Все буде гаразд.

#ВІРА_НЕЗЛАМНИХ. ТРЕБУХІВ 🔥НАРОДНИЙ ФІЛЬМ «ЗА МЕЖАМИ»

Так сьогодні виглядають літургії у селі Требухів, на Київщині. Просто неба і навіть не в селі, аби недруги не зірвали богослужіння. Вірні УПЦ збираються на таїнства у діброві, втаємничено, як давні християни.

23 квітня у них відібрали храм. Загін людей у камуфляжі та нецерковний натовп. Зламали двері церкви, знущалися з Біблії та портрета Блаженнішого, виставили на двір священника з дітьми з його будиночка.
Ці події досі стоять перед очима.

Але Віру не вбити, доки ти сам їй не зрадиш. Кроткі православні Требухова, як ніхто доводять це своїм життям і служінням.

Про це наш фільм «ЗА МЕЖАМИ», який ми знімаємо з вашою допомогою

Наразі робота добігає кінця, і завдяки вам ми зібрали 85 тисяч гривень зі 110 потрібних.
Просимо вас підтримати нас на цьому завершальному етапі!
Картка для пожертв на фільм ЗА МЕЖАМИ 💳 4441 1111 3594 5412 Монобанк

Слава Богу, що ми одні з вас, наші любі православні УПЦ!

Про Лавру.
Я далека від думки, що «українці заслужили цю війну». Так само, як віряни УПЦ «заслужили» анексію Лаври. Але я не можу припинити думати, чому це все з нами відбувається.
***
Я ходила по Лаврі після 29 березня і кожного разу дедалі більше відчувала, як звідусіль потроху насувається «мерзота запустіння».

Пам’ятаю, як стиглі черешні в монастирському саду щосили сигналізували, що вони не померзли й готові «з лану до столу». Але засмученим людям було не до них. І за місяць уже почорнілі неприбрані ягоди похмуро нагадували перехожим, що взагалі-то по Київщині черешня не вродила, що ж ви, невдячні, не зібрали той врожай, що дивом для вас достиг на лаврських пагорбах.

Та що черешня! — скажете ви. — Он скільки земля українська і народ потерпають від ворога.
І будете праві.
Але то ворог.

А кому заважала Лавра? Повністю доглянута святиня в центрі Києва, куди щодня можна було прийти хоч на молитву, а хоч і на прогулянку — безкоштовно і на цілий день, з родичами чи іноземними колегами.

***
Це є перше питання про Лавру, і відповіді, які на нього напрошуються, мені не подобаються.

Адже очевидно, що в по-бомжацькому фінансованого заповідника не було, немає й не буде коштів (та й бажання) доглядати територію аж настільки, як це робили монахи.

І треба визнати, що єдиною мотивацією для виселення усіх мешканців з Лаври стало безглузде, ірраціональне, недоцільне і шкідливе за своїми наслідками прагнення зламати те, що працює, аби провчити того, хто, на твою думку, «мордой не вышел».

І вже очевидно, що в нашій державі стало трендом чинити безглуздя тільки з погляду «революційної доцільності».

***
Але слідом за цим питанням варто поставити ще декілька. Ще більш незручних, важких і неприємних.

Хто саме виселяє Лавру?
Керівництво Заповідника/Мінкульт/Українська держава?
Чи поглянемо ще трошки вище.
На Небесну канцелярію, яка набагато могутніша за будь-яке земне начальство.

Господи, за що. Чому. Ну і навіщо.

Ці питання так само страшно озвучувати, як і почути відповідь на них.

Хтось каже: «Відступники, це вам за патріарха. Не можна було розривати зв’язок з Москвою». Хтось каже: «Раби, підніжки, грязь Москви. Це вам за те, що ніяк не порвете зв’язок з кривавим Кирилом». Хтось каже: «Це монахам за гріхи. Богородиця їх виганяє зі Своєї обителі». Хтось каже: «Це за чистоту віри гонять нас безбожні власті».

А мені моторошно. Тому що «страшно впасти в руки Бога Живого» — не зробити висновків із тих випробувань, які Він посилає. І разом із тим постійно натрапляєш у Євангелії на слова Христа: «Ви восплачете і возридаете, а мир зрадіє; ви сумні будете, але смуток ваш в радість перетвориться… І в той день не запитуватимете Мене ні про що».

