Ще інші скажуть, що Дружба є надзвичайно важливою для окремого індивіда, а можливо, й необхідною для виживання. На це знайдеться повно доказів: „Тяжко на світі без дружнього плеча”, „справжній друг рідніший за рідного брата“. Але коли ми так говоримо, то вживаємо слово друг у значенні „союзник“. Загалом же слово друг означає чи має означати набагато більше. Друг, поза сумнівом, покаже себе також як союзник, коли цей союз стане важливим: позичить чи дасть нам у потребі, доглядатиме в недузі, заступиться за нас перед ворогами, зробить усе, що в його силах, для наших вдів і сиріт. Але ці добрі послуги не становлять суті Дружби. Нагода для них – це майже втручання. З одного боку, вони стосуються її, з іншого – ні. Стосуються, бо ви були б нещирим другом, якщо б не допомогли в біді; не стосуються, бо роль доброчинця завжди залишається випадковою, навіть трохи чужою для ролі Друга. Вона є майже обтяжливою. Бо Дружба цілковито позбавлена ознаки, характерної для Прив’язаности, – бути потрібною. Нам прикро, що якийсь дарунок, позика або нічне чергування були необхідними – а зараз, заради Бога, забудьмо про все це і повернімося до речей, які нам справді хочеться робити чи обговорювати. Навіть вдячність не може збагатити цю любов. Стандартна фраза „Нема за що … забудьмо це“ у цьому випадку висловлює наші справжні почуття. Свідченням досконалої Дружби буде не те, що ми допоможемо в скруті (звичайно, що так), але те, що наша допомога нічого не міняє. Це було відволікання, аномалія. Це була жахлива трата часу, якого й так бракує, коли ми разом. Можливо, у нас було тільки кілька годин, щоб поговорити, і, слава Богу, лише двадцять хвилин треба було відвести на справи!

Бо ми, звичайно, зовсім не хочемо знати про справи нашого Друга. Дружба, на відміну від Еросу, недопитлива. Ви стаєте комусь Другом, не знаючи або не розпитуючи про його сімейний статус чи як він заробляє собі на життя. Що спільного мають всі ці „другорядні речі, факти“ з реальним запитанням: «Ти бачиш ту саму правду?». У колі справжніх Друзів кожен є просто тим, ким він є: не відповідає ні за що, крім себе. Усім далеко байдуже до чиєїсь сім’ї, професії, класу, доходів, раси чи минулого. Звичайно, врешті-решт ви довідаєтесь про все це. Але мимохідь. Воно виринатиме одне за одним, як приклад для ілюстрації чи аналогії, або як дотеп в анекдоті, але ніколи не заради себе самого. У цьому царственість Дружби. Ми зустрічаємось як суверенні принци незалежних держав, за кордоном, на нейтральній території, вивільнені з наших контекстів. Ця любов ігнорує не лише наші фізичні тіла, але все, що стосується нашої сім’ї, роботи, минулого і зв’язків. Удома, крім того, що ми Пітер або Джейн, маємо ще загальний статус: чоловік або дружина, брат або сестра, начальник, колега або підлеглий. Не серед Друзів. В Еросі будуть нагі тіла; в Дружбі – нагі особистості.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Помилкову думку, що в Середньовіччі Землю вважали плоскою, багато поділяли до найостаннішого часу. На це могло бути дві причини. По-перше, середньовічні карти, такі як відома mappemounde XIII століття в соборі Герефорду, де Земля зображувалася кругом; саме так би її зображували, коли б вважали диском. Але що ж мали робити автори, якщо знаючи про кулясту форму землі, щоб зобразити її двовимірною, вони ще не оволоділи значно пізнішим та важким мистецтвом проекції? На щастя, нам не треба шукати відповіді на це запитання. Немає підстав вважати, що mappemounde зображує усю поверхню Землі. Теорія чотирьох зон навчала, що екваторіальний пояс занадто спекотний для людини. Не було й мови про те, щоб наносити його на карту. Mappemounde зображує ту півкулю, в якій ми живемо з вами.

