...одна з нагород для тих, хто читає Старий Завіт - все більше і більше зустрічаєш там цитат, що є і в Новому Завіті. Наш Господь постійно повторює, продовжує та поглиблює юдейську етику,  рідко Він говорить щось нове. Поки Біблію читали багато, це прекрасно знали мільйони неосвічених християн. Тепер про це забули, людям здається, що вони применшать Христа, якщо покажуть, що в дохристиянських текстах є щось, що "передує" Його речам. Невже вони вважають Його фокусником, типу Ніцше, що придумав "нову етику"? Кожен хороший вчитель - і в юдаїзмі, і в язичництві - був Його предтечею. Інакше і не могло бути. Світло, Яке освітлювало людей відпочатку може розгорітися яскравіше, але буде Тим Самим.

Міркування над Псалмами
#ReflectionsOnThePsalms
#lewisdaily

Як ми бачимо, вчення нашого Господа, в якому немає вади, не дано нам у вигляді шаблону, в надійній та систематизованій формі, якої ми могли б очікувати чи хотіти. Він не написав жодної книги. У нас є лише Його вислови, більшість з яких це відповіді на конкретні запитання, що в певній мірі були сформовані контекстом. І коли зібрати усі вислови докупи, то систематизувати їх неможливо. Він проповідував, але лекцій не читав. Він використовував парадокси, прислів'я та перебільшення, притчі, іронію, навіть (не вважайте зневажливим) насмішки. Він говорить фрази, які, як відомі прислів'я, при буквальному розумінні здаються протиріччями. Його вчення не можна осягнути самим лише інтелектом, воно не може бути "засвоєне", наче це якийсь навчальний предмет. Якщо ми спробуємо це зробити, то зрозуміємо, що Христос - вчитель, який найбільше уникає відповідей. Він майже ніколи не давав прямих відповідей на питання. Його не вловити на слові. Спроба підловити Його (знову таки, не вважайте зневажливим) схожа на спробу спіймати скляною пляшкою сонячний промінь.

Продовжуючи, ми знаходимо дещо подібне й у апостола Павла. Я не єдиний читач, який запитував себе: чому Бог, Який так щедро його обдарував, не наділив його дарами зрозумілості та послідовності, що, здається, такі необхідні для найпершого християнського теолога?

Міркування над Псалмами
#ReflectionsOnThePsalms
#lewisdaily

Всі наші припущення щодо того, чому Бог робить те, що робить, ймовірно не більше вартують, ніж уявлення мого собаки про те, що роблю я, коли сиджу і читаю. Про причини ми можемо лише здогадуватися, можемо лише спостерігати за послідовністю Його шляхів.

Міркування над Псалмами
#ReflectionsOnThePsalms
#lewisdaily

Ймовірно, перші християни були ближчими як за духом, так і за "буквою" до Його слів, ніж будь-яка сучасна наука (я не говорю про святість). Але все ж, тут не варто говорити про дух чи букви. В Його словах, фактично, немає ніякої "букви". Для букваліста Христос виявиться невловимим вчителем. Його стрімке світло ніяк не систематизувати. Тільки сітка, широка як людське серце, та витончена, як любов, може втримати священну Рибу.

Міркування над Псалмами
#ReflectionsOnThePsalms
#lewisdaily

Наше покоління привчене до всього готовенького, як діти; добрі колишні виховательки давали спочатку те, що їсти було складно, а десерт залишали насамкінець.

Міркування над Псалмами
#lewisdaily
#ReflectionsOnThePsalms

Хвалу я вважав за похвалу, схвалення, яке хтось комусь висловлює. Мені і в голову не приходило, що всяка радість власне стає хвалою, коли дати їй волю, не обмежуючись сором'язливістю чи обережністю. Світ лише це й робить, що вихваляє та славить: закохані вихваляють тих, кого кохають, читачі - улюблені книги, спортсмени - свій спорт. Одним словом, тільки лінивий не оспівує погоду, краєвиди, вина, страви, акторів, автомобілі, коней, приятелів, дітей, квіти, країни, коледжі, гори, марки, комах, навіть політиків чи вчених. Неодноразово я помічав, що особливо часто та багато хвалять найсмиренніші люди, здорові та мудрі, а ущемлені та недалекі хвалять рідко та мало. Добрий критик знайде що похвалити в недосконалій книзі, а поганий викидатиме з літератури книгу за книгою. Здорова та доброзичлива людина знайде, за що нахвалити найскромнішу їжу, навіть якщо звикла до дуже витонченої; хвора чи зарозуміла знайде недоліки в будь-якому частуванні. Якщо не враховувати непередбачуваних обставин, то можна стверджувати, що хвала - словесний вияв здоров'я душі. Зовсім неважливо, майстерна вона чи ні; багато віршів про кохання настільки жахливі, як гімни. Ще я зауважував, що коли ми хвалимо, ми постійно запрошуємо приєднатися до нас: "Ну? Справді? Хіба ні?". Коли псалмоспівець просить всіх хвалити Господа, він робить саме те ж, що робить людина, яка розповідає про об'єкт своєї любові. 

