🌿28 СІЧНЯ -ПРЕПОДОБНОГО ПАВЛА ФІВЕЙСЬКОГО, ЄГИПЕТСЬКОГО САМІТНИКА

Преподобний Павло вважається основоположником православного чернецтва.
Преподобний Павло Фівейський народився в Єгипті, у місті Фіваїді. Залишившись сиротою, він багато зазнав від свого корисливого родича через батьківську спадщину. Під час гонінь Декія (249–251) на християн, святий Павло, дізнавшись про підступний задум віддати його до рук гонителів, залишив місто і пішов у пустелю.

Оселившись у печері біля підніжжя гори, преподобний Павло, нікому не відомий, прожив у ній 91 рік, невпинно молячись Богу вдень і вночі. Харчувався він фініками та хлібом, який приносив йому ворон, одягом із пальмового листя ховався від холоду та спеки. По волі Божій, вже незадовго до смерті преподобного Павла, Бог відкрив про нього преподобному Антонію Великому (пам’ять 17 січня), який також трудився у Фіваїдській пустелі. 

Одного разу святому Антонію прийшла думка, що навряд чи є інший такий пустельник, як він, і тоді він почув голос: “Антоній, є раб Божий, який досконаліший за тебе і раніше за тебе оселився тут у пустелі. Іди в глибину її і знайдеш його”. Антоній пішов і знайшов печеру святого Павла. Виклавши Антонію урок смирення, преподобний Павло вийшов йому назустріч. Старці назвали одне одного на ім’я, обнялися і довго розмовляли. Під час бесіди прилетів ворон і приніс обом хліб. Преподобний Павло відкрив преподобному Антонію наближення своєї кончини і заповідав поховати його. 

Преставився святий Павло під час молитви, стоячи навколішки. Преподобний Антоній бачив, як його свята душа в оточенні Ангелів, пророків та апостолів сягала Бога. Два леви прибігли з пустелі і кігтями викопали могилу. Преподобний Антоній поховав святого старця і, взявши його одяг з пальмового листя, пішов у свою обитель. Одяг цей преподобний Антоній зберігав як найбільшу святиню і одягав лише двічі на рік – на Великдень та П’ятидесятницю. Помер преподобний Павло Фівейський у 341 році, коли йому було 113 років. Він не заснував жодної обителі, але невдовзі після його смерті з’явилося багато наслідувачів його життя і покрили пустелю мешканцями.

Преподобний Павло вважається отцем православного чернецтва.
У XII столітті тіло святого Павла за волею імператора Мануїла (1143–1180) було перенесено до Царгорода і покладено в Перивлептську обитель Пресвятої Богородиці. Згодом воно було перенесено до Венеції і, нарешті, до Угорщини до Офеї; частина глави його знаходиться у Римі.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/27/28-sichnya-prepodobnoho-pavla-fiveyskoho-yehypetskoho-samitnyka-3/

❄️29 СІЧНЯ – ПОКЛОНІННЯ ЧЕСНИМ ВЕРИГАМ АПОСТОЛА ПЕТРА
Первинне значення слова “вериги” – тюремні кайдани, ланцюги. Вериги – знаряддя релігійного самокатування, залізні або мідні ланцюги, кільця, кайдани, які носили подвижники з метою “умертвіння плоті”.

Близько 42 року, під час гоніння на Єрусалимську Церкву, за проповідь про Христа Спасителя ревний проповідник Євангелія Апостол Петро за повелінням іудейського царя Ірода Агріппи був ув’язнений та скутий двома залізними ланцюгами. Вериги на апостола Петра були покладені тюремниками не для приборкання тіла, як це робили подвижники, а для приборкання його духу.
Як розповідається в книзі Діянь апостольських, пізно вночі, напередодні суду над Петром, коли варта спала, в темницю прийшов Ангел, посланий Богом, розбудив його і вивів з темниці. За переказами, залізні ланцюги самі впали з рук апостола Петра, який негайно після виходу з в’язниці відправився для проповіді Слова Божого в інші країни і не повертався до Єрусалиму.
Чутки про чудесне звільнення Петра, негайно поширились Єрусалимом. Учні апостола взяли вериги святого в’язня і з повагою зберігали їх, як коштовність і святиню. Одержимі різними хворобами віряни, отримували від вериг зцілення, як від хусток і рушників, що були на тілі апостола Петра. Відомо, що головні пов’язки і хустки святого апостола Петра зцілювали хвороби і виганяли нечистих духів, тому що були просякнуті його потом. Таку ж дію мали вериги святого Петра, які колись щільно охоплювали його тіло.

