Кажуть, що наша Церква сама винна в тому, що держава розпочала проти нас законодавчі ініціативи.

Кажуть, що це суспільний запит штовхає державних діячів на рішучі кроки в бік заборони та обмеження діяльності УПЦ.

Кажуть, що священноначаллю треба виходити до народу і держави та спілкуватися.

Воно виходить і спілкується. Сьогодні пропонуємо третю частину бесіди з ректором Київської духовної академії та семінарії архієпископом Білогородським Сильвестром — про те, чому погіршилися державно-церковні відносини:

«Я вірю в перемогу України. У тому числі — на її складному шляху до розвиненої, європейської, правової держави».

Текст інтерв’ю також є російською мовою.

***
Ми не боїмося заборон, але хочемо вірити, що Україна не піде шляхом авторитаризму і дискримінації. І ми готові відповідати за те, в чому дійсно винні, але захищати нашу Церкву всіма засобами та на всіх міжнародних рівнях.

2️⃣0️⃣0️⃣0️⃣0️⃣:0️⃣
На користь перемоги віри, надії та любові.
Любові до Церкви, віри в Україну, надії на порозуміння❤️‍🔥

Друзі, це наша спільна маленька перемога над апатією та безнадією. Адже, ви чуєте, звідусіль лунає: «Безглуздо сподіватися, марно рипатися, буде так, як "на горі" вирішать».

І все одно кожен із нас, розуміючи глибоко в душі, що наш маленький голос не здатний переломити ситуацію, рухається вперед з однією думкою: «Хто відвалить нам камінь від Гробу?..»

Господь переможе. І захистить Свою Церкву.
А ми кожен на своєму рівні просто робимо що можемо.
***
Сьогодні рівно місяць, як петицію на захист Української Православної Церкви зареєстровано на сайті Уряду. На сайті петицій до Президента України її прийняти відмовилися.

Потрібно ще 5️⃣0️⃣0️⃣0️⃣ підписів і документ набере необхідну кількість голосів. Кабінет Міністрів буде готувати нам відповідь — чи готові урядовці враховувати думку громадян України, які просять не забороняти їхню релігійну конфесію.

Зробимо це!

Петиція тут: https://petition.kmu.gov.ua/kmu/Petition/View/4953

А тут під відео інструкція, як обійти технічні помилки на сайті Кабміну і все ж таки її підписати: https://youtu.be/Z3GOKKRgoio

Це нове слово у міжцерковному діалозі.

Поки священнослужителі різних юрисдикцій готують канонічну базу й шукають точки дотику, журналісти можуть розпочати розмову без реверансів та дипломатії. Головне — не ображатися на правду і бути готовим дозволити людині залишатися собою.

Ми дійсно помітили, що «Духовний фронт» змінився. Проєкт, який вживав на адресу нашої Церкви заїдливі епітети та ряснів упередженнями, раптово перейшов на іншу риторику.

«Це що?» — прямо так і запитали ми, завітавши в гості до редакції. І з відвертої відповіді на це запитання народилася ця відверта розмова.

«ДіалогТУТ» на «Духовному фронті України». Перша спроба.
Через технічні проблеми є певні труднощі зі звуком, але ми зробили для вас текстову версію бесіди.

Дивіться чи читайте.
І діліться враженнями у коментарях.
Чи варто продовжувати діалог — уже предметно, але в такому форматі?

Тут коллеги из СПЖ высоко оценили наш скромный с Духовным фронтом труд и — как водится, анонимно — заклеймили наши добродушные попытки хотя бы поговорить (речь об объединении Церквей не шла — я на всякий случай уточняю).

Если даже самые разговоры у нас встречают такой набор пейоративной лексики прямо в названии, то страшно представить, что будет, если — ну вдруг! — когда-нибудь настанет сладкий миг объединения всех православных христиан Украины.

Но знаете, я не знаю кому как, но мне уже буквально физически надоело враждовать.

Да и не покидает чувство, что нас пинками пытались много лет загонять в загон обид и злопамятства, а теперь жёстко пресекают любые попытки из этого загона хотя бы посмотреть в сторону выхода.

Да, мне тоже многое не нравится, что говорят, пишут и показывают про нашу Церковь. А точнее, не нравится всё.