Напевне, ми так хвалимо те, чим радіємо, тому що хвала не лише виявляє, але й довершує нашу радість, наповнює її. Не влещуючи закохані вторять одне одному про їх красу, - радість не сповна, коли цього не скажуть. Коли відкриєш нового письменника, неодмінно треба розповісти про те, наскільки він талановитий; коли перед очима постає прекрасна долина, просто неможливо змовчати; коли почуєш вдалий жарт, хочеться розповісти його іншим. Звичайно, не все можна висловити. Ось якби написати чудові вірші, чи дивовижну музику, чи картину, наша радість була би більше доповненою. А якби смертна людина могла б належно вихвалити найвеличніше на світі, її б душа сягнула до найвищого блаженства. 

Міркування над Псалмами

#ReflectionsOnThePsalms
#lewisdaily

Іноді (не завжди) радію, що я не дуже добрий теолог, бо тоді легко вважати себе добрим християнином... Коли наука є священною, почесна та розумна людина може врешті-решт подумати, що ті, хто "ззовні" не лише менш від них освіченіші, але й менші в Божих очах, — «проклятий народ, що не знає Закону!» (Івана. 7:49). Гордість росте, наука з такими перевагами тяжіє ще більше, кількість заборон зростає, а згодом і дня не прожити, щоб не порушити якоїсь заповіді - це настільки важко, як виконати складний танець, та, в свою чергу, примножує в одних самовдоволення, а інших залякує. Тим часом "найважливіше з закону", праведність, відступає на задній план; законники проціджують комара, ковтаючи верблюда. Тоді закон, як і чин, стає злоякісним. Він існує заради себе, знищуючи все, ради чого був створений. Чарльз Вільямс якось сказав: "Коли засоби є самоціллю, вони - жахливі". Таке перетворення - одна з причин тієї радості, з якою Павло говорить про звільнення від Закону. Це ж воно спонукало Спасителя до суворих слів, саме в ньому - гріх і покарання книжників та фарисеїв.  

Міркування над Псалмами

#ReflectionsOnThePsalms
#lewisdaily

Неодноразово я помічав, що особливо часто та багато хвалять найсмиренніші люди, здорові та мудрі, а ущемлені та недалекі хвалять рідко та мало. Добрий критик знайде що похвалити в недосконалій книзі, а поганий викидатиме з літератури книгу за книгою. Здорова та доброзичлива людина знайде, за що нахвалити найскромнішу їжу, навіть якщо звикла до дуже витонченої; хвора чи зарозуміла знайде недоліки в будь-якому частуванні. Якщо не враховувати непередбачуваних обставин, то можна стверджувати, що хвала - словесний вияв здоров'я душі. Зовсім неважливо, майстерна вона чи ні; багато віршів про кохання настільки жахливі, як гімни. Ще я зауважував, що коли ми хвалимо, ми постійно запрошуємо приєднатися до нас: "Ну? Справді? Хіба ні?". Коли псалмоспівець просить всіх хвалити Господа, він робить саме те ж, що робить людина, яка розповідає про об'єкт своєї любові.

Напевне, ми так хвалимо те, чим радіємо, тому що хвала не лише виявляє, але й довершує нашу радість, наповнює її. Не влещуючи закохані вторять одне одному про їх красу, - радість не сповна, коли цього не скажуть. Коли відкриєш нового письменника, неодмінно треба розповісти про те, наскільки він талановитий; коли перед очима постає прекрасна долина, просто неможливо змовчати; коли почуєш вдалий жарт, хочеться розповісти його іншим. Звичайно, не все можна висловити. Ось якби написати чудові вірші, чи дивовижну музику, чи картину, наша радість була би більше доповненою. А якби смертна людина могла б належно вихвалити найвеличніше на світі, її б душа сягнула до найвищого блаженства.

Міркування над Псалмами

#ReflectionsOnThePsalms
#lewisdaily

В своїй сутності загробні "блаженство" чи "муки" - зовсім не релігійні. Той, хто в них вірить, скоріш за все, уникатиме мук та буде прагнути блаженства. Але релігійного в цьому не більше ніж в накопичуванні грошей чи в турботі про здоров'я. Різниця лише в тому, що на кону більше, тому й непомірно більші надія та страх. Але й надії чи страхи ці - про себе, не про Бога; Бога шукають для чогось іншого. Існувати вони можуть і без віри в Бога. Будисти, наприклад, дуже стурбовані посмертною долею та в Бога не вірують.

...Той, хто любить Бога, хоче не просто бути з Ним, а бути з Ним вічно і боїться Його втратити. Саме тому, віруюча людина надіється на рай і боїться пекла. Коли ж "рай" розуміють не як єднання з Богом, а "пекло" - не як бути відкинутим геть, віра в загробне життя - зле марновірство. З одного боку це - вульгарний "хепі-енд", а з іншого - жахіття, від якого люди божеволіли чи переслідували ближніх.

Міркування над Псалмами
#ReflectionsOnThePsalms
#адвентзЛьюїсом