Вериги святого апостола Петра зберігалися в Єрусалимі до патріарха Ювеналія, який подарував їх Євдокії, дружині імператора Феодосія Молодшого, а вона в 437 і 439 роках перенесла їх з Єрусалима до Царгорода. Одну веригу Євдокія послала до Риму своїй дочці Євдоксії, яка побудувала храм в ім’я апостола Петра і поклала в ньому веригу. У Римі були також й інші вериги в яких перебував апостол перед своєю смертю за імператора Нерона.

29 січня за юліанським календарем вериги апостола Петра виносять щорічно на поклоніння народу.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/28/29-sichnya-pokloninnya-chesnym-veryham-apostola-petra-2/

❄️ 31 СІЧНЯ – СВЯТИТЕЛЯ АФАНАСІЯ ВЕЛИКОГО, АРХІЄПИСКОПА ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО

Святитель Афанасій народився в Олександрії; мати його, подібно до Анни, яка привела сина свого Самуїла до храму Господнього (1Цар.1:28), так само привела його до св. Олександра, патріарха Олександрійського, і віддала в храм на служіння Богу. І він став при храмі проводити своє життя, ревно виконуючи Божі заповіді.

У 319 р. патріарх висвятив його у диякона Олександрійської Церкви. Вже тим часом святитель Афанасій почав писати твори. Майбутній святитель бачив, що немає у новачках, котрі прийшли до Церкви Христової ревнощів, немає у них істинного благочестя, багато хто з них шукав слави для себе, пустословив, марнословив і всі язичницькі звичаї, які були раніше у них, переносили в християнське життя. З’явився якийсь Арій, який хулив Христа, принижував Матір Божу і обурював народ, навчаючи народ домагатися честі, слави, проникати і до Церкви, досягати священства і навіть архієрейства. І багато хто його слухав і ставав послідовниками цієї єресі – аріанами. І ця брехня так поширилася, що мало не накрила всю Церкву – велика була сварка. У 325 р. святитель Афанасій був на Нікейському Соборі, де виступав проти Арія.

У 326 р., після смерті патріарха Олександра, святителя Афанасія було обрано на Олександрійську кафедру. Будучи єпископом об’їжджав церкви, багато виступав, боровся проти аріан, писав, викривав їх, і повстали проти нього всі неправдиві християни і стали на нього наклепи зводити. Тоді царював Костянтин Великий (306–337 рр.), він вважався покровителем Церкви Христової. Він добре розумів військову стратегію, дипломатію, державні справи, але справ церковних та проповіді Євангелія не знав, тому вагався між аріанством та Православ’ям.
Користуючись добротою і простотою імператора, єретики оточили все його двір, проникли на всі посади і почали нашіптувати єресі та неправди та вводити у розколи. Вони звинувачували архієпископа Афанасія, що він погана людина, що він не слухається царя, стягує податки окремо від царської скарбниці і робить погані справи, що він і чародій, злочинець і блудник. Імператор бачив велику суперечку, ворожнечу, намагався зупинити, але бували такі часи, що могла відкритися війна, тоді він запропонував святителю Афанасію на якийсь час піти кудись. І більшу частину свого довгого правління святитель провів у вигнанні, тоді нерідко він користувався підтримкою ченців, був у дружбі з обома отцями чернецтва – святими преподобними Антонієм та Пахомієм.

46 років святитель Афанасій був єпископом міста Олександрії і багато разів виганяли його з кафедри, а він повертався назад, тому що аріани, які називають себе християнами, які вірують у Євангеліє, шукали, вигадували провину, щоб засудити і завдати смерті святителю. А Господь, проголошуючи Євангеліє, не проповідував убивати ворогів своїх; ці ж лиходії вдало прийняли Хрещення, християнство і вірували без благочестя.

Особливо намагалися єретики і злі люди звинуватити святого Афанасія в тому, що він не слухає наказів імператора, не звертає уваги на його розпорядження, не приймаючи Арія в церковне спілкування, що він чаклун і чарівник, самі будучи явними чарівниками.

Тим часом злісна ненависть противників Афанасія так зросла, що до однієї брехні вони доклали ще нову: підкупили одну безсоромну жінку звести наклеп на святителя Афанасія, що він вчинив з нею беззаконня. Коли розпочався суд, судді сіли на своїх місцях і наклепники постали, було введено і цю жінку. З плачем довго скаржилася вона на святителя, якого ніколи не бачила і навіть не знала, який він на вигляд. Усі слухали здивовано. А вона й не хотіла знати благочестя євангельського, радіючи, що їй багато грошей дали.

Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2025/01/30/31-sichnya-svyatytelya-afanasiya-velykoho-arkhiyepyskopa-oleksandriyskoho-3/

🌿2 ЛЮТОГО -МУЧЕНИКІВ ІННИ, ПІННИ, РИММИ

Історія цих святих, які пролили свою кров за Христа, починається ще в часи апостольські – в ті дні, коли хрестити наших предків йшов із проповіддю про спасіння святий апостол Андрій. Першими мучениками на землях нинішньої України-Русі є Інна, Пінна та Римма, родом слов’яни з північної Скіфії

Інна, Пінна, Римма були охрещені апостолом Андрієм, рукопокладені у священників і спрямовані для укріплення віри й утвердження благочестя серед греків та інородців, котрі проживали у Босфорському царстві. Дорогою в Таврію (у наш український Крим) вони скрізь проповідували християнську віру і хрестили народ. Вони несли вчення Христове і хрестили багатьох варварів, звернувши їх до православної віри. 

За проповідь християнства були схоплені місцевим князем, який хотів було спокусити їх різними спокусами та приємними обіцянками, але вони не схилилися на запропоновані ним почесті і за свою твердість віри у Христа були биті без пощади. 

На той час стояла сувора зима і річки замерзли настільки, що їх могли переходити льодом не тільки люди, а й коні з возами. Князь наказав поставити в кригу великі колоди і прив’язати до них святих, поступово опускаючи їх у крижану воду. Коли крига дійшла до шиї святих, вони, змучені страшним холодом, віддали Господу свої блаженні душі.

У стародавньому слов’янському місяцеслові розповідається, що деякі християни поховали тоді їхні тіла, але потім єпископ Гедца вийняв їх з могили і, взявши на плечі свої, поклав у своїй церкві. Через сім років після смерті своєї святі мученики з’явилися тому ж єпископу і наказали йому перенести мощі їх у містечко, зване Алікс, до морської пристані. (Алікс є нинішня Алушта, що знаходиться на березі Чорного моря, на північний схід від Ялти.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/01/2-lyutoho-muchenykiv-inny-pinny-rymmy-3/

