Фемлінк
1.94K subscribers
578 photos
160 videos
3 files
1.41K links
Актуальний фем дайджест на кожен день✊🏻

Фемінізм, права жінок, дослідження, переклади статей, важливе у світі

Підримати: https://send.monobank.ua/jar/9jVvKm6J2U
Зв'язок: @femilink_bot
Анонімно: @femstory_bot
加入频道
#медиа #трансгендерность #сексработа #дискурс

ТРОИЦА НОВОЙ ВЕРЫ: СЕКС-РАБОТА, ПЕДОФИЛИЯ, ТРАНСГЕНДЕРНОСТЬ

Пешки триады секс-работа, педофилия, трансгендерность уверены, что ведут борьбу с ксенофобией и помогают своему обществу двигаться в сторону равноправия. Но если бы у активистов появилось желание критически изучить правозащитные хроники за полвека или хотя бы просмотреть биографии своих идеологов, они бы обнаружили у лоббистов триады последовательный правый дискурс со всеми присущими ему приоритетами, ценностями, преступлениями. Действует не какая-то одна злонамеренная организация — в игре огромное количество лоббистских групп во всех странах.

Идея называть проституцию “секс-работой” противостоит концепции “людей нельзя продавать”. Радфем продвигает супер-успешную Шведскую модель искоренения проституции, когда клиент криминализуется. Кроме сокращения рынка проституции, в странах Шведской модели изменился менталитет людей, особенно молодых мужчин и женщин. Они не хотят покупать и продавать секс.

До сегодняшнего момента вы не знали, что секс не может быть работой? Дана Леви в статье “Проституция – это не работа и никогда ей не будет” поясняет, что, в отличие от другой работы, опыт в проституции имеет нулевую ценность, для проституции не нужен настоящий труд, в проституции нет условий для согласия на секс. Леви отмечает, что проституция не может функциональной обязанностью на достойной работе, никто не хочет судьбы проститутки для своего ребенка, центры занятости не направляют людей на работу проститутками, никакая другая работа не требует интенсивной психологической и социальной реабилитации, исследовательницы не хотят сами «поработать» в проституции для сбора данных.

Несмотря на все логические противоречия термин “секс-работа” с большим успехом продвигается и в активистских кругах и на уровне большой политики. Вы встретите сторонников термина и на крупных феминистских демонстрациях, и на прайдах, и на высоких трибунах.

Анна Зобнина рассказывает: “В международном законодательстве нет никакой секс-работы: есть проституция, сексуальная эксплуатация и траффикинг. Всё. А ООН-агентства делают, что хотят. Они постоянно вписывают секс-работу в отчёты, требуют “декриминализировать секс-работу” в рекомендациях и так далее. Это эффективная стратегия — создаешь огромное облако документов. Чем больше их будет — пусть и неюридических — тем вероятнее люди в это поверят. Твои документы станут уважаемы. На них будет ссылаться сутенёрское лобби. Люди же не понимают разницы, какой документ имеет юридическую силу, а какой нет… По Палермскому протоколу и по CEDAW они проводятся как те, кто эксплуатирует других людей. Если там можно ещё поспорить о клиентах, но те, кто считается “третьими лицами” — они являются безусловными эксплуататорами. И когда агентство ООН заявляет, что нужна полная декриминализация индустрии секса — они имеют в виду сутенеров. Получается, что они реально нарушают международное право. И помимо этого в ООН существует внутренний устав, где записана политика нулевой секс эксплуатации. И эта политика прилагается ко всем работникам ООН. Естественно на голубые береты в первую очередь распространяется Потому что они часто покупали и насиловали тех, кого обязаны были защищать — заставляли женщин и детей за гуманитарную помощь заниматься сексом. Это задокументировано. Но есть также офисные работники, дипломаты, работники подразделений, которые тоже должны находиться под контролем внутреннего устава. Любой обмен денег или продуктов на секс запрещается. И если у организации есть такой устав — каким образом они могут продвигать внешнюю позицию, которая полностью противоречит этому уставу?”



https://www.wmmsk.com/2020/12/troica/?fbclid=IwAR2HFE8w-5-vP22RT4Mk6RzF9CNyBFx4anv7gvmLlNl3XC2KQnNC7Nt_5dc
🔞💬#ґвалтування #дискурс
Резонансні зґвалтування: чи суспільне обурення веде до системних змін?
Резонансні зґвалтування, на жаль, уже багато років шокують суспільство. Чому ж вони досі відбуваються? Що пов’язує ці історії — безкарність винних, недосконалість законодавства чи українська культура, яка дозволяє захищати ґвалтівників і виступати проти потерпілих? Про все по черзі.

За словами юристки й координаторки лінії правової допомоги «ЮрФем: підтримка» Марти Змисли, саме за останні роки Україна зробила чималі кроки в плані криміналізації й посилення відповідальности за насильство. Зокрема, 11 січня 2019 року набрали чинности зміни до Кримінального кодексу України в частині тлумачення «зґвалтування» і криміналізації сексуального насильства.
Відповідно до цих змін, зґвалтуванням уважається не лише гетеросексуальний статевий акт, а й інші різновиди проникнення в отвори тіла людини, біологічно для цього не призначені. Відтак нова редакція суттєво розширила об’єктивний бік правопорушення.
Водночас спосіб учинення зґвалтування теж змінився. До внесення змін у ст. 152 ККУ способом учинення зґвалтування вважалося фізичне насильство, погроза його застосувати або використання безпорадного стану потерпілої. Відтепер зґвалтуванням уважається також ситуація, коли не було вільного волевиявлення потерпілої на вчинення з нею відповідних дій сексуального характеру.

