Вчора в Лаврі зустрів групу вірян з Чернівецької області:

- ну що, батюшка, будемо тепер закордон їздити на наші парафії, щоб причаститися, якщо нашу Церкву заборонять? - питають вони мене.

Ось які настрої і очікування в людей. Все-одно люди не підуть туди, куди їх дехто хоче загнати.

Слава Богу, у Верховній Раді вистачило сьогодні здорового глузду не вимушувати своїх громадян їздити закордон задля задоволення своїх релігійних потреб. Висловлюсь так, в стилі державних документів.

А загалом, такі випадки вже є. З Івано-Франківська одна жінка приїжджала на одну з наших парафій в Бельгії, де змогла причаститися вперше за тривалий час. В Франківську всі наші храми закрили. Люди моляться по домах. Приходиться декому аж в Європу їздити, щоб відчути справжню свободу віросповідання і мати можливість задовольнити свої релігійні потреби.

Знаю про переїзди людей з Галичини до Києва також з цієї ж релігійної причини: храмів УПЦ вже немає і немає куди ходити і де причащатися.

До речі, побічно це свідчить про правильність рішень Собору рік тому щодо відкриття парафій УПЦ в діаспорі.

Правда, основна мета була інша: громади відкриваються для тих, хто там живе. Але вже й інша потреба з'являється. На жаль.

Надіємося все ж, що ситуація виправиться і наші вірні в Галичині зможуть вільно молитися і вести своє релігійне життя.

"Ваше превосхотітєльство, голубо-глубокоуважаємий Владімір Васільєвіч."

Перший раз за останні роки мені сподобався виступ Патріарха Кирила. ;)
Що за приховані смисли?
Що насправді він мав на увазі?
Міркуємо..

Зі святом покровителя християнського тролінгу ― святого пророка Іллі!

І сталося опівдні, і сміявся з них [жерців] Ілля й говорив: Кличте голосом сильнішим, бо він бог! Може він роздумує, або відлучився, або в дорозі! Може він спить, то прокинеться! (3 Цар. 18, 27)

Наїзд – відповідь
Ось тут маніпуляційний наїзд: https://tsn.ua/ukrayina/klirik-upc-mp-z-odesi-yakiy-zbiraye-groshi-na-zruynovaniy-sobor-kupiv-ostanniy-ayfon-2386645.html
А тут відповідь: https://youtu.be/q3wO7HdXheY
Дякую отцю Андрію, нашому Життєрадісному Дяку за швидку реакцію. А маніпуляційний наїзд ще й в тому, що телефон куплений 8 місяців тому, задовго до руйнування собору, і про це легенько згадується в тексті, але ж люди, як правило, читають анонси (назви) новин, а самі тексти читають мало. Ось таким способом і створюється потрібна картинка.

P. S. На жаль, ЗМІ системно працюють не лише загально над дискредитацією УПЦ, але й особливо її медійних осіб і над знищенням репутації. Завдання таке і мода така тепер. Вишуковують негатив хоч де і хоч з чогось, позитиву не пишуть. Нічого, прорвемося, з такими дяками 😉

"Життя ніколи не стає нестерпним через обставини, таким його робить відсутність сенсу та мети"
Віктор Франкл
Чому вирішив поділитися саме цією цитатою мого улюбленого Франкла?
Бо несправедливість, яку ти бачиш навколо, гостро породжує пошук тих сенсів і цілей,які би не були пов'язані із чимось таким, що можна забрати, відсудити, незаконно чи псевдозаконно відсудити. З чимось неперехідним.

Війна, численні смерті навколо, розруха і економічна нестабільність і так породили відчуття хиткості всього раніше звичного, а коли на додачу до всього цього сама справа твого життя, як от у моєму випадку священство, стає найбільш критикованою і зневажливою професією, а твоїми зусиллями збудовані храми легко можуть бути відібрані різними пройдисвітами, то само собою ти не можеш опиратися на будь-що зі змінного світу.

