Replica - Sonata Arctica
https://youtu.be/E4yjpT8dkLw?si=cR_YMGwTy8QZj-qY
Це одна з моїх улюблених пісень, ще з часів школи, пізніше - Академії, ще пізніше - служби та, звісно, війни. Коли я почув її перший раз, я навіть англійської мови нормально не розумів, про що пісня, скажімо так - не зовсім здогадувався. Хто ж знав, що я (як і тисячі інших хлопців та дівчат) ніби дійсно стану головним героєм цієї чудової та, ніби, пророцької пісні для багатьох пісні.
На мою думку, основна ідея цього прекрасного твору – це історія про чоловіка, що пережив важкий та надзвичайно травматичний досвід - "війну". Він повернувся "додому", але вже зовсім іншим, він відчуває безкінечну внутрішню порожнечу. Він бачить себе "реплікою" – копією колишньої особистості, бо не впізнає власне "я" та навіть втрачає віру в навколишню реальність.
Втрата ідентичності: головний герой говорить про те, що він "репліка", "порожня оболонка", ніби в ньому вже немає справжньої сутності. Це натяк на глибокий емоційнно - психологічний розлад, коли людина повертається з того місця чи стану, який її майже зламав або докорінно змінив.
Травма й відчуження: він згадує минуле "до війни", натякає на те, яким він був раніше, і розуміє, що тепер повністтю втратив зв’язок зі старим "Я". Через це герой почувається самотнім, непотрібним, бо не певен, чи його ще приймуть та взагалі, чи памятають його.
Спроба почати спочатку: з’являються рядки про "чистий аркуш" або "нове життя, щоб заповнити порожнечу", проте він не може стерти спогади та біль, а також питає, чи його кохані та близькі люди залишаться поруч із ним.
Сумнів у реальності: сама фраза "Nothing’s what it seems to be" "Ніщо не виглядає таким, як є", говорить про розгубленість, "зламане" сприйняття світу, страх бути покинутим та невизнаним, невпізнаним та зламаним.
Проблеми з пам’яттю та спотворене сприйняття часу та простору: натяки на те, що він не пам’ятає свого імені чи подій. Він згадує "last December", "Christmas Eve I can’t remember", наче його спогади стерті або розірвані. Це показує фрагментованість його спогадів. Час для героя "розсипався" на уламки. Тому почуття реальності розмите, минуле й теперішнє змішані, він не може повернутись ні в один з цих "просторів" повноцінно.
Пошук сенсу: герой намагається збагнути, для чого він воював і повернувся, але почувається чужинцем всюди, навіть дома.
Самотність і біль: повернувшись із травмами, відсутністтю почуттів та "сталевим серцем", він усвідомлює, що не може знову жити, як раніше, і сумнівається, чи зможуть взагалі його колись прийняти.
Намагання "злитися" з оточенням: герой каже: "It's easier when you don't see me, standing on my own two feet". Це натяк, що йому легше бути непоміченим, "неживим", аби не доводилося пояснювати свої травми. Він, можливо, й не шукає розуміння, бо сам ще не усвідомив, ким став.
Символ "сталевого серця" та його невразливість: у тексті йдеться про "heart of steel", яке "the kind them bullets cannot see". З одного боку, це прямий натяк на те, що героя неможливо вбити: "кулі його не беруть". Але насправді це символ глибинної емоційної ізоляції. Його серце стало настільки "твердим", що тепер туди не проходять не лише кулі, а й просто почуття. Таким чином "сталеве серце" — це такий собі щит: герой невразливий ззовні, бо не відчуває нічого, крім болю і самотності.
Відчуття провини та "зайвості": попри те, що він "виграв війну", є тривожний підтекст: "I won the war, and now I'm behind your door", – він відчуває провину за те, що повернувся таким, і не впевнений, чи це "повернення" є благою звісткою. Тобто символічно герой каже: "Так, я вижив, але яким коштом та навіщо?".
