В Рижском монастыре поминали патриарха Кирилла — это попало в кадр телевидения. Теперь LTV прекращает показ православных служб
Латвійське телебачення LTV під час запису православного богослужіння помітило поминання кирила гундяєва. Дотепер LTV транслювало богослужіння лютеран, католиків, баптистів і православних. Віднині ж транслювати православні богослужіння більше не будуть.
Вітаємо РПZ з новими перемогами!
Латвійське телебачення LTV під час запису православного богослужіння помітило поминання кирила гундяєва. Дотепер LTV транслювало богослужіння лютеран, католиків, баптистів і православних. Віднині ж транслювати православні богослужіння більше не будуть.
Вітаємо РПZ з новими перемогами!
Forwarded from Юрій Богданов
У заяві папи Франциска про те, що росіяни мають пишатися своїми «славетними» правителями - такими як Петро І і Катерина ІІ - дуже кумедними для мене виглядають наступні обставини:
1. Петро перший був фанатом протестантських країн та протестантського способу життя. До того ж саме Петро зробив православну церкву в Росії інструментом державної політики, а керівником церкви замість патріарха зробив монарха. Що за уявленнями папства єресь.
2. Катерина ІІ за народженням лютеранка. Продовжила в цілому політику Петра і здійснила відбір землі у церкви на користь держави. Ну і дуже дружнє листування з Вольтером. Який до католицької церкви був, м’яко кажучи, скептичний. Як і ще один друг за перепискою - Дідро.
Тупо ідеальні приклади :)
1. Петро перший був фанатом протестантських країн та протестантського способу життя. До того ж саме Петро зробив православну церкву в Росії інструментом державної політики, а керівником церкви замість патріарха зробив монарха. Що за уявленнями папства єресь.
2. Катерина ІІ за народженням лютеранка. Продовжила в цілому політику Петра і здійснила відбір землі у церкви на користь держави. Ну і дуже дружнє листування з Вольтером. Який до католицької церкви був, м’яко кажучи, скептичний. Як і ще один друг за перепискою - Дідро.
Тупо ідеальні приклади :)
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Великий вхід. Київський ізвод. Парафія м. Березань на Київщині.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Символ віри. Київський ізвод. Парафія м. Березань на Київщині.
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Руйнуючому справами УПЦ митрополиту Антонію Паканічу присвячується.
І знову про пенсійне забезпечення священників та їх дружин.
Скажу свою думку: по відношенню до старих, неспроможних правити священників, їх дружин, особливо вдов, а також до неповнолітніх дітей священників, які залишилися сиротами, можна судити по те, чи є Церква справжньою у своєму дотриманні Євангелія.
В УПЦ це виглядає, зазвичай, так:
1. Неспроможного більше служити священника списують і забувають. А, навіть, якщо дозволяють приходити допомагати (читати записки, виймати часточки з просфор), то платять дуууже малі кошти чи не платять зовсім.
2. Дружина священника, яка залишилася вдовою, в більшості випадків не отримує ніякого утримання від Церкви.
3. Якщо ж, не приведи Боже, після смерті багатодітного священника залишилася певна кількість неповнолітніх дітей, вони гарантовано залишаться поза увагою єпархії і будуть жебракувати.
Максимум, на що можуть розраховувати ці бідолашні - так це на періодичну чи разову допомогу від співчуваючих священників. Як у випадку о. Миколая Данилевича. Церковна система опіки над родинами своїх колишніх кліриків в УПЦ відсутня.
Католіки в цьому питанні молодці - в них для старих та недієздатних священників є притулки. У нас на всю УПЦ немає жодного такого соціального закладу.
Ти священник, який вірою і правдою служив УПЦ кілька десятиліть, але хвороба подолала твоє тіло і ти потребуєш підтримки? То не клопіт Церкви!
Залишилася матушка, яка після смерті священника перебуває в постійній скруті і бідності? То хай йде в монастир і не мороче голову!
Залишилися неповнолітні діти, яких після смерті священника матушці неможливо утримувати? УПЦ забуде про них. Бідні діти - зайвий клопіт!
