Хтось сказав, що „котів і собак треба завжди виховувати разом: це розширює їхній світогляд“. Прив’язаність – розширює нас; зі всіх типів природної любови вона є найбільш всеохопною, найменш вибагливою, найширшою. Люди, з якими звела вас сім’я, коледж, їдальня, корабель, чернечий дім є, з цього погляду, ширшим колом, ніж друзі, яких ви знайшли для себе в зовнішньому світі, якими численними вони б не були. Маючи багато друзів, я не хочу цим довести, що в мене широке поцінування людських гідностей. Так само можна сказати, що в мене широкий літературний смак, бо мені подобаються всі книжки в моєму кабінеті. В обох випадках відповідь буде однакова: „Ви самі вибирали ці книжки. Ви самі вибирали цих друзів. Звичайно, вони вам підходять“. Справді широкий смак у літературі – це тоді, коли ви можете щось для себе вибрати на вуличній розкладці книжок по шість пенні біля кожного книжкового комісійного магазину. Так само, коли йдеться про людей, то справді широкий смак знайде що поцінувати в тих, з ким доводиться зустрічатися кожен день. Зі свого досвіду можу сказати, що цей смак творить власне Прив’язаність, навчаючи нас спочатку зауважувати, тоді – терпіти, тоді – посміхатися, тоді – насолоджуватися, і нарешті цінувати людей, які „опинилися там“. Створених для нас? Дякувати Богові, ні. Вони є самі собою, ще дивніші, ніж ми собі уявляли, і варті набагато більшого, ніж ми думали.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Як сказав кращий за мене письменник, наше наслідування Бога в цьому житті – наше вольове наслідування, що відрізняється від будь-якої подібности, якою Він наділив нашу природу чи стан – повинно бути наслідуванням воплоченого Бога. Нашим взірцем є Ісус, не лише на Голгофі, але й у майстерні, на дорозі, серед натовпу з галасливими вимогами і сердитим спротивом, що не давали усамітнитися та спокійно відпочити. Бо це, будучи таким незвичним атрибутом Божественного життя, є, як виявляється, не лише подібним, але самим Божественним життям, що функціонує за людських обставин.

Чотири Любові
#lewisdaily
#thefourloves

Перший (патріотизм) – це любов до рідного дому, до місця, де ми виросли, чи місць, може, багатьох, які були для нас домом; і до всіх місць, які є близько від них і доволі на них схожі; любов до давніх друзів, до знайомих пейзажів, звуків і запахів. Зауважмо, що в ширшому розумінні – це для нас любов до Англії, Уельсу, Шотландії чи Ольстеру. Тільки іноземці і політики говорять про „Британію“. Кіплінгове „Не люблю ворогів своєї імперії“ звучить сміхотворно фальшиво. Своєї імперії! Така любов до місця переплітається з любов’ю до стилю життя; до пива і чаю, до відкритих камінів, потягів з купе і до неозброєної поліції, і до всього решта; до місцевого діялекту і (ледь менше) до своєї рідної мови. Як каже Честертон, аргументи чоловіка, який не хоче, щоб його країною управляли чужинці, дуже подібні до аргументів того, хто не хоче, щоб спалили його хату; бо він „не зможе навіть почати“ перераховувати всі речі, яких йому бракуватиме.

Було б дуже важко знайти якийсь легітимний підхід, з якого можна засудити це почуття. Так, як сім’я пропонує нам зробити перший крок поза межі егоїстичної любови, так само й це почуття пропонує перший крок поза межі сімейного егоїзму. Це, звичайно, не чисте милосердя; воно передбачає любов до ближнього в локальному, а не в Господньому сенсі. Але ті, хто не любить своїх земляків із села чи міста, яких вони досі бачили, напевно далеко не зайдуть у своїй любові до „Людини“, якої вони не бачили. Всяка природна прив’язаність, зокрема і ця, може стати суперником духовної любови; але вона також може бути її попередньою імітацією, тренуючи (в певному сенсі) духовні м’язи, які Божа Благодать може згодом застосувати до вищого служіння; так само, як дівчата няньчать ляльок у дитинстві, а згодом няньчать дітей. Обставини можуть закликати зректися цієї любови: вирвіть праве око. Але спершу вам потрібно мати це око: створіння, яке не має жодного – яке дійшло лише до того, щоб могти розрізняти „світлочутливі“ плями – буде малопридатним для медитації над цим суворим текстом.

