​🔞💬 #порно #ґвалтування #досвід #переклад
Чому порно — насилля за гроші та чому порноакторки мовчать про це
Часто можна почути думку, що жінки які знімаються в п🔞рн0 роблять це виключно добровільно і не можуть стикатись з насильством, бо отримують гроші за свою "роботу". Існують непоодинокі випадки, коли порноакторок ґвалтували прямо на знімальному майданчику, або вони зазнавали жорстокого фізичного насильства чи порушення раніше досягнутих домовленостей, а їхні спроби припинити зйомку ігнорувалися. Чому про це не говорять відкрито і не звинувачують кривдників з індустрії?

Звичайний аргумент на захист п🔞рн0: воно знімається за згодою, виконавиці обожнюють свою роботу. Але звідки глядачам знати, що справді було знято за згодою, якщо виконавиць нерідко змушують брехати?

В індустрії є стандартний спосіб, щоб довести згоду та уникнути можливих юридичних наслідків — це інтерв'ю з виконавцями до і після зйомок, так звані інтерв'ю про згоду та інтерв'ю на виході. Останні знімають відео відразу після основної сцени. Важливо зрозуміти, що виконавицям нічого не платять, а зйомка не вважається завершеною, поки не знято інтерв'ю на виході, де жінка скаже на камеру, що все відбувалося за її згодою. Як правило, режисер, який щойно зняв сцену, ставитиме жінці питання на кшталт: «Ти добре провела час?», «Тебе піддавали насильству?» і «Ти зніматимешся з нами знову?» Жінка нічого не отримає за пережитий досвід, якщо не відповість на всі питання «правильно».

У статті про зростання популярності п🔞рн0 з оральним сексом до блювання професорка Бронвін Нейлор каже, що згоди просто не існує, якщо хтось бере участь у сексуальному акті через фізичну силу, страх перед застосуванням сили або страх перед заподіянням шкоди, що включає і страх перед втратою доходів. Якщо жінка плаче або просить зупинитися, то це вже говорить про те, що все відбувається без згоди.
Виконавиці перебувають під тиском вже тому, що поряд зі своїми ґвалтівниками, коли відповідають «ні» на запитання, чи їх ґвалтували. Вони не отримали б жодної плати, якби інтерв'ю на виході було б неуспішним.

«Ми, виконавиці, живі люди, і ми можемо погодитися з чимось, тому що ми страшенно налякані».

Жінки мовчать. Вони спочатку погодилися на сексуальні акти перед камерою, але потім зіткнулися з жорстокістю та ігноруванням їхнього болю. За визначенням, згода — це те, що можна відкликати будь-якої миті. Якщо комунікація однієї сторони ігнорується, то з цього моменту відбувається без згоди.

Існує міф, що якщо виконавиця п🔞рн0 взяла гроші після пережитого насильства, то якимсь чарівним чином це перестало бути насильством. Давайте прямо: якщо після насильства постраждала взяла гроші, то це все ще насильство. Насильство завжди неприйнятне, його ніхто й ніколи не заслуговує, і не важливо, як постраждалі заробляють на життя.

І це ще одне нагадування про те, що згода в п🔞рн0 ніколи не буває однозначною. Її майже неможливо підтвердити. І навіть якщо якесь відео знімалося за згодою виконавиці, це не означає, що згодом вона про це не пошкодує, але вона нічого не зможе вдіяти із розповсюдженням цього відео онлайн. Крім цього, виконавиці стикаються з сильним тиском, який спонукає їх посміхатися і говорити на камеру, що все було за згодою — з фінансових причин, щоб не втратити можливості нової роботи, або навіть просто тому, що їм дуже страшно, і вони хочуть якнайшвидше вирватися звідси.

Цей допис — невелика частина перекладеної мною відвертої статті з розповіддю двох п0рноакторок про насильство в індустрії за яку вони понесли жахливі наслідки.
Зі статті ви дізнаєтеся чому акторки не чинять опір та вимушені мовчати про насилля.

Повну версію можна прочитати тут.

