В Пантелеймоновському монастирі пройшло наречення архімандритів Іларія Гаврилець в єпископа Свалявського, а Іакова Галандзовського в єпископа Дрогобичського.
Відсутність в Сваляві і Дрогобичі своїх єпископів - це сама велика проблема сучасної УПЦ.
Відсутність в Сваляві і Дрогобичі своїх єпископів - це сама велика проблема сучасної УПЦ.
Архимандріт Серафім Панкратов про наших боляще-блажених архіпастирів:
«БЛАЖЕН СИНОД УПЦ
Блаженны вы, что можете закрыться в резиденциях от мирской суеты и даже от самОй объективной реальности, ибо в ней - многая печаль.
Особо блаженны те из вас, кто не ведёт блогов в соцсетях, но блаженны и те, кто такие блоги имеет, потому что у вас есть те, кто эти блоги ведёт за вас, публикует ваши проповеди, удаляет агрессивные комментарии и отправляет в бан критиков и хейтеров. А блаженство в том, чтобы коменты хейтеров не читать и не знать, какую реакцию вызывают в обществе решения ваши.
Блаженны вы, что вам не приходилось слышать от официальных лиц свидетельства о НЕ массовых, но совершенно конкретных случаях коллаборационизма со стороны некоторых священников УПЦ на оккупированных территориях. Да, в неведении порой заключено блаженство. Даже мне, провинциальному священнику, известен совершенно конкретный случай предательства со стороны священнослужителя УПЦ (но было это не в нашей епархии). Мне рассказал о нем хорошо и давно знакомый собрат, служивший в большом посёлке, которого больше нет - он был стерт с лица земли артилерией рф, а храм, в котором он служил, сгорел. Вот его слова: "Убиты большинство моих прихожан, убиты ВСЕ мои друзья. Я боюсь его встретить (он говорил о том предателе), я реально боюсь, что не смогу сдержаться и задушу его". Блаженны вы, что не можете заглянуть в его глаза и увидеть, что это слишком серьёзно и что вам неведомо, в чем именно было предательство. Но блаженнее считать, что герои все, коллаборантов нет.
Блажен митрополит Павел, ибо кто сравнится по популярности с ним? Слово его со властию – речет и до вечера мрут враги его. Как говорят, Шоу маст гоу он.
Благословен Елисей, ибо благословен пастырь, призывающий Бога в помощь тем, кто режет овец его, одежды его в крови овец его. Блаженны Елисей и Иосиф, ибо за труды праведные уготован покой им. Но не герои – оставили епархии свои.
Блаженны вы, что не можете видеть, что немало тех воинов-прихожан УПЦ, о духовных нуждах которых вы позаботились и упомянули в Заяві, предпочитают умалчивать о том, что они наши прихожане, дабы избежать неприятных разговоров. Один священник однажды приехал к сыну, воевавшему в АТО и увидел, что тот боится признаться своим сослуживцам, что отец - священник УПЦ (еще тогда совершенно самостоятельной и независимой). После этого он потерял сон, да и перешёл в ПЦУ. Блаженны вы, что у вас нет детей-военных, вы же монахи. Конечно, у вас есть очень много детей духовных, но именно духовность вашей связи с ними оберегает вас от подобных неприятных открытий. Мудрость - в мысли, что этот Синод приблизит выделение квот на капелланство в ЗСУ.
Блаженны вы, что на соборных богослужениях с вашим участием всегда много народа и вам не приходится наблюдать, как конкретные, знакомые вам люди покидают навсегда нашу Церковь, как от неё отвращаются люди малоцерковные, как пустеют храмы.
Блаженны вы, что не могли слышать, как степенные, сдержанные священники произносят слова тайные, непечатные, после знакомства с результатами Синода и Заявою и что вам неведомо число таковых. Блаженны вы, что не можете видеть тот стыд, то замешательство, которые переживали в связи с вашим прошлым молчанием (например в отношении рпц и патриарха Кирилла, да и не только), бесконечно обтекаемыми формулировками и вашими нынешними решениями очень многие ваши прихожане. Блаженны вы, что не можете видеть замешательство другой, ещё более многочисленной части вашей паствы, которая искренне недоумевает, почему так много агрессии со стороны общества в их сторону и в сторону их Церкви. Блаженны те из вас, кто пытался их убеждать, что причина этой агрессии только в том "что мир во зле лежит" и "мир вас ненавидит, потому что вы не от мира", только в этом и больше ни в чем, что никакой вашей вины и нашей Церкви в этом нет.
