✊🏻💬 #фемінізм #критикарадфем #дослідження #думка
Чи всі ми сестри? Український фемінізм між Заходом і Росією |соціологиня Ганна Гриценко
💬Десь 2012–2013 року російськомовні феміністки познайомилися з позиціями другої хвилі фемінізму з перекладів, що їх робили або передруковували з інших джерел кілька блогерок. Саме вони (accion-positiva і колектив спільноти womenation, нині видаленої) представили пострадянським жінкам праці Андреа Дворкін, Шейли Джеффріс, Герди Лернер, Мерилін Фрай, Філліс Чеслер. Брак доступу до оригінальних публікацій і до контексту, у якому вони з’являлися від початку, спричинився до того, що окремі обговорення буквально відтворювали аналогічні американські бурхливі дискусії доби феміністських сексуальних воєн, наприклад чи належать проблеми лесбійок до порядку денного фемінізму.
Це мало й інші наслідки: обмежене і вибіркове знайомство з теорією призвело до індоктринації цими ідеями, які нібито, на відміну від інших, нарешті мають обґрунтування. Обмежена частина теорії, на Заході не раз дискутована, розвинута, спростована, поставлена в специфічний контекст тощо, почала сприйматися фактично як єдино правильна. Радикальні пострадянські феміністки часто закликають «вивчати матчастину», під «матчастиною» маючи на увазі обмежене коло авторок, і адресують цей заклик жінкам, у яких часто ще менше доступу до теоретичної бази фемінізму і які, не будучи знайомими з розвитком феміністської теорії після другої радикальної американської хвилі, можуть заперечувати лише на підставі особистого досвіду, але не на теоретичному рівні.
💬Російська активістка Дарія Сєрєнко вказує, що концепція «сестринства», яка ґрунтується на припущенні про схожий жіночий досвід, базовий для другої американської хвилі, в довколишній реальності працює на роз’єднання: феміністку (або будь-яку іншу жінку) можна оголосити «не сестрою» і вилучити в такий спосіб із руху або з бенефіціарок руху.
Активістка Любов Калугіна 2014 року написала розгорнутий маніфест, у якому вилучає із «сестер» навіть тих, кому тепло взимку в короткій куртці (буквально ігноруючи той факт, що не всі, як вона, живуть у холодному кліматі Сибіру; це радше курйозна ілюстрація, але породжена вона саме ігноруванням різниці в досвіді та обставинах) і створила «дошку ганьби» для феміністок, які їй опонували.
💬Велика фейсбучна група Фемінізм UA має дві популярні теми, і обидві запозичені.
Популярність шведської моделі в українському фемінізмі — це переважно не низове бажання жінок і чоловіків, які мають досвід комерційного сексу, — її радше взято з позитивних реляцій іноземних ЗМІ. Прихильниці шведської моделі регулювання проституції, з мого досвіду спілкування з ними, рішуче відмовляються відповідати на питання, як вони собі уявляють джерело доходів жінки, яка не зможе ні продовжувати працювати у сфері комерційного сексу через криміналізацію її клієнтів, ні отримувати співмірні гроші деінде.
Друга запозичена тема — #трансфобія частини феміністок; аргументи, якими її раціоналізують, теж узято з іноземної преси (головно американської консервативної). Скажімо, аргумент про «насильство в туалетах» — це перероблений расистський аргумент часів сегрегації чорношкірого населення у США, коли їм приписували такі напади і не дозволяли користуватися туалетами для білих та фонтанчиками з питною водою.
Трапляється в українському фемінізмі й ісламофобія, попри те, що реальні українські мусульманки політично активні і свідомі своїх інтересів настільки, що беруть участь у маршах до 8 Березня і місцевих виборах. Їхній образ у дискусіях часто конструюється за зразком «усередненої жінки третього світу», описаним Моханті ще в середині вісімдесятих.
Ігнорування соціальної стратифікації за класовою ознакою робить імпортовані в Україну з глобального Заходу версії фемінізму занадто правими, тобто некритичними до наявної фінансової нерівности. Як некритичний пацифізм у ситуації російсько-української війни грає на боці держави-агресора, так некритичне ставлення до класової нерівности не працює на користь становища жінок в Україні.
Читати повністю
Згодні з думками пані Ганни?