Віра, молитва, коло близьких, дітей, невелика група не всеядних вірян, улюблені книги, збудоване та виплекане обійстя, твої маленькі, але важливі для тебе хоббі - спів, гра на інструменті, садівництво тощо.. Ці речі теж не постійні. Але все ж таки до них важче дотягнутися беззаконним дітям віку цього.
Ціль, яка поставлена нам для пошуку самим Христом, також дуже вчасно перебільшує будь-які інші цілі. Вона вище ситуативних державних ліній, вище самої смерті.
Тому спостерігаю певне заспокоєння.
Життя насправді так і не стало для мене нестерпним, я не впадаю у відчай від несправедливості цього світу, бо давно знаю, що світ несправедливий.
Тому шукаю навіть не справедливості, а милості. І не тут.

Все буде гаразд.

#ВІРА_НЕЗЛАМНИХ. ТРЕБУХІВ 🔥НАРОДНИЙ ФІЛЬМ «ЗА МЕЖАМИ»

Так сьогодні виглядають літургії у селі Требухів, на Київщині. Просто неба і навіть не в селі, аби недруги не зірвали богослужіння. Вірні УПЦ збираються на таїнства у діброві, втаємничено, як давні християни.

23 квітня у них відібрали храм. Загін людей у камуфляжі та нецерковний натовп. Зламали двері церкви, знущалися з Біблії та портрета Блаженнішого, виставили на двір священника з дітьми з його будиночка.
Ці події досі стоять перед очима.

Але Віру не вбити, доки ти сам їй не зрадиш. Кроткі православні Требухова, як ніхто доводять це своїм життям і служінням.

Про це наш фільм «ЗА МЕЖАМИ», який ми знімаємо з вашою допомогою

Наразі робота добігає кінця, і завдяки вам ми зібрали 85 тисяч гривень зі 110 потрібних.
Просимо вас підтримати нас на цьому завершальному етапі!
Картка для пожертв на фільм ЗА МЕЖАМИ 💳 4441 1111 3594 5412 Монобанк

Слава Богу, що ми одні з вас, наші любі православні УПЦ!

Про Лавру.
Я далека від думки, що «українці заслужили цю війну». Так само, як віряни УПЦ «заслужили» анексію Лаври. Але я не можу припинити думати, чому це все з нами відбувається.
***
Я ходила по Лаврі після 29 березня і кожного разу дедалі більше відчувала, як звідусіль потроху насувається «мерзота запустіння».

Пам’ятаю, як стиглі черешні в монастирському саду щосили сигналізували, що вони не померзли й готові «з лану до столу». Але засмученим людям було не до них. І за місяць уже почорнілі неприбрані ягоди похмуро нагадували перехожим, що взагалі-то по Київщині черешня не вродила, що ж ви, невдячні, не зібрали той врожай, що дивом для вас достиг на лаврських пагорбах.

Та що черешня! — скажете ви. — Он скільки земля українська і народ потерпають від ворога.
І будете праві.
Але то ворог.

А кому заважала Лавра? Повністю доглянута святиня в центрі Києва, куди щодня можна було прийти хоч на молитву, а хоч і на прогулянку — безкоштовно і на цілий день, з родичами чи іноземними колегами.

***
Це є перше питання про Лавру, і відповіді, які на нього напрошуються, мені не подобаються.

Адже очевидно, що в по-бомжацькому фінансованого заповідника не було, немає й не буде коштів (та й бажання) доглядати територію аж настільки, як це робили монахи.

І треба визнати, що єдиною мотивацією для виселення усіх мешканців з Лаври стало безглузде, ірраціональне, недоцільне і шкідливе за своїми наслідками прагнення зламати те, що працює, аби провчити того, хто, на твою думку, «мордой не вышел».

І вже очевидно, що в нашій державі стало трендом чинити безглуздя тільки з погляду «революційної доцільності».

***
Але слідом за цим питанням варто поставити ще декілька. Ще більш незручних, важких і неприємних.

Хто саме виселяє Лавру?
Керівництво Заповідника/Мінкульт/Українська держава?
Чи поглянемо ще трошки вище.
На Небесну канцелярію, яка набагато могутніша за будь-яке земне начальство.

Господи, за що. Чому. Ну і навіщо.

Ці питання так само страшно озвучувати, як і почути відповідь на них.

