Архієпископ Іона — про богослужіння українською (за мотивами обговорень сьогоднішньої служби в київському храмі Трьох святителів):

«Коментарі закрив, оскільки неминучий холівар.

Але нагадаю, що в Сербській Церкві одним із головних ініціаторів і рушіїв перекладу богослужіння сербською мовою був преподобний Іустин Попович, авторитет якого як ревнителя православ’я і богослова ніким, сподіваюся, під сумнів не ставиться.

І зараз у Сербії служби правляться і сербською, і слов’янською, і в комбінації цих мов. За бажанням кожної конкретної парафії або монастиря.

У передмові до видання сербського тексту літургії преподобний Іустин написав: "Жива народна мова освячується богослужбовим, літургійним вживанням..."

Освятимо і ми нашу українську мову прославленням нашого Господа!
Амінь».

З FB-сторінки архієпископа Іони: https://www.facebook.com/arh.iona

«У полон брат потрапив у травні 2022-го в Лимані. Здали місцеві — показали росіянам підвал, де Микола з побратимом переховувалися, а ті кинули туди дві гранати. Врятувало, що ховалися за купою матраців.

Якось під час однієї з гуманітарних поїздок ми дісталися Лиману, і скільки ж я там вдивлявся в карти, вулиці, будинки! Можливо, тут десь був Микола? Чи живий він?

Єдине, в чому я певен, — брат повернувся зокрема й завдяки силі молитви нашої мами. Вона допомогла однозначно. Ми теж молилися; хотілося, щоб мама таки дочекалася: їй цьогоріч виповнилося 86 років».

Для всіх, хто очікує своїх рідних з війни, хай стане розрадою наша сьогоднішня світла розповідь про диво молитви.

«Я тоді перебував в УНА-УНСО і добре пам’ятаю, як митрополит Філарет телефонував нам з проханням допомогти захопити в Києві Володимирський собор. Я ще тоді подумав, що це за «Митрополія» така, яка захоплює настільки відомий храм, як Володимирський собор?

Потім бойовики УНА-УНСО на прохання Філарета відбирали Лавру, але їм протистояли ченці. І стався казус. Філарет уже був практично в Лаврі, але зайти не наважився. Навіть здогадуюся чому. З ким йому було туди заходити? Не пішли за ним люди, ченці не пішли. З ким ти служитимеш на такому величезному сакральному просторі? І він вирішив, що Володимирського собору йому вистачить.

Поступово протистояння розросталося і розтяглося майже на 30 років.

Та щойно поділили культові приміщення, припинилися всі сутички. Тільки змагальний момент залишився: в кого скільки людей у неділю на службі. Тобто кого більше — "ваших" чи "наших"? Я спостерігав усі ці речі, дуже цікаво».

Що ще «цікавого» спостерігав на своїй посаді наш сьогоднішній співрозмовник, який на початку 1990-х працював чиновником Ради у справах релігій при Кабінеті Міністрів?

Густав Водичка — історик, філософ та письменник — про те, як не можна в державі вирішувати «релігійне питання».

Читайте текст українською 🇺🇦
Та російською.

«Той, хто увійшов служити до відібраного храму, для мене не священник. Який ти пастир, якщо користуєшся награбованим? Ти ж тут не будував, не працював. Знаєш заповідь "не вкради"? Так ти її порушуєш, не кажучи вже про Євангеліє».

Саме ці слова нашого сьогоднішнього співрозмовника згадуються, коли бачиш ось такі оголошення, як на скрішноті🤨 з місцевих обухівських вайбер-груп.

І ми погоджуємося з твердженням, що «те, що зараз у релігійному полі відбувається — це масштабна провокація. Для чого? Щоб посварити українців між собою».
***
Помоліться, друзі, про громаду Покровського храму в Обухові, яка завтра виходить на свою хресну дорогу «добровільного переходу в ПЦУ».

До речі, в оголошенні вже навіть не приховують, що голосуватиме не релігійна громада, а просто «громада Яблуневого». Місцеві мешканці, які, можливо, до храму й кроку не ступили, прийдуть і вирішуватимуть його долю🥺

Свобода религии в Украине по оценке Церкви Англии

Давайте ознакомимся с тем, как Церковь Англии на своем Генеральном синоде, который состоится в конце февраля 2024 года, поднимает вопрос свободы религии в Украине. Как нам рекомендует о. Кирилл Говорун, последуем примеру Архиепископа Кантерберйского.

Из всего доклада, посвященного войне в Украине, одну треть занимает ситуация со свободой религии в Украине из них только в двух пунктах речь идет о свободе религии на окуппированных территориях. Основные проблемы внутри Украины - это рост насилия на религиозной почве, дискриминация Украинской Православной Церкви, ограничения деятельности религиозных организаций, которые выходят за рамки позволенных международным правом прав человека, чем нарушаются нормы в этой сфере, практика расторжения договоров на пользование имуществом с Украинской Православной Церковью.

