Чем нам запомнился далёкий 2015й год?
В декабре на киноэкраны вышло продолжение Звёздных войн. Вышел Windows 10. Была запущена Гоцатлинская ГЭС. Загадочно погиб Кузьма Скрябин. Ожесточённо продолжался конфликт на Донбассе.
Сравнительно с этими и многими другими событиями всё же незаслуженно мало внимания было уделено самому абсурдному закону со времён распада СССР. Речь идёт о декоммунизации. Данная инициатива была выдвинута националистами, которые в результате переворота пришли к власти, исключительно для укрепления режима, принижения заслуг государственных деятелей советских времён и, конечно же, ради отмывания денег. Только по предварительным подсчётам на переименования улиц, районов, государственных учреждений, портов и даже городов, снесение памятников, гравюр, бюстов, просто изображений коммунистической символики потрачено 5 миллиардов гривен, но на деле же точная цифра неизвестна из-за тотального воровства бюджетных денег. Стоит сообщить, что и, несмотря на такие средства, выполнение бессмысленного закона было невероятно халатным. Большинству объектов просто возвращали названия времён Грушевского, а построенные во времена СССР переименовывали в честь деятелей культуры и литературы.
Одним из символов декоммунизации внезапно стал наш великий художник и поэт Тарас Григорьевич Шевченко. Немногие, кто задались вопросом "что же он сделал для нас?" получали ответ: "Тарас Григорьевич положил начало украинскому национальному самосознанию". Судя по всему, горе националисты Шевченко даже не читали, так как в тексте "Прогулка с удовольствием и не без морали" присутствует явно коммунистическая риторика. Также этот текст никак не упоминается в учебниках НУШ, хотя другие произведения автора школьники проходят почти ежегодно.
Сопровождением декоммунизации стали усиливающийся экономический кризис и возрождающиеся даже в самых суровых для себя условиях левые движения. Тоталитарные запреты на коммунистическую символику и уничтожение наследия советской культуры пробудили в сердцах многих украинцев желание противостоять нынешнему режиму террористов. Сейчас, когда на важнейших государственных постах и в парламенте страны сидят марионетки, действующие в интересах олигархов, только на наши плечи ложится забота о борьбе за справедливость, и вместе мы победим. Никто не даст нам избавленья: ни бог, ни царь и ни герой!
#rubyred
#right_bastards
В декабре на киноэкраны вышло продолжение Звёздных войн. Вышел Windows 10. Была запущена Гоцатлинская ГЭС. Загадочно погиб Кузьма Скрябин. Ожесточённо продолжался конфликт на Донбассе.
Сравнительно с этими и многими другими событиями всё же незаслуженно мало внимания было уделено самому абсурдному закону со времён распада СССР. Речь идёт о декоммунизации. Данная инициатива была выдвинута националистами, которые в результате переворота пришли к власти, исключительно для укрепления режима, принижения заслуг государственных деятелей советских времён и, конечно же, ради отмывания денег. Только по предварительным подсчётам на переименования улиц, районов, государственных учреждений, портов и даже городов, снесение памятников, гравюр, бюстов, просто изображений коммунистической символики потрачено 5 миллиардов гривен, но на деле же точная цифра неизвестна из-за тотального воровства бюджетных денег. Стоит сообщить, что и, несмотря на такие средства, выполнение бессмысленного закона было невероятно халатным. Большинству объектов просто возвращали названия времён Грушевского, а построенные во времена СССР переименовывали в честь деятелей культуры и литературы.
Одним из символов декоммунизации внезапно стал наш великий художник и поэт Тарас Григорьевич Шевченко. Немногие, кто задались вопросом "что же он сделал для нас?" получали ответ: "Тарас Григорьевич положил начало украинскому национальному самосознанию". Судя по всему, горе националисты Шевченко даже не читали, так как в тексте "Прогулка с удовольствием и не без морали" присутствует явно коммунистическая риторика. Также этот текст никак не упоминается в учебниках НУШ, хотя другие произведения автора школьники проходят почти ежегодно.
Сопровождением декоммунизации стали усиливающийся экономический кризис и возрождающиеся даже в самых суровых для себя условиях левые движения. Тоталитарные запреты на коммунистическую символику и уничтожение наследия советской культуры пробудили в сердцах многих украинцев желание противостоять нынешнему режиму террористов. Сейчас, когда на важнейших государственных постах и в парламенте страны сидят марионетки, действующие в интересах олигархов, только на наши плечи ложится забота о борьбе за справедливость, и вместе мы победим. Никто не даст нам избавленья: ни бог, ни царь и ни герой!
#rubyred
#right_bastards
Як галицька пані взяла на себе функцію ділити українців.
Нещодавно, 31 липня, відома постать, Ірина Фаріон, була притягнута до суду. Причиною стала її незмінна «патріотична» позиція щодо російськомовного населення.
«Немає такого поняття як російськомовний українець. Є або москаль, або українець»;
«У нас нема російськомовних громадян України. Якщо ти цього не засвоїв ще досі, то спакував свої манелі і гибанув звідси»;
«У нас нема російськомовного населення. У нас є або раби, або окупанти. Раби говорять цією мовою і окупанти говорять цією мовою» — цитати, домівка яких — вуста вельмишановної пані шовіністки Фаріон.
Цікаво, а чи всі націоналісти не помічають Конституції України, або ж це лише львів'янка Ірина через особисту образу на «рускоязичне насілєніє» не дізналась про 10 статтю Конституції України?
Беззаперечно, що українська мова є державною, та її повинні знати всі, хоча б на базовому рівні; але цькування громадян за використання інших мов — порушення закону, навіть буржуазного. Особливо, коли без сорому в очах, з палким нацистським поглядом пані Ірина закликає зганяти в тюрми російськомовних українців і вже за гратами навчати їх мови.
Звертаючись до особистостей, які ідеологічними поглядами подібні Фаріон, можна використати неперевершений стиль пані Ірини: «"Окупанти", прийшовши 17 вересня 1939 року на Західну Україну, загнали неньку в "комуняцьке ярмо". Тож пані Ірині та її придворним слід повертатися до Польщі — на батьківщину, скажімо; адже на території колишньої Радянської України, колись процвітаючій та багатій, послідовникам Бандери та Гітлера робити немає чого».
Економічний занепад, зниження рівня життя населення, громадянська війна, підбюрувана ще іноземними силами — хіба не це є першочерговими питаннями, які повинні хвилювати кожного громадянина, а особливо «палких патріотів своєї нації»? Культурне життя не може зазнавати повноцінного розвитку в тих умовах, в яких зараз знаходиться Україна. Питання мови — лише міраж масштабної проблеми для України і спроба зняття акценту з дійсних та значущих проблем для всіх громадян — соціальних проблем.
#Осия
#right_bastards
Нещодавно, 31 липня, відома постать, Ірина Фаріон, була притягнута до суду. Причиною стала її незмінна «патріотична» позиція щодо російськомовного населення.
«Немає такого поняття як російськомовний українець. Є або москаль, або українець»;
«У нас нема російськомовних громадян України. Якщо ти цього не засвоїв ще досі, то спакував свої манелі і гибанув звідси»;
«У нас нема російськомовного населення. У нас є або раби, або окупанти. Раби говорять цією мовою і окупанти говорять цією мовою» — цитати, домівка яких — вуста вельмишановної пані шовіністки Фаріон.
Цікаво, а чи всі націоналісти не помічають Конституції України, або ж це лише львів'янка Ірина через особисту образу на «рускоязичне насілєніє» не дізналась про 10 статтю Конституції України?
Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією та визначається законом. Беззаперечно, що українська мова є державною, та її повинні знати всі, хоча б на базовому рівні; але цькування громадян за використання інших мов — порушення закону, навіть буржуазного. Особливо, коли без сорому в очах, з палким нацистським поглядом пані Ірина закликає зганяти в тюрми російськомовних українців і вже за гратами навчати їх мови.
