«Я иногда вижу, как мамы буквально затаскивают детей на Причастие. А деткам при этом уже лет 16, и иногда мне кажется, что они и причащаются лишь затем, чтобы мама «мозг не выносила».

И какой в этом толк? Ведь отношение к Таинству в таком случае — абсолютно магическое. Привели его, он причастился, а дальше что, если сам ребёнок в момент причащения не верит в то, что это — Кровь Христа, через принятие которой он как бы «прирастает» к вечной жизни?»

За суперечками, переходами, сварками довкола юрисдикцій дуже хочеться не втратити того головного, заради чого колись ми прийшли в храм і що досі для себе в ньому знаходимо.

П’ятничний текст на «Діалог.ТУТ».
Від наших друзів із Європи.

Онуфрій Куц, архімандрит УПЦ:
Люблю Лавру і тих ченців та людей, які відродили духовне життя в ній. Також вони реставрували усе до чого доторкнулися їхні серця. А тепер Лавра закрита для них, для усіх цих людей. Ще недавно хейтери УПЦ розказували у Вашингтоні на міжнародному саміті з релігійної свободи про релігійну свободу у нас та про відкритість Лаври для міжрелігійного та міжкультурного діалогу для всіх. Їхній цинізм та неправда у цих питаннях неперевершені. Хочеться запитати - де ці - свобода і відкритість? Де ці люди? Чому на територію Лаври не пускають дітей та вірян, священників і ченців УПЦ для молитви та поклоніння святиням? Чому на саміті не було представників від УПЦ? Знаю відповідь -«свобода і відкритість»!

Петиція, яку ми всі маємо підписати.

Воїн Владислав Кемський внаслідок важкого поранення голови втратив очі, ніс, щелепи. Проте не втратив сили духу.

Ми робили з ним інтерв’ю, його історія і розповідь не можуть не вражати: https://www.dialogtut.org/ynogda-kazhetsya-a-vdrug-prosnus-y-vs%d1%91-budet-normalno/

Нині його друзі хочуть підтримати героя та його сім’ю, тому зареєстрували петицію на сайті Президента України щодо «Присвоєння почесного звання Героя України військовослужбовцю Кемському Владиславу Юрійовичу»: https://petition.president.gov.ua/petition/217144.

«Наш Герой чомусь досі не відзначений державними нагородами, мабуть, начальству не до цього, хоча таке важке поранення він отримав під час бою. Нині він у важкому стані, бо після операції у Франції в нього почалися проблеми з диханням, а попереду ще багато операцій. На жаль, лікування затягується, французька клініка не спішить, пройшло вже 9 місяців від першої операції, другу поки що обіцяють.

Стан у нього задовільний. Найважче те, що через задишку він не може ходити. Нижня щелепа ще формується, зубів знизу немає. Влад страждає безсонням, хоча приймає антидепресанти. Наступна операція має бути на очних впадинах і на голові, попереду ще реконструкція носа і все це буде робитися поступово і довго.

Від його імені особливо дякуємо МБФ «Сила єдності родин» — засновникам: Андрію Василенку, Оксані Лазебник, Дем’яну Пульчеву, а також Тетяні Антончук, Головійчуку О.С., Пашинському С.В., Дідкківському Вадиму, священнику Покровсього храму УПЦ м.Коростеня Георгію Кузнєцову з парафіянами та всім добрим людям, які допомагали Владиславу після поранення.

Ми не маємо права забувати про подвиг наших захисників, майбутні покоління повинні знати своїх Героїв. Тому прошу всіх, хто може допомогти в цьому питанні відгукнутися і дати розголос. Якщо ми забудемо їх, то наші діти не простять нам. Сьогодні створив петицію про нагородження:

https://petition.president.gov.ua/petition/217144

Прошу підписати та поширити», — з такими словами звертається до всіх небайдужих автор петиції Олександр Колодка.

***
Підписуємо та поширюємо!
І молимось про зцілення воїна Владислава, всіх поранених і про заступництво Божої Матері для всіх захисників України.

