КАРТА

На стінах плями, наче ввігнуті шипи
Всередину кімнати. Дня святого
Прикмети. На поличці: книги й пил, -
Їх не чіпали жодну надто довго.
А сон шкребеться наче кіт - по віям.
Безглуздий сон - як хрещення дітей,
Мовчи про добрий світ сумним повіям
Вони його стрічають кожен день.

А десь неподалеку смерть чекає,
Можливість раю завше ходить поруч.
Розтанув страх і тягне вниз як камінь
Твій сумнів, що Він не прийде на поміч.

Залізо та бетон - як кров та плоть епохи,
І погляд знизу блискотом ножа,
Де вже нема ні янголів, ні Бога,
А тільки розум і його сліпа межа.

— Олексій Варламов

МЕТАРОМАНТИКА

ВІДПОВІДЬ

О, так, я знаю, нам не до лиця
3 мечем в руках і з блискавками гніву,
Військовим кроком, з поглядом ловця
Іти завзято крізь вогонь і зливу.

Ми ж ваша пристань тиха і ясна,
Де кораблями ваші збиті крила...
Не Лев, а Діва наш відвічний знак,
Не гнів, а ніжність наша вічна сила.

Та ледве з ваших ослабілих рук
Сповзає зброя ворогам під ноги,
Спиває ніжність легендарний крук —
Жорстокий демон бою й перемоги.

І рвуться пальці, довгі і стрункі,
Роздерти звички, мов старі котари,
Щоб взяти зброю з вашої руки
І вдарить твердо там, де треба вдарить.

Та тільки меч блискучий і дзвінкий
Відчує знову ваш рішучий дотик,
Нам час розгорне звиклі сторінки:
Любов і пристрасть... Ніжність і турботи.

— Олена Теліга

МЕТАРОМАНТИКА

PОЗКОПКИ ПОЛОВЕЦЬКОГО ПОХОВАННЯ

Pаптовий біль, коли твеpда стpіла бpоню зламала;
До неба ніби полетів, а вдаpився о землю;
Бій, біль, обpяд жалобний, плач жіночий, поховання…

Як хмаpи попливли над насипом pоки.
Віки побігли, мов вовки.
Вовки в сухій тpаві — наpоди.

І вічні війни — гpизуни,
Птахи гніздяться на могилі,
Зітлілий лицаp в глибині
Пpи боці шабля зіpжавіла,
Сідло і згоpнута бpоня.

Таємно в глибині і тихо
В могилах цих живе душа — відтинок бою,
Біль, обpяд,

Політ стpіли, пpобіг коня,
Відтинок швидкості стpибка
І смак пожежі…

Нащадки воpогів pозкопують могилу
Забpати чеpеп і кістки, кеpаміку, шматки металу
В свої міста, свої часи,

А заpазом пеpенести
Шматки життя, фpагменти смеpти,
Пожежі і охоту до війни
І шаблею удаp по голові,

Дух давнього і дикого обpяду…
Як є бажання віднайти собі чуму,
Копайте, науковці, до упаду,
Могил багато в нашому степу.

— ДК

МЕТАРОМАНТИКА™

Найперший

Пам'яті Да Вінчі

Світанок зрить гаряче серце в тілі,
Що сонцем тьму розвіює у млі.
Не боги - звір. Божественне в людині!
Стилетом став двух кольорів судьби!
Незрима путь жадала з тебе слави,
Лиш ти зборов в двобої хижу смерть.
Рука здригнула. І в бою, і знову.
Зродився, келих свій іспивши вщерть!

Не взнавши втоми, загудів Дніпро,
Яри істоптані, й згорівші кручі.
Ти лезом був двосічнив - став пером,
Бахмуту, степу дикого, та Бучі.

Ти кайданам обравши зброю,
За Богом в бій один пішов.
Найкращий. Був лише собою.
Свою пролив за зграю кров.

Один втримав навалу в мертвім лісі
Залізний лицар. Хрещення в землі.
Метал, бетон й гармати. Плоть і кров!
У янголів розгрузки й мозолі.
Історія своїх знайде й запише
Крізь серце, чистим в слові од боїв.
Сьогодні ж ми зустрінемо світанок
З твоїм вогнем, що ти колись узрів.

А завтра - путь. Найдовша в світі путь.
У серці смерть, що ти для нас зборов.
Палахкотить сузір'ями майбуть.
Вогонь новий з зруйнованих оков.

Горять сьогодні нові зорі
Крізь дим снарядів та пожеж.
Ти ж був у вічному полоні
З кісток й набоїв сталих меж.

— Олександр Мєняйлов «Данте»

МЕТАРОМАНТИКА™

Евак

Скоріш перев’язуй, скоріш.
Попри втому.
Навіщо потрібен цей вірш
неживому?
Тримай трохи вище колін,
кричи доку.
Роби щось йому, поки він
з цього боку.
Медик з окопу бігом
через дим.
Скроні пульсують його
позивним.
Тепер закривай йому вічі.
Липень.
Чуються чоловічі
схлипи.
Видихи-вдихи
нутром.
Прийом, у нас тихий.
Прийом.

— Артур Дронь

МЕТАРОМАНТИКА

Дощ усе перетворює на багно, воно множиться і заповнює собою всі поля, посадки, окопи, нори.

Ми спимо, їмо, ховаємося і блукаємо в багні.
Ми багно бойове, живе, але смертельно замучене.
Ми знаємо, як смердить багнюка, як роз’ятрює рани і як липне.
Ми грубо написані вогнем та олією на брудному і хворому полотні.

Багнюка ловить нас і ловить міни, двояко змішуючи добро зі злом.
Висмоктує наші сили, але маткою всмоктує смертельне залізо, скероване на нас.

Можна сказати, що до окопного багна однаково причетні і добре начало, і злий деміург.
З брудної матки бліндажа ми ініціюємося і народжуємося назовні — окопні тварини з тьмяними червоними німбами.
Це щоразу боляче.

І на тлі багна просту­­пають грубі, досі приховані узори, перевернуті косі хрести на бліндажах і лопаторублені лики, що скаляться зі стінок окопів під час кожного удару танка.

Страждання не очищає,
а бруднить з ніг до голови.
Особисто я читаю хлопцям вечорами вірші в темній і мокрій ямі.
Іноді вони слухають.

— Дмитро Шандра

МЕТАРОМАНТИКА