❄️26 СІЧНЯ-МУЧЕНИКІВ ЄРМІЛА І СТРАТОНІКА

У царювання Лікінія, безбожного і вельми ревного ідолопоклонника, всім християнам загрожувала болісна смерть. Їх розшукували по всіх країнах, містах та селищах. І кожен, хто, знайшовши християнина, доносив про нього цареві, входив через те милосердя до нього і удостоювався великої почесті. Тому всі, з догоди цареві, почали розшукувати і переслідувати християн.
Одного разу, коли Лікіній сидів на троні і провадив суд, один воїн підійшов до нього і сказав: – Є тут християнин на ім’я Єрміл, який має серед християн сан диякона; давно вже служачи Христові, він сміється з наших богів і з тебе, царю, і не хоче знати тебе.
Почувши це, цар наказав знайти і схопити Єрмила. Святий молився, підносячи руки до Господа, свого Бога, коли прийшли до нього послані від царя. Дізнавшись, що його беруть на суд і муку за Христа, він зрадів та звеселився, і пішов за воїнами не як насильно ведений, але з бадьорою поспішністю, ніби йшов для здобуття почестей. Сповнений благородної мужності, постав він перед царем. Побачивши його, Лікіній спитав:

– Скажи нам, чи ти християнин, як ми чули про тебе? – Я, – відповів Єрміл, – не лише вільно визнаю себе християнином, але заявляю, що я освячений невидимим Богом і постаю перед Ним у сані диякона. — Будь дияконом, тобто служителем, і наших богів, — сказав цар. На цю пропозицію царя мученик з презирством відповів:
– Мені здається, царю, – ти або глухий, або божевільний. Я сказав тобі, що служу невидимому Богу, а не тим вашим ідолам, які, побачивши себе, самі нічого не бачать і не розуміють, що значить бути дияконом. У спокусі ти шануєш їх за богів, тим часом як вони є бездушними і глухими каменями та деревами, виробами рук людських, які більше заслуговують на те, щоб з них сміялися, аніж поклонялися їм. Цар не міг більше чути вільних промов мученика і наказав бити його по ланітах особливими мідними знаряддями, заздалегідь приготованими для муки, і при цьому примовляти:

-Не будь, Єрміле, зухвалий мовою, шануй царя, принеси жертву богам і позбав себе від муки. Святий же, здавалося, не тільки не відчував жодного болю під час найсильніших побоїв, а ще й сміявся з безсилля мучителя. Потім, піднявши голос, він голосно сказав цареві;
-Безліч ран приймеш ти сам і страшну руку Божу пізнаєш на собі за те, що, залишивши свого Творця, звертаєшся до глухих і німих богів, особливо ж – за те, що й інших, наче заздривши їхньому спасінню, хочеш насильно призвести до такої ж смерті. Після цього цар наказав відвести святого Єрміла на три дні до в’язниці, розраховуючи, що він одумається і покається у своїй сміливості. Мученик же дорогою співав: – «Господь за мене – не злякаюся: що зробить мені людина» (Пс.117:6). «На Бога надіюсь, не боюся; що зробить мені тіло” (Пс.55:5).
При вході ж у в’язницю він співав:
– «Пастир Ізраїлю! Послухай; Який водить, як овець, Йосипа, що сидить на Херувимах, яви Себе, і прийди врятувати нас» (Пс.79:2–3). І Господь не забув раба Свого, але послав на втіху та зміцнення його Ангола, який, явившись, сказав йому: – Єрміле! Будь мужній, кажи, не змовкай і не бійся, бо скоро ти здобудеш перемогу над задумами мучителя і отримаєш за страждання пресвятий вінець згори.
Так Бог, озброївши Свого воїна на подвиг, оперезав його силою, зміцнив руки його на боротьбу і дав м’язам його, ніби мідний лук і щит спасіння.
-Амін, амінь, Єрміле! Через три дні ти позбавишся цих мук і отримаєш велику нагороду за свої страждання.  Цей голос надав мученикові велику мужність і силу, а на мучителів навів великий страх і трепет; вони впали на землю і нічого робити не могли. Прийшов у трепет і цар, однак, не хотів визнати сили Божої. За його наказом Святого мученика знову відвели до в’язниці. Сторожем в’язничним, якому було доручено стерегти мученика, був Стратонік. Він був таємним християнином та другом святого Єрмила. Серце його журилося побачивши страждань мученика, але в той же час він радів у душі його мужності і твердості, тільки не наважувався сам піти на такі страждання.

