Кожну з притаманних нам властивостей, наприклад, здатність мисли­ти або спроможність ворушити кінцівками, ми отримуємо від Бога. Навіть якби ми кожну мить усього свого життя присвя­тили винятково служінню Богові, то й тоді не зуміли б дати Йому нічого такого, чим Він і так уже в тому чи іншому сен­сі не володіє. Нерідко можна почути, що хтось, мовляв, щось для Бога робить чи щось Богу дає. Насправді це дуже скидаєть­ся на ситуацію, коли дитина підходить до батька і каже: “Татку, дай мені трохи грошей, і я куплю тобі на день народження подарунок”. Батько, звісно, так і зробить, і йому буде приємно отримати від дитини подарунок. Усе це дуже гарно, й так воно і має бути, але тільки повний дурень міг би подумати, що бать­ко на цій операції ще й щось заробляє. Отже, лише після того, як людина зробить ці два відкриття, Бог зможе взятися до пра­ці по­справжньому. Тільки тоді й починається справжнє жит­тя. Людина прокинулася.

Просто християнство
#lewisdaily

До того, як стати християнином я навряд чи зауважував собі, що життя людини після навернення неминуче складається з тих самих речей, що й раніше: можна сподіватися, що вони набувають нового духовного виміру, але все ж це ті самі речі. До того, як піти на минулу війну, я очікував, що моє життя в окопах буде якимось неосяжним чином, складатися виключно з війни. Але в дійсності я побачив, що чим ближче ти до лінії фронту, тим навкруги менше чути про домовленості між союзниками та хід бойових дій. І мені приємно було взнати, що Толстой, в найвеличнішій з коли-небудь написаних книг про війну, говорить про те ж саме - як і, по своєму, "Іліада". Ні навернення, ні вступ на військову службу не скасовують нашого звичного життя. Християни і військові не перестають бути людьми: уявлення невіруючого про релігійне життя і цивільного про військову службу мають мало спільного з дійсністю. Якщо в тому чи іншому випадку вам вдасться відмовитися від ваших інтелектуальних чи естетичних зацікавлень, то ви всього-навсього зміните хорошу культуру на погану. Ні в церкві, ні на фронті ви не перестанете читати: просто замість хороших книг будуть гірші. Переставши думати мудро, ви станете думати нерозумно. Відмовившись від естетичних задоволень, ви зануритеся в задоволення тілесні. Саме так виглядає аналогія між претензіями релігії і війни: ні те, ні інше для більшості з нас не скасовує того життя, яке ми провадили перш, ніж стати під їхніми прапорами. Але ті претензії правомірні з різних причин. Війна не зможе захопити всю нашу увагу, тому, що вона - вичерпна, а тому не може своєю сутністю підтримувати повноцінне буття людської душі.

Навчання у воєнні дні (Learning in war time, 1939)

#lewisdaily

Як сказав кращий за мене письменник, наше наслідування Бога в цьому житті – наше вольове наслідування, що відрізняється від будь-якої подібности, якою Він наділив нашу природу чи стан – повинно бути наслідуванням воплоченого Бога. Нашим взірцем є Ісус, не лише на Голгофі, але й у майстерні, на дорозі, серед натовпу з галасливими вимогами і сердитим спротивом, що не давали усамітнитися та спокійно відпочити. Бо це, будучи таким незвичним атрибутом Божественного життя, є, як виявляється, не лише подібним, але самим Божественним життям, що функціонує за людських обставин.

Чотири Любові
#lewisdaily
#thefourloves

Мене запитують: «Хто ви такий, щоб визначати, хто християнин, а хто – ні?» або «Хіба не може багато хто, неспроможний повірити у ці доктрини, бути все ж істиннішим християнином, значно ближчим до духу Христа, ніж деякі з тих, хто в ці доктрини вірить?». Що ж, у певному сенсі це дуже правильне, дуже милосердне, дуже духовне, дуже чуйне заперечення. Йому властиві геть усі позитивні якості, за винятком однієї: користи з нього жодної. Використовувати мову так, як вимагають ті, хто висуває подібні застороги, просто не можна, якщо ми, звісно, хочемо уникнути катастрофи.