Звертаючись до особистостей, які ідеологічними поглядами подібні Фаріон, можна використати неперевершений стиль пані Ірини: «"Окупанти", прийшовши 17 вересня 1939 року на Західну Україну, загнали неньку в "комуняцьке ярмо". Тож пані Ірині та її придворним слід повертатися до Польщі — на батьківщину, скажімо; адже на території колишньої Радянської України, колись процвітаючій та багатій, послідовникам Бандери та Гітлера робити немає чого».
Економічний занепад, зниження рівня життя населення, громадянська війна, підбюрувана ще іноземними силами — хіба не це є першочерговими питаннями, які повинні хвилювати кожного громадянина, а особливо «палких патріотів своєї нації»? Культурне життя не може зазнавати повноцінного розвитку в тих умовах, в яких зараз знаходиться Україна. Питання мови — лише міраж масштабної проблеми для України і спроба зняття акценту з дійсних та значущих проблем для всіх громадян — соціальних проблем.
#Осия
#right_bastards
Фашизация Украины
4 августа была представлена новая организация «Центурия», призванная прийти на замену старым «Нацдружинам», представлена с размахом: прожектора, костры, маски, щиты под римский легион. Весь этот «театр» обошёлся в 20 тысяч долларов. И сразу же в голове назревает вопрос: «Кто их спонсирует?».
Долго искать ответ не приходится — это наш славный министр внутренних дел Арсений Аваков. В «Центурии» мы видим знакомые лица: это и Андрей Билецкий, и Игорь Михайленко, более известный по псевдониму Черкас.
К слову, нечто подобное уже происходило сто лет назад. Вскоре после Первой мировой войны в Италии начали распространяться идеи фашизма, а в 1919 году были сформированы отряды так называемых чернорубашечников (Вооружённые добровольные отряды национальной безопасности). Именно они сыграли ключевую роль в установлении режима Муссолини: 2 октября 1922 Бенито со своими сторонниками, построенными в многотысячные колонны, осуществил поход на Рим. Парламент Италии большинством голосов передал ему власть. Тогда, возглавив правительство, Дуче продолжил с пущим пафосом демонстрировать своё восхищением Цезарем и другими императорами, культурой Римской Империи, начал пытаться наращивать сильную армию и строить хороший флот, показывая неприязнь к Британии и Франции, вознамерившись расширить границы государства. О Гитлере, впрочем, он сперва тоже отзывался не лучшим образом и даже называл его пару раз «выскочкой», но суть.
Теперь мы видим и в Украине очередной виток развития реваншистских настроений против, правда, «Российской империи» и выражающих их организаций. Чем далее, тем больше относительно свободное по буржуазным меркам общество превращается всё нагляднее в весьма фашистское, хотя одновременно и начался легалайз марихуаны, легализация игорного бизнеса, однако, может между тем стоит ждать и введение свободы на ношение оружия?
Поход чернорубашечников на Рим такими темпами может не остаться в прошлом и не забыться как страшный сон, а повториться на нашей родной земле в сторону Киева.
Берегите себя, товарищи.
#right_bastards
4 августа была представлена новая организация «Центурия», призванная прийти на замену старым «Нацдружинам», представлена с размахом: прожектора, костры, маски, щиты под римский легион. Весь этот «театр» обошёлся в 20 тысяч долларов. И сразу же в голове назревает вопрос: «Кто их спонсирует?».
Долго искать ответ не приходится — это наш славный министр внутренних дел Арсений Аваков. В «Центурии» мы видим знакомые лица: это и Андрей Билецкий, и Игорь Михайленко, более известный по псевдониму Черкас.
К слову, нечто подобное уже происходило сто лет назад. Вскоре после Первой мировой войны в Италии начали распространяться идеи фашизма, а в 1919 году были сформированы отряды так называемых чернорубашечников (Вооружённые добровольные отряды национальной безопасности). Именно они сыграли ключевую роль в установлении режима Муссолини: 2 октября 1922 Бенито со своими сторонниками, построенными в многотысячные колонны, осуществил поход на Рим. Парламент Италии большинством голосов передал ему власть. Тогда, возглавив правительство, Дуче продолжил с пущим пафосом демонстрировать своё восхищением Цезарем и другими императорами, культурой Римской Империи, начал пытаться наращивать сильную армию и строить хороший флот, показывая неприязнь к Британии и Франции, вознамерившись расширить границы государства. О Гитлере, впрочем, он сперва тоже отзывался не лучшим образом и даже называл его пару раз «выскочкой», но суть.
Теперь мы видим и в Украине очередной виток развития реваншистских настроений против, правда, «Российской империи» и выражающих их организаций. Чем далее, тем больше относительно свободное по буржуазным меркам общество превращается всё нагляднее в весьма фашистское, хотя одновременно и начался легалайз марихуаны, легализация игорного бизнеса, однако, может между тем стоит ждать и введение свободы на ношение оружия?
Поход чернорубашечников на Рим такими темпами может не остаться в прошлом и не забыться как страшный сон, а повториться на нашей родной земле в сторону Киева.
Берегите себя, товарищи.
#right_bastards
Один з наших редакторів увечері вирішив переглянути пости доволі популярного праворадикального каналу. Звичайно, там було багато відвертого трешу, але найбільше запам'яталася саме ця жалюгідна спроба зв'язати між собою несумісні речі.
"...будують Радянський Союз без комуністичної ідеології..." - "готують борщ без води" та "ліплять вареники без тіста" - приблизно те саме.
Подібні прояви націоналістичної ідіотії свідчать про повне банкрутство їхньої аргументації, адже всім здравомислячим людям зрозуміло, що Путін будує в РФ нову Російську Імперію, але ніяк не СРСР.
#Ворошиловец
#right_bastards
"...будують Радянський Союз без комуністичної ідеології..." - "готують борщ без води" та "ліплять вареники без тіста" - приблизно те саме.
Подібні прояви націоналістичної ідіотії свідчать про повне банкрутство їхньої аргументації, адже всім здравомислячим людям зрозуміло, що Путін будує в РФ нову Російську Імперію, але ніяк не СРСР.
#Ворошиловец
#right_bastards
Продовжуємо тему геніальних тверджень українських правих. Цього разу нам надіслали невеличку статтю @ukrain1an_division, яку вони публікували до Дня Перемоги.
Цей уривок являв собою вкрай інформативний урок логіки, який ви можете бачити вище. Розвинута уява - це звичайно добре, але мусимо трохи розчарувати юних борців за незалежність. Справа в тому, що УПА воювала конкретно за "Українську Державу", що було зазначено в "Акті проголошення Української Держави" 1941-го року, а сучасна Україна є правонаступницею Української Народної Республіки, адже в 1992-му останній президент УНР Микола Плав'юк офіційно надав Леоніду Кравчуку документ, який про це засвідчує.
Таким чином, хоч Україна сьогодні є, але це вже зовсім не та сама держава, за яку воювали УПА, - шановні бандерівці, ви програли, і програли безповоротньо.
#Ворошиловец
#right_bastards
Цей уривок являв собою вкрай інформативний урок логіки, який ви можете бачити вище. Розвинута уява - це звичайно добре, але мусимо трохи розчарувати юних борців за незалежність. Справа в тому, що УПА воювала конкретно за "Українську Державу", що було зазначено в "Акті проголошення Української Держави" 1941-го року, а сучасна Україна є правонаступницею Української Народної Республіки, адже в 1992-му останній президент УНР Микола Плав'юк офіційно надав Леоніду Кравчуку документ, який про це засвідчує.
Таким чином, хоч Україна сьогодні є, але це вже зовсім не та сама держава, за яку воювали УПА, - шановні бандерівці, ви програли, і програли безповоротньо.
#Ворошиловец
#right_bastards
Хроніки євроінтеграції. Галичина (1921-1939)
18 березня 1921 року в Ризі між трьома радянськими республіками (Росією, Білорусією та Україною) і Польщею був підписаний мирний договір, який закінчив майже дволітню війну, почату польськими загарбниками. Після польського контрнаступу під Варшавою радянські війська втратили контроль над Галичиною, Волинню та половиною Білорусі.
