Це виглядає ще краще, ніж на фото. Ви тільки подивіться👆👀🤳

Ми попросили працьовиту братію Нещерівського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря виготовити підставки під телефон для відеоконференцій та інтерв’ю, а вони так захопилися, що зробили їх з різних сортів дерева та ще й з нашим логотипом.

Якір надії — тієї самої, яку ми зараз усі відчуваємо. Що Господь зглянеться на нашу до Нього довіру й сердечні молитви і дарує Україні перемогу, а народові мир і злагоду.
***
Ми протестували, нам дуже сподобалося. І оскільки підставки дійсно зручні у використанні, сміливо виставляємо їх на продаж.

Матеріал — дерево: горіх, тонований ясень, ясень, вільха.
Можливе використання з двох сторін — для телефонів у чохлі та без.

Кількість обмежена.
Ціна: 350 грн.

Кошти підуть на розвиток нашого незалежного журналістського проєкту.

Замовляйте одним кліком за посиланням: http://bit.ly/Otrok

Для вас — користь, для Діалог.ТУТ — підтримка й запорука того, що наші корисні задумки в новому 2024 році завдяки вам здійсняться.

***
Якщо підставки вам поки що не треба, а підтримати Діалог.ТУТ наприкінці календарного місяця ви все одно бажаєте, нагадуємо наші координати для донатів:

Картка Приват для донатів: 5168752003546804 (або просто клікніть на це посилання).

А ще є банка Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/4yWNBhmz9c

P.S. Оплачувати наперед ваше замовлення не треба, ми зв’яжемося з вами, уточнимо деталі, а потім уже владнаємо фінансові моменти.

🔴ВАЖЛИВА ЗАЯВА ВІД #ЦЕНТР_ПРАВЗАХИСТУ ТА АДВОКАТА МИКИТИ ЧЕКМАНА

Боротьба за повернення Лаври у користування, а далі і у власність справжніх господарів – монахів УПЦ та вірних Церкви – є одним з найбільш болючих питань і нагальних вимог православного суспільства України.
Повернення Лаври і нормального молитовного життя у ній об’єднує усіх нас і є одним з головних напрямків роботи нашого православного Центру правового захисту.

Саме завтра відбудеться важлива подія на одному з юридичних фронтів цієї боротьби! І нам, Лаврі та православним юристам потрібна ваша участь, ваша підтримка!

Отож, завтра, у середу, 24 січня 2024 року о 8-30 Печерський районний суд м. Києва (за адресою Володимирська, 15) розгляне позов прихожанки УПЦ до Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» через недопуск віруючих на територію обителі.
Ви маєте розуміти, що це набагато більше, ніж позив однієї людини! Це про кожного з нас, кожного вірного УПЦ! Це справа про наше право користуватися своєю Святинею, яку ми і наші монахи збудували і підняли з руїн.
Потрібно бути там!
Про це каже адвокат, отець Микита Чекман:

«Це стосується всіх, кому не дають потрапити до Києво-Печерської Лаври, які не мають можливості потрапити до Печер, які не мають можливості разом з монахами Лаври розділити радість служіння Божественної літургії!»

❗️Приїжджайте до будівлі суду! Це мить, коли потрібна ваша присутність і підтримка. Ми маємо заявити про себе, молитися, а адвокати захищати наші права в суді❗️

«Мені теж мама каже: «Ну що вам так складно перейти в те ПЦУ?» Насправді й диявол так спокушав Адама та Єву: «З’їжте яблуко й будете як боги».

У якому сенсі — перейти? А від мами теж треба відмовитися, якщо якомусь Васі Пупкіну так захотілося?

І вибачте за таку банальщину, але якщо завтра, не дай Боже, на нас нападе Туреччина, то всі вже від кого відхрещуватимуться? Від патріарха Варфоломія, правильно я розумію? У чому тоді сенс цієї біганини?»

***
Нашу Церкву намагаються в ЗМІ представити як таку, де темні зашорені люди в покорі безвольно виконують накази підступного священноначалля.

