🌺Сьогодні під величними склепіннями храму Великомученика Георгія у Георгіївському подворʼї Рівного пролунало Сповідання Віри — ніби грім Божої присутності, що рознісся по стінах і заповнив кожне серце.

Кожне слово «Вірую» відлунювало під кам’яною стелею , ніби ударило у дзвін, підносячи душі високо над земним плином. Коли весь храм обʼєднався в єдиному голосі, здавалося, ніби не ми говоримо, а сама Церква свідчить правду Христову.

🌺ПРЕСТОЛЬНЕ СВЯТО У ГЕОРГІЇВСЬКОМУ ПОДВОР‘Ї М.РІВНОГО

6 травня, у день вшанування Великомученика Георгія Побідоносця, у Георгіївському подвор’ї при Городоцькому Миколаївському жіночому монастирі відбулося урочисте престольне святкування. Святкову Божественну літургію очолив архієпископ Рівненський і Острозький Пимен у співслужінні духовенства Рівненської єпархії.
Перед початком богослужіння ігуменя Михаїла, настоятелька обителі, разом із сестрами урочисто зустріла владику Пимена та попросила святих молитв за обитель, за народ, за Україну. У храмі зібралися сотні вірян із міста Рівного та навколишніх сіл – усі бажали розділити спільну молитву і вшанувати небесного покровителя обителі.

Під час Літургії сестринський хор своїми чистими піснеспівами наповнив храм благодатним трепетом. Віруючі підносили молитви за мир в Україні, за повернення наших воїнів живими та неушкодженими, за полонених і тих, хто опинився в скрутних обставинах.

Після читання Євангелія архієпископ Пимен виголосив повчальну проповідь, у якій розповів про юний подвиг Великомученика Георгія – хороброго воїна, котрому було лише близько двадцяти років, коли він віддав життя за Христа. Владика закликав не піддаватися сумнівам, брати приклад із Героя Христової віри та непохитності святого Георгія:

«Великомученик Георгій показав нам, що справжня сила — не в мечі, а в незламній вірі. Коли серце віддане Христу, жодні випробування не зломлять душу»

Святкове богослужіння завершилося молебнем у храмі. Через раптовий дощ хресний хід довелося скасувати, тож віряни залишилися під склепіннями храму, продовжуючи спільну молитву в атмосфері щирого піднесення.

Нехай заступництво Великомученика Георгія дарує вірним Церкви мир, силу духу та невичерпну надію!

На сайті: https://rivne.church.ua/arxijerejske-sluzhinnya/prestolne-svyato-u-heorhiyivskomu-podvor-yi-m-rivnoho/

🌺Сьогодні у Георгіївському подвор’ї архієпископ Рівненський та Острозький Пимен проповідував, нагадавши присутнім про життя та подвиг Великомученика Георгія Побідоносця.

🌺7 ТРАВНЯ – МУЧЕНИКА САВИ СТРАТИЛАТА ТА З НИМ 70 -ТИ ВОЇНІВ

Святий мученик Сава був за походженням готом і проживав за царювання імператора Авреліана у Римі. Він мав сан стратилата, тобто був воєводою та був вірний Небесному Цареві, Господу нашому Ісусу Христу. Він часто відвідував у в’язницях страждальців за Христове ім’я, надавав їм допомогу зі свого достатку, зміцнював їх до терплячого перенесення страждань та збуджував їх до мужніх подвигів. 
Таке доброчесне життя його було настільки вподобане Богові, що він, заради чистоти і постництва святого, дарував йому владу над бісами, і він виганяв із людей нечистих духів.
Незабаром було донесено цареві, що святий Сава є християнином. Його схопили та привели до царя на допит. Тут він безбоязно сповідав Христа і, відв’язавши свій військовий пояс, кинув його, відкидаючи і сан воєводський, виявляючи водночас свою готовність йти на всякі муки за Христове ім’я.

