Почали тиждень із голови ДЕСС, закінчуємо відповіддю Державному департаменту США😳
(Правда ж, як швидко летить час, і чим тільки не доводиться займатися тепер церковним журналістам😇)

Але ми раді в цей складний момент бути разом зі своєю країною, своєю Церквою та своїм народом, який, ми це точно знаємо, відкритий до правди і прагне єдності, а не спить і бачить, як «знайти і знищити внутрішнього ворога».

Молимося за Авдіївку🙏
За перемогу нашого війська💪
За наших захисників і захисниць, яких нам послав Господь і серед яких, віримо, Він Сам там зараз в окопах протистоїть загарбникам.

А наша мета — протистояти мороку непорозуміння та ворожнечі, в яку намагаються втягнути нашу країну зсередини.

***
З понеділка на вас чекають нові ексклюзивні тексти, які ми можемо готувати й планувати, тому що ви у нас є😊

«Діалог.ТУТ» — незалежний від фінансування/олігархів/політичного тиску журналістський проєкт. І якщо ви нас підтримаєте, ми продовжимо роботу.

Картка Приват для донатів: 5168752003546804 (або просто клікніть на це посилання).

А ще є банка Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/4yWNBhmz9c

Гарних усім вихідних!
І не забудьте перевести годинника в ніч з суботи на неділю🤓

«Коли дочка залишає на мене онука, то попереджає: святою водою не поїти, до храму не возити, не причащати…»

Як може так статися, що дитина, яка змалечку щонеділі причащається, в більш дорослому віці рішуче йде з Церкви?

Ми записали дві історії матерів, чиї діти відмовились від храму.

Вважаємо, що час випробувань, який Господь посилає нам сьогодні, не можна витратити на саможаління та самовиправдання. І ми, які в Церкві понад 20 років, не можемо не помічати, як інколи дітки, про яких дорослі розчулено говорили: «Видно, що це дитина Божа» (як про одного з героїв нашої публікації), виростаючи, обирали протилежний від храму шлях.

Чому так відбувається?

Безумовно, є в тому провина батьків і дорослих з оточення. Але ж і в нас не було досвіду життя християнина — набивали свої синці, намагаючись не зійти з дистанції. Як інших цього навчити, якщо ти сам ще тільки вчишся?

Ми віримо, що не людські сили зараз борються з Церквою, а той ворог, який зацікавлений кожну душу згубити й тим допекти Богові. Як він видирає з церковної огорожі одного за одним і що ми можемо цьому протиставити — запрошуємо вас також поділитися своїми думками та історіями.

Шукаємо героїв і з «іншої сторони».

Деякі коментатори уже поспішили з діагнозами та висновками — щодо нашої сьогоднішньої розповіді матерів про те, як буває боляче, коли діти йдуть із Церкви: https://www.dialogtut.org/inodi-vony-jdut-dvi-materynski-istoriyi-pro-rozczerkovlennya-ditej/

Але все ж таки чуже життя не потребує нашого «лікування». Ми ділимося досвідом, аби попередити інших, що так теж буває.

Ми знаємо дуже багато сімей, які переживають подібне до героїнь нашої сьогоднішньої публікації. Але розказати про свою ситуацію погодилися тільки двоє. Інші відмовлялися зі словами: «Ні, не можу».

Ми шукаємо героїв і з «іншої сторони». Якщо ви знаєте, хто міг би висловитися від імені дітей, напишіть нам.

Не для того, щоб роздивлятися під мікроскопом, у чому тато з мамою винні, а щоб більше зрозуміти одне одного.

Після важкого поранення воїну ЗСУ треба допомогти повернутися до життя.

Оголошення від архієпископа Іони (Черепанова):
«Друзі! Важливий збір. Мій знайомий (знаю його майже 30 років, доброволець, воювати пішов у лютому 2022 року) нещодавно був важко поранений на фронті. Слава Богу, жити буде. Але надовго прикутий до ліжка.

Єдине, чим він зможе займатися, щоб уникнути депресії й почати заробляти на життя собі та сім’ї, — це програмування, бо реально діють тільки руки. І, звісно, голова.

Потрібен потужний і новий ноутбук HP Victus 16-d1007ua (67H63EA) Mica Silver.
Це 56000 гривень.

Допоможемо герою? Дуже прошу допомоги та репосту. І молитов. Ім’я назвати не можу, просто моліться...

Банка: https://send.monobank.ua/jar/5rtPxhiJR8
Монобанк 5375 4112 0933 4809»

Це мало бути інтерв’ю з зовсім іншою людиною.

Ми зателефонували жінці, яка бере активну участь у переведенні громад з УПЦ до ПЦУ на Київщині, агітує за це місцеве населення та організовує відповідні збори територіальних громад.

Ми прагнули спокійної відвертої розмови. На жаль, потенційна співрозмовниця відмовилася від діалогу. Коли ми сказали, що хотіли б у тому числі поговорити про причини релігійної ворожнечі між українцями, жінка заперечила: ніякої ворожнечі немає. 

І тут стало зрозуміло, що нам час не до активістів, а до психолога. Відчуття було, як в анекдоті: «Ти суслика бачиш? — Ні. — А він є…»

Ми в редакції отримуємо свідчення з усієї України про, як мінімум, непорозуміння, а як максимум — відкриті серйозні конфлікти між українцями довкола так званих переходів парафій УПЦ в іншу юрисдикцію. Таких свідоцтв — буквально десятки, ігнорувати чи заперечувати їх не видається можливим.

Чому віряни УПЦ на повний голос свідчать про булінг проти себе, а інші цього булінгу впритул не помічають? Пояснює психологиня Маргарита Перзеке-Яланська.