Хорошо быть убежденным в том, что если умалчивать о проблемах в жизни Церкви и публично их отрицать, то это – лучшая миссионерская стратегия, она - всей Церкви на пользу и славу.
«БЛАЖЕН СИНОД УПЦ
Блаженны вы, что можете закрыться в резиденциях от мирской суеты и даже от самОй объективной реальности, ибо в ней - многая печаль.
Особо блаженны те из вас, кто не ведёт блогов в соцсетях, но блаженны и те, кто такие блоги имеет, потому что у вас есть те, кто эти блоги ведёт за вас, публикует ваши проповеди, удаляет агрессивные комментарии и отправляет в бан критиков и хейтеров. А блаженство в том, чтобы коменты хейтеров не читать и не знать, какую реакцию вызывают в обществе решения ваши.
Блаженны вы, что вам не приходилось слышать от официальных лиц свидетельства о НЕ массовых, но совершенно конкретных случаях коллаборационизма со стороны некоторых священников УПЦ на оккупированных территориях. Да, в неведении порой заключено блаженство. Даже мне, провинциальному священнику, известен совершенно конкретный случай предательства со стороны священнослужителя УПЦ (но было это не в нашей епархии). Мне рассказал о нем хорошо и давно знакомый собрат, служивший в большом посёлке, которого больше нет - он был стерт с лица земли артилерией рф, а храм, в котором он служил, сгорел. Вот его слова: "Убиты большинство моих прихожан, убиты ВСЕ мои друзья. Я боюсь его встретить (он говорил о том предателе), я реально боюсь, что не смогу сдержаться и задушу его". Блаженны вы, что не можете заглянуть в его глаза и увидеть, что это слишком серьёзно и что вам неведомо, в чем именно было предательство. Но блаженнее считать, что герои все, коллаборантов нет.
Блажен митрополит Павел, ибо кто сравнится по популярности с ним? Слово его со властию – речет и до вечера мрут враги его. Как говорят, Шоу маст гоу он.
Благословен Елисей, ибо благословен пастырь, призывающий Бога в помощь тем, кто режет овец его, одежды его в крови овец его. Блаженны Елисей и Иосиф, ибо за труды праведные уготован покой им. Но не герои – оставили епархии свои.
Блаженны вы, что не можете видеть, что немало тех воинов-прихожан УПЦ, о духовных нуждах которых вы позаботились и упомянули в Заяві, предпочитают умалчивать о том, что они наши прихожане, дабы избежать неприятных разговоров. Один священник однажды приехал к сыну, воевавшему в АТО и увидел, что тот боится признаться своим сослуживцам, что отец - священник УПЦ (еще тогда совершенно самостоятельной и независимой). После этого он потерял сон, да и перешёл в ПЦУ. Блаженны вы, что у вас нет детей-военных, вы же монахи. Конечно, у вас есть очень много детей духовных, но именно духовность вашей связи с ними оберегает вас от подобных неприятных открытий. Мудрость - в мысли, что этот Синод приблизит выделение квот на капелланство в ЗСУ.
Блаженны вы, что на соборных богослужениях с вашим участием всегда много народа и вам не приходится наблюдать, как конкретные, знакомые вам люди покидают навсегда нашу Церковь, как от неё отвращаются люди малоцерковные, как пустеют храмы.
Блаженны вы, что не могли слышать, как степенные, сдержанные священники произносят слова тайные, непечатные, после знакомства с результатами Синода и Заявою и что вам неведомо число таковых. Блаженны вы, что не можете видеть тот стыд, то замешательство, которые переживали в связи с вашим прошлым молчанием (например в отношении рпц и патриарха Кирилла, да и не только), бесконечно обтекаемыми формулировками и вашими нынешними решениями очень многие ваши прихожане. Блаженны вы, что не можете видеть замешательство другой, ещё более многочисленной части вашей паствы, которая искренне недоумевает, почему так много агрессии со стороны общества в их сторону и в сторону их Церкви. Блаженны те из вас, кто пытался их убеждать, что причина этой агрессии только в том "что мир во зле лежит" и "мир вас ненавидит, потому что вы не от мира", только в этом и больше ни в чем, что никакой вашей вины и нашей Церкви в этом нет.
Хорошо быть убежденным в том, что если умалчивать о проблемах в жизни Церкви и публично их отрицать, то это – лучшая миссионерская стратегия, она - всей Церкви на пользу и славу.
И что епископам не стоит публично признавать свои ошибки, надо просто отрицать их или упорно о них молчать, пройдет время – и все забудут о них.
