Філіпу Томпсону
Кілнс, Кілн-лейн
Хедінгтон Куорі
Оксфорд
21 листопада 1963

Любий Філіпе Томпсоне,
Розпочну з того, що привітаю тебе з написанням чудового листа - мені в твої роки так не вдавалося. І дякую за добре слово про мої книги - авторам це завжди приємно читати. Кумедно, що всі діти, які мені пишуть, одразу впізнають, Ким насправді є Аслан, бо дорослі - ніколи!
Я сам не читав перевидання Puffin, про яке ти пишеш, тому не знав про помилку, але видавцеві скажу.
Будь ласка, перекажи татові та мамі, як приємно мені чути, що мої серйозні книги їм чимось стали в нагоді.
Бажаю їм і тобі усього самого найкращого,
Щиро твій
К.С.Льюїс

#lewisdaily
#letterstochildren

Наступного дня, 22 листопада, Льюїс спокійно помер в себе вдома. Про це ми писали раніше.

#словоредактора

Ми закінчили публікувати листування Льюїса з дітьми - їх Ви зможете знайти за хештегом #letterstochildren. Тепер, щосереди ми публікуватимемо уривки з іншої книги Льюїса, яка теж має вигляд листування - Листи до Малкольма #letterstoMalcolm. Це одна з його останніх книг, опублікована після смерті письменника в 1964 році, книга, яка не мала особливої успішності та популярності. Написана вона у формі листування - але це уявне листування. Льюїс начебто відповідає на листування Малкольму, теж "уявному другові". Центральною ідеєю книги є молитва, хоча поряд з нею обговорюються різноманітні аспекти стосунків людини та Бога. Вона вочевидь представляє найкраще світогляд та богословські погляди зрілого, "старого Льюїса."

Як Ви могли помітити, в Льюїса багато книг пов'язані з листуванням. Навіть саме листування Льюїса видане окремими томами і є чудовим чтивом. Форма листування надає тексту глибини відвертості, щирості та проникливості. Начебто спілкуючись з співбесідником, Льюїс саме бесідує - він разом з ним намагається рефлексувати над запитаннями, роздумувати, а не давати готові та правильні відповіді. Насправді, Льюїс спілкується з нами, читачами книги. Його погляди в цій книзі особливо особисті, їх важко вмістити не те що в конфесійні рамки, але часом більше у наші голови та серця. Але Льюїс подає нам приклад християнського спілкування з іншим у "листуванні" з Малкольмом - він слухає. А ті, що слухають - блажені, бо вислухані будуть.

👉 Книги немає українською мовою #uabook, але в планах є один "волонтерський" переклад. Про нього ми поспілкувалися з перекладачем "Роздумів над Псалмами" о. Андрієм Нискогузом. Він хоче перекласти, можливо до півроку, цю невелику, але улюблену йому книжечку і замовити друк. Якщо б Ви зголосилися і хотіли б її передзамовити, таким чином посприяти видавничій справі - напишіть нам, а ми тоді зорганізуємо списки тих, хто зацікавлений в придбанні цього видання українською мовою.

Я ніколи не бачив орків, ентів чи ельфів, та саме відчуття, відчуття великого минулого, навислої загрози, героїчних подвигів, які вчиняють такі прозаїчні на вигляд персонажі, відстаней, просторів та безпритульності - настільки точне, що нібито переживаєш це все сам. Особливо рветься душа, коли читаєш про найкрасивіші місцевості, як-от Лотлорієн. Так це схоже на справжню світову історію: "Як і сьогодні, тоді морок насувався і зовсім не надарма творилися великі подвиги". Ні оптимізму (це остання війна, після якої все стане чудово), ні песимізму (ця остання війна буде кінцем цивілізації). Ні. Морок наступає знову і знову, ніколи не переможе повністю, але й ніколи не буває цілковито переможеним.

Щиро твій
К.С.Льюїс

З листа Люсі Метьюз
Кілнс, Хедінгтон Куоррі, Оксфорд
11 вересня 1958
#letterstochildren
#lewisdaily

#МиЗУкраїни🇺🇦

23 квітня 1950 року Льюїс одружився з Джой Девідман Грешам і став вітчимом для двох її синів - дванадцятирічного Девіда та десятирічного Дугласа. Чотири роки після цього він пише це у відповідь своєму юному другові, американцеві Лоренсу, який запитував, чому діти в "Останній битві" сумніваються, що з ними буде після смерті. Лоренса дивувало, невже діти не знають Символу Віри, особливо слів "Чекаю воскресіння мертвих і життя майбутнього віку".