Але ми точно знаємо, що ті мільйони вірян УПЦ — це і є ми з вами. Люди з вищою освітою, професійним досвідом, критичним поглядом на світ та бажанням правди.

І саме нам з вами держава чомусь вирішила погрожувати ліквідацією нашої Церкви.

Сьогоднішня співрозмовниця «Діалогу» — якраз із тих, хто стикається з хейтом за своє віросповідання, але має час, натхнення, аргументи та настрій відповідати всім на будь-які закиди.

Чи збираються парафіяни захищати свою Церкву і що думають про спроби нав’язати їм іншу конфесію — говоримо відверто з Дар’єю Пілюгіною, чию позицію та відкритість повністю поділяємо.

Текст є українською: https://www.dialogtut.org/lyudy-ne-budte-stadom-ne-napadajte-na-svoyih/

та російською: https://www.dialogtut.org/lyudy-ne-budte-stadom-ne-napadajte-na-svoyh/

Усі підставки розібрали за один вечір) Оце так попит)

Сьогодні дозамовили наступну партію: https://yangx.top/dialogtut/1259

Усім, кому не вистачило, написали смс з проханням почекати.

Ви найкращі❤️‍🔥
А воїну ЗСУ, який замовив підставку собі на фронт, біжимо купляти снікерси в доповнення до посилочки. Це замовлення буде повністю за наш рахунок, і, думаємо, чимало читачів приєднаються до нашої вдячності нашим котикам-військовим.

Боже, бережи ЗСУ!
Поверни хлопців і дівчат додому цілими й з перемогою🙏

Так колись робив Штірліц. «Ми — патріоти Німеччини та фюрера», — просто повторювати це якомога частіше і навіть шефа Гестапо Мюллера можна обвести кругом пальця.

Щось схоже спостерігаємо в нашій державі.

Ігуменія Серафима (Шевчик): «Горе, коли долю держави вирішують недолугі чиновники — «професійні патріоти» від культури, науки, воєнної справи, релігії, неспроможні на реальні креативні дії і задля прикриття своєї ницості озброєні ідеологією мов щитом. «По плодам їх пізнаєте їх», — (Мф. 7:16). Ці плоди іноді бувають дуже гіркі…»

Що цього разу так обурило матінку Серафиму? Читайте в її новій колонці для «Діалогу».
🤔🤔🤔

Вірте в силу молитви, друзі! Після майже двох років у полоні повернувся додому рідний брат нашого отця Стефана Яреми!

Дякуємо Господові за це диво. Ми молилися, ми чекали й вірили. Навіть не уявляємо, що відчуває зараз велика сім’я полоненого Миколая.

Ми розповідали колись їхню історію:

«Коли почалася війна, він перебував у Польщі на роботі. Телефонував звідти, радився: чи їхати, чи не їхати, бо в армії він не служив. А потім каже: "Я їду додому".

Приїхав і пішов у Великі Мости, у прикордонний загін. Потім навчання, Житомир… Якось ми з ним переписувалися. Він сказав, що йому важко, але не сказав, де саме знаходиться. А виявляється, то був Лиман.

23 травня, коли відбувся черговий наступ російських військ, брат був на передовій. Його побратими зателефонували і сказали, що брата немає, бо в той будинок, де він переховувався, щось прилетіло. Однак в одній із лікарень Львова я знайшов пораненого, який воював разом із ним. І той сказав: "Не вірте, Микола живий".

Десь серед літа прийшла звістка від Червоного Хреста, що брат у полоні. Але відтоді ми знаємо лише те, що Миколі змінили статус із "зниклий без вісти" на "полонений". На жаль, нам невідомо, де він.

Поки ми не можемо його витягти: стукаємо всюди, пишемо, проте безрезультатно.

От буквально вчора телефонує мама (а їй вже 86 років), питає, чи не було нашого Миколи серед тих 130, кого обміняли? Сестра з Польщі також дзвонила. Вони вдивлялися в обличчя на відео, шукали, але поки що, на жаль…»

***
Дуже сподіваємося, що скоро зможемо ще більше розповісти вам про щасливу звістку для цієї української родини.

А поки що знову і знову дякуємо Богові та всім, хто працює над тим, щоб українці поверталися з полону.