Усе це в комплексі створює реальний образ людини, яка повертається з війни і відчуває себе просто "підробкою" або "реплікою" колишнього себе, не знаючи, чи зможе знову стати цілісною особистістю і чи знайде опору в близьких.
Це історія про втрату й пошук власної сутності, а також про страх, що тебе не зрозуміють, ніколи не приймуть назад таким яким ти став не по своїй волі...
Американський піхотинець
https://youtu.be/E4yjpT8dkLw?si=cR_YMGwTy8QZj-qY
Це одна з моїх улюблених пісень, ще з часів школи, пізніше - Академії, ще пізніше - служби та, звісно, війни. Коли я почув її перший раз, я навіть англійської мови нормально не розумів, про що пісня, скажімо так - не зовсім здогадувався. Хто ж знав, що я (як і тисячі інших хлопців та дівчат) ніби дійсно стану головним героєм цієї чудової та, ніби, пророцької пісні для багатьох пісні.
На мою думку, основна ідея цього прекрасного твору – це історія про чоловіка, що пережив важкий та надзвичайно травматичний досвід - "війну". Він повернувся "додому", але вже зовсім іншим, він відчуває безкінечну внутрішню порожнечу. Він бачить себе "реплікою" – копією колишньої особистості, бо не впізнає власне "я" та навіть втрачає віру в навколишню реальність.
Втрата ідентичності: головний герой говорить про те, що він "репліка", "порожня оболонка", ніби в ньому вже немає справжньої сутності. Це натяк на глибокий емоційнно - психологічний розлад, коли людина повертається з того місця чи стану, який її майже зламав або докорінно змінив.
Травма й відчуження: він згадує минуле "до війни", натякає на те, яким він був раніше, і розуміє, що тепер повністтю втратив зв’язок зі старим "Я". Через це герой почувається самотнім, непотрібним, бо не певен, чи його ще приймуть та взагалі, чи памятають його.
Спроба почати спочатку: з’являються рядки про "чистий аркуш" або "нове життя, щоб заповнити порожнечу", проте він не може стерти спогади та біль, а також питає, чи його кохані та близькі люди залишаться поруч із ним.
Сумнів у реальності: сама фраза "Nothing’s what it seems to be" "Ніщо не виглядає таким, як є", говорить про розгубленість, "зламане" сприйняття світу, страх бути покинутим та невизнаним, невпізнаним та зламаним.
Проблеми з пам’яттю та спотворене сприйняття часу та простору: натяки на те, що він не пам’ятає свого імені чи подій. Він згадує "last December", "Christmas Eve I can’t remember", наче його спогади стерті або розірвані. Це показує фрагментованість його спогадів. Час для героя "розсипався" на уламки. Тому почуття реальності розмите, минуле й теперішнє змішані, він не може повернутись ні в один з цих "просторів" повноцінно.
Пошук сенсу: герой намагається збагнути, для чого він воював і повернувся, але почувається чужинцем всюди, навіть дома.
Самотність і біль: повернувшись із травмами, відсутністтю почуттів та "сталевим серцем", він усвідомлює, що не може знову жити, як раніше, і сумнівається, чи зможуть взагалі його колись прийняти.
Намагання "злитися" з оточенням: герой каже: "It's easier when you don't see me, standing on my own two feet". Це натяк, що йому легше бути непоміченим, "неживим", аби не доводилося пояснювати свої травми. Він, можливо, й не шукає розуміння, бо сам ще не усвідомив, ким став.
Символ "сталевого серця" та його невразливість: у тексті йдеться про "heart of steel", яке "the kind them bullets cannot see". З одного боку, це прямий натяк на те, що героя неможливо вбити: "кулі його не беруть". Але насправді це символ глибинної емоційної ізоляції. Його серце стало настільки "твердим", що тепер туди не проходять не лише кулі, а й просто почуття. Таким чином "сталеве серце" — це такий собі щит: герой невразливий ззовні, бо не відчуває нічого, крім болю і самотності.