Звичайно, патріотизм такого типу зовсім не агресивний. Він тільки просить, щоб його залишили в спокої. Він стає войовничим лише для того, щоб захистити те, що любить. У будь-якій голові, з уявою, вартою бодай гроша, він породжує позитивне ставлення до іноземців. Як я можу любити свій дім, не усвідомлюючи, що інші люди мають не менше право любити свій? Як тільки ви усвідомили, що французам подобається café complet так само, як нам подобається яєчня з беконом – ну, то й на здоров’я, нехай собі п’ють свою каву. Найменше нам хочеться зробити всюди так, як у себе вдома. Він не був би домом, якби не був іншим.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

...гостра потреба бути потрібним знаходить для себе застосування в піклуванні про тварин. Новина, що комусь „подобаються тварини“, скаже нам занадто мало, аж поки не довідаємося, як саме. Бо є два способи. З одного боку, розумна домашня тварина є в певному сенсі „мостом“ між нами і рештою природи. Часом ми всі якось болісно відчуваємо нашу ізоляцію від світу, нижчого за людський, – атрофію інстинкту, яку тягне за собою наш інтелект, нашу надмірну самосвідомість, незліченні ускладнення нашого становища, нашу неспроможність жити теперішнім. Якби ж ми тільки були спроможні скинути все це із себе! Ми не повинні і, між іншим, не можемо стати тваринами. Але ми можемо бути разом з твариною. Вона настільки нагадує особу, що може наділити слово разом справжнім значенням; і все-таки вона до великої міри залишається несвідомим маленьким клубком біологічних імпульсів. Трьома ногами вона у світі природи, одною ж – у нашому. Вона є зв’язком, послом. Хто б не хотів, як висловився Боузанкет, „мати представника на суді Пана“? Людина із собакою закриває прогалину у Всесвіті.

Але, звичайно, тварин часто використовують у гірший спосіб. Якщо вам необхідно бути потрібним, але ваша сім’я небезпідставно вас нехтує, то домашня тваринка є очевидною заміною. Вона може потребувати вас усе своє життя. Ви можете зробити її вічно дитинячою, такою, що повсякчас потребуватиме вас, відрізати від усього істинно тваринного добробуту, компенсуючи це тим, що створюватимете потреби численних маленьких потурань, які можете дати тільки ви. Таким чином, нещасне створіння стає дуже вигідним для решти дому; воно виконує роль відстійника чи стічної труби – ви надто зайняті псуванням життя собаки, щоби псувати ще й їхнє. Собаки краще надаються до цього, ніж коти; а мавпа, кажуть, підходить для цього найліпше. Крім того, вона дуже близька до реальности. Будьмо певні, такій тварині дуже не пощастило. Але, можливо, вона не може цілковито усвідомити того зла, яке ви для неї зробили. Зрештою, ви ніколи про це не дізнаєтеся, якщо це навіть і так. Найзатурканіша людина, доведена до краю, може одного дня розвернутися і випалити жахливу правду. Тварини не вміють говорити.

Тим, хто каже: „Що більше я пізнаю людей, то більше мені подобаються собаки“, тим, хто у тваринах знаходить розраду від людського спілкування, варто серйозно проаналізувати справжні причини.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Між рядками, які пропонує св. Августин, нема жодної підказки. Ані між будь-якими іншими рядками. Немає безпечних інвестицій. Любити – означає бути вразливим взагалі. Полюбіть щось – і ваше серце обов’язково буде стискатися, а може, й розбиватися. Якщо ви хочете застрахуватися від ударів, то не повинні нікому давати свого серця, навіть тварині. Закутайте його дбайливо в хобі й маленькі предмети розкоші; уникайте будь-яких труднощів; надійно зачиніть його в скриньку чи труну свого егоїзму. Але в цій скриньці – безпечній, темній, незворушній, задушливій – воно зміниться. Воно не розіб’ється; його неможливо буде розбити, зворушити, відкупити. Альтернативою трагедії чи, принаймні, загрозі трагедії є загибіль. Єдине місце поза межами неба, де ви будете цілковито захищеним від небезпек і перетурбацій любови, – це Пекло.

