#актуальне #інтервʼю #софійське_братство
Духовний фронт України: «Єдність у Христі: Погляд зсередини на майбутнє православ’я в Україні»
Наші співрозмовники – отець Олександр Сорокін з УПЦ та отець Віталій Кузьмич з ПЦУ – є активними учасниками Софійського братства, унікальної платформи, де представники обох юрисдикцій шукають шляхи до порозуміння. Вони поділяться своїм досвідом ведення діалогу та баченням того, чому без втручання Матері-Церкви (Вселенського Патріархату) питання єдності православ’я в Україні може залишитися невирішеним.
https://df.news/2024/10/11/iednist-u-khrysti-pohliad-zseredyny-na-majbutnie-pravoslav-ia-v-ukraini/
Духовний фронт України: «Єдність у Христі: Погляд зсередини на майбутнє православ’я в Україні»
Наші співрозмовники – отець Олександр Сорокін з УПЦ та отець Віталій Кузьмич з ПЦУ – є активними учасниками Софійського братства, унікальної платформи, де представники обох юрисдикцій шукають шляхи до порозуміння. Вони поділяться своїм досвідом ведення діалогу та баченням того, чому без втручання Матері-Церкви (Вселенського Патріархату) питання єдності православ’я в Україні може залишитися невирішеним.
https://df.news/2024/10/11/iednist-u-khrysti-pohliad-zseredyny-na-majbutnie-pravoslav-ia-v-ukraini/
Духовний Фронт України
Єдність у Христі: Погляд зсередини на майбутнє православ’я в Україні
У часи, коли єдність українського суспільства є ключем до перемоги, питання церковного
#актуальне
Диякон Андрій Кураєв: «Патріарх Кирило зробив безпомилковий вибір – він канонізував ненависть»
Диякон Андрій Кураєв у розмові з Російською службою ВВС, присвяченою ідеології РПЦ, зазначив, що патріарх Кирило (Гундяєв) зробив свій вибір ще у 2012 році, за часів скандалу з Pussy Riot.
«Він канонізував ненависть. А це гарантований успіх перемоги будь-яких радикалів, чи то більшовики чи нацисти в Німеччині і так далі: дати людям право на те, щоб свою тварину почати вважати священною.
Не «ти погано вихований», не «у тебе примітивне мислення», не «ти жахливі речі говориш», а «ти маєш рацію у своїй ненависті!». Чи не «ти вбивця!» – а «ти пророк! Ти більше і краще, ніж обиватель!». Коли з'являється священний ворог, це дуже зручно».
Диякон Андрій Кураєв: «Патріарх Кирило зробив безпомилковий вибір – він канонізував ненависть»
Диякон Андрій Кураєв у розмові з Російською службою ВВС, присвяченою ідеології РПЦ, зазначив, що патріарх Кирило (Гундяєв) зробив свій вибір ще у 2012 році, за часів скандалу з Pussy Riot.
«Він канонізував ненависть. А це гарантований успіх перемоги будь-яких радикалів, чи то більшовики чи нацисти в Німеччині і так далі: дати людям право на те, щоб свою тварину почати вважати священною.
Не «ти погано вихований», не «у тебе примітивне мислення», не «ти жахливі речі говориш», а «ти маєш рацію у своїй ненависті!». Чи не «ти вбивця!» – а «ти пророк! Ти більше і краще, ніж обиватель!». Коли з'являється священний ворог, це дуже зручно».
#актуальне #православʼя #україна
Протоієрей Олександр Федчук: Настав час кожному відповідати за власний вибір і власну позицію
«Майже 33 роки тому на Соборі Української Православної Церкви, що відбувся 1–3 листопада 1991 року, було постановлено звернутися до Московського патріарха Олексія ІІ та єпископату РПЦ з проханням надати УПЦ повну канонічну самостійність – автокефалію. У постанові наголошувалося, що "дарування автокефалії сприятиме зміцненню Православ'я на Україні та ліквідації автокефального розколу, що виник, протидіятиме уніатській і католицькій експансії, служитиме примиренню та встановленню згоди між ворогуючими нині віросповіданнями, згуртуванню всіх національностей, які живуть на Україні, і тим самим робитиме свій внесок у зміцнення єдності всього українського народу".
Собор одностайно засвідчив, що "Українська Православна Церква має нині всі необхідні умови для свого повного самостійного буття". На підтвердження цього наводилися такі цифри: 22 єпархії, 23 єпископати, 35 мільйонів вірних, 3 духовні семінарії, 32 монастирі, близько 5500 парафій. При цьому Собор враховував інтереси нашого народу і проголошену незалежність України, адже "незалежна Церква у незалежній державі є канонічно виправданою й історично неминучою"».
Читати: https://sofiyske-bratstvo.org/nastav-chas-kozhnomu-vidpovidaty-za-vlasnyj-vybir-i-vlasnu-pozycziyu/
Протоієрей Олександр Федчук: Настав час кожному відповідати за власний вибір і власну позицію
«Майже 33 роки тому на Соборі Української Православної Церкви, що відбувся 1–3 листопада 1991 року, було постановлено звернутися до Московського патріарха Олексія ІІ та єпископату РПЦ з проханням надати УПЦ повну канонічну самостійність – автокефалію. У постанові наголошувалося, що "дарування автокефалії сприятиме зміцненню Православ'я на Україні та ліквідації автокефального розколу, що виник, протидіятиме уніатській і католицькій експансії, служитиме примиренню та встановленню згоди між ворогуючими нині віросповіданнями, згуртуванню всіх національностей, які живуть на Україні, і тим самим робитиме свій внесок у зміцнення єдності всього українського народу".
Собор одностайно засвідчив, що "Українська Православна Церква має нині всі необхідні умови для свого повного самостійного буття". На підтвердження цього наводилися такі цифри: 22 єпархії, 23 єпископати, 35 мільйонів вірних, 3 духовні семінарії, 32 монастирі, близько 5500 парафій. При цьому Собор враховував інтереси нашого народу і проголошену незалежність України, адже "незалежна Церква у незалежній державі є канонічно виправданою й історично неминучою"».
Читати: https://sofiyske-bratstvo.org/nastav-chas-kozhnomu-vidpovidaty-za-vlasnyj-vybir-i-vlasnu-pozycziyu/
#актуальне #православʼя #україна
Протоієрей Сергій Горбик: Сучасна церковна модель як платформа обʼєднання: деспотична або соборноправна?
«ПЦУ прийдеться не тільки витримувати конкуренцію з іншими конфесіями, а і реально змагатися за практикуючих православних вірників. Ми можемо досить успішно приєднати до ПЦУ парафії (читай: храми) РПЦвУ, але це аніяк не значить, що ми практично «переведемо» прихожан. Адже переважна кількість тих, хто сьогодні декларує себе вірниками ПЦУ, з’являються «не прихожанами, а заходжанами», відвідують храм лише на великі свята».