Но мне не стыдно подойти и спросить — скажите, а правда, нет никакой надежды нам в Украине друг с другом найти взаимопонимание и договориться?

И пока есть надежда, драйв, вера и огонёк в глазах, надо пробовать это делать.
***
Друзья из СПЖ, вы много лет диктовали повестку уязвлённого христианского самолюбия. Ваш любимый мотив — «Нас бьют мы летаем» — уже набил оскомину.

Не хотите мира — это ваш выбор, но я его не одобряю и не поддерживаю.

А по поводу дурацкого названия вашего, то меня жизнь научила, что никто тебя не унизит, пока ты сам не унизишься) Так что шапка на мне не горит.

Facebook-страница Ю.Коминко

142+1? Або Зносити храми на свято — погана прикмета

Держава Україна, підрахувавши*, скільки храмів Української Православної Церкви знищила під час повномасштабної війни держава російська федерація, вирішила додати до цієї цифри і свій вагомий внесок. Півтори сотні культових споруд виявилося замало, і сьогодні, на свято Стрітення, Господарський суд Києва зобов’язав знести Десятинний Різдва Богородиці чоловічий монастир у Києві.

Підстава — відсутність документів, що підтверджують надання дозволів на будівництво та введення в експлуатацію. У зв’язку з чим суд дійшов висновку, що вказана будівля є самовільною.

У Міністерстві культури вже вирішено всі проблемні питання і тепер можна взятися до руйнування церков. Але хіба віруюча людина, міністр культури Ткаченко, не вбачає злої іронії — ухвалювати рішення про знесення храму на честь Божої Матері у той самий день, коли Церква особливо вшановує й прославляє Богородицю?

(Так само 21 вересня, на Різдво Божої Матері, путін оголошував мобілізацію: чим не своєрідний подарунок Богородиці — сотнями тисяч відправити на знищення людей, за яких Її Син віддав Себе на тортури і страту.)

Зрозумілим є прагнення держави скрізь слідкувати за дотриманням чинного законодавства.
Незрозумілими є мотиви будівничих Десятинної церкви — якщо дозволу немає і зведення монастиря є самовільним, отже, тільки питанням часу залишалося, коли виникнуть проблеми.

Але церква вже стоїть. Там лунає молитва. Храм ошатний, вбраний, освячений на честь Богородиці.

Як ми Їй скажемо — християни, незалежно від конфесії — «Божа Матір, заступися за нашу землю. А храми Твої ми нищимо, бо так суд ухвалив — нічого особистого».

***
Релігійна царина — річ тендітна. Тут перетинаються межі земного й небесного.
Не можна будувати самовільно.
Але й храми зносити — теж не вихід.

Дай, Боже, мудрості українському народові. Десятинний монастир знесуть через 20 днів, якщо за цей час рішення суду не оскаржать.

*Майже 48% (142 об’єкти) із 297 ушкоджених християнських споруд, що були повністю або частково зруйновані внаслідок нападу росії, належать Українській Православній Церкві (УПЦ) — статистика Державної служби України з етнополітики та свободи совісті.

Раптове продовження нашої історії з Духовним фронтом🙀
Отаку отримали сьогодні від СПЖ «відповідь на відповідь».

От як завертілося. А що, може, настав час і з СПЖ записати відвертий діалог, що скажете?

Емоції вляглися, давайте говорити предметно.

Які є зауваження до здійсненого фахівцями ДЕСС «Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом»?

А зауважень багато. Зупинимося на найважливіших.

Сьогодні в нас фаховий огляд Висновків релігієзнавчої комісії — від викладача Київської духовної академії та семінарії архімандрита Митрофана (Божко).

Сьогодні СБУ висловила підозру архієрею УПЦ щодо порушення ним ст.161 Кримінального кодексу України та ст. 436-2 (виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікація її учасників).

Тисячі лайків під новиною про це поставили користувачі на Facebook-сторінці Служби безпеки України😫

Але ми знову й знову наголошуємо: повністю підтримуючи необхідність розслідування кожного випадку колаборації та притягування до відповідальності згідно з чинним законодавством України, якщо провина людини буде доведена, ми разом із тим вважаємо неможливим покладати злочини окремих громадян на всю розгалужену інституцію, якою є Українська Православна Церква.

