✊🏻💬 #фемінізм #критикарадфем #дослідження #думка
Чи всі ми сестри? Український фемінізм між Заходом і Росією |соціологиня Ганна Гриценко

💬Десь 2012–2013 року російськомовні феміністки познайомилися з позиціями другої хвилі фемінізму з перекладів, що їх робили або передруковували з інших джерел кілька блогерок. Саме вони (accion-positiva і колектив спільноти womenation, нині видаленої) представили пострадянським жінкам праці Андреа Дворкін, Шейли Джеффріс, Герди Лернер, Мерилін Фрай, Філліс Чеслер. Брак доступу до оригінальних публікацій і до контексту, у якому вони з’являлися від початку, спричинився до того, що окремі обговорення буквально відтворювали аналогічні американські бурхливі дискусії доби феміністських сексуальних воєн, наприклад чи належать проблеми лесбійок до порядку денного фемінізму.

Це мало й інші наслідки: обмежене і вибіркове знайомство з теорією призвело до індоктринації цими ідеями, які нібито, на відміну від інших, нарешті мають обґрунтування. Обмежена частина теорії, на Заході не раз дискутована, розвинута, спростована, поставлена в специфічний контекст тощо, почала сприйматися фактично як єдино правильна. Радикальні пострадянські феміністки часто закликають «вивчати матчастину», під «матчастиною» маючи на увазі обмежене коло авторок, і адресують цей заклик жінкам, у яких часто ще менше доступу до теоретичної бази фемінізму і які, не будучи знайомими з розвитком феміністської теорії після другої радикальної американської хвилі, можуть заперечувати лише на підставі особистого досвіду, але не на теоретичному рівні.

💬Російська активістка Дарія Сєрєнко вказує, що концепція «сестринства», яка ґрунтується на припущенні про схожий жіночий досвід, базовий для другої американської хвилі, в довколишній реальності працює на роз’єднання: феміністку (або будь-яку іншу жінку) можна оголосити «не сестрою» і вилучити в такий спосіб із руху або з бенефіціарок руху.
Активістка Любов Калугіна 2014 року написала розгорнутий маніфест, у якому вилучає із «сестер» навіть тих, кому тепло взимку в короткій куртці (буквально ігноруючи той факт, що не всі, як вона, живуть у холодному кліматі Сибіру; це радше курйозна ілюстрація, але породжена вона саме ігноруванням різниці в досвіді та обставинах) і створила «дошку ганьби» для феміністок, які їй опонували.

💬Велика фейсбучна група Фемінізм UA має дві популярні теми, і обидві запозичені.
Популярність шведської моделі в українському фемінізмі — це переважно не низове бажання жінок і чоловіків, які мають досвід комерційного сексу, — її радше взято з позитивних реляцій іноземних ЗМІ. Прихильниці шведської моделі регулювання проституції, з мого досвіду спілкування з ними, рішуче відмовляються відповідати на питання, як вони собі уявляють джерело доходів жінки, яка не зможе ні продовжувати працювати у сфері комерційного сексу через криміналізацію її клієнтів, ні отримувати співмірні гроші деінде.
Друга запозичена тема — #трансфобія частини феміністок; аргументи, якими її раціоналізують, теж узято з іноземної преси (головно американської консервативної). Скажімо, аргумент про «насильство в туалетах» — це перероблений расистський аргумент часів сегрегації чорношкірого населення у США, коли їм приписували такі напади і не дозволяли користуватися туалетами для білих та фонтанчиками з питною водою.
Трапляється в українському фемінізмі й ісламофобія, попри те, що реальні українські мусульманки політично активні і свідомі своїх інтересів настільки, що беруть участь у маршах до 8 Березня і місцевих виборах. Їхній образ у дискусіях часто конструюється за зразком «усередненої жінки третього світу», описаним Моханті ще в середині вісімдесятих.
Ігнорування соціальної стратифікації за класовою ознакою робить імпортовані в Україну з глобального Заходу версії фемінізму занадто правими, тобто некритичними до наявної фінансової нерівности. Як некритичний пацифізм у ситуації російсько-української війни грає на боці держави-агресора, так некритичне ставлення до класової нерівности не працює на користь становища жінок в Україні.
Читати повністю

Згодні з думками пані Ганни?

