Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
«Це гоніння. Я - це Церква. Росія мене захистить в ООН. І я про це всім розкажу. Я невинуватий. Це все проіски ПЦУ. Я - канонічний. Всі хочуть, щоб я замовкнув».
Ви прослухали кратку версію виступу митрополита Черкаського УПЦ Феодосія в суді.
Нагадаю, що це - той самий митрополит, який через свого вікарія, батько якого працює в совбєзє рф, отримував на свої забаганки пряме фінансування від спецслужб рф, а взимку 2022-2023 року закликав відновити звʼязок з московською патріархією та вклонитися патріарху кирилу.
Ви прослухали кратку версію виступу митрополита Черкаського УПЦ Феодосія в суді.
Нагадаю, що це - той самий митрополит, який через свого вікарія, батько якого працює в совбєзє рф, отримував на свої забаганки пряме фінансування від спецслужб рф, а взимку 2022-2023 року закликав відновити звʼязок з московською патріархією та вклонитися патріарху кирилу.
РПZ готується до канонізації Суворова. Таке прохання до церкви- шльондри висловив особисто міністр війни Шойгу.
Нагадаємо, що Суворов, крім іншого, придушував Коліївщину на Правобережній Україні та проводив каральні експедиції серед кримських татар.
Храму збройних сил рф та героїзації серійних вбивць вже мало. Подавай їм канонізацію. Ще і ще раз кажу: УПЦ має розірвати євхарістичне спілкування з божевільною псевдоцерквою.
Нагадаємо, що Суворов, крім іншого, придушував Коліївщину на Правобережній Україні та проводив каральні експедиції серед кримських татар.
Храму збройних сил рф та героїзації серійних вбивць вже мало. Подавай їм канонізацію. Ще і ще раз кажу: УПЦ має розірвати євхарістичне спілкування з божевільною псевдоцерквою.
Кожний день о 22.00 о. Михаїл Кулакевич з Волині читає в прямому ефірі акафісти.
Ця молитовна традиція розпочалася з початком повномасштабного вторгнення і триває досьогодні.
Любите акафісти? Приєднуйтеся до молитовної спільноти о. Михаїла щодня о 22.00 за цим посиланням:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001957634708
Ця молитовна традиція розпочалася з початком повномасштабного вторгнення і триває досьогодні.
Любите акафісти? Приєднуйтеся до молитовної спільноти о. Михаїла щодня о 22.00 за цим посиланням:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001957634708
Роздуми о. Миколая Карова про пенсійне забезпечення священників:
«Я боюся навіть думати про це питання. Служу у селі. 1700 гривень щомісяця до пенсійного фонду платити ніяк не можу. Матушка безробітна, самі розумієте, в селі роботу знайти нереально, тим паче, в такому, в якому я служу. В місто їздити – не варіант, бо найближчий за 60 км, і при цьому автобуси скасували ще до повномасштабної війни. Ось як подумаю про старість, стає страшнувато, не так за себе, а за матушку. Дітей у нас поки що немає... А раптом помру, хто про неї подбає?
Єпархія могла б взяти на себе таку справу, хоч би для сільських священиків (бажано і матушок). Або самі священники могли б створити профспілку і сильні (такі є в достатку), могли б брати під крило бідних. Допомога церковних громад одна одній – древня практика Церкви, описана ще в Новому Заповіті.
Наприклад, апостол Павло організував збирання коштів для Єрусалимської церкви. «Що до милостині для святих, то робіть так, як я встановив у Галатійських церквах. Першого дня тижня кожен з вас нехай відкладає в себе і зберігає, скільки має змоги, щоб не збирати, коли я прийду. Коли ж прийду, то, котрих ви виберете, тих відправлю з листами, щоб доставити вашу милостиню до Єрусалиму». (1Кор.16:1-3)
Добре діло і натхненний приклад для нас. «Тому благаю вас: подібні мені будьте, як я Христу». (1Кор.4:16)
З виходом на спокій не все так ясно... Пішов на спокій, а далі що? За які кошти жити? Пів біди, якщо у пенсійному віці, а якщо через хворобу? Розумно, коли стареньких чи хворих отців ставлять третіми чи четверними священиками, щоб і пастирство не залишити і не зламати смертну плоть. І, я думаю, для настоятеля це буде полегшення, адже старець може брати на себе частину пастирської опіки, а це багато значить для громади, адже на людей у священика вистачатиме сил і часу.