Було корисно?
Підтримати проєкт💜

👩‍👦💭 #досвід #материнство
Коли я стала мамою, мій фемінізм розцвів буйним цвітом / досвід громадської активистки Насті Мельниченко

Материнство йде мені тяжко. У школі і на перших курсах я думала, що буду чайлд-фрі. Діти ніколи не викликали у мене замилування, і життя попереду видавалося сповненим карколомних пригод і зоряної кар’єри, де дітям не було місця. Аж доки доля не розпорядилася інакше: я незаплановано завагітніла. І народила. І так двічі. І ні, звісно ж, про аборт я й подумати не могла, і дітей було зачато хоч і не заплановано, але в любові. І от коли відбувся процес перетворення з молодої перспективної жінки в маму чудового хлопчика, отоді мені відкрилася вся та прірва, яка лежить між жінками і чоловіками.

Перший шок, який ударив мене по голові, — це зведення всієї моєї особистості до одного слова — «мамаша». Тобто ще вчора я була шеф-редакторкою літературного альманаху, моталася по презентаціях, домовлялася про реалізацію журналу в книгарнях, вичитувала і добирала матеріали для випусків, отримувала книжки від видавництв на рецензію, творила культурний простір, а сьогодні я лежу з розбухлими грудьми, з яких неконтрольовано ллється молоко, прив’язана до маленької червоної істоти, без права вийти з дому чи навіть поспати і з одним тавром — «мамаша».

Свекруха казала: «Навіщо тобі та археологія? Навіщо вчити те, що колись було? Ліпше дітьми займалася б». Сумніваюся, що татові дитини хтось так казав, мовляв, «Навіщо тобі курси підвищення кваліфікації? Що, невже дитини вдома немає? Валандаєшся ото вечорами».

У якийсь момент у мене почалася післяпологова депресія, яка тривала два роки. То був етап у житті, про який у мене майже не лишилося спогадів, лише тупий біль, що все геть-геть погано, тоскно і темно. Якоїсь миті я зрозуміла, що залишилася наодинці з безкінечним побутом. Чоловік працював, добре заробляв, а я «сиділа вдома», я, колишня шеф-редакторка журналу, чий кар’єрний політ різко обірвався на злеті, закопана у вічні мисочки, памперси, бодики, ганчірки, віники, кашки, перші прикорми. Це було дуже-дуже нудно, безпросвітно, безперспективно. Жодного розвитку. Це вбивало. Я і до народження дітей була далекою від образу берегині хатнього вогнища, а тепер це стало обов’язком. Бо не готувати чоловікові ти можеш, а не готувати дитині не можеш. Була няня, була бабуся, але це не рятувало від постійної туги за роботою, самореалізацією.

А чи могла я уявити собі хоч приблизно, що таке акушерське насильство? Це коли ти лежиш геть гола, корчишся з болю, довкола тебе купа людей, з тебе ллється кров і екскременти, — вразливішу і принизливішу ситуацію годі уявити, — а на тебе в цей час тиснуть і кричать? Роблять медичні маніпуляції, на які ти не давала згоди?

А потім ти дивишся на своє просування кар’єрними східцями і на те, скільки часу забирають діти і хатні клопоти, і тобі стає зрозуміло, чому так мало жінок доходять до вершини. Бо одна твоя дитина алергік, друга перебірлива в їжі, чоловік теж не їсть купу всього, і ось ти вже готуєш три набори їжі, а чоловіки в цей час практикують ділові зустрічі... І саме тоді, коли у тебе скайп-кол, у дитини стається істерика.

З чим стикається жінка, яка стала матір’ю і одночасно продовжує розвиватися? З осудом. Постійним усеохопним осудом. Чомусь уважається, що народження дітей прирікає нас на жертовність. Материнська жертовність оспівується в піснях і літературі, це найбажаніший тип поведінки для жінки-матері. І коли ти відмовляєшся приносити себе в жертву, наприклад, вирішуєш працювати паралельно з вихованням дитини, тебе засуджують.

🪖💬#досвід #жінкинавійні#військові
Жінки, які працюють військовими медикинями

«Труднощів у роботі військовою медикинею багато. Але перші – це труднощі, з якими жінка стикається через сексизм, поширений в армії. Особисто мене найбільше бісить ставлення до тебе з позиції «ти ж дівчинка» та схожі висловлювання. У нас у батальйоні часто говорять, що якщо ти жінка, значить, повинна займатися паперами й крапельницями.
В армії часто знецінюють. Ти можеш чути запитання «за що?»: за що отримала звання, за що нагорода, чим ти там можеш займатися взагалі. Більшість особисто моєї роботи – це робота паперова: реєстрація поранених, їхнє ведення, призначення, видача їм довідок про поранення, скерування на консультації чи госпіталізації до медичних закладів та інше. Тобто я не в окопі. Не в окопі – значить, що ти там робиш узагалі? Це, звісно, убиває мотивацію працювати».