Другим джерелом названого хибного уявлення, могли б бути вказівки середньовічних авторів на те, що у Землі є краї. Часто, вони настільки незрозумілі, як і схожі зображення нашого часу. Але вони можуть бути і більш точними, як, наприклад, в географічному пасажі Гавера:

Далеко на краю Землі,
Азійському, на Сході.

Проте одне і те ж пояснення може поширити і на герефордську карту, і на цей випадок. Залюднений "світ", єдиний, який нас стосується, закінчується там, де закінчується наша півкуля. Погляд на герефордську mappemounde вказує нас на те, що англійці ХІІІ століття були невігласами у географії. Але гірше знатися в географії ніж автор карти, напевне не можна. Зокрема, Британські острови - одна з найдурніших неточностей цієї карти. Десятки, а може й сотні з тих, хто бачили її, лишень та була закінчена, мали хоча б знати, що Шотландія та Англія - не окремі острови; сині шотландські шапки занадто часто перетинали межу, щоб розвіяти схожу ілюзію. Крім того, середньовічна людина зовсім не любила сидіти на місці. Королі й армії, прелати й дипломати, купці й подорожні книжники перебували в постійному русі. Завдяки популярності подорожей навіть жінки, до того жінки з середніх прошарків суспільства, йшли далеко від дому; згадаймо хоча би Батську ткачиху і Марджорі Кемп. Практичне знання географії було досить добре поширеним. Але, я думаю, що воно існувало не у вигляді карт, чи подібних наочних зображень. Воно зводилося до того, звідки чекати вітру, на що орієнтуватися, як обігнути мис, чи яку дорогу обрати на розвилці. Не думаю, що творця mappemounde хоча б трохи хвилювало, що неосвічені морські вовки легко могли б підправити його карту дюжину разів. Не думаю, що моряк, дивлячись на неї, захотів би похизуватися знаннями. Карта цілої півкулі в настільки малому масштабі навряд чи мала практичне застосування. Картограф намагався витворити шедевр, який втілював би в собі благородне мистецтво космографії: Земний Рай зображений у вигляді острова в закуточку на Сході (тут, як і на всіх середньовічних картах, Схід розташовувався вгорі), а Єрусалим, відповідно, в центрі. Моряки, напевне, споглядали на цю карту з подивом та захопленням. Та навряд чи їм приходила в голову думка скористатися картою для мореплавання.

Відкинутий Образ
#TheDiscardedImage
#lewisdaily

На фото:

Герефордська карта світу — найбільша за розмірами (158 на 133 см) карта європейського Середньовіччя (Mappa Mundi). Карта датується межею XIII і XIV століть.

#фото

😂

Недавно ми розмовляли про кішок і собак і прийшли до висновку, що вони всі мають совість, але в собаки, як в чесної та скромної людини, вона завжди нечиста, а кішка - фарисей, і в неї совість завжди чиста. Коли вона сидить і безсоромно дивиться на вас, то дякує Богові, за те, що вона не така, як ті собаки, чи ті люди, чи навіть ті інші кішки!

Листи до Американки

#lewisdaily

Часто два учні можуть допомогти один одному краще, ніж це би зміг їхній вчитель. Розкажуть вони йому про свої труднощі, а він, всі ми це пам'ятаємо, буде пояснювати їм те, що вони й без цього знають, і те, про що знати й не хочуть, але ні слова їм у відповідь. Я помічав це з обох сторін - я ж вчитель, і сам намагався відповісти своїм учням, але швидко по їхніх обличчях розумів, що я, як і мої вчителі, зазнав невдачі. Учень допоможе краще, бо він знає менше. Вчитель про все те думав так давно, що вже призабув. Тепер він бачить предмет по-іншому і просто не може втямити, в чому ж тут труднощі. Бачить він так і десятки інших труднощів, про які учень і не здогадується.

Міркування над Псалмами
#reflectionsonthepsalms
#lewisdaily

Листи Крутеня
Лист XХV
(початок)

Мій любий Шашеню!