Своєю любов'ю один до одного, ми дозволяємо Богу преображати Церкву.»
Це гарна тема для обговорення. І дуже важлива для сьогоднішнього життя Церкви. Тож будьте активними та коментуйте. Будемо разом шукати шляхи вирішення цієї внутрішньоцерковної проблеми.
«Я боюся навіть думати про це питання. Служу у селі. 1700 гривень щомісяця до пенсійного фонду платити ніяк не можу. Матушка безробітна, самі розумієте, в селі роботу знайти нереально, тим паче, в такому, в якому я служу. В місто їздити – не варіант, бо найближчий за 60 км, і при цьому автобуси скасували ще до повномасштабної війни. Ось як подумаю про старість, стає страшнувато, не так за себе, а за матушку. Дітей у нас поки що немає... А раптом помру, хто про неї подбає?
Єпархія могла б взяти на себе таку справу, хоч би для сільських священиків (бажано і матушок). Або самі священники могли б створити профспілку і сильні (такі є в достатку), могли б брати під крило бідних. Допомога церковних громад одна одній – древня практика Церкви, описана ще в Новому Заповіті.
Наприклад, апостол Павло організував збирання коштів для Єрусалимської церкви. «Що до милостині для святих, то робіть так, як я встановив у Галатійських церквах. Першого дня тижня кожен з вас нехай відкладає в себе і зберігає, скільки має змоги, щоб не збирати, коли я прийду. Коли ж прийду, то, котрих ви виберете, тих відправлю з листами, щоб доставити вашу милостиню до Єрусалиму». (1Кор.16:1-3)
Добре діло і натхненний приклад для нас. «Тому благаю вас: подібні мені будьте, як я Христу». (1Кор.4:16)
З виходом на спокій не все так ясно... Пішов на спокій, а далі що? За які кошти жити? Пів біди, якщо у пенсійному віці, а якщо через хворобу? Розумно, коли стареньких чи хворих отців ставлять третіми чи четверними священиками, щоб і пастирство не залишити і не зламати смертну плоть. І, я думаю, для настоятеля це буде полегшення, адже старець може брати на себе частину пастирської опіки, а це багато значить для громади, адже на людей у священика вистачатиме сил і часу.
Своєю любов'ю один до одного, ми дозволяємо Богу преображати Церкву.»
Це гарна тема для обговорення. І дуже важлива для сьогоднішнього життя Церкви. Тож будьте активними та коментуйте. Будемо разом шукати шляхи вирішення цієї внутрішньоцерковної проблеми.
В Рижском монастыре поминали патриарха Кирилла — это попало в кадр телевидения. Теперь LTV прекращает показ православных служб
Латвійське телебачення LTV під час запису православного богослужіння помітило поминання кирила гундяєва. Дотепер LTV транслювало богослужіння лютеран, католиків, баптистів і православних. Віднині ж транслювати православні богослужіння більше не будуть.
Вітаємо РПZ з новими перемогами!
Латвійське телебачення LTV під час запису православного богослужіння помітило поминання кирила гундяєва. Дотепер LTV транслювало богослужіння лютеран, католиків, баптистів і православних. Віднині ж транслювати православні богослужіння більше не будуть.
Вітаємо РПZ з новими перемогами!
Forwarded from Юрій Богданов
У заяві папи Франциска про те, що росіяни мають пишатися своїми «славетними» правителями - такими як Петро І і Катерина ІІ - дуже кумедними для мене виглядають наступні обставини:
1. Петро перший був фанатом протестантських країн та протестантського способу життя. До того ж саме Петро зробив православну церкву в Росії інструментом державної політики, а керівником церкви замість патріарха зробив монарха. Що за уявленнями папства єресь.
2. Катерина ІІ за народженням лютеранка. Продовжила в цілому політику Петра і здійснила відбір землі у церкви на користь держави. Ну і дуже дружнє листування з Вольтером. Який до католицької церкви був, м’яко кажучи, скептичний. Як і ще один друг за перепискою - Дідро.
Тупо ідеальні приклади :)
1. Петро перший був фанатом протестантських країн та протестантського способу життя. До того ж саме Петро зробив православну церкву в Росії інструментом державної політики, а керівником церкви замість патріарха зробив монарха. Що за уявленнями папства єресь.
2. Катерина ІІ за народженням лютеранка. Продовжила в цілому політику Петра і здійснила відбір землі у церкви на користь держави. Ну і дуже дружнє листування з Вольтером. Який до католицької церкви був, м’яко кажучи, скептичний. Як і ще один друг за перепискою - Дідро.
