Як де-які розказують про к-канонічність і г-гоніння.

Отець Максим Школьний про київське єпархіальне зібрання:

«500 священників УПЦ ледь не оголосили м. Онуфрія- патріархом на цьому тижні....

На зібранні священників Київської єпархії 14.12.2022, де були присутні єпископи УПЦ та біля 500 священників, задав я митрополиту Онуфрію три питання про майбутнє УПЦ. Відповіді мене розчарували...

Спойлер для тих, хто не любить читати довгі тексти: священники УПЦ нарешті зрозуміли реальність, у якій вони живуть, а єпископат поки що зовсім далекий від реальності... Потяг УПЦ летить до пропасті, а вони говорять: нащо змінювати колію, будемо їхати як завжди, нас Бог збереже. Тепер докладніше.

Чому я думаю, що священники уже все зрозуміли? Тому що коли один з найстаріших священник Київсьої єпархії прот. Всеволод Рибчинський (настоятель собору св. кн. Ольги в Києві) запропонував м. Онуфрію провести зараз на цьому величезному зібранні Архієрейський собор, щоб всі присутні проголосували за автокефалію, а м. Онуфрія оголосили патріархом, вибухнув грім аплодисментів. Овації 500 священників були настільки сильники і так дового не вщухали, що здавалось, що більшості хочеться кричати «Амінь, нехай так і буде!!!». У декого були сльози на очах... та і у мене, напевне, також.

Але, як ви розумієте, на цьому все і закінчилось. Те що розуміє більшість священників, не розуміють владики (не всі, звісно, але більшість). Блаженніший перевів все на жарт і суть його відповіді була така, що автокефалію не можна взяти, її дають. Хто дає? РПЦ. Коли вона дасть нам автокефалію? Ніколи. Приїхали.

Я думаю, що м. Онуфрій добре знає історію церкви і те, що майже жодна з Помісних Церков не отримала автокефалію від «матері церкви» без бою. В основному «мати церква» накладала анафему на неслухняну «дочку» за те, що вона виросла, тому що це втрата нею територій (приходів), впливу та і коштів в решті решт. Далі автокефалію визнавали інші помісні Церкви, а з роками і «мати» вимушена була визнати. Здобувати автокефалію, як це робила РПЦ підкупляючи Константинопольских патраірхів, чи тримаючи їх у в’язниці, це теж не наш варіант, але якщо не звертатись до інших Церков, і не робити хоч щось, то автокефалії точно не буде ніколи.

Власне про це і було моє перше питання м. Онуфрію: «коли будуть відправлені листи до інших Церков про те, що за статутом ми уже незалежні».

Блаженніший сказав, що Статут на сайті УПЦ не буде публікувати, бо це «внутрішній документ типу розкладу дня», а автокефалію не беруть, її мають дати. Уникання від публікації Статуту такими аргументами здаються відверто дивними і непереконливими. Офіційні документи, які перевіряє зараз держава на відповідність законам України ніяк не можна порівняти з приватним розпорядком дня.

Друге моє питання було «чому архієреї УПЦ не вийшли офіційно з синоду РПЦ і коли ж це відбудеться?».

Блаженніший сказав, що входив туди тільки він і фактично уже 3 роки як не їздить на синод РПЦ. Про те, чи збирається він виходити з нього офіційно (хоча б відправивши лист- звернення)- нічого сказано не було. Сподіваюсь, що це я себе накручую, що тут є небажання спалювати мости. Чи є бажання отримати автокефалію від РПЦ офіційно після сметрі путіна і відповідної зміни позиції патріарха, хто зна...

Третє питання нашому митрополиту стосувалося богослужбових книг- Міней, які були спотворені синодальним періодом історії РПЦ, коли коли невіруючі правителі РПЦ (оберпрокурори) вносили політичні гасла у богослужіння. У наших церковних мінеях фактів спотворенні історії та прославляння Росії така кількість, що часто їх соромно читати за богослужінням. Звісно, що при читанні у храмах їх пропускають, змінюють уже чтеці чи диригенти і навряд чи ви почуєте у себе в храмі «о, российский княже Владимире», про хрестителя Київської Русі, але ж воно там є...