Відчуття провини та "зайвості": попри те, що він "виграв війну", є тривожний підтекст: "I won the war, and now I'm behind your door", – він відчуває провину за те, що повернувся таким, і не впевнений, чи це "повернення" є благою звісткою. Тобто символічно герой каже: "Так, я вижив, але яким коштом та навіщо?".
Усе це в комплексі створює реальний образ людини, яка повертається з війни і відчуває себе просто "підробкою" або "реплікою" колишнього себе, не знаючи, чи зможе знову стати цілісною особистістю і чи знайде опору в близьких.
Це історія про втрату й пошук власної сутності, а також про страх, що тебе не зрозуміють, ніколи не приймуть назад таким яким ти став не по своїй волі...
Американський піхотинець
YouTube
Sonata Arctica - Replica
I'm home again, I won the war, and now I am behind
your door. I tried so hard to obey the law, see the
meaning of it all. Remember me? Before the war.
I'm the man who lived next door. Long ago...
As you can see, when you look at me, I'm pieces of
what…
your door. I tried so hard to obey the law, see the
meaning of it all. Remember me? Before the war.
I'm the man who lived next door. Long ago...
As you can see, when you look at me, I'm pieces of
what…
Ось вам фото того, як Грант знайомився з морем. Він перший раз його побачив цією зимою.
Якщо маєте бажання, а головне, можливість, то можете передати йому або мені "смаколик" через buymeacoffee - тільки пишіть кому і що. А ми вже вирішимо на що і куди саме витратити "каву". Це, звісно, якщо маєте змогу та бажання.
А можете, просто, якесь повідомлення відправити зі словами підтримки, це теж важливо. Або прокоментувати тексти які викладаються ось тут на сторінці.
https://www.buymeacoffee.com/infantryman
На каналі ніколи не було реклами, "замовних" постів, спінів-слотів та іншого трешу і не буде. Дякую всім небайдужим.
Американський піхотинець
Якщо маєте бажання, а головне, можливість, то можете передати йому або мені "смаколик" через buymeacoffee - тільки пишіть кому і що. А ми вже вирішимо на що і куди саме витратити "каву". Це, звісно, якщо маєте змогу та бажання.
А можете, просто, якесь повідомлення відправити зі словами підтримки, це теж важливо. Або прокоментувати тексти які викладаються ось тут на сторінці.
https://www.buymeacoffee.com/infantryman
На каналі ніколи не було реклами, "замовних" постів, спінів-слотів та іншого трешу і не буде. Дякую всім небайдужим.
Американський піхотинець
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Хлопці, хто з вас? Зізнавайтеся!
...і побіг до розйобаної срусні лутати зброю, бк, засоби зв'язку та інші важливі речі...
Американський піхотинець
...і побіг до розйобаної срусні лутати зброю, бк, засоби зв'язку та інші важливі речі...
Американський піхотинець
Ти сидиш в ТЦ, тримаєш доньку на колінах…
Добрі люди дають тобі 6 дронів і ти приїжджаєш ввечері в Київ і на радощах що можеш заночувати вдома, побачити дітей, провести з ними добу, отримати дрони і повернутися не с пустими руками. Ти радієш, бо забезпечиш своїх пілотів і убезпечиш нашу піхоту на СП.
І ось вранці тебе будить дзвінок і твій сержант каже : "СанСанич 200." СанСанич який з нами майже з самого початку, більше двох років разом. СПшки в -15 та в спеку+40, разом штурми, евакуації , разом пораненні, разом в одній операційній на сусідніх столах, разом копання бліндажів , разом шашлик на свята, нагородження перед строєм, постійне його скиглення що там важко, але йшов, тримав позиції. Жодного разу не відмовився. Тягнув лямку попри все.
