«Слепота бывает разная…»
Ещё несколько важных слов о Евангельском отрывке, который читался в храмах в минувшее воскресенье — от ректора КДАиС архиепископа Сильвестра (Стойчева).
***
«Слепота — это невозможность видеть свет, нахождение в темноте. Есть слепота физическая, но есть и слепота духовная, как неспособность увидеть Бога и истину.

В Писании слепота духовная называется ослеплением ума. Чаще всего мы слепнем из-за нашего укоренения во грехах, злобе, неумении любить и прощать.

Что же остаётся делать, если вдруг духовно ослепли, если не видим Света Истинного? То же самое, что делал, братья и сёстры, иерихонский слепец.

Кричать! Кричать нашим внутренним голосом: «Господи Иисусе Христе, помилуй меня грешного»!

Толпа наших помыслов, страстей, греховной памяти будет в ответ кричать нам: «Замолчи», но мы должны ещё громче вопить: «Помилуй меня, Господи»!

И тогда Господь милосердный, услышав нас, узнав, что желаем прозреть, вернёт нам зрение ума, дабы мы, сидящие во тьме и тени смертной, увидели свет и познали Бога истинного, Который есть жизнь наша.
***
Бог всегда исполняет желание человека, когда тот действительно этого хочет. Не просто для того, чтобы показать Своё могущество.

Чудеса Христовы — это ответ на просьбу, и чтобы этот ответ последовал, нужно просьбу произнести».

«Хрест є проханням Бога примиритися з Ним»
Християнство часто сприймають як соціально корисну релігію, яка просто закликає всіх любити одне одного. У такому ключі слова Христа «візьми хрест свій і слідуй за Мною» виглядають хіба що як піднесена метафора.

Однак новомученики та сповідники ХХ століття нагадують, що не заради земного щастя людей Бог зійшов з неба і дав Себе розіп’яти на хресті.
***
«Священномученик Серафим (Чичагов) говорив, що наскільки люди захоплюються величнішою заповіддю Сина Божого про любов одне до одного, настільки ж вони бентежаться через заповідані страждання на землі для свого спасіння.

І справді, невже не можна без страждань?

Бог закликає нас до подвигу не словами, а ділом. Через хрест Господь Ісус Христос явив любов Божу до нас, і через несення свого хреста ми проявляємо свою любов до Бога. Бог через страшні обставини являє любов до нас, щоб ми мали приклад послуху перед Отцем.

Хрест Христовий є проханням Бога примиритися з Ним. Іти до Нього. Але це неможливо з гріхами. Вони — це стіна між Богом і людиною. Примиритися означає відмовитися від гріхів. Це і є хрест.

Хрест — це відмова від пристрастей, які стали дуже близькими серцю та часто рідними. Щоб виявити гріх, милуюча нас десниця посилає скорботи. У цьому суть спокутування гріха.

Спокутування — це не відновлення раю на землі; розп’яття Бога не земне щастя принесло світу. Воно відкрило шлях до Отця. Душа людська віднині допускається до Неба.

Тому все, що відбувається в нашому житті, необхідно винести, щоб слідувати за Христом; у скорботах бути слухняним Богу, як Ісус Христос».

Протоієрей Андрій Гавриленко

Ты держишь меня на руках, Господи

Главный редактор «Отрок UA» архиепископ Обуховский ИОНА:
«Интересно Церковь поет в одном из песнопений праздника Сретения.

От лица праведного Симеона она говорит, что «не я Тебя, Господи, держу на руках, но Ты держишь меня».
Действительно, Симеон хоть и держал в руках Богомладенца Христа, но знал, что Этот Младенец — Тот, Кто сотворил небо и землю, великий Господь, Творец вселенной и Распорядитель судеб человеческих. И что судьба и жизнь самого Симеона в руках Того, Кого он сейчас держит на своих старческих ладонях.

Судьба каждого из нас тоже в руках Господних.

И нам нужно верить Господу так же, как уверовал Симеон, увидев Христа Спасителя, пришедшего с неба.
Когда-то он был за своё неверие вразумлён таким долголетием. И хоть изначально и не веровал пророчеству о рождении Христа от Девы, однако жил, ожидая исполнения этого пророчества — как сказано, «чая утехи Израилевой». И когда увидел всё воочию, то уже совершенно спокойно мог отойти ко Господу.

Будем и мы веровать так же — в то, что Христос, пришедший плотию на землю, искупивший нас от первородного греха, держит нас на Своих ладонях. Что мы — в Его руке, что Он видит нас и заботится о нас.

