📣Прийом керуючого єпархією
7 лютого, у пʼятницю, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен здійснюватиме прийом духовенства та мирян, початок о 10.00.

🔥НА РІВНЕНЩИНІ НЕВІДОМІ НАМАГАЛИСЯ ПІДПАЛИТИ ХРАМ УПЦ
На Рівненщині невідомі намагалися підпалити Різдва – Богородичний храм у селі Ярославичі Млинівського благочинне. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

5 лютого 2025 року в селі Ярославичі Млинівського благочиння сталася спроба підпалу Різдва- Богородичного храму. Невідомі облили стіни святині відпрацьованим маслом, ймовірно, намагаючись вчинити підпал.

Першою сліди злочину помітила прихожанка храму, яка колись віддала землю для його будівництва. Вона звернула увагу на почорніле вікно, що нагадувало сліди пожежі, та одразу викликала поліцію. На місце прибули правоохоронці та кінологи, які обстежили територію. Наразі триває розслідування, особи зловмисників поки що не встановлені.

Храм у Ярославичах був зведений у 2020 році після того, як у 2019-му місцеву громаду позбавили їхньої попередньої церкви. Після так званих зборів про “перехід” святиню передали під юрисдикцію ПЦУ, а віряни змушені були будувати новий храм.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/05/na-rivnenshchyni-nevidomi-namahalysya-pidpalyty-khram-upts/

🌿6 ЛЮТОГО – БЛАЖЕННОЇ КСЕНІЇ ПЕТЕРБУРЗЬКОЇ

Свята Церква згадує святу блаженну Ксенію Петербурзьку. Про її дитинство, батьків нічого невідомо. Життя блаженної описують, починаючи зі смерті коханого чоловіка, їй на той час було 26 років. Чоловік був військовим, мав чудовий тенор і співав у церковному хорі. У віці 30 років його збила карета, до дружини Ксенії його принесли на руках і він помер, без християнського напуття, без покаяння в гріхах.

«…Носіть тягарі один одного» (до Галатів 6:2) Переживання за душу новоприставленого, що пішла на суд Божий без покаяння в гріхах, спонукали Ксенію стати на шлях юродства.

Саме з з любові до чоловіка Ксенія вирішила піти на цей подвиг: переодяглася в чоловічий одяг і сказала, що відтоді померла Ксенія, а вона тепер Андрій Федорович. Ксенія з чоловіком були достатньо заможною родиною, тому все майно вона продала та роздала його бідним, а сама стала ходити в чоловічому одязі по місту, відгукуючись лише на ім’я Андрій Федорович, – так молилася Богу за спасіння душі свого чоловіка. 

Визволившись від всіх земних піклувань, блукаючи цілими днями вулицями Петербурга, Ксенія зрідка заходила до своїх знайомих, обідала у них, розмовляла, а потім знову відправлялася мандрувати. Де вона проводила ночі, довгий час залишалося невідомим. Пізніше виявилося, що Ксенія, незважаючи ні на яку пору року і погоду, йшла на ніч в поле і тут в колінопреклонній молитві простоювала до самого світанку, поперемінно роблячи земні поклони на всі чотири сторони.
Почавши з усердної молитви за усопшого чоловіка, блаженна також молитись і за ближніх своїх. Люди помічали, що якщо блаженна візьме на руки хворе дитя або благословить його, воно неодмінно видужає. Якщо візьме якусь дрібницю з лавки купця – торгівля буде успішною. Якщо вона зайде до хати, то в будинку будуть панувати мир і злагода.
Блаженна Ксенія несла подвиг добровільного безумства 45 років і померла близько 1803 року. Тіло її поховали на Смоленському кладовищі. І багато знамень милості Божої почало відбуватися на місці її поховання. Після служіння панахиди над її могилою стражденні отримували зцілення, в сім’ях відновлюється порушений мир, нужденні отримували необхідне.

Люди, що почитали блаженну Ксенію, розбирали землю з її могильного пагорба, пагорб насипали кілька разів. Пізніше на місці пагорба була покладена кам’яна плита, яку також розбирали по камінцях. У третій чверті XIX століття на цьому місці була побудована маленька каплиця, а в 1902 році за проектом архітектора Олександра Всеславіна була зведена велика кам’яна каплиця. У радянські роки каплицю закрили, але ніякими зусиллями безбожників неможливо було заглушити в народі пам’ять про блаженну і віру в її молитовне заступництво перед престолом Божим.