Договір передбачав взаємну відмову від територіальних претензій, відмову від організації збройних банд, забезпечення національних, культурних, мовних, релігіозних прав тощо. Однак польська сторона вже в листопаді цього року силами військової розвідки ("двуйки") організувала три озброєні групи із приблизно півтори тисячі солдатів уже не існуючої УНР, які вторгнулись на територію радянської України та були розбиті.
Польські великодержавники завжди вважали Галичину загалом та Львів окремо "споконвічними польськими землями". Однак, слабкій національній буржуазії було вигідно мати в країні відсталі регіони, які повинні бути джерелами сировини, постачальниками дешевої робочої сили і ринком збуту для промислових товарів. Ця концепція була оформлена як "Польща А" і "Польща Б". Саме в "Польщу Б" входила Галичина, разом із Волинню та білоруськими й литовськими землями.
Статистика невблаганна: станом на 1937 рік на промислових підприємствах з п'ятьма і більше працівниками було зайнято лише 42 048 трудящих. Заробітня плата зменшувалася навіть у порівнянні з епохою австрійського панування: якщо вважати зарплату 1886-1890 роках за 100%, то в 1921-1925 рр. вона знизилася до 61%, а в 1936-1939 рр. - до 38%. Якщо в Лодзинському воєводстві ("Польща А") на промислових підприємствах (станом на серпень1937 р.) мінімальну зарплату (до 9.99 злотих у тиждень) отримували 3.4% трудящих, то у Львівському - 21.9%. З 1919 року формально діяв закон про 8-годинний робочий день, який був скасований у 1933 р.
Сільське господарство теж було відсталим: 70% земель були в руках поміщиків і куркулів (дрібних буржуа). Селянство складалося на 74% з бідняків, 17% - середняків і 9% - куркулів. Таке співвідношення є наслідком росту податків: якщо в 1927-1928 рр. з одної людини брали 85 злотих, то в 1930 р. - 100. До бідняків віднесено селян, які не мали змоги оплатити податки. Проводилася політика колонізації земель ветеранами польського війська заради закріплення домінування поляків на селі.
Польські загарбники не збиралися поважати Ризький мирний договір і придушували освітньо-культурні права українців: тільки в 1923-1926 роках було закрито 1377 українських шкіл. У 1939 році залишилося лише 5 державних українських гімназій. Відносна кількість українців на всіх факультетах Львівського Університету не перевищувала 5%.
Відсутність перспектив, аграрне перенаселення, злидні викликали розчарування в прорежимних офіційних буржуазних партіях (зокрема націонал-демократах з УНДО - партії української буржуазії) і зростання популярності радикально опозиційних до пануючого ладу сил - ОУН та КПЗУ.
У співпраці з лівим крилом Польської соціалістичної партії (ППС) комуністи боролися за права трудящих: страйк-протест у березні 1936 року проти розстрілу краківських робочих об'єднав 25 тисяч працівників Львова та 15 тисяч нафтовиків, а на першотравневу маніфестацію цього ж року вийшло 100 тисяч людей. Раніше, у січні, був сформований людовий (народний) фронт між цими партіями, що дозволило перемогти правих соціал-демократів на виборах у керівництво місцевих профспілок. Компартія мала вплив як у профспілках, так і в культурних організаціях - наприклад, "Просвіті". Вона виступала за самовизначення та возз'єднання українського народу.
1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу і вже за два тижні захопила майже всі етнічно польські землі, та підійшла до Львова. 17 вересня керівництво СРСР прийняло рішення ввести війська на етнічно українські, білоруські та литовські (Вільно) землі. Таким чином, тамтешнє населення було визволено як від сумнівних радостей польського капіталізму, так і від нацистської окупації.
Сучасна буржуазна пропаганда злісно заперечує це.
#Хмельницький
#right_bastards
18 березня 1921 року в Ризі між трьома радянськими республіками (Росією, Білорусією та Україною) і Польщею був підписаний мирний договір, який закінчив майже дволітню війну, почату польськими загарбниками. Після польського контрнаступу під Варшавою радянські війська втратили контроль над Галичиною, Волинню та половиною Білорусі.
Договір передбачав взаємну відмову від територіальних претензій, відмову від організації збройних банд, забезпечення національних, культурних, мовних, релігіозних прав тощо. Однак польська сторона вже в листопаді цього року силами військової розвідки ("двуйки") організувала три озброєні групи із приблизно півтори тисячі солдатів уже не існуючої УНР, які вторгнулись на територію радянської України та були розбиті.
Польські великодержавники завжди вважали Галичину загалом та Львів окремо "споконвічними польськими землями". Однак, слабкій національній буржуазії було вигідно мати в країні відсталі регіони, які повинні бути джерелами сировини, постачальниками дешевої робочої сили і ринком збуту для промислових товарів. Ця концепція була оформлена як "Польща А" і "Польща Б". Саме в "Польщу Б" входила Галичина, разом із Волинню та білоруськими й литовськими землями.
Статистика невблаганна: станом на 1937 рік на промислових підприємствах з п'ятьма і більше працівниками було зайнято лише 42 048 трудящих. Заробітня плата зменшувалася навіть у порівнянні з епохою австрійського панування: якщо вважати зарплату 1886-1890 роках за 100%, то в 1921-1925 рр. вона знизилася до 61%, а в 1936-1939 рр. - до 38%. Якщо в Лодзинському воєводстві ("Польща А") на промислових підприємствах (станом на серпень1937 р.) мінімальну зарплату (до 9.99 злотих у тиждень) отримували 3.4% трудящих, то у Львівському - 21.9%. З 1919 року формально діяв закон про 8-годинний робочий день, який був скасований у 1933 р.
Сільське господарство теж було відсталим: 70% земель були в руках поміщиків і куркулів (дрібних буржуа). Селянство складалося на 74% з бідняків, 17% - середняків і 9% - куркулів. Таке співвідношення є наслідком росту податків: якщо в 1927-1928 рр. з одної людини брали 85 злотих, то в 1930 р. - 100. До бідняків віднесено селян, які не мали змоги оплатити податки. Проводилася політика колонізації земель ветеранами польського війська заради закріплення домінування поляків на селі.
Польські загарбники не збиралися поважати Ризький мирний договір і придушували освітньо-культурні права українців: тільки в 1923-1926 роках було закрито 1377 українських шкіл. У 1939 році залишилося лише 5 державних українських гімназій. Відносна кількість українців на всіх факультетах Львівського Університету не перевищувала 5%.
Відсутність перспектив, аграрне перенаселення, злидні викликали розчарування в прорежимних офіційних буржуазних партіях (зокрема націонал-демократах з УНДО - партії української буржуазії) і зростання популярності радикально опозиційних до пануючого ладу сил - ОУН та КПЗУ.
У співпраці з лівим крилом Польської соціалістичної партії (ППС) комуністи боролися за права трудящих: страйк-протест у березні 1936 року проти розстрілу краківських робочих об'єднав 25 тисяч працівників Львова та 15 тисяч нафтовиків, а на першотравневу маніфестацію цього ж року вийшло 100 тисяч людей. Раніше, у січні, був сформований людовий (народний) фронт між цими партіями, що дозволило перемогти правих соціал-демократів на виборах у керівництво місцевих профспілок. Компартія мала вплив як у профспілках, так і в культурних організаціях - наприклад, "Просвіті". Вона виступала за самовизначення та возз'єднання українського народу.
1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу і вже за два тижні захопила майже всі етнічно польські землі, та підійшла до Львова. 17 вересня керівництво СРСР прийняло рішення ввести війська на етнічно українські, білоруські та литовські (Вільно) землі. Таким чином, тамтешнє населення було визволено як від сумнівних радостей польського капіталізму, так і від нацистської окупації.
Сучасна буржуазна пропаганда злісно заперечує це.