Спробую пояснити це, навівши історію іншого, зовсім не такого важливого слова. Отже, в англійській мові слово “джентльмен” первісно вживалося для означення людини, яка мала чітко окреслені речі: герб і земельну власність. Коли когось називали “джентльменом”, то це був не комплімент, а лише констатація факту. Повідомивши, що хтось – не “джентльмен”, ви нікого не образили б, а просто навели б певну інформацію. У ті часи у словах про те, що Джон – брехун і джентльмен, суперечности було не більше, ніж якби вже у наш час якогось Джеймса назвали дурнем і магістром гуманітарних наук. Та згодом з’явилися люди, які сказали (сказали абсолютно правильно, милосердно, духовно і чуйно, проте не принісши цими словами ані дрібки користи): “Послухайте, але ж найважливіше у джентльмена – це, звісно, не герб і не земля, а поведінка? Тому, звісно, справжній джентльмен – це той, хто поводиться як джентльмен, правда ж? Значить, от Едвард у цьому сенсі, звісно, заслуговує зватися джентльменом значно більше, ніж Джон?”. Ті, хто так говорив, не мали на думці нічого лихого. Бути шляхетним, люб’язним і відважним, звичайно, набагато краще, ніж мати якийсь там герб. Але це не одне й те саме. Щобільше, це не те, щодо чого всі відразу дійдуть згоди. Назвати когось “джентльменом” у цьому новому, витонченому сенсі означає, по суті, не надати про нього певних відомостей, а похвалити його; бо ж заперечивши, що він “джентльмен”, ви просто його образите. Коли слово втрачає описову функцію і перетворюється на засіб похвали, то перестає містити інформацію і свідчить уже тільки про ставлення мовця. (“Добрий” обід – це обід, який припав до смаку тому, хто його спожив.) Після того, як слово “джентльмен” одухотворили й очистили від давнього грубого, проте об’єктивного сенсу, воно ледве чи означає щось більше за те, що той, про кого мова, до вподоби тому, хто говорить. Як наслідок, пуття зі слова “джентльмен” у наш час жодного.

Ми й так уже мали чимало слів, щоб виражати схвалення, тож для цієї мети його не потребували; водночас, якщо комусь заманеться скористатися ним у давньому значенні (скажімо, в історичній праці), то без належного пояснення цього вже не зробиш. У певному сенсі це слово просто зіпсували. Отже, якщо ми дозволимо людям одухотворяти й очищати від домішок (самі вони, ймовірно, сказали б: “поглиб­лювати”) значення слова “християнин”, то дуже скоро воно теж перестане приносити будь-яку користь. Насамперед самі християни не зможуть більше ні до кого його застосувати. Не нам визначати, хто, у найглибшому розумінні, близький або не близький до духу Христа. Читати в людських серцях ми не здатні. Судити ми не можемо; зрештою, це нам і заборонено. Стверджувати, що хтось є (або ж не є) християнином у такому-от “поглибленому” сенсі цього слова було б з нашого боку страшенно зарозуміло. Зі слова, яке неможливо застосовувати, багато не візьмеш, це очевидно.

Що ж до тих, хто не вірить, то вони якраз це слово радо використовуватимуть власне у його новому значенні. В їхніх вустах воно перетвориться на звичайнісінький засіб для вираження похвали. Називаючи когось “християнином”, вони матимуть на думці тільки те, що вважають його доброю людиною. Але такий спосіб використання слова мову не збагатить, адже маємо вже слово “добрий”. Тим часом слово “християнин” зіпсується і вже не годитиметься для жодної справді корисної мети, якій могло б слугувати.

Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity

Як ми бачимо, вчення нашого Господа, в якому немає вади, не дано нам у вигляді шаблону, в надійній та систематизованій формі, якої ми могли б очікувати чи хотіти. Він не написав жодної книги. У нас є лише Його вислови, більшість з яких це відповіді на конкретні запитання, що в певній мірі були сформовані контекстом. І коли зібрати усі вислови докупи, то систематизувати їх неможливо. Він проповідував, але лекцій не читав. Він використовував парадокси, прислів'я та перебільшення, притчі, іронію, навіть (не вважайте зневажливим) насмішки. Він говорить фрази, які, як відомі прислів'я, при буквальному розумінні здаються протиріччями. Його вчення не можна осягнути самим лише інтелектом, воно не може бути "засвоєне", наче це якийсь навчальний предмет. Якщо ми спробуємо це зробити, то зрозуміємо, що Христос - вчитель, який найбільше уникає відповідей. Він майже ніколи не давав прямих відповідей на питання. Його не вловити на слові. Спроба підловити Його (знову таки, не вважайте зневажливим) схожа на спробу спіймати скляною пляшкою сонячний промінь.