Після багаторічного народного шанування блаженна Ксенія Петербурзька, Христа ради юродива, була зарахована до лику святих. 
Шляхом Христової любові, яка перемагає світ, пройшла свята, і сяє у вічній і неминущій славі, тому і не забута ні у Бога, ні у людей блаженна Ксенія Петербурзька.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/05/6-lyutoho-blazhennoyi-kseniyi-peterburzkoyi-3/

🇺🇦У СЕСТРЯТИНІ ПОПРОЩАЛИСЬ ІЗ ВОЇНОМ ЮРІЄМ КУРИЛОМ

У Сестрятині попрощалися із загиблим воїном Юрієм Курилом. Юрію було лише 27 років, він був добрим воїном, хорошим сином та вірним прихожанином Української Православної Церкви. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

4 лютого 2025 року у Миколаївському храмі села Сестрятин Дубенського району відбулося прощання із загиблим воїном Юрієм Ігоровичем Курилом, 1997 року народження. Чин поховання очолив благочинний Радивилівського округу протоієрей Вячеслав Демчук у співслужінні собору священників.

Молодший сержант, командир відділення керованого мінування Юрій Курило загинув 30 січня внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в Часовому Яру, виконуючи бойове завдання. Йому було лише 27 років…

Юрій до останнього подиху залишався вірним присязі, Батьківщині та своїм побратимам. Він не раз відмовлявся від відпустки, кажучи: «Якщо ми відступимо, то вони наступлять». Так само щиро та віддано він любив свою Церкву і бажав, щоб його поховали там, де його хрестили — в Українській Православній Церкві.
Попрощатися з Героєм прийшли рідні, друзі, побратими та односельчани. Вони запам’ятають його як світлу, мужню і віддану людину.

Царство Небесне і вічна пам’ять воїну Юрію…

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/06/u-sestryatyni-poproshchalys-iz-voyinom-yuriyem-kurylom/

🙏У БОГОЯВЛЕНСЬКОМУ СОБОРІ ОСТРОГА ПРОВЕЛИ В ОСТАННЮ ЗЕМНУ ДОРОГУ МАТУШКУ ЛАРИСУ БАЩУК.

6 лютого 2025 року у Богоявленському соборі м. Острог відбулося відспівування матушки Лариси БАЩУК, яка все своє життя присвятила служінню Церкві та була регентом церковного хору. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Чин похорону очолив благочинний протоієрей Олександр Максимюк у співслужінні численного духовенства та за присутності багатьох прихожан, які прийшли віддати останню шану матушці Ларисі.На прощанні був присутній намісник Межиріцького монастиря архімандрит Феодор разом із братією монастиря, які своїм співом прикрасили заупокійне богослужіння.

Секретар Рівненської єпархії УПЦ, протоієрей Віктор Земляний, на своїй особистій сторінці у Фейсбук зазначив: “Людина, яка стала епохою для православного Острога. Дякуємо матушці Ларисі за невтомну працю. Царство Небесне.”

Матушка Лариса БАЩУК залишила глибокий слід у серцях багатьох вірян. Її відданість служінню та любов до церковного співу надихали громаду протягом багатьох років. 50 років несла матушка служіння регента. Під її керівництвом церковний хор досягав високого рівня майстерності, додаючи особливої духовної глибини до богослужінь.

Її життя було яскравим прикладом самовідданості та любові до Бога і ближніх. Вона завжди знаходила час для кожного, хто потребував підтримки чи поради, і її мудрість та доброта залишаться в пам’яті всіх, хто її знав.

Архієпископ Рівненський та Острозький Пимен висловлює щирі співчуття родині Бащуків з приводу втрати матері.

Вічна і світла пам’ять дорогій матушці Ларисі.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/06/u-bohoyavlenskomu-sobori-ostroha-provely-v-ostannyu-zemnu-dorohu-matushku-larysu-trepachuk/

❗️ Прот. Василь Начев на своїй особистій сторінці у Фейсбук написав про інформаційні вкиди та неправдиві матеріали про УПЦ, яких останнім часом знову побільшало у соціальних мережах:

«⚡️Я людина віруюча, в прикмети не вірю, але … прикмети є всякі).

☝️Великий піст ще не розпочався, а Церква нас вже повідомляє про нього та закликає вступити в підготовчий період.

🙏За декілька днів вже перша підготовча неділя. Саме підготування до посту триватиме протягом чотирьох неділь, в які читатимуться євангельські читання присвячені для нашого покаяння.
Православні в цей період мають можливість належно підготовитися до посту. Як фізично так і духовно.

🌿І саме в цей період збуваються прикмети, які мають властивість підтверджуватися вже близько десяти років.

☘️Цей раз не став винятком. Останніми днями, стабільно як і кожного року, в соціальних мережах прослідковується підігрівання церковної теми. Від того і прикмета- тільки ближче до посту і в сам піст, мова одна-церква. Не помітили?

🤔Правда, ніхто не аналізує новин, посилаються на сумнівні джерела, закриті профілі в ФБ чи розслідування зовсім далеких від церкви журналістів, що роблять медійний ефект церкви, як винуватця всіх бід.

☘️Так з року в рік, створюється класична ситуація про переддень грандіозного шухеру. От і не вір після цього в прикмети).

☝️Але ми спробуємо від цього відмежовуватися, бо насправді ми на передодні підготовчих неділь до Великого посту.»

