Без тіла ми б не змогли осягти всієї величі Божого царства, яке сприймаємо своїми чуттями. Тварини не в силі цього оцінити, а ангели, гадаю, - чистий інтелект. Вони розуміють кольори і смаки ліпше від наших найбільших учених, та хіба ж мають сітківку чи піднебіння? Гадаю, красоти природи – це таємниця, якою Бог поділився лише з нами. Це, либонь, одна з причин, чому ми створені і чому вчення про воскресіння тіл таке важливе.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Вільм Лоу відзначає, що люди просто «забавляються», просячи в Бога терпеливості в у голоді та гоніннях, а тим часом бурчать на негоду та дрібні незручності. Перш ніж бігати, треба навчитися ходити. Так і тут. Ми (чи принаймні я) не зможемо хвалити Бога за щось велике, якщо не навчилися хвалити Його за дрібниці. У кращому випадку, віра і розум підкажуть нам, що Йому належить поклонятися. Але ж ми Його ще не знайшли, «не скуштували й не побачили». Будь-яка лелітка сонячного світла в лісі розповість вам про сонце те, чого ніколи не знайдете в жодному підручнику з астрономії. Ці чисті та спонтанні радощі - «лелітки Божого світла» в лісі нашого життя.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Усяк учитель нам пояснить, що наше «відставання» у молитві пов’язане з нашими гріхами, з нашою зануреністю в суєту світу цього, браком внутрішньою дисципліни. А ще - з гіршим варіантом «страху Божого». Ми ухиляємося від надто близького спілкування з Богом, бо боїмося почути чітко Його вимоги. Як писав давній автор, що багато християн молиться ледь чутно, «щоб Бог, чого доброго, й справді не почув».
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
...мене не надто тривожить, що тепер молитва – обов’язок, до того ж нудний. Це принизливо. Досадно. Це жахливе марнування часу – що гірше молишся, то довше. Та ми ще поки в школі. Або ж, як Донн, настроюємо свій інструмент біля дверей. Та навіть тепер (як би то ослабити слова, щоб геть нічого не перебільшити?) бувають, здається, яскраві миті. Найчастіше, мабуть, у наших миттєвих, але добровільних виливах, яких «не просили, не шукали, приходячи дарують Блаженство».
Я не надто на них покладаюсь, і якщо б їх було вдесятеро більше, не надто б покладався. Гадаю, молитви, які нам здаються найгіршими, в очах Божих, мабуть, найліпшими. Маю на увазі ті, які найменше підживлюються побожним трепетом, які йдуть найважче. Бо ж вони – майже цілком воля, походять з глибшого рівня, аніж почуття. У почуттях так багато насправді не нашого – такого, що походить, від погоди, від самопочуття та останньої прочитаної книги. Одне здається безсумнівним: не варто гнатися за яскравими моментами. Іноді здається, що Бог розмовляє з нами найбільш інтимно, коли застає нас, так би мовити, зненацька. Наші приготування до Його приходу, інколи дає протилежний ефект. Хіба ж Чарльз Вільямс якось не казав, що «жертовник часто треба збудувати в одному місці, аби вогонь із неба зішов у якомусь іншому»?
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Я не надто на них покладаюсь, і якщо б їх було вдесятеро більше, не надто б покладався. Гадаю, молитви, які нам здаються найгіршими, в очах Божих, мабуть, найліпшими. Маю на увазі ті, які найменше підживлюються побожним трепетом, які йдуть найважче. Бо ж вони – майже цілком воля, походять з глибшого рівня, аніж почуття. У почуттях так багато насправді не нашого – такого, що походить, від погоди, від самопочуття та останньої прочитаної книги. Одне здається безсумнівним: не варто гнатися за яскравими моментами. Іноді здається, що Бог розмовляє з нами найбільш інтимно, коли застає нас, так би мовити, зненацька. Наші приготування до Його приходу, інколи дає протилежний ефект. Хіба ж Чарльз Вільямс якось не казав, що «жертовник часто треба збудувати в одному місці, аби вогонь із неба зішов у якомусь іншому»?
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Ти знаєш мою історію. Ти знаєш, чому мені не страшно, що мене заманили в християнство надією на вічне життя. Я повірив в Бога перше, ніж повірив в Небеса. І навіть тепер (припустімо неможливе), якщо б Його голос, безсумнівно його голос, сказав мені: «Вони ввели тебе в оману. Нічого подібного зробити для тебе Я не можу. Моя довга боротьба зі сліпими силами майже закінчилася. Я вмираю, діти. Історія добігає кінця». Тож чи не настав час перейти на бік противника? Хіба ж ми не відповімо, як вікінги: «Велетні та тролі перемагають. Тож помремо на правильному боці, разом з батьком Одіном».
Та якщо це не так, якщо тамтой світ існує, як можемо ми, окрім як в похоті та суєті, про нього забувати? Як можна від нього відірвати «решту християнства»? Що від християнства залишиться? Як можемо відцуратися від нього, якщо так багато у нашому житті (навіть перш ніж ми увірували) принаймні нагадують «яскраві промені вічності»?
Хоча… зрештою. Я знаю. Це - авантюра. Ми не знаємо точно. Тут - свобода, можливість проявити дрібку великодушності й завзяття.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Та якщо це не так, якщо тамтой світ існує, як можемо ми, окрім як в похоті та суєті, про нього забувати? Як можна від нього відірвати «решту християнства»? Що від християнства залишиться? Як можемо відцуратися від нього, якщо так багато у нашому житті (навіть перш ніж ми увірували) принаймні нагадують «яскраві промені вічності»?