Біда в тому, що коло людей, серед яких обертається твій підопічний, є християнським. У всіх, звичайно, є свої власні інтереси, але їх об'єднує християнство. Якщо вже вони стали християнами, то ми повинні утримувати їхню свідомість у своєрідному стані, який я називаю «Християнство і...». Наприклад, «Християнство і криза», «Християнство і нова психологія», «Християнство і новий порядок», «Християнство і лікування за допомогою віри», «Християнство і дослідження душі», «Християнство і рослиноспоживання», «Християнство і реформа правопису». Якщо вони мають стати християнами, то принаймні хай будуть християнами з різноманітними відмінностями. Нагнітай у них почуття страху перед життєвими труднощами.

Страх перед життєвими труднощами - це одне з найцінніших почуттів, яке ми виробили в людському серці, це невичерпне джерело єресі, безглуздя на церковному соборі, невірності в подружньому житті й зрадливості в дружбі. Люди живуть у часі і через те відчувають реальність послідовно. Щоб відчути її в більш повній мірі, їм треба пізнати багато різних речей. Іншими словами, вони повинні відчувати зміни. І оскільки люди потребують змін, то Ворог (будучи в глибині душі гедоністом) поробив їх приємними для них, як от, наприклад, споживання їжі. Але не бажаючи робити зміни заради самих лише змін, перетворювати їх на самоціль, Він урівноважив їхнє прагнення до змін прагненням до сталості. Ворог примудрився задовольнити обидва прагнення у створеному Ним світі за допомогою поєднання зміни й сталості, яке ми називаємо ритмом. Він створив для них пори року, які хоч і різняться одна від одної, але кожна з них щороку є тією самою. Отож і виходить, що весна завжди сприймається, як щось нове, і водночас, як споконвічне повторення того самого. Ворог дає людям змогу святкувати у своїй Церкві релігійні свята протягом усього року: кожне з цих свят відмінне від решти, але водночас по суті своїй є таким самим, що й решта.

Збільшуючи насолоду від споживання їжі і виробляючи в людині ненажерливість, ми беремо цю природну пов'язану зі зміною насолоду і, спотворивши її, перетворюємо в пристрасть до всього, нового. Виплекання цієї пристрасті цілком залежить від нашої майстерності. Якщо ми занехаємо наші обов'язки, то люди відчуватимуть не тільки задоволення, але й захват від такого нового і давно знайомого явища, як перший снігопад, від перших вранішніх променів сонця, від різдвяного сливового пирога. Діти, якщо ми залишимо їх поза увагою, будуть безмежно щасливі, граючи в різноманітні ігри, залежно від пір року; і ті ігри змінюватимуть одні одних через рівні проміжки часу так само, як осінь змінює літо. Лише за допомогою наших безперервних зусиль ми зможемо постійно підтримувати в них пристрасть до неритмічних змін.

Ця пристрасть цінна з різних поглядів. По-перше, вона зменшує задоволення і водночас збільшує бажання. Задоволення від новизни за своєю природою зменшується швидше, ніж інші різновиди задоволення від частоти повторення. А постійна новизна потребує грошей, отож прагнення її викликає пожадливість або пригніченість, або одне й друге водночас. Крім того, чим ненаситніше це бажання, тим швидше воно поглине всі безневинні джерела задоволення і перейде до різновидів тих задоволень, які Ворог забороняє. Підживлюючи таким чином огиду до консерватизму, ми нещодавно створили такі течії в мистецтві, які для нас менш небезпечні, ніж ті, що існували доти. Тепер усі художники - і посередності, й інтелектуали — повсякдень намагаються надати дедалі більшої свіжості й новизни своїм творам, переповнюючи їх похоттю, дурістю, жорстокістю і гордощами. Нарешті, жадоба новизни в людях для нас просто необхідна, якщо ми збираємося запроваджувати нові течії, моди, стилі, напрямки.