#Хмельницький
#right_bastards
Капіталізм, концтабори, зашибісь
Багато хто в сьогоднішній олігархічній Україні замислювався про переїзд до кращої капіталістичної держави, ніж ця. Адже в нас війна, бідність, занепад - одним словом "неправильний" капіталізм. І ця ідея - давно не нова. Так, наприклад, у 1891 році на кораблі ‘’Орегон’’ до порту міста Квебек прибули перші поселенці з України. З 1891-го по 1914-й рік до Канади прибула 171 тисяча українців, переважно з території Австро-Угорщини.
Цей потік мігрантів обірвала Перша світова війна. Як відомо, Канада була союзником Антанти, в той час як Австро-Угорщина - ворогом. Через це у канадців склалося не найкраще ставлення до українців, адже останні прибули з австро-угорської території.
22 серпня 1914 року в Канаді був прийнятий закон про військові заходи, що сильно обмежував права та свободи переселенців - приблизно 80 тисяч осіб повинні були прийти до відділків поліції як "вороже налаштовані іноземці". Через 3 роки був прийнятий Акт про вибори воєнного часу, який позбавив права голосу осіб, які прибули в країну після березня 1902-го року. Це стає першии кроком у історії канадських концентраційних таборів для українців.
15 липня 2007 року померла остання відома українка, яка пережила канадські табори - Марія Манько Хаскетт. Своєю смертю вона закриває невідому для багатьох сторону історії капіталістичної Канади.
Народилась Марія Манько в Монреалі, їй було 6 років, коли вона була транспортована до північно-центрального Квебеку, де знаходився концтабір Cпіріт-Лейк. Укрїнців утримували там не через їхні злочини, а лише через походження. Молодша сестра Марії, Неллі, зустріла смерть у цьому таборі.
Марія була найстарішим членом Компенсаційної ради Української Канадської Асоціації цивільних свобод, серед вимог якої: визнання інтернування незаконним; виплата грошової компенсації для розміщення у фонді, який буде використаний для навчальних та поминальних заходів; унесення зміни до Акту надзвичайного стану, що має унеможливити подібні ситуації в майбутньому; встановлення меморіальних дошок на місцях колишніх концентраційних таборів.
Спіріт-Лейк - не єдиний подібний табір, всього на території Канади їх було 24. У 50-ті роки минулого століття всі архіви стосовно них були знищені, а самі табори стерті з лиця Землі.
Українці експлуатувалися для прокладання доріг, труб, розчищення чагарників і навіть будівництва майданчиків для гольфу - смертність від непосильної праці не була рідкістю. Тих, хто загинув, ховали в безіменних могилах - їхня точна кількість досі невідома. Після війни тотальна ксенофобія ще довго зберігалася і повністтю зникла лише через десятки років.
Уряд Канади навмисно знищив величезну кількість інформації про концтабори, аби стерти цю пляму зі своєї історії. Тим не менш, цікавим є те, що у містах Едмонтон і Альберта стоять пам'ятники українцям на честь прибуття перших переселенців і в подяку за освоєння сільського господарства Канади.
Прочитали? А тепер у Польщу за полуницею.
Джерела:
https://www.thecanadianencyclopedia.ca/en/article/ukrainian-internment-in-canada
https://www.uccla.ca/post/last-survivor-of-canadian-internment-operations-mary-manko-haskett-dies
https://www.internmentcanada.ca/PDF/CFWWIRF_Pamphlet_English.pdf
#Северен
#right_bastards
Багато хто в сьогоднішній олігархічній Україні замислювався про переїзд до кращої капіталістичної держави, ніж ця. Адже в нас війна, бідність, занепад - одним словом "неправильний" капіталізм. І ця ідея - давно не нова. Так, наприклад, у 1891 році на кораблі ‘’Орегон’’ до порту міста Квебек прибули перші поселенці з України. З 1891-го по 1914-й рік до Канади прибула 171 тисяча українців, переважно з території Австро-Угорщини.
Цей потік мігрантів обірвала Перша світова війна. Як відомо, Канада була союзником Антанти, в той час як Австро-Угорщина - ворогом. Через це у канадців склалося не найкраще ставлення до українців, адже останні прибули з австро-угорської території.
22 серпня 1914 року в Канаді був прийнятий закон про військові заходи, що сильно обмежував права та свободи переселенців - приблизно 80 тисяч осіб повинні були прийти до відділків поліції як "вороже налаштовані іноземці". Через 3 роки був прийнятий Акт про вибори воєнного часу, який позбавив права голосу осіб, які прибули в країну після березня 1902-го року. Це стає першии кроком у історії канадських концентраційних таборів для українців.
15 липня 2007 року померла остання відома українка, яка пережила канадські табори - Марія Манько Хаскетт. Своєю смертю вона закриває невідому для багатьох сторону історії капіталістичної Канади.
Народилась Марія Манько в Монреалі, їй було 6 років, коли вона була транспортована до північно-центрального Квебеку, де знаходився концтабір Cпіріт-Лейк. Укрїнців утримували там не через їхні злочини, а лише через походження. Молодша сестра Марії, Неллі, зустріла смерть у цьому таборі.
Марія була найстарішим членом Компенсаційної ради Української Канадської Асоціації цивільних свобод, серед вимог якої: визнання інтернування незаконним; виплата грошової компенсації для розміщення у фонді, який буде використаний для навчальних та поминальних заходів; унесення зміни до Акту надзвичайного стану, що має унеможливити подібні ситуації в майбутньому; встановлення меморіальних дошок на місцях колишніх концентраційних таборів.
Спіріт-Лейк - не єдиний подібний табір, всього на території Канади їх було 24. У 50-ті роки минулого століття всі архіви стосовно них були знищені, а самі табори стерті з лиця Землі.
Українці експлуатувалися для прокладання доріг, труб, розчищення чагарників і навіть будівництва майданчиків для гольфу - смертність від непосильної праці не була рідкістю. Тих, хто загинув, ховали в безіменних могилах - їхня точна кількість досі невідома. Після війни тотальна ксенофобія ще довго зберігалася і повністтю зникла лише через десятки років.
Уряд Канади навмисно знищив величезну кількість інформації про концтабори, аби стерти цю пляму зі своєї історії. Тим не менш, цікавим є те, що у містах Едмонтон і Альберта стоять пам'ятники українцям на честь прибуття перших переселенців і в подяку за освоєння сільського господарства Канади.
Прочитали? А тепер у Польщу за полуницею.
Джерела:
https://www.thecanadianencyclopedia.ca/en/article/ukrainian-internment-in-canada
https://www.uccla.ca/post/last-survivor-of-canadian-internment-operations-mary-manko-haskett-dies
https://www.internmentcanada.ca/PDF/CFWWIRF_Pamphlet_English.pdf
#Северен
#right_bastards
Викриття чергової фальсифікації Інституту нацпам'яті.
Ні для кого не є новиною той факт, що наші вітчизняні псевдоісторики доволі часто використовують в якості доказу тих чи інших подій матеріали, які не мають до них жодного відношення.
У мережі періодично спливають фотографії з тематичних стендів або телевізійних програм про "голодомор 30х", в яких іноді можна побачити навіть кадри з часів Великої депресії в США.
На цей раз на каналах @HistoryOFua та @oldbookshelf були опубліковані матеріали з місії Нансена (за що їм велика подяка), які відображають голод 1921-1922 р.р. у Поволжі. Ці фотографії були безцеремонно використані ІНПУ в якості доказів "геноциду українців" в 1932-1933 р.р. Тут варто зазначити, що ми не заперечуємо факт масового голоду в СРСР у 30х роках - ми лише боремося з міфами про його штучний характер та надзвичайні масштаби.
А в даному ж випадку мова йде про те, що:
по-перше, голод 20х охоплював переважно територію Росії, що суперечить догмі про геноцид українського народу;
по-друге, стверджувати про "штучний характер" неможливо, адже на той час с/х засоби були вкрай примітивними, та тільки нещодавно закінчилися Громадянська війна з інтервенцією, які спричинили величезні руйнівні наслідки в інфраструктурі та адміністративній узгодженості.
Крім того, голод 20х широко висвітлювався в Радянському Союзі, про що свідчать плакати нижче.