Хоча… зрештою. Я знаю. Це - авантюра. Ми не знаємо точно. Тут - свобода, можливість проявити дрібку великодушності й завзяття.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Forwarded from Клайв Стейплз Льюїс🇺🇦
Негоже навіть з близьким другом говорити про одне, а гадати про щось геть інше. Навіть він – людина – невдовзі все допетрає. Кілька літ тому ти приїхав мене провідати, коли мене спіткало тяжке лихо . Я намагався з тобою говорити, так начебто нічого не трапилося. Але за 5 хвилин ти мене розкусив. Тоді я й зізнався. Ти мені сказав щось таке, що змусило мене червоніти від своїх спроб приховати. Можливо, відкрити своє бажання Богові можна лише як гріх, за який належить каятися. Та чи не найліпший спосіб дізнатися, так це чи ні, - розкрити його перед Богом. Утім, ти мав на увазі не гріховні бажання, а радше бажання безневинні, гріховні (якщо взагалі гріховні) тільки через те, що сильніші, аніж їм годиться. Я ні на грам не сумніваюся, що позаяк ми про них думаємо, то маємо про них і молитися, каячись чи просячи, чи потроху се і те: каячись за непомірність і все ж благаючи про бажане.
Якщо насильно їх виключимо, то чи не погублять вони решту молитов? Якщо ми розкриємо усі карти, Бог допоможе нам прибрати зайве. Напір думок, які силкуєшся викинути з голови, безнадійно відволікає. Як хтось бува сказав: «Найдокучливіший той шум, який намагаєшся не слухати».
Благоговійний стан духа – це дар Божий, за який маємо молитися, а не парадний костюм, який маємо вдягати для молитви. Хто не звертається до Бога в малих випробуваннях, той не знатиме, як це робити, коли нагрянуть великі. Хто не навчився просити Його про дитячі речі, тим паче не буде готовий просити його про поважні. Нам не слід бути надто гоноровими. Гадаю, іноді від маленьких молитов нас утримує відчуття не Божої, а власної поважності.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Якщо насильно їх виключимо, то чи не погублять вони решту молитов? Якщо ми розкриємо усі карти, Бог допоможе нам прибрати зайве. Напір думок, які силкуєшся викинути з голови, безнадійно відволікає. Як хтось бува сказав: «Найдокучливіший той шум, який намагаєшся не слухати».
Благоговійний стан духа – це дар Божий, за який маємо молитися, а не парадний костюм, який маємо вдягати для молитви. Хто не звертається до Бога в малих випробуваннях, той не знатиме, як це робити, коли нагрянуть великі. Хто не навчився просити Його про дитячі речі, тим паче не буде готовий просити його про поважні. Нам не слід бути надто гоноровими. Гадаю, іноді від маленьких молитов нас утримує відчуття не Божої, а власної поважності.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
...багато «лібералів» відкидають Небеса аж ніяк не з ліберальних мотивів. Їм потрібна релігія безпечна, зручна, щоб жоден факт не міг її спростувати. З такою релігією їм буде затишно, яким би не виявився світ насправді, вони в дурнях не залишаться, «поставивши не на того коня». Це вельми нагадує налаштування того, хто зарив свій талант в землю: «Ти чоловік жорстокий, ліпше бути обережним». Але хіба ж така релігія не складатиметься з одних банальностей?
Про воскресіння тіла. Я погоджуюся з тобою, що старе уявлення про душу, яка повертається до тіла – розірваного на кусні або ж перетвореного в добриво – нісенітниця. Апостол Павло не те мав на увазі. Питаєш моєї про це думки? Поділитись можу лише здогадами.
За цими здогадами стоїть наступна засада. У цій доктрині нас не хвилює матерія як така (хвилі, атоми тощо). Душа ж волає про воскресіння чуттів. Навіть у цьому житті матерія для нас нічого б не означала, якщо б не була джерелом відчуттів.
Ми вже зараз маємо крихку й уривчасту силу воскрешати з могил мертві відчуття. Я маю на увазі, звісно, пам'ять. Ти бачиш, у якому напрямку рухаються мої думки. Та не гадай собі, що, говорячи про воскресіння тіл, я маю на увазі, що усопші святі матимуть пречудову пам’ять про події земного життя. Радше навпаки: пам'ять, яку ми знаємо тепер, – слабкий передсмак, навіть міраж сили, яку наші душі, чи то пак Христос в наших душах, в прийдешньому («Він відійшов нам місце споготувати» [Ів 14,3]). Вона більш не буде уривчастою. Ба більше, не буде лиш уділом тієї душі, в якій міститься. Зараз я можу тобі описати зниклі поля мого дитинства (тепер вони всі забудовані) лиш недосконало, словами. Можливо, настане день, коли я зможу повести тебе на прогулянку ними.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Про воскресіння тіла. Я погоджуюся з тобою, що старе уявлення про душу, яка повертається до тіла – розірваного на кусні або ж перетвореного в добриво – нісенітниця. Апостол Павло не те мав на увазі. Питаєш моєї про це думки? Поділитись можу лише здогадами.
За цими здогадами стоїть наступна засада. У цій доктрині нас не хвилює матерія як така (хвилі, атоми тощо). Душа ж волає про воскресіння чуттів. Навіть у цьому житті матерія для нас нічого б не означала, якщо б не була джерелом відчуттів.
