Якщо вже нас читає Держдеп США, то даємо йому зворотній звʼязок.

Насправді «Звіт про міжнародну релігійну свободу за 2022 рік» — це вичерпний ґрунтовний документ, обсягом 53 сторінки. (Ми навіть знайшли в ньому посилання на наш ресурс «Діалог.ТУТ» — у розділі про тортури, яких завдають громадянам України окупаційні російські війська.)

Проте доповідь містить низку викривлених фактів і сповнена упереджень щодо Української Православної Церкви.

Вважаємо за потрібне звернути увагу на певні ключові, на наш погляд, моменти.

«Курс на забезпечення свободи віросповідання Україна провалила»

Для тих, хто не подужає 5 сторінок нашого огляду Звіту Держдепартаменту США про стан дотримання релігійної свободи в Україні, пропонуємо деякі цитати:

«Доповідь розпочинається з Executive Summary (коротке резюме), в якому зокрема сказано: «Конституція [України] захищає свободу релігії та декларує “відділення церкви та релігійних організацій від держави”. Згідно з законом, метою внутрішньої релігійної політики є сприяння створенню толерантного суспільства та забезпечення свободи совісті та віросповідання».

На жаль, саме завдяки діяльності державних органів, таких як Кабінет Міністрів України, Служба безпеки України, місцевих державних адміністрацій, в Україні відбувається дестабілізація внутрішньої ситуації через переслідування «внутрішнього ворога», яким 1 грудня 2022 року було оголошено Українську Православну Церкву.

Якщо в усіх центральних ЗМІ, на замовлення або принаймні за погодження владних структур, щодня виходить по декілька інформаційних сюжетів про «агентів ФСБ в рясах», «попах-колаборантах» (як це було, наприклад, під час спроб незаконно виселити установи УПЦ із Києво-Печерської Лаври, про що зокрема йдеться у доповіді Інституту масової інформації), то не викликає подиву, що ставлення суспільства до нашої церковної спільноти дедалі погіршуватиметься».

Читати далі, щоби розібратися👈

«Нащо казати «моє», якщо суди ще тривають?»

Ще одна цитата з нашого огляду Звіту Держдепартаменту США про стан дотримання релігійної свободи в Україні:

«У розділі ІІІ «Стан громадського дотримання свободи віросповідання» знаходимо цікаву цифру: «Представники ПЦУ звинуватили УПЦ в оскарженні законних змін юрисдикції релігійних громад і повідомили, що з 2019 року УПЦ ініціювала понад 100 позовів проти рішень обласної влади про перереєстрацію парафій УПЦ до ПЦУ. <…> В інтерв’ю агентству РБК-Україна від 6 січня митрополит ПЦУ Епіфаній підрахував, що від початку її створення в 2018 році до складу ПЦУ ввійшло близько 700 парафій УПЦ».

Якщо суди ще тривають і рішення про перереєстрацію може бути скасоване, то навіщо ці 100 парафій вважати своїми.

Також викликає подив, що представники ПЦУ «звинувачують» УПЦ в судовому оскарженні переведення релігійний громад. Якщо немає чого боятися в юридичному плані, отже суди УПЦ програє.

Але це законне право громадян — на судовий розгляд, на судовий захист. Навряд чи захищати себе в суді — це те, в чому можна одне одного звинувачувати.

І, до речі, якщо з 700 парафій кожна 7-ма оскаржує в суді свій перехід, то це досить промовиста тенденція».

Читати далі, щоби розібратися👈

Почали тиждень із голови ДЕСС, закінчуємо відповіддю Державному департаменту США😳
(Правда ж, як швидко летить час, і чим тільки не доводиться займатися тепер церковним журналістам😇)

Але ми раді в цей складний момент бути разом зі своєю країною, своєю Церквою та своїм народом, який, ми це точно знаємо, відкритий до правди і прагне єдності, а не спить і бачить, як «знайти і знищити внутрішнього ворога».

Молимося за Авдіївку🙏
За перемогу нашого війська💪
За наших захисників і захисниць, яких нам послав Господь і серед яких, віримо, Він Сам там зараз в окопах протистоїть загарбникам.

А наша мета — протистояти мороку непорозуміння та ворожнечі, в яку намагаються втягнути нашу країну зсередини.

***
З понеділка на вас чекають нові ексклюзивні тексти, які ми можемо готувати й планувати, тому що ви у нас є😊

«Діалог.ТУТ» — незалежний від фінансування/олігархів/політичного тиску журналістський проєкт. І якщо ви нас підтримаєте, ми продовжимо роботу.

Картка Приват для донатів: 5168752003546804 (або просто клікніть на це посилання).

А ще є банка Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/4yWNBhmz9c

Гарних усім вихідних!
І не забудьте перевести годинника в ніч з суботи на неділю🤓

«Коли дочка залишає на мене онука, то попереджає: святою водою не поїти, до храму не возити, не причащати…»

Як може так статися, що дитина, яка змалечку щонеділі причащається, в більш дорослому віці рішуче йде з Церкви?

Ми записали дві історії матерів, чиї діти відмовились від храму.

Вважаємо, що час випробувань, який Господь посилає нам сьогодні, не можна витратити на саможаління та самовиправдання. І ми, які в Церкві понад 20 років, не можемо не помічати, як інколи дітки, про яких дорослі розчулено говорили: «Видно, що це дитина Божа» (як про одного з героїв нашої публікації), виростаючи, обирали протилежний від храму шлях.

Чому так відбувається?

Безумовно, є в тому провина батьків і дорослих з оточення. Але ж і в нас не було досвіду життя християнина — набивали свої синці, намагаючись не зійти з дистанції. Як інших цього навчити, якщо ти сам ще тільки вчишся?

Ми віримо, що не людські сили зараз борються з Церквою, а той ворог, який зацікавлений кожну душу згубити й тим допекти Богові. Як він видирає з церковної огорожі одного за одним і що ми можемо цьому протиставити — запрошуємо вас також поділитися своїми думками та історіями.

Шукаємо героїв і з «іншої сторони».

Деякі коментатори уже поспішили з діагнозами та висновками — щодо нашої сьогоднішньої розповіді матерів про те, як буває боляче, коли діти йдуть із Церкви: https://www.dialogtut.org/inodi-vony-jdut-dvi-materynski-istoriyi-pro-rozczerkovlennya-ditej/

Але все ж таки чуже життя не потребує нашого «лікування». Ми ділимося досвідом, аби попередити інших, що так теж буває.

Ми знаємо дуже багато сімей, які переживають подібне до героїнь нашої сьогоднішньої публікації. Але розказати про свою ситуацію погодилися тільки двоє. Інші відмовлялися зі словами: «Ні, не можу».

Ми шукаємо героїв і з «іншої сторони». Якщо ви знаєте, хто міг би висловитися від імені дітей, напишіть нам.

Не для того, щоб роздивлятися під мікроскопом, у чому тато з мамою винні, а щоб більше зрозуміти одне одного.

Після важкого поранення воїну ЗСУ треба допомогти повернутися до життя.

Оголошення від архієпископа Іони (Черепанова):
«Друзі! Важливий збір. Мій знайомий (знаю його майже 30 років, доброволець, воювати пішов у лютому 2022 року) нещодавно був важко поранений на фронті. Слава Богу, жити буде. Але надовго прикутий до ліжка.

Єдине, чим він зможе займатися, щоб уникнути депресії й почати заробляти на життя собі та сім’ї, — це програмування, бо реально діють тільки руки. І, звісно, голова.

Потрібен потужний і новий ноутбук HP Victus 16-d1007ua (67H63EA) Mica Silver.
Це 56000 гривень.

Допоможемо герою? Дуже прошу допомоги та репосту. І молитов. Ім’я назвати не можу, просто моліться...

Банка: https://send.monobank.ua/jar/5rtPxhiJR8
Монобанк 5375 4112 0933 4809»

Це мало бути інтерв’ю з зовсім іншою людиною.

Ми зателефонували жінці, яка бере активну участь у переведенні громад з УПЦ до ПЦУ на Київщині, агітує за це місцеве населення та організовує відповідні збори територіальних громад.

Ми прагнули спокійної відвертої розмови. На жаль, потенційна співрозмовниця відмовилася від діалогу. Коли ми сказали, що хотіли б у тому числі поговорити про причини релігійної ворожнечі між українцями, жінка заперечила: ніякої ворожнечі немає. 

І тут стало зрозуміло, що нам час не до активістів, а до психолога. Відчуття було, як в анекдоті: «Ти суслика бачиш? — Ні. — А він є…»

Ми в редакції отримуємо свідчення з усієї України про, як мінімум, непорозуміння, а як максимум — відкриті серйозні конфлікти між українцями довкола так званих переходів парафій УПЦ в іншу юрисдикцію. Таких свідоцтв — буквально десятки, ігнорувати чи заперечувати їх не видається можливим.

Чому віряни УПЦ на повний голос свідчать про булінг проти себе, а інші цього булінгу впритул не помічають? Пояснює психологиня Маргарита Перзеке-Яланська.