….єдиними вустами і єдиним серцем♥️

🎄СВЯТКОВЕ БОГОСЛУЖІННЯ У ДЕНЬ ОБРІЗАННЯ ГОСПОДНЬОГО

14 січня 2025 року, у день святкування Обрізання Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, пам’яті святителя Василія Великого, а також Нового року за юліанським календарем, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен звершив святкове Богослужіння у храмі Всіх Волинських Святих у Рівному. Про це повідомляє пресслжуба Рівненської єпархії УПЦ.

Архієпископу співслужили благочинний Центрального благочиння, настоятель храму протоієрей Михаїл Жаровський та духовенство храмів м. Рівне.
Під час богослужіння у храмі зібралося багато людей, які підносили молитви за мир і спокій у нашій країні, просячи у Господа благословення для української землі та довгоочікуваного припинення війни.

У слов проповідіі архієпископа Пимена було наголошено, що Христос, будучи безгрішним, прийняв обрізання за Мойсеєвим законом, аби виконати всю волю Божу й показати приклад смирення. Цей акт став знаком того, що для спасіння важливе навіть найменше виконання Божого закону. Він також прообразував новозавітне хрещення, яке відкриває для людей шлях до союзу з Богом.
Також архієрей підкреслив, що шанування святителів у Церкві завжди нагадує нам про віддане служіння Богові. Святитель Василій Великий, якого згадують у цей день, є прикладом жертовної любові, захисту віри й милосердя, надихаючи нас прагнути до духовної досконалості через вірність і смиренність.

Після Божественної літургії духовенство разом із вірянами звершили молебень на початок Нового року. Під час молебню знову лунали прохання до Господа про мир і благословення для України.

Цей святковий день став ще однією нагодою для вірян об’єднатися у молитві, зміцнити віру та попросити у Бога допомоги й захисту для нашої землі.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/14/svyatkove-bohosluzhinnya-u-den-obrizannya-hospodnoho/

🥰У МЛИНІВСЬКОМУ БЛАГОЧИННІ ВІДБУЛАСЯ ОЛІМПІАДА “ЗНАВЦІ БІБЛІЇ”

У Млинівському благочинні відбулася олімпіада «Знавці Біблії». Учасниками стали 25 дітей. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

13 січня 2025 року в недільній школі при Іоанно-Богословському храмі селища Демидівка відбулася олімпіада «Знавці Біблії» серед учнів недільних шкіл Млинівського благочиння. Захід був організований з благословіння Високопреосвященнійшого Пимена, архієпископа Рівненського та Острозького.
Участь у змаганні взяли 25 дітей із різних парафій, які були розділені на дві вікові категорії. Учасники виконували завдання, що стосувалися Старого та Нового Завітів, демонструючи свої знання Святого Письма.

Для заохочення дітей було оголошено про грошові винагороди для переможців. За результатами конкурсу в кожній віковій категорії було визначено трьох переможців:
 • І місце – 1000 грн,
 • ІІ місце – 600 грн,
 • ІІІ місце – 400 грн.

Цей захід сприяв не лише поглибленню знань Біблії серед дітей, але й мотивував їх до більш старанного вивчення закону Божого. Організатори висловили сподівання, що подібні ініціативи допоможуть юним прихожанам зростати у вірі та ставати відповідальними членами православної громади.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/14/u-mlynivskomu-blahochynni-vidbulasya-olimpiada-znavtsi-bibliyi/

❄️Колядує Іоанно - Богословська парафія селища Демидівка

❄️15 CІЧНЯ – ПРЕПОДОБНОГО СЕРАФИМА САРОВСЬКОГО

Преподобний Серафим Саровський, великий подвижник, народився 19 липня 1759 року. Батьки преподобного, Ісидор та Агафія Мошніни, були жителями Курська. Ісидор був купцем і брав підряди на будівництво будівель, а в кінці життя почав будівництво собору, але помер до завершення робіт. Молодший син Прохор залишився під опікою матері, яка виховала в сина глибоку віру.