💬 Несмотря на то, что война и оккупация продолжаются, важно, чтобы все стороны обеспечили каждому человеку в Украине полную свободу исповедовать и практиковать свою религию или убеждения в соответствии с международным правом прав человека. Утверждать, что свобода религии или убеждений в Украине будет доступна только после того, как Россия выведет свои войска, означает сигнализировать о том, что приостановление прав человека является приемлемой жертвой войны. Когда на людей нападают из-за их религии или убеждений, достоинство всех нас унижается.

Молимось за Авдіївку🙏
За наших захисників. За тих, для кого Авдіївка була домом. І перестала ним бути.

Один із перших текстів на нашому проекті був про священника, який там служив до 2015 року:

«В памяти всплывает такое воспоминание зимы-весны 2015 года.

Я служу на источнике, а мой друг, отец Артемий, благочинный — в Михайловском храме. Он тоже вывез семью, и мы всё время проводим с ним вместе, делим тяготы войны.

Света нет, воды нет… Ещё осенью я купил небольшую печку, поставил её на чердачном этаже в гараже, и мы с отцом Артемием топим печку дровами, варим на ней мивину с "гуманитарной" тушёнкой — слава Богу, было что есть.

И вот уже легли отдыхать, как над нами начинают летать "Грады", снаряды, и отец Артемий говорит: "Батюшка, отец Александр, давай попрощаемся на всякий случай. Ведь непонятно, доживём ли до утра". Это настолько запомнилось! "Прости меня!" — "Бог простит! И ты меня прости…"

Я прослужил в Авдеевке до 22 июля 2015 года. Служил, до конца не понимая, что делать — прихожан практически нет, средств к существованию тоже… У матушки в Киеве проблемы со здоровьем начались. И я попросил у архиерея отпускную грамоту».
***
Нині і Миколаївський храм на джерелі знищено, і місто захоплене.
Але треба жити, щоб усе відбудувати.
Молимось про це😔

«Як Ти, Господи, йдеш до цього мерзенного олігарха!»

Сьогоднішня неділя є першою з чотирьох, які готують нас до Великого посту, і на літургії ми чули Євангельське читання про митаря Закхея.

У цьому тексті одразу декілька моментів важливі для нас.

Перш за все він про те, що Господь прийшов урятувати загиблих: «Адже прийде Син Людський відшукати та врятувати загибле» (Лк. 19, 10).
Але водночас він про рішучість і неосуд.

Ми легко можемо уявити, як усе відбувалося.

Закхей був не просто митарем, а начальником над митарями, тобто обіймав дуже статусну посаду в землі Єрихонській. Митарі вже тоді були заможними людьми, власне, як і тепер. Тож тільки уявіть: Христос іде вулицею, навкруги натовп, усі хочуть почути Його, хтось прагне отримати зцілення. Аж раптом якийсь чоловік у розкішному костюмі видирається на дерево — щоб побачити Того, Хто зцілює людей, Хто навчає новим, дивовижним речам.

Усі в шоці. Проте Христос підходить до дерева й каже: «Злізай! Я сьогодні маю бути в тебе вдома». І вони разом в оточенні натовпу прямують до розкішного маєтку, щоб розділити трапезу з такими ж, як Закхей, митарями.

Ясна річ, народ обурюється: «Ми потребуємо зцілення, а Ти, Господи, йдеш не до нас у хібари, а до цього мерзенного олігарха». На що Христос відповідає: «І це син Авраамів. Ви знаєте, хто він і як він живе, і знаєте, що ця людина гине. Я прийшов, щоб урятувати і його також».

Це вкрай важливі слова для нас. Закхей проявив неабияку рішучість, аби на посміховисько всім видертися на дерево, а потім піти до себе додому разом із Христом — мандрівним проповідником, який зовсім не був відомою статусною та впливовою людиною. І до слів Христа він поставився не так, що в одне вухо ввійшло, а крізь інше вийшло. Господь-Серцезнавець бачив, що всі ці кроки Закхей здійснив не через якусь там цікавість, а винятково для того, щоб змінити своє життя, стати іншим.

І дійсно, Закхей промовляє слова: «Господи, я змінюся! Тому, кого скривдив, поверну вчетверо. Я житиму по-іншому». І це була не порожня обіцянка, а слово, дане Всемогутньому Богу.

Як часто, нашим першим порухом душі (якщо, звісно, ми не навчилися тримати свої думки під контролем) буває осуд інших людей. Ми бачимо якісь зовнішні прояви їхнього життя і все одно насмілюємося засуджувати. Але ж нам невідомо, що в людини всередині. Зате ми прекрасно знаємо, що в душі у нас.

І якщо маємо бодай трохи тверезе уявлення про себе, якщо принаймні намагаємося прагнути смирення — адже смирення це не ходити, опустивши голову і склавши на грудях ручки, а завжди пам’ятати про те, що насправді ми собою являємо, — то замість думок про осуд інших у нас має миттєво включатися розум. «Господи, як я можу судити цю людину, коли в мене вчора було те, а позавчора інше… А що в мене було у школі, а що я витворяв в інституті! Я сам у тисячу разів грішніший, тому що знаю кожну деталь своєї ганебної біографії. Як я можу засуджувати інших?»
***
Євангеліє постійно нагадує нам про те, що не варто дивитися на когось або помічати чужі гріхи. Ми маємо слідкувати тільки за собою. Про це зокрема чимало разів нагадуватиме нам Церква під час майбутнього Великого посту.

Нині ж зичу всім нам постійно тримати в серці цей євангельський уривок, мати таку саму рішучість змінити себе, як у митаря Закхея, а також тверезе, смиренне уявлення про себе, щоб ніколи не засуджувати ближніх.

Головний редактор журналу «Отрок UA» архієпископ Обухівський Іона

Звідки пішов і коли виник термін «УПЦ МП».

«І за часів Радянського Союзу, і навіть після, категорично проти автокефалії виступав митрополит Філарет. Загальновідомий факт — він мріяв стати московським патріархом і після смерті патріарха Пимена саме його обрали місцеблюстителем.

По суті, ще один крок, і ти на патріаршому престолі.

Але не склалося. З урахуванням його характеру (а він у нього жорсткий) та стилю управління митрополит Філарет не припав до двору, і його не обрали.

Він тоді обурився: "Я сам себе в Україні патріархом зроблю". І вирішив влаштувати в Києві свою патріархію.

До цього говорили лише УПЦ. Але щоби зіграти на своєму відділенні від Москви, Філарет став називати УПЦ "московським патріархатом"».
***
Той самий Густав Водичка і його інтерв'ю Діалогу.ТУТ, яке багатьом не сподобалося: https://www.dialogtut.org/gustav-vodychka-u-90-h-ya-buv-svidkom-pochatku-vsih-czerkovnyh-konfliktiv/

Що таке громада у православ’ї зараз?

Це священник, люди (його паства) і таїнства, які звершуються на богослужіннях.

Колись храм і в ньому освячений престол були обов’язковими для того, щоб здійснювати обряди. Сьогодні це є необов’язковим.

Не пам’ятаю точно, коли з’явилися антимінси, але, хто не знає, це спеціальний плат, в який вшиті мощі святих, і на ньому звершується літургія. Тобто наявність храму для служіння літургії більше не потрібна.

Зараз у кожного священника вівтар і храм просто під рукою. Більше нічого не треба. У будь-який дім він зайде і зможе звершувати відправи, і люди не залишаться без Причастя.

То виходить що? Ви відібрали у громади храм, забили його цвяхами.

Куди громада піде? У будь-яку хату! Зайдуть і там звершуватимуть богослужіння.

Тобто громади та священники залишаться на місці — за рідкісним винятком. А отже, Церква житиме.

Тому те, що в релігійному полі зараз відбувається — це масштабна провокація. Для чого? Щоб посварити українців між собою.

І те, як держава намагається діяти в релігійній сфері, викликає безліч питань.
Вважаю, що досягти результату таким чином неможливо — лише поглибити проблему.

Ну, правда, що це таке — коли законну, всіма визнану Церкву заганяють у катакомби, а інша, «нібито» законна, складається з людей сумнівного походження: той хреститися не вміє, ті кричать «Слава нації, смерть ворогам»? І це де — у храмі!
***
І в чому він не правий?
У 1990-х роках ця людина стояла біля витоків УНА-УНСО, але навіть її через цей наш текст охрестили «російським пропагандистом».

Густав Водичка на Діалог.ТУТ

«Какой самый главный вопрос для любого верующего человека?

Где ты будешь после смерти.

Так или иначе, в центре жизни каждого верующего стоит его душа и ее статус в глазах Бога. Главное — чтобы душа спаслась. За спасение души люди готовы отдать жизнь земную!

В этой связи принадлежать ли к канонической Церкви, признаваемой всеми, или же к клиру, который находится под сомнением у православных — ошибиться в этом вопросе для верующего человека смертельно опасно».

Наш почти скандальный текст есть и на русском языке: https://www.dialogtut.org/gustav-vodychka-v-90-h-ya-byl-svydetelem-nachala-vseh-czerkovnyh-konflyktov/

UPD. Прохання про допомогу фонду «Вигнання» закрите. Дякуємо всім за небайдужість🙏

Сьогодні двоє наших друзів-священників вирушили на ротацію на схід.
Два тижні як бойові медики вони братимуть участь в евакуації поранених та загиблих захисників України.

Отець Сергій Ющик, повертаючись з ротації додому, дорогою в потязі написав ось ці слова.

Оскільки ми теж певною мірою диванні патріоти, то сприймаємо його заклик насамперед як звернення до нас.

Молимось за наше військо.
Допомагаємо фронту.
Зберігаємо любов і єдність поміж собою.

Трошечки позитиву від наших Захисників.🤝🏻😂
❗️❗️❗️Для бойових медиків
🎯Ціль: 100 000.00 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/81vJqCP5g4

💳Номер картки банки
5375 4112 1101 4159
Яковенко Вʼячеслав Васильович

Розрахунковий рахунок:
UA243226690000026008300768542

Зібрали на старлінк, придбали і вже відправили у підрозділ до нашого Бармалея.
Дякуємо всім, хто долучився🦾

Хай Господь оберігає всіх, хто на фронті.
Молимось про мир і перемогу❤️‍🔥

Ковточок довоєнного життя📖📚📓
Саме так зараз сприймається наша книжка — збірник надрукованих в «Отрок UA» історій архієпископа Іони (Черепанова).
Ми задумали її ще в 2021-му, рік працювали і в лютому 2022-го підготували до друку. Через початок повномасштабної війни видання тоді не побачило світ.

Зараз попри те, що ціни в поліграфії підскочили в рази, ми вирішили все ж таки видати книжку невеличким накладом — аби морально підтримати тих, хто знає наш журнал, любить Іонинський монастир і скучив за живим пастирським словом владики. Ці декілька десятків примірників так і вийшли з символічною датою: підписано до друку 1 березня 2022 року.

«Храбрый послушник и другие истории Его Высокопреосвященства» — це зворушливі розповіді архієпископа Іони. Про сповнене пригод дитинство, буремну церковну юність, монастирське відродження та щоденну радість життя з Господом.

Книжка складається з трьох розділів: «Шлях до Церкви і в Церкві», «Тонкощі та нюанси духовного життя», «Слово до молоді». Як видно із назв, це не тільки життєві історії, а й духовні поради, практичні міркування, аналіз власних помилок і обмін досвідом.

Видання містить понад 100 кольорових ексклюзивних фотографій, складається з 250 сторінок, має тверду обкладинку та зручну палітурку. Російською мовою.

Через те, що друк цифровий, а не офсетний, ціна — 800 грн.
Примірників небагато, тому замовляйте, не зволікаючи, одним кліком за цим посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfEiC4DE4830EwxNN4MIVCkWWswEdFIGD1RTYHHYeTSosEoxg/viewform

ДО РЕЧІ. Є опція отримати примірник з підписом владики. Для цього поставте, будь ласка, спеціальну позначку, коли замовлятимете книжку.

А в неділю, 25 лютого, об 11:30 в Київському Свято-Троїцькому Іонинському монастирі відбудеться імпровізована презентація та автограф-сесія, де можна буде придбати книжку і відразу отримати авторський підпис архієпископа Іони.

Запрошуємо всіх бажаючих!🫶

P.S.
Це перша книжка в серії «Бібліотека журналу Отрок UA». Наступне видання — збірку ексклюзивних статей сучасного філософа Олександра Філоненка — плануємо видати українською мовою. Слідкуйте за анонсами!

Наша Іра — з Маріуполя. Коли ще наш колектив був «Отроком» (до повномасштабної війни ми видавали єдиний в Україні православний молодіжний журнал під назвою «ОтрокUA»), вона за будь-якої нагоди мчала на поїзді у свій «Марічек». А ми трохи сердилися — як можна настільки бути прив’язаною до міста, де просто живуть твої батьки.

Коли почалася повномасштабна війна, слово Маріуполь набуло нового змісту. І стало соромно за кожну мить, коли ми вагалися, чи відпускати Ірину додому.

Тому цей наш текст — не просто матеріал до річниці російського вторгнення.
Це наш внесок у перемогу України в цій кривавій війні.

Адже перемога настає там, де люди перестають боятися. А перестати боятися ти можеш тільки тоді, коли наважишся подивитися в очі твоєму найбільшому страхові.

***
Один із найбільших страхів особисто для нас — втратити колишнє життя. Що так, як було, вже не буде. І десята річниця російської агресії — саме час попрощатися з ілюзіями.

У цьому тексті немає надриву чи кривавих подробиць.
Це просто розповідь про 22 дні в Маріуполі Іриної подруги дитинства, яка після того, як їй вдалося вирватися з того пекла, повернулася, аби вивезти звідти Іриних батьків.

Вдячність, пам’ять, повага — ті почуття, з якими хочеться вступити в новий відлік часу.
Нехай цей текст нагадає вам про тих, хто у вашому житті викликає подібні відчуття.

Боже, збережи Україну.
Зупини ворога.
Даруй нам справжній, справедливий мир.