🌿3 ЛЮТОГО – ПРЕПОДОБНОГО МАКСИМА СПОВІДНИКА

Преподобний Максим Сповідник народився в Константинополі близько 580 року і виріс у благочестивій християнській сім’ї. У юності він здобув різнобічну освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, був начитаний і досконало володів богословською діалектикою. Коли преподобний Максим вступив на державну службу, знання та сумлінність дозволили йому стати першим секретарем імператора Іраклія (611–641). Але придворне життя обтяжувало його, тому він пішов у Хрисопольську обитель (на протилежному березі Босфору – нині Скутарі), де прийняв чернечий постриг. Своєю смиренномудрістю він незабаром досяг любові братії та був обраний ігуменом монастиря, але і в цьому сані за своєю незвичайною скромністю він, за його словами, “залишався простим ченцем”. У 633 році на прохання одного богослова, майбутнього святителя Єрусалимського патріарха Софронія (пам’ять 11 березня), преподобний Максим залишив обитель і поїхав до Олександрії.
Святий Софроній став відомий на той час як непримиренний противник монофелітської єресі. Після того, як IV Вселенський Собор (451 р.) засудив монофізитів, які сповідували одну (Божественну) природу в Господі Ісусі Христі, єретиками-монофелітами було введено поняття єдиної Божественної волі і єдиної (Божественної) дії, що призводило до визнання відкинутого. Монофелітство знайшло численних прихильників у Вірменії, Сирії, Єгипті. Єресь, яка посилюється національною ворожнечею, стала серйозною загрозою церковній єдності Сходу. Боротьба Православ’я з єресями особливо ускладнилася тим, що до 630 року три патріарші престоли на православному Сході виявилися зайнятими монофізитами: Константинопольський – Сергієм, Антіохійський – Опанасом, Олександрійський – Кіром.
Шлях преподобного Максима з Константинополя до Олександрії лежав через Кріт, де й почалася його проповідницька діяльність. Там він зіткнувся з єпископатом, який дотримувався єретичних поглядів Півночі та Несторія. В Олександрії та її околицях преподобний провів близько 6 років. У 638 році імператор Іраклій разом з патріархом Сергієм, прагнучи зменшити віросповідні розбіжності, видав указ, так званий “Екфесіс” – “Виклад віри”, який остаточно наказував сповідувати вчення про одну волю за двох природ Спасителя.

Захищаючи православ’я, преподобний Максим звертався до людей різних звань і станів, ці бесіди мали успіх. “Не тільки клір, а й всі єпископи, народ, всі мирські начальники відчували в собі якийсь непереборний потяг до нього”, – свідчить його життя.
Наприкінці 638 року помер патріарх Сергій, а 641 року – імператор Іраклій. Імператорський престол зайняв жорстокий і грубий Констанс II (642-668), відвертий прихильник монофелітів. Посилилися нападки єретиків на православ’я. Преподобний Максим пішов у Карфаген і проповідував у ньому та околицях ще 5 років. Коли туди прибув наступник патріарха Сергія патріарх Пірр, який залишив Константинополь через придворні інтриги, за переконаннями монофеліт, між ним і преподобним Максимом у червні 645 року відбувся відкритий диспут, на якому Пірр всенародно визнав свої помилки. Преподобний Максим разом із Пірром вирушили до Риму, де папа Феодор прийняв покаяння колишнього патріарха та відновив його у сані.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/02/3-lyutoho-prepodobnoho-maksyma-spovidnyka-3/

🌿4 ЛЮТОГО – АПОСТОЛА ВІД 70-ТИ ТИМОФІЯ

Святий апостол Тимофій походив із лікаонського міста Лістри у Малій Азії. Він був навернений до Христа у 52 році святим апостолом Павлом († бл. 67; пам’ять 29 червня). Коли апостоли Павло і Варнава відвідали вперше лікаонські міста, апостол Павло в Лістрі зцілив кульгавого від народження, і багато жителів міста увірували в Христа, серед них були і майбутній апостол, юнак Тимофій, його мати Євника та бабка Лоїда (Діян.14:6- 12;2 Тим.1: 5). 

Насіння віри, посіяне апостолом Павлом у душі святого Тимофія, принесло рясний плід. Він став ревним учнем апостола, а згодом його невідлучним супутником і проповідником Євангелія. Апостол Павло любив святого Тимофія і називав його у Посланнях своїм улюбленим сином, з вдячністю згадуючи його вірність та відданість. 

Він писав Тимофію: “Ти наслідував мене в навчанні, житті, прихильності, вірі, великодушності, любові, терпінні, в гоніннях, стражданнях …” (2Тим.3: 10-11). У 65 році апостол Павло висвятив апостола Тимофія на єпископа Ефеської Церкви, якою святий Тимофій керував 15 років. Святий апостол Павло, перебуваючи в Римі у в’язниці і знаючи, що йому належить мученицький подвиг, викликав до себе вірного учня та друга апостола Тимофія на останнє побачення (2 Тим. 4:9).

Святий Тимофій закінчив життя мученицькою смертю. У Ефесі язичники звершували свято на честь ідолів і носили їх містом, супроводжуючи нечестивими обрядами та піснями. Святий єпископ Тимофій, ревнуючи про Славу Божу, намагався зупиняти та навчити засліплених ідолопоклонством людей, проповідуючи їм справжню віру в Христа. Язичники в озлобленні кинулися на святого апостола, били його, тягли по землі і, нарешті, побили камінням. 