Входячи до в’язниці, Святий Єрміл співав: – «Господь – світло моє і спасіння моє: кого мені боятися? Господь міцність життя мого: кого мені боятися? (Пс.26:1) Небесне світло осяяло його, і знову почувся голос, який закликав мужньо переносити страждання і обіцяв кінець їх після трьох днів. Вранці другого дня цар знову покликав святого на судилище. Він з’явився перед ним зі світлим обличчям, веселим поглядом і радістю в серці. Мучитель, хитаючи головою і сміючись з мученика, сказав:
За три дні цар знову зажадав Єрміла на суд і сказав йому:
— Чи ти розкаявся і чи згоден принести жертви богам, щоб звільнитися від майбутніх мук? Чи ти все ще одержимий безумством і сам готуєш собі смерть?
Воїн Христов на славу Господа, що зміцнив його, мужньо відповідав на це:
– Царю! Я вже сказав тобі раз, і тобі слід було б задовольнятися моїми першими словами і більше не питати мене. У мене є Бог Небесний; Ним Одним я живу, готовий принести себе самого в жертву, і від Нього чекаю отримати велику допомогу собі.
— Подивлюся я, чи допоможе тобі Живущий на небі, — сказав цар, і одразу наказав шести сильним і жорстоким воїнам розтягнути його на землі і нещадно бити.
Святий терпляче терпів муку, – ніби били не його, – і так молився Богові:
-“Господи Боже мій! Заради мене Ти зазнав ран і побоїв при Понтійському Пілаті; зміцни мене Сам у моїх стражданнях за Тебе, пошли мені силу перенести ці муки, щоб через участь у стражданнях Твоїх стати мені гідним бути учасником вічної слави Твоєї.” Коли Святий молився так, раптом почувся голос із неба, що говорив:
-Відповідай нам, – яку користь принесла тобі похмура в’язниця? Чи переконали тебе перенесені страждання підкоритися царському закону і віддати богам честь, що їм належить? Чи треба буде вигадувати ще муки проти затятості твого серця?
-Похмура темниця, – відповів мученик, – просвітила мене; на душі в мене спокійно, радісно і світло, що дає мені добру надію на отримання майбутньої нагороди; і я дуже дивуюсь, чому нітрохи не розсіюється темрява, в яку ти занурений і яка приховує істину від твоїх душевних очей. Коли Святий викривав таким чином оману царя, Лікіній вигукнув:

Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/25/26-sichnya-muchenykiv-yermila-i-stratonika-3/

⚖️Заарештовано чергового борця з УПЦ, який, як вважає прокуратура, прикидався волонтером.

Печерський суд Києва відправив під варту міського голову Ірпеня Олександра Маркушина, який причетний до низки захоплень храмів Української Православної Церкви у Київській області. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на suspilne.media.

Справа Маркушина пов’язана із його виїздом за кордон з 24 серпня по 30 серпня 2022 року. Міський голова Ірпеня нібито їхав в Італію за допомогою військовим. Втім, за даними прокурора, він не надав ніяких документів, що підтверджують волонтерську діяльність за кордоном.

Суд обрав Маркушину запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 22 березня 2025 року з можливістю внести заставу 30 млн гривень. Також до цієї дати його відсторонили від роботи.

🌿🫶ПІД ЧАС БЛАГОДІЙНОЇ ЯРМАРКИ У КВАСИЛОВІ ЗІБРАЛИ 38 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ ДЛЯ ОНКОХВОРИХ ДІТЕЙ

Відбулася благодійна акція у Петропавлівській парафії УПА Квасилова: колядки, ярмарок та допомога онкохворим дітям. Під час заходу зібрали 38. 100 грн. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

26 січня 2025 року на території Петропавлівської парафії у селищі Квасилів відбулася тепла та зворушлива благодійна акція на підтримку онкохворих дітей. Подія об’єднала мешканців селища, які долучилися до доброчинності.

Захід розпочався у храмі з Божественної літургії. Після молитви парафіяни стали свідками справжнього святкового дійства: дитячий та юнацький колективи, а також приходський хор старшого покоління виконали традиційні колядки, створюючи атмосферу радості та єдності.

Після завершення концертної частини всі присутні зібралися на території храму, де на великих столах розгорнулася святкова ярмарка. Гостей пригощали солодощами, бутербродами, ароматною ухою та глінтвейном. Усі охочі могли не лише скуштувати смачні страви, але й зробити свій внесок у спільну добру справу. Вдалося зібрати 38, 100 гривень.

Організатор акції, протоієрей Василь, настоятель Петропавлівської церкви та благочинний Здолбунівського благочиння, наголосив на важливості таких ініціатив.

