Духовний Фронт доповнює цю прекрасну новину додатковими інсайдами:

«…Під час візиту патріарх Варфоломій також зустрівся з митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм, який супроводжував українську делегацію. Ця зустріч ще раз підтвердила тісну співпрацю між українською церковною та світською владою у міжнародних відносинах.

На знак особливої поваги до українських гостей, патріарх Варфоломій влаштував урочистий обід на честь делегації в історичній будівлі патріаршої міської школи Марасліса.

Нагадаємо, раніше ми говорили про неанонсований візит до Константинополя митрополита Епіфанія 12-13 серпня. Йшлось про те, що керівництво ПЦУ вимагає від влади ухвалення 8371, подаючи його як самодостатність. Вимоги часто супроводжуються і політичним шантажем – з ким буде ця юрисдикція «на найближчих виборах». Зі слів керівництва ПЦУ, якими переконують у терміновому прийнятті 8371, невдовзі, за ухваленням закону, прийде і «єдність українського православʼя» – за формулою «всі єрархи зрадники, а парафії перейдуть до нас».

Посередницьку місію Вселенського Патріарха для єдності українського православʼя там блокували понад рік, і коли стало відомо про це, спікери з ПЦУ, ради самовиправдання, спробували намалювати «руку москви у Вселенському Патріархаті». Духовний Фронт України вважає, що саме такий сценарій предстоятель ПЦУ буде “продавати” патріарху Варфоломію.»

Джерело: https://df.news/2024/08/13/zastupnytsia-hlavy-ofisu-prezydenta-ukrainy-zustrilasia-z-vselenskym-patriarkhom-varfolomiiem/

Вселенський Патріарх Варфоломій підтримує ініціативу Президента України, спрямовану на духовну незалежність-

https://president.gov.ua/news/vselenskij-patriarh-varfolomij-pidtrimuye-iniciativu-prezide-92609?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR1mXBuS6xgfS1iBLiopeJjqlX1nNcQAv6ZdEtdmR3DGqTdbhSAsM58SU3g_aem_rHBLex4Z5Y3YsU5fRVhmZg

​​Щодо інтерв’ю архітектора Володимира Новгородова ресурсу Діалог.Тут та широкого обговорення архітектури Преображенського собору Почаївської лаври.

Архімандрит Серафим Панкратов, старший науковий співробітник Заповіднику Києво-Печерська лавра, член Софійського Братства:

«Собор еклектичний, але все ж таки викликає певні асоціації з російською церковною архітектурою:

- форми бань веж дуже схожі на бані веж ростовського кремля.

- форми бань другого ярусу безумовно характерні для російської архітектури (справа навіть не в вертикальній хвилястості, хоча й вона викликає такі асоціації).

- розташування бань - тут з архітектором погоджуюсь. (Собор має центричну хрестово-купольну композицію з п’ятьма банями над центральним об’ємом, розташованими не по сторонах світу, що більш притаманне українській архітектурі - Ред.)

- частина прикрас фасаду характерна для неоруського стилю кінця XIX - початку XX ст. Але все ж таки він не дуже показовий в цьому плані.

Скільки останніми десятиріччями було побудовано реплік російських храмів в УПЦ!

Я, власне, лише останніми роками "примирився" з бароковою архітектурою, деякі пам'ятки навіть полюбив, але мене й раніше дивувало, якщо не подобається бароко, чому не будувати в стилістиці київської архітектури Княжої доби? Вона набагато виразніша й цікавіша, ніж середньовічна архітектура на території рф».

Розбіг, стрибок... Феофанія😔

​​о. Віктор Мартиненко посміявся з очільників ПЦУ:

«Щось різануло мене, як побачив сьогодні це фото. Щось воно мені нагадало. Та ось згадав. Кілька років тому на Фанарі вже були відвідувачі, які так зухвало знехтували традиції і протокол Вселенської патріархату.

За усталеним звичаєм, єпископи, що відвідують Фанар, поза богослужінням не накладають на себе енколпіону (панагії), у присутності Патріарха. Не треба бути знавцем історії чи церковного протоколу, щоб це знати - це бачить кожен, хто переглядає новини Вселенського Патріархату.

Лише предстоятелі Помісних Церков, та очільники офіційних делегацій бувають у панагіях на прийомі у Патріарха. Правильно це чи ні - не важливо, але це - традиція Фанару і правила етикету, дипломатії та церковного протоколу спонукають її дотримуватися. В "чужому монастирі" , як відомо, треба дотримуватися їхніх, чужих правил. Тим більше, якщо то не чужий монастир, а осердя Матері-Церкви, яка підібрала, перев'язала рани, вимила і вивела у люди...

