Forwarded from Робітничий Фронт України | РФУ
Хроніки євроінтеграції. Галичина (1921-1939)
18 березня 1921 року в Ризі між трьома радянськими республіками (Росією, Білорусією та Україною) і Польщею був підписаний мирний договір, який закінчив майже дволітню війну, почату польськими загарбниками. Після польського контрнаступу під Варшавою радянські війська втратили контроль над Галичиною, Волинню та половиною Білорусі.
Договір передбачав взаємну відмову від територіальних претензій, відмову від організації збройних банд, забезпечення національних, культурних, мовних, релігіозних прав тощо. Однак польська сторона вже в листопаді цього року силами військової розвідки ("двуйки") організувала три озброєні групи із приблизно півтори тисячі солдатів уже не існуючої УНР, які вторгнулись на територію радянської України та були розбиті.
Польські великодержавники завжди вважали Галичину загалом та Львів окремо "споконвічними польськими землями". Однак, слабкій національній буржуазії було вигідно мати в країні відсталі регіони, які повинні бути джерелами сировини, постачальниками дешевої робочої сили і ринком збуту для промислових товарів. Ця концепція була оформлена як "Польща А" і "Польща Б". Саме в "Польщу Б" входила Галичина, разом із Волинню та білоруськими й литовськими землями.
Статистика невблаганна: станом на 1937 рік на промислових підприємствах з п'ятьма і більше працівниками було зайнято лише 42 048 трудящих. Заробітня плата зменшувалася навіть у порівнянні з епохою австрійського панування: якщо вважати зарплату 1886-1890 роках за 100%, то в 1921-1925 рр. вона знизилася до 61%, а в 1936-1939 рр. - до 38%. Якщо в Лодзинському воєводстві ("Польща А") на промислових підприємствах (станом на серпень1937 р.) мінімальну зарплату (до 9.99 злотих у тиждень) отримували 3.4% трудящих, то у Львівському - 21.9%. З 1919 року формально діяв закон про 8-годинний робочий день, який був скасований у 1933 р.
Сільське господарство теж було відсталим: 70% земель були в руках поміщиків і куркулів (дрібних буржуа). Селянство складалося на 74% з бідняків, 17% - середняків і 9% - куркулів. Таке співвідношення є наслідком росту податків: якщо в 1927-1928 рр. з одної людини брали 85 злотих, то в 1930 р. - 100. До бідняків віднесено селян, які не мали змоги оплатити податки. Проводилася політика колонізації земель ветеранами польського війська заради закріплення домінування поляків на селі.
Польські загарбники не збиралися поважати Ризький мирний договір і придушували освітньо-культурні права українців: тільки в 1923-1926 роках було закрито 1377 українських шкіл. У 1939 році залишилося лише 5 державних українських гімназій. Відносна кількість українців на всіх факультетах Львівського Університету не перевищувала 5%.
Відсутність перспектив, аграрне перенаселення, злидні викликали розчарування в прорежимних офіційних буржуазних партіях (зокрема націонал-демократах з УНДО - партії української буржуазії) і зростання популярності радикально опозиційних до пануючого ладу сил - ОУН та КПЗУ.
У співпраці з лівим крилом Польської соціалістичної партії (ППС) комуністи боролися за права трудящих: страйк-протест у березні 1936 року проти розстрілу краківських робочих об'єднав 25 тисяч працівників Львова та 15 тисяч нафтовиків, а на першотравневу маніфестацію цього ж року вийшло 100 тисяч людей. Раніше, у січні, був сформований людовий (народний) фронт між цими партіями, що дозволило перемогти правих соціал-демократів на виборах у керівництво місцевих профспілок. Компартія мала вплив як у профспілках, так і в культурних організаціях - наприклад, "Просвіті". Вона виступала за самовизначення та возз'єднання українського народу.
1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу і вже за два тижні захопила майже всі етнічно польські землі, та підійшла до Львова. 17 вересня керівництво СРСР прийняло рішення ввести війська на етнічно українські, білоруські та литовські (Вільно) землі. Таким чином, тамтешнє населення було визволено як від сумнівних радостей польського капіталізму, так і від нацистської окупації.
Сучасна буржуазна пропаганда злісно заперечує це.
#Хмельницький
#right_bastards
18 березня 1921 року в Ризі між трьома радянськими республіками (Росією, Білорусією та Україною) і Польщею був підписаний мирний договір, який закінчив майже дволітню війну, почату польськими загарбниками. Після польського контрнаступу під Варшавою радянські війська втратили контроль над Галичиною, Волинню та половиною Білорусі.
Договір передбачав взаємну відмову від територіальних претензій, відмову від організації збройних банд, забезпечення національних, культурних, мовних, релігіозних прав тощо. Однак польська сторона вже в листопаді цього року силами військової розвідки ("двуйки") організувала три озброєні групи із приблизно півтори тисячі солдатів уже не існуючої УНР, які вторгнулись на територію радянської України та були розбиті.