І очевидно, що висновки з ситуації кожен із нас має зробити. Тільки не у формі множини чи однини 3-ої особи, а виключно від особи 1-ої.

Тобто не в чому винні інші (він, вона, воно, вони), а що я можу зробити і як я можу змінитися, аби ця наука стала мені напоумленням, а не минулася даремно і я нічого з цього важкого уроку не виніс.

***
І ще дещо. Про захисників Лаври.

Не полишає відчуття, що все відбувається ТАК ЯК ТРЕБА. Не більше, не менше, а виключно в ідеальному варіанті.

Ми всі з вами довірилися Богові, священноначаллю й робили те, що підказувало серце. Писали петиції, висловлювалися в соцмережах, боролися в коментарях у стрічках ЗМІ.

Коли треба було, вийшли під дощ і сніг і свідчили про свою любов і віру.

І сталося диво. РосЗМІ не отримали своєї бажаної картинки: мільйони під лаврою, яких треба йти на Київ "захищати". Весело було спостерігати, якою жовчу сходили російські пабліки через те, що медійна «картинка» з-під Лаври не дотягувала до міжнародного скандалю.

Агресивні УкрЗМІ не отримали своєї бажаної картинки: Лавру вийшли захищати відкриті, чисті, красиві українські обличчя. Юні хлопці, загорнуті в українські прапори, та віряни, які чистою українською мовою могли засвідчити про свою церковність і свій патріотизм.

Зацікавлені ІноЗМІ не отримали картинки, як українці чубляться всередині країни й розділяються. Так, є непорозуміння й певні обопільні невдоволення, але ми браття, ми націлені на мирне вирішення складних ситуацій. Якщо маєте час і бажання, допоможіть нам у діалозі, а як ні, ми й самі навчимося комунікувати на базовому цивілізованому рівні.

Диво у тому, що любов перемогла. Навіть якщо ми всі з вами зараз виглядаємо переможеними.

***
Як не боляче, як не лячно від перспектив, що відкриваються перед викоханою та виплеканою нашою Лаврою від нових «господарів», все одно, вважаю, ми складемо цей іспит на довіру Богові.

Він веде Свою Церкву. Він керує Своєю Україною. Він виховує Своє людство. Для Себе і для вічності.

І якщо зараз хтось вирішив, що у Вічності йому знадобляться доглянуті корпуси Лаври, нехай бере.

Ми ж з вами знаємо, що разом з Господом ідемо по найбільш ідеальному сценарію.

І навіть якщо зараз не полишає відчуття, ніби з душі по живому здирають шкіру, може так статися, що це не шкіра взагалі, а такий собі заскорузлий кожушок упереджень та недовіри, який застарів і трохи до душі вже собі приріс))

Текст повністю взяв зі сторінки Юлії Комінко у ФБ.
Прочитав на одному диханні.
Все якось так і є.

Ось так зловтішається так звана "Релігійно-інформаційна служба України" у себе на сторінці в ФБ. І не соромиться. Для них це знак! Чого? Що всі храми УПЦ, навіть ледь пристосовані для богослужінь будівлі, які тепер організовують віряни УПЦ після втрати/захоплення свого храму, теж треба спалити? До цього закликає ця "служба"? А в коментарях такій подачі мало хто дивується..
Дивуюсь і буду дивуватися втраті людяності. Радіти спаленому храму? Чи спаленому дому в Україні? Таке личить оркам. І їм подібним тут, в Україні.

У нашої радіопередачі багато шанувальників!
О вони обоє нам пишуть.. :(

Всенічне бдіння ПЦУ в Трапезному храмі Лаври.
Може, завтра підвезуть бюджетників? Бо треба рятувати ситуацію.
Ситуація на межі зриву!