«Отже, з позиції національного законодавства відсутність фізичного опору, синців, ушкоджень не означає, що статевий акт відбувся за взаємною добровільною згодою. Скажімо, якщо постраждала відчувала страх застосування насильства, боялася проявів агресії чи існували інші супутні обставини, які перешкоджали сказати “ні” або прямо висловити заперечення проти статевого акта, то це означає, що було зґвалтування, тобто секс без згоди»,
— пояснила юристка.

Крім того, 2019 року у Кримінальному кодексі України в новій редакції ст. 153 встановлено відповідальність за сексуальне насильство. Відповідальність за цією нормою настає в тому разі, коли винна особа всупереч згоді потерпілої вчиняє дії сексуального характеру, спрямовані на задоволення своєї статевої пристрасти, що не пов’язано з проникненням у тіло потерпілої.
У попередній редакції ст. 153 ККУ передбачалася відповідальність за насильницьке задоволення статевої пристрасти неприродним способом, що тепер віднесено до відповідальности за ст. 152 ККУ.

У березні 2023 року народна депутатка Інна Совсун зареєструвала законопроєкт № 9093, який у зв’язку з ратифікацією Стамбульської конвенції пропонує зміни до Кримінального процесуального кодексу в частині про укладення угоди про примирення і кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення.

20 червня 2022 року Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами.

На переконання Марти Змисли, національне законодавство України має достатньо механізмів для притягнення до кримінальної відповідальности за ті чи ті акти насильства, а держава наразі має вдосконалити підходи до розслідування злочинів сексуального характеру.

Визначення зґвалтування, наведене в ст. 152 Кримінального кодексу України, враховує європейські стандарти, зокрема Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульську конвенцію).
Відповідно до наведеної норми зґвалтуванням уважається «вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування)».
Водночас, як зазначає юристка Марта Змисла, при застосуванні цієї статті на практиці виникають проблеми в доведенні відсутности добровільної згоди на ті чи ті дії сексуального характеру. Досі при розслідуванні зґвалтування все зводиться до необхідности довести, що потерпіла чинила фізичний опір, зазнала тілесних ушкоджень тощо.

Такий підхід неправильний.
💬🛂🚂 #жіночівагони #дискурс #зворотнійсексизм
«Жіночі вагони – дискримінація чоловіків»
Чоловіки, вважають, що таке рішення їх дискримінує – часто використовуються такі слова, як «сегрегація», «сексизм», «хейт чоловіків» тощо.

«Чогось мені здається, що це сексизм», «Ще в автобусах зробіть, щоби чоловіки сиділи тільки позаду автобуса», «Спочатку жінки хотіли так, як і в чоловіків, отримавши це, вони хочуть привілеїв. Але ж права мають бути рівні, нє? А окремі вагони – це ж уже обмеження за статевою ознакою».

Термін «зворотний сексизм» описують як дискримінацію чоловіків. Серед проявів цього явища найчастіше зазначають такі:
😖після розлучення суд частіше постановляє, що дитина буде проживати з матір’ю
😤татам менше довіряють дітей, вони викликають подив у громадських місцях, якщо поруч немає матері дитини
😠малий відсоток чоловіків у роботі з дітьми (садочки та школи)
🤔від чоловіків очікують, що вони будуть платити на побаченнях і забезпечувати жінку
😓чоловікам не можна показувати емоції, рівень самогубств серед чоловіків вищий

📝Нагадаю, що ніякого зворотнього сексизму не існує.

Це не дискримінація жінок проти чоловіків. Це наслідки патріархальної системи, яка створила ролі для кожної статі: жінка емоційна, доглядає за домом і має тісний зв’язок із дитиною, уміє доглядати за нею «від природи», а чоловік – сильний, витривалий, забезпечує сім’ю.

Така система дає чоловікам більше можливостей, тому вони вважалися (і досі вважаються) привілейованою групою. А група, яка не користується привілеями, не може дискримінувати ту групу, у якої вони є.

Чоловіки можуть відчути упередження до себе, але це не систематичне приниження й обмеження можливостей, яке для них створили жінки.

Саме жінки найчастіше страждають від сексуального насильства, а чоловіки частіше його вчиняють. Жінки оцінюють незнайомців як потенційних ґвалтівників не для того, щоб їх образити, а щоб оцінити ситуацію і якнайкраще вбезпечити себе.

Коли є стереотипи про те, що жінка не зможе, що їй не місце в певній галузі, що вона занадто емоційна, то це вже не рівна боротьба з чоловіком. На папері права рівні, а в реальності – ні. Гендерні квоти допомагають закривати цей розрив у реальних можливостях. Їх використовують доти, доки гендерні стереотипи не перестають впливати на те, як жінка обирає кар’єру, і кому надає перевагу роботодавець.

Наразі високий рівень насилля зберігається, досить часто випадки насильства відбуваються й у потягах. Купе – це замкнутий простір, де жінка перебуває у вразливому стані, коли переодягається або спить, і може відчувати небезпеку поряд із незнайомими чоловіками.

Запит на окремі жіночі купе це не привілеї. Це необхідність почуватися у безпеці.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM