському Успенському братстві було відкрито власну друкарню, де в 1574 році Іван Федоров видав «Апостол» і «Буквар». У друкарні друкували та розповсюджували чималу кількість літургійної, навчальної, богословської літератури староукраїнською, церковнослов’янською, латинською, польською й грецькою мовами з навчально-просвітницькою метою.
Факт №5: Братство широко займалося просвітницькою діяльністю: утримувало школу, бурсу та друкарню, готувало вчителів-дидаскалів, друкувало підручники та церковні богослужбові книги.
Факт №6: За зразком Львівського братства, розпочали організовуватися подібні братства і в інших містах, зокрема Перемишлі, Луцьку, Києві. Збільшилася чисельність братських шкіл, які сприяли розвитку та поширенню освіти.
Факт №7: У 1586 році братство отримало ставропігію та стало поважною інституцією, яка визнавалася Константинопольським патріаршим престолом, польською короною, а з часу унії (з 1709 року) і Римським апостольським престолом.
Факт №8: Згідно зі своїм статутом братство вело купецьку та банківську діяльність.
Факт №9: З кінця XVI століття Братство бере на себе функцію юридичної охорони прав українського народу в Польській державі, перш за все за зрівняння прав українських і польських міщан, звільнення українського населення від контрибуцій. Братство вибороло собі два постійні місця у Львівському магістраті, і його представники захищали українське населення у Львові.
Факт №10: Активна громадська позиція братства привертала увагу й високе довір'я багатьох визначних діячів, які вважали за честь бути членами Братства, таких як: київський воєвода Адам Кисіль, гетьман України Іван Виговський, князь Андрій Вишневецький, сини і дочки молдавського господаря Єремії Могили, суддя Григір Лісницький, митрополити Іов Борецький та Петро Могила, заможні міщани українського, волоського та грецького походження, а також представники різних станових верств.
Факт №11: Після входження Галичини до складу Австрійської монархії Ставропігійське братство під тиском влади припинило своє існування, і в 1793 році на його місці на засадах правонаступника було створено Ставропігійський Інститут, який діяв до 1939 року.
Факт №12: Михайло Грушевський високо оцінював Львівське братство, відзначаючи, що воно стало «контрольним органом церкви й суспільства, трибуналом - на перший погляд - у справах релігії й моральності тільки, але в основі своїй трибуналом національним взагалі, певного роду «українським урядом».
#цікаве #історія
Факт №1: Братство утворене у 1460 році при храмі Успіння Богородиці міста Львова.
Факт №2: Члени братства перебували в тісних взаємовідносинах: у разі потреби вони допомагали один одному, слідкували за мораллю у громаді, забезпечували храми та церкви усім необхідним церковним начинням, а також організовували релігійні свята й різноманітні церковні урочистості.
Факт №3: Братство здійснювало нагляд за мораллю єпископату. Також у сферу інтересів братства входила боротьба проти необмеженої влади церковних феодалів, їхнього збагачення й свавілля.
Факт №4: У 1573 році в Львівському Успенському братстві було відкрито власну друкарню, де в 1574 році Іван Федоров видав «Апостол» і «Буквар». У друкарні друкували та розповсюджували чималу кількість літургійної, навчальної, богословської літератури староукраїнською, церковнослов’янською, латинською, польською й грецькою мовами з навчально-просвітницькою метою.
Факт №5: Братство широко займалося просвітницькою діяльністю: утримувало школу, бурсу та друкарню, готувало вчителів-дидаскалів, друкувало підручники та церковні богослужбові книги.
Факт №6: За зразком Львівського братства, розпочали організовуватися подібні братства і в інших містах, зокрема Перемишлі, Луцьку, Києві. Збільшилася чисельність братських шкіл, які сприяли розвитку та поширенню освіти.
Факт №7: У 1586 році братство отримало ставропігію та стало поважною інституцією, яка визнавалася Константинопольським патріаршим престолом, польською короною, а з часу унії (з 1709 року) і Римським апостольським престолом.
Факт №8: Згідно зі своїм статутом братство вело купецьку та банківську діяльність.
Факт №9: З кінця XVI століття Братство бере на себе функцію юридичної охорони прав українського народу в Польській державі, перш за все за зрівняння прав українських і польських міщан, звільнення українського населення від контрибуцій. Братство вибороло собі два постійні місця у Львівському магістраті, і його представники захищали українське населення у Львові.
