«Завтра, завтра, завтра», Ґабріель Зевін

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Завʼязка:

Одного грудневого холодного дня Сем Мазур, першокурсник Гарварду, виходить із вагона метро й бачить серед натовпу людей Сейді Ґрін. Він кличе її. На мить вона вдає, що не почула, але потім повертається, і починається гра: легендарна співпраця, яка приведе їх на вершину індустрії ґеймінгу.

Авторка каже, що рецензії на цю книгу починають реченням: «Я (не) люблю відеоігри…»

Як на мене, справа зовсім не в цьому.

🌸 Чи любите ви історії про людські стосунки: дивитися як їх, тендітні та щирі, життя розносить в тріски ураганом?

🌸 Чи любили ви когось, кого було дуже не просто любити?

🌸 Чи відчували, що ви не заслуговуєте любові?

Відеоігри та філософські роздуми про те, що в житті немає кнопки “SAVE” — це класно, але саме історія, як невидима ниточка роками зʼєднує між собою двох зовсім різних людей, робить цю книгу такою чудовою.

Пʼять зірок книга отримала ще й через те, що в в розповіді було багато мого улюбленого із деталей: університети Ліги плюща, євреї, люди з міжрасовим походженням, Каліфорнія, Нью-Йорк, протистояння прогрессивних та консерваторів в США, втеча від реальності в ігри, жінки в IT та абʼюзивні стосунки.

Хочу відмітити, що текст у другій половині книги вельми цікаво побудований, хоча трапляються і дивні місця загалом. Я була в захваті від частини, яка описує безпосередньо ґеймплей, в якому перебуває Сейді.

Якщо ж обирати між Семом та Сейді, то Сейді вийшла трохи пласкою, а ось Сема я відчула на 100%. Цей персонаж обʼєднує в собі жорстокість і вразливість, слабкість і силу, травму і вміння бачити в житті прекрасне.

​🇧🇷 Сан-Паулу. Вечір пʼятниці.

Молоді бразилійці після роботи замовили піцу, увімкнули місцеву стрімінг-платформу та включили серіал про… українців!

Так-так, на бразилійському Globoplay у 2020 та 2022 вийшли 2 сезони серіалу «Бездушні» (Desalma) про нащадків українських імігрантів, що живуть у маленькому селищі Брігіда.

Жанр: містика та горор.

30 років тому, під час святкування Івана Купала, у селищі пропала дівчина Галина. Після цього святкування було заборонено. Але цього року свято знову відбудеться. Як раз напередодні до селища переїжджає дружина та діти Романа — виходця з Брігіди, який нещодавно скоїв самогубство та був присутній на святкуванні багато років тому, коли сталася трагедія зі школяркою Галиною.

Головна тема серіалу — українська міфологія. До речі, у Південній півкулі Івана Купала — не найдовший день, а найдовша ніч, що додає темної атмосфери святу.

Я почала дивитися. Емоції переповнюють щоразу, як бачу в кадрі український рушник або чую українські пісні з сильним португальським акцентом 🥹

Зберігаю всі цікаві моменти зображення нашої культури і потім зроблю огляд.

Дивитися трейлер.

«Еберхард перднув» або як ми говорили про російський колоніалізм та Westsplaining

Серед роз в прекрасному парку Брюсселя зачитали автобіографічне оповідання естонки Маарі Канґро.

Сюжет:
Під час святкового обіду десь на узбережжі Південної Італії естонка і німець (Еберхард) вступають у запеклу суперечку.

На тлі війни в Україні Еберхард стверджує, що країни Балтії не знають росії; вони не мають досвіду у спілкуванні зі своїм сусідом і погано поводяться зі своїми російськими меншинами. Естонка, у свою чергу, звинувачує німців у недалекоглядному прагматизмі, надмірній обережності та загальній наївності у стосунках із росією, висміюючи «вестплейнінг» (West + explain) німця.

Пізніше, коли учасників фестивалю везуть на прощальну вечерю в інше місто в мікроавтобусі, хтось пускає гази і всі думають на Еберхарда. Коли герої нарешті знову розмовляють, вони раптом чують сирени повітряної тривоги, які надходять із телефонного додатка, повідомляючи, що Захід України знову бомбардують росіяни.

Англійську назву причесали до «In the Van», але я в захваті від оригінальної, де пердячка — це і буквально те, що трапилося в автобусі, і «дуже цінна думка» типового вестерна, який завжди готовий пояснити дурненьким жителям постсовку, що таке насправді росія.

Думки, які пролунали на обговоренні:
➖ вестерни мають зрозуміти, що справа не лише в путіні, а в російському колоніалізмі та імперіалізмі
➖ Захід с Україною до кінця
➖ Німеччина та НАТО мають вибачитися перед Україною, бо довго розкачувалися з допомогою
➖ в Латинській Америці на Південній Азії підтримують путіна, бо він антагоніст США, які також імперіалісти.

Мааря Канґро розповідала, що її бабусю радянська влада відправила на 5 років в Сибір за «націоналізм». Вона викладала школярам історію Естонії. А Маарю в дитинстві, як і всіх естонців, змушували вчити російську.

Круто, що такі дискусії нарешті ведуться. Естонці — наші віддані союзники 🇺🇦🇪🇪

Верховна Рада буде розглядати законопроект, що дозволить зменшити строк увʼязнення за прочитані книжки

Мене здивувала негативна реакція на новину.

Що по факту?

✅ Література має бути зі спеціального списку, що затверджений Мінюстом України
✅ Опрацьована книга скорочує строк на 3 дні, але в рік можна опрацювати не більше 10 книг (тобто скосити собі 30 днів)
✅ Книга зараховується після складеного електронного іспиту
✅ Неактуально для довічно увʼязнених
✅ Обмеження для різних видів правопорушень, що вимагають, щоб людина відбула не менше 1/2, 1/3 і т.п строку, перш ніж можна вийти достроково, залишаються в силі
✅ Держава має забезпечити колонії відповідною літературою

В Італії та Бразилії працюють схожі програми, бо там перезавантажені тюрми і люди думають, як зменшити кількість рецидивів.

Не бачу нічого поганого, якщо людина, засуджена на 3 роки зможе вийти на 3 місяці раніше, або ж на 10 років — на рік раніше. Як на мене, користь від книжок набагато більша за протирання штанів.

На жаль, не знайшла інформації, як саме впливає читання на рівень рецидивів. Але є дослідження щодо гуманного підходу до тюрем в Швеції, які спочатку викликають шок.

Там увʼязнені та охоронці спілкуються на рівних, грають в настільний теніс, займаються хоббі, читають книжки та розвиваються. Це вважають причиною низького рівня рецидивів: всього 40%, що набагато нижче, ніж в інших європейських країнах та США.

А ви що думаєте?

😩 Є книги, які мені хочеться прочитати лише через обкладинку.

😬 І це при тому, що я читаю тільки електронки.

😳 Мені незручно довго тримати паперову книжку в руках і в цілому вони мене бісять: це треба піти в магазин, переплатити там, потім її зберігати до кінця своїх днів чи пристроїти кудись.

🔫Марі Кондо з її принципом «позбудься всього, що не приносить радість» — моє все. Я мінімалістка і книги на полиці мене нервують так само як зайвий одяг і взуття.

🐱 До того ж, паперові книги — це шлях до імпульсивних покупок, тому що в магазині вони такі привабливі і смачно пахнуть.

😎Тому купую лише мальописи, які не в кайф читати в електронці, та електронки безпосередньо перед читанням. А то б скупила в магазині всі книги у зеленуватих відтінках.

😢 Не виганяйте мене з клубу книголюбів.

#сповідь