🌿7 ЛЮТОГО – СВЯТИТЕЛЯ ГРИГОРІЯ БОГОСЛОВА

Святий Григорій Богослов (326-389 рр.) був сином Григорія (згодом єпископа Назіанського) і Нонни, жінки високих моральних правил. Ще до народження сина вона обіцяла присвятити його Богу і доклала всіх зусиль, щоб схилити його волю на служіння Господу. Виховання, дане йому матір’ю, святитель Григорій вважав правильним та важливим у своєму житті. 

При визначних здібностях св. Григорій здобув чудову освіту: він навчався в школах Кесарії Палестинської, де була багата бібліотека, зібрана мучеником Памфілом, в Олександрії, де вивчав твори Орігена, і, нарешті, в Афінах, де особливо зблизився зі св. Василем Великим, з яким знайомий був дещо раніше і дружбу з яким вважав кориснішою за найвищу школу. Святі друзі в Афінах мали одну кімнату, один спосіб життя; їм були знайомі лише дві дороги: одна вела до Божого храму, інша – в училище. У Афінах св. Григорій познайомився з Юліаном на прізвисько «Відступник», який, ставши імператором, зрікся християнства і намагався відродити язичництво в Римській імперії (361–363 рр.) і залишив живе зображення цього злого і підступного ворога Церкви. У віці 26 років св. Григорій прийняв Хрещення.

Після повернення на батьківщину св. Григорій довгий час ухилявся від будь-якої громадської посади. Роздуми про Бога, молитва, читання слова Божого, писання натхненних слів і пісні та служіння старим батькам – були його заняттям. Якийсь час він провів з другом своїм Василем у його пустелі і цей час вважав найщасливішим у житті. Батько його, який був уже єпископом, потребуючи помічника, викликав його з Васильової пустелі в Назіанз, висвятив на пресвітера. Цей сан так налякав Григорія тяжкістю пов’язаних з ним обов’язків, що він пішов на самоту, у пустелю. Заспокоївши там хвилювання духу, він повернувся до отця і прийняв на себе священиче служіння, втішаючись, що він, служачи Богу, допомагає і похилому батькові в його турботах про паству.

Тим часом друг його, Василь Великий, уже досяг високого сану архієпископа. Бажаючи мати відданого та освіченого помічника в управлінні великою областю, св. Василь запропонував Григорію місце головного протопресвітера при своїй кафедрі, але св. Григорій ухилився від ухвалення цієї почесної та впливової посади. 
Через деякий час після цього відбулося посвячення Григорія на єпископа міста Сасима за таємною угодою архієпископа Василя з батьком Григорія. Бачачи в цьому волю Божу, він прийняв священне висвячення, але відмовився від прийняття самої посади і як співправитель (вікарій) продовжував служити своєму батькові та пастві назіанській. 
У 374 році помер старий батько Григорія, а за ним – і мати його. Святий Григорій продовжував деякий час працю отця з управління Назіанзькою церквою, але сильно захворів. Одужавши, він пішов у відокремлену обитель, де у пості та молитві пробув близько трьох років.

Але великий світильник не міг сховатися в чернечій келії. Обраний православними єпископами і мирянами на престол архієпископа в Константинополі, він прибув туди в епоху найсильнішого панування аріан, коли ними були захоплені всі храми в столиці. Св. Григорій зупинився у будинку своїх знайомих. Одну з кімнат перетворив у храм, назвавши її “Анастасією”, що означає “воскресіння”, з надією, що тут воскресне православ’я, і почав проповідувати. 

Аріани засипали його глумом і лайкою, кидали в нього камінням, підсилали до нього таємних убивць. Але народ дізнався про свого істинного пастиря і став тіснитися до його кафедри, як залізо липне до магніту (за словами св. Григорія). Сильним своїм словом, прикладом свого життя і душпастирською старанністю він перемагав ворогів Церкви. Люди величезно стікалися з усіх кінців послухати його натхненні проповіді. Слухачі хвилювалися біля його кафедри подібно до бурхливого моря, голосно висловлювали знаки схвалення оплесками і вигуками, а скорописці увічнювали його слова. Щодня тисячі людей з єресі поверталися до Православної Церкви.

Нарешті, вже після царювання православного імператора Феодосія (379–395 рр.) затяті аріани були вигнані з храмів столиці.

Коли виявилася брехня Македонія (Македоній заперечував Божество Святого Духа), святий Григорій боровся проти неї та брав живу участь у засіданнях Другого Вселенського Собору. Здійснивши свій подвиг, він відмовився від Константинопольської кафедри, сказавши: «Прощавай, кафедро, – це завидна та небезпечна висота!» Святий Григорій пішов у рідне селище Аріанз, поблизу Назіанза, і тут у суворих аскетичних подвигах провів останні роки свого життя.
Мощі святителя Григорія Богослова знаходяться у селі Неа Карвалі у церкві Святого Григорія. Це місце розташоване неподалік міста Кавали в грецькій провінції Македонія.