#Ворошиловец
#right_bastards
Ні для кого не є новиною той факт, що наші вітчизняні псевдоісторики доволі часто використовують в якості доказу тих чи інших подій матеріали, які не мають до них жодного відношення.
У мережі періодично спливають фотографії з тематичних стендів або телевізійних програм про "голодомор 30х", в яких іноді можна побачити навіть кадри з часів Великої депресії в США.
На цей раз на каналах @HistoryOFua та @oldbookshelf були опубліковані матеріали з місії Нансена (за що їм велика подяка), які відображають голод 1921-1922 р.р. у Поволжі. Ці фотографії були безцеремонно використані ІНПУ в якості доказів "геноциду українців" в 1932-1933 р.р. Тут варто зазначити, що ми не заперечуємо факт масового голоду в СРСР у 30х роках - ми лише боремося з міфами про його штучний характер та надзвичайні масштаби.
А в даному ж випадку мова йде про те, що:
по-перше, голод 20х охоплював переважно територію Росії, що суперечить догмі про геноцид українського народу;
по-друге, стверджувати про "штучний характер" неможливо, адже на той час с/х засоби були вкрай примітивними, та тільки нещодавно закінчилися Громадянська війна з інтервенцією, які спричинили величезні руйнівні наслідки в інфраструктурі та адміністративній узгодженості.
Крім того, голод 20х широко висвітлювався в Радянському Союзі, про що свідчать плакати нижче.
#Ворошиловец
#right_bastards
Да, текущая пандемия остро вскрыла коренные проблемы нашего общества - прежде всего проблемы экономического неравенства. Ведь пока миллионы бедствующих масс не могут получить адекватную медпомощь, богатому меньшинству всюду открыты двери. И вирус доходчиво это разъяснил.
Однако интересующиеся люди непременно спросят: "Зачем ООН делает подобные заявления? Они ведь сами только недавно трубили об увеличении количества голодающих и обнищании. К чему здесь патриархат, где связь?"
А все дело в том, что таким образом ООН (в первую очередь те, кто ее спонсируют) хочет отвести взгляд рабочих масс от подлинных причин нарастающего экономического кризиса, который уже не раз сравнивали с Великой депрессией - экономических противоречий текущего строя.
И именно в этом заключается опасность буржуазного феминизма для рабочего движения.
#Комар
#right_bastards
#на_злобу_дня
Однако интересующиеся люди непременно спросят: "Зачем ООН делает подобные заявления? Они ведь сами только недавно трубили об увеличении количества голодающих и обнищании. К чему здесь патриархат, где связь?"
А все дело в том, что таким образом ООН (в первую очередь те, кто ее спонсируют) хочет отвести взгляд рабочих масс от подлинных причин нарастающего экономического кризиса, который уже не раз сравнивали с Великой депрессией - экономических противоречий текущего строя.
И именно в этом заключается опасность буржуазного феминизма для рабочего движения.
#Комар
#right_bastards
#на_злобу_дня
Forwarded from Робітничий Фронт України | РФУ
Хроніки євроінтеграції. Галичина (1921-1939)
18 березня 1921 року в Ризі між трьома радянськими республіками (Росією, Білорусією та Україною) і Польщею був підписаний мирний договір, який закінчив майже дволітню війну, почату польськими загарбниками. Після польського контрнаступу під Варшавою радянські війська втратили контроль над Галичиною, Волинню та половиною Білорусі.
Договір передбачав взаємну відмову від територіальних претензій, відмову від організації збройних банд, забезпечення національних, культурних, мовних, релігіозних прав тощо. Однак польська сторона вже в листопаді цього року силами військової розвідки ("двуйки") організувала три озброєні групи із приблизно півтори тисячі солдатів уже не існуючої УНР, які вторгнулись на територію радянської України та були розбиті.
Польські великодержавники завжди вважали Галичину загалом та Львів окремо "споконвічними польськими землями". Однак, слабкій національній буржуазії було вигідно мати в країні відсталі регіони, які повинні бути джерелами сировини, постачальниками дешевої робочої сили і ринком збуту для промислових товарів. Ця концепція була оформлена як "Польща А" і "Польща Б". Саме в "Польщу Б" входила Галичина, разом із Волинню та білоруськими й литовськими землями.
Статистика невблаганна: станом на 1937 рік на промислових підприємствах з п'ятьма і більше працівниками було зайнято лише 42 048 трудящих. Заробітня плата зменшувалася навіть у порівнянні з епохою австрійського панування: якщо вважати зарплату 1886-1890 роках за 100%, то в 1921-1925 рр. вона знизилася до 61%, а в 1936-1939 рр. - до 38%. Якщо в Лодзинському воєводстві ("Польща А") на промислових підприємствах (станом на серпень1937 р.) мінімальну зарплату (до 9.99 злотих у тиждень) отримували 3.4% трудящих, то у Львівському - 21.9%. З 1919 року формально діяв закон про 8-годинний робочий день, який був скасований у 1933 р.
Сільське господарство теж було відсталим: 70% земель були в руках поміщиків і куркулів (дрібних буржуа). Селянство складалося на 74% з бідняків, 17% - середняків і 9% - куркулів. Таке співвідношення є наслідком росту податків: якщо в 1927-1928 рр. з одної людини брали 85 злотих, то в 1930 р. - 100. До бідняків віднесено селян, які не мали змоги оплатити податки. Проводилася політика колонізації земель ветеранами польського війська заради закріплення домінування поляків на селі.
Польські загарбники не збиралися поважати Ризький мирний договір і придушували освітньо-культурні права українців: тільки в 1923-1926 роках було закрито 1377 українських шкіл. У 1939 році залишилося лише 5 державних українських гімназій. Відносна кількість українців на всіх факультетах Львівського Університету не перевищувала 5%.
Відсутність перспектив, аграрне перенаселення, злидні викликали розчарування в прорежимних офіційних буржуазних партіях (зокрема націонал-демократах з УНДО - партії української буржуазії) і зростання популярності радикально опозиційних до пануючого ладу сил - ОУН та КПЗУ.
У співпраці з лівим крилом Польської соціалістичної партії (ППС) комуністи боролися за права трудящих: страйк-протест у березні 1936 року проти розстрілу краківських робочих об'єднав 25 тисяч працівників Львова та 15 тисяч нафтовиків, а на першотравневу маніфестацію цього ж року вийшло 100 тисяч людей. Раніше, у січні, був сформований людовий (народний) фронт між цими партіями, що дозволило перемогти правих соціал-демократів на виборах у керівництво місцевих профспілок. Компартія мала вплив як у профспілках, так і в культурних організаціях - наприклад, "Просвіті". Вона виступала за самовизначення та возз'єднання українського народу.
1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу і вже за два тижні захопила майже всі етнічно польські землі, та підійшла до Львова. 17 вересня керівництво СРСР прийняло рішення ввести війська на етнічно українські, білоруські та литовські (Вільно) землі. Таким чином, тамтешнє населення було визволено як від сумнівних радостей польського капіталізму, так і від нацистської окупації.
Сучасна буржуазна пропаганда злісно заперечує це.
#Хмельницький
#right_bastards
18 березня 1921 року в Ризі між трьома радянськими республіками (Росією, Білорусією та Україною) і Польщею був підписаний мирний договір, який закінчив майже дволітню війну, почату польськими загарбниками. Після польського контрнаступу під Варшавою радянські війська втратили контроль над Галичиною, Волинню та половиною Білорусі.
Договір передбачав взаємну відмову від територіальних претензій, відмову від організації збройних банд, забезпечення національних, культурних, мовних, релігіозних прав тощо. Однак польська сторона вже в листопаді цього року силами військової розвідки ("двуйки") організувала три озброєні групи із приблизно півтори тисячі солдатів уже не існуючої УНР, які вторгнулись на територію радянської України та були розбиті.