🤦🏻‍♀️📊💬 #критикарадфем #думка #жінкиувладі #дослідження
Чи був би світ безпечнішим з жінками при владі? | думка політологині Єлизавети Павленко

💬Одним з тверджень цієї течії фемінізму (радфем) є те, що зло світової історії — таке як колоніалізм, рабство, війни, — з’явилося через одержимість чоловіків силою та владою. Радикальні феміністки натомість пропонують матріархат — систему, в якій жінки домінують в політичних інститутах та займають головні ролі в суспільстві. 
Феміністка другої хвилі Філіс Чеслер навіть відкидає думку про рівність в суспільстві, а заразом і необхідність призначати чоловіків на керівні посади. Аргументи? Жінкам краще вдається керувати публічними та соціальними інститутами. «Не слід підтримувати рівність з чоловіками», — пише вона в книзі «Жінки та божевілля». Позбавити чоловіків права обирати та бути обраними, поставивши їх на місце жінок XIX століття? Дійсно радикальний підхід.
Він частково ґрунтується на численних психологічних і біохімічних дослідженнях, які доводять, що чоловіки більш схильні до проявів агресії та застосування сили через вищий рівень тестостерону. Але це не робить жінок зовсім не конфліктними — вони просто надають перевагу непрямим формам агресії, як-от визначення військової стратегії. 

💬Проаналізувавши дані про стать лідерів, залучених у збройні конфлікти, вони прийшли до висновку, що чоловіки більш схильні до прийняття мирних рішень, аніж жінки. Справа у стереотипах: жінок досі називають «слабкою статтю», а в політиці — і особливо у часи війни — вони як лідери мають демонструвати силу. Тому, згідно з дослідженнями, жінки на високих владних посадах — як-от президентки чи прем’єр-міністерки — схильні вдаватися до ескалації збройних конфліктів.
Серед прикладів дослідження: високопоставлені чиновниці з Державного Департаменту США Джин Кіркпатрік, Мадлен Олбрайт, Кондоліза Райс і Гілларі Клінтон, які виступали за більш агресивну зовнішню політику, ніж їхні колеги-чоловіки.

💬Схильність до ескалації воєнних дій корелює з посадами, які обіймають жінки. У законодавчій владі вони схильні пропонувати і приймати більш мирні закони, аніж чоловіки, а також скорочувати витрати на оборону. А от жінки у виконавчій владі — навпаки, інакше суспільство визначає їх як некомпетентних. До такого висновку прийшли політологи Майкл Кох та Сара Фултон, проаналізувавши 22 усталені демократії між 1970-м і 2000 роками. 

💬Пересічні виборці в Європі і далеко за її межами досі бачать на чолі держави саме чоловіків. Недавнє (і не дуже втішне) опитування українців довело, що запит на «сильну руку» зростає — люди хочуть бачити сильного і дещо авторитарного лідера країни. Важко уявити жінку, яка б відповідала таким уявленням. Та ця історія притаманна не лише Україні, яка в часи війни готова поступитись демократією. Згадайте, як італійці захоплювались Владіміром Путіним до 24 лютого, або ж як американці обрали жорсткого та контроверсійного Трампа замість послідовної Клінтон.

💬Очікувана від жінок спроможність «знаходити компроміс» в часи війни сприймається як подвійна слабкість. На першому рівні — через втрату позицій, адже компроміс по своїй суті не може бути виграшним для жодної зі сторін; на другому — через потаємну віру в нездатність жінок бути сильними лідерами. 

Читати повністю

📊👨🏻‍🦼🔞 #насильство #секснасильство #інвалідність #дослідження
Щодо 40-68% молодих жінок та до 16-30% молодих чоловіків з інвалідністю вчиняють насильницькі дії сексуального характеру ще до того, як їм виповниться 18 років

Найбільш вразливими є люди з психічними розладами та люди із вадами слуху
Такі дані озвучили на міжрегіональному круглому столі "Чи мають люди з інвалідністю Львівщини доступ до послуг з сексуального та репродуктивного здоров'я?", передає "Еспресо.Захід".

Люди з інвалідністю зазнають не тільки сексуального, а й фізичного та емоційного насильства, і трапляється це з ними втричі частіше, ніж зі здоровими людьми. Їм не дають ліків чи їжі, не допомагають скористатися туалетом, контроль їхні сенсорні пристрої, відбирають гроші, обмежують користування засобами зв'язку та ізолюють від суспільства. З ними укладають ранні або примусові шлюби. Їм виконують примусові медичні процедури, зокрема примусово стерилізують чи роблять аборт без їхньої на те згоди.