Після смерті чоловіка Агафія Мошніна, яка продовжувала будівництво собору, взяла одного разу туди з собою Прохора, який, оступившись, впав з дзвіниці вниз. Господь зберіг життя майбутнього світильника Церкви: перелякана мати, спустившись вниз, знайшла сина неушкодженим.
Юний Прохор, володіючи чудовою пам’яттю, незабаром навчився грамоти. Він з дитинства любив відвідувати церковні служби і читати своїм одноліткам Святе Письмо і Житія святих, але найбільше любив молитися або читати Святе Євангеліє на самоті.
Якось Прохор важко захворів, життя його було в небезпеці. Уві сні хлопчик побачив Божу Матір, що обіцяла зцілити його.

Незабаром через двір садиби пройшла хресна хода з іконою “Знамення” Пресвятої Богородиці. Мати винесла Прохора на руках, і
він приклався до святої ікони, після чого став швидко одужувати.
Ще в юності у Прохора дозріло рішення цілком присвятити життя Богові та піти в монастир. Благочестива мати не перешкоджала цьому, благословила його на чернечий шлях розп’яттям, яке преподобний все життя носив на грудях. Прохор з паломниками відправився пішки з Курська до Києва на поклоніння Печерським угодникам.

Схимонах старець Досифей, якого відвідав Прохор, благословив його йти в Саровську пустель і рятуватися там. Повернувшись ненадовго до рідної домівки, Прохор назавжди попрощався з матір’ю і рідними. 20 листопада 1778 року він прийшов в Саров, де настоятелем тоді був мудрий старець, отець Пахомій.
Через два роки послушник Прохор захворів водянкою, тіло його розпухло, він відчував тяжкі страждання. У Прохора було бачення: в невимовному світлі з’явилася Матір Божа у супроводі святих апостолів Петра і Іоанна Богослова. Вказавши рукою на хворого, Пресвята Діва сказала Іоанну: «Сей – від роду нашого». Потім вона торкнулася жезлом боку хворого, і негайно рідина, що наповнювала тіло, стала витікати через отвір, швидко настало одужання. 

Пробувши вісім років послушником в Саровській обителі, Прохор прийняв чернечий постриг з ім’ям Серафим, що настільки добре виражало його полум’яну любов до Господа і прагнення ревно Йому служити.
Серафим сподобився особливого благодатного бачення під час Божественної літургії. Після тропарів раптово його осінив світлий промінь. Піднявши очі, преподобний Серафим побачив Господа Ісуса Христа, що йде по повітрю від західних дверей храму, в оточенні Небесних безтілесних Сил. Дійшовши до амвона, Господь благословив усіх, хто молиться і вступив до місцевого образу праворуч від царських врат. Преподобний Серафим, у духовному захваті дивлячись на дивне явище, не міг ані слова промовити, ні зійти з місця. Його відвели під руки у вівтар, де він простояв ще три години, змінюючись від благодаті, що зійшла на нього.
Після бачення преподобний підсилив подвиги. Своє келейне молитовне правило він здійснював за статутом древніх пустельних обителей.

Бачачи подвиги преподобного Серафима, диявол задумав убити його і наслав грабіжників. Підійшовши до святого, який працював на городі, розбійники почали вимагати від нього гроші. У преподобного в цей час була в руках сокира, він був фізично сильний і міг би оборонятися, але не захотів цього робити. Розбійники стали бити преподобного, обухом проломили голову, зламали кілька ребер, потім, зв’язавши його, хотіли кинути в річку, але спочатку обшукали келію в пошуках грошей. Все розтрощивши в келії і нічого не знайшовши, крім ікони і декількох картоплин, вони посоромились свого злодіяння та пішли. Преподобний, прийшовши до тями, доповз до келії, жорстоко страждаючи, пролежав усю ніч.

Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/14/15-cichnya-prepodobnoho-serafyma-sarovskoho-2/

17 січня, у п’ятницю, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен здійснюватиме прийом духовенства та мирян, початок о 11.00.

❄️🙏АРХІЄПИСКОП ПИМЕН ЗВЕРШИВ ЧИТАННЯ ТРИПІСНЦЯ

Архієпископ Пимен прочитав трипіснця передсвята Богоявлення. Про це повідомляє песслужба Рівненської єпархії УПЦ.

15 січня 2025 року у Георгіївському подвір’ї Городоцького Миколаївського жіночого монастиря архієпископ Рівненський та Отсрозький Пимен звершив урочисте богослужіння з читанням трипіснця передсвята Богоявлення.

Це богослужіння є особливим під час підготовки до великого свята Хрещення Господнього. Читання трипіснця нагадує про духовне очищення і налаштовує вірян на глибоке переживання таїнства, яке Господь явив у водах Йордану.
Сестри монастиря, об’єднані бажанням зустріти Богоявлення у молитві та духовному піднесенні, супроводжували читання піснеспівами.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/15/arkhiyepyskop-pymen-zvershym-chytannya-trypisntsya/

У тихому передвечір’ї монастиря, серед мерехтіння свічок, звучить читання трипіснця. Сестри, немов ангели, своїми щирими молитвами звертаються до Небес, кожне слово промовляючи з такою теплотою, що відчуваєш — ці голоси пронизують небесну височінь.

Їхні молитви, усердні й сповнені любові, лягають, наче легке тепло, на серце кожного, хто молиться поруч. Від їхньої зосередженості, від сили їхньої віри виникає відчуття, що сама природа затихає, прислухаючись до цих звернень. Молитви сестер немов омивають душу, знімаючи втому й тягар щоденності.

Цей спів — це більше, ніж слова. У ньому стільки смирення, стільки глибокого сподівання на милість Божу, що мурахи пробігають тілом. У ці моменти здається, що небеса справді відкриті, і кожне слово — це палаюча свічка, піднесена до Бога в знак любові й віри.

Сестри моляться за весь світ, за кожну душу, за кожне серце. І ця молитва торкається навіть того, хто, можливо, забув про Бога. Вона проникає у найглибші закутки душі, нагадуючи про вічність і Божу любов.

❄️16 СІЧНЯ-ПРЕПОДОБНОЇ ЖЕНЕВ‘ЄВИ ПАРИЗЬКОЇ

В наш місяцеслов свята покровителька Парижа була внесена тільки в 2017 році і тепер ми святкуємо день її пам’яті 16 січня.

Походила з давнього галло-германського роду. У 429 році святий Герман Осерський був проїздом у будинку тоді маленької Женев’єви і передбачив її велике майбутнє.

З п’ятнадцятирічного віку майбутня свята вела аскетичне життя у батьківському домі, а після смерті батьків жила в Парижі, який тоді не виходив за межі о. Сіте.
Дуже скоро після того, як вона оселилася в Лютеції (нині Париж), її вразила недуга. Три дні її вважали померлою. Але коли вона прийшла до тями, то розповіла, що ангел водив її в місця блаженства праведних і вона бачила, що приготував Господь:
“Блаженства ці такі, що невірні не повірили б мені, якби я стала їх описувати”.
З цього часу св. Геновефа (Женев’єва) отримала дар прозорливості. В 451 році, коли Парижу загрожували орди Аттіли, котрі вторглися до Європи, Женев’єва передбачила, що Париж буде врятований. Зневірені містяни хотіли вбити святу, але Аттіла справді відвів свої орди від міста в бік Каталаунських полів, де і був розбитий. Після цього слава святої зросла. Женев’єва полонила щедрістю, бездоганною моральністю і полум’яною вірою.
Під час п’ятирічної облоги Парижа Хлодвігом Женев’єва провела річкою до міста судна з їстівними припасами і роздала їх народу. У 460 році Женев’єва благословила будівництво над могилою святого Діонісія церкви, при якій король Дагоберт I заснував пізніше абатство Сен-Дені. Свята Женев’єва прожила надзвичайно довге на ті часи життя. У віці за 60 років вона здійснила паломництво до могили святителя Мартина Турського.

Майже відразу після смерті Женев’єва стала шануватися як свята покровителька Парижу. Під час ворожих навал, епідемій і інших стихійних лих мощі Женев’єви носили по паризьких вулицях, а в храмах молилися святій. Під час французької революції мощі святої в рамках «боротьби з забобонами» були спалені на Гревській площі — традиційному місці страт. Дивом збереглася фаланга руки святої, що зберігається нині в паризькій церкві.