Ми вже зараз маємо крихку й уривчасту силу воскрешати з могил мертві відчуття. Я маю на увазі, звісно, пам'ять. Ти бачиш, у якому напрямку рухаються мої думки. Та не гадай собі, що, говорячи про воскресіння тіл, я маю на увазі, що усопші святі матимуть пречудову пам’ять про події земного життя. Радше навпаки: пам'ять, яку ми знаємо тепер, – слабкий передсмак, навіть міраж сили, яку наші душі, чи то пак Христос в наших душах, в прийдешньому («Він відійшов нам місце споготувати» [Ів 14,3]). Вона більш не буде уривчастою. Ба більше, не буде лиш уділом тієї душі, в якій міститься. Зараз я можу тобі описати зниклі поля мого дитинства (тепер вони всі забудовані) лиш недосконало, словами. Можливо, настане день, коли я зможу повести тебе на прогулянку ними.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
...молитися за інших легше, аніж за себе. На твою думку, це показує, що ми були створені для милосердя. Боюся, що є двійко менш привабливих пояснень для заступничих молитов. Одна з причин, гадаю, в тому, що я часто молюся за когось, замість того, щоб їм допомогти. Значно легше молитися за зануду, аніж навідуватись до нього, тощо. Припускаю, що молюся про те, щоб тобі було даровано благодать протистояти рецидивним гріхам (скласти список неважко) Що ж, усе залежить від Бога і тебе. Якщо ж молитимусь про власні гріхи, доведеться мінятися. Ось чому ми соромимося визнавати свої гріхи.
Список людей, за яких треба помолитися росте. Це тягар похилого віку. Скрупули мені не дають його скоротити. Так, саме скрупули. Я дійсно вважаю, що, якщо молюся за когось взагалі, це не означає, що мушу молитися за нього все життя. Але коли доходить до того, щоб опустити когось у молитві, саме в той-таки день чомусь доводиться себе переламувати. Список довшає. Все складніше стає не просто відтарабанювати імена. Але тут, здається, є цікава закономірсність. Ти не зауважував, що коли зосереджений на Бозі, мимоволі думаєш про того, про кого молишся, - і ніколи навпаки?
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Список людей, за яких треба помолитися росте. Це тягар похилого віку. Скрупули мені не дають його скоротити. Так, саме скрупули. Я дійсно вважаю, що, якщо молюся за когось взагалі, це не означає, що мушу молитися за нього все життя. Але коли доходить до того, щоб опустити когось у молитві, саме в той-таки день чомусь доводиться себе переламувати. Список довшає. Все складніше стає не просто відтарабанювати імена. Але тут, здається, є цікава закономірсність. Ти не зауважував, що коли зосереджений на Бозі, мимоволі думаєш про того, про кого молишся, - і ніколи навпаки?
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Ти пропонуєш листуватися про молитву. Про неї я багато думаю. Тобто, про приватну молитву. Бо якщо ти маєш на увазі спільнотну – я пас. Нема такої теми, окрім спорту, про яку б я міг висловитися менше, ніж про літургіку. Мені майже нічого сказати на цю тему.
Гадаю, наше діло як мирян - приймати те, що пропонують, і використовувати це якнайкраще. Думаю, було б набагато простіше, якби скрізь і всюди пропонували одне і те ж. Судячи з усього, так вважає меншість англіканського духовенства. Скидається на те, що більшість священнослужителів сподівається заманити людей до церкви, міняючи в храмі освітлення, скорочуючи або подовжуючи, спрощуючи або ускладнюючи богослужіння. І справді, новий енергійний сотрудник зуміє сформувати всередині пастви меншість, прихильну до його нововведень. Більшість же на це не піде. Багато хто взагалі перестане ходити до церкви. Ті ж, котрі залишаться, зціплюватимуть зуби.
Чи вся справа в тому, що більшість – закосніла? Гадаю, ні. У них є серйозні підстави для консерватизму. Новизна як така – для розваги. Вони ж ходять до церкви не для того, аби їх забавляли. Вони приходять, аби користати з богослужіння або ж практикувати його. Кожне богослужіння – то сукупність дій і слів, через які ми причащаємося, каємося, просимо чи прославляємо. І ця сукупність дій і слів дає нам змогу робити все це ліпше. Вона «спрацьовує» краще, бо через навиклість нам не треба про неї взагалі думати. Допоки лічиш кроки – не танцюєш, а лише вчишся танцювати. У зручному взутті – наче босий. Добре читання можливе тоді, коли не замислюєшся над освітленням, шрифтом чи правописом. Ідеальне церковне богослужіння має бути таким, аби ми про нього майже не думали. Наша увага повинна зосереджуватися на Бозі. А будь-яке нововедення цьому завадить. Воно приковує нашу увагу на поклонінні як такому. Думати ж про поклоніння – не те саме, що поклонятися.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Гадаю, наше діло як мирян - приймати те, що пропонують, і використовувати це якнайкраще. Думаю, було б набагато простіше, якби скрізь і всюди пропонували одне і те ж. Судячи з усього, так вважає меншість англіканського духовенства. Скидається на те, що більшість священнослужителів сподівається заманити людей до церкви, міняючи в храмі освітлення, скорочуючи або подовжуючи, спрощуючи або ускладнюючи богослужіння. І справді, новий енергійний сотрудник зуміє сформувати всередині пастви меншість, прихильну до його нововведень. Більшість же на це не піде. Багато хто взагалі перестане ходити до церкви. Ті ж, котрі залишаться, зціплюватимуть зуби.