Міжнародний експерт: «Українській владі та представникам ПЦУ доводиться жити в режимі виправдань».
***
Коли здається, що словами ніяк не допоможеш і ситуацію не виправиш, раптом отримуєш таке спостереження від очевидців процесу міжнародних перемовин.

Теологиня та правозахисниця Наталля Василевич: «Під час обговорення війни в Україні тема порушень свободи релігії так чи інакше завжди виникає.

Цьому сприяють як тиражовані відео насильницького переведення храмів у ПЦУ, так і міжнародна кампанія УПЦ із власного захисту.

Тепер українській владі та представникам ПЦУ й інших релігійних організацій доводиться жити в режимі «виправдань», які зводяться до чотирьох основних аргументів:

1) УПЦ самі винні;
2) це все російське іпсо та пропаганда;
3) нічого такого ми не робимо, просто забезпечуємо власну національну безпеку під час війни;
4) на окупованих Росією територіях набагато гірше.

Замість того, щоб забезпечувати порядок під час переходу храмів з однієї юрисдикції до іншої, знімати напруженість у суспільстві з приводу УПЦ, знімати напруженість самої УПЦ у зв’язку з посиленням тиску, репресій та дискримінації, намагаючись вести діалог та шукати спільні шляхи вирішення складних ситуацій, українська влада продовжує підтримувати конфронтацію з УПЦ.

Зрозуміло, що влада потрапила в глухий кут: кампанія проти УПЦ набрала занадто великих обертів. Але в цей глухий кут вона сама себе й загнала, підтримуючи і стимулюючи цю кампанію, і тепер уже не може закрутити назад пружинку і все переграти.

За моїми оцінками, ситуація для України значно погіршилася порівняно з жовтнем-листопадом 2023 року, при тому, що рівень тиску залишився приблизно на тому ж рівні, проблематичний закон так і взагалі відкладають і відкладають.

Пора вже зібрати групу міжнародних та українських експертів із числа юристів, релігієзнавців, соціологів, конфліктологів, політологів, політтехнологів тощо та виробити шляхи виходу з цього глухого кута державної політики у сфері свободи релігії».
***
Від себе додамо🤭
Гоніть в шию релігієзнавців — вони тільки упереджені Висновки здатні виробляти.

Беріть журналістів у переговорну групу: у нас величезний досвід, як зберігати бажання діалогу попри безпідставні звинувачення та постійний необґрунтований хейт😂

«Я иногда вижу, как мамы буквально затаскивают детей на Причастие. А деткам при этом уже лет 16, и иногда мне кажется, что они и причащаются лишь затем, чтобы мама «мозг не выносила».

И какой в этом толк? Ведь отношение к Таинству в таком случае — абсолютно магическое. Привели его, он причастился, а дальше что, если сам ребёнок в момент причащения не верит в то, что это — Кровь Христа, через принятие которой он как бы «прирастает» к вечной жизни?»

За суперечками, переходами, сварками довкола юрисдикцій дуже хочеться не втратити того головного, заради чого колись ми прийшли в храм і що досі для себе в ньому знаходимо.

П’ятничний текст на «Діалог.ТУТ».
Від наших друзів із Європи.

Онуфрій Куц, архімандрит УПЦ:
Люблю Лавру і тих ченців та людей, які відродили духовне життя в ній. Також вони реставрували усе до чого доторкнулися їхні серця. А тепер Лавра закрита для них, для усіх цих людей. Ще недавно хейтери УПЦ розказували у Вашингтоні на міжнародному саміті з релігійної свободи про релігійну свободу у нас та про відкритість Лаври для міжрелігійного та міжкультурного діалогу для всіх. Їхній цинізм та неправда у цих питаннях неперевершені. Хочеться запитати - де ці - свобода і відкритість? Де ці люди? Чому на територію Лаври не пускають дітей та вірян, священників і ченців УПЦ для молитви та поклоніння святиням? Чому на саміті не було представників від УПЦ? Знаю відповідь -«свобода і відкритість»!