Тупо ідеальні приклади :)
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Великий вхід. Київський ізвод. Парафія м. Березань на Київщині.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Символ віри. Київський ізвод. Парафія м. Березань на Київщині.
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Руйнуючому справами УПЦ митрополиту Антонію Паканічу присвячується.
І знову про пенсійне забезпечення священників та їх дружин.
Скажу свою думку: по відношенню до старих, неспроможних правити священників, їх дружин, особливо вдов, а також до неповнолітніх дітей священників, які залишилися сиротами, можна судити по те, чи є Церква справжньою у своєму дотриманні Євангелія.
В УПЦ це виглядає, зазвичай, так:
1. Неспроможного більше служити священника списують і забувають. А, навіть, якщо дозволяють приходити допомагати (читати записки, виймати часточки з просфор), то платять дуууже малі кошти чи не платять зовсім.
2. Дружина священника, яка залишилася вдовою, в більшості випадків не отримує ніякого утримання від Церкви.
3. Якщо ж, не приведи Боже, після смерті багатодітного священника залишилася певна кількість неповнолітніх дітей, вони гарантовано залишаться поза увагою єпархії і будуть жебракувати.
Максимум, на що можуть розраховувати ці бідолашні - так це на періодичну чи разову допомогу від співчуваючих священників. Як у випадку о. Миколая Данилевича. Церковна система опіки над родинами своїх колишніх кліриків в УПЦ відсутня.
Католіки в цьому питанні молодці - в них для старих та недієздатних священників є притулки. У нас на всю УПЦ немає жодного такого соціального закладу.
Ти священник, який вірою і правдою служив УПЦ кілька десятиліть, але хвороба подолала твоє тіло і ти потребуєш підтримки? То не клопіт Церкви!
Залишилася матушка, яка після смерті священника перебуває в постійній скруті і бідності? То хай йде в монастир і не мороче голову!
Залишилися неповнолітні діти, яких після смерті священника матушці неможливо утримувати? УПЦ забуде про них. Бідні діти - зайвий клопіт!
Скажу свою думку: по відношенню до старих, неспроможних правити священників, їх дружин, особливо вдов, а також до неповнолітніх дітей священників, які залишилися сиротами, можна судити по те, чи є Церква справжньою у своєму дотриманні Євангелія.
В УПЦ це виглядає, зазвичай, так:
1. Неспроможного більше служити священника списують і забувають. А, навіть, якщо дозволяють приходити допомагати (читати записки, виймати часточки з просфор), то платять дуууже малі кошти чи не платять зовсім.
2. Дружина священника, яка залишилася вдовою, в більшості випадків не отримує ніякого утримання від Церкви.
3. Якщо ж, не приведи Боже, після смерті багатодітного священника залишилася певна кількість неповнолітніх дітей, вони гарантовано залишаться поза увагою єпархії і будуть жебракувати.
Максимум, на що можуть розраховувати ці бідолашні - так це на періодичну чи разову допомогу від співчуваючих священників. Як у випадку о. Миколая Данилевича. Церковна система опіки над родинами своїх колишніх кліриків в УПЦ відсутня.
Католіки в цьому питанні молодці - в них для старих та недієздатних священників є притулки. У нас на всю УПЦ немає жодного такого соціального закладу.
Ти священник, який вірою і правдою служив УПЦ кілька десятиліть, але хвороба подолала твоє тіло і ти потребуєш підтримки? То не клопіт Церкви!
Залишилася матушка, яка після смерті священника перебуває в постійній скруті і бідності? То хай йде в монастир і не мороче голову!
Залишилися неповнолітні діти, яких після смерті священника матушці неможливо утримувати? УПЦ забуде про них. Бідні діти - зайвий клопіт!
І знову про пенсійне забезпечення священнослужителів і членів їхніх родин.
На мою думку, для вирішення цієї проблеми потрібно зробити наступні кроки:
1. Всі священники та їх дружини в разі постійної роботи в Церкві, мають бути офіційно працевлаштовані в своїх парафіях і сплачувати податки на свою офіційну, хай і мінімальну зарплатню. Це буде включати відповідні виплати і в Пенсійний фонд України, а значить, по досягненню пенсійного віку, вони гарантовано будуть отримувати пенсію.