Тоді, за наказом мучителя, святого повісили та жорстоко били, потім палили вогнем і, нарешті, кинули в котел із киплячою смолою. Але святий, що охороняється невидимою силою Божою, залишився цілим і вийшов з казана неушкодженим. Побачивши це диво, у Христа повірило сімдесят воїнів, що були поруч. Всі голосно сповідали себе християнами. Відразу воїнів, за наказом мучителя, усікли мечем і, таким чином, всі вони одержали вінець мученицький, ніби з рук Самого Христа.

Святий же Сава був ув’язнений у в’язниці і там сподобився Божественного видіння та допомоги: коли він опівночі молився, йому з’явився Христос, що осяяв його світлом слави Своєї і сповіщав його не боятися мук, але безбоязно йти на свій подвиг. І коли Сава вдруге був приведений на допит і, змушуючи його до поклоніння ідолам – то ласками, то вмовляннями, то жорстокими муками, – не корився мучителям. Його кинули в річку, де він, потонув та закінчив подвиг свого мучеництва, досягнувши тихого блаженства у Царстві Христовому.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/7-travnya-muchenyka-savy-stratylata-ta-z-nym-70-ty-voyiniv-2/

🌺8 ТРАВНЯ-АПОСТОЛА ТА ЄВАНГЕЛІСТА МАРКА

Народився в Єрусалимі, племінник апостола Варнави. У ніч хресних страждань Христа він слідував за Ним (Мр.14: 51-52). Учень апостола Петра. Заснував Церкву в Єгипті, був першим єпископом Олександрії. Тут започаткував християнське училище. З проповіддю Євангелія подорожував Лівією, Нектополем, відвідав внутрішні області Африки. Відвідав апостола Павла в Римі, де він перебував у кайданах. За переказами, тут апостол Марк написав Євангеліє для язичників, що повірили.

Стародавні церковні письменники свідчать, що Євангеліє за Марком є коротким записом проповіді та оповідань апостола Петра. Повернувшись до Олександрії, апостол зміцнював віруючих, протидіючи язичникам, що порушило їхню ненависть. 

Святий Марк, передбачаючи свій кінець, поспішив залишити після себе наступників – єпископа Ананія та трьох пресвітерів. Незабаром язичники напали на апостола під час богослужіння, побили його, протягли вулицями міста і кинули до в’язниці. Там святий Марк удостоївся видіння Господа Ісуса Христа, Котрий зміцнив його перед стражданнями.

На ранок натовп язичників знову варварськи хотів розправитись з апостола Марком, повели його до судилища, але дорогою св. Євангеліст помер зі словами: «В руки Твої, Господи, віддаю дух мій».
Язичники хотіли спалити тіло святого апостола. Але коли розвели багаття, все потемніло, пролунав грім і стався землетрус. Язичники в страху розбіглися, а християни взяли тіло святого апостола та поховали його у кам’яній гробниці.

Це було 4 квітня 63 року. Пам’ять апостола Церква святкує 25 квітня (за юліанським календарем).
У 310 році над мощами святого апостола Марка було збудовано церкву. 820 року, коли в Єгипті встановилася влада арабів-магометян і Християнську Церкву тіснили іновірні, мощі святого перенесли до Венеції і поставили в храмі на його ім’я.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/8-travnya-apostola-ta-yevanhelista-marka-3/

🌺МАЛІ ТА ЮНІ ПРИХОЖАНИ ДЕМИДІВСЬКОЇ ЦЕРКВИ ПІДГОТУВАЛИ КОНЦЕРТ

Учні воскресної школи Іоанно-Богословської парафії УПЦ селища Демидівка до дня Матері та дня Жінок- мироносиць приурочили концерт. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

У Іоанно-Богословському храмі УПЦ селища Демидівка відбувся святковий захід, підготовлений учнями місцевої воскресної школи з нагоди дня Жінок-мироносиць та дня Матері.

Діти щиро привітали жінок віршами, піснями та музичними композиціями, які самі ж виконували на музичних інструментах. Їх виступ став справжнім дарунком серця, сповненим тепла, любові та вдячності.