Петиція, яку ми всі маємо підписати.

Воїн Владислав Кемський внаслідок важкого поранення голови втратив очі, ніс, щелепи. Проте не втратив сили духу.

Ми робили з ним інтерв’ю, його історія і розповідь не можуть не вражати: https://www.dialogtut.org/ynogda-kazhetsya-a-vdrug-prosnus-y-vs%d1%91-budet-normalno/

Нині його друзі хочуть підтримати героя та його сім’ю, тому зареєстрували петицію на сайті Президента України щодо «Присвоєння почесного звання Героя України військовослужбовцю Кемському Владиславу Юрійовичу»: https://petition.president.gov.ua/petition/217144.

«Наш Герой чомусь досі не відзначений державними нагородами, мабуть, начальству не до цього, хоча таке важке поранення він отримав під час бою. Нині він у важкому стані, бо після операції у Франції в нього почалися проблеми з диханням, а попереду ще багато операцій. На жаль, лікування затягується, французька клініка не спішить, пройшло вже 9 місяців від першої операції, другу поки що обіцяють.

Стан у нього задовільний. Найважче те, що через задишку він не може ходити. Нижня щелепа ще формується, зубів знизу немає. Влад страждає безсонням, хоча приймає антидепресанти. Наступна операція має бути на очних впадинах і на голові, попереду ще реконструкція носа і все це буде робитися поступово і довго.

Від його імені особливо дякуємо МБФ «Сила єдності родин» — засновникам: Андрію Василенку, Оксані Лазебник, Дем’яну Пульчеву, а також Тетяні Антончук, Головійчуку О.С., Пашинському С.В., Дідкківському Вадиму, священнику Покровсього храму УПЦ м.Коростеня Георгію Кузнєцову з парафіянами та всім добрим людям, які допомагали Владиславу після поранення.

Ми не маємо права забувати про подвиг наших захисників, майбутні покоління повинні знати своїх Героїв. Тому прошу всіх, хто може допомогти в цьому питанні відгукнутися і дати розголос. Якщо ми забудемо їх, то наші діти не простять нам. Сьогодні створив петицію про нагородження:

https://petition.president.gov.ua/petition/217144

Прошу підписати та поширити», — з такими словами звертається до всіх небайдужих автор петиції Олександр Колодка.

***
Підписуємо та поширюємо!
І молимось про зцілення воїна Владислава, всіх поранених і про заступництво Божої Матері для всіх захисників України.

«Є люди, зокрема з ПЦУ, які нападають на нас та щиро вірять, що роблять щось добре. І Господь говорив, що кожен, хто вбиватиме вас, буде думати, що він таким чином служить Богу.

Що спонукає людей на такі дії: маловірство чи незнання? Господь же не казав: «Беріть ломи і нападайте на храми». Людина, яка читала Євангеліє, розуміє: Бог не може бути з тими, хто ображає людей і Церкву. Він завжди з ображеними.

Стосовно ПЦУ я нічого не маю проти. Вони ж не сьогодні з’явилися і не вчора. Біля нас є храми Київського патріархату більше двадцяти років. Але вони знаходяться у занедбаному стані, служби проводяться вкрай рідко.

Ті люди кажуть: «Ми тисячу років мріяли про свою українську Церкву». Ось же, відкрита у вас церква. Ладно, ми у ваших очах — зрадники, не патріоти. Чого ж ви не ходите у власну церкву, де гроші на Москву точно не передають?!

Я нічого не маю проти цих людей — я виступаю проти їхнього лицемірства.

Забрали у нашої Церкви храм? Ходіть туди, покажіть приклад, як треба вірувати, навчіть нас. Але ні.

Саме нетерпіння цієї неправди спонукає не мовчати, піднімати свій голос. Якщо будемо мовчати ми, то кричатиме каміння (Лк. 19, 40)».
***
У нас сьогодні дивовижний співрозмовник і дивовижна історія простого священника з Чернігівщини, який усе життя служив Богу і людям, а зараз трохи нервує через усі ці звинувачення, що він, мовляв, «мовськовський піп».