«Є люди, зокрема з ПЦУ, які нападають на нас та щиро вірять, що роблять щось добре. І Господь говорив, що кожен, хто вбиватиме вас, буде думати, що він таким чином служить Богу.

Що спонукає людей на такі дії: маловірство чи незнання? Господь же не казав: «Беріть ломи і нападайте на храми». Людина, яка читала Євангеліє, розуміє: Бог не може бути з тими, хто ображає людей і Церкву. Він завжди з ображеними.

Стосовно ПЦУ я нічого не маю проти. Вони ж не сьогодні з’явилися і не вчора. Біля нас є храми Київського патріархату більше двадцяти років. Але вони знаходяться у занедбаному стані, служби проводяться вкрай рідко.

Ті люди кажуть: «Ми тисячу років мріяли про свою українську Церкву». Ось же, відкрита у вас церква. Ладно, ми у ваших очах — зрадники, не патріоти. Чого ж ви не ходите у власну церкву, де гроші на Москву точно не передають?!

Я нічого не маю проти цих людей — я виступаю проти їхнього лицемірства.

Забрали у нашої Церкви храм? Ходіть туди, покажіть приклад, як треба вірувати, навчіть нас. Але ні.

Саме нетерпіння цієї неправди спонукає не мовчати, піднімати свій голос. Якщо будемо мовчати ми, то кричатиме каміння (Лк. 19, 40)».
***
У нас сьогодні дивовижний співрозмовник і дивовижна історія простого священника з Чернігівщини, який усе життя служив Богу і людям, а зараз трохи нервує через усі ці звинувачення, що він, мовляв, «мовськовський піп».

Протоієрей Олег Гуга — про святого новомученика, який молитовно зберігає їхню громаду, та про дива, якими Господь щедро обдаровує віруючих.

Усе ж таки не можемо не розповісти окремо вам цю історію й не поділитися новим ім’ям, яке відкрив Господь якраз у ці дні, коли вшановуються новомученики та сповідники Церкви нашої — найближчі до дня пам’яті першого новомученика ХХ століття сщмч Володимира (Богоявленського).

«З іконою священномученика Феоктиста теж пов’язана цікава історія.

Річ у тім, що владика Іриней порадив мені в якості майстрині матушку Фотінію, дружину священика, що служить у Сумській єпархії.
Вона питає:
— Чи є фотографія святого у судовій справі?
— Немає.
— Спробуйте зв’язатися з Казахстаном.

Знайшов, кого можна спитати: Віра Корольова, дослідник цієї справи і багатьох інших новомучеників (тепер монахиня Софія). Вона відповіла, що у судовій справі з Казахстану теж не було фотографії. Що ж робити?

Кажу:
— Матушка, пишіть так, як вам Господь на серце покладе, згідно з віком і описом святого.
А сам тим часом продовжую свої походеньки по архівах.

Зараз дуже мало інформації про наші сільські церкви, невідомо, куди вона поділася. Я досі не знаю, як виглядала наша церква, перш ніж її зруйнувала радянська влада. Так змучився шукати, що якось прошу Господа: хоч би уві сні наснилося, якою була наша церква!

І сниться! Хоча у сни я не вірю і людям раджу бути з цим обережними.
Але цей сон був особливий, не забуду його, скільки житиму. Три епізоди бачив. Перший — церква зсередини (я стою, дивлюся, бачу ті самі своди, розписи, ангелів у центральному куполі; церква була красива, велична, розписана). Другий — церква знадвору (п’ять зеленого кольору куполів, золоті маківки, дзвіниця – краса!). А третій уривок — біля церкви; немов стоїть хатка, вкрита соломою, сонячно, поруч люди, і між ними два священника. Молодий – чорнявий, високий, і старший – з сивим розпущеним волоссям і бородою…

Прокидаюся – стільки радості, не можу передати! Отримав що просив. А хто ж ті священники? Припустив, що це отець Андрій Бурімов, старший, він служив у Іоанно-Богословській церкві, а молодий і чорнявий – мабуть, отець Іоанн Юницький з Троїцької церкви (обидва служили до революції 1917 року).