Чи всі ми сестри? Український фемінізм між Заходом і Росією |соціологиня Ганна Гриценко
💬Десь 2012–2013 року російськомовні феміністки познайомилися з позиціями другої хвилі фемінізму з перекладів, що їх робили або передруковували з інших джерел кілька блогерок. Саме вони (accion-positiva і колектив спільноти womenation, нині видаленої) представили пострадянським жінкам праці Андреа Дворкін, Шейли Джеффріс, Герди Лернер, Мерилін Фрай, Філліс Чеслер. Брак доступу до оригінальних публікацій і до контексту, у якому вони з’являлися від початку, спричинився до того, що окремі обговорення буквально відтворювали аналогічні американські бурхливі дискусії доби феміністських сексуальних воєн, наприклад чи належать проблеми лесбійок до порядку денного фемінізму.
Це мало й інші наслідки: обмежене і вибіркове знайомство з теорією призвело до індоктринації цими ідеями, які нібито, на відміну від інших, нарешті мають обґрунтування. Обмежена частина теорії, на Заході не раз дискутована, розвинута, спростована, поставлена в специфічний контекст тощо, почала сприйматися фактично як єдино правильна. Радикальні пострадянські феміністки часто закликають «вивчати матчастину», під «матчастиною» маючи на увазі обмежене коло авторок, і адресують цей заклик жінкам, у яких часто ще менше доступу до теоретичної бази фемінізму і які, не будучи знайомими з розвитком феміністської теорії після другої радикальної американської хвилі, можуть заперечувати лише на підставі особистого досвіду, але не на теоретичному рівні.
💬Російська активістка Дарія Сєрєнко вказує, що концепція «сестринства», яка ґрунтується на припущенні про схожий жіночий досвід, базовий для другої американської хвилі, в довколишній реальності працює на роз’єднання: феміністку (або будь-яку іншу жінку) можна оголосити «не сестрою» і вилучити в такий спосіб із руху або з бенефіціарок руху.
Активістка Любов Калугіна 2014 року написала розгорнутий маніфест, у якому вилучає із «сестер» навіть тих, кому тепло взимку в короткій куртці (буквально ігноруючи той факт, що не всі, як вона, живуть у холодному кліматі Сибіру; це радше курйозна ілюстрація, але породжена вона саме ігноруванням різниці в досвіді та обставинах) і створила «дошку ганьби» для феміністок, які їй опонували.
💬Велика фейсбучна група Фемінізм UA має дві популярні теми, і обидві запозичені.
Популярність шведської моделі в українському фемінізмі — це переважно не низове бажання жінок і чоловіків, які мають досвід комерційного сексу, — її радше взято з позитивних реляцій іноземних ЗМІ. Прихильниці шведської моделі регулювання проституції, з мого досвіду спілкування з ними, рішуче відмовляються відповідати на питання, як вони собі уявляють джерело доходів жінки, яка не зможе ні продовжувати працювати у сфері комерційного сексу через криміналізацію її клієнтів, ні отримувати співмірні гроші деінде.
Друга запозичена тема — #трансфобія частини феміністок; аргументи, якими її раціоналізують, теж узято з іноземної преси (головно американської консервативної). Скажімо, аргумент про «насильство в туалетах» — це перероблений расистський аргумент часів сегрегації чорношкірого населення у США, коли їм приписували такі напади і не дозволяли користуватися туалетами для білих та фонтанчиками з питною водою.
Трапляється в українському фемінізмі й ісламофобія, попри те, що реальні українські мусульманки політично активні і свідомі своїх інтересів настільки, що беруть участь у маршах до 8 Березня і місцевих виборах. Їхній образ у дискусіях часто конструюється за зразком «усередненої жінки третього світу», описаним Моханті ще в середині вісімдесятих.
Ігнорування соціальної стратифікації за класовою ознакою робить імпортовані в Україну з глобального Заходу версії фемінізму занадто правими, тобто некритичними до наявної фінансової нерівности. Як некритичний пацифізм у ситуації російсько-української війни грає на боці держави-агресора, так некритичне ставлення до класової нерівности не працює на користь становища жінок в Україні.
Читати повністю
Згодні з думками пані Ганни?
Гендер в деталях
Чи всі ми сестри? Український фемінізм між Заходом і Росією
Чи вільний фемінізм від імперіалізму? Як дивляться на своїх сестер з інших країн західні феміністки? Чи існує порозуміння між українським і російським фемінізмом? Зрештою, які є постколоніальні клопоти, як ми бачимо самі себе та чи виробляємо власну критику…