За свої чудові богословські твори св. Григорій отримав від Церкви почесне найменування Богослова і вселенського вчителя, а за здатність проникати думкою до найглибших таємниць віри і висловлювати незбагненні її істини з прозорою ясністю та суворою точністю Церква в одній з молитов називає його найвищим розумом. Проповіді його насичені такою поезією, що багато фраз з них були використані (св. Іоанном Дамаскіним та іншими) для святкових піснеспівів. Нетлінні частки мощів св. Григорія досі чудово пахнуть.

У Константинополі довго відбувалися суперечки про те, кому з трьох святителів слід віддавати перевагу. Одна частина людей звеличувала святителя Василія (пам’ять 1 січня), інша стояла за Григорія Богослова (пам’ять 25 січня), третя шанувала святителя Іоанна Златоуста (пам’ять 13 листопада).
Від цього серед християн відбулися церковні розбрати: одні називали себе василіанами, інші – григоріанами, треті – іоаннітами.
За Божою волею в 1084 році митрополиту Євхаїтському Іоанну з’явилися три святителі і, оголосивши, що вони рівні перед Богом, наказали припинити суперечки і встановити спільний день святкування їхньої пам’яті.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/06/7-lyutoho-svyatytelya-hryhoriya-bohoslova-3/

🌿8 ЛЮТОГО – ПРЕПОДОБНОГО ФЕОДОРА СТУДИТА

Народився у 758 р. у Константинополі, здобув широку та різнобічну освіту. Глибоко вивчивши Святе Письмо, святий Феодор успішно протистояв єретикам-іконоборцям у диспутах про православну віру. Прийнявши чернецтво, трудився у влаштованій його дядьком Платоном обителі Сакудіон (недалеко від гори Олімп у Віфінії), у якій пізніше став настоятелем, подаючи своїм життям високий приклад чесноти. У 796 р. за ревнощі про збереження церковних правил і викриття беззаконня імператора Костянтина VI Багрянородного після жорстоких мук був засланий на ув’язнення до Солуні.

У царювання імператриці Ірини преподобний був повернутий із заслання та отримав в управління запустілий Студійський монастир. Незабаром до обителі зібралося до тисячі ченців. Для управління монастирем преподобний Феодор склав загальножительний статут чернечого життя, який отримав назву Студійського, а блаженний настоятель – найменування Студита (бл. 1065 цей статут був прийнятий преподобним Феодосієм в Печерському монастирі і звідси поширився по всіх православних обителях ). Преподобний написав чимало душпастирських книг, похвальні слова на Господні та Богородичні свята, багато канонів та трипіснців.

За імператорів Никифора I (802–811 рр.) та Лева Вірменина (813–820 рр.) св. Феодор багато постраждав за іконопочитання і зазнав ув’язнення спочатку в Іллірії, у фортеці Метопа, а потім в Анатолії, у Боніті. Після смерті Лева Вірменина преподобний Феодор, звільнений із ув’язнення, оселився у Херсонесі (Віфінія).
Незважаючи на тяжку недугу, він щодня звершував Божественну літургію і повчав братію. Тут він мирно помер у 826 р. У той же час преподобному Іларіону Далматському (пам’ять 6/19 червня) була відкрита Господом блаженна смерть угодника Божого. Він побачив, як засяяло світло небесне, почувся Ангельський спів і голос: «Це душа преподобного Феодора, що постраждав навіть до крові за святі ікони, відходить до Господа».

У 845 р. мощі преподобного Феодора було перенесено до Студійського монастиря. Його брат, преподобний Йосип, єпископ Солунський також постраждав від іконоборців і помер 830 р. у Студійському монастирі, де спочивають мощі його.
Преподобний Феодор як за життя, так і по кончині, зробив багато чудес. Ті, хто закликав ім’я його позбавлялися пожеж, нападу диких звірів, отримували зцілення від різних недуг.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/08/8-lyutoho-prepodobnoho-feodora-studyta-3/

🙏На вечірній напередодні Неділі про митаря та фарисея вперше за богослужінням використовується Пісна Тріодь. Стихіра, яку Ви дивитесь на відео, - перший богослужбовий текст цієї книги.

"Не помо‌лимся фарисе‌йски, бра‌тие: и‌бо вознося‌й себе‌ смири‌тся. Смири‌м себе‌ пред Бо‌гом, мыта‌рски поще‌нием зову‌ще: очи‌сти ны, Бо‌же, гре‌шныя".

Відео: матушка Ксенія Касянчик

📣ПРОПОВІДЬ У НЕДІЛЮ ПРО МИТАРЯ І ФАРИСЕЯ

Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри!
Сьогодні Церква відкриває перед нами шлях підготовки до Великого посту. Ми вступаємо у благодатний час духовного пробудження, і першою настановою, яку дає нам Господь, є притча про митаря і фарисея.