Тим часом матушка Фотінія надсилає мені пропис ікони – чи я затверджу, чи мені сподобається. Відкриваю в комп’ютері її листа, і знов відбирає мову, вже вкотре! З пропису на мене дивиться той старий священик, який стояв у моєму сні під церквою — немов це він сфотографувався…

Навіть з кіотом для цієї ікони було диво. Я мав 3000 гривень, щоб розрахуватися з іконописцем, але робота коштувала всього 2500, і я зрадів, що в мене залишилося ще 500 гривень на кіот. Наші колишні паламарі Богдан Зима та Юрко Ременюк у той час вже навчалися в Київській духовній семінарії, і я одразу ім зателефонував з проханням негайно замовити кіот для ікони, бо дуже кортіло її якнайскоріше повісити в храмі.

Хлопці побігли в лаврську майстерню, але переказують, що в тих повно замовлень, працівники йдуть у відпустку, тож, одному Господу відомо, коли ті візьмуться робити мій кіот. Однак хтось звернув увагу на якийсь уже готовий кіот, що припав пилом через те, що його хтось замовив і тривалий час не забирав. Хлопці наполягли, я переміряв висоту, ширину і глибину ікони – все підходить. Ціна… 500 гривень! Увечері кіот вже був у мене, я вставив ікону – все збіглось до міліметра. Хіба не диво?!
Повернулась у храм і старовинна лампадка, також дивом…»

***
Дивний Бог у святих Своїх!
Читайте обов’язково — ще багато неймовірного в нашому сьогоднішньому тексті: https://www.dialogtut.org/hramy-buly-zrujnovani-ne-chuzhymy-rukamy-vse-robyly-svoyi-i-kupoly-skydaly-i-stiny-lamaly/

Відповідь одній настирливій коментаторці.
Вона так жваво в фейсбуці пише. Хоч і анонімно. Але трохи є що сказати, то спробуємо.

Ярослава Марчук: «Кампанія з порівняння більшовиків і автокефальної церкви проводиться на днях (пам'яті новомучеників) узгоджено і широко. Черепанов, Куц, Земляний, Гутченко, Діалог, майже одні й ті самі фрази, обороти. Месидж один - ми мученики, а кругом вороги, були і є. Що казати, вмієте... Але це не мати сорому порівнювати православних українців які (іноді аж надто жорстко) відстоюють незалежність УКРАЇНСЬКОЇ церкви, і гонителей, чекістів. Щоб вам сказали на це тисячі гнаних замордованих вбитих знятих заборонених діячів українського православ'я, канонічного і неканонічного, груп, які існували ще до подій 21 року, 20ст, липківців, представників екзархату, митр.Полікарпа Сикорського, УАПЦ в діаспорі, та інших. Часів справжніх гонінь, терору. Так, навіть інколи храми віддавали в користування, як при червоних київські святині віддали, щоб через декілька років розігнати всіх хто не підтримав совєти, ув'язнити, вбити. Хочете бути об'єктивними, зробіть хоч раз екскурс в історію, нарис з життя православ'я українського часів довоєнних, післявоєнних, і не з портретами лояльних до совєтів представників екзархату а саме про українських православних діячів, гнаних, обмовлених, заборонених, звісно гілок канонічних, хоча б Польської ПЦ, Сикорського і інших. От тоді і побачимо справдилися мрії про українську церкву и яка ціна цьому».
***
Ну правда, давайте говорити відверто. Бо трохи важкувато постійно відповідати на те, що тобі намагаються нав’язати.

От нам постійно співають: ви діалог який не діалог, бо не відповідаєте на всі питання, які ми вам тут щедро ставимо.

По-перше, ми й не наймалися. Шукати відповіді на свої питання – завдання самої людини. І якось дуже зручно надумати, що можна з питаннями як з ножем до горла приступити до інших людей, що назвалися журналістами, і хай вони тобі відповідають. Ні, друже. Сам, усе сам.
По-друге, складно відповідати за те, з чим ти взагалі не згодний. Наприклад, що ми порівнюємо себе з новомучениками.

І якось уже аж ніяково, але скажемо черговий раз чітко словами через монітор:
1. Не порівнюємо. Але рівняємося. Це різні речі.
2. Люди можуть мати іншу, ніж ви, думку, це факт. І висловлюють вони її не тому, що їм хтось за це платить, чи вони домовилися влаштувати «кампанію». Просто вони однодумці й друзі. І не приховують цього. Виправдовуватися, «що ми це безкоштовно, по зову серця» теж не бачимо необхідності. Кожен мислить відповідно до своїх уявлень.
3. Новомученики — це не ширма, за якою хтось із нас хоче приховатися. Тим більше чим допоможуть зараз люди, закатовані понад 100 років тому. Але це свідчення того, що може бути з усіма нами. Бо нам якраз висуваються ті самі звинувачення, що й їм.
4. Але ми з цими звинуваченнями не погоджуємося і про це постійно свідчимо: На росію не працювали. Руський мир не насаджували. Проти України нічим не згрішили. Вважаємо себе українцями, живемо на своїй землі, страждаємо від нападу росіян, так само втратили домівку й рідних, які залишилися на окупованих росією територіях.

Якщо цьому свідченню ви не вірите, ваше право. Але принаймні не вдавайте, що знаєте нас досконально і бачите наскрізь.
***
Наостанок іще раз по пунктах:
1. Діалогу не буває з упередженими людьми. Виходить якийсь «допрос с прістрастієм», але хто вас уповноважував на це.
2. Якщо цікавлять якісь питання, шукайте на них відповіді. Якщо знайдете, надсилайте нам — залюбки надрукуємо.
3. Новомученики — не чиясь власність. Хочете заборонити нам на них рівнятися, ми не згодні. А «тисячі гнаних і замордованих діячів» були замордовані і гнані своїми ж співвітчизниками. Ніхто не приїздив із московії мордувати українців. Усе робили самі. Як і наголошує в обговорюваному тексті о.Олег Гуга.

Ну й так — ми не вважаємо, що зараз гоніння на Церкву. Просто йде винищення права громадян на вільне віросповідання.
Церква встоїть. А ми за своє право ще поборемося. Бо Україна не буде собою, якщо тут придушать свободу. А такі намагання є.

Внєзапно з’ясувалося…
Що наші підставки під телефон не підходять для iPhone 14 у чохлі. (Недивно, адже в редакції ні в кого його немає🤭)

Тому якщо у вас чотирнадцятий айфон, то почекайте наступної партії, яку буде виготовлено з урахуванням нових моделей.

А поки що після відправки всіх замовлень залишилося декілька екземплярів, і ми радо їх пропонуємо. Вам — зручність, нашому проєкту — підтримка.
***
Підставки під телефон для відеоконференцій та інтерв’ю виготовлені з натурального дерева у майстерні Нещерівського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря.
Колір: ясінь (світлий), дуб (світлий), тонований ясень (темний), тонований дуб (темний).

Можливе використання з двох сторін — для телефонів у чохлі та без.

Кількість обмежена. Ціна: 350 грн.
Кошти підуть на розвиток нашого незалежного журналістського проєкту.

Замовити можна одним кліком за посиланням: http://bit.ly/Otrok

***
Якщо підставки під телефон вам поки що не треба, а підтримати Діалог.ТУТ ви все одно бажаєте, нагадуємо наші координати для донатів:

Картка Приват: 5168752003546804 (або просто клікніть на це посилання).

А ще є банка Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/4yWNBhmz9c

P.S. Оплачувати наперед ваше замовлення не треба, ми зв’яжемося з вами, уточнимо деталі, а потім уже владнаємо фінансові моменти.

В Украине тоже свои приколы - представитель СБУ продемонстрировал как доказательство пропаганды со стороны УПЦ книгу Митрополита Александра (Драбинко). Но немного не учел, что Митрополит Александр - уже в ПЦУ. Правда, сейчас Митрополит Александр мог бы написать другую книгу - «Почему бывшие раскольнические группировки теперь являются каноническими».