У 1744 році Людовік XV дав обітницю побудувати церкву на честь Святої Женев’єви. Будівництво грандіозного храму почалося в 1758 році на місці церкви святих апостолів Петра та Павла, спорудженої королем Хлодвігом і його дружиною Клотільдою, і тривало до 1789 року. Однак революційна влада перетворила новозбудовану церкву на некрополь для поховання великих людей Франції — Пантеон. Тим не менш, в інтер’єрі будинку збереглися великі настінні розписи, що ілюструють сцени з житія святої Женев’єви.

У 1928 році статуя святої Женев’єви, піднесена на 15-метровий пілон, прикрасила новозведений міст Турнель в Парижі.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/16/16-sichnya-prepodobnoyi-zhenev-yevy-paryzkoyi-2/

❄️Відпустове свято у Хресто - Возвиженській парафії с. Котів.

🚨ЧИ МОЖЕ СВЯЩЕНОСЛУЖИТЕЛЬ БРАТИ ДО РУК ЗБРОЮ: ПРАВОВІ ТА ДУХОВНІ АСПЕКТИ

Останнім часом в Україні загострилися питання, пов’язані з мобілізацією священнослужителів. Після прийняття закону про бронювання священників, що дозволяє їм залишатися поза військовою службою, ситуація набрала неоднозначного розвитку. Зокрема, на прес-конференції Державної служби України з етнополітикии та совоби совісті (ДЕЕС) з’явилася інформація, що бронювання не поширюється на священнослужителів Української Православної Церкви (УПЦ). Цей підхід викликає серйозні сумніви як із правової, так і з духовної точки зору.

Священник і його місія
Священнослужитель — це людина, яка отримала канонічне посвячення і присвятила своє життя служінню Богові та людям. Основна місія священика полягає у духовній підтримці, молитві, наставництві й допомозі всім, хто цього потребує. Військові дії, використання зброї та участь у насильницьких конфліктах суперечать самій сутності священства.
Згідно з багатовіковою церковною традицією, священник не має права брати до рук зброю. Це принцип закладено в основі служіння, адже священник — посередник між людиною і Богом, покликаний примиряти, а не розпалювати конфлікти.

Правовий аспект: право на релігійну свободу
На міжнародному рівні право священнослужителів не брати участі у військових діях захищене кількома документами:

 1. Загальна декларація прав людини (ООН, 1948), стаття 18: гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії.
 2. Європейська конвенція з прав людини, стаття 9: захищає свободу релігії, що включає право на дотримання релігійних обов’язків.
 3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, стаття 18: визнає право кожного на свободу думки, совісті та релігії, включно з правом діяти відповідно до релігійних переконань.
Ці документи чітко встановлюють, що втручання держави у релігійне життя та обмеження прав священнослужителів є неприйнятними.

Законодавство України
Конституція України також гарантує свободу віросповідання. Стаття 35 Конституції зазначає, що кожен має право сповідувати свою релігію, виконувати обряди та дотримуватися релігійних норм. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» підтверджує, що релігійні діячі мають право на виконання своїх обов’язків без перешкод з боку держави.
Водночас законодавство України звільняє від мобілізації священнослужителів, які перебувають на офіційній посаді. Проте останні рішення щодо виключення священників УПЦ з-під бронювання суперечать цим нормам.

Чи може держава визначати “канонічність” священника?
Окремо слід зупинитися на питанні, чи має держава право втручатися у внутрішнє життя релігійних організацій та визначати, хто є священнослужителем. Це категорично неприйнятно як з точки зору права, так і церковної традиції.
Канонічність священника визначається виключно Церквою, яка його висвятила. Жодна державна установа, орган самоврядування чи політик не можуть встановлювати, чи є священник “легітимним”. Такий підхід є порушенням основоположного принципу відокремлення Церкви від держави, закріпленого у статті 35 Конституції України.

Дискримінація священників УПЦ
Рішення виключити священнослужителів УПЦ з-під дії закону про бронювання є відкритою дискримінацією. Представники УПЦ, як і священники інших конфесій, виконують важливу духовну та соціальну місію: підтримують парафіян, допомагають військовим, біженцям та постраждалим.
Дискримінація на основі конфесійної приналежності суперечить принципам рівності та недискримінації, закріпленим у міжнародному праві та Конституції України.