Читати: https://sofiyske-bratstvo.org/suchasna-czerkovna-model-yak-platforma-obyednannya-despotychna-abo-sobornopravna/
Протоієрей Сергій Горбик: Сучасна церковна модель як платформа обʼєднання: деспотична або соборноправна?
«ПЦУ прийдеться не тільки витримувати конкуренцію з іншими конфесіями, а і реально змагатися за практикуючих православних вірників. Ми можемо досить успішно приєднати до ПЦУ парафії (читай: храми) РПЦвУ, але це аніяк не значить, що ми практично «переведемо» прихожан. Адже переважна кількість тих, хто сьогодні декларує себе вірниками ПЦУ, з’являються «не прихожанами, а заходжанами», відвідують храм лише на великі свята».
Читати: https://sofiyske-bratstvo.org/suchasna-czerkovna-model-yak-platforma-obyednannya-despotychna-abo-sobornopravna/
#актуальне #події #капеланство
Об’єднані у служінні: міжконфесійний форум військових капеланів
Наприкінці минулого тижня у Києві відбувся міжконфесійний форум військових капеланів «Об’єднані в служінні», що зібрав понад 400 учасників, зокрема військових капеланів, релігійних лідерів, представників міжнародних організацій та ветеранських спільнот. Організатором заходу виступила Рада Євангельських Протестантських Церков України (РЄПЦУ). Основною метою форуму було зміцнення українського військово-капеланського служіння та його інтеграція у глобальне капеланське середовище, а також презентація цього важливого служіння для церковної і громадської аудиторії.
Докладніше: https://dess.gov.ua/ob-iednani-u-sluzhinni-mizhkonfesiynyy-forum-viyskovykh-kapelaniv/
Об’єднані у служінні: міжконфесійний форум військових капеланів
Наприкінці минулого тижня у Києві відбувся міжконфесійний форум військових капеланів «Об’єднані в служінні», що зібрав понад 400 учасників, зокрема військових капеланів, релігійних лідерів, представників міжнародних організацій та ветеранських спільнот. Організатором заходу виступила Рада Євангельських Протестантських Церков України (РЄПЦУ). Основною метою форуму було зміцнення українського військово-капеланського служіння та його інтеграція у глобальне капеланське середовище, а також презентація цього важливого служіння для церковної і громадської аудиторії.
Докладніше: https://dess.gov.ua/ob-iednani-u-sluzhinni-mizhkonfesiynyy-forum-viyskovykh-kapelaniv/
#актуальне #україна #церква
Позиція Рівненської єпархії Православної Церкви України щодо мобілізації священнослужителів
«У цей важкий для нашої країни час війни ми всі стикаємося з численними викликами та випробуваннями. Одним із таких є питання мобілізації священнослужителів. Як Церква, ми прагнемо пояснити свою позицію та внести ясність у це важливе питання».
Докладніше: http://www.rivne-cerkva.rv.ua/news/5697-pozytsiia-rivnenskoi-ieparkhii-shchodo-mobilizatsii-sviashchennosluzhyteliv.html
Позиція Рівненської єпархії Православної Церкви України щодо мобілізації священнослужителів
«У цей важкий для нашої країни час війни ми всі стикаємося з численними викликами та випробуваннями. Одним із таких є питання мобілізації священнослужителів. Як Церква, ми прагнемо пояснити свою позицію та внести ясність у це важливе питання».
Докладніше: http://www.rivne-cerkva.rv.ua/news/5697-pozytsiia-rivnenskoi-ieparkhii-shchodo-mobilizatsii-sviashchennosluzhyteliv.html
#актуальне #коментар
Коментар друга Софійського братства протоієрея Олександра Федчука на доповідь архієпископа Білогородського Сільвестра
«Присутнє деяке відчуття недосказаності. "Ми маємо сьогодні, перш за все, налагодити регулярну комунікацію з усіма іншими Помісними Церквами. Ми маємо активно доносити до відома Предстоятелів усіх Помісних Церков ті рішення, які були прийняті на Соборі у Феофанії і пояснювати справжній сенс цих рішень". Складається враження, що це означає: "Ми маємо далі тягнути резину". А час, як буквально сьогодні мені казав один поважний наш ієрарх, "грає проти нас". Сьогоднішні Черкаси - приклад. І до кого заклик: ми маємо? Як маєте, то налагоджуйте й доносьте. Але передусім донесіть це всім відомій частині українського єпископату. Ну й добре, що хоч хтось прямо визнав, що ми досі не автокефальні. І теж добре, що такі теми піднімаються владикою Сильвестром».
Читати доповідь архієп. Сильвестра: https://kdais.kiev.ua/event/dopovid-17-10-2024/
Коментар друга Софійського братства протоієрея Олександра Федчука на доповідь архієпископа Білогородського Сільвестра
«Присутнє деяке відчуття недосказаності. "Ми маємо сьогодні, перш за все, налагодити регулярну комунікацію з усіма іншими Помісними Церквами. Ми маємо активно доносити до відома Предстоятелів усіх Помісних Церков ті рішення, які були прийняті на Соборі у Феофанії і пояснювати справжній сенс цих рішень". Складається враження, що це означає: "Ми маємо далі тягнути резину". А час, як буквально сьогодні мені казав один поважний наш ієрарх, "грає проти нас". Сьогоднішні Черкаси - приклад. І до кого заклик: ми маємо? Як маєте, то налагоджуйте й доносьте. Але передусім донесіть це всім відомій частині українського єпископату. Ну й добре, що хоч хтось прямо визнав, що ми досі не автокефальні. І теж добре, що такі теми піднімаються владикою Сильвестром».
Читати доповідь архієп. Сильвестра: https://kdais.kiev.ua/event/dopovid-17-10-2024/
#актуальне #публікації
Київська Православна Богословська Академія: «Богословські аспекти доктрини/ідеології "русского міра"». Збірник містить тексти членів Софійського братства.
«Маючи відверто антихристиянський характер, пропагуючи ксенофобію та насильство заради чергового соціального експерименту, документ («наказ» ХХV Всесвітнього російського народного собору) водночас заявляє про особливу месіанську роль російської держави, російського народу і «русского міра» як «утримувача» («катехона»), який, нібито, творить «особливу цивілізацію» та «російську цивілізаційну ідентичність» на противагу «впалому у сатанізм Заходу». Сьогодні «русскій мір» — це фактично євразійська політична ідеологія неоімперської агресії та війни із використанням окремих елементів християнського соціального вчення».
Читати: https://churchandsociety.org.ua/pdf/projects/zbirnyk.pdf
Київська Православна Богословська Академія: «Богословські аспекти доктрини/ідеології "русского міра"». Збірник містить тексти членів Софійського братства.