“Двоє чоловіків увійшли в храм помолитися: один був фарисей, а другий – митар” (Лк. 18:10).
На перший погляд, фарисей – це людина, яка чинить праведно: постить, дає милостиню, дотримується закону. Митар же – грішник, який стягує податки і часто зловживає владою. Але погляньмо глибше: фарисей стоїть перед Богом не в молитві, а у самозвеличенні. Він дякує не за Божу милість, а за власну “праведність”, і навіть порівнює себе з іншими, принижуючи їх: “Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди…” (Лк. 18:11).

А митар? Він не сміє підняти очей до неба, лише б’є себе в груди і промовляє: “Боже, будь милостивий до мене, грішного!” (Лк. 18:13). І саме ця коротка, але щира молитва відкриває йому двері до Царства Небесного.

Що вчить нас ця притча?
По-перше, вона показує, що спасіння приходить через смирення, а не через гордість. Фарисей вважав себе гідним Божої нагороди, але його молитва була без любові та покаяння. Митар, усвідомлюючи свою гріховність, шукав Божої милості і отримав її.

По-друге, ця притча застерігає нас від зовнішнього благочестя без внутрішнього очищення. Фарисей виконував закон, але серцем був далекий від Бога. Христос нагадує нам, що важливі не лише добрі вчинки, а й стан душі, з яким ми їх робимо.

По-третє, митар вчить нас справжньої молитви. Його слова – це початок найвідомішої покаянної молитви: “Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного”. Саме така молитва має бути в нашому серці – проста, щира, сповнена смирення.

Сьогодні Господь нагадує нам, що початок духовного оновлення – це усвідомлення своєї немочі та прагнення Божої допомоги. Великий піст ще не розпочався, але Церква вже закликає нас переглянути своє життя, очистити серце від гордості, марнославства та осуду.

Запитаймо себе: чи не схожі ми на фарисея у своїх думках і вчинках? Чи не вважаємо себе кращими за інших? Чи не виправдовуємо свої помилки, але судимо чужі?

Нехай молитва митаря стане і нашою молитвою: “Боже, будь милостивий до мене, грішного!”. І нехай Господь дарує нам смирення, щоб, вступаючи в передпостовий період, ми зробили перший крок до справжнього духовного оновлення.

Амінь.

Автор: прот. Олександр Іллін, 
настоятель Різдва – Богородичного храму с. Кургани

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/08/propovid-u-nedilyu-pro-mytarya-i-faryseya/

🙏Це єдиний піснеспів, що поєднує період підготовки до Великого посту та сам Піст. Він з’являється з початком співу Пісної Тріоді в Неділю про митаря і фарисея.

Ми чуємо його на кожній недільній всеношній (вечірньому богослужінні в суботу ввечері) аж до 5-ї неділі Великого посту, присвяченої преподобній Марії Єгипетській. Таким чином, протягом періоду Пісної Тріоді «Покаяння отверзи ми двері…» звучить, як правило, 9 разів.

На відео: хор храму на честь Великомученика Георгія Побідоносця м. Дубно

🌿9 ЛЮТОГО – ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩЕЙ ІОАННА ЗЛАТОУСТА


Святитель Іоанн Златоуст, архієпископ Константинопольський – один із трьох вселенських святителів, серед яких Василій Великий та Григорій Богослов. 
Народився в Антіохії прибл. 347 року, у сім’ї воєначальника. Його батько Секунд помер невдовзі після народження сина; мати, Анфуса, не стала виходити заміж і віддала всі сили вихованню Іоанна. Юнак навчався у найкращих філософів і риторів, рано звернувся до поглибленого вивчення Святого Письма та молитовного споглядання. 
Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський (пам’ять 12 лютого), котрий полюбив Іоана як сина, наставив його у вірі і в 367 році хрестив. Через три роки святий Іоанн був поставлений у читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений на заслання імператором Валентом, у 372 році, святий Іоанн спільно з Феодором (згодом – єпископом Мопсуєстським) навчався у досвідчених наставників подвижницького життя, пресвітерів Флавіана та Діодора Тарсійського. 

Коли померла мати святого Іоанна, він прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією». Незабаром святого Іоана вважали за гідного кандидата для заняття єпископської кафедри. Однак він із смирення ухилився від архієрейського сану. У цей час святий Іоанн написав «Шість слів про священство», велике творіння православного пастирського богослов’я. Чотири роки провів святий у працях пустельницького проживання, написавши «Проти тих, хто озброюється на тих, що шукають чернецтво» і «Порівняння влади, багатства і переваг царських з істинною і християнською любов’ю чернечого життя». Два роки святий дотримувався повної безмовності, перебуваючи в самотній печері. Для відновлення здоров’я святий Іоан мав повернутися до Антіохії. У 381 році єпископ Мелетій Антіохійський присвятив його диякону. Наступні роки були присвячені створенню нових богословських творінь: “Про провидіння”, “Книга про дівство”, “До молодої вдови” (два слова), “Книга про святого Вавіла і проти Юліана та язичників”.