Польські великодержавники завжди вважали Галичину загалом та Львів окремо "споконвічними польськими землями". Однак, слабкій національній буржуазії було вигідно мати в країні відсталі регіони, які повинні бути джерелами сировини, постачальниками дешевої робочої сили і ринком збуту для промислових товарів. Ця концепція була оформлена як "Польща А" і "Польща Б". Саме в "Польщу Б" входила Галичина, разом із Волинню та білоруськими й литовськими землями.
Статистика невблаганна: станом на 1937 рік на промислових підприємствах з п'ятьма і більше працівниками було зайнято лише 42 048 трудящих. Заробітня плата зменшувалася навіть у порівнянні з епохою австрійського панування: якщо вважати зарплату 1886-1890 роках за 100%, то в 1921-1925 рр. вона знизилася до 61%, а в 1936-1939 рр. - до 38%. Якщо в Лодзинському воєводстві ("Польща А") на промислових підприємствах (станом на серпень1937 р.) мінімальну зарплату (до 9.99 злотих у тиждень) отримували 3.4% трудящих, то у Львівському - 21.9%. З 1919 року формально діяв закон про 8-годинний робочий день, який був скасований у 1933 р.
Сільське господарство теж було відсталим: 70% земель були в руках поміщиків і куркулів (дрібних буржуа). Селянство складалося на 74% з бідняків, 17% - середняків і 9% - куркулів. Таке співвідношення є наслідком росту податків: якщо в 1927-1928 рр. з одної людини брали 85 злотих, то в 1930 р. - 100. До бідняків віднесено селян, які не мали змоги оплатити податки. Проводилася політика колонізації земель ветеранами польського війська заради закріплення домінування поляків на селі.
Польські загарбники не збиралися поважати Ризький мирний договір і придушували освітньо-культурні права українців: тільки в 1923-1926 роках було закрито 1377 українських шкіл. У 1939 році залишилося лише 5 державних українських гімназій. Відносна кількість українців на всіх факультетах Львівського Університету не перевищувала 5%.
Відсутність перспектив, аграрне перенаселення, злидні викликали розчарування в прорежимних офіційних буржуазних партіях (зокрема націонал-демократах з УНДО - партії української буржуазії) і зростання популярності радикально опозиційних до пануючого ладу сил - ОУН та КПЗУ.
У співпраці з лівим крилом Польської соціалістичної партії (ППС) комуністи боролися за права трудящих: страйк-протест у березні 1936 року проти розстрілу краківських робочих об'єднав 25 тисяч працівників Львова та 15 тисяч нафтовиків, а на першотравневу маніфестацію цього ж року вийшло 100 тисяч людей. Раніше, у січні, був сформований людовий (народний) фронт між цими партіями, що дозволило перемогти правих соціал-демократів на виборах у керівництво місцевих профспілок. Компартія мала вплив як у профспілках, так і в культурних організаціях - наприклад, "Просвіті". Вона виступала за самовизначення та возз'єднання українського народу.
1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу і вже за два тижні захопила майже всі етнічно польські землі, та підійшла до Львова. 17 вересня керівництво СРСР прийняло рішення ввести війська на етнічно українські, білоруські та литовські (Вільно) землі. Таким чином, тамтешнє населення було визволено як від сумнівних радостей польського капіталізму, так і від нацистської окупації.
Сучасна буржуазна пропаганда злісно заперечує це.
#Хмельницький
#right_bastards
Марина Порошенко идет в мэры Киева
Согласно заявлению партии "Европейская Солидарность" в Facebook, жена бывшего президента пойдет первым номером на выборы в Киевский городской совет.
Вот ее слова на этот счет: "Я знаю, что первый вопрос ко мне будет: почему я иду в политику? Сразу хочу сказать, не чувствую себя политиком. В первую очередь, я гражданка своей страны, которую я очень люблю. И мне не безразлично, что будет с Украиной, как будет развиваться наша столица."
О чем это свидетельствует? В попытке пропихнуть под видом "новых лиц" своих прихвостней, Порошенко совершенно не стесняется использовать людей, столь приближенных к нему. "Партия войны" продолжает беспрепятственно опоясывать своими щупальцами государственный аппарат, что и не удивительно, учитывая слабость Зеленского.
Продолжаем наблюдать за тем, к чему все это приведет.
#communistarum
#на_злобу_дня
#right_bastards
Согласно заявлению партии "Европейская Солидарность" в Facebook, жена бывшего президента пойдет первым номером на выборы в Киевский городской совет.
Вот ее слова на этот счет: "Я знаю, что первый вопрос ко мне будет: почему я иду в политику? Сразу хочу сказать, не чувствую себя политиком. В первую очередь, я гражданка своей страны, которую я очень люблю. И мне не безразлично, что будет с Украиной, как будет развиваться наша столица."
О чем это свидетельствует? В попытке пропихнуть под видом "новых лиц" своих прихвостней, Порошенко совершенно не стесняется использовать людей, столь приближенных к нему. "Партия войны" продолжает беспрепятственно опоясывать своими щупальцами государственный аппарат, что и не удивительно, учитывая слабость Зеленского.
Продолжаем наблюдать за тем, к чему все это приведет.
#communistarum
#на_злобу_дня
#right_bastards
Откровения новых пленок Деркача
Очередные пленки были опубликованы 16 сентября.
Из них становится ясно, что американские хозяева требовали у Порошенко снять генпрокурора Виктора Шокина и осуществить повышение коммунальных тарифов. Кроме того, между (на данный момент) бывшими президентами велось обсуждение Трампа.
Интересные цитаты:
"Хорошо. Смотрите, этот парень (речь идет о Трампе), говоря по-английски, является псом, бегущим за машиной по дороге. Плохой пес будет бежать за машиной вдоль дороги. Это выражение на английском языке. Он поймал машину. Он пес, который поймал машину. Он даже не знает, что делать, он даже не знает, из чего сделана эта машина и что в ней. Значит у нас есть... сделать его героем."
"Как я говорил, вы проделали огромную работу. Я продолжаю оставаться преданным независимости нового государства и некоррумпированной нации. С божьей помощью, дети будут петь песни о вас уже через 30 лет. Я не шучу, подумайте об этом. Вы – первый, кто начал, фактически создал свободную от коррупции, демократическую нацию Украины."
В ответ на публикацию пленок, Петр Порошенко вновь завыл о "п'ятій колоні" и "агентах Кремля" - классика, как говорится. Впрочем, среди адекватных людей подобные клише уже никто не воспринимает всерьез.
Какие можно сделать выводы? Выражаясь образно, Украина на данный момент представляет из себя только пешку в руках различных групп класса капиталистов, и ей еще предстоит пройти путь через целое поле, чтобы достигнуть желаемой независимости.
#communistarum
#Ворошиловец
#right_bastards
#на_злобу_дня
Очередные пленки были опубликованы 16 сентября.
Из них становится ясно, что американские хозяева требовали у Порошенко снять генпрокурора Виктора Шокина и осуществить повышение коммунальных тарифов. Кроме того, между (на данный момент) бывшими президентами велось обсуждение Трампа.
Интересные цитаты:
"Хорошо. Смотрите, этот парень (речь идет о Трампе), говоря по-английски, является псом, бегущим за машиной по дороге. Плохой пес будет бежать за машиной вдоль дороги. Это выражение на английском языке. Он поймал машину. Он пес, который поймал машину. Он даже не знает, что делать, он даже не знает, из чего сделана эта машина и что в ней. Значит у нас есть... сделать его героем."
"Как я говорил, вы проделали огромную работу. Я продолжаю оставаться преданным независимости нового государства и некоррумпированной нации. С божьей помощью, дети будут петь песни о вас уже через 30 лет. Я не шучу, подумайте об этом. Вы – первый, кто начал, фактически создал свободную от коррупции, демократическую нацию Украины."
В ответ на публикацию пленок, Петр Порошенко вновь завыл о "п'ятій колоні" и "агентах Кремля" - классика, как говорится. Впрочем, среди адекватных людей подобные клише уже никто не воспринимает всерьез.
Какие можно сделать выводы? Выражаясь образно, Украина на данный момент представляет из себя только пешку в руках различных групп класса капиталистов, и ей еще предстоит пройти путь через целое поле, чтобы достигнуть желаемой независимости.