Але ж наші богслужбові книжки треба нарешті вичистити від того бруду. Ось я і запитав м. Онуфрія, чи ведеться подібна робота по перевиданню і виправленню богослужбових книг? Відповідь блаженнішого: так, це погано, що у наших книгах пишуть не «в Русі», а «в росії», нові книги видаються без цього.

Питання в тому, що якби дійсно існували деполітизовані мінеї, то черга на їх купівлю була б величезною. І, зрозуміло, що деякі митрополити, які нам всім відомі, будуть чинити максимальний опір тому, щоб прибрати всі можливі згадки про Росію з наших книжок.

Але ж не може бути так щоб декілька проросійськи налаштованих людей проводили свою політику проти сотень священників, які проти такої політики. А блаженніший Онуфрій, очевидно, не хоче вступати у протистояння з ними. Цікаво, до чого це все приведе УПЦ?»

о. Кирило Говорун про російський етнофілетизм:

«К вопросу о России и этнофилетизме. Типологически российский этнофилетизм такой же, что и в большинстве других православных стран. Однако Россия не была бы Россией, если бы не развивала свой суверенный тип этнофилетизма. Он не национальный, как в других странах, а сверхнациональный. Его вполне можно маркировать как "цивилизационный" или "имперский".

Есть еще одна отличительная особенность российского этнофилетизма - он экстремальный. Россия традиционно заимствует глобальные идеологические тренды и доводит их до абсурдной крайности. Так было с либерализмом начала 20-го века, который в России превратился в ленинскую диктатуру пролетариата. Потом был глобальный консервативный разворот 1930-х, приведший к нацизму, а в России ставший известным как сталинизм. Современный глобальный консервативный разворот середины 2010-х в современной России стал известен как путинизм. А традиционный православный этнофилетизм обрел экстремальную форму доктрины "русского мира".

Если и судить православных идеологов, то не за этнофилетизм как таковой, а за экстремальный этнофилетизм, приведший к дикой бойне.»

ЛИСТ СВЯТОМУ МИКОЛАЮ

Ти трохи не допрацював цього року, святителю Миколе.

Українські діти переживають страшні жахіття віни, хтось залишився сиротою, де-які батькі втратили своїх дітей. І їх неможливо втішити.

Багато хто загинув від снарядів та поранень. Багато захисників полегло, захищаючи добро і Україну. Наші серця - в молитовній скорботі за всіми ними.

Мільйони біженців страждали у дорозі і темряві майбутнього. Багато хто втратив надію і силу жити далі. Ми дякуємо тим добрим людям, хто прийняв і прихистив наші родини.

Сотні тисяч родин роз‘єднані і чоловіки не бачать своїх коханих та своїх дітей. Ми гріємося надією на швидку зустріч.

Холод, голод, спрага та темрява супроводжували наше життя цей рік. Але ми продовжуємо жити надією на Перемогу.

Тобі - «не залік», святителю отче Миколе.

Все, за що ми тебе любимо, все, про що написано в твоєму життєписі, ми та наші діти не побачили цього року.

При цьому ніде в цілому світі не знайти країну, в якій було б більше церков на твою честь, ніж в Україні.

Я не знаю, де ти подівся… Може, в тебе відпустка, чи ти заснув десь у раю…

Прокидайся вже! Іди і роби свою роботу! Захищай життя та добро. Бо на твою допомогу і на твої дива очікують і діти, і дорослі.

Ти знаєш, що робити.

Поспішай!

ДЕСС опублікувала у себе на сайті чинні документи УПЦ.

https://dess.gov.ua/uoc-statutory-documents/

Нарешті хтось зробив роботу за київську митрополію.

Прямо зараз йде засідання синоду.

Після останнього позорного синоду і київського єпархіального зібрання від цього засідання вже ніхто і нічого не очікує.

Так, трохи помнуть стільці.

І все.

Гора народила нову дохлу мишу.

Нічого нового.

Відповідь 95-го кварталу.