Ось чому не можна мовчати і приймати роль пасивної жертви у нинішніх жорстких щодо УПЦ умовах тотального контрольованого переслідування.
Факт - мій скрін та коментар щодо неприємного допису Релігійно-інформаційної служби України про храм, що згорів, призвів до того, що адмін сторінки після кволих спроб відбитися від купи претензій з боку коментаторів, врешті решт видалив свій скандальний допис.
Але саме наш з Вами розголос і репости змусили цих знахабнілих і продажних журналістів відступити.
Такі факти - щоразу маленька перемога для тих, хто шукає хоч якоїсь адекватності у медіапросторі України.
Не мовчіть!
Скріньте принизливі щодо УПЦ та наших священиків і мирян коментарі, статті, пишіть дописи, робіть репости.
Нас багато. А їх, тих, хто строчить опуси проти УПЦ, повірте, як парафіян вчора на службі ПЦУ у Трапезному. Їх мало.
Але вони активні і грамотно розставлені.
Будьмо активніші і захистимо разом право на вільне сповідування своєї віри

Є розповсюджена теза у нинішніх дискусіях щодо релігійного поля України: "Ваші суперечності не стосуються віри. Це питання лише юрисдикції."
Чому ж? Є, мені здається, відмінності і у вірі. Ми віримо, між іншим, у Бога любові. Який Сам постраждав за нас. А не змушував страждати інших.
Який був гнаний. А не гнав.
Який терпів наклепи і приниження, Якого ненавидів тодішній офіційно дозволений релігійний істеблішмент, проти Якого кричав "Розіпни" під'южений натовп (предки нинішніх активістів, які голосують за перехід парафії, а потім у храм ні ногою) і Який був засуджений тодішньою владою на смерть.
Ми віримо в такого Бога.
І нам доводиться, хоч ми завжди до цього і не готові, наслідувати Його прикладу.
Але була тоді і є зараз класична зв'язка, яка і працює до наших днів: фарисеї/саддукеї (дозволена конфесія, здогадайтеся, хто це зараз) - влада і її інтереси - підігрітий і навчений до адресної ненависті натовп.
І ця зв'язка активно працює і нині.

Ті, хто вірять в силу болгарки, звезених натовпів крикунів і договорнякам з владою щодо віджиму храмів, точно з Євангелієм не знайомі. Або знайомі і свідомо вирішили бути спадкоємцями не Христа, а тих, хто був по іншу сторону.
Що ж.
Це їхній свідомий вибір.
Тільки не треба мені знову писати, що "какая разніца!".
Різниця очевидна.

У відповідь на запитання та прохання отців і братів із різних куточків нашої Неньки-України, розміщую:

© Молебний спів в День Незалежності України. ― Горішні Плавні, 2021. ― 7 с.
_____________________________

«Молебний спів в День Незалежності України» (створений синодальним ізводом ЦСМ у дореформеній орфографії) у Portable Document Format [PDF].

🌿 Текст написаний во славу Божу і для користі православного люду! 🌾

Бажаючі подякувати за працю не тільки словесно, можуть зробити це наступним чином:

4149 4991 5684 0553
/Петролюк Ю.П./

СЛОВО ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ БЛАЖЕННІШОГО МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ УКРАЇНИ ОНУФРІЯ ДО ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ 24 СЕРПНЯ 2023 РОКУ

Дорогі брати і сестри! Шановні українці!
Дорогі співвітчизники!
Всіх вас вітаю з 32-ю річницею Незалежності України!

В цей важкий період нашої історії, коли Російська Федерація звершує військовий напад на нашу Батьківщину – Україну, державна незалежність набула для нас особливого значення.

В Святому Письмі сказано, що Господь кожному народу на землі визначив межі для проживання (Діян. 17:26), дав землю у володіння і заповів не порушувати цих меж (Втор. 19:14). Відповідно і ми віримо, що наша земля, наша країна і її незалежність дані нам Промислом Божим. А тому гріх перед Богом чинять ті, хто напав на нашу країну і окупував нашу землю та продовжує вести цю агресивну та криваву війну. Правда Божа на нашій стороні і ми покликані захищати нашу землю і незалежність нашої країни.

Святий апостол Павло, коли говорить, що Бог визначив межі для проживання кожному народу, вказує далі й на безпосередню мету такого рішення Бога: «щоб вони шукали Бога: може, відчують Його і знайдуть, бо ж недалеко Він від кожного з нас» (Діян. 17:26-27). Благочестиве життя згідно з заповідями Божими є запорукою тривалого і благого існування кожного народу на своїй землі. Кожен народ зберігається на сцені історії доти, поки він щиро вірить у Бога, молиться Йому і шукає Його заступництва. Святе Письмо свідчить, що «якщо не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі; якщо не Господь береже місто, даремно пильнує сторожа» (Пс. 126:1).