Керівниця БФ "Здоров'я жінки й планування сім'ї", лікарка акушерка-гінекологиня, онкогінекологиня Галина Майструк згадує, як у 1980-ті роки лікарі "в кулуарах" засуджували жінок з інвалідністю, які наважувалися народити: "Вона сама себе не може обслужити. Про яку дитину може йти мова?" Сьогодні ставлення з боку медиків змінилося, але залишається проблема оточення такої людини – доглядальників, родичів тощо.

Експертка нагадала, що люди з інвалідністю, так само як і здорові, мають право на материнство і батьківство, на репродуктивний вибір (скільки дітей мати, коли та чи взагалі мати), профілактику й лікування безпліддя, на конфіденційність інформації щодо реалізації їхніх репродуктивних прав, на штучне запліднення та імплантацію ембріона, на використання контрацепції тощо.

Водночас вона підкреслила, що більш важливими є не так репродуктивні, а сексуальні права, адже секс та оргазм – такі ж базові фізіологічні потреби людини, як сон чи їжа. Зокрема йдеться про право на сексуальну освіту, фізичну недоторканість, свободу у виборі партнера, вступ у статевий зв'язок та укладення шлюбу за власною згодою, ведення приємного й безпечного статевого життя.  

На Рівненщині відкрили перший шелтер для постраждалих від домашнього насильства.

📰🔍 #дослідження #українки #медіа
Дослідження ІМІ: Рік повномасштабної війни зменшив видимість жінок в українських медіа
негативно вплинув на видимість жінок у медіа. Їх стали менше цитувати як експерток та почали зображати більш стереотипно в контексті війни. Схожа тенденція помітна і в загальнонаціональних, і в регіональних ЗМІ.
Про це свідчать дані моніторингового дослідження Інституту масової інформації, проведеного в першому кварталі 2023 року, порівняно з попередніми дослідженнями ІМІ.
У загальнонаціональних ЗМІ цитування коментарів від жінок-експерток скоротилося до 18% (водночас 82% експертних коментарів у медіа припадає на чоловіків). Кількість матеріалів, героїнями яких є жінки, становить 23%, тоді як у 77% матеріалів головними героями є чоловіки.
Дослідження виявило, що станом на перший квартал 2023 року медіа значно частіше цитували закордонних, ніж українських політикинь чи посадовиць. Головні три теми, в яких згадувалися жінки як експертки – це міжнародні події, війна та кримінал. 

Крім того, жінок стали зображувати більш стереотипно. Зокрема, зросла кількість згадок про жінок як сексуальних об’єктів, про жертв злочинів чи обстрілів чи про берегинь домашнього вогнища в той час, як чоловіки воюють. 
Натомість медіа мало пишуть про зростання навантаження на жінок у часи великої війни, а також про пов’язані з нею соціальні, гуманітарні та економічні проблеми.

«Як мінімум половину контенту українських медіа зараз становить війна, в якій дуже мало голосів жінок, а ті згадки, які є, переважно стосуються речниць офіційних структур. Водночас відчутно, що в новинних стрічках зменшилося різноманіття коментарів від українських жінок, які ухвалюють рішення, керують процесами, порівняно з періодом до повномасштабного вторгнення», — підсумовує медіаекспертка ІМІ Яна Машкова.
Дослідження контенту проводилось у лютому 2023 року в 10 загальнонаціональних інтернет-медіа: ТСН, УП, НВ, Цензор, Главком, РБК Україна, Корреспондент, УНІАН, Гордон, Суспільне.  
У новинах регіональних онлайн-медіа кількість жінок-експерток становить 19%, водночас на чоловіків припадає 81% експертних коментарів. У порівнянні з часами до повномасштабного вторгнення загальна кількість експерток у новинах знизилася на 9%. 

Героїнями у матеріалах регіональних ЗМІ жінки ставали у 25% випадків, натомість чоловіки – у 75%. Жінки найчастіше виступали героїнями в кримінальній хроніці, де їх переважно зображували як жертв злочинів, і у воєнній тематиці, де йшлося про родичок, матерів загиблих, жертв війни. 
Натомість чоловіки були героями в новинах про війну і бойові дії (згадки про учасників бойових дій), а також у кримінальній тематиці, але, на відміну від жінок, не як жертви, а як суб’єкти скоєння злочинів. 

​📊🔞🚪 #дослідження #проституція
Дослідження: чому жінки не можуть просто вийти з проституції
«Ломаючи бар'єри: дослідження того, як жінки виходять з проституції» було проведене Лондонським університетом Південного берега Темзи та британською жіночою організацією Eaves.

У межах дослідження було виявлено дев'ять основних бар'єрів виходу жінок з проституції:
1) проблематичне вживання наркотиків;
2) проблеми із житлом;
3) проблеми з психічним та фізичним здоров'ям;
4) досвід насильства у дитинстві;
5) судимості;
6) роль грошей, у тому числі боргів та високих витрат;
7) примус до проституції з боку третіх осіб;
8) відсутність професійної освіти та кваліфікації; та
9) залучення до проституції у дитячому віці.

Більшість стикалися з кількома подібними бар'єрами одночасно і потребували скоординованих та індивідуально підібраних методів допомоги, які допомогли б розплутати клубок із подібних проблем у їхньому житті.

Практично всі жінки, які зловживали наркотиками чи алкоголем, говорили про вживання психоактивних речовин як спосіб впоратись з досвідом проституції.

Як показали попередні дослідження, загроза безхатності та проблеми з житлом — одна з найпоширеніших причин приходу до проституції. Це також одна з перешкод для виходу із проституції. Усього 87 (77%) жінок мали проблеми з житлом або були бездомними на момент приходу в проституцію.

Деякі жінки жили разом із сутенерами чи аб'юзивними партнерами, і боялися залишитись без житла, якщо припинять займатися проституцією. Інші ж займалися проституцією, зокрема, щоб платити оренду за квартиру чи іпотеку, і вони ризикували втратити житло під час виходу із проституції.

Усього 89 (79%) респонденток розповіли, що вони страждають від фізичних та/або психічних медичних проблем. Дослідження також показали, що сама по собі проституція може призводити до посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Інша характерна риса багатьох жінок у проституції — це різні форми дисоціації, відключення від свого тіла і того, що з ними відбувається. Всього 82 жінки (72%) у цій вибірці розповіли про досвід різних форм насильства в дитинстві, зокрема емоційне, фізичне, вербальне та сексуальне насильство.

Деякі жінки прямо говорили про зв'язок між тим, що вони пережили у дитинстві, та своїм залученням до проституції. Досвід пережитого в дитинстві насильства продовжував впливати на дорослих жінок, змушував їх почувати себе нікчемними та не гідними кращого, ніж проституція.

Дуже часто відносини між жінками у проституції та «примушуючими» чоловіками мають «класичні» ознаки домашнього насильства. Зокрема, ці відносини нерідко супроводжуються фізичним насильством, погрозами, сексуальним насильством, емоційним насильством та фінансовим насильством.

У цій вибірці 35 жінок (32%) були залучені до проституції віком до 18 років. Залучення до проституції у дитинстві, зазвичай, було результатом примусу, вживання наркотиків чи досвіду насильства у дитинстві.

Було корисно?
Підтримати проєкт💜

🧺🧼🧽🫰#хатняпраця #дослідження #оплатапраці
Неоплачувана хатня праця: скільки насправді коштує робота жінки/чоловіка, які «просто сидять вдома»
1) Послуги домробітника/-ці (прибирання 8 разів на місяць) — 6 608 грн.
2) Послуги няні (по 11 годин за 23 робочі дні / по 6 годин за 23 робочі дні) — 25 300 грн / 13 800 грн.
3) Послуги кухаря (12 днів на місяць + закупка продуктів) — 9 228 грн.
Отримуємо 41 136 грн. Така вартість послуг основних фахівців, які допоможуть вести побут родини. І це без урахування менеджера, який би вів облік доходів та витрат родини, планував та реалізовував усілякі активності, наприклад, проведення днів народжень або відпусток, вільного часу на вихідних тощо. Також це розрахунок вартості працівників з чітким графіком роботи.

Якщо тільки один член сім’ї перебирає на себе всі основні обов’язки (догляд за дитиною, домогосподарством, приготування їжі), його/її робота обійшлась би в 117 394 грн на місяць:
1) Послуги домробітника/-ці (щомісячня середня зарплата) — 19 000 грн.
2) Послуги няні (24 години на день впродовж усього місяця) — 74 400 грн.
3) Послуги кухаря (щоденно протягом усього місяця + закупка продуктів) — 23 994 грн.