2. Для бідних парафій, які не можуть нести такий податковий тягар, має бути розроблена процедура визнання їх неспроможними і єпархії мають виплачувати на рахунки таких неспроможних парафій кошти для виплати податків на зарплатню.
3. Для збору цих коштів єпархіальні управління мають встановити спеціальний податок для спроможних парафій. Ці кошти мають управлятися публічно. Тобто, по ним має бути публічна та прозора звітність, щоб не вийшло, як завжди: кошти для бідних парафій зберуть, а замість допомоги цим парафіям, у якогось захолусного митрополита зʼявиться нове авто останньої моделі.
4. Київська митрополія має зібрати благодійні внески з єпархій і меценатів та побудувати/ облаштувати притулок для означених священнослужителів і членів їх родин, яки вимагають підтриманого проживання. До речі, треба врахувати можливість спільного проживання старих та неспроможних сімейних пар.
5. Синодальний відділ з соціального служіння і благодійності має взяти на облік родини, які виховують посиротілих дітей священнослужителів і адресно щомісячно підтримувати таких дітей до моменту отримання ними вищої або професійної освіти. Якщо треба, оплачувати такій молоді здобуття професії. Для виконання цих завдань київська митрополія має залучити меценатські кошти та/ або має обкласти єпархіальні управління спеціальним церковним податком. Звітність по цим витратам має бути відкритою та публічною.
Звісно, керівником цього синодального відділу треба призначити ефективного управлінця, а не першого, хто попався під руку, архієрея.
І не кажіть мені, буль ласка, що коштів немає. Кошти складно віднайти на купівлю для нібито церковних потреб машин люкс-класу і побудову архієрейських замків. Для справжніх добрих справ гроші завжди будуть послані нашим Господом.
Це все, що я хотів Вам сказати, зайчики.
Коментуйте, пропонуйте, пишіть.
На мою думку, для вирішення цієї проблеми потрібно зробити наступні кроки:
1. Всі священники та їх дружини в разі постійної роботи в Церкві, мають бути офіційно працевлаштовані в своїх парафіях і сплачувати податки на свою офіційну, хай і мінімальну зарплатню. Це буде включати відповідні виплати і в Пенсійний фонд України, а значить, по досягненню пенсійного віку, вони гарантовано будуть отримувати пенсію.
2. Для бідних парафій, які не можуть нести такий податковий тягар, має бути розроблена процедура визнання їх неспроможними і єпархії мають виплачувати на рахунки таких неспроможних парафій кошти для виплати податків на зарплатню.
3. Для збору цих коштів єпархіальні управління мають встановити спеціальний податок для спроможних парафій. Ці кошти мають управлятися публічно. Тобто, по ним має бути публічна та прозора звітність, щоб не вийшло, як завжди: кошти для бідних парафій зберуть, а замість допомоги цим парафіям, у якогось захолусного митрополита зʼявиться нове авто останньої моделі.
4. Київська митрополія має зібрати благодійні внески з єпархій і меценатів та побудувати/ облаштувати притулок для означених священнослужителів і членів їх родин, яки вимагають підтриманого проживання. До речі, треба врахувати можливість спільного проживання старих та неспроможних сімейних пар.
5. Синодальний відділ з соціального служіння і благодійності має взяти на облік родини, які виховують посиротілих дітей священнослужителів і адресно щомісячно підтримувати таких дітей до моменту отримання ними вищої або професійної освіти. Якщо треба, оплачувати такій молоді здобуття професії. Для виконання цих завдань київська митрополія має залучити меценатські кошти та/ або має обкласти єпархіальні управління спеціальним церковним податком. Звітність по цим витратам має бути відкритою та публічною.
Звісно, керівником цього синодального відділу треба призначити ефективного управлінця, а не першого, хто попався під руку, архієрея.
І не кажіть мені, буль ласка, що коштів немає. Кошти складно віднайти на купівлю для нібито церковних потреб машин люкс-класу і побудову архієрейських замків. Для справжніх добрих справ гроші завжди будуть послані нашим Господом.
Це все, що я хотів Вам сказати, зайчики.
Коментуйте, пропонуйте, пишіть.
До нас на канал з апологією свого брата, митрополита Феодосія Черкаського, якого нарешті судять за злочини на релігійному грунті, завітав його рідний брат, о. Ростислав Снігірьов.
Погуглив. Певний час о. Ростислав був завідувачом кафедри біблєїстики Калузської духовної семінарії. Він є кандидатом богословських наук та автором великої кількості прекрасних публікацій з вітхозавітної історії та археології.