Факт №10: Активна громадська позиція братства привертала увагу й високе довір'я багатьох визначних діячів, які вважали за честь бути членами Братства, таких як: київський воєвода Адам Кисіль, гетьман України Іван Виговський, князь Андрій Вишневецький, сини і дочки молдавського господаря Єремії Могили, суддя Григір Лісницький, митрополити Іов Борецький та Петро Могила, заможні міщани українського, волоського та грецького походження, а також представники різних станових верств.
Факт №11: Після входження Галичини до складу Австрійської монархії Ставропігійське братство під тиском влади припинило своє існування, і в 1793 році на його місці на засадах правонаступника було створено Ставропігійський Інститут, який діяв до 1939 року.
Факт №12: Михайло Грушевський високо оцінював Львівське братство, відзначаючи, що воно стало «контрольним органом церкви й суспільства, трибуналом - на перший погляд - у справах релігії й моральності тільки, але в основі своїй трибуналом національним взагалі, певного роду «українським урядом».
Forwarded from Софійське Братство
#актуальне #історія
Священник Іван Поліщук: Про «розкол» та «гоніння» на прикладі Македонської архієпіскопії.
Визнання нової помісної церкви – це завжди добре, адже несе мир тому чи іншому народу
В 1967 році Православна Церква на території республіки Македонія, яка отримала декількома роками раніше автономію, відʼєдналась від Сербської Православної Церкви. В тому ж році Синод Сербської ПЦ визнав македонців розкольниками, а Собор 2005 року визнав їх відлученими від Церкви.
У травні 2018 року Вселенський патріархат Константинополя погодився передивитись канонічний статус церкви.
9 травня 2022 року Вселенський патріархат прийняв церкву до сопричастя під назвою Охридська архієпископія, а також визнав Північну Македонію канонічною територією цієї церкви. 16 травня 2022 року Сербський Патріархат оголосив про припинення розколу між Патріархатом та Архієпископством, повернувши церкві повне сопричастя та ту саму автономію, надану у 1959 році.
24 травня 2022 року Сербський Патріарх Порфирій заявив, що Священний Синод Сербської православної церкви одноголосно прийняв прохання про автокефалію Охридської православної церкви. 5 червня у Соборі Святого Савви у Белграді сербський патріарх Порфирій вручив архієпископу Македонської православної церкви Стефану томос про визнання її незалежності.
Що ж відбувалось в самій Македонії в той час? Сербська ПЦ мала там свою, канонічну митрополію. Досить довгий час "канонічним" головою Церкви Македонії був архієпископ Іоан Вранішковський. Влада республіки ж визнавала тільки одного голову Православної Церкви в Македонії –архієпископа Охридського Стефана Веляновського.
Єдиний канонічний єпископ в Македонії з точки зору кіріархальної Сербської Церкви Іоанн Вранішковський пережив справжнє пекло в своєму житті. Зараз я залишу всі церковно-політичні, документальні, паперові моменти, тобто систему, і зверну свій погляд на людину.
Ось є владика Іоанн. Він себе визнає єдиним канонічним єпископом, він про це говорить. Він багато спілкувався з архієреями в росії, цитувався московськими церковними виданнями, лікувався в росії і навіть деякий час там проживав. Постать і крайні погляди владики Іоанна використовувала російська церковна пропаганда, адже вони були близькі до її повістки по Україні. Це ми опустимо, бо не на цьому я хочу наголосити.
А ось за те, що він крив всякими словами македонців, називаючи їх безблагодатними, розкольниками та ін. – за це він терпів побої, сидів у тюрмі, мав масу проблем з проживанням в Македонії і як наслідок підірване здоровʼя. Часто його просто на кордоні забирали одразу у вʼязницю, часто просто не впускали, депортовували та ін. Тобто робили все, що називається «ганєніями на кананічєскає праваславіє».
І ось настає 2017-2018 рр., процес визнання македонців зрушив з мертвої точки. Тих, кого клеймив владика Іоаанн через декілька років після підписання паперів стають не безблагодатними, страшними неканонічними розкольниками-самосвятами, а повноцінними архієреями і священиками. Виписали папірці, поулибались на камери, відслужили Літургію, причастились і питання вирішене.
А в мене тепер питання: а нерви, здоровʼя, згаяний час життя хто поверне тому ж владиці Іоанну?
А ось якщо змоделювати ситуацію на українські церковні реалії, то таких Іоаннів Вранішковських в нас майже вся УПЦ. Хто нам поверне здоровʼя, нерви і все інше, що ми втратили, гризучись та клеймлячи українець українця? Як результат – прийшла війна, яка почалась в т.ч. за оцю «кананічєскую правду і прітєснєнія рускай церкві на (щоб ви там скисли з своїм НА) Українє».