Хтось каже: «Відступники, це вам за патріарха. Не можна було розривати зв’язок з Москвою». Хтось каже: «Раби, підніжки, грязь Москви. Це вам за те, що ніяк не порвете зв’язок з кривавим Кирилом». Хтось каже: «Це монахам за гріхи. Богородиця їх виганяє зі Своєї обителі». Хтось каже: «Це за чистоту віри гонять нас безбожні власті».

А мені моторошно. Тому що «страшно впасти в руки Бога Живого» — не зробити висновків із тих випробувань, які Він посилає. І разом із тим постійно натрапляєш у Євангелії на слова Христа: «Ви восплачете і возридаете, а мир зрадіє; ви сумні будете, але смуток ваш в радість перетвориться… І в той день не запитуватимете Мене ні про що».

І очевидно, що висновки з ситуації кожен із нас має зробити. Тільки не у формі множини чи однини 3-ої особи, а виключно від особи 1-ої.

Тобто не в чому винні інші (він, вона, воно, вони), а що я можу зробити і як я можу змінитися, аби ця наука стала мені напоумленням, а не минулася даремно і я нічого з цього важкого уроку не виніс.

***
І ще дещо. Про захисників Лаври.

Не полишає відчуття, що все відбувається ТАК ЯК ТРЕБА. Не більше, не менше, а виключно в ідеальному варіанті.

Ми всі з вами довірилися Богові, священноначаллю й робили те, що підказувало серце. Писали петиції, висловлювалися в соцмережах, боролися в коментарях у стрічках ЗМІ.

Коли треба було, вийшли під дощ і сніг і свідчили про свою любов і віру.

І сталося диво. РосЗМІ не отримали своєї бажаної картинки: мільйони під лаврою, яких треба йти на Київ "захищати". Весело було спостерігати, якою жовчу сходили російські пабліки через те, що медійна «картинка» з-під Лаври не дотягувала до міжнародного скандалю.

Агресивні УкрЗМІ не отримали своєї бажаної картинки: Лавру вийшли захищати відкриті, чисті, красиві українські обличчя. Юні хлопці, загорнуті в українські прапори, та віряни, які чистою українською мовою могли засвідчити про свою церковність і свій патріотизм.

Зацікавлені ІноЗМІ не отримали картинки, як українці чубляться всередині країни й розділяються. Так, є непорозуміння й певні обопільні невдоволення, але ми браття, ми націлені на мирне вирішення складних ситуацій. Якщо маєте час і бажання, допоможіть нам у діалозі, а як ні, ми й самі навчимося комунікувати на базовому цивілізованому рівні.

Диво у тому, що любов перемогла. Навіть якщо ми всі з вами зараз виглядаємо переможеними.

***
Як не боляче, як не лячно від перспектив, що відкриваються перед викоханою та виплеканою нашою Лаврою від нових «господарів», все одно, вважаю, ми складемо цей іспит на довіру Богові.

Він веде Свою Церкву. Він керує Своєю Україною. Він виховує Своє людство. Для Себе і для вічності.

І якщо зараз хтось вирішив, що у Вічності йому знадобляться доглянуті корпуси Лаври, нехай бере.

Ми ж з вами знаємо, що разом з Господом ідемо по найбільш ідеальному сценарію.

І навіть якщо зараз не полишає відчуття, ніби з душі по живому здирають шкіру, може так статися, що це не шкіра взагалі, а такий собі заскорузлий кожушок упереджень та недовіри, який застарів і трохи до душі вже собі приріс))

Текст повністю взяв зі сторінки Юлії Комінко у ФБ.
Прочитав на одному диханні.
Все якось так і є.

Ось так зловтішається так звана "Релігійно-інформаційна служба України" у себе на сторінці в ФБ. І не соромиться. Для них це знак! Чого? Що всі храми УПЦ, навіть ледь пристосовані для богослужінь будівлі, які тепер організовують віряни УПЦ після втрати/захоплення свого храму, теж треба спалити? До цього закликає ця "служба"? А в коментарях такій подачі мало хто дивується..
Дивуюсь і буду дивуватися втраті людяності. Радіти спаленому храму? Чи спаленому дому в Україні? Таке личить оркам. І їм подібним тут, в Україні.