У 386 році святий Іоанн був хиротонізований єпископом Антіохійським Флавіаном у пресвітера. На нього поклали обов’язок проповідувати Слово Боже. Святий Іоан виявився блискучим проповідником і за рідкісний дар богонатхненного слова отримав від пастви найменування «Златоуст». Дванадцять років святий при збігу народу, зазвичай двічі на тиждень, а іноді щодня, проповідував у храмі, потрясаючи серця слухачів.
У пастирській ревнощі про найкраще засвоєння християнами Святого Письма святий Іоан звернувся до герменевтики – науки про тлумачення Слова Божого. Він написав тлумачення на багато книг Святого Письма (Буття, Псалтир, Євангелія від Матвія та Іоанна, Послання апостола Павла) і безліч бесід на окремі біблійні тексти, а також повчання на свята, на похвалу святих і слова апологетичні (проти аномеїв і ). Святий Іоан як пресвітер ревно виконував заповідь піклування про бідних: при ньому Антіохійська Церква живила щодня до 3000 дів та вдів, крім ув’язнених, мандрівників і хворих. Слава чудового пастиря та проповідника зростала.

У 397 році, після смерті Константинопольського архієпископа Нектарія, святий Іоанн Златоуст був викликаний з Антіохії для поставлення на Константинопольську кафедру. У столиці святий архіпастир не міг проповідувати так часто, як в Антіохії. Безліч справ чекало на рішення святителя, він почав з головного – з духовного вдосконалення священства. І тут найкращим прикладом був він сам. Кошти, що призначалися для архієпископа, святий звернув на утримання кількох лікарень та двох готелів для паломників. Архипастир задовольнявся мізерною їжею, відмовлявся від запрошення на обіди. Ревнощі святителя до утвердження християнської віри поширювалася на жителів Константинополя, Фракію, включаючи слов’ян, Малу Азію і Понтійську область. Ним було поставлено єпископа для Церкви, яка перебувала в Криму. Святий Іоанн направляв ревних місіонерів до Фінікії, Персії, до скіфів, писав послання до Сирії, щоб повернути Церкви маркіонітів, і досяг цього.

Багато праць поклав святитель на влаштування благолепного богослужіння: склав чин літургії, ввів антифонний спів за всеношною, написав кілька молитов чину єлеосвячення. 
Розбещеність імператорського двору, знайшла в особі святителя неприємного викривача. Коли імператриця Євдоксія, дружина імператора Аркадія (395–408), розпорядилася про конфіскацію власності у вдови та дітей опального вельможі, святий став на їхній захист. Горда імператриця не поступилася і причаїла гнів на архіпастиря. Ненависть Євдоксії до святителя розгорілася з новою силою, коли недоброзичливці сказали їй, ніби святитель у своєму повчанні про суєтних жінок мав на увазі її. Суд, складений з ієрархів, які справедливо викривались раніше Златоустом, ухвалив скинути святого Іоана і за образу імператриці стратити. Імператор Аркадій замінив страту вигнанням. Біля храму юрмився збуджений народ, який вирішив захищати свого пастиря. Святитель, щоб уникнути хвилювань, сам віддав себе до рук влади. Тієї ж ночі в Константинополі стався землетрус. Перелякана Євдоксія просила імператора терміново повернути святого і негайно надіслала листа вигнаному пастирю, благаючи його повернутися. Але вже за два місяці новий донос пробудив гнів Євдоксії. У березні 404 року відбувся неправедний собор, який ухвалив вигнати святого Іоанна. Після видалення його зі столиці пожежа звернула в попіл будівлю сенату, були спустошливі набіги варварів, а в жовтні 404 року померла Євдоксія. Навіть язичники бачили у цих подіях Небесне покарання за неправедне засудження угодника Божого.

Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/08/9-lyutoho-perenesennya-moshchey-ioanna-zlatousta-2/

🌿10 ЛЮТОГО – ПРЕПОДОБНОГО ЄФРЕМА СИРІНА

Преподобний Єфрем Сирін, вчитель покаяння, народився на початку IV століття (рік його народження точно невідомий) у місті Нізібії (Месопотамії) у християнській родині бідних землеробів. Батьки виховали сина у благочесті. Але, вирізняючись з дитинства запальним, дратівливим характером, він у юності часто сварився, робив необдумані вчинки, навіть сумнівався в Божому Промислі, доки не отримав від Господа напоумлення, що направило його на шлях покаяння і спасіння. Якось його несправедливо звинуватили в крадіжці овець і посадили до в’язниці. У ній він почув уві сні голос, що закликав його до покаяння та виправлення життя. 

У Єфремі прокинулося глибоке покаяння. Юнак пішов у гори і став пустельником. Такий рід християнського подвижництва був запроваджений у Нізібії учнем преподобного Антонія Великого єгипетським пустельником Євгеном.