Продовжуючи, ми знаходимо дещо подібне й у апостола Павла. Я не єдиний читач, який запитував себе: чому Бог, Який так щедро його обдарував, не наділив його дарами зрозумілості та послідовності, що, здається, такі необхідні для найпершого християнського теолога?

Міркування над Псалмами
#ReflectionsOnThePsalms
#lewisdaily

Ще інші скажуть, що Дружба є надзвичайно важливою для окремого індивіда, а можливо, й необхідною для виживання. На це знайдеться повно доказів: „Тяжко на світі без дружнього плеча”, „справжній друг рідніший за рідного брата“. Але коли ми так говоримо, то вживаємо слово друг у значенні „союзник“. Загалом же слово друг означає чи має означати набагато більше. Друг, поза сумнівом, покаже себе також як союзник, коли цей союз стане важливим: позичить чи дасть нам у потребі, доглядатиме в недузі, заступиться за нас перед ворогами, зробить усе, що в його силах, для наших вдів і сиріт. Але ці добрі послуги не становлять суті Дружби. Нагода для них – це майже втручання. З одного боку, вони стосуються її, з іншого – ні. Стосуються, бо ви були б нещирим другом, якщо б не допомогли в біді; не стосуються, бо роль доброчинця завжди залишається випадковою, навіть трохи чужою для ролі Друга. Вона є майже обтяжливою. Бо Дружба цілковито позбавлена ознаки, характерної для Прив’язаности, – бути потрібною. Нам прикро, що якийсь дарунок, позика або нічне чергування були необхідними – а зараз, заради Бога, забудьмо про все це і повернімося до речей, які нам справді хочеться робити чи обговорювати. Навіть вдячність не може збагатити цю любов. Стандартна фраза „Нема за що … забудьмо це“ у цьому випадку висловлює наші справжні почуття. Свідченням досконалої Дружби буде не те, що ми допоможемо в скруті (звичайно, що так), але те, що наша допомога нічого не міняє. Це було відволікання, аномалія. Це була жахлива трата часу, якого й так бракує, коли ми разом. Можливо, у нас було тільки кілька годин, щоб поговорити, і, слава Богу, лише двадцять хвилин треба було відвести на справи!

Бо ми, звичайно, зовсім не хочемо знати про справи нашого Друга. Дружба, на відміну від Еросу, недопитлива. Ви стаєте комусь Другом, не знаючи або не розпитуючи про його сімейний статус чи як він заробляє собі на життя. Що спільного мають всі ці „другорядні речі, факти“ з реальним запитанням: «Ти бачиш ту саму правду?». У колі справжніх Друзів кожен є просто тим, ким він є: не відповідає ні за що, крім себе. Усім далеко байдуже до чиєїсь сім’ї, професії, класу, доходів, раси чи минулого. Звичайно, врешті-решт ви довідаєтесь про все це. Але мимохідь. Воно виринатиме одне за одним, як приклад для ілюстрації чи аналогії, або як дотеп в анекдоті, але ніколи не заради себе самого. У цьому царственість Дружби. Ми зустрічаємось як суверенні принци незалежних держав, за кордоном, на нейтральній території, вивільнені з наших контекстів. Ця любов ігнорує не лише наші фізичні тіла, але все, що стосується нашої сім’ї, роботи, минулого і зв’язків. Удома, крім того, що ми Пітер або Джейн, маємо ще загальний статус: чоловік або дружина, брат або сестра, начальник, колега або підлеглий. Не серед Друзів. В Еросі будуть нагі тіла; в Дружбі – нагі особистості.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Ті з нас, хто все своє життя був послідовним читачем книг, нечасто повністю усвідомлюють неймовірні широти нашого буття, якими ми завдячуємо прочитаним авторам. Ми розуміємо це, коли спілкуємося з тим, хто цурається чтива. Він може бути чудовою людиною, але світ його тісний, затхлий та блідий. Нам така задуха і тіснота нестерпні. Людина, якій вистачає самої себе, а відтак й менше заслуговує на звання особистості, живе у клітці. Мені мало моїх власних очей і я прагну дивитися на світ очима багатьох. Мені мало реальності, навіть якщо дивитися на неї очима більшості, я хочу бачити те, що інші відкрили в світі. Навіть очей всього людства недостатньо. Мені шкода, що тварини не можуть писати книг. А так би хотілося взнати, наприклад, яким бачать цей світ миші та бджоли...