Я переконаний, що найнезаконніша і найнадмірніша любов менше противиться Божій волі, ніж самонавіяне і здатне до самооборони почуття без любови. Це так само, як закопувати талант з тієї ж причини: «знав Я тебе, що ти жорстокий чоловік». Христос навчав і страждав не для того, щоб ми могли стати, навіть у природній любові, обережнішими стосовно нашого щастя. Якщо чоловік не може не керуватися розрахунком у стосунках із земними коханими, яких він бачив, то він тим більше не обійдеться без нього в стосунках з Богом, Якого не бачив. Ми наблизимося до Бога, не намагаючись уникнути страждань, притаманних усім типам любови, але приймаючи їх та жертвуючи їх Йому, скидаючи з себе все захисне обмундирування. Якщо наші серця мають розбитися, і якщо Він вибирає це як спосіб, в який вони мають розбитися, нехай так буде.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Я не маю обов’язку бути чиїмось Другом і жодна людина у світі не зобов’язана бути моїм. Ніяких претензій, жодної тіні необхідности. Дружба не обов’язкова, так само, як філософія, як мистецтво, як цілий Всесвіт (Бог не мусив творити). Вона не має цінности виживання; це радше одна з тих речей, без якої виживання не має цінності.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Дружба – не винагорода за нашу проникливість і добрий смак у людях. Це інструмент, за допомогою якого Бог кожному виявляє красу всіх інших. Ця краса не є більшою від краси тисячі інших людей; через Дружбу Бог спрямовує наш погляд до них. Вона, так само як і кожен тип краси, походить від Нього, а тоді, у випадку доброї Дружби, Він її примножує через саму Дружбу, перетворюючи її на Свій інструмент сотворення, а також об’явлення. На цьому бенкеті трапезу організовує Він, і Він вибирає гостей. Будемо сподіватися, що саме Він іноді, якщо не завжди, сидить за столом на почесному місці. Пам’ятаймо про це.

Ми зовсім не повинні постійно зберігати урочисту атмосферу. Хай Бог, Який сотворив щирий сміх, боронить від цього. Це одна з важких і приємних тонкощів життя – ми повинні прийняти серйозність певних речей, залишаючи при цьому за собою право трактувати їх так легко, як гру. Але про це ми поговоримо в наступному розділі. Зараз лише процитую прекрасно збалансовану пораду Данбара[3]:

Вгоджай Творцеві, весела буде хай душа,
За світ не дай же ти й гроша.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Між рядками, які пропонує св. Августин, нема жодної підказки. Ані між будь-якими іншими рядками. Немає безпечних інвестицій. Любити – означає бути вразливим взагалі. Полюбіть щось – і ваше серце обов’язково буде стискатися, а може, й розбиватися. Якщо ви хочете застрахуватися від ударів, то не повинні нікому давати свого серця, навіть тварині. Закутайте його дбайливо в хобі й маленькі предмети розкоші; уникайте будь-яких труднощів; надійно зачиніть його в скриньку чи труну свого егоїзму. Але в цій скриньці – безпечній, темній, незворушній, задушливій – воно зміниться. Воно не розіб’ється; його неможливо буде розбити, зворушити, відкупити. Альтернативою трагедії чи, принаймні, загрозі трагедії є загибіль. Єдине місце поза межами неба, де ви будете цілковито захищеним від небезпек і перетурбацій любови, – це Пекло.

Я переконаний, що найнезаконніша і найнадмірніша любов менше противиться Божій волі, ніж самонавіяне і здатне до самооборони почуття без любови. Це так само, як закопувати талант з тієї ж причини: «знав Я тебе, що ти жорстокий чоловік». Христос навчав і страждав не для того, щоб ми могли стати, навіть у природній любові, обережнішими стосовно нашого щастя. Якщо чоловік не може не керуватися розрахунком у стосунках із земними коханими, яких він бачив, то він тим більше не обійдеться без нього в стосунках з Богом, Якого не бачив. Ми наблизимося до Бога, не намагаючись уникнути страждань, притаманних усім типам любови, але приймаючи їх та жертвуючи їх Йому, скидаючи з себе все захисне обмундирування. Якщо наші серця мають розбитися, і якщо Він вибирає це як спосіб, в який вони мають розбитися, нехай так буде.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