На завершення свята кожна присутня жінка отримала ніжний весняний букет бузку — як знак пошани, любові й подяки за турботу та жертовність.

Захід пройшов у теплій, зворушливій атмосфері та залишив світлі враження в серцях усіх учасників.

На сайті: https://rivne.church.ua/news/mali-ta-yuni-prykhozhany-demydivskoyi-tserkvy-pidhotuvaly-kontsert/

🌺Архієпископ Пимен:
«Найбільша віра розпочинається з маленької іскри — її запалює якась людина прекрасна у своєму служінні»

❗️ПАЛОМНИЦЬКА ПОЇЗДКА ДО ГРУЗІЇ

Доторкніться до святині!

Відбудеться паломництво до Грузії в дні винесення Хреста святої Ніни. З 29 травня по 4 червня на нас чекає особлива духовна подорож до святої землі Грузії — древньої Іверії. Ці дні унікальні тим, що лише раз на рік виноситься для поклоніння Хрест святої рівноапостольної Ніни – велика святиня, якою вона просвітила Грузію світлом Христової віри!

Що чекає на нас?
✔️ Поклоніння Хресту святої Ніни у Сіонському соборі – можливість доторкнутися до реліквії, яка змінила історію цілої країни
✔️ Відвідини могили святої Ніни у Бодбійському монастирі
✔️ Купання в цілющому джерелі святої Ніни
✔️ Молитва в найвеличніших святинях Грузії: Светіцховелі, Джварі, Самтавро, Шіо-Мгвімський монастир
✔️ Казкові гірські пейзажі, старовинні фортеці, грузинська гостинність та традиції
Ця можливість буває лише раз на рік!

Відчуйте благодать, поклоніться святиням і пройдіть шляхом святої Ніни разом із нами!

Зі всіма організаційними питаннями звертатися за номером телефону: 0967671938 м.Валентина Ілліна

На сайті: https://rivne.church.ua/news/palomnytska-poyizdka-do-hruziyi/

🌺9 ТРАВНЯ-СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ВАСИЛІЯ АМАСІЙСЬКОГО

Священномученик Василій, єпископ Амасійський, жив на початку IV століття в понтійському місті Амасії. Він підтримував і втішав християн, які страждали від гонінь язичників. У той час Східною частиною Римської імперії правив Лікіній (312-324), зять святого рівноапостольного царя Костянтина Великого (306-337; пам’ять 21 травня). Лікіній лицемірно підписав “Указ про віротерпимість” (313), який дозволяв вільне сповідування християнства, але в душі ненавидів християн та продовжував їх переслідувати, повернувшись до язичництва.

Лікіній запалився пристрастю до служниці своєї дружини Констанції, праведної діви Глафіри. Свята діва розповіла про це цариці і просила захисту. Переодягнувши праведну Глафіру в чоловічу сукню і забезпечивши грошима, цариця Констанція вивела її з міста в супроводі відданих слуг. Імператору сказали, що служниця збожеволіла та лежить при смерті. Праведна Глафіра дорогою до Вірменії зупинилася в місті Амасії, де місцевий єпископ, святитель Василій, дав їй притулок.

У той час святитель будував у місті храм. Праведна Глафіра передала на його будівництво всі гроші, отримані від Констанції, і в листі до неї просила надіслати ще кошти на закінчення храму. Цариця виконала її прохання. Але лист праведної Глафіри потрапив до імператора. Розгніваний Лікіній зажадав від правителя Амасії вислати до нього святителя зі служницею. Праведна Глафіра померла († 322), перш ніж наказ дійшов до Амасії. Святителя Василія направили до імператора. За ним пішли два диякони, Парфеній і Фестим, які оселилися поблизу темниці, куди ув’язнили святителя.
Благочестивий християнин Елпідифор підкупив тюремників і щоночі разом із Парфенієм і Фестимом відвідував святителя. Напередодні дня суду святитель, як зазвичай, співав псалми, і слова “якщо я вселюся в останні моря, то рука Твоя наставить мене, і втримає мене Правиця Твоя” – тричі проспівав зі сльозами. Диякони засумнівалися, чи не злякався святитель майбутніх мук, але він заспокоїв їх.