#communistarum
#Ворошиловец
#right_bastards
#на_злобу_дня
Новый конфликт Зеленского и Порошенко на фоне САП
Зеленский уже в который раз делает заявления, призванные показать "противостояние" с прошлым президентом.
Прямая речь: "Я не комментирую заявления украинских политиков о том, что не касается их полномочий. То есть они (украинские политики) не могут нам ни предоставлять, ни забирать безвиз. Я знаю, кто распространяет эту информацию, мне известна эта политическая партия, лидером которой является человек, который до сих пор считает себя монархом Украины, хозяином Украины. Хотя у этого человека было 5 лет, чтобы восстановить страну и показать, что он может сделать для своего народа."
Действительно, слова Зеленского звучат весьма смело. Революционно, я бы даже сказал. Но какие действия следуют за пафосными изречениями? Как выяснилось за последний год, никакие.
Для понимания ситуации приведем цитату Порошенко: "В Европарламенте заговорили об угрозе отмены безвиза для Украины. Это вежливое предупреждение для Банковой, которая в последние недели буквально крушит независимую антикоррупционную структуру. Делает это власть не только для того, чтобы надежно прикрывать коррупционные преступления "Слуг". Каждый из них в Верховную Раду введен под личные гарантии Зеленского, и за всех он несет свою персональную ответственность."
Из этого видно, что наигранная борьба идет так же, как и раньше. Очевидно, что перед лицом угрозы поднятия левого движения националистическому и либеральному правительству делить нечего, но вот создавать иллюзию конфронтации необходимо.
#communistarum
#right_bastards
#на_злобу_дня
Зеленский уже в который раз делает заявления, призванные показать "противостояние" с прошлым президентом.
Прямая речь: "Я не комментирую заявления украинских политиков о том, что не касается их полномочий. То есть они (украинские политики) не могут нам ни предоставлять, ни забирать безвиз. Я знаю, кто распространяет эту информацию, мне известна эта политическая партия, лидером которой является человек, который до сих пор считает себя монархом Украины, хозяином Украины. Хотя у этого человека было 5 лет, чтобы восстановить страну и показать, что он может сделать для своего народа."
Действительно, слова Зеленского звучат весьма смело. Революционно, я бы даже сказал. Но какие действия следуют за пафосными изречениями? Как выяснилось за последний год, никакие.
Для понимания ситуации приведем цитату Порошенко: "В Европарламенте заговорили об угрозе отмены безвиза для Украины. Это вежливое предупреждение для Банковой, которая в последние недели буквально крушит независимую антикоррупционную структуру. Делает это власть не только для того, чтобы надежно прикрывать коррупционные преступления "Слуг". Каждый из них в Верховную Раду введен под личные гарантии Зеленского, и за всех он несет свою персональную ответственность."
Из этого видно, что наигранная борьба идет так же, как и раньше. Очевидно, что перед лицом угрозы поднятия левого движения националистическому и либеральному правительству делить нечего, но вот создавать иллюзию конфронтации необходимо.
#communistarum
#right_bastards
#на_злобу_дня
Майдани
21 і 22 листопада є знаковими днями для історії сучасної України. Всі громадяни пам’ятають ці дати як річниці Євромайдану та Помаранчевої революції, що, хоча і позиціонувалися народними, щоразу призводили до посилення експлуатації пролетаріату і більшого збагачення тієї невеликої частини людей, що живуть за рахунок його зубожіння.
Власне, ми можемо обидві події окреслити лише звичайними буржуазними переворотами, бо ті не несли за собою самої революції — знищення старого суспільного ладу і встановлення нового. Просто одна відчизняна олігархічна група, що спиралась на один зарубіжний імперіалізм, трошки відсувала від годівниці іншу вітчизняну групу олігархів, які спиралися вже на іншого імперіаліста. Тому це не прояв гідності українського народу, навпаки, це прояв чітко окресленої лінії класової боротьби.
Прозахідні капіталісти, що зініціювали два майдани та перемогли в них, казали і кажуть про необхідність народові євроінтеграції й усього "гарного" від неї, підкріплюючи свої звинувачення викриттям влади: або, як Ющенко, показують несправедливість голосів, або, як 7 років назад, і без виборів зображуючи керівників держави жорсткими диктаторами. Тобто реалізовують власні інтереси, прив’язуючи їх красивою пропагандою до буцімто народу, щоб показати, що роблять переворот для блага людей. Просхідні ж так само ведуть до об'єднання з Росією.
Нема сумнівів, що падіння економічного розвитку, скорочення населення, війна, невдачі у внутрішній політиці, погана медицина й освіта – все це не є інтересами більшості народу, навпаки, це дії, спрямовані виключно на власну вигоду частини певного кола осіб. Наприклад, Ахметов особисто збагатився на тому, що за дуже цікавою схемою Україна купляла вугілля, при цьому звичайному українцю приходили великі рахунки за опалення, які він не міг виплатити.
Отже, політичні кризи, що супроводжували постмайданний та постпомаранчевий періоди, без сумніву, були теж тільки іграми в буржуазному колі, а не вираженням інтересів трудящого народу. Падіння багатьох показників будо закономірним на фоні зростання багатства олігархів — це та багато іншого цікавого ми описали у статті «Постмайданна Україна», яку рекомендуємо прочитати, щоб зрозуміти: до чого ми реально прийшли за час після перемоги Євромайдана.
Те, що нам дав Майдан і Помаранчева революція – дати для історії нашої країни, коли загострювалася класова боротьба, за результатами якої вигравали які завгодно сили, але не пролетарські. Реалізація інтересів буржуазії проходить через кров трудящих – це потрібно розуміти, і ні перед чим не зупиниться цей процес, допоки робітник не візьме владу в свої руки та не зробить справжню революцію. Ця революція буде тим, що і потрібно народу, а не тим цирком буржуазії, річниці гастролей якого тепер державні свята.
#Гаврош
#день_в_истории
#right_bastards
21 і 22 листопада є знаковими днями для історії сучасної України. Всі громадяни пам’ятають ці дати як річниці Євромайдану та Помаранчевої революції, що, хоча і позиціонувалися народними, щоразу призводили до посилення експлуатації пролетаріату і більшого збагачення тієї невеликої частини людей, що живуть за рахунок його зубожіння.
Власне, ми можемо обидві події окреслити лише звичайними буржуазними переворотами, бо ті не несли за собою самої революції — знищення старого суспільного ладу і встановлення нового. Просто одна відчизняна олігархічна група, що спиралась на один зарубіжний імперіалізм, трошки відсувала від годівниці іншу вітчизняну групу олігархів, які спиралися вже на іншого імперіаліста. Тому це не прояв гідності українського народу, навпаки, це прояв чітко окресленої лінії класової боротьби.
Прозахідні капіталісти, що зініціювали два майдани та перемогли в них, казали і кажуть про необхідність народові євроінтеграції й усього "гарного" від неї, підкріплюючи свої звинувачення викриттям влади: або, як Ющенко, показують несправедливість голосів, або, як 7 років назад, і без виборів зображуючи керівників держави жорсткими диктаторами. Тобто реалізовують власні інтереси, прив’язуючи їх красивою пропагандою до буцімто народу, щоб показати, що роблять переворот для блага людей. Просхідні ж так само ведуть до об'єднання з Росією.
Нема сумнівів, що падіння економічного розвитку, скорочення населення, війна, невдачі у внутрішній політиці, погана медицина й освіта – все це не є інтересами більшості народу, навпаки, це дії, спрямовані виключно на власну вигоду частини певного кола осіб. Наприклад, Ахметов особисто збагатився на тому, що за дуже цікавою схемою Україна купляла вугілля, при цьому звичайному українцю приходили великі рахунки за опалення, які він не міг виплатити.