У зв’язку з цим викликають глибоку стурбованість події, які мали місце протягом останнього року та ще продовжуються в релігійному житті нашої країни. Захоплення наших храмів, шельмування та вигнання звідти наших віруючих, які є громадянами України, наклепи на Церкву, а інколи й відкриті прояви атеїзму та невір’я, які ми зокрема спостерігали у період Великого Посту біля Києво-Печерської Лаври не сприяють тому, щоб милість Божа залишалася на нашій багатостраждальній Україні. Коли одна частина нашого народу молиться, а інша блюзнірськи танцює навколо; коли одна частина нашого народу йде у храми для молитви, а інша виганяє їх звідти, опечатує та закриває храми – все це ознаки трагічного розділення, які шкодять духовній єдності народу, руйнують в народі відчуття консолідації навколо спільних цілей, а відповідно й шкодять незалежності нашої Держави. Не може бути повноцінної незалежності без внутрішньої єдності народу.

Борячись сьогодні за відновлення територіальної цілісності нашої країни, не можна одночасно руйнувати духовну цілісність нашого народу. Попри те, що ми як громадяни України є всі різними за конфесійною приналежністю, ми всі відчуваємо себе належними до нашого спільного українського дому. Ми разом радіємо спільним перемогам, і разом сумуємо від невдач, разом плачемо від спільного болю і трагедій війни.

А тому сьогодні закликаю всіх громадян України до усвідомлення спільності нашої долі, до відповідальності за нашу країну, до щоденної клопіткої праці кожного на своєму місці задля укріплення незалежності. І, напевне, найбільше, чого б мені хотілося побажати сьогодні всім нам в Україні, це того, щоб ми відчували біль один одного і обмивали та лікували рани один одного. Не лише рани тілесні, але особливо рани сердечні і душевні. Щоб ми своїми діями не ранили своїх ближніх, а служили їм, допомагали їм. Адже відчуття болю один одного, відчуття спільного болю зближуватиме нас, об’єднуватиме нас, робитиме нас сильними як народ і націю.
Нехай Боже благословення перебуває зі всіма нами!
Боже, Великий, Єдиний, нам Україну храни!

КДАіС переїжджає з Лаври в Голосіївський монастир. З однієї сторони жаль, бо з Лаврою пов’язано багато в нашому житті, а з іншої – нерідко це шлях християн.
«Коли ж гнатимуть вас в одну місті, біжіть у інше» (Мф. 10:23)
«Егда гонят вы во граде сем, бегайте в другий» (Мф. 10:23)
І не треба дуже переживати, а продовжувати трудитися й динамічно розвивати християнське і церковне життя на новому місці.
Важливі не стіни і не приміщення, важливі люди. Християнство виникло як община, як спільнота людей, без стін і поза стінами. І мені здається, що Господь періодично в історії нам про це нагадує, коли попускає, щоб якісь зовнішні сили храми руйнували, або захоплювали, або виганяли християн звідти. Християнство не у храмі виникло, не слід про це забувати. Хоча з храмом воно пов’язане і свої храми створює. Але від них воно не залежить. Бо може створити ще, і будь-де. Бо воно вище храму.

Що в серці робиться, те на лиці не втаїться.

(Раптом що, не сплутайте і все сприйміть правильно, як того вимагає нинішня влада - на світлині добра щиросерда активістка і, ймовірно, прихильниця мейнстримної церкви щось пояснює злому лукавому священнику УПЦ. А не навпаки. То все Вам здається).

С. Креничі. 26.08.23.

І в жодному разі не пишіть, що це рейдерство храму УПЦ з боку якоїсь там конкретної і дуже поважної, визнаної і обласканої конфесії.
Боже, збав!
За таке зараз паяють статтю.
Краще пишіть, що це УПЦ рейдерить у когось там храм і обманом видає купку безбожників за членів релігійної громади.
За таку інформацію Вас точно не оштрафують.
ДумайТе!

В християнстві ми не кажемо "мрець". Ми кажемо "покійник". Від слова "спокій".
Ми не говоримо "труп". Ми кажемо "мощі". І так називаємо тіло кожного покійного християнина.
Ми воліємо краще сказати "успіння" аніж вимовляти " смерть".
Віримо, що Той, Хто воскресив чотириденнного Лазаря так само й нас підніме від довгого сну, щоб і ми на свої власні очі побачили Того, до Кого прагнули й молилися за життя.
Дай Боже, щоб кончина кожного християнина була успінням.
Вітаю Вас з радісним святом Успіння Богородиці!

Для тих, хто планує завтра розговітися, а, отже, тримав перед цим Успенським піст!

До Вашої уваги молитва на благословення скоромної трапези (особлива молитва авторства єпископа Афанасія Ковровського, яка була минулого року мною перекладена на українську мову), яка читається перед першою трапезою на Успіння Божої Матері замість звичайної формули благословення.

О, Пресвята Владичице наша, Діво Богородице, Ти і після відходу від землі людей православних не залишаєш, але повсякчас милостями Своїми відвідуєш, радості наші підсилюєш, скорботи вгамовуєш! Дякуємо Тобі, бо й нині Ти дарувала нам радість досягти свята дорогоцінного Твого Успіння, утішитися торжеством церковним, насолодитися їжею духовною – похвалами, на славу Твою оспіваними. Віруємо, Владичице, що через Твоє клопотання даровано нам і втіху тілесну – трапезу святкову. Моли ж, Пречиста, Твого Сина і Бога нашого, всіх благ Дателя, нехай благословить Він святкові страви, а особливо ці, від яких, покоряючись уставу Святої Церкви, православні люди утримувалися в минулі дні посту. Нехай будуть вони нам всім у підкріплення сил тілесних, на веселість і радість, щоби всі ми, задовольнивши все тілесне, рясніли і на діла благі, від повноти ж вдячного серця славили Того, хто живить і попри гріхи наші милує нас - Твого Божественного Сина, Христа Бога нашого, купно з Його Отцем і Святим Духом, і Тобі, нашій Матері Благодатній, Заступниці, Помічниці та Утішительниці, разом зі святими апостолами молебно і подячно взивали: Пресвята Богородице, допомагай нам завжди, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Питання до підписників.
Не можу знайти у мережі богослужбовий паремійник українською мовою. Бажано не в перекладі Огієнка. Можливо, є новіша версія? Скажіть мені, що я погано шукав і - осьдечки посилання ;)

Так звучить у нашому храмі Символ віри київським ізводом церковнослов'янської мови

"Щодо висловлювань Папи.
Чекаємо від Держетнополітики вимог до архієпископа Святослава розірвати підпорядкованість греко-католиків центру, який підтримує агресію Росії проти України."
З фейсбук - сторінки митрополита Євлогія (Гутченка).

Зрозуміло, що у звичайних умовах владика такого би не писав.
Але ж ці подвійні стандарти у ставленні до релігійних організацій в Україні вже,чесно кажучи, дістали!
Чому до УПЦ один підхід, а до інших релігійних організацій, які часом косячать ще в рази гірше і яскравіше, підхід зовсім інший?
Це ж і справді виглядає цинічно і нахабно. Державні мужі чи посліпли? Не бачать очевидного?
Цікава педагогіка - покривати мовчанням провокаційні вислови та дії представників і очільників одних конфесій і, натомість, з юнацьким збудженням роздмухувати такі ж помилки очільників чи представників УПЦ.
Шизофренія у них,чи що?

Друзі, скоро перше вересня, наші діти йдуть здобувати нові знання.
Як Бог дасть, з того ж дня почну записувати щоденні (знову ж таки, як на те буде воля Божа) відео щодо тих тем, які піднімете саме Ви у коментарях до цього допису, а в майбутньому - під тими короткими відеороликами. Поки готуватиму відповіді, то вчитимуся сам, щось нове будете дізнаватися Ви. Розпочнемо 1-ше вересня. Принаймні, спробуємо саме тоді.

Чому обираю короткий (до 3-х хвилин) формат?
Статистика показує, що короткі відео зазвичай набагато більше подобаються людям, ніж довгі матеріали, на них легше знайти час, вони допомагають донести інформацію до значно більшої кількості користувачів, так тема краще запам'ятовується.