«Маючи відверто антихристиянський характер, пропагуючи ксенофобію та насильство заради чергового соціального експерименту, документ («наказ» ХХV Всесвітнього російського народного собору) водночас заявляє про особливу месіанську роль російської держави, російського народу і «русского міра» як «утримувача» («катехона»), який, нібито, творить «особливу цивілізацію» та «російську цивілізаційну ідентичність» на противагу «впалому у сатанізм Заходу». Сьогодні «русскій мір» — це фактично євразійська політична ідеологія неоімперської агресії та війни із використанням окремих елементів християнського соціального вчення».
Читати: https://churchandsociety.org.ua/pdf/projects/zbirnyk.pdf
#актуальне #церква #україна
Тетяна Деркач - Comeback to Ukraine: для Вселенського престолу настав момент істини
«ПЦУ створювалась Вселенським патріархом як глобальний об’єднавчий майданчик для всіх православних України. Для цього за великою ікономією було відновлено всі хіротонії духовенства та єпископату УПЦ КП та УАПЦ. Практика показала, що ПЦУ не прониклась покладеною на неї надзадачею.
22-24 жовня має відбутись Синод Вселенського патріархату, на якому вчергове заплановано розглянути «українське питання». На кону – входження Першої кафедри православного світу в урегулювання відносин між ПЦУ, УПЦ і державою. Можна припустити, що Україна дала синодалам багато приводів для сумнівів, чи все так добре в Датському королівстві».
Читати: https://www.religion.in.ua/main/51343-comeback-to-ukraine-dlya-vselenskogo-prestolu-nastav-moment-istini.html
Тетяна Деркач - Comeback to Ukraine: для Вселенського престолу настав момент істини
«ПЦУ створювалась Вселенським патріархом як глобальний об’єднавчий майданчик для всіх православних України. Для цього за великою ікономією було відновлено всі хіротонії духовенства та єпископату УПЦ КП та УАПЦ. Практика показала, що ПЦУ не прониклась покладеною на неї надзадачею.
22-24 жовня має відбутись Синод Вселенського патріархату, на якому вчергове заплановано розглянути «українське питання». На кону – входження Першої кафедри православного світу в урегулювання відносин між ПЦУ, УПЦ і державою. Можна припустити, що Україна дала синодалам багато приводів для сумнівів, чи все так добре в Датському королівстві».
Читати: https://www.religion.in.ua/main/51343-comeback-to-ukraine-dlya-vselenskogo-prestolu-nastav-moment-istini.html
#актуальне #публікації
Священник Олег Горбовський - «Паперові» князі Церкви: яким буде календар УПЦ на 2025 рік?
«Якщо ми порівняємо чинні календарі УПЦ та РПЦ на 2024 рік, то побачимо, що календар РПЦ не структурує управління УПЦ за принципом «Предстоятель / Синод / Єпископи», а просто пише підряд всіх єпископів. Митрополит Онуфрій (Березовський) зазначається як «предстоятель» УПЦ, але водночас вказується, що він є «постійним членом Синоду» (Синоду РПЦ, мається на увазі).
Про те, що в УПЦ існує такий орган управління як Синод, офіційний календар РПЦ на 2024 рік не згадує. Це було завжди, і ніколи керівництво УПЦ не вимагало від РПЦ іншого: таке «меншовартісне» ставлення завжди влаштовувало керівництво УПЦ і влаштовує до цього часу. Невже це мімікрія під позиції РПЦ, яка ніколи не визнавала на своїх ресурсах існування окремого Синоду УПЦ? Невідомо».
Читати: https://www.religion.in.ua/main/51345-paperovi-knyazi-cerkvi-yakim-bude-kalendar-upc-na-2025-rik.html
Священник Олег Горбовський - «Паперові» князі Церкви: яким буде календар УПЦ на 2025 рік?
«Якщо ми порівняємо чинні календарі УПЦ та РПЦ на 2024 рік, то побачимо, що календар РПЦ не структурує управління УПЦ за принципом «Предстоятель / Синод / Єпископи», а просто пише підряд всіх єпископів. Митрополит Онуфрій (Березовський) зазначається як «предстоятель» УПЦ, але водночас вказується, що він є «постійним членом Синоду» (Синоду РПЦ, мається на увазі).
Про те, що в УПЦ існує такий орган управління як Синод, офіційний календар РПЦ на 2024 рік не згадує. Це було завжди, і ніколи керівництво УПЦ не вимагало від РПЦ іншого: таке «меншовартісне» ставлення завжди влаштовувало керівництво УПЦ і влаштовує до цього часу. Невже це мімікрія під позиції РПЦ, яка ніколи не визнавала на своїх ресурсах існування окремого Синоду УПЦ? Невідомо».
Читати: https://www.religion.in.ua/main/51345-paperovi-knyazi-cerkvi-yakim-bude-kalendar-upc-na-2025-rik.html
#актуальне #церква #україна
«Відкрита церква – це церква для всіх справжніх православних українців. Відкрита церква – це місце, де кожен може висловити свою аргументовану думку щодо актуальних проблем, адже конструктивна критика лише зміцнює та вдосконалює. Проблеми є як у ПЦУ, так і в УПЦ. Ми тут, щоб допомогти їх подолати. У ПЦУ необхідно завершити внутрішнє протистояння між колишніми групами з УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ, делегувати реальну владу кожній колишній юрисдикції (адже з 2019 року це єдина церква) не лише на папері чи в адміністративних формальностях, а по-справжньому. Якщо ми продовжимо розділятися на цьому рівні, то єдність буде недосяжною, і про жоден діалог з УГКЦ не може йти мови. Єдність не досягається силою або тиском, вона ґрунтується на спільній меті, свободі, можливостях для вдосконалення та самореалізації кожного. Якби це було усвідомлено спочатку, за майже шість років з моменту дарування Томосу Вселенським патріархом ми мали б значно кращу міжюрисдикційну ситуацію».
Священник Олег Горбовський, член Софійського братства
«Відкрита церква – це церква для всіх справжніх православних українців. Відкрита церква – це місце, де кожен може висловити свою аргументовану думку щодо актуальних проблем, адже конструктивна критика лише зміцнює та вдосконалює. Проблеми є як у ПЦУ, так і в УПЦ. Ми тут, щоб допомогти їх подолати. У ПЦУ необхідно завершити внутрішнє протистояння між колишніми групами з УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ, делегувати реальну владу кожній колишній юрисдикції (адже з 2019 року це єдина церква) не лише на папері чи в адміністративних формальностях, а по-справжньому. Якщо ми продовжимо розділятися на цьому рівні, то єдність буде недосяжною, і про жоден діалог з УГКЦ не може йти мови. Єдність не досягається силою або тиском, вона ґрунтується на спільній меті, свободі, можливостях для вдосконалення та самореалізації кожного. Якби це було усвідомлено спочатку, за майже шість років з моменту дарування Томосу Вселенським патріархом ми мали б значно кращу міжюрисдикційну ситуацію».