Згідно з результатами опитування соціологічної групи «Рейтинг» у 2021 році, більшість українців досі вважають, що готування їжі, догляд за дітьми та житлом — це обов’язок жінок, а заробляння грошей — чоловіків.
Так, 64% респондентів частіше називали готування їжі «жіночими обов’язками», як і хатні справи (56%). 30-40% зазначили, що цю роботу виконують як чоловіки, так і жінки. Лише 3% сказали, що за виконання цих обов’язків відповідальні чоловіки. 41% респондентів відповів, що догляд за дітьми частіше лежить на жінках.
Ці цифри вказують на те, що в сімейній сфері зберігається «традиційний» розподіл ролей, де жінка відповідає за добробут, а чоловік за фінанси. Останні відчувають загрозу власній маскулінності в тому, щоб виконувати нібито «жіночі» обов’язки, які є рутиною і неоплачуваною працею й мало ким цінується, зазначено в опитуванні.
Але вище ми підрахували суму праці найманих працівників, які б виконували хатню роботу та доглядали за дітьми. Стверджувати, що їхні послуги «дешеві» та «мало цінуються» некоректно, бо грошова винагорода для окремих фахівців в 2,5, а то і в 7 разів вища за середню зарплату в Україні. Напрошується висновок, що якщо в сім’ї на жінку лягає вся відповідальність за дім та дітей, то чоловік просто би не зміг оплатити «послуги дружини», оскільки заплатити довелось би щонайменше 41 000 грн (якщо з графіком) або більш як 100 000 грн на місяць (якщо хатня робота 24/7 та 31 день на місяць без вихідних та свят).
Хатня робота цінна й повинна визнаватися як «повноцінна робота», оскільки також само як і звичайна, вимагає фізичних та емоційних зусиль (але без чіткого графіка та умов праці). Також виконання хатніх обов’язків це:

Виконання хатніх обов’язків це:
Вклад у побутове благополуччя: приготування їжі, прибирання дому, прання одягу, догляд за дітьми і багато інших аспектів, які вимагають часу, енергії і зусиль. Все це важливо для забезпечення комфортного та здорового життя сім’ї.
Економічний внесок: Виконання хатньої роботи дозволяє економити кошти, які б інакше були витрачені на найм працівників. Вартість найму персоналу для виконання всіх обов’язків, пов’язаних з побутом, буде значною (ми її підрахували). Тому, наприклад, якщо один член сім’ї виконує всі ці обов’язки, він забезпечує значний економічний внесок у сімейний бюджет.

🇺🇳📉#дослідження #праважінок #оон
Упереджене ставлення до жінок є таким самим стійким, як і 10 років тому – дослідження ООН
Згідно з дослідженням ООН, показник гендерної нерівності залишається на одному рівні протягом останнього десятиліття, оскільки культурні упередження та тиск продовжують перешкоджати розширенню прав і можливостей жінок. Малоймовірним є й досягнення мети ООН щодо гендерного паритету впродовж найближчого десятиліття.
Про це пише Reuters із посиланням на дослідження.

Відповідне дослідження ґрунтується на даних за 2010–2014 і 2017–2022 роки, що охоплюють 85% населення у всьому світі. 
Так, останній аналіз показав, що 9 з 10 опитаних будь-якої статі мають фундаментальні упередження щодо жінок. У 38 досліджуваних країнах щонайменше один стереотип мають 84,6% опитаних. Загалом за останні 10 років їхня частка зменшилася лише на 2,3%.  

“Я очікував, що ми побачимо певний прогрес, адже дев’ять з кожних десяти – як може бути ще гірше? Це також був період, коли ми побачили, наприклад, рух MeToo і привернули увагу до моторошних способів, у які ці норми упередження впливають на жінок”, – зазначив керівник відділу Програми розвитку ООН Педро Консейсао.

👨🏻‍💼Майже половина респондентів переконані, що чоловіки є кращими політичними лідерами й керівниками. Попри те що освіта завжди вважалася ключем до покращення економічних результатів для жінок, опитування виявило, що середній розрив у доходах становить 39% у 57 країнах, де дорослі жінки освіченіші, ніж чоловіки.

🤜🏻Також кожен четвертий респондент вважає виправданою ситуацію, коли партнер чинить насильство над своєю партнеркою.
“У 2021 році кожна п’ята жінка вийшла заміж до того, як їй виповнилося 18 років. 1,7 мільярда жінок і дівчат живуть менш ніж на $5,50 на день, а жінки продовжують виконувати втричі більше неоплачуваної хатньої роботи та догляду, ніж чоловіки в усьому світі”, – зазначила голова дослідницького відділу об’єднання Oxfam GB Анам Парвез.