На суді святитель Василій рішуче відкинув пропозицію імператора стати верховним жерцем і був засуджений до смерті. Елпідифор грошима задобрив воїнів, і вони дозволили святителю помолитися та поговорити з друзями перед стратою. Після цього святитель сказав катові: “Друже, роби, що тобі наказано”, – і спокійно встав під удар меча.

Коли мученик був обезголовлений. Елпідифор намагався викупити у воїнів його останки. Але воїни побоювалися імператора та кинули тіло і главу святителя в море. Після цього Елпідифору тричі уві сні з’явився Ангел Божий зі словами: “Єпископ Василій у Синопі і чекає на вас”. Підкоряючись цьому поклику, Елпідифор з дияконами відпливли до Синопа і там попросили рибалок закинути сітки. Коли закинули сітку “на щастя” дияконів Фестима і Парфенія, нічого не зловили. Тоді Елпідифор оголосив, що він просить закинути сітку в Ім’я Бога, Якому він поклоняється. Цього разу сітка винесла тіло святителя Василія. Голова приросла до нього, і тільки шрам на шиї вказував на слід меча. Мощі святителя Василія було перевезено в Амасію, їх поховали в побудованому ним храмі.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/9-travnya-svyashchennomuchenyka-vasyliya-amasiyskoho-3/

📌 «Хто візьметься за душу — не матиме справ із кайданами»

Сьогодні у новинах — тривожна історія з однієї рівненської школи. Учитель забрав у дитини телефон — а у відповідь отримав удар циркулем у плече. Реальна подія, яка шокувала багатьох. І хочеться кричати, пояснювати, захищати — когось одного чи обох… Але глибоко в серці звучить інше.

Це не про конкретну дитину й не про конкретного вчителя. Це про нас. Про суспільство, яке вже роками вирощує бурю — а тепер жахається блискавки.

Святитель Іоанн Златоуст колись сказав:
«Якщо не буде храму, школи й сім’ї — будуть тюрми, лікарні й кладовища.»
Це пророцтво — вже не майбутнє. Це — наш теперішній день.

Діти сьогодні — не жорстокі. Вони — розгублені.
Учителі — не безсердечні. Вони — виснажені.
А Церква… Вона мала б бути тим простором, де обидві сторони знову вчаться бути людьми.

Та що маємо?
Одну Церкву — нищать. Другу — зводять на трон. І всі забули, що Христос — не в політиці, а в правді, милості, любові.

Якщо зруйнувати храм — не дивуймося, що діти б’ють учителів.
Якщо знецінити сім’ю — не дивуймося, що у підлітків агресія.
Якщо спаплюжити школу — не дивуймося, що в класі немає поваги.

Ми маємо зцілити не випадок — а корінь.
Молитися. Будувати. Терпіти. Пробачати. Пояснювати. Не руками — серцем.

Бо хто візьметься за душу — не доведеться братися за кайдани.

🌺10 ТРАВНЯ -ПРЕПОДОБНОГО СТЕФАНА ПЕЧЕРСЬКОГО, ЄПИСКОПА ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКОГО

Преподобний Стефан, ігумен Печерський, єпископ Володимиро-Волинський, з молодих років трудився в Києво-Печерській обителі під керівництвом преподобного Феодосія († 1074; пам’ять 3/16 травня). До постригу в чернецтво святий Стефан ріс у сім’ї багатих батьків; після їхньої смерті він роздав усе майно і вирішив присвятити себе служінню Богові. 
Преподобний Феодосій іноді доручав йому замість себе наставляти братію словом настанови. Перед смертю преподобного Феодосія ченці просили призначити ігуменом святого Стефана, який був тоді доместиком (головним уставником на клиросі). Покликавши до себе улюбленого учня, преподобний Феодосій поклав на нього послух виконувати обов’язки ігумена Печерського монастиря, наказавши неухильно дотримуватися суворого монастирського статуту, піклуватися про мандрівників і молитися за благодійників святої обителі. 