Чи вся справа в тому, що більшість – закосніла? Гадаю, ні. У них є серйозні підстави для консерватизму. Новизна як така – для розваги. Вони ж ходять до церкви не для того, аби їх забавляли. Вони приходять, аби користати з богослужіння або ж практикувати його. Кожне богослужіння – то сукупність дій і слів, через які ми причащаємося, каємося, просимо чи прославляємо. І ця сукупність дій і слів дає нам змогу робити все це ліпше. Вона «спрацьовує» краще, бо через навиклість нам не треба про неї взагалі думати. Допоки лічиш кроки – не танцюєш, а лише вчишся танцювати. У зручному взутті – наче босий. Добре читання можливе тоді, коли не замислюєшся над освітленням, шрифтом чи правописом. Ідеальне церковне богослужіння має бути таким, аби ми про нього майже не думали. Наша увага повинна зосереджуватися на Бозі. А будь-яке нововедення цьому завадить. Воно приковує нашу увагу на поклонінні як такому. Думати ж про поклоніння – не те саме, що поклонятися.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Xіба не кожне з Христових страждань розділяє наші страждання? Спочатку молитва в муках, вона не виконана. Пoтiм Bін звертається до друзів. Вони сплять як наші, як ми самі часто зайняті або відсутні. Потім Він стоїть перед Церквою, тією ж Церквою, яку Сам cтворив. Вона осуджує Його. Це теж характерно. В кожній церкві, в кожній інституції є те, що рано чи пізно стає працювати супроти самого сенсу їхнього існування. Але здається, що ще є шанс. Є держава; тут йдеться про римське правління. Вона не має таких претензій, як в юдаїзму; тому є вільною від місцевого фанатизму. Вона стверджує, що основоположна на звичайному, світському рівні. І це так, але лише доти це не суперечить політичній доцільності. Людина стає пішаком в заплутаній грі. Але навіть тепер не все втрачено. Залишається прикликати народ, який Він благословляв, який Він зцілював, годував і навчав, до якого і Сам належить. Але через одну ніч (нічого незвичайного) ці люди перетворилися у вбивчий натовп, що вимагає Його крові. Не залишається нікого, крім Бога. І останні Cлова Бога, звернені до Бога «Нащо Мене Ти покинув?»
Бачиш, як це показово? Ось це і означає "бути людиною". Всі нитки рвуться, лише ти за них хапаєшся. Всі двері захлопуються, тільки ти до них добігаєш. Тебе, як загнаного звіра, б'ють звідусіль.
І нарешті (як це нам осягнути та знести?), виходить, що Сам Господь може статися Людиною лише тоді, коли Його найбільша надія не збудеться. Якщо так, то чому? Я думаю, ми навіть і не наблизилися до розуміння того, що ховається в самій суті творення. Коли Бог творить, Він кличе до буття те, що одночасно і буде, і не буде Ним Самим. Бути творінням - означає бути відділеним. Невже чим досконаліше творіння, тим глибше може коли-небудь статися розділення? "Темну ніч" переживають не звичайні люди, а святі. Бунтують не тварини, а люди та ангели. Неодушевлена природа починає на лоні Отця. "Прихованість" Бога, можливо, найболючіша для тих, хто найближче до Нього. Тому Сам Бог, що став Людиною, більше від всіх людей був Богозалишеним.
Один теолог в XVII столітті сказав: «Явивши себе зримо, Бог лише обманув би світ». Можливо, Він частково робить це - для щирих душ, яким необхідна частка "відчутного потішення". Він не обманює їх, а лиш полегшує їхню долю. Звичайно, я не можу, як Нібур, сказати, що зло невід'ємне до кінця. Тоді Творіння світу було б падінням, а Бог був причетним до зла. Але можливо, що страждання, самотність, розп'яття входять в дію творіння. І Єдиний Суддя бачить, що далекий кінець того вартує.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Бачиш, як це показово? Ось це і означає "бути людиною". Всі нитки рвуться, лише ти за них хапаєшся. Всі двері захлопуються, тільки ти до них добігаєш. Тебе, як загнаного звіра, б'ють звідусіль.
І нарешті (як це нам осягнути та знести?), виходить, що Сам Господь може статися Людиною лише тоді, коли Його найбільша надія не збудеться. Якщо так, то чому? Я думаю, ми навіть і не наблизилися до розуміння того, що ховається в самій суті творення. Коли Бог творить, Він кличе до буття те, що одночасно і буде, і не буде Ним Самим. Бути творінням - означає бути відділеним. Невже чим досконаліше творіння, тим глибше може коли-небудь статися розділення? "Темну ніч" переживають не звичайні люди, а святі. Бунтують не тварини, а люди та ангели. Неодушевлена природа починає на лоні Отця. "Прихованість" Бога, можливо, найболючіша для тих, хто найближче до Нього. Тому Сам Бог, що став Людиною, більше від всіх людей був Богозалишеним.
Один теолог в XVII столітті сказав: «Явивши себе зримо, Бог лише обманув би світ». Можливо, Він частково робить це - для щирих душ, яким необхідна частка "відчутного потішення". Він не обманює їх, а лиш полегшує їхню долю. Звичайно, я не можу, як Нібур, сказати, що зло невід'ємне до кінця. Тоді Творіння світу було б падінням, а Бог був причетним до зла. Але можливо, що страждання, самотність, розп'яття входять в дію творіння. І Єдиний Суддя бачить, що далекий кінець того вартує.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Після свого навернення я роками не молився за готовими текстами, крім «Отче наш». Власне кажучи, я намагався взагалі молитися без слів, не висловлювати свої думки. Навіть молячись за інших, я старався не називати їх поіменно, а радше уявляти їх собі. Я й досі вважаю безсловесну молитву найліпшою (тільки б її осилити!). Але тепер я бачу, що намагаючись її зробити своїм хлібом насущним, я переоцінював свої розумові та духовні сили. Щоб безсловесна молитва була успішною, треба бути в чудовій формі. Інакше це скотиться до простих фантазій чи емоцій. Вдавані ж почуття – жалюгідні. Як нагряне прекрасна мить, коли Бог зволить нам по-справжньому молитись безсловесно, то лиш безумець відкине подібний дар. Він, однак, дарує його не нащодень (принаймні, мені). Моя помилка полягала в тому, що Паскаль, якщо пам’ять мені не зраджує, звав «помилкою стоїцизму»: гадати, неначе можеш завжди те, на що спроможний лиш іноді.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Я повністю погоджуюся, що стосунки між Богом і нами сокровенніші й тісніші, аніж між будь-ким із людей. Та водночас між нами і Богом – значно більша відстань. Ми спілкуємося не те щоб із абсолютно Іншим (бо це абсурдно), але з незмислимо і незносно Іншим. Ми маємо (сподіваюся, іноді це вдається) одночасно усвідомлювати і найтіснішу близькість, і безконечну відстань. У тебе ж все виходить надто затишно та по-панібратськи. Твоїм інтимним асоціаціям бракує: «Я впав до ніг Його, як мертвий» [(Од. 1,17)].