Але цікаво інше. Ми вже писали, що російські кошти, слід яких веде до спецслужб рф та які надходили до митрополита Феодосія, надходили до нього через єпископа Антонія Пухкана, батько якого повʼязаний з совбєзом рф, а брат якого працював в ГРУ мо рф та очолював диверсійну групу, яка виконувала завдання у військових операціях в Криму, на Донбасі та в Сирії. Про брата Пухкана це відкриті дані. Погугліть.
Детально про це тут:
https://yangx.top/veseliy_pip/1912
Тепер остаточно стало зрозумілим, чим з самого початку були повʼязані Антоній Пухкан і Феодосій Снігірьов. Брат митрополита Феодосія викладав у семінарії, в який вчився його майбутній гаманець - єпископ Антоній Пухкан.
То що, о. Ростислав, інформація про спецпризначенця ГРУ мо рф Александра Пухкана, який воював проти України - це теж неправда?
Погуглив. Певний час о. Ростислав був завідувачом кафедри біблєїстики Калузської духовної семінарії. Він є кандидатом богословських наук та автором великої кількості прекрасних публікацій з вітхозавітної історії та археології.
Але цікаво інше. Ми вже писали, що російські кошти, слід яких веде до спецслужб рф та які надходили до митрополита Феодосія, надходили до нього через єпископа Антонія Пухкана, батько якого повʼязаний з совбєзом рф, а брат якого працював в ГРУ мо рф та очолював диверсійну групу, яка виконувала завдання у військових операціях в Криму, на Донбасі та в Сирії. Про брата Пухкана це відкриті дані. Погугліть.
Детально про це тут:
https://yangx.top/veseliy_pip/1912
Тепер остаточно стало зрозумілим, чим з самого початку були повʼязані Антоній Пухкан і Феодосій Снігірьов. Брат митрополита Феодосія викладав у семінарії, в який вчився його майбутній гаманець - єпископ Антоній Пухкан.
То що, о. Ростислав, інформація про спецпризначенця ГРУ мо рф Александра Пухкана, який воював проти України - це теж неправда?
о. Кирил Говорун пише про папу Франциска:
«Мои ватиканские источники сообщают, что папа сожалеет о сказанном. Последние дни ходил как в воду опущенный».
«Мои ватиканские источники сообщают, что папа сожалеет о сказанном. Последние дни ходил как в воду опущенный».
о. Кирило Говорун пише про інцидент з папою:
«Тезово про невдалу імпровізацію папи Франциска:
- Ні, це не зрада. Папа залишається на боці України. Його емпатія сильніша навіть за стереотипи, які панують на заході глобального Півдня, звідкіля він. Вона залишається нашою найбільшою союзницею на цьому самому Півдні, де союзників в нас обмаль.
- Папа шукає, до чого прикласти цю саму емпатію й у Росії. Зрозуміло, що українці не вірять, що у Росії такі точки для емпатії взагалі існують, але папа вирішив, що це може бути молодь. На це його надихнули Світові дні молоді в Лісабоні на початку серпня. Там він, зокрема, зустрічався з групою української молоді, яка отримала від нього чималу підтримку.
- Свою підтримку папа Франциск намагається сформулювати не стільки як папа, скільки як єзуїт. Єзуїти ще з часів Маттео Річчі у Китаї були неперевершені у підлаштуванні до середовища, яке вони вважали ворожим, але намагалися налаштувати й зробити його більш дружнім. Середнє царство під час династії Мін, на відміну від попередньої династії Юан, було таким середовищем для християн. При чому для всіх. У чотирнадцятому столітті ця династія вижила була несторіан, а у шістнадцятому не пускала далі китайського порогу католиків. Річчі завоював прихильність цієї династії дякуючи мімікрії. Зокрема спочатку він поголився був як буддистський монах, а згодом відростив волосся як мандарин. Але найголовніше — він вразив китайців своїми знаннями. Через що вони врешті-решт дали йому титул мандарина та дозволили бути похованим у Пекіні.
- Але Берґольо — не Річчі, хоча обидва єзуїти. Він не має тих самих знань про країну, до якої він намагається достукатися. Його уявлення про історію цієї країни досить поверхневі і типові більше для пересічного аргентинця, аніж пересічного єзуїта. Він чув хіба про двох російських царів: Петра та Катерину. І звичайно не чув, що перший будував свою нову столицю на українських кістках і палив українську столицю, а друга нищила українську козацьку республіку, цементуючи свій imperium. Все так само, як Путін робить в наші дні.