У нашої радіопередачі багато шанувальників!
О вони обоє нам пишуть.. :(

Всенічне бдіння ПЦУ в Трапезному храмі Лаври.
Може, завтра підвезуть бюджетників? Бо треба рятувати ситуацію.
Ситуація на межі зриву!

Ось чому не можна мовчати і приймати роль пасивної жертви у нинішніх жорстких щодо УПЦ умовах тотального контрольованого переслідування.
Факт - мій скрін та коментар щодо неприємного допису Релігійно-інформаційної служби України про храм, що згорів, призвів до того, що адмін сторінки після кволих спроб відбитися від купи претензій з боку коментаторів, врешті решт видалив свій скандальний допис.
Але саме наш з Вами розголос і репости змусили цих знахабнілих і продажних журналістів відступити.
Такі факти - щоразу маленька перемога для тих, хто шукає хоч якоїсь адекватності у медіапросторі України.
Не мовчіть!
Скріньте принизливі щодо УПЦ та наших священиків і мирян коментарі, статті, пишіть дописи, робіть репости.
Нас багато. А їх, тих, хто строчить опуси проти УПЦ, повірте, як парафіян вчора на службі ПЦУ у Трапезному. Їх мало.
Але вони активні і грамотно розставлені.
Будьмо активніші і захистимо разом право на вільне сповідування своєї віри

Є розповсюджена теза у нинішніх дискусіях щодо релігійного поля України: "Ваші суперечності не стосуються віри. Це питання лише юрисдикції."
Чому ж? Є, мені здається, відмінності і у вірі. Ми віримо, між іншим, у Бога любові. Який Сам постраждав за нас. А не змушував страждати інших.
Який був гнаний. А не гнав.
Який терпів наклепи і приниження, Якого ненавидів тодішній офіційно дозволений релігійний істеблішмент, проти Якого кричав "Розіпни" під'южений натовп (предки нинішніх активістів, які голосують за перехід парафії, а потім у храм ні ногою) і Який був засуджений тодішньою владою на смерть.
Ми віримо в такого Бога.
І нам доводиться, хоч ми завжди до цього і не готові, наслідувати Його прикладу.
Але була тоді і є зараз класична зв'язка, яка і працює до наших днів: фарисеї/саддукеї (дозволена конфесія, здогадайтеся, хто це зараз) - влада і її інтереси - підігрітий і навчений до адресної ненависті натовп.
І ця зв'язка активно працює і нині.

Ті, хто вірять в силу болгарки, звезених натовпів крикунів і договорнякам з владою щодо віджиму храмів, точно з Євангелієм не знайомі. Або знайомі і свідомо вирішили бути спадкоємцями не Христа, а тих, хто був по іншу сторону.
Що ж.
Це їхній свідомий вибір.
Тільки не треба мені знову писати, що "какая разніца!".
Різниця очевидна.

У відповідь на запитання та прохання отців і братів із різних куточків нашої Неньки-України, розміщую:

© Молебний спів в День Незалежності України. ― Горішні Плавні, 2021. ― 7 с.
_____________________________

«Молебний спів в День Незалежності України» (створений синодальним ізводом ЦСМ у дореформеній орфографії) у Portable Document Format [PDF].

🌿 Текст написаний во славу Божу і для користі православного люду! 🌾

Бажаючі подякувати за працю не тільки словесно, можуть зробити це наступним чином:

4149 4991 5684 0553
/Петролюк Ю.П./

СЛОВО ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ БЛАЖЕННІШОГО МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ УКРАЇНИ ОНУФРІЯ ДО ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ 24 СЕРПНЯ 2023 РОКУ

Дорогі брати і сестри! Шановні українці!
Дорогі співвітчизники!
Всіх вас вітаю з 32-ю річницею Незалежності України!

В цей важкий період нашої історії, коли Російська Федерація звершує військовий напад на нашу Батьківщину – Україну, державна незалежність набула для нас особливого значення.