Я виріс серед «низькоцерковників» . Вони ж схильні почуватися на Сіоні безцеремонно. Як мені розповідали, мій дідусь любив повторювати, що гадає собі, як то він, потрапивши на небо, гомонітиме зі св. Павлом на цікаві теми. Ти диви, два ксьондза в клубі за горнятком кави! Здається, йому й на думку не спадало, що зустріч зі св. Павлом – то приголомшливий досвід навіть для християнського пастиря з хорошої сім’ї. Та коли Данте побачив на небі перших апостолів, вони постали перед ним мов гори.
Можна багато в чому критикувати почитання святих. Та вони принаймні не перестають нам нагадувати, якими крихітними є ми проти них. Але ж наскільки більше проти Христа!
Дещиця традиційних, готових молитов помагає мені вгамувати, так би мовити, безпардонність. Вони дають життя одній стороні парадоксу. Так, звісно, це лише одна сторона. Ліпше взагалі не благоговіти, аніж мати благоговіння, яке перекреслює близькість.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Я виріс серед «низькоцерковників» . Вони ж схильні почуватися на Сіоні безцеремонно. Як мені розповідали, мій дідусь любив повторювати, що гадає собі, як то він, потрапивши на небо, гомонітиме зі св. Павлом на цікаві теми. Ти диви, два ксьондза в клубі за горнятком кави! Здається, йому й на думку не спадало, що зустріч зі св. Павлом – то приголомшливий досвід навіть для християнського пастиря з хорошої сім’ї. Та коли Данте побачив на небі перших апостолів, вони постали перед ним мов гори.
Можна багато в чому критикувати почитання святих. Та вони принаймні не перестають нам нагадувати, якими крихітними є ми проти них. Але ж наскільки більше проти Христа!
Дещиця традиційних, готових молитов помагає мені вгамувати, так би мовити, безпардонність. Вони дають життя одній стороні парадоксу. Так, звісно, це лише одна сторона. Ліпше взагалі не благоговіти, аніж мати благоговіння, яке перекреслює близькість.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
🔔
Видавництво "Свічадо" здійснило переклад і публікацію нової книги Клайва Льюїса, що має вигляд листування - Листи до Малькольма #letterstoMalcolm. Це одна з його останніх книг, опублікована після смерті письменника в 1964 році, книга, яка не мала особливої успішності та популярності. Написана вона у формі листування - але це уявне листування. Льюїс начебто відповідає на листування Малькольму, теж "уявному другові". Центральною ідеєю книги є молитва, хоча поряд з нею обговорюються різноманітні аспекти стосунків людини та Бога. Вона вочевидь представляє найкраще світогляд та богословські погляди зрілого, "старого Льюїса."
🤔
Як Ви могли помітити, в Льюїса багато книг пов'язані з листуванням. Навіть саме листування Льюїса видане окремими томами і є чудовим чтивом. Форма листування надає тексту глибини відвертості, щирості та проникливості. Начебто спілкуючись з співбесідником, Льюїс саме бесідує - він разом з ним намагається рефлексувати над запитаннями, роздумувати, а не давати готові та правильні відповіді. Насправді, Льюїс спілкується з нами, читачами книги. Його погляди в цій книзі особливо особисті, їх важко вмістити не те що в конфесійні рамки, але часом більше у наші голови та серця. Але Льюїс подає нам приклад християнського спілкування з іншим у "листуванні" з Малькольмом - він слухає. А ті, що слухають - блажені, бо вислухані будуть.
👉 Придбати можете тут 👈
Видавництво "Свічадо" здійснило переклад і публікацію нової книги Клайва Льюїса, що має вигляд листування - Листи до Малькольма #letterstoMalcolm. Це одна з його останніх книг, опублікована після смерті письменника в 1964 році, книга, яка не мала особливої успішності та популярності. Написана вона у формі листування - але це уявне листування. Льюїс начебто відповідає на листування Малькольму, теж "уявному другові". Центральною ідеєю книги є молитва, хоча поряд з нею обговорюються різноманітні аспекти стосунків людини та Бога. Вона вочевидь представляє найкраще світогляд та богословські погляди зрілого, "старого Льюїса."
🤔
Як Ви могли помітити, в Льюїса багато книг пов'язані з листуванням. Навіть саме листування Льюїса видане окремими томами і є чудовим чтивом. Форма листування надає тексту глибини відвертості, щирості та проникливості. Начебто спілкуючись з співбесідником, Льюїс саме бесідує - він разом з ним намагається рефлексувати над запитаннями, роздумувати, а не давати готові та правильні відповіді. Насправді, Льюїс спілкується з нами, читачами книги. Його погляди в цій книзі особливо особисті, їх важко вмістити не те що в конфесійні рамки, але часом більше у наші голови та серця. Але Льюїс подає нам приклад християнського спілкування з іншим у "листуванні" з Малькольмом - він слухає. А ті, що слухають - блажені, бо вислухані будуть.