До того ж, короткий формат відрізняється від інших моїх, записаних раніше, відео тим, що вся інформація передається, в тому числі, через титри. Тобто, її можна засвоювати при потребі навіть без увімкнення звуку. Та й взагалі допомагає краще зрозуміти сказане.
Це лиш плани. Маю надію, що над ними не посміється Господь, а навпаки - благословить.
Отже, чекаю Ваших коментарів із запитаннями.
Якщо задум здійсниться, то потроху і мало-помалу на всі запитання спробую дати відповідь.
Можливо, це комусь буде цікаво.

Вставлю і свої 5 центів
На фотці один номінальний голова двох великих конфесій України цілується з колишнім номінальним головою третьої великої конфесії України (при цьому ця конфесія його зріклася . Просто зробила це по-християнськи - ніхто не плював на його портрет, не влаштовував штучні похорони і потім не танцював на псевдо - могилі. Ну ви розумієте)

Так от.
На цю ситуацію є можливість дивитися як здорові люди:
- Цілих дві конфесії українців не мають нести відповідальність за людські вподобання свого буцімто голови, який живе в іншій країні і навіть не знає мови своїх українських дітей.
Тому ми розуміємо що наші римо-католики і УГКЦ ні в чому не винні і не чипаємо їх.
Але ж тоді в нас два варіанти:
- чинити так само з УПЦ
- визнати що УПЦ офіційно зазнає травлі змі, чиновників і все це підписується владою на вищому рівні.

З ФБ - сторінки Маргарити Перзеке. Завершення у наступному дописі

До речі, Папа вже на Миротворці! Лишенько! (Насправді, його там ще немає, але чому ж!? У випадку з УПЦ канал Миротворець миттєво вносить нові персоналії. А ось із інших конфесій не поспішають, як бачите).
Греко - католики розірвуть стосунки з Римом вже сьогодні, я так розумію. Бо ж треба не тільки критикувати за начебто недостатній рівень патріотизму представників УПЦ, а й відповідати за свої слова і претензії до інших.

"На цю ситуацію можна дивитися як ... навіть не знаю як охарактеризувати:
- Змусити римо та греко-католиків когось зрікатися, відчувати іспанський сором за цю літню людину
Або навіть почати їх цькувати.
Як УПЦ

І найгірший варіант: примушувати їх перейти в ПЦУ.

Але тоді, нажаль,від Мордору в душі нас відділить лише тоненький кордон про те що це вони на нас напали.

Що обрати?

Кожному - своє..
Сподіваюся що не Jedem das Seine", - додає Маргарита Перзеке.

УПЦ зреклася будь-яких залежностей від РПЦ. Це, насамперед, видно з головного у житті Церкви - з богослужіння. Його (ПК) ім'я не згадується. Тобто у найголовнішому, у реальному вимірі церковного буття, ані РПЦ, ані її Патріарха немає. Їх стерто із сакрального виміру УПЦ.

Зроблено і інші необхідні кроки.
Зречення відбулося і на рівні парафій та парафіян, бо віряни наших храмів жодним чином не асоціюють себе з РПЦ, а всіх прихильників ПК та адептів секти "помінающіх" нормальні віряни вважають клікушами і не мають з ними нічого спільного.
Тобто на рівні свідомості зв'язку також немає. Винятки і їхня надмала чисельність лиш підтверджують загальну тенденцію - з РПЦ в УПЦ абсолютна більшість не має нічого спільного і не хоче мати в майбутньому.

Так, не вистачає внутрішнього і зовнішнього діалогу. Не вистачає публічного обговорення і, якщо це можливо хоч би у якийсь спосіб, продовження Феофанії. Не вистачає щоденного переосмислення і реакції УПЦ на все нові і нові вибрики РПЦ, ПК і, взагалі, на швидку зміну повістки денної. Це і правда є проблемою і я не можу тішитися з нешвидких реакцій верхівки УПЦ на запити суспільства, хай би якими спровокованими і нав'язаними ЗМІ вони не були.
Голова в пісок - точно не варіант. У 21 столітті це наперед програшний вибір.

Але зречення УПЦ від РПЦ реально відбулося. Дивно цього не помічати. Хай навіть і канонічно все і не так гладенько.