Скажу свою думку: по відношенню до старих, неспроможних правити священників, їх дружин, особливо вдов, а також до неповнолітніх дітей священників, які залишилися сиротами, можна судити по те, чи є Церква справжньою у своєму дотриманні Євангелія.
В УПЦ це виглядає, зазвичай, так:
1. Неспроможного більше служити священника списують і забувають. А, навіть, якщо дозволяють приходити допомагати (читати записки, виймати часточки з просфор), то платять дуууже малі кошти чи не платять зовсім.
2. Дружина священника, яка залишилася вдовою, в більшості випадків не отримує ніякого утримання від Церкви.
3. Якщо ж, не приведи Боже, після смерті багатодітного священника залишилася певна кількість неповнолітніх дітей, вони гарантовано залишаться поза увагою єпархії і будуть жебракувати.
Максимум, на що можуть розраховувати ці бідолашні - так це на періодичну чи разову допомогу від співчуваючих священників. Як у випадку о. Миколая Данилевича. Церковна система опіки над родинами своїх колишніх кліриків в УПЦ відсутня.
Католіки в цьому питанні молодці - в них для старих та недієздатних священників є притулки. У нас на всю УПЦ немає жодного такого соціального закладу.
Ти священник, який вірою і правдою служив УПЦ кілька десятиліть, але хвороба подолала твоє тіло і ти потребуєш підтримки? То не клопіт Церкви!
Залишилася матушка, яка після смерті священника перебуває в постійній скруті і бідності? То хай йде в монастир і не мороче голову!
Залишилися неповнолітні діти, яких після смерті священника матушці неможливо утримувати? УПЦ забуде про них. Бідні діти - зайвий клопіт!
І знову про пенсійне забезпечення священнослужителів і членів їхніх родин.
На мою думку, для вирішення цієї проблеми потрібно зробити наступні кроки:
1. Всі священники та їх дружини в разі постійної роботи в Церкві, мають бути офіційно працевлаштовані в своїх парафіях і сплачувати податки на свою офіційну, хай і мінімальну зарплатню. Це буде включати відповідні виплати і в Пенсійний фонд України, а значить, по досягненню пенсійного віку, вони гарантовано будуть отримувати пенсію.
2. Для бідних парафій, які не можуть нести такий податковий тягар, має бути розроблена процедура визнання їх неспроможними і єпархії мають виплачувати на рахунки таких неспроможних парафій кошти для виплати податків на зарплатню.
3. Для збору цих коштів єпархіальні управління мають встановити спеціальний податок для спроможних парафій. Ці кошти мають управлятися публічно. Тобто, по ним має бути публічна та прозора звітність, щоб не вийшло, як завжди: кошти для бідних парафій зберуть, а замість допомоги цим парафіям, у якогось захолусного митрополита зʼявиться нове авто останньої моделі.
4. Київська митрополія має зібрати благодійні внески з єпархій і меценатів та побудувати/ облаштувати притулок для означених священнослужителів і членів їх родин, яки вимагають підтриманого проживання. До речі, треба врахувати можливість спільного проживання старих та неспроможних сімейних пар.
5. Синодальний відділ з соціального служіння і благодійності має взяти на облік родини, які виховують посиротілих дітей священнослужителів і адресно щомісячно підтримувати таких дітей до моменту отримання ними вищої або професійної освіти. Якщо треба, оплачувати такій молоді здобуття професії. Для виконання цих завдань київська митрополія має залучити меценатські кошти та/ або має обкласти єпархіальні управління спеціальним церковним податком. Звітність по цим витратам має бути відкритою та публічною.
Звісно, керівником цього синодального відділу треба призначити ефективного управлінця, а не першого, хто попався під руку, архієрея.
І не кажіть мені, буль ласка, що коштів немає. Кошти складно віднайти на купівлю для нібито церковних потреб машин люкс-класу і побудову архієрейських замків. Для справжніх добрих справ гроші завжди будуть послані нашим Господом.
Це все, що я хотів Вам сказати, зайчики.
Коментуйте, пропонуйте, пишіть.