За її словами, світ повністю “збився з курсу” досягнути гендерної рівності до 2030 року, тому за нинішніх темпів знадобиться 186 років, щоб ліквідувати прогалини в правовому захисті.

📉👩‍💻#дослідження #жіночапосада #IT #гендернийрозрив
В українському IT працює 8% жінок, — дослідження
Портал DOU провів дослідження, яке показало, що у сфері IT працює 312 тисяч людей: близько 240,5 тис. чоловіків і 71,8 тис. жінок. Половина всіх айтівців — розробники, і лише 8% з них є жінками.
Значно більше жінок у двох наступних за кількістю людей спеціалізаціях — 36% жінок серед QA і 39% серед менеджерів. Найбільшу частку відносно чоловіків жінки становлять у таких спеціалізаціях, як HR/Recruiting — 92% і Customer Success — 73%.

Якщо ж поглянути, які спеціалізації, власне, обирають жінки для роботи, найпопулярніша — QA: 27% усіх жінок працюють тестувальницями.
Також цікаво, що розробниць за кількістю стільки ж, як і спеціалісток з HR/Recruiting — 17%. Дещо менші частки жінок серед менеджерів — 10%, дизайнерів — 7%, аналітиків — 7%, маркетологів — 6%.
Доволі мало фахівчинь з Data Science — 2% і Support, Sales і Customer Success — по 1%. Також примітно, що більшість жінок має технічні спеціалізації, як і всі айтівці загалом.

📊👩🏼‍💼#дослідження #робота
Для 37% жінок кар’єра партнера пріоритетніша за власну: опитування Deloitte
Як свідчить опитування, понад третина жінок ставлять у пріоритет розвиток кар’єри партнера, оскільки він приносить сім’ї основний дохід. Навіть якщо основним годувальником у парі є жінка, кожна п’ята з таких респонденток все одно відчуває, що кар’єра партнера пріоритетніша.

Робота по дому й догляд за дітьми все ще залишається головним обов’язком жінок. Як свідчить опитування, понад третина жінок ставлять у пріоритет розвиток кар’єри партнера, оскільки він приносить сім’ї основний дохід. Навіть якщо основним годувальником у парі є жінка, кожна п’ята з таких респонденток все одно відчуває, що кар’єра партнера пріоритетніша.
Робота по дому й догляд за дітьми все ще залишається головним обов’язком жінок. 46% опитаних жінок кажуть, здебільшого доглядають за дітьми вони, а не партнер. Попри це 88% респонденток працюють повний робочий день — так само, як і чоловіки.

Згідно з дослідженням жінки обирають роботодавців, які надають можливість працювати за гнучким графіком. Для жінок це навіть важливіше за місце розташування роботи. 
Дві третини жінок, які мають гнучкі умови роботи, кажуть, що планують працювати у своїй компанії понад три роки. Натомість серед жінок, які не мають можливості працювати за гнучким графіком, відданими роботодавцю є 19%. За даними опитування, відсутність гнучкого графіка минулоріч була однією з головних причин звільнень серед жінок. 
Водночас 97% жінок переконані в тому, що якщо вони вимагатимуть або використовуватимуть гнучкі умови роботи, це може зменшити їхні шанси на підвищення. 

59% занепокоєні порушенням прав жінок

Незважаючи на певні позитивні зміни у світі, пов’язані зі зниженням рівня стресу та вигоряння, жінкам усе ще складно забути про роботу навіть вдома. Також багато жінок не відчувають належну підтримку їхнього психічного здоров’я з боку роботодавців.
Проте їм незручно обговорювати це питання на робочому місці.

Опитування виявило, що проблема неінклюзивної поведінки роботодавців усе ще існує і часто замовчується. 59% респонденток відповіли, що їх непокоїть порушення їхніх прав на роботі. 

Так, у 2023 році відсоток жінок, які зазнали переслідувань та/або мікроагресії на робочому місці, зменшився на 15% проти 2022 року. Цього року 44% респонденток повідомили своєму роботодавцю про мікроагресію — це значне збільшення у порівнянні з 23% у 2022 році.

Водночас щодо тих, хто зазнав домагань, тенденція звернень є зворотною: лише 59% повідомили про це своєму роботодавцю проти 66% у 2022 році. 

Головний висновок, якого дійшли автори дослідження: працівниці компаній, де підтримують гендерну рівність та пропонують гнучкі умови праці, більше мотивовані й задоволені своєю роботою. Вони також відчувають більший зв’язок зі своїми роботодавцями й значно продуктивніше працюють.