Блаженство не ведать, что эти решения поставили в ещё более неудобную позицию тех госслужащих, которые, рискуя своей репутацией, а может и карьерой, возвышали голос в защиту УПЦ и выступали против ее запрета и захватов храмов.
Блаженны вы, что не вас выкидывают из храмов, а ваших священников с их прихожанами, иначе вам пришлось быть более осмотрительными в своих формулировках и более решительными в некоторых болезненных, но необходимых решениях. Вы говорите о гонениях, но гонят не вас. После этого Синода будет новая волна. Виноград едите вы, а у ваших «детей» на зубах оскомина.»
Блаженство не ведать, что эти решения поставили в ещё более неудобную позицию тех госслужащих, которые, рискуя своей репутацией, а может и карьерой, возвышали голос в защиту УПЦ и выступали против ее запрета и захватов храмов.
Блаженны вы, что не вас выкидывают из храмов, а ваших священников с их прихожанами, иначе вам пришлось быть более осмотрительными в своих формулировках и более решительными в некоторых болезненных, но необходимых решениях. Вы говорите о гонениях, но гонят не вас. После этого Синода будет новая волна. Виноград едите вы, а у ваших «детей» на зубах оскомина.»
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Наші єпископи кладуть собі під ноги орлєци. Орлєць - це такий круглий килимок з зображенням орла, як символа єпископської влади: чесної, благородної, апостольської. Єпископські служки, іподіякони, як намагнічені, бігають за єпископом по храму, щоб, де він не зупинився, обов‘язково під його ногами вже лежав орлець.
На сьогодні єпископи перетворилися на інших орлів - злих, голодних, пихатих, прагнучих крові і м‘яса оборотнів в рясах.
Як на цьому відео.
Не знаю, чи зможе Церква вижити з такими хижими стерв‘ятниками, які розривають Тіло Христове на шматки і давно зреклися Христа.
Боже, збережи нас!
На сьогодні єпископи перетворилися на інших орлів - злих, голодних, пихатих, прагнучих крові і м‘яса оборотнів в рясах.
Як на цьому відео.
Не знаю, чи зможе Церква вижити з такими хижими стерв‘ятниками, які розривають Тіло Христове на шматки і давно зреклися Христа.
Боже, збережи нас!
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
І про російський «православний» телефекал «Царьград».
Обережно, не загадьтеся!
Обережно, не загадьтеся!
Протоієрей Ігор Ковровський питає:
«А ЧИ БУВ ХЛОПЧИК?
(Неупереджений погляд упередженої особи)
Зазначу наперед: я – особа упереджена, оскільки є кліриком УПЦ. Наскільки неупереджений мій погляд, судити читачеві.
А мова піде про повну незалежність і самостійність УПЦ, як це представлено в Статуті про управління. До речі, що таке статут, я знаю. Але статут ПРО щось – це такий собі юридичний нонсенс: статут є нормотворчим документом організації; у ньому говориться про її структуру і механізми функціонування, а не лише про управління нею.
Отже, як свідчить практика (і підказує довідник з ділової української мови), постанова як спільна ухвала повинна складатися, принаймні, з двох частин – констатувальної та ухвалювальної (розпорядчої). У першій частині дається оцінка ситуації, що спонукала до прийняття відповідного рішення, зазначаються причини прийняття ухвали, а також (якщо у цьому є потреба) дається посилання на конкретний правовий акт вищої інстанції. У частині ухвалення подається перелік запропонованих заходів, за необхідності визначаються виконавець і термін виконання. Іноді цей порядок може трохи змінюватися: у кожному пункті ухвали може бути присутня констатувальна частина – опис обставин, які спонукали до прийняття саме цього рішення. Однак, яку б форму не використали у постанові, розпорядча частина повинна бути чіткою і зрозумілою: що потрібно зробити!
Тож спробуємо проаналізувати Постанову Собору Української Православної Церкви від 27 травня 2022 року, виходячи саме з визначеної вище позиції. Точніше, не всю Постанову, а лише той її пункт, що стосується внесення змін до Статуту про управління Української Православної Церкви.
Заздалегідь зазначу, що ухвала колегіального органу, яким є Собор, підписується щонайменше головою і секретарем. У відкритому доступі такого документа я не знайшов, тому скористаємося текстом Постанови, який був оприлюднений на офіційному сайті УПЦ (https://news.church.ua/2022/05/27/postanova-soboru-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-vid-27-travnya-2022-roku/).