Будем твёрдо это знать, уповать на Господа, прибегать к Нему, чтобы в конце жизни и мы могли так же, как Симеон, с уверенностью сказать: «Ныне отпущаеши раба Твоего, Владыко, по глаголу Твоему с миром».
***
С праздником Сретения, дорогие наши друзья и читатели!

«Як Ти, Господи, йдеш до цього мерзенного олігарха!»

Сьогоднішня неділя є першою з чотирьох, які готують нас до Великого посту, і на літургії ми чули Євангельське читання про митаря Закхея.

У цьому тексті одразу декілька моментів важливі для нас.

Перш за все він про те, що Господь прийшов урятувати загиблих: «Адже прийде Син Людський відшукати та врятувати загибле» (Лк. 19, 10).
Але водночас він про рішучість і неосуд.

Ми легко можемо уявити, як усе відбувалося.

Закхей був не просто митарем, а начальником над митарями, тобто обіймав дуже статусну посаду в землі Єрихонській. Митарі вже тоді були заможними людьми, власне, як і тепер. Тож тільки уявіть: Христос іде вулицею, навкруги натовп, усі хочуть почути Його, хтось прагне отримати зцілення. Аж раптом якийсь чоловік у розкішному костюмі видирається на дерево — щоб побачити Того, Хто зцілює людей, Хто навчає новим, дивовижним речам.

Усі в шоці. Проте Христос підходить до дерева й каже: «Злізай! Я сьогодні маю бути в тебе вдома». І вони разом в оточенні натовпу прямують до розкішного маєтку, щоб розділити трапезу з такими ж, як Закхей, митарями.

Ясна річ, народ обурюється: «Ми потребуємо зцілення, а Ти, Господи, йдеш не до нас у хібари, а до цього мерзенного олігарха». На що Христос відповідає: «І це син Авраамів. Ви знаєте, хто він і як він живе, і знаєте, що ця людина гине. Я прийшов, щоб урятувати і його також».

Це вкрай важливі слова для нас. Закхей проявив неабияку рішучість, аби на посміховисько всім видертися на дерево, а потім піти до себе додому разом із Христом — мандрівним проповідником, який зовсім не був відомою статусною та впливовою людиною. І до слів Христа він поставився не так, що в одне вухо ввійшло, а крізь інше вийшло. Господь-Серцезнавець бачив, що всі ці кроки Закхей здійснив не через якусь там цікавість, а винятково для того, щоб змінити своє життя, стати іншим.

І дійсно, Закхей промовляє слова: «Господи, я змінюся! Тому, кого скривдив, поверну вчетверо. Я житиму по-іншому». І це була не порожня обіцянка, а слово, дане Всемогутньому Богу.

Як часто, нашим першим порухом душі (якщо, звісно, ми не навчилися тримати свої думки під контролем) буває осуд інших людей. Ми бачимо якісь зовнішні прояви їхнього життя і все одно насмілюємося засуджувати. Але ж нам невідомо, що в людини всередині. Зате ми прекрасно знаємо, що в душі у нас.

І якщо маємо бодай трохи тверезе уявлення про себе, якщо принаймні намагаємося прагнути смирення — адже смирення це не ходити, опустивши голову і склавши на грудях ручки, а завжди пам’ятати про те, що насправді ми собою являємо, — то замість думок про осуд інших у нас має миттєво включатися розум. «Господи, як я можу судити цю людину, коли в мене вчора було те, а позавчора інше… А що в мене було у школі, а що я витворяв в інституті! Я сам у тисячу разів грішніший, тому що знаю кожну деталь своєї ганебної біографії. Як я можу засуджувати інших?»
***
Євангеліє постійно нагадує нам про те, що не варто дивитися на когось або помічати чужі гріхи. Ми маємо слідкувати тільки за собою. Про це зокрема чимало разів нагадуватиме нам Церква під час майбутнього Великого посту.

Нині ж зичу всім нам постійно тримати в серці цей євангельський уривок, мати таку саму рішучість змінити себе, як у митаря Закхея, а також тверезе, смиренне уявлення про себе, щоб ніколи не засуджувати ближніх.

Головний редактор журналу «Отрок UA» архієпископ Обухівський Іона

«У світі є єдиний засіб, що вбиває гріх»

Розпочнемо робочий тиждень з високої ноти — міркувань про духовну перемогу від священномученика Серафима (Чичагова).

«Віднині ми знаємо, що скорботи та страждання не є загибеллю для душі.

Новомученики зауважують, що життя без скорбот не буває і людей без хреста не буває.

Ми живемо у тлінному світі, де страждання — його складова частина.
Різниця лише в тому, що ти несеш хрест з Христом, щоб перемогти, або несеш хрест самостійно, для відчаю та смерті.