(закінчення далі буде)

Листи Крутеня
#lewisdaily
#thescrewtypeletters

- О... Аслане, сер, - спалахнув на виду Діґорі, - я зовсім забув вам оповісти. Відьма вже з’їла одне яблуко, таке саме, з якого виросло наше дерево.
Він сказав не все, що думав, але Поллі негайно договорила за нього (Діґорі завжди більше за Поллі боявся виглядати дурником).
- Тому нам здається, Аслане, - сказала дівчинка, - що це якесь непорозуміння. Не так вже вона й гидує запахом цих яблук.
- Чому ти так думаєш, Донько Єви? - запитав Аслан.
- Ну, вона ж з’їла одне.
- Дитя, - пояснив Лев, - саме тому всі решта тепер жахають її. Ось що стається з тими, хто зриває плоди не тоді й не так. Яблуко смакує добре, та відтоді викликатиме лише відразу.
- Зрозуміло, - замислилася Поллі. - Мабуть, через те, що вона зірвала його не як годиться, яблуко не впливатиме на неї? Тобто, вона не здобуде вічну молодість і все таке?
- На жаль! - Лев струсонув гривою. - Воно впливатиме. Речі завжди діють згідно зі своєю природою. Вона виборола своє найпотаємніше бажання: мати невичерпні сили та жити вічно, наче богиня. Але нескінченні дні зі злом у серці - це просто нескінченне нещастя, і вона швидко це усвідомить. Усі отримують те, чого прагнуть, та не всі потім з того втішаються.
- Я... я і сам ледве не з’їв одне, - зізнався Діґорі. - Я би теж...
- Ти б теж, синку, - притакнув Аслан. - Адже яблуко діє завжди, але тому, хто зірвав його для себе, не приносить щастя. Якби хтось із нарнійців заліз до саду незваним та вкрав яблуко, аби виростити дерево, яке захищатиме цю землю, дерево б виросло. І захищало б. Але захищало б, перетворивши Нарнію на ще одну могутню та жорстоку імперію на кшталт Чарну, і не бути б їй лагідним краєм, який мрію побачити я. Та Відьма спокушала тебе ще чимось, чи не так?
- Так, Аслане. Вона під’юджувала забрати яблуко додому, для мами.
- Тож зрозумій: це й справді зцілило б її, та ані ти, ані вона не раділи б з того. Одного дня ви б озирнулися в минуле та подумали б, що їй ліпше було померти від тієї хвороби.
Діґорі не зміг нічого відповісти, бо його душили сльози, адже всі надії порятувати маму загинули, але водночас він вірив: Лев знає, що могло б статися, і це було б щось куди жаскіше, аніж віддати дорогу людину смерті. Та Аслан знову заговорив, тепер майже пошепки:
- Ось що сталося б, якби ти вкрав яблуко. Та тепер цього не буде. Те, що я зараз подарую тобі, принесе лише радість. У вашому світі воно не дасть вічного життя, але наділить здоров’ям. Іди. Зірви для неї яблуко з Дерева.
Якийсь час Діґорі не міг достоту второпати, що йому сказано. Ніби увесь світ водночас вивернули сподом й поставили шкереберть. Тоді, наче уві сні, він пішов до Дерева, а Король із Королевою вигукували щось підбадьорливе, і всі решта вигукували теж. Діґорі зірвав яблуко та поклав до кишені. Тоді повернувся до Лева.
- Будь ласка, - ледве мовив хлопець, - чи могли б ми негайно відбути додому?
Він забув сказати “Дякую”, але саме це мав на увазі, і Аслан зрозумів його.