Літературні враження зцілюють рану нашої індивідуальності, не залишаючи нас її переваг. Рану цю можна залікувати долученням до емоцій, що керують масами, але вони не залишають жодних переваг. Ті емоції сполучають наші обособлені "я" в єдине ціле і ми знову пірнаємо в те, що нижче індивідуальності. Але читаючи "велику" літературу, я встигаю побути в шкурі тисяч людей і все ж при цьому залишаюсь самим собою. Як нічне небо з грецької поезії, що зорить мільярдами очей, я не перестаю бути собою, зрячим. Тут, як в богослужінні, як в любові, як в моральному волевияві та в пізнанні, я підіймаюсь над собою. І в ту саму мить, я найвищою мірою стаю самим собою.

Досвід критики
#lewisdaily

...хоробрість це не просто одна з чеснот, а форма кожної чесноти в момент випробування, тобто в момент найвищої реальності. Люди, стриманість, чесність, милосердя яких відступають перед небезпекою, будуть стримані, чесні й милосердні лише за певних обставин. Пилат був милосердним доти, доки це не стало небезпечним.

Листи Крутеня
Лист XХІХ

#lewisdaily
#thescrewtypeletters
#заУкраїну 💙💛

Ось як слід ставитися до небезпек світу й загроз, серед яких ми зараз живемо. Не боятися, не дати страху заволодіти нами, а до кінця жити й творити.

https://yangx.top/cslewisua/1284

Як наслідок, треба виробляти в собі навик віри. Перший крок - це визнати, що настрій у вас змінюється. Наступний крок: якщо вже ви прийняли християнство, то треба подбати про те, щоби щодня на якийсь час свідомо повертатися подумки до деяких найважливіших елементів християнського вчення. Тому-то щоденні молитви, читання релігійної літератури і відвідування церкви є невід'ємними елементами християнського життя. Нам слід повсякчас нагадувати собі, у що саме ми віримо. Адже ні ця віра, ні будь-які інші переконання не закріпляться в нас у голові назавжди автоматично. Їх треба живити. Якщо вже на те пішло, візьміть сто людей, які втратили віру в християнство, і поцікавтесь, скільки з них відійшли від віри під впливом вагомих аргументів. Хіба ж більшість не відходить поступово, крок за кроком?

Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

...богослов'я - це річ практична, особливо в наш час. У давнину, коли освіта була не така поширена, як нині, а дискусій відбувалося значно менше, люди могли, мабуть, задовольнятися кількома простенькими ідеями про Бога. Тепер, одначе, це вже неможливо. Кожен щось читає, кожен прислухається до того, про що говорять навколо. Як наслідок, нехай ви й не обізнані з богослов'ям, це не означає, що у вас немає жодних уявлень про Бога. Насправді це значить, що уявлень у вас таки чимало - здебільшого поганеньких, плутаних і давно вже застарілих. Адже дуже багато пов'язаних із Богом ідей, які нині поширюють, ніби щось цілком нове, - це просто твердження, які вже давно, сотні літ тому, розглянули і відкинули справжні богослови. Тож визнавати поширену сьогодні в Англії популярну релігію - це такий самий крок назад, як, приміром, знову повірити у те, що Земля плоска.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Ви можете сказати: “У мене ніколи не було відчуття, ніби мені допомагає неви­димий Христос. От інші люди помагали мені таки чимало, то правда”. Це нагадує історію про одну жінку, яка під час Пер­шої світової заявила, що перебої з хлібом її сім’ю не хвилюють: усе одно вони їдять лише грінки. Не буде хліба – не буде й грінок. Без допомоги від Христа не буде й допомоги від інших людей. Він діє на нас найрізноманітнішими способами, а не лише в межах того, що ми окреслюємо словами “релігійне жит­тя”.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Зробивши світ метою, а віру засобом, ти вже майже переміг свого підопічного; що ж до його власної життєвої мети, то вона в даному разі важить дуже мало. Якщо мітинги, памфлети, політика, різні рухи, заходи і кампанії мають для нього більше значення, ніж молитви, таїнства, добродійні справи - він наш, і чим більше в ньому такої «релігійності», тим більше він наш. Я міг би тобі показати цілий гурт таких людей тут у нас.