Лоренсу Крігу
Модлін-коледж
Кембридж
[27 квітня 1956]
Любий Лоренсе,
Дякую за чудового листа і фото. Дуже тішуся, що тобі сподобалася "Остання битва". Щодо того, чи знали вони Символ Віри, думаю, що професор Кірк, леді Поллі та Певенсі знали, а Юстас та Джил, що вчилися в тій жахливій школі, напевне ні.

Твоя мама пише, що ви всі перехворіли вітрянкою. Я хворів нею вже дорослим, і це значно гірше, бо через висипи було неможливо поголитися. Довелося мені відпустити бороду, і, хоча волосся в мене чорне, вона виросла місцями жовтою, а місцями рудою. Бачив би ти мене!

Так, важко постійно вірити в загробне життя, але також важко й постійно вірити в те, що після смерті ти станеш нічим. Я знаю, бо намагався, до того як увірував в Бога.

Вчора ввечері до мене у вітальню залетів молодий дрізд і заночував тут. Я не знав, як йому зарадити, але вранці один із співробітників коледжу дуже спритно його спіймав і випустив, не зашкодивши йому. Його мама чекала надворі та дуже зраділа, коли той випурхнув. (До речі, я завжди забуваю, які птахи є у вас в Америці. Чи є дрозди? Вони чудово співають і в них крапчасті грудки.) Тут прощаюсь. Передавай усім привіт, щиро
твій К.С.Льюїс

#letterstochildren
#lewisdaily

Джоан Ланкастер
Кілнс
Хедінгтон Куорі
Оксфорд
28 березня [19]62

Люба Джоан,
(Чи ти вже настільки доросла, що до тебе варто звертатися "міс Ланкастер"?). Радію, що знову мав можливість отримати від тебе звісточку. Мені трохи краще, але, здається, я тепер так і залишуся з інвалідністю; проте, це не страшно, і взагалі, мені вже шістдесят три, тому гріх жалітися...

Сумніваюся, що Люцифер з Гавриїлом могли б зійтися лише на тому, що обидва існують. Що буде з примирення світла і темряви - сутінки? Мені вони не подобаються. В мені є і хвороба, і здоров'я, зараз вони зійшлися у легкому нездужанні. Але я б хотів, щоб здоров'я таки взяло гору!
З найкращими побажаннями,
твій К.С.Льюїс

Листи дітям
#letterstochildren
#lewisdaily

Сумніваюся, що Люцифер з Гавриїлом могли б зійтися лише на тому, що обидва існують. Що буде з примирення світла і темряви - сутінки? Мені вони не подобаються. В мені є і хвороба, і здоров'я, зараз вони зійшлися у легкому нездужанні. Але я б хотів, щоб здоров'я таки взяло гору!
З найкращими побажаннями,
твій К.С.Льюїс

Листи дітям
#letterstochildren
#lewisdaily

До Сари Нейлан
3 квітня 1949

Люба моя Саро, мені дуже шкода, але я, здається, не зможу бути в суботу на твоїй конфірмації. Більшість людей в суботу ввечері мають вільний час, але у мене тут на руках хвора старенька жінка і на вихідні не маю ні хвилини часу. Я намагаюся бути нянею, кочегаром, дворецьким, прибиральником, доглядачем собак та секретарем одночасно. Я сподівався вибратися, якби їй хоча б трохи покращало, а всі інші були в гарному настрої. Однак старенькій набагато гірше звичайного, а всі інші не в гуморі. Доведеться «прийняти вогонь на себе».

Якби я все ж приїхав і ми зустрілися, я б, напевно, здався тобі дуже сором'язливим і нудним. (До речі, завжди пам'ятай, що люди похилого віку часто так само соромляться молодих, як молоді - старих. Тому-то тобі часто здається, що старі люди розмовляють з тобою так немудро.) Постараюся зробити, що можу, у листі. Я вважаю, що мушу бути для тебе двома людьми: (1) серйозним, християнським хрещеним та (2) феєю-хресною. Як (2) докладаю єдине (і дуже занудне) чарування, яке мені під силу. Твоя мама знає, як його застосовувати. Думаю, для тебе воно означатиме, що ти зможеш зараз купити собі що-небудь, що захочеш, а решта лежатиме в банку на майбутнє. Як я вже сказав, чарування це доволі занудне, справжній добрий хрещений (іншого типу) начарував би що-небудь цікавіше; але це краще, що зміг надумати старий холостяк, що дуже тебе любить.