“Це не лише спосіб зібрати кошти на підтримку онкохворих дітей, але й можливість об’єднати людей навколо милосердя та співчуття,” – зазначив священник.

Захід завершився теплими посмішками, словами вдячності та розумінням, що навіть невеликий внесок кожного здатен змінити чиєсь життя на краще.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/26/pid-chas-blahodiynoyi-yarmarky-u-kvasylovi-zibraly-38-tysyach-hryven-dlya-onkokhvorykh-ditey/

❄️27 СІЧНЯ – НІНИ, ПРОСВІТИТЕЛЬКИ ГРУЗІЇ

Свята рівноапостольна Ніна, просвітительниця Грузії, народилася близько 280 року в місті Коластри, в Каппадокії, де було багато грузинських поселень. Її батько Завулон доводився родичем святому великомученику Георгію. Він походив із знатного роду, син благочестивих батьків, користувався прихильністю імператора Максиміана (284 – 305). Перебуваючи на військовій службі в імператора, Завулон, як християнин, сприяв звільненню полонених галлів, які прийняли християнство. Мати святої Ніни Сусанна була сестрою Єрусалимського Патріарха Ювеналія.

Дванадцятирічною свята Ніна прийшла в Єрусалим разом із батьками у яких була єдиною дочкою. За їх обопільною згодою та з благословення Патріарха Єрусалимського, Завулон присвятив своє життя служінню Богові в пустелях Йорданських, Сусанна була поставлена діаконисою при храмі Гробу Господнього, а виховання святої Ніни було доручено благочестивій стариці Ніанфорі. Свята Ніна проявила слухняність і старанність та через два роки, за допомогою благодаті Божої, твердо звикла виконувати правила віри і вправно читала Священне Писання.

Одного разу, коли вона, плачучи, співпереживала євангелісту, який описував розп’яття Христа Спасителя, думка її зупинилася на долі Хітона Господнього (Ін. 19, 23 – 24). На питання святої Ніни, де він перебуває, стариця Ніанфора пояснила, що Хітон Господній, за переказами, віднесений Мцхетским рабином Елеазаром в Іверію (Грузію), іменовану Уділом Божої Матері. Сама Пречиста Діва під час Свого земного життя була покликана апостольським жеребом до просвіти Грузії, але Ангел Господній, з’явившись Їй, передрік, що Грузія стане Її земним Уділом згодом, при кінці часів, і Промисел Божий уготував Їй апостольське служіння на Афоні.
Дізнавшись від стариці Ніанфори, що Грузія ще не просвічена світлом християнства, свята Ніна денно і нощно молилася Пресвятій Богородиці, щоб сподобив її побачити Грузію, зверненою до Господа, і допоміг знайти Хітон Господній.

Цариця Небесна почула молитви юної праведниці. Одного разу, коли свята Ніна спочивала після довгих молитов, Пречиста Діва з’явилася їй уві сні і, вручивши хрест, сплетений із виноградної лози, сказала: «Візьми цей хрест, він буде тобі щитом і огорожею проти всіх видимих та невидимих ворогів. Іди в країну Іверську, звіщай там Євангеліє Господа Ісуса Христа та знайдеш благодать у Нього: Я ж буду тобі покровителька».

Прокинувшись, свята Ніна побачила у своїх руках хрест (нині зберігається в особливому кіоті в Тбіліському Сіонському кафедральному соборі), зраділа і, прийшовши до свого дядька, Патріарха Єрусалимського, розповіла про видіння. Патріарх Єрусалимський благословив юну діву на подвиг апостольського служіння.

Дорогою до Грузії свята Ніна чудесним чином уникла мученицької смерті від вірменського царя Тирідата, що зазнали її супутниці – царівна Рипсімія і її наставниця Гаіанія. Укріплена видінням Господнього Ангела, який з’явився в перший раз із кадилом, а в другий – із сувоєм в руці, свята Ніна продовжила свій шлях і з’явилася в Грузію в 319 році. Слава про неї незабаром поширилася в околицях Мцхети, де вона трудилася, бо проповідь її супроводжувалася багатьма знаменнями. У день преславного Преображення Господнього по молитві святої Ніни, під час язичницького жертвопринесення, що звершували жерці у присутності царя Міріана і численного народу, були скинуті з високої гори ідоли – Армазі, Гаці і Гаім. Це явище супроводжувалося сильною бурею.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/26/27-sichnya-niny-prosvitytelky-hruziyi-2/

🩸ВІРЯНИ ТА СВЯЩЕННИКИ РІВНЕНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УПЦ ЗНОВУ СТАЛИ ДОНОРАМИ

Священники та віряни Рівненської єпархії УПЦ здали кров для онкохворих діток. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ. 