І ось ти дома, діти, сидиш в ТЦ, бо обіцяв зводити донечку на батут. Ти тут, а він лежить там, в посадці з уламком в серці. Ця картина в тебе перед очима, ти не помічаєш нічого і нікого навколо. Ти відчуваєш себе як остання наволочь, як зрадник, бо ти тут а він там , а забрати ми його не можемо, бо нема змоги зайти на ту позицію. Його мама дзвонить вже декілька раз і питає, чи все добре з Сашком, бо вже декілька днів з ним немає звʼязку , а ми змушені тупо брехати, казати, що все добре в той час коли знаємо, що він вже загинув. Змушені брехати , бо матері не пояснити, що ми не можемо зараз забрати тіло її сина бо там все заміновано, все проглядаєтся ворожими дронами і піти з групою зараз туди - це 80% верогідності що в групі будуть 200-ті та 300-ті. Тому ми чекаємо на дощ, щоб його вивезти, а вже потім повідомляти. І від цієї брехні ще важче і огидніше на душі.
Ти сидиш тут, а він там, лежить, і від цієї болі та незмоги його забрати вивертає душу наізнанку. Хочеться вити, але це не допоможе, емоції не доцільні, на це ти як командир не маєш права , і в той самий час донька питає : тато а ти мене любиш? І ти посміхаєшся киваєш головою і береш її на руки. А на душі в тебе таке- що легше дійти пішки до луни чим комусь це пояснити. Бо ти тут, а твій побратим там.
Відповідальність це важка ноша. Важча за будь який бронежилет. Командир взводу - це та єдина посада де ти хоч і офіцер, але живеш разом зі своїм особовим складом, з простими солдатами та сержантами, ти разом з ними в полі. Це посада де ти не відірваний від реалій окопів і де для тебе особовий склад це не прізвища на папері , як для старших командирів- для тебе це твої побратими з якими пройшла частина твого життя, це твоя друга родина. І тому загибель кожного свого бійця ти пропускаєш через себе. Ти маєш тримати стрій хоч це і важко , але ти мусиш це робити , бо за тобою люди, твої побратими. Хлопці теж тримають стрій, бо знають за що воюють, бо на нас бойові задачі, від виконання яких залежить життя нашої піхоти. Ми звикли до втрат, зовні не подаємо виду, але на душі …..
А потім все ж таки дзвониш мамі, бо вона мати героя і заслуговує на те, щоб з нею розмовляли, підтримали, а не просто стандартна відписка від бригади, шматок папірця ….. а знаєте як це повідомляти матері, що її син загинув ?! і чути в трубку таке, що в тебе кров холоне у венах.
Ти будеш особисто їхати на поховання, стояти біля труни, віддавати останню шану , бо він це заслужив і щоб мати бачила, що її син це не статистика , це втрата близької нам людини.
Раніше загибель побратимів було якось легше переносити . Зараз чим довше на війні, тим важче тримати цей удар. Але вибору немає. Війна триває. А наші сльозі та соплі по великому рахунку нікому не потрібні. Жалість та слабкість ні в кого не викликає поваги, а стійкість- так. Чоловічі сльози на хрен нікому не потрібні - так сам, як нам не потрібно щоб нас жаліли і казали : бідненьки ви наші …. Образ жертви - це не про нас.
Тому бʼємось далі...
СанСанич... Честь!
(с) Ротан Кримській
Американський піхотинець
Добрі люди дають тобі 6 дронів і ти приїжджаєш ввечері в Київ і на радощах що можеш заночувати вдома, побачити дітей, провести з ними добу, отримати дрони і повернутися не с пустими руками. Ти радієш, бо забезпечиш своїх пілотів і убезпечиш нашу піхоту на СП.
І ось вранці тебе будить дзвінок і твій сержант каже : "СанСанич 200." СанСанич який з нами майже з самого початку, більше двох років разом. СПшки в -15 та в спеку+40, разом штурми, евакуації , разом пораненні, разом в одній операційній на сусідніх столах, разом копання бліндажів , разом шашлик на свята, нагородження перед строєм, постійне його скиглення що там важко, але йшов, тримав позиції. Жодного разу не відмовився. Тягнув лямку попри все.