Небіж Чаклуна
#themagiciansnephew
#lewisdaily

#themagiciansnephew
#paulinebaynes

Не забувайте, що релігія охоплює низку тверджень про факти, які або відповідають істині, або не відповідають. Якщо ці твердження слушні, то маємо одні висновки щодо того, чи у правильному напрямку йде людська флотилія; якщо ж ці твердження слушности не мають, то й висновки тоді зовсім інші. Повернімося, наприклад, до чоловіка, який вважає, що його дії можуть бути неправильними тільки тоді, коли шкодять іншій людині. Він чудово розуміє, що завдавати шкоди іншим суднам не повинен, але щиро переконаний: те, що він робить зі своїм судном, торкається лише його і нікого більше. Проте в такій ситуації вельми істотне значення має ще й інше: кому це судно належить - йому самому чи комусь іншому? Адже насправді дуже важливо, хто я такий: господар, так би мовити, свого тіла й розуму чи лише винаймач, відповідальний перед справжнім господарем? Якщо мене створив хтось інший для якоїсь своєї мети, то на мене покладено багато обов'язків, яких я не мав би, якби просто належав сам собі.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Я не маю обов’язку бути чиїмось Другом і жодна людина у світі не зобов’язана бути моїм. Ніяких претензій, жодної тіні необхідности. Дружба не обов’язкова, так само, як філософія, як мистецтво, як цілий Всесвіт (Бог не мусив творити). Вона не має цінности виживання; це радше одна з тих речей, без якої виживання не має цінності.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Ті з нас, хто все своє життя був послідовним читачем книг, нечасто повністю усвідомлюють неймовірні широти нашого буття, якими ми завдячуємо прочитаним авторам. Ми розуміємо це, коли спілкуємося з тим, хто цурається чтива. Він може бути чудовою людиною, але світ його тісний, затхлий та блідий. Нам така задуха і тіснота нестерпні. Людина, якій вистачає самої себе, а відтак й менше заслуговує на звання особистості, живе у клітці. Мені мало моїх власних очей і я прагну дивитися на світ очима багатьох. Мені мало реальності, навіть якщо дивитися на неї очима більшості, я хочу бачити те, що інші відкрили в світі. Навіть очей всього людства недостатньо. Мені шкода, що тварини не можуть писати книг. А так би хотілося взнати, наприклад, яким бачать цей світ миші та бджоли...

Літературні враження зцілюють рану нашої індивідуальності, не залишаючи нас її переваг. Рану цю можна залікувати долученням до емоцій, що керують масами, але вони не залишають жодних переваг. Ті емоції сполучають наші обособлені "я" в єдине ціле і ми знову пірнаємо в те, що нижче індивідуальності. Але читаючи "велику" літературу, я встигаю побути в шкурі тисяч людей і все ж при цьому залишаюсь самим собою. Як нічне небо з грецької поезії, що зорить мільярдами очей, я не перестаю бути собою, зрячим. Тут, як в богослужінні, як в любові, як в моральному волевияві та в пізнанні, я підіймаюсь над собою. І в ту саму мить, я найвищою мірою стаю самим собою.

Досвід критики
#lewisdaily

У наші дні заведено вва­жати: добра людина, мовляв, не знає, що таке спокуса. Це пов­на дурість і очевидна неправда. Тільки тому, хто чинить споку­сі опір, відома її справжня сила. Зрештою, силу німецької армії ви з’ясовуєте тоді, коли вступаєте з нею у боротьбу, а не капіту­люєте. Сила вітру стає відчутною, коли йдеш проти нього, а не лягаєш на землю. Той, хто піддається спокусі через п’ять хви­лин, просто не знає, якою та могла б стати через годину. Саме тому злі люди знають про зло у певному сенсі зовсім мало. Вони ніколи йому не опираються, тож і життя їхнє минає під своєрідним ковпаком невідання. Нам довіку не спізнати всю силу спонуки до зла, що її відчуваємо деколи усередині, якщо тільки ми не спробуємо з нею боротися...