Голова Державної служби з етнополітики і свободи совісті Віктор Єленський 20 грудня зустрівся з головою УГКЦ Блаженнішим Святославом та обговорив з ним низку проблем державно-церковних відносин.

Тут мали бути синодали УПЦ.

НАДІСЛАЛИ

Чи можемо ми подолати розкол і розбрат на релігійному грунті? Нажаль, що в ПЦУ, що в УПЦ всюди є агресивні нездорові сили, які маргіналізують свої церкви і прагнуть лише ворожнечі і протистояння.

Але так само і там і там є і здорові сили. Попри все, між цими здоровими силами обох Церков має бути діалог, має бути спілкування і чесне обговорення проблем, які роз'єднують чи єднають.

Однозначно, того що єднає більше, ніж того, що роз'єднує. Не є християнами ті, хто шукає причини і не прагне діалогу та примирення Церков, а лише обвинувачує протилежну сторону. Нажаль таких нехристиян, які удають з себе "православних", чимало і в ПЦУ, і в УПЦ, зокрема повно і серед єпископату та духовенства.

Водночас, давайте чесно поглянемо на самих себе. Хіба це опоненти винні, що УПЦ 30 років трималась за Москву і використовувалась для просування московських впливів в Україні? Тоді як і через це також, хоч і не свідомо, а через когось може і свідомо, УПЦ, нажаль, стала причетною до проросійської та антиукраїнської пропаганди і роздмухування війни проти України.

Це треба чесно визнати і почати самоочищення. Нажаль, цього досі немає. "В УПЦ нема колаборантів на окупованих територіях, тільки герої" - позиція явної неадекватності нашого церковного керівництва ((( Тож багато в чому самі винні, що суспільство дедалі більше негативніше ставиться до УПЦ.

Церква покликана служити для свого народу, а не простояти йому в інтересах чужої держави... Чи всі в УПЦ прагнули служити саме власному народу? Давайте кожен чесно на це дасть відповідь...

У людей є й інше питання: чому через негідників в ієрархії, від яких УПЦ чомусь неспроможна очиститись, тепер має нести відповідальність вся Церква? Чому ми повинні страждати через недостойних ієрархів, для яких є чужим власний народ? Чому в УПЦ немає й досі самоочищення? Чому не засуджено чітко дії і заяви п. Кіріла Гундяєва? Чому не проголошено жодним офіційним документом про повний вихід УПЦ зі складу РПЦ МП? Чому не засуджено факти колабораціонізму серед єпископату і духовенства УПЦ? Чому не засуджено захоплення МП цілих єпархій УПЦ? Таких "чому" чимало...

Хіба опоненти у цьому винні? Чи може вже досить шукати сміття в очах інших, коли у самих в очах цілі поліна?

Неадекватність значної частини єпископату, відсутність чіткої і послідовної позиції, небажання бути Церквою української (а не російської!) традиції і багато іншого - є причиною маргіналізації церкви в українському суспільстві ((( Війна лише оголила проблеми і хвороби, які існують роками, і маємо спільними зусиллями їх розв'язати і подалати, по Заповіді Євангельській маємо шукати єдності і примирення у Любові Христовій, через діалог.

Інакше не є ми гідними носити звання християн. "І по тому всі дізнаються, що ви є учнями Моїми, якщо матимете любов поміж собою". Ось цього головного поміж нами, нажаль, немає. Замість цього є фарисейська гординя, коли намагаємось довести опонентам, що вони неправі, неканонічні, безблагодатні, погані, а самі себе не бачимо у дзеркало, і не розуміємо, як негарно насправді виглядаємо в очах інших. Тому не розуміємо, чому суспільство дедалі більше не сприймає нас...

Тож маємо починати з самих себе...

Господь дає нам на це шанс.

Чи скористаємось ним?

Після свого імпотентного засідання синод сьогодні опублікував відкрите звернення до Президента:

«Вельмишановний Володимире Олександровичу!