Преподобний Стефан став гідним наступником свого вчителя. Він закінчив будівництво соборного Печерського храму, розпочате ще за життя преподобного Феодосія. Преподобний Стефан заснував поблизу новий монастир, куди перевів майже всю братію старої обителі, залишивши лише кілька послушників, яким зобов’язав поховання вмираючих ченців і щоденне здійснення Божественної літургії на згадку про покійних братів. Старання преподобного Стефана на ниві монастирського будівництва, за молитвами самого ігумена та заступництвом преподобних Антонія та Феодосія Печерських, були дуже багатокорисними і послужили зміцненню духовного життя обителі. «Бог же на потребу його щедро подавав: і так множилося місце те благодаттю Божою». Побачивши благочестиві турботи про святу обитель Божу, ворог роду людського зумів хитромудрими своїми підступами посіяти смуту серед окремих насельників монастиря: преподобного Стефана скинули з ігуменат і вигнали з Печерського монастиря.

Смиренно несучи скорботу незаслужено завданих йому образ, святий Божий подвижник, наслідуючи святого першомученика Стефана і на виконання наказу преподобного Феодосія про любов до братії, продовжував старанно молитися про гонителів своїх. Після вигнання з обителі святий Стефан приступив до будівництва неподалік, на річці Клові, нового монастиря. Кошти йому надали багаті бояри і вельможі, які були його духовними синами за наказом преподобного Феодосія. За бажанням святого Стефана новий монастир був освячений на честь Влахернської ікони Божої Матері, на згадку про її чудове явище константинопольським живописцям, посланим Нею до преподобних Антонія і Феодосія Печерського для прикраси храму. Незабаром у новому монастирі зібралися численні браття, які жили строго за статутом, заснованим преподобним Феодосієм для Печерської обителі.

У 1091 році після смерті єпископа Володимиро-Волинського преподобний Стефан був хиротонізований митрополитом Київським Іоанном на єпископа і поставлений на кафедру міста Володимира на Волині, заснованого святим рівноапостольним князем Володимиром. Будучи вже єпископом і прибувши на молитву до створеного ним монастиря на Клові, святитель Стефан удостоївся чудесного бачення Божественного світла, що виходило від мощів преподобного Феодосія, які лежали в печері Печерської обителі. Поспішивши до цього явища, святитель дізнався про рішення ігумена та братії Києво-Печерського монастиря перенести святі мощі преподобного Феодосія з печери до соборного храму обителі. Таким чином, святитель Стефан зміг взяти участь разом із сонмом інших єпископів в урочистому перенесенні мощей свого вчителя та духовного отця, прп. Феодосія. У єпископському сані він прослужив три роки, незмінно подаючи приклад лагідності та милосердя. Кончина святителя була 27 квітня/10 травня 1094 року.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/10-travnya-prepodobnoho-stefana-pecherskoho-yepyskopa-volodymyr-volynskoho-3/

📌Прийом керуючого єпархією
12 травня, у понеділок, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен здійснюватиме прийом духовенства та мирян, початок о 10.00

🌺Напередодні Дня матері
Пісня про маму у виконанні тріо Воскресенського кафедрального собору — щира й зворушлива молитва любові та вдячності.

Нехай ці слова і мелодія стануть теплим привітом для кожної мами — тихої героїні щодення, що оберігає, молиться, чекає.

Нехай Господь дарує вам, дорогі мами, здоров’я, мир і радість, а ваша жертовна любов завжди повертається сторицею. Зі святом, дорогі мами!

🌺11 ТРАВНЯ – ПРАВЕДНОЇ ТАВІФИ

Церква згадує святу І століття — праведну Тавіфу, приклад життя якої є втіленням справжньої християнської любові.

Свята Тавіфа жила в Іоппії — портовому місті Середземного моря. Це місто існує й нині, воно відоме під назвою Яффа. Сучасна Яффа розташована за два кілометри від найбільшого міста Ізраїлю — Тель-Авіва.