Люди меняются, церкви меняются, нарративы меняются.

Например, автор книги «Католики: язычество в христианстве» стал одним из ключевых экуменических богословов нашей эпохи и даже возглавил институт в иезуитском университете. И тот же автор, который писал тексты про права человека и традиционные ценности для Патриарха Кирилла Гундяева, стал теперь одним из самых главных обличителей его идеологии.

Так и УПЦ до 24 февраля 2022 года и УПЦ после 24 февраля 2024 года - это очень разные УПЦ. И не следует теперь наказывать никого за старые грехи или глупости, особенно после произошедшей с этими людьми метанойи.

Люди меняются, церкви меняются, нарративы меняются.

Росіяни підступили до окопу так близько, що воїн ЗСУ Микола Кіяниця подивився буквально у вічі ворожому солдату, якого довелося вбити. Микола був далеко не новачком на полі бою, але цей епізод справив на нього дуже сильний ефект.

Після того він невдовзі загинув від ворожого дрона. Дружина Миколи каже: якщо солдат на полі бою втрачає моральні сили, разом із цим становляться слабшими його концентрація та увага. І значить, ризики для нього зростають.

Миколі Кіяниці було 28 років. Він був кулеметником, майже два роки боронив нас на фронті, останні місяці — на Куп’янському напрямку. Призвався добровільно.

Цей текст присвячений пам’яті полеглого героя, на відспівуванні якого були і ми, редакція Діалогу, а також усіх захисників, що віддали своє життя за нашу можливість жити далі.

Відібрали-таки храм. У священника, який щойно поховав зятя, якого любив як сина. За декілька днів після похорону.

Що з нами, люди?
Навіщо в таку страшну війну влаштовувати ще й всередині країни над своїми наругу😔

«Як і очікувалося, СБУ повідомила про підозру архідиякону Києво-Печерської Лаври Павлу. Офіційна версія — "виправдання агресії РФ проти України".

Дуже цікаво, на які "вагомі докази" спирається спецслужба.

Зокрема на те, що о. Павло є соратником намісника Лаври митрополита Павла; на листування з українцем Анатолієм Шарієм, якого Європейський Союз відмовився екстрадувати до України на запит влади; та кілька кнопкових телефонів та сім-карт.

Також повідомляється, що чернець "виправдовував агресію РФ" в особистих листуваннях. Докази СБУ, звісно, не надала. Зате є "докази" листування з Шарієм, в якому чорним по білому можна прочитати діалог про ставлення до подій навколо Лаври. Але жодних "поставлених" завдань чи підтверджень, що ченця координували для запису "провокаційних відео", в листуванні, наданому СБУ, немає.

Цікаво, як міг монах Лаври займатися підривною діяльністю на користь держави-агресора, публікуючи відео про те, що відбувалося під Лаврою? Отець Павло не займався "постановками" відеосюжетів, не провокував скандали, лише намагався розповідати про те, що бачив.

При цьому зазначу, що величезна кількість тих, хто потрапив у кадр до отця Павла — від "мага" Веліара, який насміхався над церковними обрядами, до реальних провокаторів, які ображали віруючих УПЦ, — ані відповідальності, ані навіть найменшого покарання за свої вчинки не понесли.

І не лише вони! Але й ті, хто займається захопленням храмів УПЦ, хто постійно дискредитує армію України, вдягаючи на захоплення храмів військову форму, і багато хто з тих, хто цілеспрямовано робить усе, щоб розділити українців.

Хіба ці люди не займаються "підривною діяльністю" і хіба не вони головні винуватці того, що в ЗМІ держави-агресора потрапляють матеріали з блюзнірством, побиттям віруючих та спилюванням замків із храмів УПЦ?

Але винним призначили ченця...

Що можу сказати? Бажаю сил та терпіння не тільки о. Павлу, але й усім насельникам монастиря та його парафіянам. Очевидно, найближчим часом влада хоче поставити крапку у питанні Києво-Печерської лаври та позбавити мільйонів українців святині, в якій століттями молилися їхні предки».

Із телеграм-каналу народного депутата України Артема Дмитрука

«Хрущов теж полюбляв перформанси. Космос, цілина, допомога «братнім країнам» були покликані нести всьому світу інформацію про найкращі параметри життя радянських людей.

І в цей же час він гнобив Церкву, переслідував священнослужителів, закривав і руйнував храми.

Він урочисто повідомив, що скоро покаже по телевізору останнього попа. Не дочекався…

Зараз Верховна Рада готується закрити вдвічі більше храмів, монастирів, єпархій, ніж комуністичний вождь тоталітарної богоборчої імперії. А від Вашої правозахисної структури — жодного реагування!

Шкода, що велика спільнота віруючих Української Православної Церкви більше не може сподіватися на захист своїх конституційних прав від очолюваної Вами структури.

Особливо після того, як Ви заявили, що законопроект про заборону УПЦ не порушує прав вірян.
Повірте: прийде час, коли Вам буде соромно за ці слова. Історія все фіксує і памʼятає».

Як завжди — емоційно, гостро і по суті.

Ігуменя Серафима (Шевчик) написала й направила Відкритого листа Уповноваженому з прав людини при Верховній Раді України.

Ми друкуємо цей текст першими.

Ранок понеділка починається не з кави, а з літургії українською мовою🇺🇦

У київському храмі в ім’я Трьох святителів на Подолі (вул. Сковороди 17В, офіс 11, домовий храм) сьогодні відзначали престольне свято.

За домовленістю парафіян і духовенства, служили вперше літургію з використанням української мови. Вікарій Київської Митрополії архієпископ Обухівський Іона очолив богослужіння.

Головні враження від служби — схвильована радість і радісне хвилювання.
Ти начебто був на богослужінні понад тисячу разів, але в цей момент чуєш його ніби вперше і відчуваєш по-новому. Усе знайоме, але все вражає. Ні на що не хочеться відволікатися.

Проте чомусь анонс служби українською викликав у Facebook шалену критику. А як ви ставитеся до такого починання?

Ділимося відео зі служби й готуємо невеличке опитування, аби дізнатися вашу думку, дорогі читачі. Нащо сперечатися, якщо можна спокійно висловитися і все обговорити☺️

Архієпископ Іона — про богослужіння українською (за мотивами обговорень сьогоднішньої служби в київському храмі Трьох святителів):

«Коментарі закрив, оскільки неминучий холівар.

Але нагадаю, що в Сербській Церкві одним із головних ініціаторів і рушіїв перекладу богослужіння сербською мовою був преподобний Іустин Попович, авторитет якого як ревнителя православ’я і богослова ніким, сподіваюся, під сумнів не ставиться.

І зараз у Сербії служби правляться і сербською, і слов’янською, і в комбінації цих мов. За бажанням кожної конкретної парафії або монастиря.

У передмові до видання сербського тексту літургії преподобний Іустин написав: "Жива народна мова освячується богослужбовим, літургійним вживанням..."

Освятимо і ми нашу українську мову прославленням нашого Господа!
Амінь».

З FB-сторінки архієпископа Іони: https://www.facebook.com/arh.iona

«У полон брат потрапив у травні 2022-го в Лимані. Здали місцеві — показали росіянам підвал, де Микола з побратимом переховувалися, а ті кинули туди дві гранати. Врятувало, що ховалися за купою матраців.

Якось під час однієї з гуманітарних поїздок ми дісталися Лиману, і скільки ж я там вдивлявся в карти, вулиці, будинки! Можливо, тут десь був Микола? Чи живий він?

Єдине, в чому я певен, — брат повернувся зокрема й завдяки силі молитви нашої мами. Вона допомогла однозначно. Ми теж молилися; хотілося, щоб мама таки дочекалася: їй цьогоріч виповнилося 86 років».

Для всіх, хто очікує своїх рідних з війни, хай стане розрадою наша сьогоднішня світла розповідь про диво молитви.