- Ми в Україні хочемо перемогти Росію і забути про неї назавжди. Але забути, на відміну від перемогти, не вдасться, бо ми назавжди приречені мати її нашим сусідом. Багато хто у світі, включно з папою і на відміну від нас, напружено думає, що робити з цим «великим хворим Євразії». Очевидно, що починати щось робити з нею треба з протилежного краю від того, з якого папа підійшов у своєму виступі. Тобто не з загравань з імперською свідомістю, а з її повного табуювання.
- Тому українці абсолютно правильно зробили, що підняли галас щодо експромтів папи Франциска під час телемосту. Будь-які позитивні посилання на російські імперські наративи, навіть у терапевтичних цілях, мають стати табу для всіх без виключення, навіть для папи. Ми маємо бути церберами і надалі гарчати на будь-які подібні зазіхання. Бо коли у світі кожному стане зрозуміло, що навіть Jovis не дозволено позитивно посилатися на Петра і Катерину, то таке не спадатиме на думку й bovis.
- Sapienti sat.»
«Тезово про невдалу імпровізацію папи Франциска:
- Ні, це не зрада. Папа залишається на боці України. Його емпатія сильніша навіть за стереотипи, які панують на заході глобального Півдня, звідкіля він. Вона залишається нашою найбільшою союзницею на цьому самому Півдні, де союзників в нас обмаль.
- Папа шукає, до чого прикласти цю саму емпатію й у Росії. Зрозуміло, що українці не вірять, що у Росії такі точки для емпатії взагалі існують, але папа вирішив, що це може бути молодь. На це його надихнули Світові дні молоді в Лісабоні на початку серпня. Там він, зокрема, зустрічався з групою української молоді, яка отримала від нього чималу підтримку.
- Свою підтримку папа Франциск намагається сформулювати не стільки як папа, скільки як єзуїт. Єзуїти ще з часів Маттео Річчі у Китаї були неперевершені у підлаштуванні до середовища, яке вони вважали ворожим, але намагалися налаштувати й зробити його більш дружнім. Середнє царство під час династії Мін, на відміну від попередньої династії Юан, було таким середовищем для християн. При чому для всіх. У чотирнадцятому столітті ця династія вижила була несторіан, а у шістнадцятому не пускала далі китайського порогу католиків. Річчі завоював прихильність цієї династії дякуючи мімікрії. Зокрема спочатку він поголився був як буддистський монах, а згодом відростив волосся як мандарин. Але найголовніше — він вразив китайців своїми знаннями. Через що вони врешті-решт дали йому титул мандарина та дозволили бути похованим у Пекіні.
- Але Берґольо — не Річчі, хоча обидва єзуїти. Він не має тих самих знань про країну, до якої він намагається достукатися. Його уявлення про історію цієї країни досить поверхневі і типові більше для пересічного аргентинця, аніж пересічного єзуїта. Він чув хіба про двох російських царів: Петра та Катерину. І звичайно не чув, що перший будував свою нову столицю на українських кістках і палив українську столицю, а друга нищила українську козацьку республіку, цементуючи свій imperium. Все так само, як Путін робить в наші дні.
- Ми в Україні хочемо перемогти Росію і забути про неї назавжди. Але забути, на відміну від перемогти, не вдасться, бо ми назавжди приречені мати її нашим сусідом. Багато хто у світі, включно з папою і на відміну від нас, напружено думає, що робити з цим «великим хворим Євразії». Очевидно, що починати щось робити з нею треба з протилежного краю від того, з якого папа підійшов у своєму виступі. Тобто не з загравань з імперською свідомістю, а з її повного табуювання.
- Тому українці абсолютно правильно зробили, що підняли галас щодо експромтів папи Франциска під час телемосту. Будь-які позитивні посилання на російські імперські наративи, навіть у терапевтичних цілях, мають стати табу для всіх без виключення, навіть для папи. Ми маємо бути церберами і надалі гарчати на будь-які подібні зазіхання. Бо коли у світі кожному стане зрозуміло, що навіть Jovis не дозволено позитивно посилатися на Петра і Катерину, то таке не спадатиме на думку й bovis.
- Sapienti sat.»