Отже, політичні кризи, що супроводжували постмайданний та постпомаранчевий періоди, без сумніву, були теж тільки іграми в буржуазному колі, а не вираженням інтересів трудящого народу. Падіння багатьох показників будо закономірним на фоні зростання багатства олігархів — це та багато іншого цікавого ми описали у статті «Постмайданна Україна», яку рекомендуємо прочитати, щоб зрозуміти: до чого ми реально прийшли за час після перемоги Євромайдана.
Те, що нам дав Майдан і Помаранчева революція – дати для історії нашої країни, коли загострювалася класова боротьба, за результатами якої вигравали які завгодно сили, але не пролетарські. Реалізація інтересів буржуазії проходить через кров трудящих – це потрібно розуміти, і ні перед чим не зупиниться цей процес, допоки робітник не візьме владу в свої руки та не зробить справжню революцію. Ця революція буде тим, що і потрібно народу, а не тим цирком буржуазії, річниці гастролей якого тепер державні свята.
#Гаврош
#день_в_истории
#right_bastards
Националисты надругиваются над могилами
Недавно канал правого толка @ukrain1an_news выставил пост об акте вандализма над могилам солдат РККА на херсонском кладбище – про него скорее всего забудут уже к завтрашнему вечеру, но и обойти его просто так нельзя.
Казалось бы, если какие-то отдельные личности разгромили памятники на кладбище, то это не обязательно все правое движение такое. Да и вообще, это могли быть не правые. Но давайте тогда посмотрим на содержание поста для начала: "Було зруйновано близько 20 памятників червоної сволоти". И тут проясняются две интересные вещи:
1) То, что разрушили могилы именно советских солдат, указывает, что с максимальной вероятностью это дело рук правых, причем уж точно националистического толка. Левым заниматься подобным просто незачем, либералы таким вовсе не занимаются, а анархисты обычно вандалят совсем иные места.
2) Не было выказано никакого осуждения со стороны авторов этого паблика, даже наоборот, поставлен акцент, мол, это памятники красным якобы врагам Украины. Такое полноценно допускается сейчас в нашей стране, и это норма на фоне тотальной декомунизации.
Что собой являет сам акт вандализма по отношению к могилам? Месть за семьдесят лет "оккупации"? Ненависть ко всем левым, даже мертвым? Скорее всего, это осознание малолетними недопатриотами своей беспомощности. Им просто нечего предложить погибающей в руках капитализма Украине, по традиции обвиняя во всех бедах СССР. Такие вот патриоты, которые со всех уголков кричат про свою любовь к Родине (хотя на самом деле мечтают побыстрее уехать в Германию, Францию, может даже США, или хоть как минимум Польшу), чтят бога и говорят о каких-то там традициях, достоинстве, а потом идут разрушать могилы (достойный человек никогда не станет разрушать могилу, даже своего врага), кроме борьбы с памятниками давно погибшим солдатам и обычными гражданами по сути ничего не могут.
Они идеологически держатся только на пресловутом "во всем (вообще) виноват Путин" и на распространении ненависти к своей недавней истории, чтобы, намеренно зачернив ее, пытаться так скрасить незавидное современное положение страны. Такие "патриоты" остаются лишь марионетками в руках капитала.
Но это вина только правых и современной власти? Пожалуй, нет. Ведь все это происходит с молчаливого согласия пролевых граждан нашей страны. Оно развязывает руки этим лицемерным "борцам за свободу Украины", именно с молчаливого согласия и происходят гнусные поступки, которые снежным комом будут нарастать по мере того, насколько долго будет длиться молчание.
Очень жаль, что в нашей стране, которая вроде считает себя в повестке тех же националистов более цивилизованной, чем некоторые соседние, продолжается варварская борьба с мертвыми, культивируясь подобными каналами. Надеюсь, что граждане в Херсоне не промолчат, а разыщут вандалов, проведут воспитательную беседу и восстановят памятники.
#Король_ночи
#right_bastards
Недавно канал правого толка @ukrain1an_news выставил пост об акте вандализма над могилам солдат РККА на херсонском кладбище – про него скорее всего забудут уже к завтрашнему вечеру, но и обойти его просто так нельзя.
Казалось бы, если какие-то отдельные личности разгромили памятники на кладбище, то это не обязательно все правое движение такое. Да и вообще, это могли быть не правые. Но давайте тогда посмотрим на содержание поста для начала: "Було зруйновано близько 20 памятників червоної сволоти". И тут проясняются две интересные вещи:
1) То, что разрушили могилы именно советских солдат, указывает, что с максимальной вероятностью это дело рук правых, причем уж точно националистического толка. Левым заниматься подобным просто незачем, либералы таким вовсе не занимаются, а анархисты обычно вандалят совсем иные места.
2) Не было выказано никакого осуждения со стороны авторов этого паблика, даже наоборот, поставлен акцент, мол, это памятники красным якобы врагам Украины. Такое полноценно допускается сейчас в нашей стране, и это норма на фоне тотальной декомунизации.
Что собой являет сам акт вандализма по отношению к могилам? Месть за семьдесят лет "оккупации"? Ненависть ко всем левым, даже мертвым? Скорее всего, это осознание малолетними недопатриотами своей беспомощности. Им просто нечего предложить погибающей в руках капитализма Украине, по традиции обвиняя во всех бедах СССР. Такие вот патриоты, которые со всех уголков кричат про свою любовь к Родине (хотя на самом деле мечтают побыстрее уехать в Германию, Францию, может даже США, или хоть как минимум Польшу), чтят бога и говорят о каких-то там традициях, достоинстве, а потом идут разрушать могилы (достойный человек никогда не станет разрушать могилу, даже своего врага), кроме борьбы с памятниками давно погибшим солдатам и обычными гражданами по сути ничего не могут.
Они идеологически держатся только на пресловутом "во всем (вообще) виноват Путин" и на распространении ненависти к своей недавней истории, чтобы, намеренно зачернив ее, пытаться так скрасить незавидное современное положение страны. Такие "патриоты" остаются лишь марионетками в руках капитала.
Но это вина только правых и современной власти? Пожалуй, нет. Ведь все это происходит с молчаливого согласия пролевых граждан нашей страны. Оно развязывает руки этим лицемерным "борцам за свободу Украины", именно с молчаливого согласия и происходят гнусные поступки, которые снежным комом будут нарастать по мере того, насколько долго будет длиться молчание.
Очень жаль, что в нашей стране, которая вроде считает себя в повестке тех же националистов более цивилизованной, чем некоторые соседние, продолжается варварская борьба с мертвыми, культивируясь подобными каналами. Надеюсь, что граждане в Херсоне не промолчат, а разыщут вандалов, проведут воспитательную беседу и восстановят памятники.
#Король_ночи
#right_bastards
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Срочное включение из Киева
Выход на мирный протест киевских антифашистов, приуроченный к траурной дате девятнадцатого января, пресекла полиция. Задержали активистов за нарушение карантина, также протест желали сорвать многие ультраправые, которых наплодил современный капиталистический режим в Украине.
Комментарий организаторов: «Эта дата является поводом напомнить о преступлениях ультраправых в Украине. Мы считаем, что безнаказанность правых экстремистов будет иметь трагические последствия для общества».
РФУ сочувствует антифашистам, пострадавшим сегодня, а также выражает солидарность со всеми, кто отдал себя делу освобождения нашей страны от гнёта капитала и террора фашистских элементов.
#TheRedOmen
#на_злобу_дня
#right_bastards
Выход на мирный протест киевских антифашистов, приуроченный к траурной дате девятнадцатого января, пресекла полиция. Задержали активистов за нарушение карантина, также протест желали сорвать многие ультраправые, которых наплодил современный капиталистический режим в Украине.
Комментарий организаторов: «Эта дата является поводом напомнить о преступлениях ультраправых в Украине. Мы считаем, что безнаказанность правых экстремистов будет иметь трагические последствия для общества».
РФУ сочувствует антифашистам, пострадавшим сегодня, а также выражает солидарность со всеми, кто отдал себя делу освобождения нашей страны от гнёта капитала и террора фашистских элементов.
#TheRedOmen
#на_злобу_дня
#right_bastards