...гостра потреба бути потрібним знаходить для себе застосування в піклуванні про тварин. Новина, що комусь „подобаються тварини“, скаже нам занадто мало, аж поки не довідаємося, як саме. Бо є два способи. З одного боку, розумна домашня тварина є в певному сенсі „мостом“ між нами і рештою природи. Часом ми всі якось болісно відчуваємо нашу ізоляцію від світу, нижчого за людський, – атрофію інстинкту, яку тягне за собою наш інтелект, нашу надмірну самосвідомість, незліченні ускладнення нашого становища, нашу неспроможність жити теперішнім. Якби ж ми тільки були спроможні скинути все це із себе! Ми не повинні і, між іншим, не можемо стати тваринами. Але ми можемо бути разом з твариною. Вона настільки нагадує особу, що може наділити слово разом справжнім значенням; і все-таки вона до великої міри залишається несвідомим маленьким клубком біологічних імпульсів. Трьома ногами вона у світі природи, одною ж – у нашому. Вона є зв’язком, послом. Хто б не хотів, як висловився Боузанкет, „мати представника на суді Пана“? Людина із собакою закриває прогалину у Всесвіті.

Але, звичайно, тварин часто використовують у гірший спосіб. Якщо вам необхідно бути потрібним, але ваша сім’я небезпідставно вас нехтує, то домашня тваринка є очевидною заміною. Вона може потребувати вас усе своє життя. Ви можете зробити її вічно дитинячою, такою, що повсякчас потребуватиме вас, відрізати від усього істинно тваринного добробуту, компенсуючи це тим, що створюватимете потреби численних маленьких потурань, які можете дати тільки ви. Таким чином, нещасне створіння стає дуже вигідним для решти дому; воно виконує роль відстійника чи стічної труби – ви надто зайняті псуванням життя собаки, щоби псувати ще й їхнє. Собаки краще надаються до цього, ніж коти; а мавпа, кажуть, підходить для цього найліпше. Крім того, вона дуже близька до реальности. Будьмо певні, такій тварині дуже не пощастило. Але, можливо, вона не може цілковито усвідомити того зла, яке ви для неї зробили. Зрештою, ви ніколи про це не дізнаєтеся, якщо це навіть і так. Найзатурканіша людина, доведена до краю, може одного дня розвернутися і випалити жахливу правду. Тварини не вміють говорити.

Тим, хто каже: „Що більше я пізнаю людей, то більше мені подобаються собаки“, тим, хто у тваринах знаходить розраду від людського спілкування, варто серйозно проаналізувати справжні причини.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Хтось сказав, що „котів і собак треба завжди виховувати разом: це розширює їхній світогляд“. Прив’язаність – розширює наш; зі всіх типів природної любови вона є найбільш всеохопною, найменш вибагливою, найширшою. Люди, з якими звела вас сім’я, коледж, їдальня, корабель, чернечий дім є, з цього погляду, ширшим колом, ніж друзі, яких ви знайшли для себе в зовнішньому світі, якими численними вони б не були. Маючи багато друзів, я не хочу цим довести, що в мене широке поцінування людських гідностей. Так само можна сказати, що в мене широкий літературний смак, бо мені подобаються всі книжки в моєму кабінеті. В обох випадках відповідь буде однакова: „Ви самі вибирали ці книжки. Ви самі вибирали цих друзів. Звичайно, вони вам підходять“. Справді широкий смак у літературі – це тоді, коли ви можете щось для себе вибрати на вуличній розкладці книжок по шість пенні біля кожного книжкового комісійного магазину. Так само, коли йдеться про людей, то справді широкий смак знайде що поцінувати в тих, з ким доводиться зустрічатися кожен день. Зі свого досвіду можу сказати, що цей смак творить власне Прив’язаність, навчаючи нас спочатку зауважувати, тоді – терпіти, тоді – посміхатися, тоді – насолоджуватися, і нарешті цінувати людей, які „опинилися там“. Створених для нас? Дякувати Богові, ні. Вони є самі собою, ще дивніші, ніж ми собі уявляли, і варті набагато більшого, ніж ми думали.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Дружба виростає з простого Товаришування, коли двоє або більше товаришів виявляють, що в них є спільні бачення чи інтереси, чи навіть смаки, які не властиві іншим і які до цього моменту кожен вважав своїм винятковим даром (чи тягарем). Типовим виявом початку Дружби буде щось на зразок: „Що? І ти теж? А я думав, що то тільки я“. Можемо собі уявити, як серед тих первісних мисливців і воїнів окремі індивіди – можливо, один на сто чи тисячу років – побачили те, чого не бачили інші: що олень був не тільки їстівним, але й красивим, що полювання було не тільки необхідним, але й цікавим; як мріяли про те, щоб їхні боги були не лише могутніми, але й святими. Але поки ці проникливі особи будуть вмирати, не знайшовши рідної душі, нічого (як я підозрюю) з цього не вийде; мистецтво, спорт, чи духовна релігія не народиться. Тільки тоді, коли двоє таких людей – із несамовитими труднощами і напіввираженою незграбністю або, навпаки, напрочуд швидко відкривають одне одного, обмінюються своїм баченням, – саме тоді народжується Дружба. І вони швидко опиняються разом серед безмірної самоти.