о. Олександр Клименко пише:
«УПЦ зреклася будь-яких залежностей від РПЦ. Це, насамперед, видно з головного у житті Церкви - з богослужіння. Його (ПК) ім'я не згадується. Тобто у найголовнішому, у реальному вимірі церковного буття, ані РПЦ, ані її Патріарха немає. Їх стерто із сакрального виміру УПЦ.
Зроблено і інші необхідні кроки.
Зречення відбулося і на рівні парафій та парафіян, бо віряни наших храмів жодним чином не асоціюють себе з РПЦ, а всіх прихильників ПК та адептів секти "помінающіх" нормальні віряни вважають клікушами і не мають з ними нічого спільного.
Тобто на рівні свідомості зв'язку також немає. Винятки і їхня надмала чисельність лиш підтверджують загальну тенденцію - з РПЦ в УПЦ абсолютна більшість не має нічого спільного і не хоче мати в майбутньому.
Так, не вистачає внутрішнього і зовнішнього діалогу. Не вистачає публічного обговорення і, якщо це можливо хоч би у якийсь спосіб, продовження Феофанії. Не вистачає щоденного переосмислення і реакції УПЦ на все нові і нові вибрики РПЦ, ПК і, взагалі, на швидку зміну повістки денної. Це і правда є проблемою і я не можу тішитися з нешвидких реакцій верхівки УПЦ на запити суспільства, хай би якими спровокованими і нав'язаними ЗМІ вони не були.
Голова в пісок - точно не варіант. У 21 столітті це наперед програшний вибір.
Але зречення УПЦ від РПЦ реально відбулося. Дивно цього не помічати. Хай навіть і канонічно все і не так гладенько.»
«УПЦ зреклася будь-яких залежностей від РПЦ. Це, насамперед, видно з головного у житті Церкви - з богослужіння. Його (ПК) ім'я не згадується. Тобто у найголовнішому, у реальному вимірі церковного буття, ані РПЦ, ані її Патріарха немає. Їх стерто із сакрального виміру УПЦ.
Зроблено і інші необхідні кроки.
Зречення відбулося і на рівні парафій та парафіян, бо віряни наших храмів жодним чином не асоціюють себе з РПЦ, а всіх прихильників ПК та адептів секти "помінающіх" нормальні віряни вважають клікушами і не мають з ними нічого спільного.
Тобто на рівні свідомості зв'язку також немає. Винятки і їхня надмала чисельність лиш підтверджують загальну тенденцію - з РПЦ в УПЦ абсолютна більшість не має нічого спільного і не хоче мати в майбутньому.
Так, не вистачає внутрішнього і зовнішнього діалогу. Не вистачає публічного обговорення і, якщо це можливо хоч би у якийсь спосіб, продовження Феофанії. Не вистачає щоденного переосмислення і реакції УПЦ на все нові і нові вибрики РПЦ, ПК і, взагалі, на швидку зміну повістки денної. Це і правда є проблемою і я не можу тішитися з нешвидких реакцій верхівки УПЦ на запити суспільства, хай би якими спровокованими і нав'язаними ЗМІ вони не були.
Голова в пісок - точно не варіант. У 21 столітті це наперед програшний вибір.
Але зречення УПЦ від РПЦ реально відбулося. Дивно цього не помічати. Хай навіть і канонічно все і не так гладенько.»
Відповідь о. Олександру Клименко від де-яких священників УПЦ:
«Це все дуже натягнуто...
Давайте поговоримо про згадування Гундяєва на святах під час освячення храмів, про його поминання в монастирях і храмах... А ще про те, що на це немає ніякої реакції з Митрополії.
А ще давайте згадаємо про гундяєвські антимінси, які в де-яких єпархіях архієреї принципово не хочуть міняти на нові.
А ще давайте згадаємо, що офіційна УПЦ і досі не відмежовується від колаборантів (митрополитів і священників) і не забороняє їх, навіть, коли їхня провина доказана судом.»
«Це все дуже натягнуто...
Давайте поговоримо про згадування Гундяєва на святах під час освячення храмів, про його поминання в монастирях і храмах... А ще про те, що на це немає ніякої реакції з Митрополії.
А ще давайте згадаємо про гундяєвські антимінси, які в де-яких єпархіях архієреї принципово не хочуть міняти на нові.
А ще давайте згадаємо, що офіційна УПЦ і досі не відмежовується від колаборантів (митрополитів і священників) і не забороняє їх, навіть, коли їхня провина доказана судом.»