Священномученик Серафим (Чичагов) в одній бесіді говорив: «Візьми хрест свій, — каже Ісус Христос. Адже не сказав Він: створи або зроби собі хрест. Христос також не обрав та не робив Собі Хреста, не збільшував тяжкості його, а добровільно прийняв той, який Йому був визначений наперед Отцем Небесним.

Але які це хрести, що посилаються або даються християнам? Чи схожі вони на Хрест Христовий?

Ні, заслугами Христа ці хрести були видозмінені, полегшені, зменшені, дійсно, їх не потрібно вже нести на плечах своїх та згинатися під їх тяжкістю, а легко носити на своїх грудях».

Якщо не візьмеш свій хрест добровільно, якщо не будеш прагнути перемагати через страждання гріх — сам гріх дасть тобі злий хрест, сам гріх стане для тебе хрестом.

***
У світі є єдиний засіб, що вбиває гріх, — це відмова слухатися гріха, непослух духу злоби через слідування за Христом».

Протоієрей Андрій Гавриленко

«Трудами или смирением?»

19 февраля Церковь почитает память преподобных Варсонофия Великого и Иоанна Пророка, великих подвижников VI века. Их труд «Руководство к духовной жизни», составленный из вопросов и ответов, — буквально учебник практической веры.
Вот маленький отрывок из него.
***
— Каким путём скорее можно достигнуть спасения — трудами или смирением?
— Брат! Истинный труд не может быть без смирения, ибо сам по себе труд суетен и не вменяется ни во что. Писание говорит: Виждь смирение мое и труд мой, и остави вся грехи моя (Пс. 24, 18).

Итак, кто соединяет смирение с трудом, тот скоро достигает цели.

Смирение состоит в том, чтобы ни в каком случае не почитать себя за нечто, во всём отсекать свою волю, повиноваться всем и без смущения переносить то, что постигает нас отвне. Таково истинное смирение, в котором не находит себе места тщеславие.

Смиренномудрый не должен стараться выказывать своё смирение на словах, но довольно для него говорить: «Прости меня» или «Помолись о мне».

Не должно также самому собою вызываться на исполнение низких дел, ибо и то и другое ведёт к тщеславию, препятствует преуспеянию и более делает вреда, нежели пользы. Но когда повелят что-либо, не противоречить, а исполнять с послушанием: вот что приводит к преуспеянию.

Ковточок довоєнного життя📖📚📓
Саме так зараз сприймається наша книжка — збірник надрукованих в «Отрок UA» історій архієпископа Іони (Черепанова).
Ми задумали її ще в 2021-му, рік працювали і в лютому 2022-го підготували до друку. Через початок повномасштабної війни видання тоді не побачило світ.

Зараз попри те, що ціни в поліграфії підскочили в рази, ми вирішили все ж таки видати книжку невеличким накладом — аби морально підтримати тих, хто знає наш журнал, любить Іонинський монастир і скучив за живим пастирським словом владики. Ці декілька десятків примірників так і вийшли з символічною датою: підписано до друку 1 березня 2022 року.

«Храбрый послушник и другие истории Его Высокопреосвященства» — це зворушливі розповіді архієпископа Іони. Про сповнене пригод дитинство, буремну церковну юність, монастирське відродження та щоденну радість життя з Господом.

Книжка складається з трьох розділів: «Шлях до Церкви і в Церкві», «Тонкощі та нюанси духовного життя», «Слово до молоді». Як видно із назв, це не тільки життєві історії, а й духовні поради, практичні міркування, аналіз власних помилок і обмін досвідом.

Видання містить понад 100 кольорових ексклюзивних фотографій, складається з 250 сторінок, має тверду обкладинку та зручну палітурку. Російською мовою.

Через те, що друк цифровий, а не офсетний, ціна — 800 грн.
Примірників небагато, тому замовляйте, не зволікаючи, одним кліком за цим посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfEiC4DE4830EwxNN4MIVCkWWswEdFIGD1RTYHHYeTSosEoxg/viewform

ДО РЕЧІ. Є опція отримати примірник з підписом владики. Для цього поставте, будь ласка, спеціальну позначку, коли замовлятимете книжку.

А в неділю, 25 лютого, об 11:30 в Київському Свято-Троїцькому Іонинському монастирі відбудеться імпровізована презентація та автограф-сесія, де можна буде придбати книжку і відразу отримати авторський підпис архієпископа Іони.