Закохані шукають усамітнення. Друзі знаходять цю самотність довкола себе, цей бар’єр поміж ними і натовпом, хочуть вони цього чи ні. Вони би з радістю його зменшили. Перші два були б раді знайти третього.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

„Ми можемо сказати все один одному“. Правда, яка стоїть за цим твердженням, полягає в тому, що Прив’язаність, у своєму найкращому вияві, може сказати все, що забажає, незалежно від правил, які керують публічною ввічливістю; бо Прив’язаність, коли вона у своєму найкращому вияві, не хоче ні ранити, ні принизити, ні домінувати. Ви можете звернутися до своєї коханої дружини: „Свиня!“, коли вона раптом випила і свій, і ваш коктейль. Ви можете зацитькати батька, який вже вкотре починає розповідати якусь історію. Ви можете шпигати, розігрувати, дражнити. Ви можете сказати: „Стули писок. Я хочу читати“. Ви можете сказати все, що завгодно правильним тоном і в правильний час – таким тоном і в такий час, які не мають наміру зробити і не зроблять боляче. Що міцніша Прив’язаність, то безпомилковіше вона знає, коли і як щось зробити (кожна любов має своє мистецтво любови). Але домашній Грубіян має на увазі щось зовсім інше, коли заявляє, що може сказати „все“. Дуже бідний на Прив’язаність, чи, можливо, позбавлений її взагалі, він привласнює собі прекрасні вольності, на які має право чи якими вміє користуватися тільки найповніша форма Прив’язаности. Тоді він використовує їх зі зловтіхою, на догоду своїй озлобленості, чи безжалісно, на догоду своєму егоїзмові, або, в кращому разі, нерозумно, бо ж він не володіє мистецтвом любови. І весь цей час у нього може бути чиста совість. Він знає, що Прив’язаність дозволяє собі вольності. Він собі їх дозволяє. Тому, як сам доходить висновку, – він люблячий. Почніть щось критикувати в його діях, і він скаже, що це вам бракує любови. Він ображений. Його не зрозуміли.

Іноді він мстить за себе, розпочинаючи наступ, і стає вишукано „ввічливим“. Ось що, звичайно, в цьому приховується: „А! То ми не будемо відвертими? Будемо поводитися як просто знайомі? Я сподівався… але то вже не має значення. Нехай буде по-твоєму“. Це чітко показує відмінність між справжньою і формальною ввічливістю. Те, що підходить одній, може привести до розриву іншої. Поводитися розв’язно, коли вас відрекомендовують якійсь визначній особі, – погані манери; практикувати формальну і церемоніяльну ввічливість вдома – нічим не ліпше. Влучну ілюстрацію справді добрих домашніх манер можна знайти в Трістрамі Шенді. У винятково несприятливий момент дядько Тобі взявся за свою улюблену тему оборонних укріплень. Батько, якому цього разу увірвався терпець, грубо його перебиває. І тієї ж миті бачить обличчя свого брата: обличчя Тобі, без жодної тіні помсти, глибоко зранене, без крихти особистої образи – йому б це ніколи не спало на думку – але з тінню образи за благородне мистецтво. Батько відразу ж кається. Звучить вибачення, тотальне примирення. Дядько Тобі, засвідчуючи своє повне прощення, демонструє, що він не думає про власну гординю, тому продовжує лекцію на тему фортифікацій.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Ми можемо сказати, і досить щиро, що ми вибрали собі друзів і жінку, яких любимо, за різні їхні високі якості – за красу, щирість, добре серце, дотепність, інтелект чи ще щось. Але це мусив бути певний тип дотепности, певний тип краси, певний тип доброти, які нам подобаються, і ми маємо на ці речі свій смак. Саме тому друзі і закохані відчувають, що вони „створені один для одного“. Особлива велич Прив’язаности в тому, що вона може поєднати найбільш категорично, навіть комічно, несумісних людей; якщо б доля не звела їх в одну хату чи спільноту, вони б не мали між собою нічого спільного. Якщо з цього виростає Прив’язаність – як це часто трапляється – їхні очі починають відкриватися. Спочатку ми прив’язуємося до людини тільки тому, що вона опинилася поруч з нами, а потім починаємо бачити, що, зрештою, „в ній щось є“. З моменту, коли хтось вперше щиро визнає, що хоча „він не в моєму стилі“, але це „по-своєму“ дуже хороша людина, настає визволення. Ми можемо цього й не відчути; можемо лише думати, що чинимо поблажливо й толерантно. Але насправді ми перетнули кордон. Це „по-своєму“ означає, що ми виходимо за межі своїх манер поведінки, що ми вчимося цінувати доброту чи інтелект як такі, не лише доброту чи інтелект, приправлені й сервіровані на догоду нашому смакові.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Перший (патріотизм) – це любов до рідного дому, до місця, де ми виросли, чи місць, може, багатьох, які були для нас домом; і до всіх місць, які є близько від них і доволі на них схожі; любов до давніх друзів, до знайомих пейзажів, звуків і запахів. Зауважмо, що в ширшому розумінні – це для нас любов до Англії, Уельсу, Шотландії чи Ольстеру. Тільки іноземці і політики говорять про „Британію“. Кіплінгове „Не люблю ворогів своєї імперії“ звучить сміхотворно фальшиво. Своєї імперії! Така любов до місця переплітається з любов’ю до стилю життя; до пива і чаю, до відкритих камінів, потягів з купе і до неозброєної поліції, і до всього решта; до місцевого діялекту і (ледь менше) до своєї рідної мови. Як каже Честертон, аргументи чоловіка, який не хоче, щоб його країною управляли чужинці, дуже подібні до аргументів того, хто не хоче, щоб спалили його хату; бо він „не зможе навіть почати“ перераховувати всі речі, яких йому бракуватиме.

Було б дуже важко знайти якийсь легітимний підхід, з якого можна засудити це почуття. Так, як сім’я пропонує нам зробити перший крок поза межі егоїстичної любови, так само й це почуття пропонує перший крок поза межі сімейного егоїзму. Це, звичайно, не чисте милосердя; воно передбачає любов до ближнього в локальному, а не в Господньому сенсі. Але ті, хто не любить своїх земляків із села чи міста, яких вони досі бачили, напевно далеко не зайдуть у своїй любові до „Людини“, якої вони не бачили. Всяка природна прив’язаність, зокрема і ця, може стати суперником духовної любови; але вона також може бути її попередньою імітацією, тренуючи (в певному сенсі) духовні м’язи, які Божа Благодать може згодом застосувати до вищого служіння; так само, як дівчата няньчать ляльок у дитинстві, а згодом няньчать дітей. Обставини можуть закликати зректися цієї любови: вирвіть праве око. Але спершу вам потрібно мати це око: створіння, яке не має жодного – яке дійшло лише до того, щоб могти розрізняти „світлочутливі“ плями – буде малопридатним для медитації над цим суворим текстом.

Звичайно, патріотизм такого типу зовсім не агресивний. Він тільки просить, щоб його залишили в спокої. Він стає войовничим лише для того, щоб захистити те, що любить. У будь-якій голові, з уявою, вартою бодай гроша, він породжує позитивне ставлення до іноземців. Як я можу любити свій дім, не усвідомлюючи, що інші люди мають не менше право любити свій? Як тільки ви усвідомили, що французам подобається café complet так само, як нам подобається яєчня з беконом – ну, то й на здоров’я, нехай собі п’ють свою каву. Найменше нам хочеться зробити всюди так, як у себе вдома. Він не був би домом, якби не був іншим.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Ще інші скажуть, що Дружба є надзвичайно важливою для окремого індивіда, а можливо, й необхідною для виживання. На це знайдеться повно доказів: „Тяжко на світі без дружнього плеча”, „справжній друг рідніший за рідного брата“. Але коли ми так говоримо, то вживаємо слово друг у значенні „союзник“. Загалом же слово друг означає чи має означати набагато більше. Друг, поза сумнівом, покаже себе також як союзник, коли цей союз стане важливим: позичить чи дасть нам у потребі, доглядатиме в недузі, заступиться за нас перед ворогами, зробить усе, що в його силах, для наших вдів і сиріт. Але ці добрі послуги не становлять суті Дружби. Нагода для них – це майже втручання. З одного боку, вони стосуються її, з іншого – ні. Стосуються, бо ви були б нещирим другом, якщо б не допомогли в біді; не стосуються, бо роль доброчинця завжди залишається випадковою, навіть трохи чужою для ролі Друга. Вона є майже обтяжливою. Бо Дружба цілковито позбавлена ознаки, характерної для Прив’язаности, – бути потрібною. Нам прикро, що якийсь дарунок, позика або нічне чергування були необхідними – а зараз, заради Бога, забудьмо про все це і повернімося до речей, які нам справді хочеться робити чи обговорювати. Навіть вдячність не може збагатити цю любов. Стандартна фраза „Нема за що … забудьмо це“ у цьому випадку висловлює наші справжні почуття. Свідченням досконалої Дружби буде не те, що ми допоможемо в скруті (звичайно, що так), але те, що наша допомога нічого не міняє. Це було відволікання, аномалія. Це була жахлива трата часу, якого й так бракує, коли ми разом. Можливо, у нас було тільки кілька годин, щоб поговорити, і, слава Богу, лише двадцять хвилин треба було відвести на справи!

Бо ми, звичайно, зовсім не хочемо знати про справи нашого Друга. Дружба, на відміну від Еросу, недопитлива. Ви стаєте комусь Другом, не знаючи або не розпитуючи про його сімейний статус чи як він заробляє собі на життя. Що спільного мають всі ці „другорядні речі, факти“ з реальним запитанням: «Ти бачиш ту саму правду?». У колі справжніх Друзів кожен є просто тим, ким він є: не відповідає ні за що, крім себе. Усім далеко байдуже до чиєїсь сім’ї, професії, класу, доходів, раси чи минулого. Звичайно, врешті-решт ви довідаєтесь про все це. Але мимохідь. Воно виринатиме одне за одним, як приклад для ілюстрації чи аналогії, або як дотеп в анекдоті, але ніколи не заради себе самого. У цьому царственість Дружби. Ми зустрічаємось як суверенні принци незалежних держав, за кордоном, на нейтральній території, вивільнені з наших контекстів. Ця любов ігнорує не лише наші фізичні тіла, але все, що стосується нашої сім’ї, роботи, минулого і зв’язків. Удома, крім того, що ми Пітер або Джейн, маємо ще загальний статус: чоловік або дружина, брат або сестра, начальник, колега або підлеглий. Не серед Друзів. В Еросі будуть нагі тіла; в Дружбі – нагі особистості.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

...ми мусимо бути обережними, коли називаємо Любов-потребу „простим егоїзмом“. Слово „простий“ завжди небезпечне. Немає сумніву в тому, що Любові-потребі, так само, як нашим імпульсам, можна егоїстично потурати. Тиранічна і ненаситна вимога прихильности може бути жахливою. Але в буденному житті ніхто не називає егоїстом дитину, коли вона шукає захисту в мами, чи дорослого, коли він шукає в ближньому друга. Ті, яким це не властиво, – чи діти, чи дорослі – зазвичай не є найбезкорисливішими. Там, де відчувається Любов-потреба, знайдуться причини її заперечити чи зовсім придушити; але не відчувати її – це загалом ознака холодного егоїзму. Оскільки ми реально потребуємо один одного („недобре чоловікові бути самому“), то неспроможність це усвідомити як любов-потребу – іншими словами, примарне відчуття, що нам добре бути самим – це поганий духовний симптом; так само, як брак апетиту є поганим медичним симптомом, бо людям таки потрібно харчуватися.

Чотири Любові
#lewisdaily
#thefourloves