🤦🏻♀️📊💬 #критикарадфем #думка #жінкиувладі #дослідження
Чи був би світ безпечнішим з жінками при владі? | думка політологині Єлизавети Павленко
💬Одним з тверджень цієї течії фемінізму (радфем) є те, що зло світової історії — таке як колоніалізм, рабство, війни, — з’явилося через одержимість чоловіків силою та владою. Радикальні феміністки натомість пропонують матріархат — систему, в якій жінки домінують в політичних інститутах та займають головні ролі в суспільстві.
Феміністка другої хвилі Філіс Чеслер навіть відкидає думку про рівність в суспільстві, а заразом і необхідність призначати чоловіків на керівні посади. Аргументи? Жінкам краще вдається керувати публічними та соціальними інститутами. «Не слід підтримувати рівність з чоловіками», — пише вона в книзі «Жінки та божевілля». Позбавити чоловіків права обирати та бути обраними, поставивши їх на місце жінок XIX століття? Дійсно радикальний підхід.
Він частково ґрунтується на численних психологічних і біохімічних дослідженнях, які доводять, що чоловіки більш схильні до проявів агресії та застосування сили через вищий рівень тестостерону. Але це не робить жінок зовсім не конфліктними — вони просто надають перевагу непрямим формам агресії, як-от визначення військової стратегії.
💬Проаналізувавши дані про стать лідерів, залучених у збройні конфлікти, вони прийшли до висновку, що чоловіки більш схильні до прийняття мирних рішень, аніж жінки. Справа у стереотипах: жінок досі називають «слабкою статтю», а в політиці — і особливо у часи війни — вони як лідери мають демонструвати силу. Тому, згідно з дослідженнями, жінки на високих владних посадах — як-от президентки чи прем’єр-міністерки — схильні вдаватися до ескалації збройних конфліктів.
Серед прикладів дослідження: високопоставлені чиновниці з Державного Департаменту США Джин Кіркпатрік, Мадлен Олбрайт, Кондоліза Райс і Гілларі Клінтон, які виступали за більш агресивну зовнішню політику, ніж їхні колеги-чоловіки.
💬Схильність до ескалації воєнних дій корелює з посадами, які обіймають жінки. У законодавчій владі вони схильні пропонувати і приймати більш мирні закони, аніж чоловіки, а також скорочувати витрати на оборону. А от жінки у виконавчій владі — навпаки, інакше суспільство визначає їх як некомпетентних. До такого висновку прийшли політологи Майкл Кох та Сара Фултон, проаналізувавши 22 усталені демократії між 1970-м і 2000 роками.
💬Пересічні виборці в Європі і далеко за її межами досі бачать на чолі держави саме чоловіків. Недавнє (і не дуже втішне) опитування українців довело, що запит на «сильну руку» зростає — люди хочуть бачити сильного і дещо авторитарного лідера країни. Важко уявити жінку, яка б відповідала таким уявленням. Та ця історія притаманна не лише Україні, яка в часи війни готова поступитись демократією. Згадайте, як італійці захоплювались Владіміром Путіним до 24 лютого, або ж як американці обрали жорсткого та контроверсійного Трампа замість послідовної Клінтон.
💬Очікувана від жінок спроможність «знаходити компроміс» в часи війни сприймається як подвійна слабкість. На першому рівні — через втрату позицій, адже компроміс по своїй суті не може бути виграшним для жодної зі сторін; на другому — через потаємну віру в нездатність жінок бути сильними лідерами.
Читати повністю
Чи був би світ безпечнішим з жінками при владі? | думка політологині Єлизавети Павленко
💬Одним з тверджень цієї течії фемінізму (радфем) є те, що зло світової історії — таке як колоніалізм, рабство, війни, — з’явилося через одержимість чоловіків силою та владою. Радикальні феміністки натомість пропонують матріархат — систему, в якій жінки домінують в політичних інститутах та займають головні ролі в суспільстві.
Феміністка другої хвилі Філіс Чеслер навіть відкидає думку про рівність в суспільстві, а заразом і необхідність призначати чоловіків на керівні посади. Аргументи? Жінкам краще вдається керувати публічними та соціальними інститутами. «Не слід підтримувати рівність з чоловіками», — пише вона в книзі «Жінки та божевілля». Позбавити чоловіків права обирати та бути обраними, поставивши їх на місце жінок XIX століття? Дійсно радикальний підхід.
Він частково ґрунтується на численних психологічних і біохімічних дослідженнях, які доводять, що чоловіки більш схильні до проявів агресії та застосування сили через вищий рівень тестостерону. Але це не робить жінок зовсім не конфліктними — вони просто надають перевагу непрямим формам агресії, як-от визначення військової стратегії.
💬Проаналізувавши дані про стать лідерів, залучених у збройні конфлікти, вони прийшли до висновку, що чоловіки більш схильні до прийняття мирних рішень, аніж жінки. Справа у стереотипах: жінок досі називають «слабкою статтю», а в політиці — і особливо у часи війни — вони як лідери мають демонструвати силу. Тому, згідно з дослідженнями, жінки на високих владних посадах — як-от президентки чи прем’єр-міністерки — схильні вдаватися до ескалації збройних конфліктів.
Серед прикладів дослідження: високопоставлені чиновниці з Державного Департаменту США Джин Кіркпатрік, Мадлен Олбрайт, Кондоліза Райс і Гілларі Клінтон, які виступали за більш агресивну зовнішню політику, ніж їхні колеги-чоловіки.
💬Схильність до ескалації воєнних дій корелює з посадами, які обіймають жінки. У законодавчій владі вони схильні пропонувати і приймати більш мирні закони, аніж чоловіки, а також скорочувати витрати на оборону. А от жінки у виконавчій владі — навпаки, інакше суспільство визначає їх як некомпетентних. До такого висновку прийшли політологи Майкл Кох та Сара Фултон, проаналізувавши 22 усталені демократії між 1970-м і 2000 роками.
💬Пересічні виборці в Європі і далеко за її межами досі бачать на чолі держави саме чоловіків. Недавнє (і не дуже втішне) опитування українців довело, що запит на «сильну руку» зростає — люди хочуть бачити сильного і дещо авторитарного лідера країни. Важко уявити жінку, яка б відповідала таким уявленням. Та ця історія притаманна не лише Україні, яка в часи війни готова поступитись демократією. Згадайте, як італійці захоплювались Владіміром Путіним до 24 лютого, або ж як американці обрали жорсткого та контроверсійного Трампа замість послідовної Клінтон.
💬Очікувана від жінок спроможність «знаходити компроміс» в часи війни сприймається як подвійна слабкість. На першому рівні — через втрату позицій, адже компроміс по своїй суті не може бути виграшним для жодної зі сторін; на другому — через потаємну віру в нездатність жінок бути сильними лідерами.
Читати повністю
Заборона
Дедалі більше політикинь обіймають керівні посади. Вони кращі кризові менеджерки, ніж чоловіки? Не розпочинають війни? Чи був би…
Заборона попросила журналістку та політологиню Єлизавету Павленко відповісти на ці питання і пояснити, чи не є ці твердження гендерним міфом.