Из воспоминаний Наместника о Киево-Печерской Лавре — Свято-Успенская Киево-Печерская Лавра
https://lavra.ua/iz-vospominanij-namestnika-o-kievo-pecherskoj-lavre/

Зі спогадів Намісника про Києво-Печерську Лавру

Митрополит Павел:
«Перше моє знайомство з Печерською обителлю було таким — одного разу отець приніс з роботи стареньку брошурку. Його колеги (хай пробачить їх Господь, гадаю, в їхньому невіданні) крутили з таких книжечок цигарки, а він її рвати не став — мені віддав. У цій книжечці описувалося, як був побудований перший Успенський собор, який він мав вигляд, як його зруйнували. Там же йшла розповідь про богослужіння, про легендарний соборний хор. Прочитане глибоко запало в моє серце, і я дуже захотів побувати у святій обителі.

Господь сподобив мене відвідати Лавру в 1985 році, після закінчення першого курсу духовної семінарії. Тоді це був ще музей, але дух стародавнього монастиря я відчув одразу. Добре пам’ятаю, як ми з другом Михайлом (зараз це священик Михайло Костюк із Тернопільської області) за 15 рублів купили книжку про обитель і просиділи з нею до вечора біля знаменитих трьох каштанів, які й сьогодні ростуть біля Успенського собору. Звісно, на той час я навіть і подумати не міг, що через якихось дев’ять років я житиму і працюватиму на цій святій землі, у цих благословенних стінах. А того вечора в нас закінчилися гроші. Книгу-то ми купили, а от про дорогу додому (ми обоє родом із Волині) не подумали. Самі в чужому тоді ще місті. І тут із нами сталося одне з тих чудес, які постійно наповнюють життя людей віруючих, але часто не помітні людьми нецерковними. Милістю Божою нам допомогли дістатися до Покровського монастиря, де нас поселили в якійсь келії, що давно очікувала ремонту. Ігуменя монастиря матушка Маргарита нас нагодувала і дала по 25 рублів на дорогу додому. Наступного дня сестра з монастиря їхала по молоко в село і взяла нас із собою. Ми тоді — молоденькі ще студенти — вперше в чорній «Волзі» їхали. Дивовижно! Хто ми — і якої милості сподобилися з Дому Божої Матері: істинно покривав нас Покров Пресвятої Богородиці.

***

Я дуже хотів виїхати подвизатися на Афон, але монахом став не відразу. До того ж на Святу Гору беруть лише тих, хто хоча б п’ять років прожив у монашеському чині. І мене послали духовної настанови заради в Луцьк до архієпископа Варлаама (Ільющенка) — старця святого життя. Він і став моїм керівником на подальших шляхах. Владика для мене по життю найбільший приклад подвижництва та сповідництва — він за віру відсидів у радянських таборах понад чотири роки.

Після закінчення навчання владика Варлаам визначив мені служити в храмі великомученика Пантелеймона біля Луцька, але, як то кажуть: людина планує, а Господь розпоряджається. Усе склалося інакше — у селі Низкиничі Волинської області трапився конфлікт між парафіянами і місцевим священиком. Владика відправив мене на цю парафію зі словами: «Я тебе посилаю з вогню та в полум’я. Сподіваюся, що ти створиш там мир, і буде благоденство». І Господь допоміг. Устоявся мир, і я пробув настоятелем цієї парафії шість років без двох місяців. Нині в цьому місці знаходиться відроджений монастир, який був закладений ще святителем Петром (Могилою).

Призначення у святу київську обитель також було непростим. У 1992 році я все ж поїхав подвизатися на Афон. Рекомендацію мені давав Блаженніший Митрополит Володимир, наш покійний Предстоятель. Я міг залишитися на Святій Горі, але воля Божа про мене була іншою. У цей самий час у нас у Церкві стався розкол, почалися негаразди. Братія Києво-Печерської Лаври попросила піти тодішнього намісника, отця Ахіллу. Коли в Митрополії стали шукати людину на пост намісника Лаври, Блаженніший сказав благочинному Київської єпархії протоієрею Віталію Косовському: «Як ти думаєш, чи можна покликати твого друга, отця Павла, якому я давав рекомендацію на Афон?» Отець Віталій відповів: «Давайте спробуємо». Ось так я і був покликаний на це служіння. У третю седмицю Великого посту 1994 року мене було призначено намісником Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.

В обитель кожен приходить зі своїм багажем: пристрастями, своїм сприйняттям життя і Церкви, деяким нерозумінням нашого спільного, монастирського життя. Так було і в перші роки мого намісництва — братія навчалися жити єдиним духом, монахи впізнавали один одного, щоб могли сказати: «В однодумності сповідувані». І багато в цьому процесі залежить від намісника, що покликаний приділяти увагу братії, жити життям обителі, життям насельників. Я не знаю, хороший я керівник чи ні — про це краще скаже братія. Але я ніколи не шкодував про те, що Господь дав мені цей хрест. Для мене Лавра була і залишається найголовнішим і найсвятішим, що є в моєму житті.

Насправді, мені все одно, яку посаду обіймати. Моє життя тут. Я не хочу нічого іншого, аби тільки дожити до своєї смерті на цій святій землі — намісником або просто двірником, але в Домі Божої Матері.

У той час на території Лаври панувала розруха: бруд, сміття, руїни. Серед орендарів монастирських будівель кого тільки не було, адже Лавру (і то не повністю, а лише деяку частину її) передали Церкві лише в 1988 р. Та й серед братії проблем було предостатньо. До мого призначення за неповних сім років в обителі змінилося шість намісників, у лавах братії не було однодумності. Було нас тоді небагато — 35 осіб, з дуже різними характерами. Часом такі іскри летіли від розбіжностей! У підсумку дев’ять осіб із братії того періоду пішли — не змогли жити у святій обителі. Ті, що залишилися, всі були пострижені. Згодом настав благословенний, благодатний мир.

Більшість монастирської братії — це справжні святі. Ви знаєте, можна всяке говорити, по-різному судити братію, але те, що вони живуть монашеським життям у центрі мегаполісу, вже свідчить про їхній найвищий духовний рівень. Дуже складно бути ченцем у столиці — з її пристрастями, пороками, нескінченними потрясіннями. Всупереч усьому ченці зберігають вірність Христу, відданість Церкві та братерські стосунки. З цією братією я готовий іти навіть на смерть, бо вони справді заслуговують на найбільшу довіру»

Не зважаючи на вітер негоди, ми продовжує молитву поруч зі своєю святинею🙏 Радуйтесь, брати і сестри, ще один буремний день життя та молитов. Попереду життя вічне!

Блаженніший сьогодні в Лаврі🥰⛪️

Молитва☦️🌿🕊