👉 Придбати можете тут 👈
Деякі люди вважають, що тривожитися гріховно. Вони думають, що їм бракує віри. Я так не думаю. Це не гріхи, а скорботи. Як усі скорботи, вони можуть, якщо ми їх так сприймаємо, бути нашою часткою в Христових Стражданнях. Початок страждань, перший до них крок, - в Гетсиманії. Там сталося, як бачимо, щось дивне і важливе.
З усіх висловлювань нашого Господа зрозуміло, що Він наперед передбачив Свою смерть. Він знав, до чого обов'язково призведуть Його вчинки в такому світі, який ми влаштували. Але, очевидно, перед гетсиманською молитвою це знання у Нього якимось чином забрали. Як би Він не хотів слідувати волі Отця, Він не міг одночасно благати, щоб ця чаша Його оминула, і знати, що вона не мине. Це і логічно, і психологічно неможливо. Розумієш, про що це говорить? Він розділив з людьми все; тортури надією, тривогою, очікуванням в останню мить нахлинули на Нього, і можливість того, що того, що врешті-решт Його врятують від найбільшого жахіття. Прецедент був, Ісаак був врятований, теж в останній момент, всупереч реальності. Це не настільки неможливо… і, звичайно, Він бачив, як розпинали інших людей… видовище, зовсім не схоже на наші релігійні картинки. Але якби не ця остання (і непевна) надія на диво, не душевне сум'яття, не кривавий піт, Він не був би Людиною. В повністю передбачуваному світі людиною бути неможливо.
Знаю, нам кажуть, що з'явився ангел та "підкріпляв" Його. Але ні англійською, ні давньогрецькою мовою це слово не означає "втішав". Доречніше перекласти "додавав сили". Цілком можливо, що він відновлював впевненість (невелика потіха!), що страждання необхідно стерпіти, що їх не уникнути.
Усі ми намагаємося приймати нещастя смиренно. Але молитва в Гетсиманії показує, що супутні тривоги - також Божа воля та частина нашої людської долі. Досконала Людина її скуштувала. Слуга не вищий від свого пана. Ми християни, а не стоїки.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
#МиЗУкраїни🇺🇦
З усіх висловлювань нашого Господа зрозуміло, що Він наперед передбачив Свою смерть. Він знав, до чого обов'язково призведуть Його вчинки в такому світі, який ми влаштували. Але, очевидно, перед гетсиманською молитвою це знання у Нього якимось чином забрали. Як би Він не хотів слідувати волі Отця, Він не міг одночасно благати, щоб ця чаша Його оминула, і знати, що вона не мине. Це і логічно, і психологічно неможливо. Розумієш, про що це говорить? Він розділив з людьми все; тортури надією, тривогою, очікуванням в останню мить нахлинули на Нього, і можливість того, що того, що врешті-решт Його врятують від найбільшого жахіття. Прецедент був, Ісаак був врятований, теж в останній момент, всупереч реальності. Це не настільки неможливо… і, звичайно, Він бачив, як розпинали інших людей… видовище, зовсім не схоже на наші релігійні картинки. Але якби не ця остання (і непевна) надія на диво, не душевне сум'яття, не кривавий піт, Він не був би Людиною. В повністю передбачуваному світі людиною бути неможливо.
Знаю, нам кажуть, що з'явився ангел та "підкріпляв" Його. Але ні англійською, ні давньогрецькою мовою це слово не означає "втішав". Доречніше перекласти "додавав сили". Цілком можливо, що він відновлював впевненість (невелика потіха!), що страждання необхідно стерпіти, що їх не уникнути.
Усі ми намагаємося приймати нещастя смиренно. Але молитва в Гетсиманії показує, що супутні тривоги - також Божа воля та частина нашої людської долі. Досконала Людина її скуштувала. Слуга не вищий від свого пана. Ми християни, а не стоїки.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
#МиЗУкраїни🇺🇦
Звісно, я молюсь за померлих. Це виходить настільки спонтанно, настільки природно, що лише дуже вагомий богословський аргумент мене б від цього утримав. Не знаю, що станеться з рештою моїх молитов, якщо мені заборонять молитися за померлих. У нашому віці більшість нам найдорожчих людей - небіжчики. Який зв’язок у мене може бути з Богом, якщо Йому не можна говорити про тих, кого найбільше я люблю. Згідно з традиційною протестантською точкою зору, всі усопші – засуджені або спасенні. Якщо вони засуджені, молитися за них марно. Якщо ж спасенні, це теж намарно. Бог вже для них зробив усе. Про що іще ми можемо просити?
Але хіба ж ми не віримо, що Бог вже все зробив і робить для живих? Про що ми можемо іще просити? А все ж нам велено просити.
«Так, - мені скажуть, - але живі ще в дорозі.На них ще чекають випробування, можливості стати ліпшим чи помилитися. Спасенні вже досконалі. Їхній шлях завершено. Молитися за них – це припускати, що на них ще чекають успіхи й труднощі. По-суті, у тебе виходить щось на кшталт Чистилища».
Ніде правди діти, так і є. Хоча можна припустити, що й на Небесах блаженство може безнастанно зростати, через усе більш радісне підкорення Божій волі, без невдач, але не без завзяття та зусиль, бо до насолоди, закохані це знають, ведуть і труднощі, і круті підйоми. Але я не наполягатиму на цьому аспекті, ані не гадатиму. Я вірю в Чистилище.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
👇
Купити можна тут.
За промокодом "LEWIS" ви можете отримати знижку.
Але хіба ж ми не віримо, що Бог вже все зробив і робить для живих? Про що ми можемо іще просити? А все ж нам велено просити.