У післясвятковий період, сповнений духом милосердя та добрих справ, священники та віряни Рівненської єпархії  стали донорами крові для онкохворих дітей.

Зібравшись у центрі здачі крові, вони поділилися частинкою себе заради життя та здоров’я наймолодших пацієнтів, які потребують допомоги. Ця ініціатива стала прикладом того, як віра, любов до ближнього та спільна праця здатні змінювати життя людей на краще.

“Милосердя — це основа нашої віри, і допомога тим, хто цього потребує, є її живим виявом. Нехай ці краплі крові принесуть полегшення і здоров’я дітям, які борються за своє життя,” — відзначили учасники акції.

Рівненська єпархія висловлює щиру подяку всім, хто долучився до цієї важливої справи, та наголошує на необхідності продовжувати підтримувати такі ініціативи. Кожен донор — це шанс на життя!

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/27/viryany-ta-svyashchennyky-rivnenskoyi-yeparkhiyi-upts-znovu-staly-donoramy/

🌿28 СІЧНЯ -ПРЕПОДОБНОГО ПАВЛА ФІВЕЙСЬКОГО, ЄГИПЕТСЬКОГО САМІТНИКА

Преподобний Павло вважається основоположником православного чернецтва.
Преподобний Павло Фівейський народився в Єгипті, у місті Фіваїді. Залишившись сиротою, він багато зазнав від свого корисливого родича через батьківську спадщину. Під час гонінь Декія (249–251) на християн, святий Павло, дізнавшись про підступний задум віддати його до рук гонителів, залишив місто і пішов у пустелю.

Оселившись у печері біля підніжжя гори, преподобний Павло, нікому не відомий, прожив у ній 91 рік, невпинно молячись Богу вдень і вночі. Харчувався він фініками та хлібом, який приносив йому ворон, одягом із пальмового листя ховався від холоду та спеки. По волі Божій, вже незадовго до смерті преподобного Павла, Бог відкрив про нього преподобному Антонію Великому (пам’ять 17 січня), який також трудився у Фіваїдській пустелі. 

Одного разу святому Антонію прийшла думка, що навряд чи є інший такий пустельник, як він, і тоді він почув голос: “Антоній, є раб Божий, який досконаліший за тебе і раніше за тебе оселився тут у пустелі. Іди в глибину її і знайдеш його”. Антоній пішов і знайшов печеру святого Павла. Виклавши Антонію урок смирення, преподобний Павло вийшов йому назустріч. Старці назвали одне одного на ім’я, обнялися і довго розмовляли. Під час бесіди прилетів ворон і приніс обом хліб. Преподобний Павло відкрив преподобному Антонію наближення своєї кончини і заповідав поховати його. 

Преставився святий Павло під час молитви, стоячи навколішки. Преподобний Антоній бачив, як його свята душа в оточенні Ангелів, пророків та апостолів сягала Бога. Два леви прибігли з пустелі і кігтями викопали могилу. Преподобний Антоній поховав святого старця і, взявши його одяг з пальмового листя, пішов у свою обитель. Одяг цей преподобний Антоній зберігав як найбільшу святиню і одягав лише двічі на рік – на Великдень та П’ятидесятницю. Помер преподобний Павло Фівейський у 341 році, коли йому було 113 років. Він не заснував жодної обителі, але невдовзі після його смерті з’явилося багато наслідувачів його життя і покрили пустелю мешканцями.

Преподобний Павло вважається отцем православного чернецтва.
У XII столітті тіло святого Павла за волею імператора Мануїла (1143–1180) було перенесено до Царгорода і покладено в Перивлептську обитель Пресвятої Богородиці. Згодом воно було перенесено до Венеції і, нарешті, до Угорщини до Офеї; частина глави його знаходиться у Римі.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/27/28-sichnya-prepodobnoho-pavla-fiveyskoho-yehypetskoho-samitnyka-3/

🥰ПАРАФІЯ СЕЛА ЗОРЯ ПІДТРИМАЛА ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ

Різдвяний час – це період добра, милосердя та турботи про ближніх. Михайлівська парафія села Зоря Рівненської єпархії Української Православної Церкви долучилася до підтримки наших воїнів, які боронять рідну землю. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ. 