Не мудро перед еллінами хизуватися варварськими звичками.

Колись митрополити УПЦ МП приїжджали вже до Патріарха демонстративно з посохами та в двох панагіях.

Щиро сподіваюся, навіть впевнений, що митрополит та священик на сьогоднішньому фото, допустили то з неуважності та хвилювання, а не, Боже збав, з якихось інших причин.»

Тетяна Деркач жге напалмом:

«Володимир В'ятрович: "Не знімаємо своєї вимоги щодо заборони УПЦ (МП), яка була сформульована на останньому засіданні ВР. Тобто саме з розгляду цього законопроєкту має початися наступне засідання парламенту. Наскільки нам відомо, поки що це планується в серпні".

Гспд, ну нарешті прямим текстом сказав: "заборона УПЦ МП". Навіщо брехати всім комітетом, що йде мова про заборону лише "російської церкви"?

Стільки брехні і маніпуляцій, скільки продукували розробники другого читання 8371, я ще не чула і не бачила.
Тепер вони вирішили нейтралізувати питання підключення Константинополя, вкинувши мульку про якийсь "другий томос" для УПЦ, приписавши її противникам 8371, і почали героїчно боротись з власним вкидом. Не хочу нікого розчаровувати, але реальність може бути абсолютно інакшою.

Дитячий садок. Зробіть нормальний законопроєкт в пакеті з канонічним антикризовим менеджментом, щоб потім всю країну не перекосило, і не влаштовуйте клоунаду. І не брешіть. Добрі справи брехнею не робляться.

Ну і так: політика - мистецтво можливого. Вимушена константувати, що сьогодні навіть професійні, досвідчені, дипломовані політики через релігійне питання (яке завжди дуже складне) обнулили свою професійну компетентність і перетворились на хунвейбінів типу Марії Захарової. Оця вся потураєвщина - ознака деградації політикуму. Шкода, що люди цього навіть не бачать, а всю критику списують на "проіскі врагов" і всесильну "руку Москви". Ніхто так не піарить "руку Москви", як наші ультрапатріоти.

Маємо всі три хрестоматійні кризи - лідерства, компетенції та цінностей.»

Митрополит Київський ПЦУ Епіфаній звернувся до митрополита Київського УПЦ Онуфрія:

«Звернення до митрополита Онуфрія із закликом до діалогу про єднання

Митрополиту в Києві ОНУФРІЮ
та всім ієрархам, духовенству і мирянам, які перебувають з ним
Владики і отці, брати і сестри!
У день Успіння Пресвятої Богородиці, молитовно покладаючи надію на Її заступництво, спрямування і допомогу в усякій добрій справі, бажаю поновити заклик від імені Православної Церкви України до Вас, владико, до ієрархів, духовенства і вірних, які визнають Вас своїм Предстоятелем: заради блага і утвердження православної християнської віри в Україні, заради Церкви Христової, заради захисту істини від намагань спотворити її – невідкладно розпочати діалог.

Протягом тривалого часу з різних причин як церковного походження, так і більшою мірою зовнішнього, мирського, Православна Церква в Україні зазнавала поділів.
Десятиліттями ієрархи, духовенство та українські вірні наполегливо просили нашу Матір-Церкву, Велику Христову Церкву в Константинополі – Вселенський Патріархат про допомогу і вирішення проблем. Адже лише вона і ніяка інша інституція, окрім можливо Вселенського Собору, що не мав своїх зібрань з давнього часу, не могла змінити той скорботний стан поділів і протистояння, в якому перебувала Церква України.

І за милістю Божою 2018 року після подання багатьох звернень і апеляцій, завдяки твердим і канонічно обґрунтованим, сповненим материнської любові та жертовного служіння рішенням Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія та Святого і Священного Синоду Вселенського Патріархату, всіх православних, які беззаконно з боку церковної влади Москви були піддані так званим відлученням і покаранням – всіх їх сукупно було відновлено як таких, що мають відповідні сан і беззаперечно належать до повноти Церкви Христової, маючи своє в ній служіння.

На цій твердій основі Його Всесвятістю Вселенським Патріархом Варфоломієм було скликано Об’єднавчий Собор у храмі Святої Софії в Києві 15 грудня 2018 р., куди були покликані всі православні архієреї, і про що кожен з них, в тому числі і Ви, владико, були письмово сповіщені.

Канонічні правила визначають, що участь у Соборі Церкви – не право, але обов’язок єпископа. І бувши належно покликаним, єпископ має прийти на Собор. На жаль з різних причин не всі покликані прийшли. Однак канонічне право також визначає, що відсутність когось з покликаних на Соборі без належної причини не може бути перешкодою для соборної роботи і рішень. Саме так відбулося зі Святим і Великим Собором Православної Церкви на Криті, куди не прибули деякі з покликаних, але це не зупинило його успішної праці.

Собор у Святій Софії 15 грудня 2018 р. ухвалив всі рішення, для яких був зібраний, і створив тверду канонічну основу для того, щоби єдина вже Православна Церква України, як Помісна, отримала, як вона цього і просила та бажала протягом багатьох років, Томос про автокефалію від Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія.
Канонічним правом і порядком загалом, а також Томосом зокрема визначено, що всі православні церковні інституції в межах України мають бути в організаційній та юрисдикційній єдності, як одна і єдина Помісна Православна Церква. Однак з великою скорботою та болем ми всі є свідками того, що в першу чергу через позицію Патріархату Москви частина православних не почула ще заклику єдності, спрямованого до них, і не виконала цього обов’язку – бути єдиними. Але і серед тих українських православних, хто ще не перебуває в родині Православної Церкви України, зростає число бажаючих досягти цієї єдності.

Водночас, за тією ознакою, яку дає нам Сам Господь, вказуючи, що дерево пізнається за плодами – весь світ бачить, що Патріархат Москви виявився глибоко отруєний псевдо-релігійним вченням «русского міра», отруйним і смертоносним плодом якого стала нинішня страшна війна Росії проти України. Війна диявольська і безбожна, яку патріарх Москви назвав священною та благословив російського правителя і військо на всі ті злочини, які вони зробили і продовжують робити на нашій землі. ⬇️⬇️⬇️

Тому, пізнавши вже явним і беззаперечним чином, що і корінь, і плід «русского міра» є злими – для всякого, хто істинно бажає зберегти чистоту Православ’я і хто дбає про благо Церкви має бути зрозумілим, що від цього зла слід віддалятися і не мати з цією темрявою жодної спільності.
Відтак, твердо і неухильно тримаючись цих засад, ми знову і знову звертаємося до Вас владико, і до всіх наших православних братів і сестер, але в першу чергу – до єпископів і священників, бо на них покладено більшу відповідальність, як свідчить про це Писання – із закликом без всяких попередніх умов розпочати діалог про єдність.

Ми знаємо, що раніше з Вашого боку були оголошені три вимоги щодо такого діалогу, а саме – щоби ми відкинули рішення Вселенського Патріархату і щоби ми не чули прохань від тих, хто приймає ці рішення і бажає бути єдиними, як Православна Церква України. Але з об’єктивних і незалежних від нас підстав ми не можемо погодитися з такими вимогами, бо вони суперечать істині та означали би для нас зречення від Бога, Який подав нашим ієрархам і кліру благодать священства, і від Церкви Христової, яка руками і працею Вселенського Патріарха благодіяла Україні.

Тому ми з любов’ю просимо Вас та ієрархів, які з Вами – погодитися розпочати наш діалог без попередніх умов. Саме так, без попередніх умов, розпочинався діалог, який благословив та підтримував блаженної пам’яті Митрополит Київський і всієї України Володимир і який Патріархат Москви зруйнував. Нехай всі, кому справді дорогою є пам’ять митрополита Володимира – візьмуть у цьому його за приклад.

Тож, ніколи не полишаючи у справі подолання церковних розділень надії на Бога, на заступництво Богородиці та всіх святих, попри те, що всі наші численні раніше зроблені звернення до Вас і до тих, хто з Вами, щодо діалогу залишилися без відповіді – знову звертаюся до Вас, владико, і до всіх, хто тепер є з Вами, та прошу не залишити цього звернення, цієї простягнутої до вас руки, без конструктивної відповіді.
Це звернення я роблю публічно, закликаючи у свідки Повноту Православ’я і український народ. Нехай Бог благословить добру справу успіхом!
З молитвою про Вас –

Епіфаній, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Православної Церкви України
15 серпня 2024 р.

«Ранні християни не відвідували церкву, а «збиралися як Церква». Вони не приймали причастя, а ставали причасними до Бога і один до одного. Серед роз'єднаного, розколотого світу вони силою Святого Духа ставали єдиним Тілом Христовим. Найбільш виразно християни переживали і одночасно висловлювали ту саму соборність, яка виключає ототожнення Церкви з соціальним класом, нацією, групою за інтересами або звичайним локальним соціальним співтовариством.»

Протоієрей Джон Еріксон, «Хрещальна еклезіологія в контексті церковного життя та віровчення»

Памʼятаймо!

Дивитися со звуком.

Болгарський псевдосвященик Атанас Стефанов, який кричав у Софії прокльони на адресу кортежу Зеленського, поїхав до Воронежа і попросив у Путіна російське громадянство.

Інсайд від людей наближених до митрополита Онуфрія:

«Нічого не відповідати, не боятися, Церкву врата ада не здолають. Хтось відпаде, але вірні залишаться. Росія буде завжди і ми будемо завжди, якщо Богу угодно.»

Сенс цих слів такий: і Росію ніде вони не подінуть, бо це не в їхній владі, і УПЦ не знищать, бо це їм не під силу. Слабоє звєно відпаде, а церква залишиться.

​​о. Максим Школьний коментує ось це зображення:

«Коли люди кажуть, що наша релігія зберігає всі древні традиції і майже не змінилась з древніх часів- вони не розуміють, що кажуть. Всі релігії тих часів відповідали тогочасній моралі людей.

На цій "іконі" видно, де б вони хотіли бачити своїх опонентів- католиків. Вважати, що у пеклі будуть народи та релігії всього світу (звісно, окрім нас)- це нормальне ставлення людей середньовіччя, коли і написаний цей "шедевр", що проповідує любов Господа нашого до людей.

Ми багато чули про католичну інквізицію, але православні вбивали єретиків ще у 17 сторіччі.

Святий Йосип Волоцький пише:
1. "Если кто-нибудь убьет по воле Божией – убийство это лучше всякого человеколюбия. "
2. "это одно и то же – предать смерти с помощью молитвы или убить виновных с помощью оружия."
3. "И если бы не следовало предавать еретиков и отступников смерти и казням, то святые апостолы, божественные святители и преподобные отцы наши не убивали бы молитвой и силой, данной им от Бога"

Митр. Степан Яворський:
1. "правильно предаются смерти человекоубийцы, прелюбодеи, злодеи, воры, разбойники, чародеи и прочие им подобные. Но поскольку еретики по сути таковы, скажу вернее, они приносят больший вред, чем разбойники, убивая душу и разрушая веру, которая есть корень всяких благ, и поднимая всенародный мятеж в царстве. Итак, что же, разве такие достойны пощады?"
2. "Поэтому праведным судом казнятся смертью и таковые, которые хотя и не вредят ближнему (материально – Примеч.), а только худым примером, как чародеи, творящие противоестественный грех и прочие, но они убиваются лютой смертью для того, чтобы прочие уразумели тяжесть греха и не дерзали творить подобное. Но все это подходит к еретикам. Поэтому убивать их достойно и праведно."
3. "Самим еретикам полезно умереть, и им оказывается благодеяние, когда их убивают. Ибо чем больше они живут, тем больше согрешают, большие изобретают прельщения, большее количество людей развращают. Поэтому навлекают на себя и большее осуждение и тягчайшую вечную муку. Но все это прекращает праведно наносимая им смерть."

Тому скажу: слава Богу, що ми давно відступили від цих древніх настанов наших святих та керівників Церкви. Не дай Боже, повернути цю древність у наш час. Ми лишили тільки зовнішні ознаки древності. Якщо ми будемо чесно визнавати, що церковна мораль завжди слідувала за мораллю свого часу, або була трішки вищою- це буде чесно.

Тому те, що ми вже НЕ говоримо, що всі не православні підуть у пекло- це прекрасно. Нехай наша віра стає кращою, ніж була. Будемо запозичувати найкраще, що є у сучасного світу і не соромитись цього. Все людство розвивається і стає краще, і ми ідемо у розвитку разом з ним.

Правда, таке відношення руйнує міфи "ми живемо у останні часи", "зараз розпуста і гріх, яких не було ніколи в історії", "раніше була висока мораль, не те, що зараз". Ці тези звучать смішно для тих, хто знає історію православної церкви. Але вони засіли у головах багатьох людей, і лише знання можуть повернути людину до реальності і розуміння того, наскільки моральніші і добріші сучасні християні, у порівнянні з древніми.»