«Так, - мені скажуть, - але живі ще в дорозі.На них ще чекають випробування, можливості стати ліпшим чи помилитися. Спасенні вже досконалі. Їхній шлях завершено. Молитися за них – це припускати, що на них ще чекають успіхи й труднощі. По-суті, у тебе виходить щось на кшталт Чистилища».
Ніде правди діти, так і є. Хоча можна припустити, що й на Небесах блаженство може безнастанно зростати, через усе більш радісне підкорення Божій волі, без невдач, але не без завзяття та зусиль, бо до насолоди, закохані це знають, ведуть і труднощі, і круті підйоми. Але я не наполягатиму на цьому аспекті, ані не гадатиму. Я вірю в Чистилище.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
👇
Купити можна тут.
За промокодом "LEWIS" ви можете отримати знижку.
Негоже навіть з близьким другом говорити про одне, а гадати про щось геть інше. Навіть він – людина – невдовзі все допетрає. Кілька літ тому ти приїхав мене провідати, коли мене спіткало тяжке лихо . Я намагався з тобою говорити, так начебто нічого не трапилося. Але за 5 хвилин ти мене розкусив. Тоді я й зізнався. Ти мені сказав щось таке, що змусило мене червоніти від своїх спроб приховати. Можливо, відкрити своє бажання Богові можна лише як гріх, за який належить каятися. Та чи не найліпший спосіб дізнатися, так це чи ні, - розкрити його перед Богом. Утім, ти мав на увазі не гріховні бажання, а радше бажання безневинні, гріховні (якщо взагалі гріховні) тільки через те, що сильніші, аніж їм годиться. Я ні на грам не сумніваюся, що позаяк ми про них думаємо, то маємо про них і молитися, каячись чи просячи, чи потроху се і те: каячись за непомірність і все ж благаючи про бажане.
Якщо насильно їх виключимо, то чи не погублять вони решту молитов? Якщо ми розкриємо усі карти, Бог допоможе нам прибрати зайве. Напір думок, які силкуєшся викинути з голови, безнадійно відволікає. Як хтось бува сказав: «Найдокучливіший той шум, який намагаєшся не слухати».
Благоговійний стан духа – це дар Божий, за який маємо молитися, а не парадний костюм, який маємо вдягати для молитви. Хто не звертається до Бога в малих випробуваннях, той не знатиме, як це робити, коли нагрянуть великі. Хто не навчився просити Його про дитячі речі, тим паче не буде готовий просити його про поважні. Нам не слід бути надто гоноровими. Гадаю, іноді від маленьких молитов нас утримує відчуття не Божої, а власної поважності.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Якщо насильно їх виключимо, то чи не погублять вони решту молитов? Якщо ми розкриємо усі карти, Бог допоможе нам прибрати зайве. Напір думок, які силкуєшся викинути з голови, безнадійно відволікає. Як хтось бува сказав: «Найдокучливіший той шум, який намагаєшся не слухати».
Благоговійний стан духа – це дар Божий, за який маємо молитися, а не парадний костюм, який маємо вдягати для молитви. Хто не звертається до Бога в малих випробуваннях, той не знатиме, як це робити, коли нагрянуть великі. Хто не навчився просити Його про дитячі речі, тим паче не буде готовий просити його про поважні. Нам не слід бути надто гоноровими. Гадаю, іноді від маленьких молитов нас утримує відчуття не Божої, а власної поважності.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Ти знаєш мою історію. Ти знаєш, чому мені не страшно, що мене заманили в християнство надією на вічне життя. Я повірив в Бога перше, ніж повірив в Небеса. І навіть тепер (припустімо неможливе), якщо б Його голос, безсумнівно його голос, сказав мені: «Вони ввели тебе в оману. Нічого подібного зробити для тебе Я не можу. Моя довга боротьба зі сліпими силами майже закінчилася. Я вмираю, діти. Історія добігає кінця». Тож чи не настав час перейти на бік противника? Хіба ж ми не відповімо, як вікінги: «Велетні та тролі перемагають. Тож помремо на правильному боці, разом з батьком Одіном».
Та якщо це не так, якщо тамтой світ існує, як можемо ми, окрім як в похоті та суєті, про нього забувати? Як можна від нього відірвати «решту християнства»? Що від християнства залишиться? Як можемо відцуратися від нього, якщо так багато у нашому житті (навіть перш ніж ми увірували) принаймні нагадують «яскраві промені вічності»?
Хоча… зрештою. Я знаю. Це - авантюра. Ми не знаємо точно. Тут - свобода, можливість проявити дрібку великодушності й завзяття.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Та якщо це не так, якщо тамтой світ існує, як можемо ми, окрім як в похоті та суєті, про нього забувати? Як можна від нього відірвати «решту християнства»? Що від християнства залишиться? Як можемо відцуратися від нього, якщо так багато у нашому житті (навіть перш ніж ми увірували) принаймні нагадують «яскраві промені вічності»?
Хоча… зрештою. Я знаю. Це - авантюра. Ми не знаємо точно. Тут - свобода, можливість проявити дрібку великодушності й завзяття.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Ставки повинні зрости, щоб ми поставились до гри достатньо серйозно. Я знаю, зазвичай радять чинити навпаки: відкинути всі емоції («ти не можеш тверезо мислити, якщо не охолонеш»). Та якщо ти холодний, то не здатен мислити глибоко. Гадаю, треба вирішувати кожну проблему у двох станах. Ти пам’ятаєш, що древні перси все обмірковували двічі: раз на п’яну, а раз на тверезу голову.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
#МиВУкраїні🇺🇦
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
#МиВУкраїні🇺🇦
...для мене не так важливо, як, мабуть, для тебе, як молитися: готовими словами чи своїми. Хай там як, слова для мене – другорядні. Вони всього-на-всього якір, або рухи диригентської палички, але аж ніяк не сама музика. Вони скеровують у правильне русло хвалу, покаяння чи прохання, інакше ті перетворяться в широкі та мілкі калабані. Не так вже й важливо, хто перший склав молитву. Якщо це ми, то незабаром через неуникненне повторення вони викристалізуються в правило. Якщо ж вони – чиїсь, то ми постійно вкладатимемо в них власний зміст. Погляди міняються і, гадаю, повинні мінятися. Найліпше в основному молитися «своїми словами», але додавати дрібку готових текстів.