Українська Православна Церква має понад тисячолітню історію. З часів хрещення рівноапостольного князя Володимира, саме наша Церква стояла біля витоків української державності. Злети творчої думки, науки та високого мистецтва були пов’язані з її благотворним освітнім та виховним впливом. У найбільш критичні періоди буття нашого народу Свята Церква була тією силою, яка зберігала його ідентичність та давала наснагу підійматися з колін і рухатися далі. Численні приклади цього ми бачимо зі сторінок історії за часів монгольської навали, литовсько-польської доби, козаччини, радянського періоду і до сьогодні.
З початком вторгнення Російської Федерації на територію України, Українська Православна Церква перша серед інших релігійних організацій рішуче засудила цю військову агресію і висловила свою безумовну підтримку територіальної цілісності нашої Батьківщини. З самого початку воєнних дій, наші віряни захищають свою країну, жертвуючи життям заради визволення рідної землі. Українська Православна Церква постійно підносить молитви та надає матеріальну допомогу військовослужбовцям, вимушеним переселенцям та іншим категоріям населення, які постраждали від війни.

На цьому фоні великою прикрістю є ті численні наклепи, образи та безпідставні звинувачення, які лунають у бік Української Православної Церкви. Вони не лише формують негативну суспільну думку, а й розпалюють релігійну ворожнечу, що налаштовує одних громадян України проти інших, роз’єднує наш народ, який так потребує єдності в умовах війни. Той шквал бруду, який виливається на Церкву, породжує гнів і нетерпимість один до одного в українському суспільстві, що, своєю чергою, призводить до духовного занепаду і втрати моральних цінностей. Це спонукає до побиття віруючих і священників, захоплення і руйнування храмів та заборони самої Церкви. Окрім цього, Українську Православну Церкву досі умисно називають «російською» та «московською», а віруючих, які є громадянами України, безпідставно вважають ворогами лише за приналежність до цієї Церкви.

Наразі у Верховній Раді України готують до ухвалення законопроекти: реєстр. № 7403 від 24.05.2022, автор Совсун І.Р.; реєстр. № 8012 від 08.09.2022, автор Богданець А.В.; реєстр. № 8221 від 23.11.2022, автор Княжицький М.Л. та інші; реєстр. № 8262 від 05.12.2022, автор Констанкевич І.М. та інші. Зазначені проекти законів не відповідають міжнародному праву і Конституції України, встановлюють переваги та обмеження, чим порушують принцип рівності релігійних організацій і спрямовані на дискримінацію віруючих громадян України та ліквідацію Української Православної Церкви.
Більше того, вперше в історії нашої держави проти священнослужителів, які є громадянами України, незаконно та невиправдано застосували «персональні» санкції. Це є грубим втручанням в діяльність релігійних організацій. Як наслідок, заблокована діяльність цілих єпархій, які охоплюють десятки тисяч вірян, та надають масштабну соціально-гуманітарну допомогу військовим, вимушеним переселенцям та багатьом іншим потребуючим верствам населення. По суті, ці обмеження порушують не стільки особисті права священнослужителів, а права майже тисячі релігійних громад.
Систематичне порушення права на свободу віросповідання, риторика ненависті та релігійної ворожнечі щодо Української Православної Церкви, що безкарно культивується в українському суспільстві, призводить до таких негативних проявів у ЗМІ, як це трапилось 7 грудня 2022 року. Цього дня у телевізійному ефірі та YouTube каналі під назвою «Официальный канал Чисто News» було оприлюднено відео передачі «Байрактар New#104» виробництва студії «Квартал 95». Впродовж майже 14 хвилин у передачі лунало богохульство, глузування і блюзнірство стосовно Бога та Української Православної Церкви, а також було використано неправдиву і недостовірну інформацію, зневагу та образи релігійних почуттів віруючих і розпалювання релігійної ворожнечі.

Проте шокуючими стали богохульні слова, які неможливо й повторити.