В Святому Письмі сказано, що Господь кожному народу на землі визначив межі для проживання (Діян. 17:26), дав землю у володіння і заповів не порушувати цих меж (Втор. 19:14). Відповідно і ми віримо, що наша земля, наша країна і її незалежність дані нам Промислом Божим. А тому гріх перед Богом чинять ті, хто напав на нашу країну і окупував нашу землю та продовжує вести цю агресивну та криваву війну. Правда Божа на нашій стороні і ми покликані захищати нашу землю і незалежність нашої країни.

Святий апостол Павло, коли говорить, що Бог визначив межі для проживання кожному народу, вказує далі й на безпосередню мету такого рішення Бога: «щоб вони шукали Бога: може, відчують Його і знайдуть, бо ж недалеко Він від кожного з нас» (Діян. 17:26-27). Благочестиве життя згідно з заповідями Божими є запорукою тривалого і благого існування кожного народу на своїй землі. Кожен народ зберігається на сцені історії доти, поки він щиро вірить у Бога, молиться Йому і шукає Його заступництва. Святе Письмо свідчить, що «якщо не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі; якщо не Господь береже місто, даремно пильнує сторожа» (Пс. 126:1).

У зв’язку з цим викликають глибоку стурбованість події, які мали місце протягом останнього року та ще продовжуються в релігійному житті нашої країни. Захоплення наших храмів, шельмування та вигнання звідти наших віруючих, які є громадянами України, наклепи на Церкву, а інколи й відкриті прояви атеїзму та невір’я, які ми зокрема спостерігали у період Великого Посту біля Києво-Печерської Лаври не сприяють тому, щоб милість Божа залишалася на нашій багатостраждальній Україні. Коли одна частина нашого народу молиться, а інша блюзнірськи танцює навколо; коли одна частина нашого народу йде у храми для молитви, а інша виганяє їх звідти, опечатує та закриває храми – все це ознаки трагічного розділення, які шкодять духовній єдності народу, руйнують в народі відчуття консолідації навколо спільних цілей, а відповідно й шкодять незалежності нашої Держави. Не може бути повноцінної незалежності без внутрішньої єдності народу.

Борячись сьогодні за відновлення територіальної цілісності нашої країни, не можна одночасно руйнувати духовну цілісність нашого народу. Попри те, що ми як громадяни України є всі різними за конфесійною приналежністю, ми всі відчуваємо себе належними до нашого спільного українського дому. Ми разом радіємо спільним перемогам, і разом сумуємо від невдач, разом плачемо від спільного болю і трагедій війни.

А тому сьогодні закликаю всіх громадян України до усвідомлення спільності нашої долі, до відповідальності за нашу країну, до щоденної клопіткої праці кожного на своєму місці задля укріплення незалежності. І, напевне, найбільше, чого б мені хотілося побажати сьогодні всім нам в Україні, це того, щоб ми відчували біль один одного і обмивали та лікували рани один одного. Не лише рани тілесні, але особливо рани сердечні і душевні. Щоб ми своїми діями не ранили своїх ближніх, а служили їм, допомагали їм. Адже відчуття болю один одного, відчуття спільного болю зближуватиме нас, об’єднуватиме нас, робитиме нас сильними як народ і націю.
Нехай Боже благословення перебуває зі всіма нами!
Боже, Великий, Єдиний, нам Україну храни!

КДАіС переїжджає з Лаври в Голосіївський монастир. З однієї сторони жаль, бо з Лаврою пов’язано багато в нашому житті, а з іншої – нерідко це шлях християн.
«Коли ж гнатимуть вас в одну місті, біжіть у інше» (Мф. 10:23)
«Егда гонят вы во граде сем, бегайте в другий» (Мф. 10:23)
І не треба дуже переживати, а продовжувати трудитися й динамічно розвивати християнське і церковне життя на новому місці.
Важливі не стіни і не приміщення, важливі люди. Християнство виникло як община, як спільнота людей, без стін і поза стінами. І мені здається, що Господь періодично в історії нам про це нагадує, коли попускає, щоб якісь зовнішні сили храми руйнували, або захоплювали, або виганяли християн звідти. Християнство не у храмі виникло, не слід про це забувати. Хоча з храмом воно пов’язане і свої храми створює. Але від них воно не залежить. Бо може створити ще, і будь-де. Бо воно вище храму.