Більшість вірян не були учасниками Собору і не можуть свідчити як очевидці про ті баталії навколо питання про статус Церкви, які розгорталися біля мікрофону. Подейкують, що прихильники «єдінонєдєлімості» на чолі з відомим «козацьким» митрополитом мало не захопили трибуну, не даючи можливості опонентам висловити свою позицію. А «протодиякон всія України» ледь не після кожного виступу зривався зі свого насидженого місця серед білих клобуків (ну чим тобі не папський легат), щоб уставити своє слово, а то й пригримнути на непокірних владик. Проте Предстоятель проявив твердість, і рішення прийняли.
Читаємо:
4. Собор ухвалив відповідні доповнення і зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви.
Тут варто зробити невелику ремарку: щоб там не обговорювалося на форумі чи в кулуарах, які б пропозиції не вносилися протягом дискусії – у правовому відношенні силу має лише прикінцевий документ. У нашому випадку – Постанова Собору. Лише те, що написано в цьому документі, є справжнім рішенням Церкви і ніхто, одноосібно чи групою, не має повноважень до нього щось внести.
Тож глянемо прискіпливіше на ухвалені зміни і доповнення.
Отже, «старий» Статут говорить: Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої. Тобто, здавалося б, що ще можна додати, щоб оголосити повну самостійність і незалежність УПЦ. Мабуть, додати слово «повністю». Іронізую. Повна незалежність і самостійність є в автокефальної Церкви. Тому (і це, вважаю, логічно) потрібно було внести до Статуту таке положення, якщо хотіли засвідчити повну незалежність. Чи внесли?
Згідно зі «старим» Статутом (Собор проходив під час дії саме «старого» Статуту), Cобор ухвалює Статут, а також вносить до нього доповнення та зміни. Хвилинку: лише Собор наділений повноваженнями схвалити Статут і внести до нього зміни.
«А ЧИ БУВ ХЛОПЧИК?
(Неупереджений погляд упередженої особи)
Зазначу наперед: я – особа упереджена, оскільки є кліриком УПЦ. Наскільки неупереджений мій погляд, судити читачеві.
А мова піде про повну незалежність і самостійність УПЦ, як це представлено в Статуті про управління. До речі, що таке статут, я знаю. Але статут ПРО щось – це такий собі юридичний нонсенс: статут є нормотворчим документом організації; у ньому говориться про її структуру і механізми функціонування, а не лише про управління нею.
Отже, як свідчить практика (і підказує довідник з ділової української мови), постанова як спільна ухвала повинна складатися, принаймні, з двох частин – констатувальної та ухвалювальної (розпорядчої). У першій частині дається оцінка ситуації, що спонукала до прийняття відповідного рішення, зазначаються причини прийняття ухвали, а також (якщо у цьому є потреба) дається посилання на конкретний правовий акт вищої інстанції. У частині ухвалення подається перелік запропонованих заходів, за необхідності визначаються виконавець і термін виконання. Іноді цей порядок може трохи змінюватися: у кожному пункті ухвали може бути присутня констатувальна частина – опис обставин, які спонукали до прийняття саме цього рішення. Однак, яку б форму не використали у постанові, розпорядча частина повинна бути чіткою і зрозумілою: що потрібно зробити!
Тож спробуємо проаналізувати Постанову Собору Української Православної Церкви від 27 травня 2022 року, виходячи саме з визначеної вище позиції. Точніше, не всю Постанову, а лише той її пункт, що стосується внесення змін до Статуту про управління Української Православної Церкви.
Заздалегідь зазначу, що ухвала колегіального органу, яким є Собор, підписується щонайменше головою і секретарем. У відкритому доступі такого документа я не знайшов, тому скористаємося текстом Постанови, який був оприлюднений на офіційному сайті УПЦ (https://news.church.ua/2022/05/27/postanova-soboru-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-vid-27-travnya-2022-roku/).
Більшість вірян не були учасниками Собору і не можуть свідчити як очевидці про ті баталії навколо питання про статус Церкви, які розгорталися біля мікрофону. Подейкують, що прихильники «єдінонєдєлімості» на чолі з відомим «козацьким» митрополитом мало не захопили трибуну, не даючи можливості опонентам висловити свою позицію. А «протодиякон всія України» ледь не після кожного виступу зривався зі свого насидженого місця серед білих клобуків (ну чим тобі не папський легат), щоб уставити своє слово, а то й пригримнути на непокірних владик. Проте Предстоятель проявив твердість, і рішення прийняли.
Читаємо:
4. Собор ухвалив відповідні доповнення і зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви.
Тут варто зробити невелику ремарку: щоб там не обговорювалося на форумі чи в кулуарах, які б пропозиції не вносилися протягом дискусії – у правовому відношенні силу має лише прикінцевий документ. У нашому випадку – Постанова Собору. Лише те, що написано в цьому документі, є справжнім рішенням Церкви і ніхто, одноосібно чи групою, не має повноважень до нього щось внести.
Тож глянемо прискіпливіше на ухвалені зміни і доповнення.
Отже, «старий» Статут говорить: Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої. Тобто, здавалося б, що ще можна додати, щоб оголосити повну самостійність і незалежність УПЦ. Мабуть, додати слово «повністю». Іронізую. Повна незалежність і самостійність є в автокефальної Церкви. Тому (і це, вважаю, логічно) потрібно було внести до Статуту таке положення, якщо хотіли засвідчити повну незалежність. Чи внесли?
Згідно зі «старим» Статутом (Собор проходив під час дії саме «старого» Статуту), Cобор ухвалює Статут, а також вносить до нього доповнення та зміни. Хвилинку: лише Собор наділений повноваженнями схвалити Статут і внести до нього зміни.
Тоді логічним було б рішення Священного Синоду щодо створення групи для підготовки і редагування можливих змін і доповнень до Статуту, затвердження таких правок на Синоді й далі на Соборі. Хотілося б вірити! Та результати останнього Синоду показують нам зовсім протилежне.
Та є ще одна причина. Не хотілося б, щоб саме вона стала найбільш вірогідною. Як говорив колись журналістам нині покійний відомий діяч однієї з одіозних партій у Верховній Раді Михайло Чечетов: «Оцените красоту игры. Мы их развели, как котят». Не хотілося б…
Підбиваючи підсумок
Після Собору усі ми були на піднесенні: бачили, що Церква прагне змін, очищується від нашарувань «скрєпної» духовності, стає на шлях канонічної автокефалії. Одні говорили, що це перший крок, за яким підуть інші, не менш вагомі. Інші зазначали, що це рішення є вже «технічною автокефалією». Розглядалися шляхи реалізації такої незалежності в окремих діях, що притаманні автокефальній церкві: мироваріння, пасторська опіка діаспори тощо. Прогнозувалися кроки до єднання Православ’я в Україні, відновлення спілкування з іншими Церквами. Врешті, була зустріч у Софії з «Декларацією порозуміння». Перспективи, сподівання… Лише зрідка чулося: «Коли ж опублікують новий Статут? Чому й досі немає нової редакції Статуту?» Проте, це було для нас не важливим. А дарма…
«Та чи був хлопчик-то, може хлопчика-то й не було?» – висловлює сумнів один з героїв роману Максима Горького «Життя Клима Самгіна», коли починає сумніватися у словах Клима про те, що якийсь хлопчик потонув, провалившись під лід, коли катався на ковзанах. Можливо Клим просто вигадав цю дитину, оскільки знаходився у стресовому стані?
«А чи був хлопчик?» – говоримо ми, коли намагаємося висловити свій сумнів у чомусь.
А чи було рішення Собору щодо Статуту? Напевне, ніяких рішень і не було?..»
Відповідаю: хлопчика не було. УПЦ була є і буде частиною московського патріархату.
Та є ще одна причина. Не хотілося б, щоб саме вона стала найбільш вірогідною. Як говорив колись журналістам нині покійний відомий діяч однієї з одіозних партій у Верховній Раді Михайло Чечетов: «Оцените красоту игры. Мы их развели, как котят». Не хотілося б…
Підбиваючи підсумок
Після Собору усі ми були на піднесенні: бачили, що Церква прагне змін, очищується від нашарувань «скрєпної» духовності, стає на шлях канонічної автокефалії. Одні говорили, що це перший крок, за яким підуть інші, не менш вагомі. Інші зазначали, що це рішення є вже «технічною автокефалією». Розглядалися шляхи реалізації такої незалежності в окремих діях, що притаманні автокефальній церкві: мироваріння, пасторська опіка діаспори тощо. Прогнозувалися кроки до єднання Православ’я в Україні, відновлення спілкування з іншими Церквами. Врешті, була зустріч у Софії з «Декларацією порозуміння». Перспективи, сподівання… Лише зрідка чулося: «Коли ж опублікують новий Статут? Чому й досі немає нової редакції Статуту?» Проте, це було для нас не важливим. А дарма…
«Та чи був хлопчик-то, може хлопчика-то й не було?» – висловлює сумнів один з героїв роману Максима Горького «Життя Клима Самгіна», коли починає сумніватися у словах Клима про те, що якийсь хлопчик потонув, провалившись під лід, коли катався на ковзанах. Можливо Клим просто вигадав цю дитину, оскільки знаходився у стресовому стані?