Священник Олег Горбовський, член Софійського братства
#актуальне #церква #церква
День рішень для майбутнього Православ'я: Очікування від Синодів Константинопольської та Української Церков
Сьогоднішній день (23 жовтня) має всі шанси стати знаменною датою в історії світового Православ’я. Адже сьогодні одразу відбуваються засідання Синодів двох Церков, які мають немало питань одна до одної: Константинопольської та Української (УПЦ). З лаконічного ранкового повідомлення про подію на офіційному сайті Вселенської Патріархії
ми можемо поки що дізнатися лише, що Синод зібрався в новому складі, а також про те, що члени Синоду мали зустріч із новопризначеним міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою. Є велика надія на те, що Константинопольські ієрархи якось простягнуть руку допомоги своїм братам із УПЦ, які сьогодні в буквальному смислі тонуть через нерішучість свого керівництва та половинчастість його рішень.
Є надія, що Синод Вселенської Патріархії нарешті відреагує на ті листи, які отримував Патріарх Варфоломій від вірних Української Православної Церкви ще з 2022 р. про надання їм власної ставропігії (поза юрисдикцією ПЦУ).
В інформації ж на офіційному сайті УПЦ поки що зазначається лише про те, що «Предстоятель та ієрархи УПЦ розглянуть питання церковного життя».
Проте, сьогоднішнє засідання Синоду УПЦ точно не може обмежитись, як завжди, офіційними прославленнями нових чудотворних ікон чи тиражуванням нових вікаріїв та митрополитів із архієпископами. Адже в останні часи кожен день приносить для УПЦ нові страшні сюрпризи (лише за минулий тиждень було захоплено два кафедральних собори), і за період з моменту зібрання попереднього Синоду (квітень цього року) накопичилося багато проблем (хоча їх і до цього було немало).
Головне питання, яке синодали просто зобов’язані розглянути і, що не менш важливо, знайти на нього реальну відповідь (а не просто «висловити занепокоєння» або «рішучий протест»), це – як далі жити Церкві, що робити далі її вірним, крім пропонованого деякими ієрархами «сходження на Голгофу»?
Також хочеться надіятись, що на рішення Синоду УПЦ сьогодні певним чином вплинуть зовсім свіжі колективні звернення духовенства з проханням про повне розірвання з російською церквою, котрі доповнюють уже існуючі десятки звернень духовенства УПЦ за останні два з лишнім роки.
Думається, що певну моральну допомогу ієрархам із застарілим світоглядом для повного розірвання УПЦ з країною та церквою-агресором сьогодні готує, зокрема, і Київська духовна академія. На науково-практичній конференції «Духовна та світська освіта: історія взаємин – сучасність – перспективи», що проходила минулого тижня в стінах Академії, зокрема, звучала думка про те, що сьогодні «складові доктрини «русского мира» використовуються як російською державою, так і московською патріархією для ідейного виправдання військової агресії проти України». Як стверджували очевидці, присутній на конференції митрополит Онуфрій позитивно реагував на подібні тези.
Отже, чекаємо гарних новин під вечір з берегів Босфору і Дніпра.
День рішень для майбутнього Православ'я: Очікування від Синодів Константинопольської та Української Церков
Сьогоднішній день (23 жовтня) має всі шанси стати знаменною датою в історії світового Православ’я. Адже сьогодні одразу відбуваються засідання Синодів двох Церков, які мають немало питань одна до одної: Константинопольської та Української (УПЦ). З лаконічного ранкового повідомлення про подію на офіційному сайті Вселенської Патріархії
ми можемо поки що дізнатися лише, що Синод зібрався в новому складі, а також про те, що члени Синоду мали зустріч із новопризначеним міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою. Є велика надія на те, що Константинопольські ієрархи якось простягнуть руку допомоги своїм братам із УПЦ, які сьогодні в буквальному смислі тонуть через нерішучість свого керівництва та половинчастість його рішень.
Є надія, що Синод Вселенської Патріархії нарешті відреагує на ті листи, які отримував Патріарх Варфоломій від вірних Української Православної Церкви ще з 2022 р. про надання їм власної ставропігії (поза юрисдикцією ПЦУ).
В інформації ж на офіційному сайті УПЦ поки що зазначається лише про те, що «Предстоятель та ієрархи УПЦ розглянуть питання церковного життя».
Проте, сьогоднішнє засідання Синоду УПЦ точно не може обмежитись, як завжди, офіційними прославленнями нових чудотворних ікон чи тиражуванням нових вікаріїв та митрополитів із архієпископами. Адже в останні часи кожен день приносить для УПЦ нові страшні сюрпризи (лише за минулий тиждень було захоплено два кафедральних собори), і за період з моменту зібрання попереднього Синоду (квітень цього року) накопичилося багато проблем (хоча їх і до цього було немало).
Головне питання, яке синодали просто зобов’язані розглянути і, що не менш важливо, знайти на нього реальну відповідь (а не просто «висловити занепокоєння» або «рішучий протест»), це – як далі жити Церкві, що робити далі її вірним, крім пропонованого деякими ієрархами «сходження на Голгофу»?
Також хочеться надіятись, що на рішення Синоду УПЦ сьогодні певним чином вплинуть зовсім свіжі колективні звернення духовенства з проханням про повне розірвання з російською церквою, котрі доповнюють уже існуючі десятки звернень духовенства УПЦ за останні два з лишнім роки.
Думається, що певну моральну допомогу ієрархам із застарілим світоглядом для повного розірвання УПЦ з країною та церквою-агресором сьогодні готує, зокрема, і Київська духовна академія. На науково-практичній конференції «Духовна та світська освіта: історія взаємин – сучасність – перспективи», що проходила минулого тижня в стінах Академії, зокрема, звучала думка про те, що сьогодні «складові доктрини «русского мира» використовуються як російською державою, так і московською патріархією для ідейного виправдання військової агресії проти України». Як стверджували очевидці, присутній на конференції митрополит Онуфрій позитивно реагував на подібні тези.
Отже, чекаємо гарних новин під вечір з берегів Босфору і Дніпра.
#актуальне #церква #коментар
Мовчазний Синод: Чому УПЦ приховала свої рішення?
Учорашнє засідання Священного Синоду Української Православної Церкви все ж таки стало історичним. Вперше в історії УПЦ рішення цього керівного органу не були опубліковані ніде, хоча раніше це завжди робилося одразу ж після засідання на офіційному сайті (у 1990-х — у журналі «Православний вісник» або «Церковній газеті»). Цього разу в повідомленні на сайті лише зазначено, що «під час роботи Священного Синоду архієреї розглянули питання церковного життя Української Православної Церкви».