І ось ти дома, діти, сидиш в ТЦ, бо обіцяв зводити донечку на батут. Ти тут, а він лежить там, в посадці з уламком в серці. Ця картина в тебе перед очима, ти не помічаєш нічого і нікого навколо. Ти відчуваєш себе як остання наволочь, як зрадник, бо ти тут а він там , а забрати ми його не можемо, бо нема змоги зайти на ту позицію. Його мама дзвонить вже декілька раз і питає, чи все добре з Сашком, бо вже декілька днів з ним немає звʼязку , а ми змушені тупо брехати, казати, що все добре в той час коли знаємо, що він вже загинув. Змушені брехати , бо матері не пояснити, що ми не можемо зараз забрати тіло її сина бо там все заміновано, все проглядаєтся ворожими дронами і піти з групою зараз туди - це 80% верогідності що в групі будуть 200-ті та 300-ті. Тому ми чекаємо на дощ, щоб його вивезти, а вже потім повідомляти. І від цієї брехні ще важче і огидніше на душі.
Ти сидиш тут, а він там, лежить, і від цієї болі та незмоги його забрати вивертає душу наізнанку. Хочеться вити, але це не допоможе, емоції не доцільні, на це ти як командир не маєш права , і в той самий час донька питає : тато а ти мене любиш? І ти посміхаєшся киваєш головою і береш її на руки. А на душі в тебе таке- що легше дійти пішки до луни чим комусь це пояснити. Бо ти тут, а твій побратим там.
Відповідальність це важка ноша. Важча за будь який бронежилет. Командир взводу - це та єдина посада де ти хоч і офіцер, але живеш разом зі своїм особовим складом, з простими солдатами та сержантами, ти разом з ними в полі. Це посада де ти не відірваний від реалій окопів і де для тебе особовий склад це не прізвища на папері , як для старших командирів- для тебе це твої побратими з якими пройшла частина твого життя, це твоя друга родина. І тому загибель кожного свого бійця ти пропускаєш через себе. Ти маєш тримати стрій хоч це і важко , але ти мусиш це робити , бо за тобою люди, твої побратими. Хлопці теж тримають стрій, бо знають за що воюють, бо на нас бойові задачі, від виконання яких залежить життя нашої піхоти. Ми звикли до втрат, зовні не подаємо виду, але на душі …..
А потім все ж таки дзвониш мамі, бо вона мати героя і заслуговує на те, щоб з нею розмовляли, підтримали, а не просто стандартна відписка від бригади, шматок папірця ….. а знаєте як це повідомляти матері, що її син загинув ?! і чути в трубку таке, що в тебе кров холоне у венах.
Ти будеш особисто їхати на поховання, стояти біля труни, віддавати останню шану , бо він це заслужив і щоб мати бачила, що її син це не статистика , це втрата близької нам людини.
Раніше загибель побратимів було якось легше переносити . Зараз чим довше на війні, тим важче тримати цей удар. Але вибору немає. Війна триває. А наші сльозі та соплі по великому рахунку нікому не потрібні. Жалість та слабкість ні в кого не викликає поваги, а стійкість- так. Чоловічі сльози на хрен нікому не потрібні - так сам, як нам не потрібно щоб нас жаліли і казали : бідненьки ви наші …. Образ жертви - це не про нас.
Тому бʼємось далі...
СанСанич... Честь!
(с) Ротан Кримській
Американський піхотинець
https://youtu.be/h9N_f7T4CcE?si=gM9IPah20kC5DQ0f
Правильний підхід до своєї фізичної форми, тренування та розуміння важливості екіпіювання - це те, що рятує життя, здоров'я та поступово робить з вчорашнього цивільного професійного військового.
Американський піхотинець
Правильний підхід до своєї фізичної форми, тренування та розуміння важливості екіпіювання - це те, що рятує життя, здоров'я та поступово робить з вчорашнього цивільного професійного військового.
Американський піхотинець
YouTube
СПОРЯДЖЕННЯ ШТУРМОВИКА 3 ОШБР: з чим іде в бій воїн Третьої штурмової | Що за екіп?