Саме про це — текст нашої Петиції до Кабінету Міністрів України.

Понад 2️⃣1️⃣0️⃣0️⃣0️⃣ підписів уже зібрано під цим документом.
Залишилося зібрати трохи менше 4000.

Додайте свій голос: https://petition.kmu.gov.ua/kmu/Petition/View/4953

Нехай суспільство знає, що ми засуджуємо військове вторгнення російської федерації, бажаємо перемоги України і працюємо заради цього кожен на своєму місці🇺🇦

З приводу зустрічі в Софії Київській 16 лютого майже всі вже висловили свої враження.

Для нас важливо було порівняти, чи змінюється щось у відносинах вірян та духовенства УПЦ та ПЦУ внаслідок діалогів і консультацій, що безперервно тривають від першої зустрічі 5 липня 2022 року.

«Вважаю, що в нас конфлікт, перш за все, психологічний. Ми психологічно не сприймаємо одне одного — в УПЦ і ПЦУ», — так півроку тому в інтерв‘ю нашому проєкту окреслював головну проблему взаємовідносин співробітник Відділу зовнішніх церковних зв‘язків УПЦ Сергій Бортник.

Що змінилося відтоді — читайте його підсумки нинішнього діалогу в Софії Київській, на якому він також був присутній.

А ось враження від круглого столу в Софії Київській нашого вчорашнього автора, вченого секретаря Київських духовних академії та семінарії архімандрита Митрофана (Божко).

Однозначно вітаючи ініціативу подібних зустрічей, вважаємо, що не варто обходити увагою й гострі кути. Тому ділимося цим постом о.Митрофана з його сторінки в Facebook.
***
16 лютого цього року мені випала честь «засвітитися» на круглому столі представників УПЦ та ПЦУ, який відбувся у Софії Київській за сприяння ДЕСС та низки громадських організацій. Тема – «Церква, суспільство, держава: діалог заради єднання та перемоги». <…>

Отже. Враження.
1. Діалог передбачає наявність двох сторін. Добре, що така можливість була завдяки ініціаторам зустрічі. Кожна сторона змогла висловити свої думки й переживання.

Але подив викликає те, що деякі присутні вочевидь виявилися незадоволеними тим, що до них на «огоньок» завітали «зайві» – я і проф. С.М. Бортник. Виходить, ми своєю присутністю «підпсували» ту єлейну атмосферу зібрання, на яку вони розраховували.

Але наскільки можна вважати діалогом те, коли з протилежної сторони ти хочеш чути лише «піддакування»? Чи ми повинні робити вигляд, що в УПЦ немає інших думок, протилежних ПЦУ?

2. У цілому атмосфера зустрічі була відкритою, ніхто не переходив на особистості, всі мали можливість висловитися, поставити питання, навіть незручні, в тому числі й до голови ДЕСС В. Єленського.

Інша справа, що не всі були задоволені відповідями або реакцією протилежної сторони))

3. Притому, що атмосфера зібрання була відкритою й сприятливою для відвертої розмови, викликало подив те, що деякі учасники закликали не лише до сприяння з боку держави, а конкретно до тиску на ієрархів УПЦ, щоб змусити їх до переговорів.

Це що, вони мають сидіти під дулом пістолету? Це можна назвати діалогом? З фізики я пам’ятаю, що сила дії дорівнює силі протидії.

4. У назві круглого столу були слова: «діалог заради єднання та перемоги». З боку ПЦУ чомусь відчувалося, що предметом обговорення має стати об’єднання. Проте єднання означає солідарність, згуртованість, одностайність, спільність дій (у даному контексті – заради перемоги). Невже, щоб спільно захищати свою Вітчизну і здійснювати гуманітарну допомогу, всі українці мають належати тепер до однієї Церкви? А як щодо мусульман, буддистів і взагалі атеїстів? Вони неблагонадійні, бо не знаходяться у єдності з ПЦУ?

Основні тези, які я озвучив під час обговорення:
1. Згідно з рішенням свого вищого органу, УПЦ – незалежна від Московського патріархату. Вживання до неї означень «російська» і «московська» неприпустимі.