Мученицьку смерть за Христа святий апостол Тимофій сприйняв у 80-му році. У IV столітті святі мощі апостола Тимофія були перенесені до Царгорода і покладені в храмі Святих Апостолів. Свята Церква вшановує святого Тимофія серед 70-ти апостолів.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/03/4-lyutoho-apostola-vid-70-ty-tymofiya-3/

🌿5 ЛЮТОГО – СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА КЛИМЕНТА, ЄПИСКОПА АНКІРСЬКОГО ТА МУЧЕНИКА АГАФАНГЕЛА

Священномученик Климент народився в галатійському місті Анкірі 258 року від батька язичника і матері християнки. У дитинстві втратив батька, а на дванадцятому році — і матір, яка передбачила йому мученицьку кончину за віру в Христа. Жінка, яка усиновила його, Софія, виховувала його в страху Божому. Під час страшного голоду в Галатії деякі язичники кидали своїх дітей, не маючи змоги їх прогодувати, і Софія збирала нещасних до себе, годувала й одягала їх, а святий Климент допомагав їй у цьому. Він навчав дітей і готував їх до прийняття Святого Хрещення. Багато з них згодом померли мученицьки за віру в Христа.
За доброчесне життя святий Климент був поставлений на читця, а потім на диякона, у вісімнадцять років отримав сан пресвітера, а у двадцятирічному віці був висвячений на єпископа Анкірського. Незабаром спалахнуло гоніння Діоклітіана (284-305) на християн. За доносом до відповіді притягли і єпископа Климента. 

Правитель Галатії Дометіан намагався схилити святого до поклоніння язичницьким богам, але єпископ Климент твердо сповідував віру Христову і мужньо перетерпів усі муки, на які його прирік лютий намісник. Єпископа вішали на дереві, різали тіло гострим залізом так, що видно було кістки, жорстоко били палицями та камінням, крутили на колесі й палили на повільному вогні. Господь оберігав Свого страждальця і чудесно зціляв його понівечене тіло. 

Тоді Дометіан послав святого до Риму, до самого імператора Діоклітіана, з доносом про те, що єпископа Климента жорстоко мучили, але він виявився нездоланним. Діоклітіан, побачивши мученика здоровим, не повірив доносу та піддав Климента ще жорстокішим тортурам, а потім ув’язнив.
Багато хто із язичників, бачачи мужність святого і чудесне зцілення його від ран, увірували в Христа. До святого Климента у в’язницю стікалися люди для повчань, зцілень і Хрещення, так що в’язниця перетворилася на храм. Багатьох за доносом стратив імператор. Діоклітіан, вражений дивовижним терпінням святого Климента, відіслав його в Нікомідію до свого співправителя Максиміана.

Дорогою до святого приєднався учень його Агафангел, який уникнув страти з іншими сповідниками і бажав постраждати й померти за Христа разом із єпископом Климентом.
Імператор Максиміан віддав святих Климента й Агафангела правителю Агрипіну, який піддав їх таким нелюдським катуванням, що навіть у глядачів-язичників спалахнуло почуття співчуття до мучеників та вони побили камінням мучителів.

Отримавши свободу, святі зцілювали мешканців міста покладанням рук, хрестили і наставляли людей, які стікалися до них. Знову схоплені за розпорядженням Максиміана, їх відправили на батьківщину в місто Анкір, де князь Анкірський Куріній знову піддав їх мукам, а потім відіслав у місто Амісію до намісника Дометія, який вирізнявся особливою жорстокістю.

В Амісії святі мученики були кинуті в кипляче вапно, пробули в ньому добу і залишилися неушкоджені. З них здирали шкіру, били залізними палицями, клали на розпечені залізні ліжка і поливали сіркою. Святим усе це не шкодило, тому їх відправили до Тарса для нових мук. Дорогою в пустелі святому Клименту, за його молитвою, було дано одкровення, що він ще 28 років буде страждати за Ім’я Христа. Зазнавши безліч мук, святі були ув’язнені в темницю, де пробули 28 років.
Після смерті Максиміана святий Агафангел був усічений мечем. Святого Климента звільнили анкірські християни з в’язниці і відвезли в печерний храм. Там після звершення Літургії святий сповістив вірянам швидке закінчення гонінь і свій близький відхід. Святий мученик дійсно незабаром був убитий воїнами міста, які увірвалися до храму. Святому відсікли мечем голову під час принесення ним Безкровної Жертви († бл. 312).

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/04/5-lyutoho-svyashchennomuchenyka-klymenta-yepyskopa-ankirskoho-ta-muchenyka-ahafanhela-2/

🌿6 ЛЮТОГО – БЛАЖЕННОЇ КСЕНІЇ ПЕТЕРБУРЗЬКОЇ

Свята Церква згадує святу блаженну Ксенію Петербурзьку. Про її дитинство, батьків нічого невідомо. Життя блаженної описують, починаючи зі смерті коханого чоловіка, їй на той час було 26 років. Чоловік був військовим, мав чудовий тенор і співав у церковному хорі. У віці 30 років його збила карета, до дружини Ксенії його принесли на руках і він помер, без християнського напуття, без покаяння в гріхах.

«…Носіть тягарі один одного» (до Галатів 6:2) Переживання за душу новоприставленого, що пішла на суд Божий без покаяння в гріхах, спонукали Ксенію стати на шлях юродства.

Саме з з любові до чоловіка Ксенія вирішила піти на цей подвиг: переодяглася в чоловічий одяг і сказала, що відтоді померла Ксенія, а вона тепер Андрій Федорович. Ксенія з чоловіком були достатньо заможною родиною, тому все майно вона продала та роздала його бідним, а сама стала ходити в чоловічому одязі по місту, відгукуючись лише на ім’я Андрій Федорович, – так молилася Богу за спасіння душі свого чоловіка. 

Визволившись від всіх земних піклувань, блукаючи цілими днями вулицями Петербурга, Ксенія зрідка заходила до своїх знайомих, обідала у них, розмовляла, а потім знову відправлялася мандрувати. Де вона проводила ночі, довгий час залишалося невідомим. Пізніше виявилося, що Ксенія, незважаючи ні на яку пору року і погоду, йшла на ніч в поле і тут в колінопреклонній молитві простоювала до самого світанку, поперемінно роблячи земні поклони на всі чотири сторони.
Почавши з усердної молитви за усопшого чоловіка, блаженна також молитись і за ближніх своїх. Люди помічали, що якщо блаженна візьме на руки хворе дитя або благословить його, воно неодмінно видужає. Якщо візьме якусь дрібницю з лавки купця – торгівля буде успішною. Якщо вона зайде до хати, то в будинку будуть панувати мир і злагода.
Блаженна Ксенія несла подвиг добровільного безумства 45 років і померла близько 1803 року. Тіло її поховали на Смоленському кладовищі. І багато знамень милості Божої почало відбуватися на місці її поховання. Після служіння панахиди над її могилою стражденні отримували зцілення, в сім’ях відновлюється порушений мир, нужденні отримували необхідне.

Люди, що почитали блаженну Ксенію, розбирали землю з її могильного пагорба, пагорб насипали кілька разів. Пізніше на місці пагорба була покладена кам’яна плита, яку також розбирали по камінцях. У третій чверті XIX століття на цьому місці була побудована маленька каплиця, а в 1902 році за проектом архітектора Олександра Всеславіна була зведена велика кам’яна каплиця. У радянські роки каплицю закрили, але ніякими зусиллями безбожників неможливо було заглушити в народі пам’ять про блаженну і віру в її молитовне заступництво перед престолом Божим.

Після багаторічного народного шанування блаженна Ксенія Петербурзька, Христа ради юродива, була зарахована до лику святих. 
Шляхом Христової любові, яка перемагає світ, пройшла свята, і сяє у вічній і неминущій славі, тому і не забута ні у Бога, ні у людей блаженна Ксенія Петербурзька.

На сайті: https://rivne.church.ua/2025/02/05/6-lyutoho-blazhennoyi-kseniyi-peterburzkoyi-3/