Друг Ділан не використовує на своєму автоматі коліматорний приціл, проте завжди з собою носить іграшкового ведмедика. У новому випуску проекту «Що за екіп» знайомимо вас із спорядження бійця Третьої штурмової бригади. Окрім найнеобхіднішого обладнання штурмовика…
"Кожен раз, коли ми знищували тисячу жуків ціною загибелі одного Десантника, вони могли святкувати перемогу. Нам доводилось на власній шкірі відчувати, наскільки ефективним може бути тоталітарний комунізм, коли він використовується істотами, пристосованими до нього еволюцією.
Командири жуків турбувались про життя своїх солдатів не більше, ніж ми про свої набої. Але складні уроки війни нас, все ж, багато чому навчили. Із кожного бою виносились частинки найціннішого - досвіду. Цей досвід накопичувався, доповнювався, щоб потім у виді інструкцій, методичок і, навіть, доктрин розповсюджувати його по всьому Флоту."
Роберт Ґайлайн
"Зоряний десант"
P.S. Якщо ви досі не читали цю книгу, то будь ласка, знайдіть час та можливість зробити це.
Це одна з величезної кількості цитат, які прекрасно ілюструють війну, яку веде народ України проти країни-підара, та її народу - гною. Просто замініть слово "жуки" на русню, кацапів, підарів і все стане на свої місця.
Американський піхотинець
Командири жуків турбувались про життя своїх солдатів не більше, ніж ми про свої набої. Але складні уроки війни нас, все ж, багато чому навчили. Із кожного бою виносились частинки найціннішого - досвіду. Цей досвід накопичувався, доповнювався, щоб потім у виді інструкцій, методичок і, навіть, доктрин розповсюджувати його по всьому Флоту."
Роберт Ґайлайн
"Зоряний десант"
P.S. Якщо ви досі не читали цю книгу, то будь ласка, знайдіть час та можливість зробити це.
Це одна з величезної кількості цитат, які прекрасно ілюструють війну, яку веде народ України проти країни-підара, та її народу - гною. Просто замініть слово "жуки" на русню, кацапів, підарів і все стане на свої місця.
Американський піхотинець
Привіт! Ми - прикордонники Одеського загону та маємо крутий івент на цю неділю)
О 12:00 пропонуємо зустрітись та поговорити. У затишній атмосфері кожен матиме можливість поспілкуватись з бійцями загону, задати питання, які цікавлять, як формально так і особисто.
Дата: 9 лютого
Час: 12:00
Локація: місто Одеса, Приморський район, локацію надішлемо в особисті за день до заходу
Під час заходу Ви дізнаєтесь про:
1. Історію нашого загону, видатних особистостей, які служили та служать у наших рядах
2. Презентацію роботи кінолога (і так, собачки теж будуть)
3. Презентацію роботи пілота БПЛА
4. Презентацію роботи спецпризначення
5. Про те, як стати частиною нашого загону
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLScW1h0zjkiFUOZdnX8CdmAi3ib2ocSFeHevUshkWlzh6LeiyA/viewform
Чекаємо на тебе!
P.S. Про всі заходи безпеки та загрози всі в курсі.
Американський піхотинець
О 12:00 пропонуємо зустрітись та поговорити. У затишній атмосфері кожен матиме можливість поспілкуватись з бійцями загону, задати питання, які цікавлять, як формально так і особисто.
Дата: 9 лютого
Час: 12:00
Локація: місто Одеса, Приморський район, локацію надішлемо в особисті за день до заходу
Під час заходу Ви дізнаєтесь про:
1. Історію нашого загону, видатних особистостей, які служили та служать у наших рядах
2. Презентацію роботи кінолога (і так, собачки теж будуть)
3. Презентацію роботи пілота БПЛА
4. Презентацію роботи спецпризначення
5. Про те, як стати частиною нашого загону
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLScW1h0zjkiFUOZdnX8CdmAi3ib2ocSFeHevUshkWlzh6LeiyA/viewform
Чекаємо на тебе!
Американський піхотинець