2. Єднання суспільства заради перемоги та розбудови своєї держави не означає приналежність всіх українців до однієї Церкви і навіть релігії. Є ще рівень громадянських цінностей, верховенства права, гідності людини, народження і проживання на українській землі, які нас об’єднують і слугують основою для спільних дій.

3. Відповідальність за порушення законів має бути індивідуальною, а не колективною. Незрозуміло, чому будь-яка організація (парафія, підприємство тощо) має нести відповідальність за злочини свого члена або керівника.

4. Якщо держава збирається заборонити УПЦ, то чи можливий будь-який діалог в принципі? З ким тоді домовлятися? На що тоді розраховувати? Просто велика кількість віруючих піде «в тінь», як колись УГКЦ. Але їхній досвід показав, що силові методи в сфері свободи совісті неефективні.

5. У діалозі з УПЦ ПЦУ наріжним каменем ставить питанням встановлення євхаристійного спілкування. Але для УПЦ питання в іншому – канонічному статусі та апостольській спадковості ПЦУ. Тому предметом діалогу, як я його бачу, є саме це.

На яких канонічних підставах у 2018 р. були зняті усі відлучення та заборони з кліриків УПЦ КП та УАПЦ? Цього не можна з’ясувати з повідомлення для преси Константинопольського Патріархату. Треба оприлюднення самого офіційного документу, в якому вказані конкретні канони та історичні прецеденти. Інакше ми воюємо з вітряками, даючи оцінки якихось інтерв’ю, коментарів, коментарів на коментарі і т.д.
<…>

Наш друг молодий священник, півроку як висвячений, готується до першого в своєму житті захоплення храму.

«Це не захоплення, а волевиявлення громади», — скажуть критично налаштовані до УПЦ громадяни і будуть праві.

Але. Збори парафії вже відбулися й засвідчили бажання залишитися в УПЦ. А на цю суботу, 25 лютого, призначені інші збори якоїсь іншої релігійної громади, яка простим голосуванням двох третин присутніх планує змінити юрисдикцію.

Ми уважно прочитали запрошення на ці псевдозбори й помітили декілька моментів.

1. Не вказується, куди здійснюватиметься перехід. ПЦУ неначе й не фігурує. Але навіщо ця фігура замовчування?

2. Учасників запрошено просто «обговорити» питання щодо підлеглості громади і тільки в останньому реченні спливає слово «проголосувати». Отже запрошують обговорити, але істинна мета — проголосувати.

3. До участі в голосуванні запрошується «кожен православний житель міста, який… відвідує богослужіння». Тобто люди, які не ходять у храм постійно, визначатимуть, до якої юрисдикції він буде належати.

Питань іще дуже багато, але головні, на нашу думку: навіщо українцям так вчиняти одне з одним і як донести до народу ідею, що не можна ворогувати зі своїми ж🌚

Говоримо про це з одним із священників Свято-Михайлівського храму в Боярці отцем Олексієм Кулаковським.

«Здрасьтє, москалі!»
На що це схоже? На жаль, на те, що ви подумали.

Просто зараз у Білогородці відбувається спроба захоплення храму представниками, ми так розуміємо, «справжніх українців».

Рік повномасштабної війни не навчив наш народ, що не можна одне з одним ворогувати. Страшно подумати, скільки в такому разі ще війна триватиме.

Господи, прости нас.

«Стара добра болгарка пішла в хід! Річниця війни, а в цей страшний для України день дехто замість молитви та скорботи захоплює храм. Ось приклад добровільного "переходу", дії закону та відсутності дискримінації», — написав на своїй сторінці в Facebook архієпископ Білогородський Сильвестр (Стойчев).

За його словами, це саме той храм, котрий у дні війни був і донині є місцем допомоги для наших солдат та їхніх родин.

Про храм у Білогородці повідомляють таке:

«Зараз тих, хто всередині, випускають, але не впускають назад. Намагаємося утриматися тут поки можливо.
Замки вони змінили.

Насправді, як тільки ми вийдемо, храм буде остаточно пцу. Тобто питання кількох годин.
У пцу вже всі документи на руках».