Позаяк пишу тобі, нема потреби підкреслювати важливість молитви «своїми словами»? Соломон під час освячення храму сказав, що кожен, хто молиться знає біль свого серця (пор. 1Цар 8, 38). А також і радощі власного серця. Нема такого самісінького, як я, нівкого нема такої ж самісінької ситуації, як у мене. Та й сам я і мої обставини постійно міняються. Готові молитви не допоможуть у спілкуванні з Богом, як і не помогли б у спілкуванні з тобою.
Це очевидно.
Можливо, мені не так легко буде переконати тебе в тому, що дещиця готових молитов піде на користь. Для мене, звісно. Я не диктую правил нікому на цілому білому світі. По-перше, так я тримаюся «здорової науки». Полишена напризволяще людина ризикує від «переданої нам віри» [(Юд. 1,3)] сповзти до химери під назвою «моя релігія». По-друге, готові тексти нагадують мені, про що маю просити (особливо коли молюся за інших). Сьогочасна криза – мов телеграфний стовп: що ближче стоїть, то більшим здається. Існує небезпека: наші поважні, постійні, об’єктивні (а часто й важливіші) потреби можуть бути витіснені? До речі, це ще одна річ, якої слід уникати при укладенні нового Служебника. Хвилеві проблеми можуть вимагати надмірної уваги. Що більш книга «новомодна», то скоріш стане «старомодна».
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Позаяк пишу тобі, нема потреби підкреслювати важливість молитви «своїми словами»? Соломон під час освячення храму сказав, що кожен, хто молиться знає біль свого серця (пор. 1Цар 8, 38). А також і радощі власного серця. Нема такого самісінького, як я, нівкого нема такої ж самісінької ситуації, як у мене. Та й сам я і мої обставини постійно міняються. Готові молитви не допоможуть у спілкуванні з Богом, як і не помогли б у спілкуванні з тобою.
Це очевидно.
Можливо, мені не так легко буде переконати тебе в тому, що дещиця готових молитов піде на користь. Для мене, звісно. Я не диктую правил нікому на цілому білому світі. По-перше, так я тримаюся «здорової науки». Полишена напризволяще людина ризикує від «переданої нам віри» [(Юд. 1,3)] сповзти до химери під назвою «моя релігія». По-друге, готові тексти нагадують мені, про що маю просити (особливо коли молюся за інших). Сьогочасна криза – мов телеграфний стовп: що ближче стоїть, то більшим здається. Існує небезпека: наші поважні, постійні, об’єктивні (а часто й важливіші) потреби можуть бути витіснені? До речі, це ще одна річ, якої слід уникати при укладенні нового Служебника. Хвилеві проблеми можуть вимагати надмірної уваги. Що більш книга «новомодна», то скоріш стане «старомодна».
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
...мене не надто тривожить, що тепер молитва – обов’язок, до того ж нудний. Це принизливо. Досадно. Це жахливе марнування часу – що гірше молишся, то довше. Та ми ще поки в школі. Або ж, як Донн, настроюємо свій інструмент біля дверей. Та навіть тепер (як би то ослабити слова, щоб геть нічого не перебільшити?) бувають, здається, яскраві миті. Найчастіше, мабуть, у наших миттєвих, але добровільних виливах, яких «не просили, не шукали, приходячи дарують Блаженство».
Я не надто на них покладаюсь, і якщо б їх було вдесятеро більше, не надто б покладався. Гадаю, молитви, які нам здаються найгіршими, в очах Божих, мабуть, найліпшими. Маю на увазі ті, які найменше підживлюються побожним трепетом, які йдуть найважче. Бо ж вони – майже цілком воля, походять з глибшого рівня, аніж почуття. У почуттях так багато насправді не нашого – такого, що походить, від погоди, від самопочуття та останньої прочитаної книги. Одне здається безсумнівним: не варто гнатися за яскравими моментами. Іноді здається, що Бог розмовляє з нами найбільш інтимно, коли застає нас, так би мовити, зненацька. Наші приготування до Його приходу, інколи дає протилежний ефект. Хіба ж Чарльз Вільямс якось не казав, що «жертовник часто треба збудувати в одному місці, аби вогонь із неба зішов у якомусь іншому»?
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Я не надто на них покладаюсь, і якщо б їх було вдесятеро більше, не надто б покладався. Гадаю, молитви, які нам здаються найгіршими, в очах Божих, мабуть, найліпшими. Маю на увазі ті, які найменше підживлюються побожним трепетом, які йдуть найважче. Бо ж вони – майже цілком воля, походять з глибшого рівня, аніж почуття. У почуттях так багато насправді не нашого – такого, що походить, від погоди, від самопочуття та останньої прочитаної книги. Одне здається безсумнівним: не варто гнатися за яскравими моментами. Іноді здається, що Бог розмовляє з нами найбільш інтимно, коли застає нас, так би мовити, зненацька. Наші приготування до Його приходу, інколи дає протилежний ефект. Хіба ж Чарльз Вільямс якось не казав, що «жертовник часто треба збудувати в одному місці, аби вогонь із неба зішов у якомусь іншому»?
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm