Джоан Ланкастер
Кілнс, Кілн-лейн
Хедінгтон Куоррі
Оксфорд
29 грудня 1962
Люба Джоан,
Час? Ось, постривай, доживеш до моїх літ, тоді побачиш, що він не просто "летить", а мчить з космічною швидкістю! Із свого каталогу я бачу, що ми листуємося з 1954 року - дуже тривалий термін. В твоїй папці є твоє тодішнє фото, тепер ти, звичайно ж, зовсім інша. Але для тебе залишається потіха, якої немає в мене: ще багато часу, твоє життя ставатиме з кожним роком все цікавішим та кращим.
Як прекрасно співати в опері та грати на віолончелі. Це великий презент для твого майбутнього агента: "Не всі знають, що міс Джоан... всесвітньовідома оперна співачка, могла б також зробити не менш блискучу кар'єру музикантки..."
Мені аж ставало моторошно, коли я читав, про предмети, які тобі треба вивчати. До деяких - наприклад, алгебри і матаналізу - я б не насмілився і підступитися. Про Торонтський Університет я не знаю нічого, тільки чув хороші відгуки; проте, думаю, те, що тобі потрібно, ти могла б знайти і ближче.
Схоже, цією зимою всіх накрило хвилею холоду. Вчора я прочитав в газеті, що в Барселоні катаються на лижах, а на Сицилії засипало снігом квітучі персики. Напевне, щоб зігрітися, треба перебиратися на широти Бразилії. І всеодно, те, що ти пишеш про Флориду, мене здивувало - я думав, що там завжди тепло. В нас найхолодніша зима за чотирнадцять років, і моїм старечим кісткам це недовподоби. Бажаю успіхів та щастя в 1963 році,
щиро твій,
К.С.Льюїс
Листи дітям
#letterstochildren
#lewisdaily
Кілнс, Кілн-лейн
Хедінгтон Куоррі
Оксфорд
29 грудня 1962
Люба Джоан,
Час? Ось, постривай, доживеш до моїх літ, тоді побачиш, що він не просто "летить", а мчить з космічною швидкістю! Із свого каталогу я бачу, що ми листуємося з 1954 року - дуже тривалий термін. В твоїй папці є твоє тодішнє фото, тепер ти, звичайно ж, зовсім інша. Але для тебе залишається потіха, якої немає в мене: ще багато часу, твоє життя ставатиме з кожним роком все цікавішим та кращим.
Як прекрасно співати в опері та грати на віолончелі. Це великий презент для твого майбутнього агента: "Не всі знають, що міс Джоан... всесвітньовідома оперна співачка, могла б також зробити не менш блискучу кар'єру музикантки..."
Мені аж ставало моторошно, коли я читав, про предмети, які тобі треба вивчати. До деяких - наприклад, алгебри і матаналізу - я б не насмілився і підступитися. Про Торонтський Університет я не знаю нічого, тільки чув хороші відгуки; проте, думаю, те, що тобі потрібно, ти могла б знайти і ближче.
Схоже, цією зимою всіх накрило хвилею холоду. Вчора я прочитав в газеті, що в Барселоні катаються на лижах, а на Сицилії засипало снігом квітучі персики. Напевне, щоб зігрітися, треба перебиратися на широти Бразилії. І всеодно, те, що ти пишеш про Флориду, мене здивувало - я думав, що там завжди тепло. В нас найхолодніша зима за чотирнадцять років, і моїм старечим кісткам це недовподоби. Бажаю успіхів та щастя в 1963 році,
щиро твій,
К.С.Льюїс
Листи дітям
#letterstochildren
#lewisdaily
Джоан Ланкастер
Кілнс
Хедінгтон Куоррі
Оксфорд
28 грудня 1956
Люба Джоан,
Міцно дякую тобі за прекрасний малюнок. На жаль, це ж я мав би написати тобі через вихованість, навіть якби малюнок був жахливим! Ось, чим недоброю є неправда (навіть "біла"): коли щиро хочеш сказати, що дарунок прекрасний, то в тебе не залишається слів, щоб виокремити його. Але малюнок й справді дуже добрий; і кольори також, особливо. Що це за фарби? Наче і не олія, і не акварель. Виглядає напрочуд пишно, глибоко та гарно. В нас було сніжне Різдво, що в Англії рідкість, але вже все змив дощ, а під ногами брудна сльота.
Бажаю усього найкращого в новому році,
твій К.С. Льюїс
* *
До Сари Нейлан
Кілнс
Хедінгтон Куоррі
Оксфорд
30 грудня 1956
Люба моя Саро, дуже дякую за прекрасний горщик. Намагаюся придумати, яку б цінність в нього сховати. Мені дуже соромно, що не привітав тебе з Різдвом, але мене, відверто кажучи, завалило. Прислуга у відпустці. Я щодня відвідую в лікарні дуже хвору дружину. В мене вдома хворий брат, двоє школярів, одна собака, один кіт, чотири гуски, двадцять курей, дві пічки, три труби, що можуть замерзнути; тому я весь час як в колесі і добряче втомився. Бажаю тобі усього найкращого та відправляю новорічний подарунок.
З любов'ю,
твій К.С. Льюїс.
#letterstochildren
#lewisdaily
Кілнс
Хедінгтон Куоррі
Оксфорд
28 грудня 1956
Люба Джоан,
Міцно дякую тобі за прекрасний малюнок. На жаль, це ж я мав би написати тобі через вихованість, навіть якби малюнок був жахливим! Ось, чим недоброю є неправда (навіть "біла"): коли щиро хочеш сказати, що дарунок прекрасний, то в тебе не залишається слів, щоб виокремити його. Але малюнок й справді дуже добрий; і кольори також, особливо. Що це за фарби? Наче і не олія, і не акварель. Виглядає напрочуд пишно, глибоко та гарно. В нас було сніжне Різдво, що в Англії рідкість, але вже все змив дощ, а під ногами брудна сльота.
Бажаю усього найкращого в новому році,
твій К.С. Льюїс
* *
До Сари Нейлан
Кілнс
Хедінгтон Куоррі
Оксфорд
30 грудня 1956
Люба моя Саро, дуже дякую за прекрасний горщик. Намагаюся придумати, яку б цінність в нього сховати. Мені дуже соромно, що не привітав тебе з Різдвом, але мене, відверто кажучи, завалило. Прислуга у відпустці. Я щодня відвідую в лікарні дуже хвору дружину. В мене вдома хворий брат, двоє школярів, одна собака, один кіт, чотири гуски, двадцять курей, дві пічки, три труби, що можуть замерзнути; тому я весь час як в колесі і добряче втомився. Бажаю тобі усього найкращого та відправляю новорічний подарунок.
З любов'ю,
твій К.С. Льюїс.
#letterstochildren
#lewisdaily
- На вашу думку, що нас чекає найближчими роками?
- Звідки мені знати? Я займаюся минулим, сиджу спиною до паровоза. Світ може скінчитися за десять хвилин, але ми повинні залишатися там, де нас поставив Господь, жити щодня, як останній, а плани будувати так, ніби світ простоїть сотні років. Новий завіт ясно говорить нам, що нас колись чекає. Мені просто смішно, коли люди в розпачі від якоїсь майбутньої катастрофи. Хіба вони не знали, що рано чи пізно помруть? Напевно ні. Одна молода дівчина сказала нещодавно, коли розмова зайшла про смерть: "Ну, коли я зістарюся, вчені щось вигадають!"
З інтерв'ю Шервуду Вірту, представнику Євангельської асоціації Біллі Грема в 1963 р.
#lewisdaily
- Звідки мені знати? Я займаюся минулим, сиджу спиною до паровоза. Світ може скінчитися за десять хвилин, але ми повинні залишатися там, де нас поставив Господь, жити щодня, як останній, а плани будувати так, ніби світ простоїть сотні років. Новий завіт ясно говорить нам, що нас колись чекає. Мені просто смішно, коли люди в розпачі від якоїсь майбутньої катастрофи. Хіба вони не знали, що рано чи пізно помруть? Напевно ні. Одна молода дівчина сказала нещодавно, коли розмова зайшла про смерть: "Ну, коли я зістарюся, вчені щось вигадають!"
З інтерв'ю Шервуду Вірту, представнику Євангельської асоціації Біллі Грема в 1963 р.
#lewisdaily
Мені здається, що Бог Сам не робить те, що може доручити нам, людям. Він заповідає робити незграбно і неквапно те, що міг би зробити Сам блискуче та блискавично. Він дозволяє нам нехтувати Його веліннями, терпить, коли ми не в змозі їх виконати. Напевне, ми не дуже собі уявляємо, як узгоджується обмежена, хоча і вільна воля, з волею Всемогутнього. Здається, що так Господь стримується, ніби щоразу зрікаючись Трону. Ми не просто споживачі чи спостерігачі - нам випала честь участі в Господньому ігрищі. Може бути, це просто вершиться Творення, що відбувається посеред нас. Ось так, саме так Бог творить щось - та ні, творить богів! - просто з нічого.
Я схильний в це вірити. Але в кращому випадку - це символ, модель. Що би нам не розповідали, все - лиш образ та притча. Істина, у своїй повноті, є недосяжною нашому розуму.
Сила молитви
#lewisdaily
Я схильний в це вірити. Але в кращому випадку - це символ, модель. Що би нам не розповідали, все - лиш образ та притча. Істина, у своїй повноті, є недосяжною нашому розуму.
Сила молитви
#lewisdaily
Чому Бог сходить у цей окупований ворогом світ фактично потайки, під маскою, і, маючи на меті подолати диявола, засновує тут щось схоже на таємне товариство? Чому не приходить у силі, не виступає відкрито? Чи означає це, що Він не достатньо могутній? Ну, християни й очікують на Його пришестя у силі, просто не знають, коли це станеться. Та про причини цього зволікання можна здогадуватися. Він хоче дати нам нагоду перейти на Його бік добровільно. Навряд чи ми з вами були б дуже високої думки про француза, який тихенько діждався би, доки союзники дійдуть до Німеччини, і тільки тоді оголосив би, що він – на нашому боці. Бог неодмінно прийде. Мені тільки цікаво, чи ті, хто просить Його відкрито і безпосередньо втрутитися у справи нашого світу, цілком усвідомлюють, що трапиться, коли це таки відбудеться. Адже тоді настане кінець світу. Коли на сцену виходить автор, значить, уже по всьому – вистава скінчилася.
Гаразд, отже, Бог прийде; та який сенс заявляти про те, що ви – на Його боці, коли матеріяльний усесвіт навколо вже танутиме і розвіюватиметься просто на очах, ніби сон? Натомість же з нечуваним гуркотом поставатиме абсолютно нова дійсність – думка про щось бодай віддалено подібне ніколи не прийшла б вам до голови; то буде щось таке прекрасне для одних і таке огидне для інших, що ні в кого з нас не залишиться тоді жодної можливости вибору. Адже цього разу Бог прийде вже не потай, а відкрито, і те видовище буде настільки приголомшливе, що сповнить кожну істоту або непереборною любов’ю, або непереборним жахом. Обирати, на якому ви боці, буде вже надто пізно. Коли бачиш, що підвестися годі, нічого казати, ніби просто вирішив трохи прилягти. То буде не час для вибору; то буде час, коли ми остаточно з’ясуємо, чий бік насправді обрали, байдуже, усвідомлювали це раніше чи ні. Зараз, сьогодні, цієї миті шанс зробити правильний вибір у нас ще є. Властиво, Бог і бариться, щоб дати нам цей шанс. Та вічно це не триватиме. Ми мусимо визначитися: так або ні..
Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity
Гаразд, отже, Бог прийде; та який сенс заявляти про те, що ви – на Його боці, коли матеріяльний усесвіт навколо вже танутиме і розвіюватиметься просто на очах, ніби сон? Натомість же з нечуваним гуркотом поставатиме абсолютно нова дійсність – думка про щось бодай віддалено подібне ніколи не прийшла б вам до голови; то буде щось таке прекрасне для одних і таке огидне для інших, що ні в кого з нас не залишиться тоді жодної можливости вибору. Адже цього разу Бог прийде вже не потай, а відкрито, і те видовище буде настільки приголомшливе, що сповнить кожну істоту або непереборною любов’ю, або непереборним жахом. Обирати, на якому ви боці, буде вже надто пізно. Коли бачиш, що підвестися годі, нічого казати, ніби просто вирішив трохи прилягти. То буде не час для вибору; то буде час, коли ми остаточно з’ясуємо, чий бік насправді обрали, байдуже, усвідомлювали це раніше чи ні. Зараз, сьогодні, цієї миті шанс зробити правильний вибір у нас ще є. Властиво, Бог і бариться, щоб дати нам цей шанс. Та вічно це не триватиме. Ми мусимо визначитися: так або ні..
Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity
...не слід дивуватися, якщо час від часу нам буде справді непереливки. Коли людина навертається до Христа, й обставини нібито складаються напрочуд вдало (у тому сенсі, що їй щастить позбутися деяких поганих звичок), у неї часто з'являється думка, що віднині, цілком природно, й усе життя піде значно гладше. Коли ж на обрії з'являються проблеми - хвороби, нестача грошей, нові спокуси, - її охоплює розчарування. Усе це, вважає вона, було б потрібне колись, у давні, гірші часи, щоб розворушити її і спонукати до покаяння; але тепер - чому? А тому, що Бог у такий спосіб змушує нас рухатися вперед, підніматися на виший рівень: ставить у такі обставини, коли треба виявляти набагато більше відваги, терпеливости і любови, ніж будь-кому з нас могло би спасти на думку раніше. Нам здається, що все це зайве, але лише тому, що ми ще не маємо анінайменшого уявлення про те, на яких дивовижних істот наміряється перетворити нас Бог.
Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily
Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily
...я вважаю важливим дивитися на темні часи, які ми переживаємо, обравши правильну точку зору. Війна не створює принципово нового стану речей: вона лише погіршує те становище, в якому людина знаходиться постійно настільки, що ми вже не в силах його ігнорувати. Людське життя завжди проходить над прірвою. Культура людства завжди існувала на фоні того, що безмежно важливіше від неї самої. І якщо б людство завжди відкладало пошуки знань чи краси до тієї пори, коли їх цінність стане безсумнівною, то ці пошуки б ніколи не почалися.
Ми помиляємося, коли порівнюємо війну з "нормальним життям". Життя ніколи не буває нормальним. Навіть ті часи, які здавалися нам відносно спокійними, як ХІХ століття, виявляються, якщо уважніше їх розглянути, сповненими криз, розбрату, труднощів і надзвичайних подій. Ніколи не бракувало переконливих причин, щоб відкласти всю "культурну діяльність" до того часу, поки безпосередня небезпека не перестане бути актуальною, а та чи інша кричуща несправедливість не буде усунутою. Але людство давним-давно вирішило махнути на них рукою. Воно зволіло красу і знання зараз, не погодившись чекати пригожої пори, яка можливо ніколи не настане. Періклові Афіни позоставили нам не лише Парфенон, а й, що важливо, Надгробну промову. Комахи, наприклад, обрали іншу стратегію - перш за все шукати ситого, безпечного та благополучного існування, і вони набувають те, до чого прагнуть. Але з людьми все зовсім по-іншому. Вони доводили математичні теореми в оточених містах, розробляли метафізичні докази в тюремних камерах, жартували на ешафотах, сперечалися про нову поему штурмуючи Квебек та стежили за зачіскою під Фермопілами. Це не хизування - це наша сутність... Ми завжди маємо давати відповідь на запитання: "Як можна нам бути настільки легковажними і самолюбними, щоб думати про щось інше крім спасіння наших душ?" Сьогодні, до цього запитання додається ще одне: "Як можна нам бути настільки легковажними і самолюбними, щоб думати про щось інше крім війни?"
Навчання у воєнний час
#lewisdaily
#LearningInWarTime
#МиЗУкраїни🇺🇦
Ми помиляємося, коли порівнюємо війну з "нормальним життям". Життя ніколи не буває нормальним. Навіть ті часи, які здавалися нам відносно спокійними, як ХІХ століття, виявляються, якщо уважніше їх розглянути, сповненими криз, розбрату, труднощів і надзвичайних подій. Ніколи не бракувало переконливих причин, щоб відкласти всю "культурну діяльність" до того часу, поки безпосередня небезпека не перестане бути актуальною, а та чи інша кричуща несправедливість не буде усунутою. Але людство давним-давно вирішило махнути на них рукою. Воно зволіло красу і знання зараз, не погодившись чекати пригожої пори, яка можливо ніколи не настане. Періклові Афіни позоставили нам не лише Парфенон, а й, що важливо, Надгробну промову. Комахи, наприклад, обрали іншу стратегію - перш за все шукати ситого, безпечного та благополучного існування, і вони набувають те, до чого прагнуть. Але з людьми все зовсім по-іншому. Вони доводили математичні теореми в оточених містах, розробляли метафізичні докази в тюремних камерах, жартували на ешафотах, сперечалися про нову поему штурмуючи Квебек та стежили за зачіскою під Фермопілами. Це не хизування - це наша сутність... Ми завжди маємо давати відповідь на запитання: "Як можна нам бути настільки легковажними і самолюбними, щоб думати про щось інше крім спасіння наших душ?" Сьогодні, до цього запитання додається ще одне: "Як можна нам бути настільки легковажними і самолюбними, щоб думати про щось інше крім війни?"
Навчання у воєнний час
#lewisdaily
#LearningInWarTime
#МиЗУкраїни🇺🇦
Що людей бентежить - принаймні, бентежило колись мене, - то це те, що християни вважають віру в цьому сенсі чеснотою. Я запитував: як, скажіть на милість, віра може бути чеснотою? Що морального чи аморального в тому факті, що хтось вірить або не вірить у низку певних тверджень? Адже очевидно, казав я, що людина розважлива приймає або відкидає те чи інше твердження не тому, що хоче чи не хоче його прийняти, а тому, що вважає доводи на його користь переконливими або непереконливими. І якщо, оцінюючи вагомість цих доводів, людина помилилася, то це свідчить не про те, що вона погана, а хіба що про те, що їй трохи бракує ерудиції. Якщо ж, вважаючи ці доводи непереконливими, хтось усе одно силкувався би повірити, незважаючи ні на що, то це було б просто безглуздо.
Що ж, я своєї думки так і не змінив. Але відтоді я збагнув одну річ, якої багато хто не бачить ще й досі. Отже, я припускав, що, раз визнавши щось правдою, людський розум автоматично вважатиме так надалі, аж доки не з'явиться якась вагома причина цю думку змінити. Вважав, інакше кажучи, що людський розум керується виключно логікою. Та це не так. Наприклад, мій розум на підставі беззаперечних свідчень абсолютно переконаний, що від наркозу я не задихнуся, а кваліфікований хірург ніколи не почне мене оперувати, доки я при свідомости.
Утім усе це жодним чином не впливає на той факт, що, опинившись на операційному столі з тою огидною маскою на обличчі, я відчуваю приступ якоїсь суто дитячої паніки. Мені починає здаватися, що я таки зараз задихнуся, й охоплює страх: ану ж вони візьмуться різати мене ще до того, як я знепритомнію? Іншими словами, я втрачаю віру в наркоз. Ту віру в мене відбирає не розум; навпаки, якраз на розумі вона й заснована. Відбирають її емоції та уява. Це битва між вірою та розумом, з одного боку, й емоціями та уявою - з іншого.
Коли ви про це замислитеся, то вам на думку прийде чимало відповідних прикладів. Приміром, одному чоловіку на підставі цілковито вірогідних фактів відомо, що знайома гарненька дівчина - ще та скоробреха, не здатна втримати язика за зубами, а тому довіряти їй не можна. Одначе, коли він опиняється у її товаристві, віру у ці відомості про неї його розум втрачає, а на думку спадає: "Може, цього разу все буде інакше". Як наслідок, він каже їй щось, чого казати було не слід, і знову ставить себе в дурне становище. Так його почуття й емоції руйнують віру в те, що відповідало дійсності - і йому про це було добре відомо. Або візьмімо хлопця, який учиться плавати. Розумом він чудово розуміє, що у воді людське тіло, залишившись без підтримки, не обов'язково відразу ж тоне, бо ж бачив десятки людей, які плавали чи просто трималися на воді. Усе питання тут, однак, у тому, чи й далі він у це віритиме, коли інструктор забере руку і залишить самого у воді власне його? А чи раптово втратить віру, перелякається і почне тонути?
Те самісіньке відбувається і з християнством.
Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily
Що ж, я своєї думки так і не змінив. Але відтоді я збагнув одну річ, якої багато хто не бачить ще й досі. Отже, я припускав, що, раз визнавши щось правдою, людський розум автоматично вважатиме так надалі, аж доки не з'явиться якась вагома причина цю думку змінити. Вважав, інакше кажучи, що людський розум керується виключно логікою. Та це не так. Наприклад, мій розум на підставі беззаперечних свідчень абсолютно переконаний, що від наркозу я не задихнуся, а кваліфікований хірург ніколи не почне мене оперувати, доки я при свідомости.
Утім усе це жодним чином не впливає на той факт, що, опинившись на операційному столі з тою огидною маскою на обличчі, я відчуваю приступ якоїсь суто дитячої паніки. Мені починає здаватися, що я таки зараз задихнуся, й охоплює страх: ану ж вони візьмуться різати мене ще до того, як я знепритомнію? Іншими словами, я втрачаю віру в наркоз. Ту віру в мене відбирає не розум; навпаки, якраз на розумі вона й заснована. Відбирають її емоції та уява. Це битва між вірою та розумом, з одного боку, й емоціями та уявою - з іншого.
Коли ви про це замислитеся, то вам на думку прийде чимало відповідних прикладів. Приміром, одному чоловіку на підставі цілковито вірогідних фактів відомо, що знайома гарненька дівчина - ще та скоробреха, не здатна втримати язика за зубами, а тому довіряти їй не можна. Одначе, коли він опиняється у її товаристві, віру у ці відомості про неї його розум втрачає, а на думку спадає: "Може, цього разу все буде інакше". Як наслідок, він каже їй щось, чого казати було не слід, і знову ставить себе в дурне становище. Так його почуття й емоції руйнують віру в те, що відповідало дійсності - і йому про це було добре відомо. Або візьмімо хлопця, який учиться плавати. Розумом він чудово розуміє, що у воді людське тіло, залишившись без підтримки, не обов'язково відразу ж тоне, бо ж бачив десятки людей, які плавали чи просто трималися на воді. Усе питання тут, однак, у тому, чи й далі він у це віритиме, коли інструктор забере руку і залишить самого у воді власне його? А чи раптово втратить віру, перелякається і почне тонути?
Те самісіньке відбувається і з християнством.
Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily
...для мене не так важливо, як, мабуть, для тебе, як молитися: готовими словами чи своїми. Хай там як, слова для мене – другорядні. Вони всього-на-всього якір, або рухи диригентської палички, але аж ніяк не сама музика. Вони скеровують у правильне русло хвалу, покаяння чи прохання, інакше ті перетворяться в широкі та мілкі калабані. Не так вже й важливо, хто перший склав молитву. Якщо це ми, то незабаром через неуникненне повторення вони викристалізуються в правило. Якщо ж вони – чиїсь, то ми постійно вкладатимемо в них власний зміст. Погляди міняються і, гадаю, повинні мінятися. Найліпше в основному молитися «своїми словами», але додавати дрібку готових текстів.
Позаяк пишу тобі, нема потреби підкреслювати важливість молитви «своїми словами»? Соломон під час освячення храму сказав, що кожен, хто молиться знає біль свого серця (пор. 1Цар 8, 38). А також і радощі власного серця. Нема такого самісінького, як я, нівкого нема такої ж самісінької ситуації, як у мене. Та й сам я і мої обставини постійно міняються. Готові молитви не допоможуть у спілкуванні з Богом, як і не помогли б у спілкуванні з тобою.
Це очевидно.
Можливо, мені не так легко буде переконати тебе в тому, що дещиця готових молитов піде на користь. Для мене, звісно. Я не диктую правил нікому на цілому білому світі. По-перше, так я тримаюся «здорової науки». Полишена напризволяще людина ризикує від «переданої нам віри» [(Юд. 1,3)] сповзти до химери під назвою «моя релігія». По-друге, готові тексти нагадують мені, про що маю просити (особливо коли молюся за інших). Сьогочасна криза – мов телеграфний стовп: що ближче стоїть, то більшим здається. Існує небезпека: наші поважні, постійні, об’єктивні (а часто й важливіші) потреби можуть бути витіснені? До речі, це ще одна річ, якої слід уникати при укладенні нового Служебника. Хвилеві проблеми можуть вимагати надмірної уваги. Що більш книга «новомодна», то скоріш стане «старомодна».
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Позаяк пишу тобі, нема потреби підкреслювати важливість молитви «своїми словами»? Соломон під час освячення храму сказав, що кожен, хто молиться знає біль свого серця (пор. 1Цар 8, 38). А також і радощі власного серця. Нема такого самісінького, як я, нівкого нема такої ж самісінької ситуації, як у мене. Та й сам я і мої обставини постійно міняються. Готові молитви не допоможуть у спілкуванні з Богом, як і не помогли б у спілкуванні з тобою.
Це очевидно.
Можливо, мені не так легко буде переконати тебе в тому, що дещиця готових молитов піде на користь. Для мене, звісно. Я не диктую правил нікому на цілому білому світі. По-перше, так я тримаюся «здорової науки». Полишена напризволяще людина ризикує від «переданої нам віри» [(Юд. 1,3)] сповзти до химери під назвою «моя релігія». По-друге, готові тексти нагадують мені, про що маю просити (особливо коли молюся за інших). Сьогочасна криза – мов телеграфний стовп: що ближче стоїть, то більшим здається. Існує небезпека: наші поважні, постійні, об’єктивні (а часто й важливіші) потреби можуть бути витіснені? До речі, це ще одна річ, якої слід уникати при укладенні нового Служебника. Хвилеві проблеми можуть вимагати надмірної уваги. Що більш книга «новомодна», то скоріш стане «старомодна».
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Forwarded from Клайв Стейплз Льюїс🇺🇦
Я вже казав, щоб знищити геть чисто цей дріб'язок, який і людьми не назвеш, - справа важка і клопітка. Але якщо докласти сил і старання, результат забезпечений. Здавалося б, великих грішників загубити легше. Проте, це не зовсім так - вони непередбачливі. Забавляєшся ними років сімдесят, а на сімдесят перший, раз, і Ворог вихопив його тобі з-під носа! Не забувай, вони можуть покаятися. Вони знають свою вину. Вони готові відкинути заради Ворога будь-які умовності, як відкинули раніше заради нас. Упіймати осу важче, ніж застрілити впритул слона, але якщо промахнешся, слон заподіє більше прикростей.
Особисто я, як вже казав, працював головним чином в англійському секторі, і до тих пір отримую інформацію, як правило, звідти. Можливо, те, що маю намір сказати, не в такій мірі стосується ваших секторів. Тоді, прибувши на місце, зробіть необхідні корективи. Якщо це не дуже можна застосувати, постарайся, щоб ваша країна максимально уподібнилася до Англії.
В цій обнадійливій країні принцип «Я не гірший від тебе» вже проник в систему освіти. Наскільки — поки що сказати не наважусь, але це й не так важливо. Вияснивши тенденцію, легко передбачити подальші події, особливо, якщо ми докладемо своїх зусиль. Суть сьогоднішньої освіти полягає в тому, що тупаків і ледарів нищити не можна, іншими словами, - не можна, щоб вони довідалися, що хоч де в чому відрізняються від розумних і старанних. Якою б не була ця відмінність, її треба приховувати. Як? На різних рівнях - по-різному. На випускних іспитах в університеті питання ставлять так, щоб на них зміг відповісти кожен. На вступних - так, щоб кожен міг поступити в університет, незалежно від того, чи має він намір використовувати вищу освіту. Школярам, яким граматика чи математика не під силу, дозволяють займатися тим, чим вони займаються вдома, наприклад, ліплять калачики, - і це називають «моделюванням». Важливо ніяк і нічим не натякнути, що вони відрізняються від тих, хто вчить уроки. Якою б нісенітницею вони не займалися, треба ставитись до неї «також серйозно» (в Англії цей зворот вдалося укоренити). Мало того, встигаючих учнів у ближчому часі будуть залишати на другий рік, щоб не травмувати інших (Вельзевуле немилосердний, що за слово!). Якщо підсумувати - дурень має право вчитися разом з ровесниками, а хлопчик, який здатний зрозуміти Есхіла чи Данте, нехай слухає, як він читає по складах: «Кіш-ка сі-ла на ві-кон-це».
Одним словом, коли демократичний принцип «Я не гірший...» вкорениться як слід, можна розраховувати на те, що освіти взагалі не буде. Зникнуть всі мотиви навчання і боязнь прославитись неуком. Тих поодиноких, хто все-таки прагне знань, поставлять на місце, щоб не виділялись. Та й учителям (точніше, нянькам) буде не до них - скільки кретинів треба підбадьорити, скільки тупаків утішити! Більше нам не доведеться винищувати в людях самолюбство й невігластво. Вони самі справляться.
Звичайно, цього можна досягти при умові, що всі школи будуть державні. Але турбуватися не варто, зрівнялівка свою справу зробить. Податки з успіхом знищать той прошарок, тих людей, які йшли на жертви, щоб дати дітям освіту. Знищення того прошарку тісно пов'язане з вищезгаданим принципом. По суті, саме завдяки йому з'являється багато вчених, філософів, богословів, медиків, художників, скульпторів, архітекторів і поетів. Воістину, це вже цілий сніп високих колосків! Як зауважив один англійський політик, «великі люди демократії не потрібні». Нічого питати його, що він має на увазі: чи вони «не потрібні» демократії, чи вона «не хоче, щоб вони були».
Крутень пропонує тост
#ScrewtapeProposesAToast
#lewisdaily
Особисто я, як вже казав, працював головним чином в англійському секторі, і до тих пір отримую інформацію, як правило, звідти. Можливо, те, що маю намір сказати, не в такій мірі стосується ваших секторів. Тоді, прибувши на місце, зробіть необхідні корективи. Якщо це не дуже можна застосувати, постарайся, щоб ваша країна максимально уподібнилася до Англії.
В цій обнадійливій країні принцип «Я не гірший від тебе» вже проник в систему освіти. Наскільки — поки що сказати не наважусь, але це й не так важливо. Вияснивши тенденцію, легко передбачити подальші події, особливо, якщо ми докладемо своїх зусиль. Суть сьогоднішньої освіти полягає в тому, що тупаків і ледарів нищити не можна, іншими словами, - не можна, щоб вони довідалися, що хоч де в чому відрізняються від розумних і старанних. Якою б не була ця відмінність, її треба приховувати. Як? На різних рівнях - по-різному. На випускних іспитах в університеті питання ставлять так, щоб на них зміг відповісти кожен. На вступних - так, щоб кожен міг поступити в університет, незалежно від того, чи має він намір використовувати вищу освіту. Школярам, яким граматика чи математика не під силу, дозволяють займатися тим, чим вони займаються вдома, наприклад, ліплять калачики, - і це називають «моделюванням». Важливо ніяк і нічим не натякнути, що вони відрізняються від тих, хто вчить уроки. Якою б нісенітницею вони не займалися, треба ставитись до неї «також серйозно» (в Англії цей зворот вдалося укоренити). Мало того, встигаючих учнів у ближчому часі будуть залишати на другий рік, щоб не травмувати інших (Вельзевуле немилосердний, що за слово!). Якщо підсумувати - дурень має право вчитися разом з ровесниками, а хлопчик, який здатний зрозуміти Есхіла чи Данте, нехай слухає, як він читає по складах: «Кіш-ка сі-ла на ві-кон-це».
Одним словом, коли демократичний принцип «Я не гірший...» вкорениться як слід, можна розраховувати на те, що освіти взагалі не буде. Зникнуть всі мотиви навчання і боязнь прославитись неуком. Тих поодиноких, хто все-таки прагне знань, поставлять на місце, щоб не виділялись. Та й учителям (точніше, нянькам) буде не до них - скільки кретинів треба підбадьорити, скільки тупаків утішити! Більше нам не доведеться винищувати в людях самолюбство й невігластво. Вони самі справляться.
Звичайно, цього можна досягти при умові, що всі школи будуть державні. Але турбуватися не варто, зрівнялівка свою справу зробить. Податки з успіхом знищать той прошарок, тих людей, які йшли на жертви, щоб дати дітям освіту. Знищення того прошарку тісно пов'язане з вищезгаданим принципом. По суті, саме завдяки йому з'являється багато вчених, філософів, богословів, медиків, художників, скульпторів, архітекторів і поетів. Воістину, це вже цілий сніп високих колосків! Як зауважив один англійський політик, «великі люди демократії не потрібні». Нічого питати його, що він має на увазі: чи вони «не потрібні» демократії, чи вона «не хоче, щоб вони були».
Крутень пропонує тост
#ScrewtapeProposesAToast
#lewisdaily