З благословіння  настоятеля  Михайлівського  храму селища Зоря, протоієрея Валерія Капітанюка, у дні святкових богослужінь було зібрано 10 000 гривень. Зібрані кошти передали парафіянці Галині Миколаївні Ювчик, яка спрямувала їх на підтримку 92-ї окремої механізованої бригади, що діє на Харківському напрямку. Ці гроші стануть частиною важливої справи – придбання автомобіля для потреб бійців.

Об’єднання парафіян у спільній благодійній ініціативі стало яскравим свідченням віри, єдності та вдячності тим, хто захищає наше мирне небо.

“Нехай Господь благословить наших воїнів, зміцнить їхні сили та дарує довгоочікуваний мир Україні. Ми молимося за них і продовжуємо допомагати”, – зазначив настоятель храму.
Щиро дякуємо всім, хто долучився до цієї благородної справи. Ваші добрі справи – це потужна підтримка для наших героїв.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/27/parafiya-sela-zorya-pidtrymala-zakhysnykiv-ukrayiny/

📌ЧИ МОЖЕ СВЯЩЕННИК БРАТИ ДО РУК ЗБРОЮ? РОЗДУМИ ПРО «ВʼЯЗНІВ СОВІСТІ»


Священник — це перш за все пастир, покликаний вести людей до миру, злагоди та духовного спасіння. Його служіння ґрунтується на любові до Бога і ближнього, на прощенні та примиренні. Але що стається, коли обставини змушують людину, яка посвятила своє життя Богу, взяти до рук зброю?

Війна — це випробування, що перевіряє кожного на міцність, віру та моральну стійкість. Для священника це випробування подвійне, адже він несе відповідальність не тільки за своє життя, а й за душі тих, кого він наставляє. Коли пастир залишає свій хрест і бере зброю, він опиняється у важкому духовному конфлікті.

Священник, який вирішив узяти до рук зброю, ризикує стати “в’язнем совісті”. Він більше не лише служитель Божий, а й воїн, чиї дії можуть йти врозріз із заповіддю “Не убий”. У його серці може з’явитися роздвоєність: чи залишається він тим, хто закликає до миру, коли сам бере участь у насильстві?

Церква закликає священників залишатися посередниками між Богом і людьми, навіть у найважчі часи. Їхнє покликання — підтримувати, зцілювати, молитися за перемогу правди й життя. У духовній боротьбі важливо пам’ятати, що сила молитви та віри часто перевершує силу зброї.

Однак цей вибір — не про засудження чи критику, а про глибокий внутрішній діалог із совістю. Кожен священник, який опинився перед таким вибором, має запитати себе: чи можу я зберегти мир у своїй душі, виконуючи те, чого вимагає війна?
Зброя — це шлях насильства, який завжди залишає рани, і не лише на тілі, а й на серці. Справжня сила священника — у слові, молитві, прикладі любові навіть у найтемніші часи. Лише через це він залишається світлом для своєї громади, а не в’язнем совісті.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/28/chy-mozhe-svyashchennyk-braty-do-ruk-zbroyu-rozdumy-pro-v-yazniv-sovisti/

❄️29 СІЧНЯ – ПОКЛОНІННЯ ЧЕСНИМ ВЕРИГАМ АПОСТОЛА ПЕТРА
Первинне значення слова “вериги” – тюремні кайдани, ланцюги. Вериги – знаряддя релігійного самокатування, залізні або мідні ланцюги, кільця, кайдани, які носили подвижники з метою “умертвіння плоті”.

Близько 42 року, під час гоніння на Єрусалимську Церкву, за проповідь про Христа Спасителя ревний проповідник Євангелія Апостол Петро за повелінням іудейського царя Ірода Агріппи був ув’язнений та скутий двома залізними ланцюгами. Вериги на апостола Петра були покладені тюремниками не для приборкання тіла, як це робили подвижники, а для приборкання його духу.
Як розповідається в книзі Діянь апостольських, пізно вночі, напередодні суду над Петром, коли варта спала, в темницю прийшов Ангел, посланий Богом, розбудив його і вивів з темниці. За переказами, залізні ланцюги самі впали з рук апостола Петра, який негайно після виходу з в’язниці відправився для проповіді Слова Божого в інші країни і не повертався до Єрусалиму.
Чутки про чудесне звільнення Петра, негайно поширились Єрусалимом. Учні апостола взяли вериги святого в’язня і з повагою зберігали їх, як коштовність і святиню. Одержимі різними хворобами віряни, отримували від вериг зцілення, як від хусток і рушників, що були на тілі апостола Петра. Відомо, що головні пов’язки і хустки святого апостола Петра зцілювали хвороби і виганяли нечистих духів, тому що були просякнуті його потом. Таку ж дію мали вериги святого Петра, які колись щільно охоплювали його тіло.