На мою думку, для вирішення цієї проблеми потрібно зробити наступні кроки:
1. Всі священники та їх дружини в разі постійної роботи в Церкві, мають бути офіційно працевлаштовані в своїх парафіях і сплачувати податки на свою офіційну, хай і мінімальну зарплатню. Це буде включати відповідні виплати і в Пенсійний фонд України, а значить, по досягненню пенсійного віку, вони гарантовано будуть отримувати пенсію.
2. Для бідних парафій, які не можуть нести такий податковий тягар, має бути розроблена процедура визнання їх неспроможними і єпархії мають виплачувати на рахунки таких неспроможних парафій кошти для виплати податків на зарплатню.
3. Для збору цих коштів єпархіальні управління мають встановити спеціальний податок для спроможних парафій. Ці кошти мають управлятися публічно. Тобто, по ним має бути публічна та прозора звітність, щоб не вийшло, як завжди: кошти для бідних парафій зберуть, а замість допомоги цим парафіям, у якогось захолусного митрополита зʼявиться нове авто останньої моделі.
4. Київська митрополія має зібрати благодійні внески з єпархій і меценатів та побудувати/ облаштувати притулок для означених священнослужителів і членів їх родин, яки вимагають підтриманого проживання. До речі, треба врахувати можливість спільного проживання старих та неспроможних сімейних пар.
5. Синодальний відділ з соціального служіння і благодійності має взяти на облік родини, які виховують посиротілих дітей священнослужителів і адресно щомісячно підтримувати таких дітей до моменту отримання ними вищої або професійної освіти. Якщо треба, оплачувати такій молоді здобуття професії. Для виконання цих завдань київська митрополія має залучити меценатські кошти та/ або має обкласти єпархіальні управління спеціальним церковним податком. Звітність по цим витратам має бути відкритою та публічною.
Звісно, керівником цього синодального відділу треба призначити ефективного управлінця, а не першого, хто попався під руку, архієрея.
І не кажіть мені, буль ласка, що коштів немає. Кошти складно віднайти на купівлю для нібито церковних потреб машин люкс-класу і побудову архієрейських замків. Для справжніх добрих справ гроші завжди будуть послані нашим Господом.
Це все, що я хотів Вам сказати, зайчики.
Коментуйте, пропонуйте, пишіть.
До нас на канал з апологією свого брата, митрополита Феодосія Черкаського, якого нарешті судять за злочини на релігійному грунті, завітав його рідний брат, о. Ростислав Снігірьов.
Погуглив. Певний час о. Ростислав був завідувачом кафедри біблєїстики Калузської духовної семінарії. Він є кандидатом богословських наук та автором великої кількості прекрасних публікацій з вітхозавітної історії та археології.
Але цікаво інше. Ми вже писали, що російські кошти, слід яких веде до спецслужб рф та які надходили до митрополита Феодосія, надходили до нього через єпископа Антонія Пухкана, батько якого повʼязаний з совбєзом рф, а брат якого працював в ГРУ мо рф та очолював диверсійну групу, яка виконувала завдання у військових операціях в Криму, на Донбасі та в Сирії. Про брата Пухкана це відкриті дані. Погугліть.
Детально про це тут:
https://yangx.top/veseliy_pip/1912
Тепер остаточно стало зрозумілим, чим з самого початку були повʼязані Антоній Пухкан і Феодосій Снігірьов. Брат митрополита Феодосія викладав у семінарії, в який вчився його майбутній гаманець - єпископ Антоній Пухкан.
То що, о. Ростислав, інформація про спецпризначенця ГРУ мо рф Александра Пухкана, який воював проти України - це теж неправда?
Погуглив. Певний час о. Ростислав був завідувачом кафедри біблєїстики Калузської духовної семінарії. Він є кандидатом богословських наук та автором великої кількості прекрасних публікацій з вітхозавітної історії та археології.
Але цікаво інше. Ми вже писали, що російські кошти, слід яких веде до спецслужб рф та які надходили до митрополита Феодосія, надходили до нього через єпископа Антонія Пухкана, батько якого повʼязаний з совбєзом рф, а брат якого працював в ГРУ мо рф та очолював диверсійну групу, яка виконувала завдання у військових операціях в Криму, на Донбасі та в Сирії. Про брата Пухкана це відкриті дані. Погугліть.