Звичайно, останніми роками Синод УПЦ не міг порадувати якимись адекватними, дійсно корисними для Церкви рішеннями. Як правило, синодали лише обирали нових кандидатів на єпископів, ухвалювали рішення про прославлення нових шанованих ікон або затверджували тексти молитов чи богослужбових чинів, рідше благословляли відкриття нових монастирів. І на завершення – видавали одну-дві заяви, де висловлювали «стурбованість» або «рішучий протест» щодо певних неприємних для Церкви процесів.
На жаль, серед рішень Синоду УПЦ за останні роки не було документів, які б логічно продовжували процес самостійності Церкви, розпочатий на Соборі у Феофанії 2022 року. Зокрема, це могли б бути заяви про припинення членства єпископату УПЦ у всіх управлінських структурах РПЦ (Помісному та Архієрейському Соборах і Синоді РПЦ), а також вимога припинити публікувати архієреїв УПЦ у настільному календарі РПЦ як частину її єпископату. Синод ніколи не давав жодної моральної оцінки поширеному колабораціонізму серед свого духовенства і не коментував появу деяких ієрархів на території країни-агресора. Також дивною виглядає відсутність будь-якої реакції цього керівного органу на порушення кримінальних справ і навіть ув’язнення деяких архієреїв або позбавлення їх українського громадянства.
Від учорашнього Синоду, звісно, очікували кардинальних кроків (хоча на це надії щоразу менше) щодо подальшого майбутнього Церкви, а також рішення щодо митрополита Черкаського і Канівського Феодосія, через якого було втрачено кафедральний собор у Черкасах. Було б доречно, якби Синод категорично заборонив згадувати ім’я московського патріарха за богослужінням — навіть із застосуванням відповідних санкцій.
Чому ж цього разу офіційний сайт УПЦ не опублікував жодних рішень? Ймовірно, тому, що вагомих рішень митрополити так і не ухвалили. А про нових єпископів чи нові молитви, мабуть, просто соромно писати. Тож, схоже, керівництво УПЦ вирішило краще не публікувати нічого, ніж викликати нову хвилю критики. Адже як паства, так і широка аудиторія були б розчаровані — можливо, навіть більше, ніж раніше. Тож нехай краще критикують за мовчанку, ніж за недолугі рішення.
Однак учора з'явилася й однозначно хороша новина. З інсайдерських джерел стало відомо, що під час недавньої зустрічі Вселенського Патріарха Варфоломія та членів Синоду з міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою Патріарх попросив дипломата сприяти візиту предстоятелів обох українських православних церков і їхніх делегацій до Фанару. Це свідчить про те, що комунікація між Константинополем і керівництвом УПЦ все ж існує, і, сподіваємось, незабаром вона принесе позитивні результати.
Отже, чекатимемо добрих новин із берегів Босфору.
Мовчазний Синод: Чому УПЦ приховала свої рішення?
Учорашнє засідання Священного Синоду Української Православної Церкви все ж таки стало історичним. Вперше в історії УПЦ рішення цього керівного органу не були опубліковані ніде, хоча раніше це завжди робилося одразу ж після засідання на офіційному сайті (у 1990-х — у журналі «Православний вісник» або «Церковній газеті»). Цього разу в повідомленні на сайті лише зазначено, що «під час роботи Священного Синоду архієреї розглянули питання церковного життя Української Православної Церкви».
Звичайно, останніми роками Синод УПЦ не міг порадувати якимись адекватними, дійсно корисними для Церкви рішеннями. Як правило, синодали лише обирали нових кандидатів на єпископів, ухвалювали рішення про прославлення нових шанованих ікон або затверджували тексти молитов чи богослужбових чинів, рідше благословляли відкриття нових монастирів. І на завершення – видавали одну-дві заяви, де висловлювали «стурбованість» або «рішучий протест» щодо певних неприємних для Церкви процесів.
На жаль, серед рішень Синоду УПЦ за останні роки не було документів, які б логічно продовжували процес самостійності Церкви, розпочатий на Соборі у Феофанії 2022 року. Зокрема, це могли б бути заяви про припинення членства єпископату УПЦ у всіх управлінських структурах РПЦ (Помісному та Архієрейському Соборах і Синоді РПЦ), а також вимога припинити публікувати архієреїв УПЦ у настільному календарі РПЦ як частину її єпископату. Синод ніколи не давав жодної моральної оцінки поширеному колабораціонізму серед свого духовенства і не коментував появу деяких ієрархів на території країни-агресора. Також дивною виглядає відсутність будь-якої реакції цього керівного органу на порушення кримінальних справ і навіть ув’язнення деяких архієреїв або позбавлення їх українського громадянства.
Від учорашнього Синоду, звісно, очікували кардинальних кроків (хоча на це надії щоразу менше) щодо подальшого майбутнього Церкви, а також рішення щодо митрополита Черкаського і Канівського Феодосія, через якого було втрачено кафедральний собор у Черкасах. Було б доречно, якби Синод категорично заборонив згадувати ім’я московського патріарха за богослужінням — навіть із застосуванням відповідних санкцій.
Чому ж цього разу офіційний сайт УПЦ не опублікував жодних рішень? Ймовірно, тому, що вагомих рішень митрополити так і не ухвалили. А про нових єпископів чи нові молитви, мабуть, просто соромно писати. Тож, схоже, керівництво УПЦ вирішило краще не публікувати нічого, ніж викликати нову хвилю критики. Адже як паства, так і широка аудиторія були б розчаровані — можливо, навіть більше, ніж раніше. Тож нехай краще критикують за мовчанку, ніж за недолугі рішення.
Однак учора з'явилася й однозначно хороша новина. З інсайдерських джерел стало відомо, що під час недавньої зустрічі Вселенського Патріарха Варфоломія та членів Синоду з міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою Патріарх попросив дипломата сприяти візиту предстоятелів обох українських православних церков і їхніх делегацій до Фанару. Це свідчить про те, що комунікація між Константинополем і керівництвом УПЦ все ж існує, і, сподіваємось, незабаром вона принесе позитивні результати.
Отже, чекатимемо добрих новин із берегів Босфору.
#актуальне #коментар
Сьогодні православне інформаційне поле сколихнуло повідомлення про розгляд українського церковного питання на Священному Синоді Вселенського Патріархату, який проходив цими днями на Фанарі. Для більш повного розуміння контексту Софійське братство підготувало власний переклад цього повідомлення українською.
Ми очікуємо офіційних рішень від Фанару щодо українського питання, і якщо такі будуть — опублікуємо їх українською у соцмережах братства.
«На засіданні Святого і Священного Синоду Вселенського Патріархату панувала атмосфера розчарування щодо прогресу в так званому "українському питанні".
Як повідомляють поінформовані джерела orthodoxtimes.gr, під час другого дня засідання Святого і Священного Синоду Вселенського Патріархату був зачитаний звіт (50 сторінок) делегації з трьох осіб, яка відвідала Україну в серпні.
Атмосфера, яка панувала під час подальшого обговорення, була важкою, оскільки після зачитування звіту у синодальних єрархів склалося враження, що візит делегації не приніс жодного позитивно оцінюваного результату.