Протоієрей Олег Гуга — про святого новомученика, який молитовно зберігає їхню громаду, та про дива, якими Господь щедро обдаровує віруючих.

Усе ж таки не можемо не розповісти окремо вам цю історію й не поділитися новим ім’ям, яке відкрив Господь якраз у ці дні, коли вшановуються новомученики та сповідники Церкви нашої — найближчі до дня пам’яті першого новомученика ХХ століття сщмч Володимира (Богоявленського).

«З іконою священномученика Феоктиста теж пов’язана цікава історія.

Річ у тім, що владика Іриней порадив мені в якості майстрині матушку Фотінію, дружину священика, що служить у Сумській єпархії.
Вона питає:
— Чи є фотографія святого у судовій справі?
— Немає.
— Спробуйте зв’язатися з Казахстаном.

Знайшов, кого можна спитати: Віра Корольова, дослідник цієї справи і багатьох інших новомучеників (тепер монахиня Софія). Вона відповіла, що у судовій справі з Казахстану теж не було фотографії. Що ж робити?

Кажу:
— Матушка, пишіть так, як вам Господь на серце покладе, згідно з віком і описом святого.
А сам тим часом продовжую свої походеньки по архівах.

Зараз дуже мало інформації про наші сільські церкви, невідомо, куди вона поділася. Я досі не знаю, як виглядала наша церква, перш ніж її зруйнувала радянська влада. Так змучився шукати, що якось прошу Господа: хоч би уві сні наснилося, якою була наша церква!

І сниться! Хоча у сни я не вірю і людям раджу бути з цим обережними.
Але цей сон був особливий, не забуду його, скільки житиму. Три епізоди бачив. Перший — церква зсередини (я стою, дивлюся, бачу ті самі своди, розписи, ангелів у центральному куполі; церква була красива, велична, розписана). Другий — церква знадвору (п’ять зеленого кольору куполів, золоті маківки, дзвіниця – краса!). А третій уривок — біля церкви; немов стоїть хатка, вкрита соломою, сонячно, поруч люди, і між ними два священника. Молодий – чорнявий, високий, і старший – з сивим розпущеним волоссям і бородою…

Прокидаюся – стільки радості, не можу передати! Отримав що просив. А хто ж ті священники? Припустив, що це отець Андрій Бурімов, старший, він служив у Іоанно-Богословській церкві, а молодий і чорнявий – мабуть, отець Іоанн Юницький з Троїцької церкви (обидва служили до революції 1917 року).

Тим часом матушка Фотінія надсилає мені пропис ікони – чи я затверджу, чи мені сподобається. Відкриваю в комп’ютері її листа, і знов відбирає мову, вже вкотре! З пропису на мене дивиться той старий священик, який стояв у моєму сні під церквою — немов це він сфотографувався…

Навіть з кіотом для цієї ікони було диво. Я мав 3000 гривень, щоб розрахуватися з іконописцем, але робота коштувала всього 2500, і я зрадів, що в мене залишилося ще 500 гривень на кіот. Наші колишні паламарі Богдан Зима та Юрко Ременюк у той час вже навчалися в Київській духовній семінарії, і я одразу ім зателефонував з проханням негайно замовити кіот для ікони, бо дуже кортіло її якнайскоріше повісити в храмі.

Хлопці побігли в лаврську майстерню, але переказують, що в тих повно замовлень, працівники йдуть у відпустку, тож, одному Господу відомо, коли ті візьмуться робити мій кіот. Однак хтось звернув увагу на якийсь уже готовий кіот, що припав пилом через те, що його хтось замовив і тривалий час не забирав. Хлопці наполягли, я переміряв висоту, ширину і глибину ікони – все підходить. Ціна… 500 гривень! Увечері кіот вже був у мене, я вставив ікону – все збіглось до міліметра. Хіба не диво?!
Повернулась у храм і старовинна лампадка, також дивом…»

***
Дивний Бог у святих Своїх!
Читайте обов’язково — ще багато неймовірного в нашому сьогоднішньому тексті: https://www.dialogtut.org/hramy-buly-zrujnovani-ne-chuzhymy-rukamy-vse-robyly-svoyi-i-kupoly-skydaly-i-stiny-lamaly/

Відповідь одній настирливій коментаторці.
Вона так жваво в фейсбуці пише. Хоч і анонімно. Але трохи є що сказати, то спробуємо.

