“ЄДИНИЙ МАЄ ПРАВО АВТОКЕФАЛІЮ НАДАВАТИ!” #ФАНАР НЕ ВИЗНАЄ ІНШОЇ #АВТОКЕФАЛІЇ В УКРАЇНІ, КРІМ ТІЄЇ, ЩО ВЖЕ НАДАВ #ПЦУ

Посол України у Ватикані Андрій Юраш розповів про зустріч з представником Фанара митрополитом Халкідонським Еммануїлом, який пояснив «зміни у релігійному просторі України» (напевне обох турбує розуміння українцями змін у Статуті #УПЦ). Та надав «однозначне формулювання кількох принципових позицій».

З переказу Юраша, «визнавши, згідно з Томосом від 5-6 січня 2019 року, автокефалію Православної Церкви в Україні, Константинопольська Церква-Матір не тільки не хоче, але й не може (згідно з канонічними правилами) бути долученою до вирішення спірних питань у православному середовищі України».

Усі обов'язки щодо полагодження взаємин між православними структурами в Україні (єпархіями, парафіями тощо) фанаріоти покладають на #ПЦУ, а отже, всі єпархії та священнослужителі, «якщо мають бажання перебувати у визнаній та канонічній автокефальній Православній Церкві», повинні звертатися з проханням до Епіфанія.

«Єпископи інших юрисдикцій, які зігнорували своїм правом долучитися до Об’єднавчого Собору 2018 року, куди їх було запрошено спеціальним і персональним листом Його Всесвятості Патріарха #Варфоломія, можуть скористатися цим правом зараз, апелюючи та мотивуючи свою позицію перед Предстоятелем легітимізованої три роки тому Православної Церкви України».

Особливо наголошується, що жодна інша Церква, крім Фанара, «не може надати легітимний #томос про автокефалію для будь-якої іншої юрисдикції в Україні».
⚡️А «будь-яка самопроголошена автокефалія» не буде визнана Фанаром, бо тільки Константинопольска «Матір-Церква ЄДИНА МАЄ ПРАВО ТАКУ АВТОКЕФАЛІЮ НАДАВАТИ».

Цікаво, що у травні державний службовець Андрій #Юраш закликав уряд передати ПЦУ частину храмів київської Лаври, та перерахував на які саме храми претендують у Епіфанія.

ОДНОСТОРОННЄ ПРОГОЛОШЕННЯ #АВТОКЕФАЛІЇ УПЦ – НЕ КОРИСНЕ. СТАТУС #НЕЗАЛЕЖНОЇ ТА САМОСТІЙНОЇ #ЦЕРКВИ Є ОПТИМАЛЬНИМ!

Інтерв’ю ректора Київської духовної академії і семінарії архієпископа Білогородського Сильвестра. Питання
«Ви зазначили, що наша Українська Православна Церква де-факто незалежна, але остаточне оформлення цього статусу — ще справа майбутнього. Чому на Соборі УПЦ у Феофанії було не оголосити одразу автокефалію? Напевне, це багатьох заспокоїло б».

Відповідь: «Автокефалію якраз можна і потрібно пояснювати через поняття незалежності. Загалом, ці два поняття — автокефалія та #незалежність — практично ідентичні.

Поясню на прикладі. Коли ми говоримо, що Україна — незалежна держава, то маємо на увазі, що в нас самостійна законодавча, виконавча та судова влада. Джерело цієї влади та її повноважень знаходяться в Україні.

Відповідно, коли йдеться про те, що Українська Православна Церква незалежна, це означає, що наша Церква має самостійне джерело адміністративної, законодавчої та судової влади: її Предстоятель обирається її ж Собором, який ініціюється самою Церквою. Крім того, УПЦ самостійна в управлінні, прийнятті своїх церковно-правових актів (положень, статутів), обранні та висвяченні своїх єпископів, канонізації своїх святих, а також у звершенні церковного суду.

Якщо взяти визначення терміну #автокефалія та порівняти його з тим, що було сказано про незалежність, ви побачите, що для автокефалії характерні такі самі ознаки.

Щодо проголошення автокефалії, то процес її визнання є досить складним…

На даний момент універсального, визнаного всіма Помісними Церквами механізму створення нових автокефальних Церков у православному світі немає. Це питання неодноразово ставало предметом дискусій і навіть дебатів на різних рівнях.

Ми всі розуміємо, що важливий аспект проголошення автокефалії — це #визнання її іншими Помісними Церквами. А тепер давайте змоделюємо ситуацію: #УПЦ проголошує себе автокефальною, що далі? Можна сказати напевне, що визнання такої автокефалії не відбулося б «наступного ж дня».

Прихильники тієї моделі Вселенської Церкви, яку сьогодні активно пропагує #Константинопольський_патріархат, заявили б, що тільки Константинопольському патріарху належить право та привілей давати автокефалію.

Інші наполягали б, що потрібно досягти консенсусу в цьому питанні між усіма Помісними Церквами. Але на пошуки такого консенсусу можуть піти навіть не роки, а десятиліття! Не кажучи про те, що подібний крок зовсім не означав би автоматичного вирішення всіх проблем, які накопичилися в церковному житті в Україні.

Таким чином, складності, які породило б одностороннє проголошення автокефалії, очевидні, а ось користь — сумнівна. Вважаю, що наш нинішній статус незалежної та самостійної Церкви є оптимальним».