На основі почутого, здавалося, що можливостей для діалогу між двома сторонами в Україні наразі немає, бо ні Митрополит Епіфаній, ні Митрополит Онуфрій не бажають відступати від своїх позицій ані на крок, аби знайти якісь точки дотику.
Показовим для атмосфери, що панувала, було те, що під час зустрічі ієрархи навіть намагалися поставити на порядок денний (букв. «кинули на стіл») питання про необхідність проведення нового Об'єднавчого Собору. Частина учасників Синоду навіть виявляли скепсис щодо того, що обрання митрополита Епіфанія Предстоятелем Православної Церкви України було остаточно доцільним.
Під час засідання Синоду була заслухана думка Митрополита Варшавського Савви, який вважає, що для Автокефальної Церкви України необхідно знайти нового Предстоятеля.
У той же час, протягом заходу також було зачитано надісланий Митрополитом Епіфанієм лист. Згідно з інформацією джерела, Митрополит Епіфаній піддав критиці Екзарха Вселенського патріархата у Києві, єпископа Михаїла Команського.
У надісланому листі також висловлене зневажливе ставлення щодо дій та результатів візиту делегації Вселенського патріархату, яка перебувала у Києві.
У свою чергу, Екзарх Вселенського патріархату єпископ Михаїл Команський надіслав власного листа, у якому репрезентував своє бачення перспектив розвитку ситуації навколо Православної церкви України, не уникнувши негативних коментарів на адресу Митрополита Епіфанія.
Потім Вселенський Патріарх Варфоломій поінформував Святий і Священний Синод Вселенського Патріархату про свою поїздку до Австралії.
Як повідомляють джерела orthodoxtimes.gr, Варфоломій тепло відгукнувся про своє перебування в Австралії, а також похвалив архиєпископа Макарія, архиєпископа Австралії, заявивши, що він "пишається» тим, «як багато архиєпископ Макарій досяг за п'ять років, як він організував Церкву"».
Сьогодні православне інформаційне поле сколихнуло повідомлення про розгляд українського церковного питання на Священному Синоді Вселенського Патріархату, який проходив цими днями на Фанарі. Для більш повного розуміння контексту Софійське братство підготувало власний переклад цього повідомлення українською.
Ми очікуємо офіційних рішень від Фанару щодо українського питання, і якщо такі будуть — опублікуємо їх українською у соцмережах братства.
«На засіданні Святого і Священного Синоду Вселенського Патріархату панувала атмосфера розчарування щодо прогресу в так званому "українському питанні".
Як повідомляють поінформовані джерела orthodoxtimes.gr, під час другого дня засідання Святого і Священного Синоду Вселенського Патріархату був зачитаний звіт (50 сторінок) делегації з трьох осіб, яка відвідала Україну в серпні.
Атмосфера, яка панувала під час подальшого обговорення, була важкою, оскільки після зачитування звіту у синодальних єрархів склалося враження, що візит делегації не приніс жодного позитивно оцінюваного результату.
На основі почутого, здавалося, що можливостей для діалогу між двома сторонами в Україні наразі немає, бо ні Митрополит Епіфаній, ні Митрополит Онуфрій не бажають відступати від своїх позицій ані на крок, аби знайти якісь точки дотику.
Показовим для атмосфери, що панувала, було те, що під час зустрічі ієрархи навіть намагалися поставити на порядок денний (букв. «кинули на стіл») питання про необхідність проведення нового Об'єднавчого Собору. Частина учасників Синоду навіть виявляли скепсис щодо того, що обрання митрополита Епіфанія Предстоятелем Православної Церкви України було остаточно доцільним.
Під час засідання Синоду була заслухана думка Митрополита Варшавського Савви, який вважає, що для Автокефальної Церкви України необхідно знайти нового Предстоятеля.
У той же час, протягом заходу також було зачитано надісланий Митрополитом Епіфанієм лист. Згідно з інформацією джерела, Митрополит Епіфаній піддав критиці Екзарха Вселенського патріархата у Києві, єпископа Михаїла Команського.
У надісланому листі також висловлене зневажливе ставлення щодо дій та результатів візиту делегації Вселенського патріархату, яка перебувала у Києві.
У свою чергу, Екзарх Вселенського патріархату єпископ Михаїл Команський надіслав власного листа, у якому репрезентував своє бачення перспектив розвитку ситуації навколо Православної церкви України, не уникнувши негативних коментарів на адресу Митрополита Епіфанія.
Потім Вселенський Патріарх Варфоломій поінформував Святий і Священний Синод Вселенського Патріархату про свою поїздку до Австралії.
Як повідомляють джерела orthodoxtimes.gr, Варфоломій тепло відгукнувся про своє перебування в Австралії, а також похвалив архиєпископа Макарія, архиєпископа Австралії, заявивши, що він "пишається» тим, «як багато архиєпископ Макарій досяг за п'ять років, як він організував Церкву"».
#актуальне #коментар
«Якщо ситуація складається так, що з боків обох Церков немає бажання і волі до об'єднання, і якщо це не просто відсутність лідерських якостей очільників, тоді ймовірно треба обрати іншу загальну стратегію – не об'єднувати юрисдикції, а спрямувати зусилля на те, щоб вони були двома канонічними структурами, що визнають одна одну і вчаться жити по християнські. Не бачу інших варіантів. Стратегія об'єднання вочевидь не спрацює. Це дві структури, що не мають внутрішніх причин для об'єднання. Вони самодостатні в усьому і не потребують іншої ні в який спосіб. У них зовсім різні базові політичні наративи, різне бачення сенсу і перспектив. Як їх можна об'єднати? Це утопія. Зусилля мають бути спрямовані на те, щоб обидві структури поступово змінювалися не один до одного, а до Христа, до України, громадянського суспільства. Це першокласники, яких треба вчити і які мають вчитися. ЇХ мають вчити суспільство, держава, інтелектуали, саме життя їх має вчити».
Генадій Христокін, релігієзнавець, доктор філософських наук, член Софійського братства
«Якщо ситуація складається так, що з боків обох Церков немає бажання і волі до об'єднання, і якщо це не просто відсутність лідерських якостей очільників, тоді ймовірно треба обрати іншу загальну стратегію – не об'єднувати юрисдикції, а спрямувати зусилля на те, щоб вони були двома канонічними структурами, що визнають одна одну і вчаться жити по християнські. Не бачу інших варіантів. Стратегія об'єднання вочевидь не спрацює. Це дві структури, що не мають внутрішніх причин для об'єднання. Вони самодостатні в усьому і не потребують іншої ні в який спосіб. У них зовсім різні базові політичні наративи, різне бачення сенсу і перспектив. Як їх можна об'єднати? Це утопія. Зусилля мають бути спрямовані на те, щоб обидві структури поступово змінювалися не один до одного, а до Христа, до України, громадянського суспільства. Це першокласники, яких треба вчити і які мають вчитися. ЇХ мають вчити суспільство, держава, інтелектуали, саме життя їх має вчити».