Просто християнство
#lewisdaily

Аудіоцитата: https://youtu.be/E-5YRQ_cue0
Диктор: Корній Демидюк

Джоан Ланкастер
Кілнс
Хедвнгтон Куорі
Оксфорд
27 березня [19]63

Люба Джоан, бачу, що ти подорослішала і стала красунею. Вітаю! Щодо першого вірша, то на мою думку, він занадто торжествений - надто по-Вітменівськи - але я тут не буду суддею. Кращі з усіх "Невже слабка я" та "Все справедливо". Отже, ти, як і я, закохана в слова? Прекрасно! "Шелдар" - пароль. І ще "Тінувіель" та "Сильмарил" у Толкіна. І "Торманс" у Девіда Ліндсі (в "Поророжі до Арктуру"). "Нортумберленд" чудовий, та найкраще від усього "зі злата лати".
Ніцше-поет кращий за Ніцше-філософа. Платона я б оцінив на "відмінно" з обох предметів.
Усього тобі найкращого,
твій
К.С. Льюїс

Листи дітям
#letterstochildren
#lewisdaily

Якщо вкинути сірник в деревну стружку, вона спалахне, хоча вогонь можна одразу залити водою чи затоптати. Так і тут - якщо ви грубо повели себе з людиною, чи зверхньо або зневажливо, то вона образиться. Ви введете її у спокусу - вона стане як автор "злих псалмів", коли їх писали. Вона може подолати спокусу, а може й ні. Якщо не подолає, а загине від ненависті, як мені спастися самому? Я не лише образив її, я ввів у її серце новий гріх. Якщо це зруйнує її, то це я спокусив її - я лукавий.

Не варто розповідати про те, що пробачати легко. Ми ж всі пам'ятаємо старий жарт: "Перестав палити? Теж мені! Та я сотню разів переставав". Пробачати важко. Сотню разів ми мусимо пробачати одне і те ж саме. Ми пробачаємо, умертвлюємо образу, а вона оживає, хоч би що їй. До семидесяти по сім потрібно пробачати не 490 образ, а одну-однісіньку. А я ж впустив в чиєсь серце зайву образу! Маю до того прекрасні здібності, бо мені дуже легко принизити людину. Якщо ви не викладач, не старша медична сестра чи суддя - дякуйте за це Богу.

Мало просто жахатися, читаючи в Псалмах прокляття. Так, вони жахливі. Але подумайте не про те, наскільки озлоблений співець, а про те, що його до цього привело. Згідно природного закону, до такої злоби приводять жорстокість та несправедливість. Заберіть у людини власність, честь чи свободу, і ви заберете в неї чистоту, а може через вас вона перестане бути людиною. Не всі жертви позбавляються життя, багато з них живуть, а живуть вони злобою.

Міркування над Псалмами
#ReflectionsOnThePsalms
#lewisdaily

Листи Крутеня
Лист XХV
(закінчення, початок тут)

Мета поширення моди полягає в тому, щоб відволікти увагу людей від справжніх небезпек, які їм загрожують. Ми повинні спрямовувати модні протести кожного покоління проти саме тих гріхів, з боку яких існує найменша загроза, і зосереджувати його увагу на тих чеснотах, що стоять найближче до гріха, який ми хочемо поширити. Хитрість тут полягає в тому, щоб змусити їх бігати по судні з вогнегасниками тоді, коли воно тоне, і метушитися на тому його боці, де через борт уже ллється вода. Ми заводимо моду серед людей вдаватися до вибухів ентузіазму саме тоді, коли ті вибухи вже мляві й суєтні і більше не становлять поважної загрози. Через сто років, роблячи з них сп'янілих від емоцій героїв, спрямовуємо модні протести проти небезпеки «злагоди й взаєморозуміння». Жорстокі епохи ми протиставляємо сентиментальності, байдужі й ледачі - пошані, розпусні - пуританству, а коли все людство поспішає поділитися на рабів і тиранів, ми випускаємо привид лібералізму.