Вериги святого апостола Петра зберігалися в Єрусалимі до патріарха Ювеналія, який подарував їх Євдокії, дружині імператора Феодосія Молодшого, а вона в 437 і 439 роках перенесла їх з Єрусалима до Царгорода. Одну веригу Євдокія послала до Риму своїй дочці Євдоксії, яка побудувала храм в ім’я апостола Петра і поклала в ньому веригу. У Римі були також й інші вериги в яких перебував апостол перед своєю смертю за імператора Нерона.

29 січня за юліанським календарем вериги апостола Петра виносять щорічно на поклоніння народу.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/28/29-sichnya-pokloninnya-chesnym-veryham-apostola-petra-2/

🇺🇦У ДУБНІ ВІДСПІВАЛИ ЗАГИБЛОГО ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ ОЛЕКСАНДРА БАГІНСЬКОГО

29 січня 2025 року у Георгіївському храмі м. Дубно відбулося відспівування полеглого військовослужбовця Олександра Володимировича Багінського (1983–2025). Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Воїн загинув 21 січня внаслідок поранення, отриманого під час виконання бойового завдання на Курському напрямку.
Заупокійне богослужіння звершили священнослужителі Першого та Другого Дубенських благочинь.

Олександра Багінського поховали у рідному селі Іваннє, де проживають його батьки.

Вічна пам’ять Герою! Щирі співчуття рідним і близьким.
Нехай Господь упокоїть його душу у Своїх оселях, де немає ні болю, ні страждання, а лише вічний мир.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/29/u-dubni-vidspivaly-zahybloho-zakhysnyka-ukrayiny-oleksandra-bahinskoho/

❄️ 31 СІЧНЯ – СВЯТИТЕЛЯ АФАНАСІЯ ВЕЛИКОГО, АРХІЄПИСКОПА ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО

Святитель Афанасій народився в Олександрії; мати його, подібно до Анни, яка привела сина свого Самуїла до храму Господнього (1Цар.1:28), так само привела його до св. Олександра, патріарха Олександрійського, і віддала в храм на служіння Богу. І він став при храмі проводити своє життя, ревно виконуючи Божі заповіді.

У 319 р. патріарх висвятив його у диякона Олександрійської Церкви. Вже тим часом святитель Афанасій почав писати твори. Майбутній святитель бачив, що немає у новачках, котрі прийшли до Церкви Христової ревнощів, немає у них істинного благочестя, багато хто з них шукав слави для себе, пустословив, марнословив і всі язичницькі звичаї, які були раніше у них, переносили в християнське життя. З’явився якийсь Арій, який хулив Христа, принижував Матір Божу і обурював народ, навчаючи народ домагатися честі, слави, проникати і до Церкви, досягати священства і навіть архієрейства. І багато хто його слухав і ставав послідовниками цієї єресі – аріанами. І ця брехня так поширилася, що мало не накрила всю Церкву – велика була сварка. У 325 р. святитель Афанасій був на Нікейському Соборі, де виступав проти Арія.

У 326 р., після смерті патріарха Олександра, святителя Афанасія було обрано на Олександрійську кафедру. Будучи єпископом об’їжджав церкви, багато виступав, боровся проти аріан, писав, викривав їх, і повстали проти нього всі неправдиві християни і стали на нього наклепи зводити. Тоді царював Костянтин Великий (306–337 рр.), він вважався покровителем Церкви Христової. Він добре розумів військову стратегію, дипломатію, державні справи, але справ церковних та проповіді Євангелія не знав, тому вагався між аріанством та Православ’ям.
Користуючись добротою і простотою імператора, єретики оточили все його двір, проникли на всі посади і почали нашіптувати єресі та неправди та вводити у розколи. Вони звинувачували архієпископа Афанасія, що він погана людина, що він не слухається царя, стягує податки окремо від царської скарбниці і робить погані справи, що він і чародій, злочинець і блудник. Імператор бачив велику суперечку, ворожнечу, намагався зупинити, але бували такі часи, що могла відкритися війна, тоді він запропонував святителю Афанасію на якийсь час піти кудись. І більшу частину свого довгого правління святитель провів у вигнанні, тоді нерідко він користувався підтримкою ченців, був у дружбі з обома отцями чернецтва – святими преподобними Антонієм та Пахомієм.