Це важко було тридцять років тому підписати нам папірці, поулибатись та й помиритись? Македонці дійшли до цього, а коли дійдемо ми? Питання риторичне.
Тепер про владику Іоанна Вранішковсього – він тепер архієрей Македонської ПЦ з титулом Крушевсько-Демірхісарський. В тій церкві, проти якої боровся. Чи там змінились архієреї? Ні! Чи змінився предстоятель? Ні, той же Стефан, якого він клеймив розкольником. ⬇️
Священник Іван Поліщук: Про «розкол» та «гоніння» на прикладі Македонської архієпіскопії.
Визнання нової помісної церкви – це завжди добре, адже несе мир тому чи іншому народу
В 1967 році Православна Церква на території республіки Македонія, яка отримала декількома роками раніше автономію, відʼєдналась від Сербської Православної Церкви. В тому ж році Синод Сербської ПЦ визнав македонців розкольниками, а Собор 2005 року визнав їх відлученими від Церкви.
У травні 2018 року Вселенський патріархат Константинополя погодився передивитись канонічний статус церкви.
9 травня 2022 року Вселенський патріархат прийняв церкву до сопричастя під назвою Охридська архієпископія, а також визнав Північну Македонію канонічною територією цієї церкви. 16 травня 2022 року Сербський Патріархат оголосив про припинення розколу між Патріархатом та Архієпископством, повернувши церкві повне сопричастя та ту саму автономію, надану у 1959 році.
24 травня 2022 року Сербський Патріарх Порфирій заявив, що Священний Синод Сербської православної церкви одноголосно прийняв прохання про автокефалію Охридської православної церкви. 5 червня у Соборі Святого Савви у Белграді сербський патріарх Порфирій вручив архієпископу Македонської православної церкви Стефану томос про визнання її незалежності.
Що ж відбувалось в самій Македонії в той час? Сербська ПЦ мала там свою, канонічну митрополію. Досить довгий час "канонічним" головою Церкви Македонії був архієпископ Іоан Вранішковський. Влада республіки ж визнавала тільки одного голову Православної Церкви в Македонії –архієпископа Охридського Стефана Веляновського.
Єдиний канонічний єпископ в Македонії з точки зору кіріархальної Сербської Церкви Іоанн Вранішковський пережив справжнє пекло в своєму житті. Зараз я залишу всі церковно-політичні, документальні, паперові моменти, тобто систему, і зверну свій погляд на людину.
Ось є владика Іоанн. Він себе визнає єдиним канонічним єпископом, він про це говорить. Він багато спілкувався з архієреями в росії, цитувався московськими церковними виданнями, лікувався в росії і навіть деякий час там проживав. Постать і крайні погляди владики Іоанна використовувала російська церковна пропаганда, адже вони були близькі до її повістки по Україні. Це ми опустимо, бо не на цьому я хочу наголосити.
А ось за те, що він крив всякими словами македонців, називаючи їх безблагодатними, розкольниками та ін. – за це він терпів побої, сидів у тюрмі, мав масу проблем з проживанням в Македонії і як наслідок підірване здоровʼя. Часто його просто на кордоні забирали одразу у вʼязницю, часто просто не впускали, депортовували та ін. Тобто робили все, що називається «ганєніями на кананічєскає праваславіє».
І ось настає 2017-2018 рр., процес визнання македонців зрушив з мертвої точки. Тих, кого клеймив владика Іоаанн через декілька років після підписання паперів стають не безблагодатними, страшними неканонічними розкольниками-самосвятами, а повноцінними архієреями і священиками. Виписали папірці, поулибались на камери, відслужили Літургію, причастились і питання вирішене.
А в мене тепер питання: а нерви, здоровʼя, згаяний час життя хто поверне тому ж владиці Іоанну?
А ось якщо змоделювати ситуацію на українські церковні реалії, то таких Іоаннів Вранішковських в нас майже вся УПЦ. Хто нам поверне здоровʼя, нерви і все інше, що ми втратили, гризучись та клеймлячи українець українця? Як результат – прийшла війна, яка почалась в т.ч. за оцю «кананічєскую правду і прітєснєнія рускай церкві на (щоб ви там скисли з своїм НА) Українє».
Це важко було тридцять років тому підписати нам папірці, поулибатись та й помиритись? Македонці дійшли до цього, а коли дійдемо ми? Питання риторичне.
Тепер про владику Іоанна Вранішковсього – він тепер архієрей Македонської ПЦ з титулом Крушевсько-Демірхісарський. В тій церкві, проти якої боровся. Чи там змінились архієреї? Ні! Чи змінився предстоятель? Ні, той же Стефан, якого він клеймив розкольником. ⬇️