Запрошуємо всіх бажаючих!🫶

P.S.
Це перша книжка в серії «Бібліотека журналу Отрок UA». Наступне видання — збірку ексклюзивних статей сучасного філософа Олександра Філоненка — плануємо видати українською мовою. Слідкуйте за анонсами!

Київ🔊
Запрошуємо всіх)

Київський Свято-Троїцький Іонинський монастир (вул.Тимірязівська, 1), Національний ботанічний сад імені М.М.Гришка

«В эти дни я научилась кричать молитвы. Но только про себя, чтобы не пугать окружающих. "Господи, если Ты есть!.. А я знаю, что Ты есть", — мне даже стыдно вспоминать, что я так молилась…

Тогда, в моём блокадном Мариуполе, Бог послал практически евангельское чудо нашей семье. Два хлеба и целый ящик свежемороженой рыбы. В голодном городе, где сотни тысяч людей просто запаривали каши кипятком, от безысходности грабили склады и оставшиеся продуктовые магазины, делились последним печеньем, пили воду из известнякового родника и не видели хлеба много дней.

Мне всегда нравилась эта история из Евангелия, и я всё представляла, какими же вкусными должны были быть те хлеба и рыба, которыми насытил Христос людей. Сегодня я знаю, что́ это был за вкус».

***
День 24 февраля 2022 года навсегда изменил жизнь каждого из нас.

Мы тепер живём по-другому.
Наши авторы пишут про другое.

Неизменным остаётся только свидетельство о милости Божией и вера в то, что и ад войны Он победит и принесёт нашей Украине избавление.

Первый текст «Отрока» после начала полномасштабной войны был из Мариуполя.

Яна Иванова в те 20 дней в Мариуполе особенно почувствовала, как это — когда Бог рядом с тобой — и написала нам об этом.

Молимся о мире и о людях Украины, которым выпало жить и спасаться в такое страшное время.

Можете ли вы себе представить, что подвижник, аскет, старец — в нашем привычном сейчас представлении — обернулся бы на стоящего рядом чиновника и подумал: «Как хорошо, что я лучше этого человека!..»?

Почему люди верующие и набожные могут «офарисеиться», отчего это происходит и как этого избежать — слово наместника Киевского Свято-Троицкого Ионинского монастыря, главного редактора журнала «Отрок UA» архиепископа Обуховского Ионы в Неделю о мытаре и фарисее.

Ощущали ли вы себя в волнах Божией любви?
Да и как ощутить эти волны… Делится сокровенным опытом святой старец Софроний (Сахаров):

«Истинная молитва к Богу истинному есть общение с Духом Божиим, Который молится в нас. Он даёт нам знать Бога. Он возводит дух наш в состояние созерцания вечности.

Как сходящая Свыше благодать, молитвенный акт превышает наше земное естество, в силу чего ему противится тленное тело, неспособное к восходу в сферу духа; противится интеллект, бессильный вместить беспредельность, колеблемый сомнениями, отталкивающийся от всего, что превосходит его разумение.

Молитве сопротивляется социальная среда, в которой мы живём, которая организовывает свою жизнь с иными целями, диаметрально противоположными молитве.

Молитву не терпят неприязненные духи.

Но только она, молитва, возрождает тварный мир из его падения, преодолевая его косность и инерцию великим напряжением духа нашего в следовании заветам Христа.
<...>
Иногда мы будем в волнах Божией любви, которую по наивности поймём односторонне, как нашу любовь к Нему.

Со мною так бывало: я не дерзал думать, что беспредельно великий Творец всего может Своим вниманием остановиться на мне, ничтожном и гадком.

И я говорил: «О, если бы было возможно, чтобы Ты любил меня так — как я люблю Тебя… Видишь ли Ты, как сердце моё жаждет Тебя день и ночь? Склонись ко мне, яви мне Твое Лицо, сделай меня таким, каким Ты хочешь видеть созданных Тобою. Таким, какого Ты, Всесвятой, сможешь принять и любить…»

Я не знал, что говорю, я не смел подумать, что это Он Сам молится во мне».

(Из книги «Архимандрит Софроний о молитве»)

Половина накладу «Хороброго послушника» розійшлася за перші 7 днів😻
А ті, хто отримав уже свій примірник, замовляють по другому колу, бо це прекрасний подарунок православним друзям та тим, хто геть втомився від війни.

Ми готували книжку до друку з тим, щоб наших читачів надихнути й підтримати. І дуже промислительно, що вийшла вона тільки через 2 роки. Адже зараз тим більше нам усім потрібна розрада й підтримка.

Ще трохи книжок залишається.
Встигніть замовити. https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfEiC4DE4830EwxNN4MIVCkWWswEdFIGD1RTYHHYeTSosEoxg/viewform