Молитва…

⬆️ Водночас наголошуємо, що першочергова відповідальність за напружену церковну ситуацію лежить на церковному проводі УПЦ МП. Саме його політика зволікання поставила ірраціональну лояльність вірян своїй канонічній структурі вище за християнські чесноти. Люди опинилися в психологічній прірві між штучно навіяним страхом перед міфічними «розкольниками» і жахливими реаліями російської агресії, і втратили здатність приймати адекватні рішення. По факту керівництво УПЦ МП готове пожертвувати країною заради своїх корпоративних інтересів і нездорових фантазій, вперто не визнаючи, що багаторічні загравання з Росією були найфатальнішою і найтрагічнішою помилкою цієї церковної структури.

Ми закликаємо припинити будь-які спроби насильницького захоплення будівель і просимо керівництво ПЦУ їх засудити. Війна за храми не призведе до розширення та зміцнення ПЦУ, навіть якщо на нашому боці юридична, моральна, історична та суспільна правда.

Розпалювання церковної війни в Україні б’є насамперед по нашій християнській місії, а силові акції при зміні юрисдикції нищать перспективи врегулювання міжцерковного протистояння, якому понад 30 років. Ми закликаємо припинити маніпулятивні засоби перешкоджання вільного вибору громадами УПЦ МП канонічної юрисдикції. Понад те, ми закликаємо ПЦУ виявити терпіння, стриманість, мудрість і милосердя, і не примушувати любити себе “через коліно”.

Ми закликаємо відповідні державні органи, насамперед Державну службу з етнополітики і свободи совісті, розробити дієві механізми регулювання процесу переходів між різними релігійними структурами. Картинка протистояння дає нагоду російським пропагандистам вчергове заявити про “релігійні гоніння” в Україні, а нинішня інертність державних органів сприяє розпалюванню міжрелігійної ворожнечі та дискредитації доброго імені України на міжнародній арені.

Своєю чергою, законодавці могли б запропонувати більш чіткі та гнучкі можливості використання храмів релігійними громадами, які розділилися в процесі зміни юрисдикції і не знайшли спільної мови в майнових питаннях. Наприклад, встановити правила та умови почергового користування храмом, або призначити компенсацію частині громади, що залишилася без місця молитви. Це має зробити нові громади більш відповідальними за свої позаюридичні дії.

Ще раз підкреслюємо: бійки і конфлікти за храмові будівлі ганьблять православне християнство. Ба більше, в такій боротьбі ПЦУ та УПЦ програє насамперед християнство в Україні. Люди, що приходять до Христа, важливіші, ніж стіни, які цих людей оточують - навіть якщо це стіни храму. Віра не вимірюється кількістю квадратних метрів у соборі чи монастирі. За нашу нехристиянскую поведінку Господь спустошить наші храми, “відбиті у ворогів”.

Кому більше дано, з того більше і спитають. На ПЦУ покладено особливу відповідальність: отримавши визнання після десятиліть гонінь з боку УПЦ МП, не піддатися бажанню помсти і самій не стати ані гонителем, ані державною Церквою. Після перемоги над драконом не стати самим тим драконом. Будь-яке розпалювання ненависті посіє зерна зла, які пожинатимуть не лише православні християни, але й весь народ України. Стратегічно програють усі.

Ми, як представники ПЦУ, в першу чергу маємо моральний обов’язок звертатися до керівництва нашої Церкви - втрутитися в цю конкретну ситуацію. Бездіяльність і безвідповідальне мовчання в подібних випадках дорівнює схваленню і співучасті в насильстві.»