Детально про це тут:
https://yangx.top/veseliy_pip/1912
Тепер остаточно стало зрозумілим, чим з самого початку були повʼязані Антоній Пухкан і Феодосій Снігірьов. Брат митрополита Феодосія викладав у семінарії, в який вчився його майбутній гаманець - єпископ Антоній Пухкан.
То що, о. Ростислав, інформація про спецпризначенця ГРУ мо рф Александра Пухкана, який воював проти України - це теж неправда?
о. Кирил Говорун пише про папу Франциска:
«Мои ватиканские источники сообщают, что папа сожалеет о сказанном. Последние дни ходил как в воду опущенный».
«Мои ватиканские источники сообщают, что папа сожалеет о сказанном. Последние дни ходил как в воду опущенный».
о. Кирило Говорун пише про інцидент з папою:
«Тезово про невдалу імпровізацію папи Франциска:
- Ні, це не зрада. Папа залишається на боці України. Його емпатія сильніша навіть за стереотипи, які панують на заході глобального Півдня, звідкіля він. Вона залишається нашою найбільшою союзницею на цьому самому Півдні, де союзників в нас обмаль.
- Папа шукає, до чого прикласти цю саму емпатію й у Росії. Зрозуміло, що українці не вірять, що у Росії такі точки для емпатії взагалі існують, але папа вирішив, що це може бути молодь. На це його надихнули Світові дні молоді в Лісабоні на початку серпня. Там він, зокрема, зустрічався з групою української молоді, яка отримала від нього чималу підтримку.
- Свою підтримку папа Франциск намагається сформулювати не стільки як папа, скільки як єзуїт. Єзуїти ще з часів Маттео Річчі у Китаї були неперевершені у підлаштуванні до середовища, яке вони вважали ворожим, але намагалися налаштувати й зробити його більш дружнім. Середнє царство під час династії Мін, на відміну від попередньої династії Юан, було таким середовищем для християн. При чому для всіх. У чотирнадцятому столітті ця династія вижила була несторіан, а у шістнадцятому не пускала далі китайського порогу католиків. Річчі завоював прихильність цієї династії дякуючи мімікрії. Зокрема спочатку він поголився був як буддистський монах, а згодом відростив волосся як мандарин. Але найголовніше — він вразив китайців своїми знаннями. Через що вони врешті-решт дали йому титул мандарина та дозволили бути похованим у Пекіні.
- Але Берґольо — не Річчі, хоча обидва єзуїти. Він не має тих самих знань про країну, до якої він намагається достукатися. Його уявлення про історію цієї країни досить поверхневі і типові більше для пересічного аргентинця, аніж пересічного єзуїта. Він чув хіба про двох російських царів: Петра та Катерину. І звичайно не чув, що перший будував свою нову столицю на українських кістках і палив українську столицю, а друга нищила українську козацьку республіку, цементуючи свій imperium. Все так само, як Путін робить в наші дні.
- Ми в Україні хочемо перемогти Росію і забути про неї назавжди. Але забути, на відміну від перемогти, не вдасться, бо ми назавжди приречені мати її нашим сусідом. Багато хто у світі, включно з папою і на відміну від нас, напружено думає, що робити з цим «великим хворим Євразії». Очевидно, що починати щось робити з нею треба з протилежного краю від того, з якого папа підійшов у своєму виступі. Тобто не з загравань з імперською свідомістю, а з її повного табуювання.
- Тому українці абсолютно правильно зробили, що підняли галас щодо експромтів папи Франциска під час телемосту. Будь-які позитивні посилання на російські імперські наративи, навіть у терапевтичних цілях, мають стати табу для всіх без виключення, навіть для папи. Ми маємо бути церберами і надалі гарчати на будь-які подібні зазіхання. Бо коли у світі кожному стане зрозуміло, що навіть Jovis не дозволено позитивно посилатися на Петра і Катерину, то таке не спадатиме на думку й bovis.
- Sapienti sat.»
«Тезово про невдалу імпровізацію папи Франциска:
- Ні, це не зрада. Папа залишається на боці України. Його емпатія сильніша навіть за стереотипи, які панують на заході глобального Півдня, звідкіля він. Вона залишається нашою найбільшою союзницею на цьому самому Півдні, де союзників в нас обмаль.
- Папа шукає, до чого прикласти цю саму емпатію й у Росії. Зрозуміло, що українці не вірять, що у Росії такі точки для емпатії взагалі існують, але папа вирішив, що це може бути молодь. На це його надихнули Світові дні молоді в Лісабоні на початку серпня. Там він, зокрема, зустрічався з групою української молоді, яка отримала від нього чималу підтримку.
- Свою підтримку папа Франциск намагається сформулювати не стільки як папа, скільки як єзуїт. Єзуїти ще з часів Маттео Річчі у Китаї були неперевершені у підлаштуванні до середовища, яке вони вважали ворожим, але намагалися налаштувати й зробити його більш дружнім. Середнє царство під час династії Мін, на відміну від попередньої династії Юан, було таким середовищем для християн. При чому для всіх. У чотирнадцятому столітті ця династія вижила була несторіан, а у шістнадцятому не пускала далі китайського порогу католиків. Річчі завоював прихильність цієї династії дякуючи мімікрії. Зокрема спочатку він поголився був як буддистський монах, а згодом відростив волосся як мандарин. Але найголовніше — він вразив китайців своїми знаннями. Через що вони врешті-решт дали йому титул мандарина та дозволили бути похованим у Пекіні.
- Але Берґольо — не Річчі, хоча обидва єзуїти. Він не має тих самих знань про країну, до якої він намагається достукатися. Його уявлення про історію цієї країни досить поверхневі і типові більше для пересічного аргентинця, аніж пересічного єзуїта. Він чув хіба про двох російських царів: Петра та Катерину. І звичайно не чув, що перший будував свою нову столицю на українських кістках і палив українську столицю, а друга нищила українську козацьку республіку, цементуючи свій imperium. Все так само, як Путін робить в наші дні.
- Ми в Україні хочемо перемогти Росію і забути про неї назавжди. Але забути, на відміну від перемогти, не вдасться, бо ми назавжди приречені мати її нашим сусідом. Багато хто у світі, включно з папою і на відміну від нас, напружено думає, що робити з цим «великим хворим Євразії». Очевидно, що починати щось робити з нею треба з протилежного краю від того, з якого папа підійшов у своєму виступі. Тобто не з загравань з імперською свідомістю, а з її повного табуювання.
- Тому українці абсолютно правильно зробили, що підняли галас щодо експромтів папи Франциска під час телемосту. Будь-які позитивні посилання на російські імперські наративи, навіть у терапевтичних цілях, мають стати табу для всіх без виключення, навіть для папи. Ми маємо бути церберами і надалі гарчати на будь-які подібні зазіхання. Бо коли у світі кожному стане зрозуміло, що навіть Jovis не дозволено позитивно посилатися на Петра і Катерину, то таке не спадатиме на думку й bovis.
- Sapienti sat.»
о. Олександр Клименко пише:
«УПЦ зреклася будь-яких залежностей від РПЦ. Це, насамперед, видно з головного у житті Церкви - з богослужіння. Його (ПК) ім'я не згадується. Тобто у найголовнішому, у реальному вимірі церковного буття, ані РПЦ, ані її Патріарха немає. Їх стерто із сакрального виміру УПЦ.
Зроблено і інші необхідні кроки.
Зречення відбулося і на рівні парафій та парафіян, бо віряни наших храмів жодним чином не асоціюють себе з РПЦ, а всіх прихильників ПК та адептів секти "помінающіх" нормальні віряни вважають клікушами і не мають з ними нічого спільного.
Тобто на рівні свідомості зв'язку також немає. Винятки і їхня надмала чисельність лиш підтверджують загальну тенденцію - з РПЦ в УПЦ абсолютна більшість не має нічого спільного і не хоче мати в майбутньому.