«А чи був хлопчик?» – говоримо ми, коли намагаємося висловити свій сумнів у чомусь.
А чи було рішення Собору щодо Статуту? Напевне, ніяких рішень і не було?..»
Відповідаю: хлопчика не було. УПЦ була є і буде частиною московського патріархату.
Петиція про підтримку зконопроєкту про заборону УПЦ та про розірвання всіх договорів оренди між державою і парафіями УПЦ (таких багато і це не тільки лаври) набрав необхідні 25000 голосів і відправляється на розгляд Президента.
Пора включати «стариє пєсні о главном» - о гонєніях. Митрополит Іонафан Єлецьких на цьому спеціалізується. Попитайте в нього.
Пора включати «стариє пєсні о главном» - о гонєніях. Митрополит Іонафан Єлецьких на цьому спеціалізується. Попитайте в нього.
Служба Божа України знов з обшуками.
«СБУ знайшла в об’єктах УПЦ МП на Тернопільщині та Прикарпатті пропагандистські матеріали, що заперечують існування України
Співробітники СБУ та Нацполіції знайшли велику кількість антиукраїнських матеріалів під час безпекових заходів на території Почаївської духовної семінарії та Івано-Франківської єпархії УПЦ (МП).
Зокрема, СБУ виявила літературу, в якій заперечується існування українського народу, його мови, а також саме право України на державність, і, навпаки, наголошується, що це нібито штучно створена держава.
Також Служба безпеки знайшла брошури та книжки ксенофобського і ненависницького змісту з образливими вигадками про інші національності та релігії.
Більшість літератури – авторства російських діячів за видавництва російських друкарень.
Крім того, СБУ вивчає походження зразків символіки «великого войска Донского», яку виявили в одному з підсобних приміщень Івано-Франківської єпархії УПЦ (МП). Зокрема, йдеться про шеврони цього незаконного збройного формування, яке у 2014 році допомогло рашистам окупувати частину Донецької та Луганської областей.
Усі ці речові докази є підставою для відкриття двох кримінальних проваджень за 161 статтею Кримінального кодексу України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками). Наразі всі вони направлені на відповідні незалежні експертизи.
За результатами цих досліджень будуть вживатися подальші процесуальні дії.
Наголошуємо, що у своїй діяльності СБУ дотримується принципу неупередженості до діяльності будь-якої релігійної конфесії та поважає право кожного громадянина на свободу світогляду і віросповідання, як це визначено Конституцією України.»
Ну, нікак нє ожідалі!..
«СБУ знайшла в об’єктах УПЦ МП на Тернопільщині та Прикарпатті пропагандистські матеріали, що заперечують існування України
Співробітники СБУ та Нацполіції знайшли велику кількість антиукраїнських матеріалів під час безпекових заходів на території Почаївської духовної семінарії та Івано-Франківської єпархії УПЦ (МП).
Зокрема, СБУ виявила літературу, в якій заперечується існування українського народу, його мови, а також саме право України на державність, і, навпаки, наголошується, що це нібито штучно створена держава.
Також Служба безпеки знайшла брошури та книжки ксенофобського і ненависницького змісту з образливими вигадками про інші національності та релігії.
Більшість літератури – авторства російських діячів за видавництва російських друкарень.
Крім того, СБУ вивчає походження зразків символіки «великого войска Донского», яку виявили в одному з підсобних приміщень Івано-Франківської єпархії УПЦ (МП). Зокрема, йдеться про шеврони цього незаконного збройного формування, яке у 2014 році допомогло рашистам окупувати частину Донецької та Луганської областей.
Усі ці речові докази є підставою для відкриття двох кримінальних проваджень за 161 статтею Кримінального кодексу України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками). Наразі всі вони направлені на відповідні незалежні експертизи.
За результатами цих досліджень будуть вживатися подальші процесуальні дії.
Наголошуємо, що у своїй діяльності СБУ дотримується принципу неупередженості до діяльності будь-якої релігійної конфесії та поважає право кожного громадянина на свободу світогляду і віросповідання, як це визначено Конституцією України.»
Ну, нікак нє ожідалі!..