З прихильністю твій дядько Крутень.

Листи Крутеня
#lewisdaily
#thescrewtypeletters

Читаючи книжки з іс­торії, ми раз по раз переконуємося, що християни, які зроби­ли для цього світу чи не найбільше, належали водночас до тих, хто найбільше думав і про світ прийдешній. Самі апостоли, які поклали початок наверненню Римської імперії, великі люди, завдяки яким постало Середньовіччя, прихильники Євангельської Церкви в Англії, які причинилися до припинення рабо­торгівлі, – усі вони залишили свій слід на землі власне тому, що їхні думки найбільше займало небо. Відколи ж християни пе­рестали думати про прийдешній світ, успіхи їхні у цьому світі ставали щораз меншими і меншими. Прагни неба – здобу­деш землю; прагни землі – не здобудеш ні землі, ні неба.

Див­не правило, на позір, та з чимось подібним стикаємося і в ін­ших царинах. Візьмімо, приміром, здоров’я – велике благо, проте варто тільки зробити його одним зі своїх основних ін­тересів, як ви тут-­таки перетворюєтеся на іпохондрика, бо у вас відтепер постійно таке враження, ніби з вами щось не те.

Переймайтеся більше іншим: їжею, іграми, працею, розвага­ми, свіжим повітрям, – і цілком імовірно, що здоров’я ви про­сто отримаєте на додачу. Схожим чином нам ніколи не порятувати цивілізацію, якщо вона становитиме основний об’єкт наших зацікавлень сама по собі. Треба навчитися прагнути чогось іншого ще більше, ніж порятунку цивілізації.

Просто християнство
#lewisdaily

Люди - це дзеркала, або ж "переносники" Христа до інших. Іноді вони й самі про це не підозрюють. "Корисну інфекцію" можуть переносити й ті, хто сам нею ще не заразився. Мені, приміром, допомогли прийти до християнства люди, які самі християнами не були. Зазвичай, утім, несуть Його іншим ті, хто з Ним уже знайомий. Тому-то таке велике значення має Церква - вся спільнота християн, які навзаєм вказують на Нього одне одному. Можна сказати, що там, де наслідують Христа двоє християн разом, християнства більше не вдвічі, а разів у шістнадцять, порівняно з тим, якби вони робили це окремо.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Люди кажуть: “Церква має взяти над нами провід”. Якщо вони дивляться на це під належним кутом, то так і є, якщо ж ні, то не зовсім. Під Церквою тут варто розуміти всіх тих, хто ак­тивно практикує християнство, разом узятих. І тоді, стверджу­ючи, що вести нас уперед має Церква, треба мати на думці, що певним християнам, яким притаманні відповідні здібності, слід бути економістами і державними діячами, і що всім еко­номістам і державним діячам слід бути християнами, і що всі їхні зусилля в царині політики й економіки мають бути спрямо­вані на впровадження в життя засади “Чиніть з іншими так, як би ви хотіли, щоб чинили з вами”. Якби так і було і якби всі інші дійсно виявили готовність із таким підходом погодитися, то ми дуже скоро знайшли б для своїх соціяльних проблем християн­ське вирішення.

Проте насправді у розмовах про те, що Церк­ві треба взяти на себе провід, переважно йдеться про зверне­ний до духовенства заклик укласти певну політичну програму. Це справа дурна і марна. Духовенство – це особливі люди з цілої Церкви, обрані і спеціяльно навчені дбати про те, що важливе для нас як для істот, призначених для вічного життя; ми ж просимо їх узятися до цілком іншого діла, де у них просто не­ має досвіду. Насправді це завдання для нас, мирян. Застосування християнських принципів у, скажімо, профспілковій діяльності чи освіті мають пропагувати християнські профспілкові діячі і християнські вчителі; адже християнську літературу, наприклад, створюють християнські романісти і драматурги, а не єпископи, які у вільний час збираються разом і пробують писати п’єси і романи.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Христос сказав був, що ми зможемо ввійти до Його світу тільки тоді, коли станемо подібними до дітей, і багато християн через це вважає: дурень ти чи ні, не так уже й важливо, головне, щоб був "добрим". Але це наслідок банального нерозуміння. По-перше, діти переважно виявляють неабияку розважливість, коли займаються тим, що цікавить їх по-справжньому, і доволі ретельно все обмірковують. По-друге, як слушно зауважує св. Павло, Христос аж ніяк не хотів сказати, що ми маємо залишатися дітьми у плані розуму - якраз навпаки. Він закликав нас бути не тільки "лагідними, як голубка", але й "мудрими, як змія". Хоче, отже, щоб ми мали дитяче серце, але дорослий розум. Хоче, щоб ми були простосердими, прямодушними, люблячими і сприйнятливими, як добрі діти; проте водночас хоче, щоб кожна часточка нашого розуму пильно виконувала свою роботу і була цілковито готова до боротьби. Якщо ви даєте гроші на доброчинність, то це аж ніяк не означає, що не треба бодай спробувати з'ясувати, чи не йдуть ваші гроші шахраям. Якщо ви думаєте про самого Бога (наприклад, коли молитеся), то це ще не означає, що вам слід задовольнятися дитячими уявленнями про Нього, засвоєними у п'ятирічному віці. Бог, звісно, не стане любити вас ані на дещицю менше (чи мати з вас меншу користь), якщо вам випало народитися з мізками далеко не вищого гатунку. У Нього знайдеться місце для кожного, зокрема й для людей без великого розуму, та Він хоче, щоб кожен як слід використовував ті здібності, якими наділений.

Суть не в тому, щоб бути добрим, а розумними нехай будуть ті, хто на це спроможний; суть у тому, щоб бути добрим, а водночас намагатися бути й розумним настільки, наскільки це кожному до снаги. Лінощів розуму Бог не любить так само, як і лінощів будь-якого іншого штибу. Якщо ви розмірковуєте про те, чи не стати християнином, то мушу вас попередити: християнство вимагає повної віддачі і від розуму, і від усього решта. На щастя, воно діє також і у зворотному напрямку: кожному, хто щиро намагається бути добрим християнином, невдовзі впаде в око, що його розум робиться дедалі гострішим: одна з причин, через які для навернення на християнство не потрібна жодна спеціяльна освіта, полягає у тому, що християнство саме по собі - освіта. Тим-то такий неосвічений християнин, як Беньян, зумів написати книжку, що вразила цілий світ.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Одного разу мій брат їхав поряд в автобусі з якоюсь жінкою. Коли проїзжали повз церкву, біля якої поставили вертеп, та жінка вигукнула: "О Боже! Вони всюди пхаються зі своєю релігією... Лише подумайте, вони вплутали її навіть у Різдво!"

З листувань
#lewisdaily

...якщо вже ви прийняли християнство, то тре­ба подбати про те, щоби щодня на якийсь час свідомо повер­татися подумки до деяких найважливіших елементів християн­ського вчення. Тому-­то щоденні молитви, читання релігійної літератури і відвідування церкви є невід’ємними елементами християнського життя. Нам слід повсякчас нагадувати собі, у що саме ми віримо. Адже ні ця віра, ні будь-­які інші переко­нання не закріпляться в нас у голові назавжди автоматично. Їх треба живити. Якщо вже на те пішло, візьміть сто людей, які втратили віру в християнство, і поцікавтесь, скільки з них ві­дійшли від віри під впливом вагомих аргументів. Хіба ж біль­шість не відходить поступово, крок за кроком?

Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity