Своя кімната
2.45K subscribers
562 photos
88 videos
1 file
157 links
Аліса про книги, кіно, серіали і не тільки.
📍Брюссель/Вінниця
加入频道
По цій короткій історії на 100 сторінок ставлять опери та вистави, бо це концентрат арабського фемінізму.

«Woman at Point Zero» by Nawal El Saadawi

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Авторку називають «найрадикальнішою жінкою Єгипту» та «Симоною де Бовуар арабського світу».

Наваль ес Саадаві — лікарка та письменниця, яку суспільство змусило стати ще і феміністкою, бо постійно порушувало її права.

В шість років їй зробили жіноче обрізання, але університетську освіту вона все ж отримала.

Під час роботи психіаторкою ес Саадаві досліджувала вплив патріархату на фізичне та ментальне здоров‘я жінок.

За роботи на теми прав жінок її звільняли з посад, ув‘язнювали, намагалися через суд розлучити з чоловіком та позбавити єгипетського громадянства 😐

Історія Фірдаус, «жінки у нульовій точці», базується на розповідях, які Наваль почула під час роботи у жіночій тюрмі.

Фірдаус — вбивця, яку стратять через добу, та яка погоджується розповісти авторці свою історію.

Новела максимально брутальна, чесна та сповнена ненависті до патріархату та чоловіків як його носіїв. Треба пам‘ятати, що вона написана у 1975 році.

Наваль ес Саадаві — жінка зі сталевими яєчниками, яка не боялась конфронтувати з жорстокими та бридкими патріархами тогочасного Єгипту.

Та чи змінилося щось радикально зараз, коли ми бачимо, як відноситься до жінок Талібан та інші праворадикальні політики? Ця історія не перестає бути щемливо актуальною.

#фемінізм
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Своя кімната
По цій короткій історії на 100 сторінок ставлять опери та вистави, бо це концентрат арабського фемінізму. «Woman at Point Zero» by Nawal El Saadawi ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ Авторку називають «найрадикальнішою жінкою Єгипту» та «Симоною де Бовуар арабського світу». Наваль…
Я прийшла до дикої, примітивної правди життя лише після років боротьби. Люди рідко наближаються до простої, але приголомшливої та потужної правди життя лише за пару років. А наблизитися до цієї правди означає, що ти більше не боїшся смерті. Бо правда та смерть схожі тим, що обидві вимагають сміливості, якщо ти хочеш постати перед ними. Правда як смерть, бо вона вбиває. Коли я вбивала, я робила це правдою, а не ножем. Ось чому вони бояться мене та поспішають мене стратити. Вони не бояться мого ножа. Це моя правда їх лякає.

#цитати
Я після кожної нової книги:

«Це найкраща книга, яку я читала»

🌸
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Я прогнівала книжних богів і вони вирішили послати мені «Тривожних людей» Бакмана.

У мене ще ніколи такого не було, що книга і герої мене настільки дратують, але відірватися від книжки майже неможливо.

Я навіть увімкнула диктофон і записувала коментарі в дусі:

«ААА, вони знову роблять те і те»

Цікавий досвід 😳
Що це було? 😳

Це «Anxious People» by Fredrik Backman.

⭐️⭐️⭐️

Сюжет:

Це зворушлива комедія, а водночас психологічний роман про злочин, який ніколи не відбувся. Грабіжник-невдаха бере випадково в заручники вісьмох надзвичайно стурбованих незнайомців, які оглядають квартиру, виставлену на продаж. Під час перебування у цьому помешканні вони поступово починають відкриватися одне одному – і виявляється, у них чимало спільного.

Напевно, Бакман з тих авторів, в яких або одразу закохуєшся, або розумієш, що це категорично не твоє.

Я дивилася екранізацію «Друге життя Уве» і очікувала, що в «Тривожних людях» мене чекає щось подібне: добрі та по-милому чудернацькі жителі маленького шведського містечка. Назва та анонс обіцяли, що будуть глибокі душевні розмови та дослідження людської душі.

Так, це було в книзі. Але було і багато іншого, що викликало в мене фізичний біль, бо я задалеко закочувала очі.

Головна проблема — герої не лише тривожні люди. Вони емоційно розхлябані та невиховані.

Жодна тривога, чи травма, чи перебування в заручниках не виправдовують їхню неадекватність.

У мене було відчуття, що я відкрила двері курятника, а там курочки бігають, суєтяться, називають всіх навколо ідіотами, хамлять поліцейським на допитах, коли ті лише роблять свою роботу, не реагують на озброєну людину та розповідають свою історію життя незнайомцям 😐

Найгірша частина тексту — перші 100 сторінок, де багато цих допитів. Автор дуже хотів зробити героїв смішними та quirky, але перестарався і вийшло те, що вийшло. Забагато манірності і фраз типу “really”, “well”, “actually”.

Слово “idiot” зустрічається протягом 300 сторінок 57 разів.

Десь після 200-ї сторінки мене перестав дратувати стиль Бакмана і я отримувала велике задоволення від лінії грабіжника. Це врятувало цю книгу.

Але в кінці автор вирішив лупанути 30 сторінок епілогу, де (майже) всі жили довго та щасливо, і все зіпсував.

Засолодко. Неправдоподібно. Але талановито та, тим не менш, захопливо.

Відчуваю себе Ґрінчем, що вкрав Різдво, бо всі ж пісяються окропом від цієї книги. Можливо, я цинік без душі? Лишаю це питання відкритим 😂
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Оголошую, що пʼятниця — тепер день рубрики «що читають герої та героїні кіно та серіалів».

І сьогодні припадає черга Блер Волдорф.

Олди тут? Хто також дивилася «Пліткарку» разів 10? 🌚

Блер — амбітна перфекціоністка, але часом невпевнена в собі Queen B, яка любить естетику фільмів Одрі Гепберн, Жорж Санд та якій не все вдається.

#читачки_на_екрані
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
1.Будь-яка біографія Грейс Келлі
В серіалі Блер читає невідому біографію Грейс та часто порівнює себе з цією зіркою Голлівуду та принцесою з трагічною долею.

2. «Сніданок у Тіффані», Труман Капоте
Блер — палка шанувальниця Одрі Гепберн, а екранізація цієї повісті — навідоміший її фільм.

Життя Голлі Ґолайтлі, привабливої та вишуканої молодої дівчини, на перший погляд може видатися справжнім втіленням мрії. Здається, весь Нью-Йорк лежить біля її ніг… Але за блискучим фасадом успіху криється розгублена та налякана людська істота, яка наосліп женеться за фантомами щастя, сама до кінця не вірячи у них, аби лише уникнути необхідності зупинитись та озирнутись назад...

3. «Gigi» — повість французької письменниці Colette 1944 року. Сюжет зосереджується на молодій паризькій дівчині, яка готується до кар’єри куртизанки, та її стосунках із багатим культурним чоловіком на ім’я Гастон, який закохується в неї та зрештою одружується.

4. «Ребекка», Дафна дю Мор'є
Вона вийшла заміж за багатого англійського аристократа Максиміліана де Вінтера. Але тінь його колишньої дружини нависла над її життям. Нова місіс де Вінтер намагається догодити чоловікові, стати справжньою аристократкою та бути не менш чудовою, ніж Ребекка — її попередниця, яку, здавалося, усі любили.

5. «Консуело», Жорж Санд
Дія роману відбувається у Венеції, Відні, Чехії, Пруссії 40-50-х років XVIII століття. Молодій венеціанській оперній співачці Консуело доводиться долати нелегкі випробування, даруючи людям своє мистецтво. Це книга про долю істинного художника, про складний, а часом навіть трагічний вибір між славою та особистим щастям.

6. «Епоха невинності», Едіт Вортон
Роман «Епоха невинності» про Нью-Йорк 1870-х років приніс Вортон Пулітцерівську премію за художню літературу в 1921 році — це вперше нагорода була присуджена жінці.

Майстерний портрет бажання та зради під час розкішної Золотої доби Старого Нью-Йорка, часів, коли люди «боялися скандалу більше, ніж хвороби».
👸🏻📚🥂

Serena: "Not everyone wants to be Blair Waldorf."
Blair: "Not everyone can be."
Всі побігли і я побігла.

Почала сьогодні читати і відчуваю, що це «моя» історія.

Гайп себе виправдав.

Як студентка інформатики ловлю шалене задоволення від технічних деталей, загального вайбу і опису, як це бути жінкою на технічних факультетах на Заході. I feel seen 🐱

Героїня книги каже, що їх 2 дівчат в класі. Я іноді була одна.

Можливо, популярність цієї книги викличе приріст жінок в STEM-спеціальності?
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
У які ігри ти граєш?» — запитала Сейді.

Ганна спохмурніла.

«Так, вибач, я мушу бігти. Приємно познайомитися!»

Сейді не знала, навіщо їй це взагалі. Здавалося б, жінки мають триматися разом, коли їх було не так багато, але вони ніколи не робили це. Це було так, наче бути жінкою було хворобою, яку не хочеться підхопити. Поки не спілкуєшся з іншими жінками, можна натякнути більшості, чоловікам:

Я не така, як ті інші.

За своєю природою Сейді була самотньою людиною, але навіть вона вважала відвідування Массачусетського технологічного інституту в жіночому тілі ізолюючим досвідом.


#цитати

(Переклад мій, але є виданий український переклад)