Генадій Христокін, релігієзнавець, доктор філософських наук, член Софійського братства
#актуальне #церква
Наталя Субботіна - «Мобілізація священників: що не так. Норми міжнародного права, законодавчий досвід західних держав і висновки для України»
«Право – це мистецтво добра і справедливості», гласить відома латинська сентенція. І тут важливо пам’ятати, що справедливість не завжди означає цілковиту рівність. Попри популістські лозунги, що закликають до рівності всіх чоловіків під час мобілізації, особливе становище духовенства в питанні мобілізації є цілком виправданим духовними потребами нації, тому вимагає належного правового регулювання в Україні.
Читати: https://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/mobilizatsiia-sviashchennykiv-shcho-ne-tak-normy-mizhnarodnoho-prava-zakonodavchyy-dosvid-zakhidnykh-derzhav-i-vysnovky-dlia-ukrainy/
Наталя Субботіна - «Мобілізація священників: що не так. Норми міжнародного права, законодавчий досвід західних держав і висновки для України»
«Право – це мистецтво добра і справедливості», гласить відома латинська сентенція. І тут важливо пам’ятати, що справедливість не завжди означає цілковиту рівність. Попри популістські лозунги, що закликають до рівності всіх чоловіків під час мобілізації, особливе становище духовенства в питанні мобілізації є цілком виправданим духовними потребами нації, тому вимагає належного правового регулювання в Україні.
Читати: https://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/mobilizatsiia-sviashchennykiv-shcho-ne-tak-normy-mizhnarodnoho-prava-zakonodavchyy-dosvid-zakhidnykh-derzhav-i-vysnovky-dlia-ukrainy/
#актуальне #церква #україна
ВВС: Непокора в УПЦ МП? Що значить різка заява третини єпископів проти Росії за спиною Онуфрія
«ВВС Україна поспілкувалась з кількома впливовими представниками УПЦ, щоб спробувати зрозуміти логіку подій. Найперше, усі співрозмовники твердять, що ця заява точно не ініціатива митрополита Онуфрія “випустити пару” чи щось подібне. Виглядає, що вона дійсно з'явилася за його спиною і без його підтримки».
Читати: https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c3e84npzznzo?fbclid=IwY2xjawGRgXFleHRuA2FlbQIxMQABHRz8E04U8wrMAD4orqb_AR_sO7HF0b-8v6ZdGTfn-Dm9zBEQwJAKVIYeZQ_aem_AIQ9EKYsBs0Ftuz-LSXyMQ
ВВС: Непокора в УПЦ МП? Що значить різка заява третини єпископів проти Росії за спиною Онуфрія
«ВВС Україна поспілкувалась з кількома впливовими представниками УПЦ, щоб спробувати зрозуміти логіку подій. Найперше, усі співрозмовники твердять, що ця заява точно не ініціатива митрополита Онуфрія “випустити пару” чи щось подібне. Виглядає, що вона дійсно з'явилася за його спиною і без його підтримки».
Читати: https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c3e84npzznzo?fbclid=IwY2xjawGRgXFleHRuA2FlbQIxMQABHRz8E04U8wrMAD4orqb_AR_sO7HF0b-8v6ZdGTfn-Dm9zBEQwJAKVIYeZQ_aem_AIQ9EKYsBs0Ftuz-LSXyMQ
#актуальне #україна #православʼя
Геннадій Христокін – Канонічний вибір чи зрада?: проблема зміни юрисдикції для православних
Питання переходу, ширше зміни юрисдикції для православної людини є дуже складним правовим і психологічним питанням. Бо в православ’ї не існує богословського вирішення і навіть серйозного обговорення питання про зміну юрисдикції. Вся еклезіологія побудована так, що зміна юрисдикції не вітається. Це ніби нонсенс. Окремі приклади є, певні ситуації трапляються, рішення приймаються, але богословського обгрунтування і канонічного виправдання немає.
Особливо в ситуаціях, коли існує взаємне не визнання юрисдикцій, коли питання стоїть про канонічність/не канонічність юрисдикції. Або питання про перехід пов’язане з громадянсько-політичним, а не канонічним рішенням. А зміна юрисдикції в Україні – це переважно наслідок громадянсько-політичного і особистого самовизначення та ідентичності.
Тому в кожному конкретному випадку ми зустрічаємося з екзистенційним рішенням, неповторним, складним, часом драматичним, коли єпископ, священник чи вірянин мають покладатися на власну совість, волю, інтуїцію, мати сміливість і мужність піти на ризик. Тут православний зважує на терезах власного розсуду – що і як для нього важать канонічне, громадянське, особисте, церковне, корпоративне, національне…
Тобто, треба думати над чинниками, які для цілком канонічної православної свідомості (а саме цим і відрізняється православна свідомість) не є унормованими та очевидними. В православ’ї мало по серйозному обговорювалося питання взаємодії і цінності національного, політичного, громадянського, екзистенційного як факторів зміни юрисдикції. Політики і політизації було багато, державного було занадто багато, але обговорення важливості альтернативних чинників, які б довели, що зміна юрисдикції не є зрадою, не є чимось страшним і є правом, яке виправдовує канонічне право і церковна мораль. І що кожен, хто вирішив це зробити не втратить благодатності, не виставить себе на церковний і суспільний осуд.
А поки у нас так і є. Людина, що змінює юрисдикцію фактично відчуває себе на Хресті, ставить все своє життя на кін, ніби все починає з почтаку. Ось в цьому і є головна причина вагання багатьох братів з УПЦ. Бо змінити юрисдикцію – це ніби визнати, що все, що ти робив, знав, переживав в цій юрисдикції ти маєш переосмислити, поставити під сумнів. Ти маєш фактично визнати, що твій попередній досвід був не повним і що ти тепер отримаєш цей більш вірний і повний досвід.
І ти маєш бути впевнений, що нова юрисдикція краща, повноцінніша, і тому цей перехід виправданий і необхідний. А якщо ти не бачиш такої новизни і повноти, то чи варто переходити? Я вже не кажу про матеріальні та інші питання, що ускладнюють перехід.
Отож, відсутність необхідної канонічної культури та церковного права, які б захищали особу, що наважилася на зміну юрисдикції є важливою причиною ситуації в яку потрапляє священство і віряни. І зміни в церкві, які так необхідні, мають зачепити і це важливе питання. Бо кожен священник має право самостійного і неосудного рішення де він буде служити Богу. І нажаль це питання перетворилося в вибір між свій/ чужий, наш/не наш. Але поляризація свідомості не є вірним християнським рішенням.