Ярослава Марчук: «Кампанія з порівняння більшовиків і автокефальної церкви проводиться на днях (пам'яті новомучеників) узгоджено і широко. Черепанов, Куц, Земляний, Гутченко, Діалог, майже одні й ті самі фрази, обороти. Месидж один - ми мученики, а кругом вороги, були і є. Що казати, вмієте... Але це не мати сорому порівнювати православних українців які (іноді аж надто жорстко) відстоюють незалежність УКРАЇНСЬКОЇ церкви, і гонителей, чекістів. Щоб вам сказали на це тисячі гнаних замордованих вбитих знятих заборонених діячів українського православ'я, канонічного і неканонічного, груп, які існували ще до подій 21 року, 20ст, липківців, представників екзархату, митр.Полікарпа Сикорського, УАПЦ в діаспорі, та інших. Часів справжніх гонінь, терору. Так, навіть інколи храми віддавали в користування, як при червоних київські святині віддали, щоб через декілька років розігнати всіх хто не підтримав совєти, ув'язнити, вбити. Хочете бути об'єктивними, зробіть хоч раз екскурс в історію, нарис з життя православ'я українського часів довоєнних, післявоєнних, і не з портретами лояльних до совєтів представників екзархату а саме про українських православних діячів, гнаних, обмовлених, заборонених, звісно гілок канонічних, хоча б Польської ПЦ, Сикорського і інших. От тоді і побачимо справдилися мрії про українську церкву и яка ціна цьому».
***
Ну правда, давайте говорити відверто. Бо трохи важкувато постійно відповідати на те, що тобі намагаються нав’язати.

От нам постійно співають: ви діалог який не діалог, бо не відповідаєте на всі питання, які ми вам тут щедро ставимо.

По-перше, ми й не наймалися. Шукати відповіді на свої питання – завдання самої людини. І якось дуже зручно надумати, що можна з питаннями як з ножем до горла приступити до інших людей, що назвалися журналістами, і хай вони тобі відповідають. Ні, друже. Сам, усе сам.
По-друге, складно відповідати за те, з чим ти взагалі не згодний. Наприклад, що ми порівнюємо себе з новомучениками.

І якось уже аж ніяково, але скажемо черговий раз чітко словами через монітор:
1. Не порівнюємо. Але рівняємося. Це різні речі.
2. Люди можуть мати іншу, ніж ви, думку, це факт. І висловлюють вони її не тому, що їм хтось за це платить, чи вони домовилися влаштувати «кампанію». Просто вони однодумці й друзі. І не приховують цього. Виправдовуватися, «що ми це безкоштовно, по зову серця» теж не бачимо необхідності. Кожен мислить відповідно до своїх уявлень.
3. Новомученики — це не ширма, за якою хтось із нас хоче приховатися. Тим більше чим допоможуть зараз люди, закатовані понад 100 років тому. Але це свідчення того, що може бути з усіма нами. Бо нам якраз висуваються ті самі звинувачення, що й їм.
4. Але ми з цими звинуваченнями не погоджуємося і про це постійно свідчимо: На росію не працювали. Руський мир не насаджували. Проти України нічим не згрішили. Вважаємо себе українцями, живемо на своїй землі, страждаємо від нападу росіян, так само втратили домівку й рідних, які залишилися на окупованих росією територіях.