Польські великодержавники завжди вважали Галичину загалом та Львів окремо "споконвічними польськими землями". Однак, слабкій національній буржуазії було вигідно мати в країні відсталі регіони, які повинні бути джерелами сировини, постачальниками дешевої робочої сили і ринком збуту для промислових товарів. Ця концепція була оформлена як "Польща А" і "Польща Б". Саме в "Польщу Б" входила Галичина, разом із Волинню та білоруськими й литовськими землями.
Статистика невблаганна: станом на 1937 рік на промислових підприємствах з п'ятьма і більше працівниками було зайнято лише 42 048 трудящих. Заробітня плата зменшувалася навіть у порівнянні з епохою австрійського панування: якщо вважати зарплату 1886-1890 роках за 100%, то в 1921-1925 рр. вона знизилася до 61%, а в 1936-1939 рр. - до 38%. Якщо в Лодзинському воєводстві ("Польща А") на промислових підприємствах (станом на серпень1937 р.) мінімальну зарплату (до 9.99 злотих у тиждень) отримували 3.4% трудящих, то у Львівському - 21.9%. З 1919 року формально діяв закон про 8-годинний робочий день, який був скасований у 1933 р.
Сільське господарство теж було відсталим: 70% земель були в руках поміщиків і куркулів (дрібних буржуа). Селянство складалося на 74% з бідняків, 17% - середняків і 9% - куркулів. Таке співвідношення є наслідком росту податків: якщо в 1927-1928 рр. з одної людини брали 85 злотих, то в 1930 р. - 100. До бідняків віднесено селян, які не мали змоги оплатити податки. Проводилася політика колонізації земель ветеранами польського війська заради закріплення домінування поляків на селі.
Польські загарбники не збиралися поважати Ризький мирний договір і придушували освітньо-культурні права українців: тільки в 1923-1926 роках було закрито 1377 українських шкіл. У 1939 році залишилося лише 5 державних українських гімназій. Відносна кількість українців на всіх факультетах Львівського Університету не перевищувала 5%.
Відсутність перспектив, аграрне перенаселення, злидні викликали розчарування в прорежимних офіційних буржуазних партіях (зокрема націонал-демократах з УНДО - партії української буржуазії) і зростання популярності радикально опозиційних до пануючого ладу сил - ОУН та КПЗУ.
У співпраці з лівим крилом Польської соціалістичної партії (ППС) комуністи боролися за права трудящих: страйк-протест у березні 1936 року проти розстрілу краківських робочих об'єднав 25 тисяч працівників Львова та 15 тисяч нафтовиків, а на першотравневу маніфестацію цього ж року вийшло 100 тисяч людей. Раніше, у січні, був сформований людовий (народний) фронт між цими партіями, що дозволило перемогти правих соціал-демократів на виборах у керівництво місцевих профспілок. Компартія мала вплив як у профспілках, так і в культурних організаціях - наприклад, "Просвіті". Вона виступала за самовизначення та возз'єднання українського народу.
1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу і вже за два тижні захопила майже всі етнічно польські землі, та підійшла до Львова. 17 вересня керівництво СРСР прийняло рішення ввести війська на етнічно українські, білоруські та литовські (Вільно) землі. Таким чином, тамтешнє населення було визволено як від сумнівних радостей польського капіталізму, так і від нацистської окупації.
Сучасна буржуазна пропаганда злісно заперечує це.
#Хмельницький
#right_bastards
Forwarded from Робітничий Фронт України | РФУ
Марина Порошенко идет в мэры Киева
Согласно заявлению партии "Европейская Солидарность" в Facebook, жена бывшего президента пойдет первым номером на выборы в Киевский городской совет.
Вот ее слова на этот счет: "Я знаю, что первый вопрос ко мне будет: почему я иду в политику? Сразу хочу сказать, не чувствую себя политиком. В первую очередь, я гражданка своей страны, которую я очень люблю. И мне не безразлично, что будет с Украиной, как будет развиваться наша столица."
О чем это свидетельствует? В попытке пропихнуть под видом "новых лиц" своих прихвостней, Порошенко совршенно не стесняется использовать людей, столь приближенных к нему. "Партия войны" продолжает беспрепятственно опоясывать своими щупальцами государственный аппарат, что и не удивительно, учитывая слабость Зеленского.
Продолжаем наблюдать за тем, к чему все это приведет.
#communistarum
#на_злобу_дня
#right_bastards
Согласно заявлению партии "Европейская Солидарность" в Facebook, жена бывшего президента пойдет первым номером на выборы в Киевский городской совет.
Вот ее слова на этот счет: "Я знаю, что первый вопрос ко мне будет: почему я иду в политику? Сразу хочу сказать, не чувствую себя политиком. В первую очередь, я гражданка своей страны, которую я очень люблю. И мне не безразлично, что будет с Украиной, как будет развиваться наша столица."
О чем это свидетельствует? В попытке пропихнуть под видом "новых лиц" своих прихвостней, Порошенко совршенно не стесняется использовать людей, столь приближенных к нему. "Партия войны" продолжает беспрепятственно опоясывать своими щупальцами государственный аппарат, что и не удивительно, учитывая слабость Зеленского.
Продолжаем наблюдать за тем, к чему все это приведет.
#communistarum
#на_злобу_дня
#right_bastards