Що ж до (1), серйозного християнського хрещеного батька, я відчуваю свою цілковиту непридатність - як і ти, напевно, відчуваєш себе не вартою конфірмації та Святого Причастя. Однак, навіть ангел був би не вартий, і всі ми повинні намагатися в міру своїх сил. Так що спробую щось тобі порадити, і ось яка порада дозріла в моїй голові: не очікуй (хочу сказати, не розраховуй і не вимагай) від конфірмації і Першого Причастя якихось особливих почуттів. Може статися, ти й справді їх відчуєш, а може й ні. Але не турбуйся, якщо не відчуєш. Те, що відбувається з тобою, відбувається насправді, відчуваєш ти це чи ні, точно так само як їжа насичує голодного, навіть якщо через нежить він не відчує смаку. Наш Господь, коли зволіє, дає нам потрібні відчуття - і тоді ми маємо Йому дякувати. Якщо ж ні, то добре пояснити собі (і Йому), що Йому видніше. Це, до речі, одне з небагатьох запитань, в якому я, здається, справді щось тямлю. Роками я регулярно причащався і не можу тобі передати, якими ж блідими були мої відчуття і як увага постійно розгублюється в найважливіші миті. Тільки в останні рік-два справи почали налагоджуватися - це доводить те, що дуже важливо робити те, що тобі кажуть.

Так, ледве не забув, у мене для тебе ще є порада. Пам'ятай, що є лише три види речей, які слід робити:
(1) Те, що ми повинні.
(2) Те, що нам доводиться.
(3) Те, що нам подобається.
Я пишу це тому, що багато людей, мабуть, витрачають час з якихось зовсім інших мотивів, наприклад, читають книги, які їм не подобаються, тому що їх читають інші. Мусимо ми, наприклад, вчити уроки і бути привітними з оточуючими. Доводиться нам одягатися, роздягатися, ходити за покупками і ще все таке. Подобається... але я, звичайно, не знаю, що подобається тобі. Може, ти коли-небудь напишеш і розповіси сама.

Звичайно, я завжди молюся про тебе і особливо буду молитися в цю суботу. Молись про мене і ти.

Твій люблячий хрещений
К. С. Льюїс

#lewisdaily
#letterstochildren

Люсі Метьюз
Кілнс
Хедінгтон Куоррі
Оксфорд
11 вересня 1958

Люба міс Метьюз,
Ти цілковито маєш рацію. Безпосередня алегорія - це наче задача з розв'язанням; але велика книга - неначе квітка, аромат якої нагадує нам щось ледве вловиме. Думаю, що те "щось" - відчуття життя таким як воно є. Бувають реалістичні книги, люди і предмети в яких точно такі як в реальному житті, але відчуття та аромату немає. Я ніколи не бачив орків, ентів чи ельфів, та саме відчуття, відчуття великого минулого, навислої загрози, героїчних подвигів, які вчиняють такі прозаїчні на вигляд персонажі, відстаней, просторів та безпритульності - настільки точне, що нібито переживаєш це все сам. Особливо рветься душа, коли читаєш про найкрасивіші місцевості, як-от Лотлорієн. Так це схоже на справжню світову історію: "Як і сьогодні, тоді морок насувався і зовсім не надарма творилися великі подвиги". Ні оптимізму (це остання війна, після якої все стане чудово), ні песимізму (ця остання війна буде кінцем цивілізації). Ні. Морок наступає знову і знову, ніколи не переможе повністю, але й ніколи не буває цілковито переможеним.
Щиро твій
К.С.Льюїс

Листи дітям
#letterstochildren
#lewisdaily

Уривок з листа

Джоан Ланкастер
Кілнс
Хедінгтон-Куоррі
[26 червня 1956]

Люба Джоан...
Насправді, важливим є тільки ось що:

1. Завжди намагайся чітко передати свою думку і слідкуй за тим, щоб тебе не могли зрозуміти неправильно.
2. Завжди надавай перевагу простому та зрозумілому слову замість довгих та заплутаних. Не бути роздратованим, а злитися.
3. Ніколи не використовуй абстрактних іменників, коли можеш використати конкретні. Якщо хочеш сказати "померло більше людей", не кажи "смертність збільшилася".
4. Коли пишеш, не використовуй слів, які безпосередньо описують те, що має відчути читач. Тобто, замість того, щоб казати, що щось "жахливе", пиши так, щоб нам ставало жахливо. Не говори "захоплююче"; хай нас захоплює твоя розповідь. Розумієш, використовуючи всі ті слова (жахливо, заворожуюче, огидно, витончено), ти просто кажеш до читача: "Будь ласка, зроби за мене мою роботу!".
5. Не використовуй завеликих слів, для того, про що ти говориш. Не кажи "безмежно", коли хочеться сказати "дуже", бо інакше в тебе не залишиться слова, коли ти захочеш описати щось насправді безмежне...