Але найбільший наш тріумф - це піднесення відрази й страху перед давніми усталеними порядками до рівня філософії для того, щоб безлад у розумі посилював нівечення волі. Саме з цього випливає так званий еволюційний та історичний характер сучасної європейської думки (почасти завдяки нам). Ворог полюбляє банальності. Наскільки я розумію, Він хоче, щоб люди у своїх діях ставили перед собою дуже прості питання:
«Чи це справедливо?»; «Чи це розумно?»; «Чи це можливо?». Якщо ж ми зуміємо примусити людей ставити перед собою такі от питання, як: «Чи відповідає це загальній тенденції нашого часу?»; «Прогресивне це явище чи реакційне?»; «Чи це той шлях, яким розвивається історія?» - то вони знехтують настановами Ворога всі питання, які вони ставлять, звичайно, не зможуть знайти відповіді, бо не знають майбутнього, а яким воно буде великою мірою залежить від їхнього вибору, через який, знову ж таки, звертаються до майбутнього. Отож тоді, коли їхні свідомості снують у цій порожнечі, ми маємо зручну нагоду втрутитися й схилити людей до дій, які вигідні нам. І основна робота, вважай, зроблена. Колись вони знали, що одні зміни ведуть до кращого, інші - до гіршого, ще інші не дають ніякого наслідку. Ми великою мірою усунули це знання. Описовий прикметник «незмінний» замінили на емоційний «застійний». Ми привчили їх думати про майбутнє, як про обіцяний край, до якого вступають лише улюблені герої, а не як про щось таке, чого досягає кожен зі швидкістю шістдесять хвилин за годину, незалежно від того, хто він, і що робить.

З прихильністю твій дядько Крутень.

Листи Крутеня
#lewisdaily
#thescrewtypeletters

- Коли я з вами, персні вам ні до чого, - пролунав голос Аслана.
Діти закліпали очима та роззирнулися. Вони знову були в Лісі Поміж Світами; дядько Ендрю лежав на траві, поринувши в сон.
- Покваптеся, - сказав Лев, - вам уже час додому. Але спершу ви маєте побачити дві речі: одна з них - попередження, а друга - наказ. Погляньте сюди, діти мої.
Вони подивилися й помітили маленьку западинку в землі, теплу, суху, порослу травичкою.
- Коли ви були тут востаннє, - мовив Аслан, - западинка була озерцем, стрибнувши в яке, ви опинилися в світі, де помираюче сонце осявало млявими променями руїни Чарну. Зараз озерця немає. Світ зник, ніби його й не було. Нехай народ Адама і Єви не промине це попередження.
- Так, Аслане, - разом відповіли діти.
Проте Поллі додала:
- Але ж ми не настільки зіпсуті, як той світ, правда, Аслане?
- Ще ні, Донько Єви, - сказав той, - ще ні. Але ви розвиваєтеся схожим шляхом. Хто заприсягне, що якийсь мерзотник із вашого племені одного дня не осягне яку-небудь жахливу таємницю на штиб Скорботного Слова і не візьметься нищити все живе? І дуже, дуже скоро, перш ніж ви обоє постарієте, на чолі великих народів вашого світу стануть тирани, які дбатимуть про радість, справедливість, милосердя не більше за імператрицю Джедіс. Нехай ваш світ стережеться. Таке моє попередження. А тепер щодо наказу. Якнайшвидше відберіть у цього вашого дядька магічні персні й зарийте там, де жодна жива душа не знайде.

Обоє дітей поглянули на Лева при цих словах. І раптом (вони ніколи так і не збагнули, як це сталося) його обличчя стало неспокійним золотим морем, на хвилях якого вони гойдалися, і така сила, і така свіжість охопила їх, прокотилася ними, переповнила їх зсередини, що здалося, ніби до цієї миті вони ніколи ще не були ані щасливими, ані мудрими, ані добрими, ані просто навіть живими чи пробудженими. Спогад про цю мить залишився з ними назавжди, і тому протягом усього життя кожен із них, щойно зачувши сум, страх чи злість, думав про те золоте блаженство і відчував, що воно усе ще тут, поруч, прямо за рогом чи просто за дверима, що воно прийде і до глибини душі наповнить певністю в тому, що насправді все гаразд.

Небіж Чаклуна
#themagiciansnephew
#lewisdaily

#themagiciansnephew
#paulinebaynes

Чи знаєте Ви, що...