Серед пустельників особливо виділявся знаменитий аскет, проповідник християнства та викривач аріан єпископ Низібійської Церкви святий Яків (пам’ять 13 січня). Преподобний Єфрем став одним із його учнів. Під благодатним керівництвом святителя преподобний Єфрем набув християнської лагідності, смиренності, покірності Промислу Божого, що дає силу покірно переносити різні спокуси. Святитель Яків знав високі достоїнства свого учня і використав їх на благо Церкви – доручав йому читати проповіді, навчати дітей у училищі, взяв його із собою на І Вселенський Собор у Нікеї (325 р.). Преподобний Єфрем 14 років був у послуху у святителя Якова до його смерті.

Після взяття Нізібії персами у 363 році преподобний Єфрем залишив пустелю та оселився в монастирі поблизу міста Едеси. Тут він побачив багато великих подвижників, які проводили життя в молитвах та псалмоспівах. Печери були їхнім єдиним притулком, харчувалися вони одними рослинами. Особливо він зблизився з подвижником Іуліаном (пам’ять 18 жовтня), який був із ним одного покаяного духу. Преподобний Єфрем поєднував з подвижницькими працями невпинне вивчення Слова Божого, почерпаючи в ньому для своєї душі розчулення та мудрість. Господь дав йому дар вчительства, до нього почали приходити люди, які чекали почути його настанови, які особливо діяли на душі тому, що він починав їх з викриття себе. Преподобний і усно, і письмово навчав усіх покаянню, вірі та благочестю, викривав аріанську брехню, яка тоді хвилювала християнське суспільство. Язичники, слухаючи проповіді преподобного, зверталися до християнства.

Чимало попрацював він і в тлумаченні Святого Письма – поясненні П’ятикнижжя Мойсея. Ним написано багато молитов і піснеспівів, які збагатили церковне Богослужіння. Відомі молитви до Пресвятої Трійці, Сина Божого, Пресвятої Богородиці. Він написав для своєї Церкви піснеспіви на дні двонадесятих Господніх свят (Різдво Христове, Хрещення), Воскресіння, похоронні піснеспіви. Його покаяна молитва “Господи і Владико живота мого…” читається великим постом і закликає християн до духовного оновлення. Церква з давніх-давен високо цінувала праці преподобного Єфрема: його творіння читалися в деяких церквах на зборах вірних після Святого Письма. І тепер за Статутом Церкви деякі його повчання належить читати в дні посту. 

Між пророками святий Давид, переважно, псалмоспівець; між святими отцями Церкви преподобний Єфрем Сирін – переважно молитовник. Духовне дослідження зробила його наставником ченців та помічником єдесських пастирів. Преподобний Єфрем писав по-сирійськи, але його твори дуже рано були перекладені грецькою та вірменською мовами, а з грецької – латинською та слов’янською.
У численних творах преподобного зустрічаються цілісні картини життя сирійських подвижників, чільне місце у якій посідала молитва, а потім праця загальна на братню користь, послух. Погляди сенс життя в усіх сирійських аскетів були однакові. Кінцевою метою своїх подвигів ченці вважали Богоспілкування та вселення Божественної благодаті в душу подвижника, справжнє життя було для них часом плачу, посту та праць.

Запорука обожнювання в нас – Хрещення Христове, головний двигун життя християнського – покаяння.

Преподобний Єфрем Сирін був великим учителем покаяння. Прощення гріхів у таїнстві Покаяння, на його вчення, це зовнішнє виправдання, не забуття гріхів, а повне знищення їх. Сльози покаяння змивають та спалюють гріх. І ще вони живуть, перетворюють гріховне єство, дають силу “ходити шляхом заповідей Господніх“, зміцнюючись надією на Бога. У вогненній купелі Покаяння, писав преподобний, “сам себе переплавляєш ти, грішник, сам себе воскресаєш із мертвих”.

Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/10/10-lyutoho-prepodobnoho-yefrema-syrina-3/

🇺🇦У РАДИВИЛОВІ ПРОВЕЛИ В ОСТАННЮ ЗЕМНУ ДОРОГУ ВОЇНА БОРИСА ТУШАКОВСЬКОГО

У Радивилові відбувся чин похорону загиблого Героя, 43-річного солдата Збройних Сил України Бориса Олександровича Тушаковського, який був прихожанином, півчим хору Олександра-Невського храму. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

9 лютого 2025 року в Олександро-Невському храмі м. Радивилова священники УПЦ здійснили чин похорону над загиблим воїном Борисом Тушаковським. За словами настоятеля храму о. Вячеслава Демчука, Борис був відповідальним і сумлінним християнином, активним учасником церковного хору та християнських паломництв. Його любов до хресних ходів, зокрема з Кам’янець-Подільського на Почаїв, свідчила про глибоку віру та духовність. Духовна громада висловила скорботу за доброю, світлою людиною, добрим чоловіком і батьком, чиє місце в серцях близьких і друзів назавжди залишиться незмінним.

Борис Олександрвич був призваний на військову службу у березні 2022 року, відзначився на фронті як стрілець стрілецького відділення стрілецького батальйону. Воїн загинув 2 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Приморське Запорізької області.
У осиротілій родині Героя залишилися дружина Наталія Павлівна, двоє малолітніх донечок віком 6 та 4 роки, а також старший брат.

Щирі співчуття родині… Воїну Борису вічна памʼять та шана…

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/10/u-radyvylovi-provely-v-ostannyu-zemnu-dorohu-voyina-borysa-tushakovskoho/

✅ПРО ДУХОВНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ГОВОРИЛИ У ЗДОЛБУНІВСЬКОМУ БЛАГОЧИННІ

9 лютого 2025 року, у Михайлівському храмі села Здовбиця відбувся круглий стіл викладачів недільних шкіл Здолбунівського благочиння. Захід відбувається вдруге. Близько тридцяти священників та мирян зібралися, щоб поділитися досвідом у духовному вихованні дітей та обговорити подальший розвиток недільних шкіл. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

До участі в круглому столі було запрошено керівника відділу по роботі з недільними школами Рівненської єпархії УПЦ, протоієрея Іоана Дячука, який запропонував нові ідеї та рекомендації для вдосконалення роботи. Під час зустрічі учасники проаналізували результати роботи відділу в минулому році та окреслили плани на наступний період.

За словами прот. Олександра Карпюка, у Здолбунівському благочинні функціонує 21 недільна школа, де займається 240 дітей. За 2024 рік було проведено низку заходів, серед яких:
 • круглий стіл викладачів недільних шкіл,
 • конкурс малюнків до свята Благовіщення,
 • перший Пасхальний гала-концерт недільних шкіл,
 • дитячий табір «Анголятко»,
 • олімпіада недільних шкіл.

“Круглий стіл став ще одним важливим кроком у розвитку духовної освіти та виховання майбутнього нашої Церкви”, – зауважив прот. Василь Начев, благочинний Здолбунівського благочиння.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/10/pro-dukhovne-vykhovannya-ditey-hovoryly-u-zdolbunivskomu-blahochynni/

🙏Архієпископ Пимен наголосив на величі подвигу новомучеників та сповідників ХХ століття, які віддали своє життя за віру в Христа. Він підкреслив, що ці святі, проливши свою кров за Кров Христову, стали вічними причасниками Божими у Царстві Небесному. Владика закликав вірян не втратити насіння віри, посіяне сповідниками, а виростити його та отримати Божественний врожай.

Ці слова архієпископа Пимена пролунали під час його проповіді, у Неділю про митаря та фарисея, де він розповів про подвиг новомучеників та сповідників ХХ століття.

❗️ЗАПРОШУЄМО У ПАЛОМНИЦТВО НА СВЯТУ ЗЕМЛЮ

З 16 по 20 квітня 2025 року з благословіння архієпископа Рівненського та Острозького Пимена запрошуємо вас у паломництво до Святої Землі, щоб разом відзначити Світле Христове Воскресіння. Це унікальна можливість пройти шляхами, якими ходив Спаситель, відчути благодать святих місць та стати свідком Чуда сходження Благодатного Вогню.

Вирушаючи у паломництво до Святої Землі, ми не просто залишаємо буденність позаду; ми відкриваємо серце для глибокої духовної подорожі, прагнучи зустріти Бога там, де Його благодать засяяла з особливою повнотою.  

Це паломництво — можливість пройти шляхами, якими ходив Спаситель, відчути благодать місць, де відбувалися найважливіші події нашої віри, і зміцнити свій духовний зв’язок із Господом.

Ми відвідаємо Єрихон — найдавніше місто світу, піднімемося на Гору Спокуси, де Христос провів сорок днів у пості та молитві, зануримося у води ріки Йордан у місці хрещення Ісуса. У Віфлеємі вклонимося місцю народження Спасителя та помолимося перед чудотворною іконою Божої Матері «Віфлеємська».

У Велику Суботу разом зустрінемо Благодатний Вогонь біля Яффських воріт, а опівночі візьмемо участь у Пасхальному богослужінні на Гробі Господньому. На завершення паломництва піднімемося на Єлеонську гору, місце Вознесіння Господнього, та відвідаємо Гефсиманський сад.

Приєднуйтесь до нас у цій незабутній мандрівці, щоб разом пережити глибоке духовне оновлення та відчути присутність Бога у кожному кроці на Святій Землі.

Усі деталі можна з‘ясувати за номером телефону: 0967671938 м. Валентина Ілліна


На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/10/zaproshuyemo-u-palomnytstvo-na-svyatu-zemlyu/

❗️ЗАВТРА ВІДБУДЕТЬСЯ ЗАСІДАННЯ ПО СПРАВІ ВЛ. АРСЕНІЯ

11 лютого відбудеться чергове судове засідання у процесі проти намісника Святогірської Лаври митр. Арсенія.

Прес-служба обителі повідомляє, що о 13:00 у Слов’янському міськрайонному суді відбудеться чергове підготовче засідання у справі архієрея.

Братія закликає до молитов за владику!

Ганебний процес знущань, який побудовано на брехні та ненависті до владики Арсенія триває.