Ім’я «Тавіфа» у перекладі означає «серна». Воно було доволі поширене серед греків і юдеїв. Серна — завдяки своїй грації, красі й виразним очам — стало особовим жіночим іменем, подібно до того, як ім’я «Лев» стало чоловічим.

Тавіфа вирізнялася надзвичайним милосердям і доброчинністю. Вона добре володіла мистецтвом шиття і, щойно бачила когось із бідних, хто потребував одягу, одразу шила для нього все необхідне. Та вона не обмежувалась тільки цим — чинила багато інших добрих справ і була за це улюбленою серед людей.
Якось Тавіфа захворіла й невдовзі померла. Це звістка засмутила всіх, хто її знав. Саме в той час неподалік від Іоппії — у Лідді — проповідував апостол Петро. Любов до померлої та свіжі спогади про її добрі діла спонукали мешканців міста послати по апостола.

Коли апостол Петро прибув до дому Тавіфи, багато з тих, хто був біля її тіла, стали показувати йому речі, які вона виготовила за життя для потребуючих. З’ясувалося, що фактично не було в Іоппії людини, якій Тавіфа не допомогла б.
Бачачи таку велику любов до покійної, апостол Петро попросив усіх залишити кімнату, де лежало її тіло. Помолившись на колінах, він вигукнув:

«Тавіфо, встань!»
І вона підвелася й сіла.
Цю історію описав євангеліст Лука в книзі Діянь.

Почувши про диво воскресіння Тавіфи, багато жителів Іоппії стали християнами. А свята Тавіфа, за переданням, продовжила творити справи милосердя, показуючи приклад безмежної любові до людей.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/11-travnya-pravednoyi-tavify/

🌺Зі світлим і ніжним Днем Матері!

Сьогодні — особливе свято, коли серця наповнюються вдячністю до тих, хто дарував життя, тепло, молитву й любов. Мама — це перше слово, перше серцебиття, перша молитва. Її любов — безумовна, жертовна, невимовно глибока.

Символом цієї святої любові стала пісня у виконанні двох чарівних бандуристок — мам і матушок:
матушки Катерини Рибак, дружини настоятеля Іоанно-Богословської парафії,
та матушки Ксенії Ляшик, дружини настоятеля Борисо-Глібської парафії м. Рівне.

Щиро, трепетно, натхненно вони прославили материнство — як дар, як подвиг, як благословення.
Нехай ця пісня стане молитвою за всіх матерів: живих і спочилих, радісних і втомлених, сильних і тих, хто шукає підтримки.

З любов’ю й глибокою шаною — вітаємо всіх матерів!

🌺12 ТРАВНЯ – ПРЕПОДОБНОГО АМФІЛОХІЯ ПОЧАЇВСЬКОГО

Преподобний Амфілохій Почаївський народився 10 грудня / 27 листопада 1894 року в селі Мала Іловиця (нині Шумський район Тернопільської області). Батьки – Варнава та Анна Головатюки – назвали хлопчика Яковом. У дитинстві Яків допомагав батькові, який робив колеса, колодки, сани, а також був хорошим костоправом.

У 1912 році Яків був призваний до царської армії, де виконував обов’язки фельдшера. Під час бойових дій допомагав виносити поранених товаришів із поля бою, потрапив у полон, був відправлений німцями в Альпи, де три роки працював у фермера. У 1919 році Якову вдалося втекти; повернувшись у рідне село, він став займатися звичною селянської роботою, допомагав і хворим, які зверталися за допомогою.
У 1925 році Яків був прийнятий послушником в Почаївську Лавру. Працьовито і смиренно молодий чернець виконував покладений на нього послух: робив сани, колеса, співав на кліросі.

