Украинский исторический юмор

Артем Харченко. Во сколько слов можно вложить украинскую историю: или о нарративе, который никогда не дописать

Артем Харченко - украинский историк, кандидат исторических наук, доцент (Харьков).

Основна теза цього тексту — приреченість старого наративу, прихильники якого не мають шансів уникнути інструменталізації тих чи інших сюжетів і змушені виступати його охоронцями, тим самим заперечуючи головну умову академічного дослідження — свободу думки його автора.

На межу літа та осені припали жваві публічні обговорення того, як може/має виглядати історія України. Сприймати ці битви за історію варто з іронією, бо, на щастя, демократія дає шанс історії бути різною, а кожному з істориків — мати свою думку. Що не скасовує спільності поглядів дослідників, але точно не має заперечувати або відкидати інші візії. Звичайно, треба також віддати належне критикам, які підсвітили ініціативи для широкої громадськості та мас-медіа, що підхопили дискусії.

Свою роль традиційно відіграли і соцмережі, головне Фейсбук/Мета — простір, у якому все ще продовжують відбуватись найбільш помітні внутрішньоукраїнські навколоакадемічні дискусії. По-перше, тому що почалися розмови про інтегрований шкільний курс всесвітньої та української історії. По-друге, привернула до себе увагу публічно презентована ідея/команди проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива». Два зовсім різні кейси, які, здається, можна поєднати через схожість претензій, висловлених їхніми критиками. І це незалежно від того, що, звичайно, є мало спільного між корегуванням шкільних програм та дослідницьким проєктом, який бере трохи в бік популярної історії.

Загалом їхню критику можна звести до двох основних положень: погана комунікація з боку МОН/ініціаторів проєкту з експертним середовищем/незалученими до проєкту дослідниками. І занепокоєння, що реалізація ініціатив нашкодить існуючому наративу, який, за всіх можливих недоліків, начебто виконує свою функцію. Безперечно, комунікації ніколи не буває достатньо, і вимога її з боку тих, хто зацікавлений у процесах, навіть коли не є їхнім безпосереднім учасником, — справедлива і має бути задоволена. З маленьким нюансом, що мова йде саме про конструктивну критику і бажання розширити обрії для існуючої ініціативи, а не про ігри, де історія стає інструментом у досягненні тих чи інших політичних цілей.

А от питання до чинного історичного наративу є увесь час після падіння догматичної радянської парадигми у 1991 році. Насправді мова про цілком природний стан речей — гуманітаристика живе і розвивається лише у постійних дискусіях, вона не може застигнути і має змінюватися разом із суспільством...

Зокрема, такий підхід продемонстрував журналіст та публіцист Віталій Портніков у вересневій публікації у виданні «Збруч», де наполягав на замиканні історії в національних шухлядках і заперечував те, що не вписується в існуючий національний наратив. Затребувана ним історія — це «процес перетворення населення на народ», що і для неозброєного ока виглядає модерним, але надзвичайно застарілим політичним гаслом. Історія, про яку він пише, — це змагання, де «меншість» має «неймовірний шанс» перемогти «більшість», якій передбачено розтанути в «безпам’ятстві»...

Продолжение скоро

Артем Харченко. Во сколько слов можно вложить украинскую историю: или о нарративе, который никогда не дописать (продолжение)

Спротив змінам, який виявляють охоронці панівного наративу, цілком зрозумілий навіть з огляду на банальні знання про людську психологію — ми звикли до цього, нас так вчили, так говорять ті, кого ми вважаємо авторитетами. Одночасно є і ті, хто вимагає зберегти статус-кво з чітких переконань і уявлень про те, яку роль має відігравати історична наука — «виховувати громадянина», і ця роль переслідує історію з часів її перетворення на шкільний предмет. Навіть коли йдеться про академічних істориків, які стають заручниками існуючої парадигми — вони в ній навчалися, почали професійний шлях, переважно зосереджуються на політичній історії, де гендерна історія чи історія повсякдення цінні за умови їхньої прив’язки до політичного.

Насправді такий підхід фактично гальмує сприйняття історичної науки в сучасному її розумінні широким українським академічним середовищем — представленим великою кількістю кафедр та факультетів закладів вищої освіти, різноманітних наукових установ у межах Академії наук, а також вчительським складом у школах. І збіднює колективні знання, з яких випадає те, що сучасна гуманітаристика — це міждисциплінарне поле, яке творять численні студії, у межах яких увага до річок чи коней не є жартом, а предметом серйозного дослідження. І увага до політичних інститутів є важливою, на що вчергове натякнула цьогорічна Нобелівська премія з економіки, але, м’яко кажучи, недостатньою для розуміння суспільства.

Консервативний підхід із фокусом лише на політичній історії часто межує з інструменталізацією історії, мимоволі стає її заручником. Один із подібних яскравих прикладів — ситуація навколо теми українсько-польських відносин, яка насправді зводиться до меж 1910-х —1940-х рр. Ситуація нагадує обопільне «отруєння історією», де польська сторона, здається, має більш консолідовану позицію.

Продолжение читайте здесь

На аукционе продали остатки памятника с холма Славы в Ровно за почти восемь миллионов гривен

В Ровно на аукционе продали демонтированный барельеф и фигуры советских солдат, которые были расположены на холме Славы, за почти восемь миллионов гривен. Начальная цена была больше, чем четыре миллиона гривен.

В аукционе, который состоялся 23 октября, участвовали 11 участников. Остатки приобрело предприятие «ПФК ТЕРРАМЕТ» по цене 7 815 276 гривен.

Историческая Экспертиза онлайн. Выпуск 10.
Хроника исторической политики. Сентябрь-октябрь 2024
В субботу 2 ноября в 18.00 (GMT+2: Киев, Кишинев, Иерусалим. В Москве будет 19.00)

Прямая трансляция

Основные вопросы:
1. Осмысление феномена войны на международных конференциях, состоявшихся в октябре 2024:
Heritage, Museums and Populism (Humboldt University, 7 – 9 October);
Война и современная философия (Независимый институт философии, 17–21 октября, Будва, Черногория);
Russia's Politics of Truth and its Quest for Alliances in the Global South (University of Erfurt, 23–25 October);
Aleksanteri Conference 2024 “Resisting Authoritarianism in Eurasia. Civil Society and New Solidarities” (University of Helsinki, 23–25 October).
2. Кириллица как «скрепа» национальной идентичности. Опыт Румынии, Молдавии, Черногории и Сербии.
3. Какая судьба ждет памятники и некрополи советских воинов в Украине?
4. Российский историк перед выбором: где грань между компромиссом и коллаборационизмом?

Участники:
Юрий Латыш, кандидат исторических наук, доцент, приглашенный профессор Государственного университета Лондрины (Бразилия). заместитель главного редактора журнала «Историческая экспертиза»;
Константин Пахалюк, кандидат политических наук, заместитель главного редактора журнала «Историческая экспертиза»;
Сергей Эрлих, доктор исторических наук, главный редактор журнала «Историческая экспертиза».