твій
К.С.Льюїс

#letterstochildren
#lewisdaily

До Сари Нейлан
3 квітня 1949

Люба моя Саро, мені дуже шкода, але я, здається, не зможу бути в суботу на твоїй конфірмації. Більшість людей в суботу ввечері мають вільний час, але у мене тут на руках хвора старенька жінка і на вихідні не маю ні хвилини часу. Я намагаюся бути нянею, кочегаром, дворецьким, прибиральником, доглядачем собак та секретарем одночасно. Я сподівався вибратися, якби їй хоча б трохи покращало, а всі інші були в гарному настрої. Однак старенькій набагато гірше звичайного, а всі інші не в гуморі. Доведеться «прийняти вогонь на себе».

Якби я все ж приїхав і ми зустрілися, я б, напевно, здався тобі дуже сором'язливим і нудним. (До речі, завжди пам'ятай, що люди похилого віку часто так само соромляться молодих, як молоді - старих. Тому-то тобі часто здається, що старі люди розмовляють з тобою так немудро.) Постараюся зробити, що можу, у листі. Я вважаю, що мушу бути для тебе двома людьми: (1) серйозним, християнським хрещеним та (2) феєю-хресною. Як (2) докладаю єдине (і дуже занудне) чарування, яке мені під силу. Твоя мама знає, як його застосовувати. Думаю, для тебе воно означатиме, що ти зможеш зараз купити собі що-небудь, що захочеш, а решта лежатиме в банку на майбутнє. Як я вже сказав, чарування це доволі занудне, справжній добрий хрещений (іншого типу) начарував би що-небудь цікавіше; але це краще, що зміг надумати старий холостяк, що дуже тебе любить.

Що ж до (1), серйозного християнського хрещеного батька, я відчуваю свою цілковиту непридатність - як і ти, напевно, відчуваєш себе не вартою конфірмації та Святого Причастя. Однак, навіть ангел був би не вартий, і всі ми повинні намагатися в міру своїх сил. Так що спробую щось тобі порадити, і ось яка порада дозріла в моїй голові: не очікуй (хочу сказати, не розраховуй і не вимагай) від конфірмації і Першого Причастя якихось особливих почуттів. Може статися, ти й справді їх відчуєш, а може й ні. Але не турбуйся, якщо не відчуєш. Те, що відбувається з тобою, відбувається насправді, відчуваєш ти це чи ні, точно так само як їжа насичує голодного, навіть якщо через нежить він не відчує смаку. Наш Господь, коли зволіє, дає нам потрібні відчуття - і тоді ми маємо Йому дякувати. Якщо ж ні, то добре пояснити собі (і Йому), що Йому видніше. Це, до речі, одне з небагатьох запитань, в якому я, здається, справді щось тямлю. Роками я регулярно причащався і не можу тобі передати, якими ж блідими були мої відчуття і як увага постійно розгублюється в найважливіші миті. Тільки в останні рік-два справи почали налагоджуватися - це доводить те, що дуже важливо робити те, що тобі кажуть.

Так, ледве не забув, у мене для тебе ще є порада. Пам'ятай, що є лише три види речей, які слід робити:
(1) Те, що ми повинні.
(2) Те, що нам доводиться.
(3) Те, що нам подобається.
Я пишу це тому, що багато людей, мабуть, витрачають час з якихось зовсім інших мотивів, наприклад, читають книги, які їм не подобаються, тому що їх читають інші. Мусимо ми, наприклад, вчити уроки і бути привітними з оточуючими. Доводиться нам одягатися, роздягатися, ходити за покупками і ще все таке. Подобається... але я, звичайно, не знаю, що подобається тобі. Може, ти коли-небудь напишеш і розповіси сама.

Звичайно, я завжди молюся про тебе і особливо буду молитися в цю суботу. Молись про мене і ти.

Твій люблячий хрещений
К. С. Льюїс

#lewisdaily
#letterstochildren