46 років святитель Афанасій був єпископом міста Олександрії і багато разів виганяли його з кафедри, а він повертався назад, тому що аріани, які називають себе християнами, які вірують у Євангеліє, шукали, вигадували провину, щоб засудити і завдати смерті святителю. А Господь, проголошуючи Євангеліє, не проповідував убивати ворогів своїх; ці ж лиходії вдало прийняли Хрещення, християнство і вірували без благочестя.

Особливо намагалися єретики і злі люди звинуватити святого Афанасія в тому, що він не слухає наказів імператора, не звертає уваги на його розпорядження, не приймаючи Арія в церковне спілкування, що він чаклун і чарівник, самі будучи явними чарівниками.

Тим часом злісна ненависть противників Афанасія так зросла, що до однієї брехні вони доклали ще нову: підкупили одну безсоромну жінку звести наклеп на святителя Афанасія, що він вчинив з нею беззаконня. Коли розпочався суд, судді сіли на своїх місцях і наклепники постали, було введено і цю жінку. З плачем довго скаржилася вона на святителя, якого ніколи не бачила і навіть не знала, який він на вигляд. Усі слухали здивовано. А вона й не хотіла знати благочестя євангельського, радіючи, що їй багато грошей дали.

Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/30/31-sichnya-svyatytelya-afanasiya-velykoho-arkhiyepyskopa-oleksandriyskoho-3/

🌿🏔️⛰️Підйом на Святу Гору Синай паломників Рівненської єпархії УПЦ.

30 січня 2025 року паломники Рівненської єпархії УПЦ на чолі з архієпископом Рівненським та Острозьким Пименом піднялися на Святу Гору Синай – місце, де Господь явив Себе Мойсею та дав Десять Заповідей.

Перед початком підйому владика Пимен благословив паломників. Дорога вела вгору в нічний час – так піднімаються більшість мандрівників, адже вдень єгипетська спека не дозволяє долати цей шлях.

Паломників супроводжували троє бедуїнів, які показували дорогу. 7 кілометрів підйому, понад 4 години шляху… Особливим випробуванням стали останні 750 сходинок, які ведуть просто до вершини. Кожен йшов зі своєю молитвою – за близьких, за Україну, за воїнів, за тих, хто просив про молитву.

На вершині, у храмі Преображення Господнього, відбулася Божественна літургія. Без урочистостей, без гучних слів – просто молитва, Причастя, тиша, в якій відчувалася святість місця.

Гора Синай – це більше, ніж висота, яку треба подолати. Це зустріч із Богом у тиші серця, у змучених кроках, у молитві, яка ніколи не буває марною.

#словоархіпастиря
🌿Архієпископ Рівненський та Острозький Пимен записав звернення з Гори Синай

Під час паломництва на Святу Гору Синай архієпископ Рівненський та Острозький Пимен записав відеозвернення, у якому наголосив на великому духовному значенні цього місця для кожного християнина.

Владика підкреслив, що підйом на Синай – це не просто фізичний шлях, а насамперед духовна праця, наповнена молитвою. Кожен паломник ніс у своєму серці прохання до Бога, а на вершині, під час Божественної літургії, особливі молитви були піднесені за мир та спокій в Україні.

Гора Синай – місце, де Господь явив Себе, місце зустрічі людини з Богом. І саме з цією вірою паломники здійснили свій підйом, освячуючи кожен крок молитвою та довірою до Всевишнього.

❄️1 ЛЮТОГО – ПРЕПОДОБНОГО МАКАРІЯ ВЕЛИКОГО, ЄГИПЕТСЬКОГО

Народився преподобний Макарій у Єгипті близько 301 року. З любов’ю і старанністю послужив він своїм батькам у старості, виконуючи заповідь про шанування батьків, і по смерті їх став зовсім вільним від життєвих турбот. Під керівництвом досвідченого старця-ченця преподобний Макарій почав проходити безмовне чернече життя та рукоділля. Спочатку він оселився в пустельному місці неподалік селища, де жив, потім преподобний переселився на Нітрійську гору в Фаранській пустелі.

Проживши три роки в пустелі, він пішов до преподобного Антонія Великого († 356), отця єгипетського чернецтва, про якого чув, ще живучи у світі, і горів бажанням його бачити. Преподобний авва Антоній з любов’ю прийняв блаженного Макарія, який став його відданим учнем та послідовником. З ним преподобний Макарій жив довгий час, а потім, за порадою святого авви, пішов у Скитську пустелю (у північно-західній частині Єгипту) і там настільки засяяв своїми подвигами, що його стали називати «юнаком-старцем», бо ледве досягнувши тридцятирічного віку, він виявив себе досвідченим, зрілим ченцем. Тут преподобному Макарію доводилося боротися з бісами день і ніч, і вони кричали, що не можуть перемогти його, тому що він має велику зброю – смиренність.