«Перша бригада, у якій я відслужила три роки, страшенно мене знецінювала. Наприклад, ти рятуєш пораненого, тобі дякують і говорять, як добре, що ти є в армії, і через декілька годин уже запитують, що ти тут узагалі робиш, навіщо ти тут. Це дуже неприємно, коли ти вкладаєшся, турбуєшся про бійців, а їм однаково. Це неповага. Тому зараз я дуже уважна до того, як ставляться до мене. Я усвідомлюю, що я класний спеціаліст, витягую багатьох поранених і добре забезпечую армію, але на заміну хочу бачити хороше ставлення до себе»

🪖📊💭 #солдатки #дослідження #досвід #сша
Жінки армії США, де переважають чоловіки стикаються з дискримінацією, сексуальними домаганнями та сексизмом

Про це йдеться у звіті за результатами дослідження, яке замовило Командування спеціальних операцій армії США (USASOC) повідомляє The Associated Press.

Однією з поширених скарг є сексуальні домагання: майже кожна жінка у фокус-групах заявила, що зазнавала сексуальних домагань, проте лише 30% назвали це проблемою, і дуже небагато були готові повідомити про це чи публічно визнати.

Жінки сказали, що бояться репресій і не вірять, що командири можуть вжити заходи, через існування чоловічої солідарності. До того ж офіцерки розповіли, що їм наказували розвивати «товсту шкіру», щоб вони змогли «вижити в чоловічому світі».

Окрім цього, дослідники зафіксували низку упереджень та «відверто сексистських» коментарів від чоловіків, зокрема про неприйняття жінок, які служать у підрозділах сил спецоперацій. Вони відображають загальну думку про те, що жінки не можуть служити у цих підрозділах.

Також серед чоловіків побутує думка, що для жінок не так важлива кар’єра, натомість вони «шукають чоловіка, хлопця або увагу».
«Ідея про те, що жінки однаково фізично, розумово та емоційно здатні, як і чоловіки, ефективно виконувати більшість робіт, відверто смішна», — сказав один військовий.

Інші сказали, що звільнилися б, якби довелося служити в команді з жінкою, і що така ситуація створить проблеми та призведе до ревнощів їхніх дружин.

За словами сержантки-майорки командування Джоан Науманн, «переважна більшість» негативних висловлювань щодо жінок, які служать в USASOC, «на жаль, походить від старших сержантів». Вона також вважає, що йдеться про проблему поколінь.
Загалом в USASOC служать 29 тисяч солдатів, з них приблизно 2200 військовиць (майже 8% від усіх), також є 427 цивільних жінок. З 2200 військовослужбовиць трохи більше 250 служать у «зелених беретах», 160-му авіаційному полку спеціального призначення, полку рейнджерів, а також у психологічних і цивільних групах.

Жінки в армії США скаржаться на сексизм, ізоляцію, погане та невідповідне спорядження, а також відсутність догляду за дітьми та медичного обслуговування, особливо щодо вагітності. Вони також глибоко переконані, що їх ігнорують на посадах, які потім віддають менш кваліфікованим людям, і через це їм доводиться робити більше і бути ідеальними, щоб заслужити повагу.

«Мені доводиться наполегливо працювати, щоб довести свою досконалість, а чоловікам доводиться наполегливо працювати, щоб довести свою посередність», — сказала одна військовослужбовиця.

👩🏻‍🔬💬#досвід #сексизм #наука #жіночасправа
11 лютого у світі відзначають День жінок та дівчат в науці. Свято заснувала Генеральна асамблея ООН у 2015 році. Історикиня Валерія Лавренко каже: цей день дає нагоду підняти проблеми, з якими жінки стикаються у науковій діяльності.

"Є ментальний поділ на те, що жінка-історикиня — це начебто звичайно, а ядерна фізикиня — це щось незвичне".

Про дискримінацію жінок в науковому середовищі Суспільне поговорило з трьома фахівчинями — історикинею, гідрогеологинею та археологинею.

читайте на сайті повне інтерв’ю