Це цинічні глузування над Святим Письмом, Богом-Трійцею та Господом Іісусом Христом, за Якого тисячі людей жертвували собою і йшли на мученицьку смерть.
Даючи заповіді пророку Мойсею на горі Синай, Господь наголошує на тому, щоб Його святе ім’я не вживалося даремно, бо «не залишить Господь Бог твій без покарання того, хто вживає ім’я Його марно» (Втор. 5:11; пор. Вих. 20:7). Кощунство над Богом та Його ім’ям тягло за собою тяжкі наслідки, аж до покарання смертю: «Хто буде лихословити Бога свого, той понесе гріх свій; і хулитель ім’я Господнього повинен померти» (Лев. 24:15–16). «Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене» (Вих. 20:5). Однак найбільшої шкоди зазнає людина не в цьому світі. В Євангелії Господь говорить: «Якщо хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цьому віці, ні в майбутньому» (Мф. 12:32).
У зв’язку з цим, духовенство та миряни Української Православної Церкви звернулися до керівництва телеканалу «1+1» та авторського колективу студії «Квартал 95» з вимогою принести публічні вибачення за передачу та вилучити її з інформаційного простору, а також до правоохоронних органів для належного розслідування цього ганебного сюжету. Чекаємо, що автори сценарію вказаної передачі, її ведучі та актори зроблять належні висновки і принесуть вибачення перед християнською спільнотою України.

Сьогодні наша Держава як ніколи потребує Божої допомоги. Публічна наруга над Богом – неприпустима. Ми поважаємо свободу інших громадян сповідувати обрану ними релігію або не сповідувати ніякої, але в цьому випадку мовиться про наругу над релігійними почуттями віруючих громадян України, багато з яких нині, жертвуючи собою, захищають її територіальну цілісність та суверенітет.

Нинішня війна – це наша спільна боротьба за загальнолюдські цінності: свободу, гідність, права людини. І ми віримо, що Україна вийде з полум’я війни саме такою країною, в якій поважають конституційні права кожного громадянина. Саме тому не місце в нашій державі тим засобам і технологіям, які кривдять і зневажають Церкву, та цинічно ображають релігійні почуття мільйонів віруючих. Це ті методи, які використовувала богоборча влада в часи радянського тоталітаризму. Тоді були позбавленні людських прав, заслані та вбиті сотні тисяч священнослужителів, ченців та мирян, яких ми нині вшановуємо як мучеників та героїв. Сьогодні Україна намагається раз і назавжди подолати тоталітарне минуле заради майбутнього. Але справжня декомунізація має відбутися у сфері людської свідомості. Подолання залишків комуністичної системи неможливе, якщо ми дозволяємо застосовувати її методи, особливо в правовому, публічному та інформаційному просторі. В жодному разі не можна вести війну проти Бога, бо це є дорога до самознищення.

Високоповажний пане Президенте! У Вашій особі ми бачимо гаранта дотримання Конституції України. На виборах 2019 р. Ви проявили себе як харизматична особистість, незіпсована бюрократичною системою людина. Цим Ви заслужили довіру вірян нашої Церкви, які масово віддали за Вас свої голоси. Вам вдалося консолідувати український народ в усіх регіонах України навколо цінностей демократії, свободи й гідності. Саме тому Вас поважає і підтримує увесь світ.

І сьогодні ми шанобливо звертаємось до Вас з проханням забезпечити право на свободу совісті та віросповідання для вірян Української Православної Церкви. Захистити українське суспільство від риторики ненависті і нетерпимості за релігійною ознакою, що розпалює релігійну ворожнечу в країні. Розблокувати діяльність релігійних організацій, що потрапили під санкції разом зі своїми архіпастирями. Не допустити прийняття антиконституційних законів проти Церкви, що перебувають на розгляді у Верховній Раді України. Ми покладаємо на Вас надії, що Вам вдасться запобігти штучному розколу Українського народу за релігійною ознакою, що життєво необхідно в умовах зовнішньої агресії. Нехай духовні цінності, які ми сповідуємо і відстоюємо, дійсно втілюються в життя, а їх реалізація буде справжнім мірилом нашої національної зрілості.

З глибокою повагою
члени Священного Синоду Української Православної Церкви»

Коли Церкву очолює брехливий Синод, члени якого мають спалену совість і спаплюжений руzzкім міром розум.

Трохи згодом дам інсайдів.

І про імпотентний синод.