Отже, священнослужитель не може брати до рук зброю, і це принцип, який захищений як церковною традицією, так і міжнародним та національним правом. Втручання держави у церковне життя та дискримінація священників на основі конфесійної приналежності є неприпустимими.
Ми закликаємо органи влади діяти в рамках закону, поважати релігійні свободи та забезпечувати рівні права для всіх релігійних організацій. У непрості часи війни священники повинні мати можливість виконувати свою духовну місію на благо людей і країни.

На сайті :

На сайті : https://rivne.church.ua/2025/01/16/chy-mozhe-svyashchenosluzhytel-braty-do-ruk-zbroyu-pravovi-ta-dukhovni-aspekty/

❄️17 СІЧНЯ – АПОСТОЛА ВІД 70-ТИ ЯКОВА, БРАТА ГОСПОДЬОГО ПО ПЛОТІ

Апостол від 70-ти Яків, брат Господній по плоті, єпископ Єрусалимський, посідає особливе місце в історії Церкви, адже був однією з найближчих до Ісуса Христа осіб. За переданням, він називається братом Господнім, оскільки був сином святого Йосифа Обручника від його першого шлюбу. Це споріднення, хоч і не пряме, надає йому унікального зв’язку з Ісусом. У житті Якова з раннього віку можна побачити його прагнення до праведності, чистоти серця та глибокої віри.

Після Воскресіння Христового саме святий Яків був обраний першим єпископом Єрусалима. Це свідчить про те, що навіть серед апостолів він мав неабиякий авторитет. Під його керівництвом Єрусалимська церква стала центром християнської громади, яка об’єднувала іудеїв та язичників. Незважаючи на суворі гоніння, Яків своєю проповіддю навернув багатьох до Христа, зокрема і з числа іудейських священиків.

Особливу роль Яків відіграв на Апостольському Соборі в 49 році, коли було обговорено питання, чи потрібно язичникам, які приймають християнство, дотримуватись усіх обрядів Мойсеєвого закону. Саме Яків у своїй мудрості запропонував компроміс, який зміг об’єднати обидві сторони: він постановив, щоб новонавернені язичники дотримувалися лише головних заповідей, залишаючи обряди іудейського закону позаду.
Святий Яків залишив нам своє знамените Послання, яке увійшло до складу Нового Завіту. Це Послання виділяється своєю практичністю і глибокою духовністю. Він звертає увагу на те, що віра без справ мертва, наголошує на необхідності терпіння у випробуваннях, утримання язика від зла та любові до ближнього. Його слова залишаються актуальними і сьогодні, вказуючи шлях до праведного життя.

Життя святого Якова завершилося мученицькою смертю. За переданням, він був засуджений юдейськими старійшинами за те, що відкрито проповідував Ісуса як Месію. Його скинули з висоти храму, але, побачивши, що він не загинув, добили камінням. Його смерть стала свідченням його непохитної віри і вірності Христу.
Церква шанує святого апостола Якова 23 жовтня (5 листопада за новим стилем), а також згадує його в день Собору 70-ти апостолів. Він залишається прикладом смирення, твердості у вірі та любові до Бога, що надихає християн до сьогодні.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/17/17-sichnya-apostola-vid-70-ty-yakova-brata-hospodoho-po-ploti/

❄️АРХІЄПИСКОП ПИМЕН ЗВЕРШИВ ЧИТАННЯ ЦАРСЬКИХ ЧАСІВ

17 січня 2025 року, у Воскресенському кафедральному соборі м. Рівного, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен звершив читання Царських часів. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Ця давня богослужбова традиція, яка здійснюється напередодні великих свят, є особливим моментом для молитовного зосередження та духовного приготування до свята.

Під час читання Царських часів були виголошені пророчі уривки, послання апостолів та Євангельські читання, які розкривають суть події, що відзначатиме Церква. У своїх молитвах віряни з особливим благоговінням просили Божої милості, миру та благословення для кожного.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/17/arkhiyepyskop-pymen-zvershyv-chytannya-tsarskykh-chasiv/

❄️АРХІЄПИСКОП ПИМЕН ЗВЕРШИВ ЧИТАННЯ ТРИПІСНЦЯ

Архієпископ Пимен звершив читання Трипіснця напередодні Богоявлення. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ

17 січня, напередодні свята Богоявлення, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен очолив богослужіння у Воскресенському кафедральному соборі міста Рівного. Під час служби було звершено читання Трипіснця — особливого молитовного чину, що виконується перед великими святами.

Читання Трипісця наповнене духовною глибиною та є складових підготовки до свята Богоявлення.
Служба відбулася у молитві та благоговінні, об’єднавши численних вірян у передчутті світлого свята.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/17/arkhiyepyskop-pymen-zvershyv-chytannya-trypisntsya/

❄️18 СІЧНЯ – НАДВЕЧІР‘Я ХРЕЩЕННЯ ГОСПОДНЬОГО


Пісний день.
Слово “надвечір’я” означає переддень церковної урочистості, друга назва цього дня — святвечір пов’язана з народною традицією варити у цей вечір кутю та узвар. 
Хрещенський святвечір – найдавніший одноденний піст, виник приблизно в III столітті одночасно з появою свята Богоявлення, яке на ранній стадії являло собою поєднане святкування Різдва Христового та Богоявлення. Цей пісний день був аналогом передпасхального посту, який наприкінці ІІ – на початку ІІІ століття тривав два дні або 40 годин.

Зважаючи на важливість події, що відбулася наступного дня в житті Ісуса Христа, Церква встановила піст. Саме звідси і пішла традиція варити кутю, яка не є обов’язковою, але настільки зручною, що увійшла до традиції. Зрозуміло, в наші дні не у всіх є така можливість, але піст дотриматися все ж таки необхідно: «Так бо окормляємі Божою Благодаттю, лихоємства свободимося», каже нам Типікон. Під лихоємством розуміється все, що їсть понад потреби і нехай мірилом тут буде кожному його совість.

Міру посту віруючі визначають індивідуально, під силу та благословення духовника. Цього дня, як і в Різдвяний святвечір, не їдять до виносу свічки після Літургії вранці або до першого причастя водохресної води.
На святвечір, після літургії у храмах відбувається велике освячення води. Водоосвячення називається великим за особливою урочистістю обряду, пройнятого спогадом євангельської події, яка стала не тільки першообразом таємничого обмивання гріхів, а й дійсним освяченням самого єства води через занурення в неї Бога в тілі. Вода ця називається Агіасмою або просто водохресною водою. Під впливом Єрусалимського статуту, з 11–12 століття водоосвячення відбувається двічі — у святвечір Водохреще, і, безпосередньо, на свято Богоявлення. Освячення в обидва дні відбувається однаковим чином, тому вода, освячена в ці дні, нічим не відрізняється.
Є благочестива традиція кропити в цей день водохресною водою своє житло зі співом тропаря Богоявлення. Хрещенську воду весь рік вживають натщесерце в невеликих кількостях, зазвичай разом зі шматочком просфори « силу, здоров’я підкріплює, хвороби зцілює, демонів проганяє і всі ворожі наклепи відвертає – ми можемо отримати від Бога».

При цьому читається молитва: 
«Господи Боже мій, нехай буде дар Твій святий і свята Твоя вода на залишення гріхів моїх, на просвіту мого розуму, на зміцнення душевних і тілесних сил моїх, на здоров’я душі і тіла мого, на підкорення пристрастей і немочі моєї, по безмежному милосерді Твоєму молитвами Пречистої Твоєї Матері та всіх святих Твоїх. Амінь». 

При недугах або нападах злих сил пити воду можна та потрібно, не вагаючись, будь-коли.
Особливою властивістю святої води є те, що, додана навіть у невелику кількість звичайної води, вона проявляє благодатні властивості, тому в разі нестачі святої води її можна розбавити простою.

Не можна забувати, що освячена вода — це церковна святиня, з якою зіткнулася Божа благодать, і яка вимагає до себе благоговійного ставлення. За благоговійного відношення свята вода не псується багато років. Зберігати її слід в окремому місці, краще поряд із домашнім іконостасом.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/18/18-sichnya-nadvechir-ya-khreshchennya-hospodnoho-3/