Так, не вистачає внутрішнього і зовнішнього діалогу. Не вистачає публічного обговорення і, якщо це можливо хоч би у якийсь спосіб, продовження Феофанії. Не вистачає щоденного переосмислення і реакції УПЦ на все нові і нові вибрики РПЦ, ПК і, взагалі, на швидку зміну повістки денної. Це і правда є проблемою і я не можу тішитися з нешвидких реакцій верхівки УПЦ на запити суспільства, хай би якими спровокованими і нав'язаними ЗМІ вони не були.
Голова в пісок - точно не варіант. У 21 столітті це наперед програшний вибір.
Але зречення УПЦ від РПЦ реально відбулося. Дивно цього не помічати. Хай навіть і канонічно все і не так гладенько.»
«УПЦ зреклася будь-яких залежностей від РПЦ. Це, насамперед, видно з головного у житті Церкви - з богослужіння. Його (ПК) ім'я не згадується. Тобто у найголовнішому, у реальному вимірі церковного буття, ані РПЦ, ані її Патріарха немає. Їх стерто із сакрального виміру УПЦ.
Зроблено і інші необхідні кроки.
Зречення відбулося і на рівні парафій та парафіян, бо віряни наших храмів жодним чином не асоціюють себе з РПЦ, а всіх прихильників ПК та адептів секти "помінающіх" нормальні віряни вважають клікушами і не мають з ними нічого спільного.
Тобто на рівні свідомості зв'язку також немає. Винятки і їхня надмала чисельність лиш підтверджують загальну тенденцію - з РПЦ в УПЦ абсолютна більшість не має нічого спільного і не хоче мати в майбутньому.
Так, не вистачає внутрішнього і зовнішнього діалогу. Не вистачає публічного обговорення і, якщо це можливо хоч би у якийсь спосіб, продовження Феофанії. Не вистачає щоденного переосмислення і реакції УПЦ на все нові і нові вибрики РПЦ, ПК і, взагалі, на швидку зміну повістки денної. Це і правда є проблемою і я не можу тішитися з нешвидких реакцій верхівки УПЦ на запити суспільства, хай би якими спровокованими і нав'язаними ЗМІ вони не були.
Голова в пісок - точно не варіант. У 21 столітті це наперед програшний вибір.
Але зречення УПЦ від РПЦ реально відбулося. Дивно цього не помічати. Хай навіть і канонічно все і не так гладенько.»
Відповідь о. Олександру Клименко від де-яких священників УПЦ:
«Це все дуже натягнуто...
Давайте поговоримо про згадування Гундяєва на святах під час освячення храмів, про його поминання в монастирях і храмах... А ще про те, що на це немає ніякої реакції з Митрополії.
А ще давайте згадаємо про гундяєвські антимінси, які в де-яких єпархіях архієреї принципово не хочуть міняти на нові.
А ще давайте згадаємо, що офіційна УПЦ і досі не відмежовується від колаборантів (митрополитів і священників) і не забороняє їх, навіть, коли їхня провина доказана судом.»
«Це все дуже натягнуто...
Давайте поговоримо про згадування Гундяєва на святах під час освячення храмів, про його поминання в монастирях і храмах... А ще про те, що на це немає ніякої реакції з Митрополії.
А ще давайте згадаємо про гундяєвські антимінси, які в де-яких єпархіях архієреї принципово не хочуть міняти на нові.
А ще давайте згадаємо, що офіційна УПЦ і досі не відмежовується від колаборантів (митрополитів і священників) і не забороняє їх, навіть, коли їхня провина доказана судом.»
Трохи нової колаборантської крінжатини Вам в стрічку.
Настоятель одного з храмів Криворізької єпархії УПЦ - о. Георгій Гладиш без зупинки розсилає проросійські агітки по різних православних групах у соціальних мережах. Це - його останні z-шедеври. Щоб Ви розуміли: такі думки - норма для великої кількості духовенства УПЦ на сході України і в Києві. Трохи менше таких думок у духовенства в центральних регіонах України. На Заході - це більше виключення.