Якщо цьому свідченню ви не вірите, ваше право. Але принаймні не вдавайте, що знаєте нас досконально і бачите наскрізь.
***
Наостанок іще раз по пунктах:
1. Діалогу не буває з упередженими людьми. Виходить якийсь «допрос с прістрастієм», але хто вас уповноважував на це.
2. Якщо цікавлять якісь питання, шукайте на них відповіді. Якщо знайдете, надсилайте нам — залюбки надрукуємо.
3. Новомученики — не чиясь власність. Хочете заборонити нам на них рівнятися, ми не згодні. А «тисячі гнаних і замордованих діячів» були замордовані і гнані своїми ж співвітчизниками. Ніхто не приїздив із московії мордувати українців. Усе робили самі. Як і наголошує в обговорюваному тексті о.Олег Гуга.

Ну й так — ми не вважаємо, що зараз гоніння на Церкву. Просто йде винищення права громадян на вільне віросповідання.
Церква встоїть. А ми за своє право ще поборемося. Бо Україна не буде собою, якщо тут придушать свободу. А такі намагання є.

Внєзапно з’ясувалося…
Що наші підставки під телефон не підходять для iPhone 14 у чохлі. (Недивно, адже в редакції ні в кого його немає🤭)

Тому якщо у вас чотирнадцятий айфон, то почекайте наступної партії, яку буде виготовлено з урахуванням нових моделей.

А поки що після відправки всіх замовлень залишилося декілька екземплярів, і ми радо їх пропонуємо. Вам — зручність, нашому проєкту — підтримка.
***
Підставки під телефон для відеоконференцій та інтерв’ю виготовлені з натурального дерева у майстерні Нещерівського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря.
Колір: ясінь (світлий), дуб (світлий), тонований ясень (темний), тонований дуб (темний).

Можливе використання з двох сторін — для телефонів у чохлі та без.

Кількість обмежена. Ціна: 350 грн.
Кошти підуть на розвиток нашого незалежного журналістського проєкту.

Замовити можна одним кліком за посиланням: http://bit.ly/Otrok

***
Якщо підставки під телефон вам поки що не треба, а підтримати Діалог.ТУТ ви все одно бажаєте, нагадуємо наші координати для донатів:

Картка Приват: 5168752003546804 (або просто клікніть на це посилання).

А ще є банка Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/4yWNBhmz9c

P.S. Оплачувати наперед ваше замовлення не треба, ми зв’яжемося з вами, уточнимо деталі, а потім уже владнаємо фінансові моменти.

В Украине тоже свои приколы - представитель СБУ продемонстрировал как доказательство пропаганды со стороны УПЦ книгу Митрополита Александра (Драбинко). Но немного не учел, что Митрополит Александр - уже в ПЦУ. Правда, сейчас Митрополит Александр мог бы написать другую книгу - «Почему бывшие раскольнические группировки теперь являются каноническими».

Люди меняются, церкви меняются, нарративы меняются.

Например, автор книги «Католики: язычество в христианстве» стал одним из ключевых экуменических богословов нашей эпохи и даже возглавил институт в иезуитском университете. И тот же автор, который писал тексты про права человека и традиционные ценности для Патриарха Кирилла Гундяева, стал теперь одним из самых главных обличителей его идеологии.

Так и УПЦ до 24 февраля 2022 года и УПЦ после 24 февраля 2024 года - это очень разные УПЦ. И не следует теперь наказывать никого за старые грехи или глупости, особенно после произошедшей с этими людьми метанойи.

Люди меняются, церкви меняются, нарративы меняются.

Росіяни підступили до окопу так близько, що воїн ЗСУ Микола Кіяниця подивився буквально у вічі ворожому солдату, якого довелося вбити. Микола був далеко не новачком на полі бою, але цей епізод справив на нього дуже сильний ефект.

Після того він невдовзі загинув від ворожого дрона. Дружина Миколи каже: якщо солдат на полі бою втрачає моральні сили, разом із цим становляться слабшими його концентрація та увага. І значить, ризики для нього зростають.

Миколі Кіяниці було 28 років. Він був кулеметником, майже два роки боронив нас на фронті, останні місяці — на Куп’янському напрямку. Призвався добровільно.

Цей текст присвячений пам’яті полеглого героя, на відспівуванні якого були і ми, редакція Діалогу, а також усіх захисників, що віддали своє життя за нашу можливість жити далі.