Літо 2021.

У розпорядженні надійний ендурік, купа вільного часу і поетичний юнацький настрій.

Тривалі мандри південними степами дали на момент зазирнути у саме гирло того самого архаїчного козацького духу, побачити живу динаміку цієї землі, відголос Фронтиру, який колись зводив нанівець вельмож і самовільно робив нових.

Квітуча земля, яка охоплювала своєю легкістю все навколо, зелені долини, сині лимани і щасливі люди — філософський стан, в який тебе вводила неначе сама Україна, кажучи:

"Зрозумій мене, нарешті. Я — це все навколо, таке як воно є. А можливо, можна краще?"

Такого літа вже не буде. Вже не буде сяяти сонце так яскраво і безтурботно, як сяяло тоді, і не буде в нашій уяві потреби про романтизовану козацьку фронтирність — бо ми отримали бойове розпорядження тримати границі Фронтиру дійсного, такого як він є зараз, і його межі нині виміряються мапою DeepState.

Уві сні і наяву перед очима тепер завжди будуть обличчя загиблих побратимів. Чисті руки, що ти відмив від застоявшегося бруду, не забудуть приємне відчуття зброї, серце не забуде мандраж першої контузії, гордість не дасть забути перший результативний бій.

І не треба забувати. Ми солдати Фронтиру у вогні, Лицарі динамічного творіння, яким Бог дав меч не для того, щоби ви його відклали.

Ким би ви не стали, де би ви не були — але ця війна житиме у вас, як маленький вогник, який неможливо погасити. І на суді Бог порахує кількість врятованих життів і знищених ворожих танків.

☨ ГОРДІЄНКО ☨

Інтервʼю «The Guardian» із засновником Метаромантики, Серафимом Гордієнко.

Повну версію читайте за посиланням нижче:

«The world will remember this war not through reportage but through art’: the creatives on Ukraine’s frontline»

Кілька слів про книгу Дмитра Шандри "щільнийчорний".

Розпечений уламок снаряду, на якому викарбовано - "2022", фрагментарний і настільки ж щирий — позбавлений голівудської награності, зайвих художніх форм, комерційної театральності і бажання сподобатися "тусовці". Це так, як воно було, хаотично і яскраво.

Сержант НГУ Шандра постає таким собі самураєм сірої зони — персонажем Кретьєна де Труа, який нотує і дає характеристику оточуючому світу, не поглинаючи в нього настільки, щоби темрява заволоділа серцем автора.

Книжка фрагментарна і двомовна, в ній не прослідковується магістральна сюжетна лінія. Так треба, бо так це і відбувається — перебуваючи у пограничному психоемоційному стані свідомості, в який нас "вкидають" обов'язки щодо виконання бойового розпорядження, не до формування штучного цілісного сюжетного образу, підбирання красивих фраз українською, щоби сподобатися найкращій частині громадськості.

Колись я написав про "лицарів динамічного творіння", присвячуючи текст більше загиблим, ніж живим. Але chevaliers de la création dynamique все ж живуть поміж нас, продукують творчість в окопах, нагадують про те, що we never fade away.

Дякую тобі, друже.

Це те, що треба.