Члени ініціативної групи "Десять тез для Православної Церкви України":

Аля Шандра, головна редакторка Euromaidan Press
Архимандрит Кирило Говорун, доктор філософських наук
Андрій Дудченко, протоієрей, доктор філософії, секретар Синодальної богословсько-літургічної комісії ПЦУ
Тетяна Деркач, релігійна оглядачка та публіцистка
Володимир Волковський, кандидат філософських наук
Андрій Смирнов, доктор історичних наук, директор Центру святого Кирила Лукаріса
Георгій Коваленко, протоієрей ПЦУ, ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості
Андрій Шиманович, протоієрей ПЦУ, кандидат філософських наук
Дарина Морозова, доктор філософських наук

о. Іван з УПЦ пише:

"Я більше схильний до об`єднання, але...

Навіть ставши разом, без зміни церковної свідомості все одне буде провал. Багато чого треба міняти... Треба робити так, щоб Церква відчувалась людьми як жива присутність Живого Бога, а не містичний експонат в якому нічого не пзрозуміло, проте декілька разів на рік буває дуже цікаво."

Це "але" і проблеми, які воно в себе включає, вб'є релігійність українського суспільства швидше, ніж між собою порозуміються УПЦ і ПЦУ.

Архімандрит Софроній з ПЦУ написав:

"Релігійні ждуни своїм "зверненням" повторили усі наратив які використовують пропагандисти РПЦвУ проти ПЦУ. Складається враження, що автори цього "звернення" реально вірять в те, що ПЦУ генерує конфлікти на парафіях і захоплює храми московського патріархату, а керівництво ПЦУ бездіяльно спостерігає за цим свавіллям. "Захоплені" храми ПЦУ стоять порожні, тому треба засудити переходи парафій і миритися з РПЦвУ. Я сумніваюсь, що автори "звернення" взагалі колись були живими свідками таких конфліктів і про те, що відбувається під час переходу на парафії, мають уявлення лише з інтернету. За 4 роки, я опікувався 8 парафіями, 4 з яких були конфліктними. Я не з інтернету знаю, як це коли приїздять автобуси з кремезними молодиками-боксерами, коли тітушки погрожують розправою твоїм парафіянам, які будували своїми руками на власний кошт храм. Коли дівчатам кажуть: Йдіть звідси, бо ви сьогодні додому не дійдете, вас в яру знайдуть. Я знаю, що таке сльози твоїх парафіян, і молитва під час проливної зливи під закритими дверима храму. Коли люди самі мокнуть під дощем, але накривають тебе парасольками, а в той час лунають слова Євхаристичного канону і продовжується Божественна Літургія. А ще пам'ятаю, як оскаженілі прибічники московського патріархату звозили автобуси своїх прихильників під Спасо-Преображенський собор. Тоді вони, ще мали вплив в суспільстві і покровителів у високих кабінетах. Ми для них були навіть не люди. Пам'ятаю, як божевільна парафіянка, яка знала мене з дитинства на всю вулицю кричала: Ты не монах! Ты теперь даже не Максим! У тебя нету христианского имени! Вони готові були нас повбивати, і вони це б зробили, яки знали, що уникнуть відповідальності. Багато чого було. І мені дивно тепер читати про те, що ПЦУ захоплює храми. Ці церкви будували самі парафіяни, в яких вони роками молилися, і які замість проповіді спасіння стали розсадниками "русского міра". Автори "звернення" пропонують залишити їх в спокої і дозволити надалі служити "русскому міру", а людям ходити в ці церкви і залишатися в сфері впливу російської церкви.

Наврядчи подібні "звернення" принесуть користь Церкві і сприятимуть справжньому діалогу, скоріше вони будуть використовуватися РПЦвУ в своїх пропагандистських цілях виставляючи дурнями самих авторів цього "звернення" (читайте коментарі прихильників московського патріархату).

Я ще раз хочу зауважити, що не виправдовує насильство. Якщо хтось порушує закон, нехай ним займаються правоохоронні органи."

Впливовий архімандрит УПЦ Сергій Якушин з Чорнобиля разом з парафією перешов в ПЦУ. До нього дуже полюбляли приїздити наші архієреї: і Павло Лаврський, і Никодим Житомирський, і інші...