Неодноразово звертав увагу на те, що за колабораціонізм серед священників УПЦ має слідувати жорстка реакція з боку архієреїв, а за колабораціонізм серед архієреїв - жорстка реакція синоду. Але на тепер ми майже не бачимо такої виваженої позиції ані з боку єпархіальних управлінь, ані з боку синоду.
Хоча і є здорові виключення. Наприклад, в Одеській єпархії поминання патріарха кирила припинено в усіх храмах і монастирях. За моєю інформацію, всі незгодні - виїхали, або були відсторонені.
А тут - і фанатичне поминання гундяєва, і виправдовування росії, і поширення проросійських наративів.
Чи знає про це Криворізька єпархія? Сказати не можемо, бо митрополит Криворізький Єфрем трубку не бере, на повідомлення не відповідає, хоча і читає.
Ось таке православʼя, малята!
Настоятель одного з храмів Криворізької єпархії УПЦ - о. Георгій Гладиш без зупинки розсилає проросійські агітки по різних православних групах у соціальних мережах. Це - його останні z-шедеври. Щоб Ви розуміли: такі думки - норма для великої кількості духовенства УПЦ на сході України і в Києві. Трохи менше таких думок у духовенства в центральних регіонах України. На Заході - це більше виключення.
Неодноразово звертав увагу на те, що за колабораціонізм серед священників УПЦ має слідувати жорстка реакція з боку архієреїв, а за колабораціонізм серед архієреїв - жорстка реакція синоду. Але на тепер ми майже не бачимо такої виваженої позиції ані з боку єпархіальних управлінь, ані з боку синоду.
Хоча і є здорові виключення. Наприклад, в Одеській єпархії поминання патріарха кирила припинено в усіх храмах і монастирях. За моєю інформацію, всі незгодні - виїхали, або були відсторонені.
А тут - і фанатичне поминання гундяєва, і виправдовування росії, і поширення проросійських наративів.
Чи знає про це Криворізька єпархія? Сказати не можемо, бо митрополит Криворізький Єфрем трубку не бере, на повідомлення не відповідає, хоча і читає.
Ось таке православʼя, малята!
Офіційний телеграм-канал Криворізької єпархії повідомив про те, що о.Георгій Гладиш згідно указу керуючого єпархією митрополита Криворізького і Нікопольського Єфрема , заборонений у священнослужінні за діяльність, що не сумісна з пастирським служінням, пропаганду руzкого миру, проросійську агітацію, а також за порушення Постанов Собору Української Православної Церкви від 27 травня 2022 року.
Така здорова реакція на колабораціонізм всередині УПЦ дає надію на те, що Церква з часом буде очищена від всіх адептів руzкого міру і сєкти гундяєва.
Така здорова реакція на колабораціонізм всередині УПЦ дає надію на те, що Церква з часом буде очищена від всіх адептів руzкого міру і сєкти гундяєва.
Господарський суд Житомирської області ухвалив рішення повернути державі маєток Терещенків у селищі Червоне, який належав Житомірській єпархії УПЦ і свого часу був їй переданий безкоштовно.
Неоготичний замок був побудований у 1861 році Адольфом Грохольським, після його смерті перейшов у власність відомого мецената та цукрового промисловця Миколи Терещенка. Після приходу більшовиків там облаштували сирітський притулок, а згодом – фабрично-заводське училище. У 80-ті роки училище було перенесене в іншу будівлю і замок розграбували мародери. У 2000 році ВАТ “Червоненський цукровик” безкоштовно передав маєток у власність Житомирської єпархії, яка відкрила в замку жіночий монастир.
Вітаємо синод УПЦ і Житомирську єпархію з новою перемогою!
Неоготичний замок був побудований у 1861 році Адольфом Грохольським, після його смерті перейшов у власність відомого мецената та цукрового промисловця Миколи Терещенка. Після приходу більшовиків там облаштували сирітський притулок, а згодом – фабрично-заводське училище. У 80-ті роки училище було перенесене в іншу будівлю і замок розграбували мародери. У 2000 році ВАТ “Червоненський цукровик” безкоштовно передав маєток у власність Житомирської єпархії, яка відкрила в замку жіночий монастир.
Вітаємо синод УПЦ і Житомирську єпархію з новою перемогою!