Геннадій Христокін – Канонічний вибір чи зрада?: проблема зміни юрисдикції для православних
Питання переходу, ширше зміни юрисдикції для православної людини є дуже складним правовим і психологічним питанням. Бо в православ’ї не існує богословського вирішення і навіть серйозного обговорення питання про зміну юрисдикції. Вся еклезіологія побудована так, що зміна юрисдикції не вітається. Це ніби нонсенс. Окремі приклади є, певні ситуації трапляються, рішення приймаються, але богословського обгрунтування і канонічного виправдання немає.
Особливо в ситуаціях, коли існує взаємне не визнання юрисдикцій, коли питання стоїть про канонічність/не канонічність юрисдикції. Або питання про перехід пов’язане з громадянсько-політичним, а не канонічним рішенням. А зміна юрисдикції в Україні – це переважно наслідок громадянсько-політичного і особистого самовизначення та ідентичності.
Тому в кожному конкретному випадку ми зустрічаємося з екзистенційним рішенням, неповторним, складним, часом драматичним, коли єпископ, священник чи вірянин мають покладатися на власну совість, волю, інтуїцію, мати сміливість і мужність піти на ризик. Тут православний зважує на терезах власного розсуду – що і як для нього важать канонічне, громадянське, особисте, церковне, корпоративне, національне…
Тобто, треба думати над чинниками, які для цілком канонічної православної свідомості (а саме цим і відрізняється православна свідомість) не є унормованими та очевидними. В православ’ї мало по серйозному обговорювалося питання взаємодії і цінності національного, політичного, громадянського, екзистенційного як факторів зміни юрисдикції. Політики і політизації було багато, державного було занадто багато, але обговорення важливості альтернативних чинників, які б довели, що зміна юрисдикції не є зрадою, не є чимось страшним і є правом, яке виправдовує канонічне право і церковна мораль. І що кожен, хто вирішив це зробити не втратить благодатності, не виставить себе на церковний і суспільний осуд.
А поки у нас так і є. Людина, що змінює юрисдикцію фактично відчуває себе на Хресті, ставить все своє життя на кін, ніби все починає з почтаку. Ось в цьому і є головна причина вагання багатьох братів з УПЦ. Бо змінити юрисдикцію – це ніби визнати, що все, що ти робив, знав, переживав в цій юрисдикції ти маєш переосмислити, поставити під сумнів. Ти маєш фактично визнати, що твій попередній досвід був не повним і що ти тепер отримаєш цей більш вірний і повний досвід.
І ти маєш бути впевнений, що нова юрисдикція краща, повноцінніша, і тому цей перехід виправданий і необхідний. А якщо ти не бачиш такої новизни і повноти, то чи варто переходити? Я вже не кажу про матеріальні та інші питання, що ускладнюють перехід.
Отож, відсутність необхідної канонічної культури та церковного права, які б захищали особу, що наважилася на зміну юрисдикції є важливою причиною ситуації в яку потрапляє священство і віряни. І зміни в церкві, які так необхідні, мають зачепити і це важливе питання. Бо кожен священник має право самостійного і неосудного рішення де він буде служити Богу. І нажаль це питання перетворилося в вибір між свій/ чужий, наш/не наш. Але поляризація свідомості не є вірним християнським рішенням.
#актуальне #україна #православʼя
Сергій Шумило – «Кризовий стан в українському православ'ї: тенденції, виклики та можливі шляхи подолання»
Доповідь на міжнародному екуменічному семінарі у Парижі (23.01.2024), організованому Collège des Bernardins та Institut chrétiens d'Orient (Париж, Франція).
«Ситуацію в сучасному українському православ'ї можна охарактеризувати як своєрідну «кризу новонародженості». Це проміжний період між «внутрішньоутробним» і «позаутробним» способом життя, перехід до нової форми життя, коли багато «фізіологічних систем» починають функціонувати заново, викликаючи свого роду «кризу».
Але тут накладається ще й криза у світовому православ'ї. Невиправдано затяжний період «застою» у світовому православ'ї закінчився після Всеправославного Собору, що відбувся в 2016 р. Не в останню чергу певним каталізатором стали події в Україні».
Читати: https://sofiyske-bratstvo.org/kryzovyj-stan-v-ukrayinskomu-pravoslavyi-tendencziyi-vyklyky-ta-mozhlyvi-shlyahy-podolannya/
Сергій Шумило – «Кризовий стан в українському православ'ї: тенденції, виклики та можливі шляхи подолання»
Доповідь на міжнародному екуменічному семінарі у Парижі (23.01.2024), організованому Collège des Bernardins та Institut chrétiens d'Orient (Париж, Франція).
«Ситуацію в сучасному українському православ'ї можна охарактеризувати як своєрідну «кризу новонародженості». Це проміжний період між «внутрішньоутробним» і «позаутробним» способом життя, перехід до нової форми життя, коли багато «фізіологічних систем» починають функціонувати заново, викликаючи свого роду «кризу».
Але тут накладається ще й криза у світовому православ'ї. Невиправдано затяжний період «застою» у світовому православ'ї закінчився після Всеправославного Собору, що відбувся в 2016 р. Не в останню чергу певним каталізатором стали події в Україні».
Читати: https://sofiyske-bratstvo.org/kryzovyj-stan-v-ukrayinskomu-pravoslavyi-tendencziyi-vyklyky-ta-mozhlyvi-shlyahy-podolannya/
#актуальне #церква #україна
Данські церкви критикують Всесвітню Раду Церков за те, що ті більше засуджують закони України, ніж “священну” війну росії
Данські церкви зазначають, що для засудження ідеології “священної війни” росії Всесвітня Рада Церков (ВРЦ) витратила два роки, тоді як на критику закону України проти Російської Православної Церкви – лише чотири дні.
У безпрецедентному виступі Національна рада церков Данії стала першим європейським церковним органом, який публічно поставив під сумнів контрастуючі реакції ВРЦ на релігійні події в контексті війни росії проти України.
Читати: https://sofiyske-bratstvo.org/danski-czerkvy-krytykuyut-vscz-za-te-shho-ti-bilshe-zasudzhuyut-zakony-ukrayiny-nizh-svyashhennu-vijnu-rosiyi/
Данські церкви критикують Всесвітню Раду Церков за те, що ті більше засуджують закони України, ніж “священну” війну росії
Данські церкви зазначають, що для засудження ідеології “священної війни” росії Всесвітня Рада Церков (ВРЦ) витратила два роки, тоді як на критику закону України проти Російської Православної Церкви – лише чотири дні.
У безпрецедентному виступі Національна рада церков Данії стала першим європейським церковним органом, який публічно поставив під сумнів контрастуючі реакції ВРЦ на релігійні події в контексті війни росії проти України.
Читати: https://sofiyske-bratstvo.org/danski-czerkvy-krytykuyut-vscz-za-te-shho-ti-bilshe-zasudzhuyut-zakony-ukrayiny-nizh-svyashhennu-vijnu-rosiyi/