Коли святому виповнилося 40 років, він був посвячений у сан священника і поставлений настоятелем (аввою) ченців, що жили в пустелі Скитській. У ці роки преподобний Макарій часто відвідував великого Антонія, одержуючи від нього повчання у духовних бесідах. Разом з двома іншими учнями преподобного Антонія, преподобний Макарій сподобився бути присутнім при блаженній кончині його, і як якусь багатющу спадщину отримав посох преподобного Антонія, яким той підтримував у дорозі своє немічне тіло, пригнічене старістю та постницькими подвигами. Разом з ціє палицею преподобний Макарій прийняв дух Антонія Великого, як колись сприйняв такий дух пророк Єлисей після Іллі пророка. Силою його духу преподобний Макарій створив багато дивовижних чудес. 

Через безліч народу, що приходив до нього, преподобний Макарій мав мало часу, щоб у віддаленні вдаватися до богодумства. Тому преподобний викопав під своєю келією глибоку печеру, куди й ховався від тих, хто постійно приходив до нього, порушував його богодумство і молитву. Преподобний Макарій досяг такої відваги у ходінні перед Богом, що за його молитвою Господь воскрешав померлих. Незважаючи на таку висоту досягнутої богоподібності, він продовжував зберігати незвичайну смиренність.
У роки царювання імператора Валента аріаніна (364–378) преподобний Макарій Великий разом із преподобним Макарієм Олександрійським зазнав переслідування з боку аріанського єпископа Луки. Обох старців схопили і, посадивши на корабель, відвезли на пустельний острів, де мешкали язичники. Там, за молитвами святих, отримала зцілення дочка жерця, після чого сам жрець та всі жителі острова прийняли Святе Хрещення. Дізнавшись про те, що сталося, аріанський єпископ засоромився і дозволив старцям повернутися у свої пустелі. Лагідність, смиренність, милосердя преподобного перетворювали людські душі. 60 років провів св. Макарій у мертвій для світу пустелі. Найбільше часу преподобний проводив у розмові з Богом, часто перебуваючи у стані духовного замилування. Свій рясний подвижницький досвід авва втілив у глибокі богословські твори. 50 бесід та 7 подвижницьких слів залишилися дорогоцінною спадщиною духовної мудрості преподобного Макарія Великого. Найвище благо і мета людини – поєднання душі з Богом, – основна думка у творах преподобного Макарія.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/31/1-lyutoho-prepodobnoho-makariya-velykoho-yehypetskoho-3/

🌿2 ЛЮТОГО -МУЧЕНИКІВ ІННИ, ПІННИ, РИММИ

Історія цих святих, які пролили свою кров за Христа, починається ще в часи апостольські – в ті дні, коли хрестити наших предків йшов із проповіддю про спасіння святий апостол Андрій. Першими мучениками на землях нинішньої України-Русі є Інна, Пінна та Римма, родом слов’яни з північної Скіфії

Інна, Пінна, Римма були охрещені апостолом Андрієм, рукопокладені у священників і спрямовані для укріплення віри й утвердження благочестя серед греків та інородців, котрі проживали у Босфорському царстві. Дорогою в Таврію (у наш український Крим) вони скрізь проповідували християнську віру і хрестили народ. Вони несли вчення Христове і хрестили багатьох варварів, звернувши їх до православної віри. 

За проповідь християнства були схоплені місцевим князем, який хотів було спокусити їх різними спокусами та приємними обіцянками, але вони не схилилися на запропоновані ним почесті і за свою твердість віри у Христа були биті без пощади. 

На той час стояла сувора зима і річки замерзли настільки, що їх могли переходити льодом не тільки люди, а й коні з возами. Князь наказав поставити в кригу великі колоди і прив’язати до них святих, поступово опускаючи їх у крижану воду. Коли крига дійшла до шиї святих, вони, змучені страшним холодом, віддали Господу свої блаженні душі.

У стародавньому слов’янському місяцеслові розповідається, що деякі християни поховали тоді їхні тіла, але потім єпископ Гедца вийняв їх з могили і, взявши на плечі свої, поклав у своїй церкві. Через сім років після смерті своєї святі мученики з’явилися тому ж єпископу і наказали йому перенести мощі їх у містечко, зване Алікс, до морської пристані. (Алікс є нинішня Алушта, що знаходиться на березі Чорного моря, на північний схід від Ялти.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/01/2-lyutoho-muchenykiv-inny-pinny-rymmy-3/