8 липня 1932 року, з благословення митрополита Варшавського і всієї Польщі Діонісія, Яків був пострижений у чернецтво з ім’ям Йосиф.
21 вересня 1933 висвячений єпископом Антонієм у сан ієродиякона, 27 вересня 1936 року – у сан ієромонаха.
Виконуючи різні роботи і послухи в Лаврі, отець Йосип лікував хворих, особливо прославився як костоправ. До нього везли стражденних зі всієї округи, потік хворих не припинявся ні вдень, ні вночі. Щоб не створювати незручностей для братії, отець Йосип, з благословення намісника Лаври, перебрався у маленький будиночок на монастирському кладовищі, де прожив близько 20 років. Кожен день до нього приходили хворі люди, які жадали зцілення – хто тілесного, хто духовного.

У кінці 50-х років почалися хрущовські гоніння на Церкву. У країні масово закривали монастирі і храми, а самих монахів за безпідставними обвинуваченнями, виганяли, виселяли, відправляли додому без права повертатися. Восени 1962 року, завдяки безстрашності старця, монахам вдалося відстояти Троїцький собор: “Біля дверей церкви з десяток міліціонерів зі своїм начальником стоять, старець несподівано вихопив у начальника ключі, передав молодому наміснику Августину і закликав місцевих жителів захищати храм. Селяни, озброївшись жердинами, кинулися на міліціонерів”. Троїцький собор відстояли, але через кілька днів старця вночі відвезли на “чорному вороні” в психіатричну лікарню. Його помістили в палату для найбільш “буйних” душевнохворих. Йому вводили ліки, від яких розпухало все тіло і тріскалася шкіра. Його численні духовні чада просили про звільнення старця, але безрезультатно. Це стало можливо тільки завдяки зусиллям дочки Сталіна, Світлани Аллілуєвої, яку старець ранніше зцілив від душевної хвороби.

Після звільнення батюшка повернувся в рідне село і поселився у свого племінника, де продовжував служити, звершуючи водосвятні молебні та зцілюючи людей. Дізнавшись, де знаходиться старець, почали з’їжджатися стражденні. Представники місцевої влади, стурбовані напливом хворих людей у село, стали налаштовувати родичів проти старця, один із них, піддавшись умовлянням, відвіз старця за село до боліт, жорстоко побив і кинув у воду. Духовні чада знайшли і відвезли вмираючого священика в Почаївську Лавру, де його в ту ж ніч постригли в схиму з ім’ям Амфілохій, на честь святителя Амфілохія Іпонійського. З милості Божої, схимонах Амфілохій видужав.
Залишатися в Лаврі без прописки було небезпечно, він знову повернувся в рідне село. Люди, як і раніше, не дивлячись на перешкоди влади, йшли та їхали до старця за зціленням. Преподобний Амфілохій повністю присвятив всього себе служінню Богу, отримавши від Нього дар прозорливості і зцілень, допомагав усе життя ближнім. Для світу залишилися прихованими його багато таємних подвигів і боротьба.
Помер подвижник 1 січня 1971 року.

3 квітня 2002 року Священний Синод Української Православної Церкви прийняв рішення прославити в лику святих почаївського старця-схиігумена Амфілохія. Чин прославлення преподобного в лику святих був здійснений Митрополитом Київським Володимиром у неділю 12 травня 2002 року в Успенському храмі Почаївської Лаври.

Під час прославлення святого в небі над Лаврою з хмар утворилися два хрести. Впродовж години віруючі могли спостерігати за цим дивом – один великий хрест і поруч – трохи менший. Паломники говорили: “Ну ось, тепер їх буде двоє – батюшка Іов і батюшка Амфілохій”.
13 травня мощі преподобного були перенесені з Успенського собору в розташовану під ним церкву-крипту преподобного Іова Почаївського, де два молитвенники спочивають поруч.

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/12-travnya-prepodobnoho-amfilokhiya-pochayivskoho-3/

🌺13 ТРАВНЯ – АПОСТОЛА ЯКОВА ЗАВЕДЄЄВА
Один з дванадцяти апостолів, брат євангеліста Іоанна Богослова Яков Заведєєв був серед перших учнів Ісуса, покликаних Ним до апостольського служіння. Це сталося, коли брати разом з батьком лагодили рибальські сіті. Син простого рибалки з Галілеї разом зі своїм молодшим братом Іоанном покинув родину, рідні краї, звичну роботу і поспішив слідом за Вчителем нести Слово Боже, Світло Віри серед людей.

Якову пощастило стати обраним серед обраних, бо саме братам Зеведєєвим і апостолу Петру Ісус відкривав Свої Божественні Таємниці. Саме їм випала честь бути присутніми при чудесному воскресінні доньки Іаїра, під час Преображення Господня на горі Фавор, коли Ісус явився для бесіди з Ілією і Мойсеєм. Вони були поряд з Вчителем у Гефсиманському саду вночі перед взяттям Його під варту під час молитви перед головним випробовуванням в Житті Сина Божого.
Ісус називав братів Якова й Іоанна синами громовими, бо духовна міць цих апостолів дійсно вражала. Вони, як і інші обрані учні були наділені владою над стихіями та демонами, а їх палке проповідування Слова привертало до себе багатьох людей.
Після прийняття Ісусом добровільного страждання, Його Воскресіння і Вознесіння, учні, на яких зійшов Дух Святий, розійшлися світом проповідувати Благу Вість. Апостол Яків проповідував у римській провінції Іспанія та інших країнах, де його полум’яне слово запалювало у людських серцях вогонь Віри. Він сміливо вступав у суперечки з фарисеями і книжниками, однозначно перемагаючи їх і викриваючи лжевчення, звинувачуючи у жорстокосердості до долі Христа.
Повернувшись до Єрусалиму, святому Якову довелося багато проповідувати серед юдеїв. Вони ж, не в силах встояти перед істинним Словом, найняли волхва-філософа Гермогена, щоб той спростував апостольські слова про Христа як Месію. Та гординя волхва не дозволила йому безпосередньо зійтися у диспуті з Апостолом Яковом, і він послав свого учня Філіпа. Але велика мудрість і духоносна міць слів Апостола настільки вразила учня, що той прийняв християнство. Розлючений Гермоген наслав на Якова бісів, але й тут зазнав поразки. Злі духи виявилися абсолютно безпомічними перед силою Господньою, і були вимушені привести до апостола чародія, що послав їх. Яків не тільки не покарав Гермогена за його недобрі дії, але й захистив від помсти демонів. Волхв щиро розкаявся і попросився стати учнем святого, він спалив свої книжки, хрестився і почав свідчити Істину Господню і приводити людей до Святої Віри.

Апостол Яков став першим з проповідників Воскресіння, якому довелося прийняти мученицьку смерть. В ті часи Єрусалимом правив онук Ірода, цар Агрипа. Він люто ненавидів християн і у 44 році, за чисельними доносами, наказав схопити Якова і стратити його, відрубавши голову. Один із донощиків на ім’я Іосія був вражений мужністю св. Якова. Він увірував у істину слів про пришестя Христа Месії. Коли апостола повели на страту, Іосія впав до його ніг, покаявся у своєму гріху і благав прощення. Апостол обійняв, поцілував його і сказав: «Мир тобі і прощення». Іосія сповідав всенародно віру в Христа і був обезголовлений разом зі св. Яковом в 44 р. в Єрусалимі.
Віддані учні поклали тіло страченого Якова у човен – і довірили хвилям Середземного моря. Мощі святого через деякий час пристали до іспанського берега, де їх знайшли благочестиві християни і перенесли до міста Іріа Флавіа (сучасний Ель-Падрон). Декілька століть доля святих мощів була невідома, поки благочестивому відлюднику Пелайо не було послане видіння, а яскрава зірка в небі не вказала шлях до схову з саркофагом. Через деякий час там з’явилося місто Компостела – поле зірки. В цих місцях вдалося зберегти християнську віру навіть у часи мусульманської навали. Святий великомученик Апостол Яків став покровителем Іспанії, і неодноразово з’являвся перед військом в хвилини рішучих битв. 

На сайті: https://rivne.church.ua/sviati-dnia/13-travnya-apostola-yakova-zavedyeyeva-2/