...в юності Льюїс мріяв стати поетом. Ірландські краєвиди надихали описувати красу навколо у віршах. Проте, загострилося бажання писати в нього під час окопної війни. Перші його опубліковані вірші були підписані псевдонімом Клайв Гамільтон (дівоче прізвище його матері). Це була збірка "Ув'язнені духи", що вийшла в березні 1919. Серед віршів у збірці можна знайти його протести проти мовчання Небес на безнадійний відчай та страждання людства - свідчення його схильності вже тоді до атеїзму.

...в двадцятих роках ХХ століття Льюїс написав поему "Даймер" (1926). Вона була ще одною поетичною пробою для вже тоді викладача філософії. Проте, ні успіху, ні визнання, ця поема не принесла автору. Визнаним поетом стати йому не судилося, а один з його близьких друзів Овен Барфілд написав про "Даймер" - "прекрасне дотримування метрики, витончена лексика та жодного рядочку Поезії". Льюїс надалі писатиме поезію, але швидше для власного задоволення, ніж для інших. Проте, любов до поезії, її дослідження, прочитання, проби написання не будуть намарними. Його проза, а саме казки, публіцистика, романи та навіть теологічні чи наукові твори були збагачені поетичними образами.

...22 листопада 2013 року, до 50-ліття з дня смерті письменника, у Вестмінстерському абатстві, а саме у Кутку Поетів, Льюїсу відкрили меморіальну плиту. Він тут долучився до наславетніших британських поетів як Шекспір, Байрон, Шеллі, Кіплінг, Чосер, Спенсер, Блейк, Лонгфелло, Вордсворт, Мільтон та Уайльд.

...одну з поезій Льюїса, присвячену осені, ви можете прочитати тут українською. Інші поезії, мовою оригіналу, можна знайти хоча б тут.

#проЛьюїса

...християнство стверджує, що кожна людина житиме вічно, і це твердження теж - або правда, або вигадка. Якщо дивитися на життя під цим кутом, то можна дійти висновку: є чимало всякої всячини, просто не вартої уваги, якби я мав прожити лише якісь сімдесят років, але якби я мав жити вічно, про все це варто було б потурбуватися і то дуже серйозно. Припустимо, мій кепський характер чи властива мені захланність стають поступово щораз гіршими, та відбувається це дуже поволі, і за сімдесят років регрес не надто й упадатиме у вічі. А от через мільйон років це вже може перетворитися на справжнісіньке пекло; взагалі, якщо християнство має рацію, "пекло" - абсолютно точний технічний термін для визначення стану, в якому я на той час опинюся.

Ще безсмертя торкається й іншого аспекту, опосередковано пов'язаного з різницею між тоталітаризмом і демократією. Якщо людина живе лише якісь сімдесят років, то держава, нація чи цивілізація, що можуть існувати й тисячоліття, важливіші за індивіда. Та якщо слушність усе ж за християнством, то індивід не просто важливий, а найважливіший, важливий незмірно, бо він - вічний, тоді як держава або цивілізація існують порівняно з ним одну коротку мить.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Коли я говорив, що Друзі стоять пліч-о-пліч чи йдуть нога в ногу, я наголошував на необхідному контрасті між їхньою поставою і поставою закоханих, яких ми зображаємо віч-на-віч (лицем до лиця). Я не хочу, щоб цей образ накладався далі. Спільний пошук чи бачення, що єднає Друзів, не втягує їх настільки, що вони перестають зауважувати один одного. Навпаки, їхня взаємна любов і знання існують саме в середовищі. Ніхто не знає когось краще, ніж власний „побратим“. Кожен крок спільної мандрівки випробовує його мужність; і ми прекрасно розуміємо ці випробування, бо самі через них проходимо. Отож, коли він раз у раз долає перешкоди, наша довіра, наша повага і наше захоплення виростають у Любов-Поцінування виняткової сили і поінформованости. Якщо б ми з самого початку надавали більше уваги йому, а менше тому, „про що“ існує наша Дружба, ми б не пізнали, не полюбили його так сильно. Ви не знайдете воїна, поета, філософа чи християнина, вдивляючись йому у вічі так, ніби він – ваша коханка; краще воюйте поруч із ним, читайте з ним, сперечайтеся з ним, моліться з ним.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily