Відео про неймовірно прекрасну весну в Банченах.

Коли дивишся на цю красу, то розумієш, чому вона так сильно не подобається сатані, який намагається зробити все, аби її знищити.

Краса свідчить про Творця, про нашого милосердного Господа, а значить - заважає сатані нищити людей.

Саме тому він хоче заборонити Церкву.

Ще одне відео з Банченського монастиря.

Хрест, храм, зелень, тиша і молитва.

Ось, це і є Україна. Наша Україна.

В Нью-Йорку безхатько пограбував чоловіка, який хотів його прикрити своєю курткою.

Цей епізод є дуже символічним для наших реалій.

Чоловік з курткою – це УПЦ. Адже, протягом багатьох років наші віруючі, священики, єпископи робили все для того, щоб Україна перетворилася на квітучу країну, в якій хотілося б жити. Ми справно платили податки, сумлінно виконували свої обовʼязки на робочих місцях, прагнули миру, молилися за державу, будували храми, прикрашали нашу Неньку...

А безхатько, який пограбував чоловіка з курткою - це ті представники влади, які роками нічого не робили задля того, щоб наша країна була квітучою. Вони жили однією думкою – як би відібрати не тільки куртку, але й гаманець.

Тепер у них думок побільшало - до куртки і гаманця вони хочуть добавити заборону УПЦ.

А потім що? Втекти?

Ми схильні думати, що це зроблено, щоб уникнути емпатії та сили переконання, що дає прямий контакт суддів із обвинуваченим у залі суду. Щоб поставити між журналістом та судом електронний бар'єр із поганим звуком та якістю відео, і тим самим перешкодити громадянину захищати свої права. А також довзолити суду легше і без зайвих докорів совісті приймати несправедливі рішення та порушувати закон.
Це наша думка, а ми повернемося до повідомлення СПЖ із зали суду.

⚠️Адвокат Ступницького розповів суду, що журналіст, який перебуває під вартою, має серйозні проблеми зі здоров'ям, зокрема, страждає на ішемічну хворобу серця, а умови його перебування в СІЗО не відповідають навіть мінімальним нормам.
Наприклад, Ступницький знаходиться у камері, де кількість ув'язнених перевищує кількість ліжок, на яких вони можуть спати. Тому журналісту СПЖ доводиться чекати своєї черги та спати по 4 години на добу та, переважно, у денний час. Це вже позначилося на його фізичному стані, через це він уже кілька разів непритомнів.

Крім того, адвокат зазначив, що факти, висунуті стороною звинувачення щодо Валерія Ступницького, як нібито «кримінальні», просто не можуть бути прийняті як докази його провини. Для цього немає жодної юридичної бази.

❗️Зокрема йому ставлять у провину висловлювання про те, що люди, які захоплюють храми УПЦ – це рейдери. Сторона звинувачення вважає, що слово «рейдер» щодо цих людей розпалює релігійну ворожнечу. І це, незважаючи на те, що українське законодавство використовує це слово щодо незаконних захоплень будівель чи територій, а проти тих, хто відбирає храми УПЦ, відкрито кримінальні справи.

Від себе відзначимо, що за рідкісним винятком ці кримінальні справи не доводяться до кінця і рейдери не отримують належного покарання, а пограбовані громади – справедливості. Але це частина загальної вади та паралічу судової системи України, отруєної корупцією, політичним замовленням та ідеологічними мотивами.

Після виступу адвоката, який наголосив, що у Ступницького троє дітей, і він не переховувався від суду, підозрюваному дали слово через інтернет-зв'язок.
У залі суду встановили звичайний телевізор без додаткового обладнання, яке посилює звук. Через це, коли Валерій Ступницький вийшов на зв'язок, у залі не чути було майже нічого з того, що він говорив. Як ми й припускали.
🔴Голосу правди про релігійне життя в країні не лише затикають рота, арештовуючи журналістів та блокуючи сайт: йому навіть відмовляють у праві на самозахист у суді суто технічними методами. Позбавляють голосу.

Таким чином, Валерій Ступницький, як підсудний, не мав можливості брати участь у засіданні суду, відповідати на звинувачення, вимагати від суду пояснити їх, і так далі, що є незаконним. Не лише незаконним, але ганебним – суд і сторона обвинувачення буквально ізолювали себе від можливості вести рівний діалог і дебати, а суспільство – від можливості побачити дискусію, позиції сторін і реальну картину справи.

У результаті суд відхилив клопотання адвоката і залишив Валерія Ступницького в СІЗО, незважаючи на болючі умови та неадекватність запобіжного заходу стосовно нібито скоєного.

Нагадаємо, Валерія та інших журналістів судять за слово. За статті та сюжети на сайті. Звинувачення проти них будуються на законній журналістській діяльності, яку вони вели роками у правовому полі України.
Але у зв'язку з державною кампанією з лобізму ПЦУ та з дискредитації та дискримінації УПЦ, у зв'язку з спробою заборонити Українську Православну Церкву, законну діяльність журналістів і правозахисників намагаються припинити через акції залякування – такі, як «справа СПЖ».

Англомовна версія https://yangx.top/PersecutionInUkraine/68?single
Російськомовна версія https://yangx.top/PersecutionInUkraine/75

Поряд з Лаврою звучить молитва за всіх узників віри❤️‍🔥🙏☦️

За духовенство, журналістів і правозахисників, які зараз знаходяться в ув'язненні та православних адвокатів🕊

Це представники однієї з християнських церков Китаю піднімають державний прапор над храмом.

Якщо вони відмовляться, то втратять 5 балів соціального кредиту.

Релігійним об'єктам у Китаї присвоюється 100 балів соціального кредиту. Відмова від пропаганди уряду веде до втрати балів. Якщо рахунок впаде нижче 70, влада їх закриє.

Тут варто зазначити, що в прапорі біля церкви нічого поганого немає - в Греції, в Румунії та й в інших країнах мі можемо це побачити.

Однак, є два важливих моменти:

1. Ми це бачимо в православних країнах, тоді як Китай - офіційно атеїстична.

2. Одна справа, коли ти піднімаєш прапор з власного бажання, інша справа - коли тебе примушує це робити влада.

До речі, а в Україні скоро введуть соціальні кредити для церков? Бо таке відчуття, що вони вже є, а ми не в курсі.

⚡СБУ прийшла до протоієрея Миколая Данилевича

За нашою інформацією, сьогодні вранці до протоієрея Миколая Данилевича, який вважається неофіційним спікером УПЦ, прийшли з обшуками працівники СБУ.

Наші джерела розповіли, що цей рейд до отця Миколая пов'язаний з його позицією щодо заборони УПЦ, яку він вчора висловив під час зустрічі з представниками Конференції Церков Європи, серед яких були і представники Фанару.

Отець Миколай повідомив європейцям про те, що УПЦ не згодна з прийняттям закону 8731, який, фактично, покликаний заборонити її діяльність в Україні, а відтак, є відверто дискриминаційним.

Свою заяву отець зробив під час зустрічі Всеукраїнської ради церков з Конференцією Церков Європи, представники якої були з візитом в Україні.

Всеукраїнська рада церков переконувала європейців, що в Україні зі свободою релігії повний порядок, і слова протоієрея Миколая стали холодним душем як для ВСЦіРО так і для КЦЄ.

Адже, влада зараз намагєтся переконати весь світ, що переслідувань християн в Україні немає, і використовував для цього всі інструменти, в тому числі ВСЦіРО.

Якби отец Миколай промовчав, то представники влади змогли б його мовчання виставляти як доказ того, що в Україні ВСІ ЦЕРКВИ виступають за закон 8731. А так, він висловив занепокоєння і зруйнував заплановану ідилію.

Результат - миттєве ПОКАРАННЯ. Логіка проста: в Україні нема гонінь на Церкву, і кожен, хто думає інакше - має бути покараний.

Це просто 1984. Або 1937.

Про обшуки у протоієрея Миколая Данилевича.

LIGA.net пише (https://news.liga.net/ua/politics/news/sbu-pryishla-z-obshukamy-do-protoiiereia-z-kerivnytstva-upts-mp-dzherelo), що за даними свого співрозмовника, Данилевич відомий тим, що був у складі делегації, яка у 2017 році разом з проросійським ексдепутатом Вадимом Новинським вмовляла Вселенського патріарха Варфоломія не давати томос Православній церкві України.

Крім того, як стверджує джерело, Данилевич відзначився підтримкою Росії та виправданням її агресії проти України.

Деталі СБУ має опублікувати згодом.

Тобто, ви розумієте всю абсурдність ситуації? Обшуки за те, що було 7 (сім!!!) років тому!

Іншими словами, в УПЦ ніхто, ні від чого не застрахований.

А СБУ не хоче пригадати, де була більшість українських можновладців 7років тому? Чим займалися, з ким контактували, де вели і мали бізнес, податки в бюджети яких держав платили?

Ні, про це згадувати не будуть. Бо замовлення немає.

Це просто неймовірно. Нема слів.

☦️ЧЕРНЕЧИЙ ПОСТРИГ У КИЇВСЬКИХ ДУХОВНИХ ШКОЛАХ.

Трансляція: https://www.facebook.com/www.kdais.kiev.ua/videos/1139344317253337/

⛔️Навіжені активісти продовжують розпалювати ненависть проти вірян УПЦ та Лаври

⚡️ Протоієрей Миколай Данилевич прокоментував обшуки СБУ:

"12 квітня 2024 року співробітниками СБУ було проведено обшук по місцю мого проживання у Київській області. Мене підозрюють в розпалюванні релігійної ворожнечі і у виправдовуванні та глорифікації російської агресії, які нібито обґрунтовуються моїми публікаціями в Телеграм-каналі проти захоплення храмів УПЦ ще у 2022 році. Найближчим часом буде вирішуватись питання про обрання запобіжного заходу.

Вважаю кримінальне переслідування стосовно мене політичним і пов’язаним із моєю діяльністю у Відділі зовнішніх церковних зв’язків УПЦ.

Будь-які звинувачення щодо моєї нібито протиправної діяльності відкидаю і вважаю їх безпідставними і абсурдними, а з матеріалів врученого повідомлення про підозру не вбачається складу злочину, передбаченого статтями, які мені інкримінують. В той же час хотів би зазначити, що моя патріотична позиція всім відома.

Також наголошую, що згідно з Конституцією України особа вважається невинуватою доки її вину не буде доведено у суді, а підозра це є думка слідчого про те, що особа вчинила злочин, в той же час інформація про проведення обшуку та вручення підозри на інформаційних платформах правоохоронних органів та ЗМІ подається як завершений факт злочину чи протиправних дій.

Окрім того вважаю, що вручення підозри є кроком для подальшого тиску, що б через обрання запобіжного заходу ізолювати мене від виконання своїх обов’язків з міжнародної діяльності та втручанням у діяльність релігійної організації з метою перешкоджання моєї діяльності як представника УПЦ.

Оскільки СБУ на своєму сайті опублікувала деякі фото з обшуку, що на думку моїх адвокатів є процесуальним порушенням, то дозволю собі так само дати публічне пояснення для суспільства опублікованих матеріалів.

Щодо фото читацького квитка в російську історичну бібліотеку на моє ім’я. Так, я був студентом і навчався між 1998 і 2003 роком в духовній академії в москві, і мав як студент читацький квиток в бібліотеку. Це факт моєї біографії, і нічого протизаконного в цьому не вбачається.

Щодо фото страхового (пенсійного) свідоцтва з рф з натяком на те, що нібито в мене є російське громадянство. Немає і ніколи не було в мене російського громадянства, про що вже раніше говорив. 

Я навчався і проживав в росії задовго до війни і, як іноземець, мав відповідну реєстрацію та страховку в цій країні. Так само сьогодні мільйони українців, які як біженці виїхали закордон, зокрема в країни Європи, також оформлюють подібні документи в країнах перебування, залишаючись при цьому громадянами України.

Щодо фото документу з дипломатичної академії рф про проходження короткого курсу англійської мови. Це були звичайні курси англійської мови початкового рівня, які я відвідував і які фізично читалися при згаданому навчальному закладі, і не більше того.

Також ще раз наголошую, що відкриття парафій УПЦ закордоном, про що також згадано на сайті СБУ в негативному ключі, відбувається на виконання рішення Собору УПЦ від 27.05.2022 року, повністю самостійно, незалежно від впливів будь-яких зовнішніх центрів, і є відповіддю нашої Церкви на духовні потреби віруючих, які внаслідок російської агресії виїхали закордон, а тому звинувачення в тому, що нібито це є проросійська мережа парафій чи на цих парафіях розповсюджуються проросійські наративи є неправдою.

Наші віряни потребують своєї рідної Української Православної Церкви закордоном.

Дякую всім вам, дорогі брати і сестри з України і з-закордону, за слова підтримки, які я вже отримую і за ваші молитви. Прошу підтримувати мене вашими молитвами і надалі. Нехай Господь укріпить нас всіх в захисті нашої країни і в єдності та підтримці один одного.

ПРО ВЕЛИКЕ МОВЧАННЯ ЦЕРКВИ. ПОСТ, ЯКИЙ БАГАТЬОМ НЕ СПОДОБАЄТЬСЯ
#суто_субєктивно

Православні, нас спіткала одна думка.
Чи думка-спостереження. Ми тримали її до часу. Чогось чекали. Того, що чекали, не сталося. Настав час поділитися нею.

Все, що буде написане далі, суб'єктивна позиція головного редактора. Яку в цілому у тій чи іншій мірі поділяють брати-журналісти.

Почнемо.
На скріні — сторінка офіційного сайту УПЦ від 12 березня 2024 р. Вона пуста. Ця пустота важлива.
І ось чому.

Вчора ми усі були обурені безпідставним обшуком та абсурдними звинуваченнями СБУ стосовно отця Миколая Данилевича.
Якщо казати про нас, то ми справді були обурені, заряджені, стурбовані, але — не здивовані і не приголомшені. Квартал давно втратив відчуття реальності і якихось меж — чи то закону, чи то моралі, чи здорового глузду.

Отже, жодного шоку, просто констатація нового рівня сваволі. Система йде вразнос і ва-банк. На останні позичені, як то кажуть.

Але ось що цікаво. 👇

Те, що сталося 12 квітня з о. Миколаєм, було дуже важливим для нас. Це була подія, яку не можна ігнорувати, про яку не можна мовчати. Просто за визначенням. І з медійних, і з громадських, і з православних міркувань.

Не кажучи про особисте. Ми знайомі, і свого часу зняли десятки відео, коментарів, програм, у яких доносили позицію УПЦ та о. Миколая безпосередньо.

Отже, ми реагували. Завзято, оперативно, як могли, відклавши інші важливі справи. Повірте, вони є, навантаження величезне.
Але ми зробили 10 публікацій за день з приводу справи о. Миколая, в тому числі великий детальний розбір безглуздого обвинувачення та "доказів" від блазнів СБУ.

Бо для нас тиск на о. Миколая — безумовно атака на всю Церкву.

На правду, на достойну православну людину, яка вела інформаційну та дипломатичну боротьбу на своєму фронті. На одного з нас.

Але варто було нам подумки проговорити оце "на одного з нас", як пам'ять нам дещо нагадала.

Рівно місяць тому, 12 березня СБУ влаштувала облаву на нас, на наших колег зі Спілки Православних Журналістів та отця Сергія Чертиліна, який мав необачність захищати права громад УПЦ.
Минув місяць.

Ані того дня, 12 березня, ані наступного, ані за тиждень ніхто, НІХТО з Митрополії жодного слова не написав про цей кричущий злочин проти свободи слова та своїх братів у Христі. Жодного.
Ані на офіційних ресурсах, ані на особистих сторінках.

Мовчав і отець Миколай. І 12-го, і після.
Щось абстрактне заявив Синод УПЦ аж 10 квітня, процитуємо: "у Заяві наголошено, що архієреї, священники та миряни Української Православної Церкви зазнають кримінальних переслідувань за надуманими підставами".

Спаси Господи, але можна було бути конкретнішими? Чи справді не сталося нічого непересічного?

Коли в один день намагаються залякати, оббрехати і позбавити волі цілі команди журналістів, які роками висвітлювали правду про УПЦ, міжконфесійні відносини та політику стосовно Церкви? Роками давали Церкві голос і захищали її права.

Невже вони, себто ми, не варті навіть вашого слова? Маленького коментаря? Оцінки? Хоча б повідомлення про факт цих подій? Сухої новинки.

Ми ж багатьох знаємо особисто. Але ні. Тиша. Гучне напружене мовчання протягом місяця. Ми ніби прокажені, згадати про яких — значить мати невиліковні проблеми.

Так, ми розуміємо, що когось напряму залякували чи попереджали не захищати нас і не згадувати серйозні люди. Розуміємо і заздалегідь пробачили.

Але, бачить Бог, яка ж це біда для віруючої людини і служителя Господа, для єпископа — настільки віддатися страху юдейському, аби попри очевидно політичне переслідування, лишитися мовчазним. Проковтнути язика. Нам просто шкода кожного, хто знав, але змовчав.

Хай нас простять, але це щось схоже на зраду. Своїм принципам, стосункам, правді. І більше того. Своїм мовчанням ви не тільки зраджуєте тих, хто працював для Церкви і віддавав цій роботі стільки сил і натхнення. Матеріали яких ви роками, сотні, якщо не тисячі, разів брали, спиралися на них, розраховували на них. Ми були своїми. Потрібними.
І раптом нас пресують, а відповідь — тиша. Наші колеги у в'язниці, а у відповідь — публікації про календарні події.

Зрозумійте, ви показуєте гонителям, що вони можуть прийти за кожним. Що ви залякані і розпорошені. Що кожен сам за себе.

Що ви не здатні до колективної оборони і не стоїте брат за брата. Що вас і нас можна їсти по одному.

Ну хай там ми, миряни, журналісти, яких 100 разів затаврували "ватою", "проросійськими" і т.п. різні свідомити, ПЦУшні експерти, та атеїсти київського патріархату.
Ну хай нам грець.
Але як же отець Сергій Чертилін?

Священник. Один з вас. Як можна було про нього змовчати? Людина з окупації виїхала, патріотична наскрізь, жертовна. Ви це знаєте. Там жодних сумнівів.
Як це можливо!?

Простіть нас за дєрзновєніє так казати, але краще хай ми когось ще роздратуємо і будемо ще більшими грішниками, ніж не скажемо ці важливі для порятунку УПЦ речі.
Початок Кінець

Все одно Козацького для вас вже не існує, судячи з вашої поведінки. Від гріха подалі, розуміємо.

Іронія в тому, що обережність, мовчання і нові поступки гонителям не спрацювали. Точніше, спрацювали навпаки, як ми і прогнозували. Погром має бути повним.

І пасивність жертви лише спокушає агресора. Агресор оцінив ваше мовчання. І зробив черговий крок.

Нещодавно влада заблокувала навіть офіційний сайт УПЦ. А вчора СБУ прийшла до одного з найбільш авторитетних і відомих облич офіційної УПЦ. Неможливого більше нема. Недоторканих нема.

"Коли прийшли за комуністами, я мовчав..." і далі по тексту.
І ви знаєте, як ми опинилися там, де ми сьогодні, у цій прикрій ситуації.

Єдиний просвіт у якій — непохитний авторитет Блаженнішого і наш золотий православний український народ. Який ще більше зміцнюється у вірі. Допомагає нам, грішним, стоїть за свої святині, за своїх батюшок, і тримається до кривавих пальців за УПЦ.

Вони і є сіль землі, правдиве золото Церкви.

Дякуємо вам, любі брати й сестри. Дякуємо тим небагатьом сміливим священикам, єпископам, одному депутату і звичайним мирянам, які підтримали нас публічно. І тим, хто висловив підтримку особисто.

Знаємо, що дехто мав за це погрози і неприємності.
Декого змусили забрати свої слова дзвінком з СБУ.
Тим більш солодкий подвиг правди.

Розуміємо, що хтось має велику відповідальність і мовчить, бо зважає на погрози, які можуть стосуватися не тільки його особисто, але його приходу, його єпархії. Не маємо права судити і тим більше засуджувати. Допоможи вам Боже.

Але маємо право вважати це хибною стратегією: прийдуть за кожним. Просто зручніше ламати нас по одному. Для цього і потрібна атмосфера терору і ваше мовчання. Щоб потім у такому ж мовчанні зламати вас.

Наостанок. Раді, шо хоча б за добу офіційний сайт УПЦ відреагував на обшук в підозри о. Миколаю Данилевичу.
Хай це був просто репост особистого допису заступника голови Відділу зовнішніх зв'язків УПЦ на сайті ВЗЦЗ УПЦ. Без власної оцінки. Без заяв архієреїв.
Але хоч щось.

Хух. Сказав.
Головний редактор, великий грішник з великим браком смирення.Усі каміння кидайте тільки в мене.

#суто_субєктивно

Пояснимо, чому ми перепостили цей лонгрід від "Першого Козацького".

Не тому, що у нас є образа на когось із священноначалля.

Не тому, що ми засуджуємо дії священноначалля.

А тому, що ми, як прості люди Церкви, не можемо зрозуміти, чому воно (священноначалля) мовчить?

І справа не тільки в мовчанні з приводу арешту журналістів. Ні, справа в тотальному мовчанні, мовчанні з дуже багатьох питань. Так, до пори до часу, ми мовчали на це мовчання. Бо в Православній Церкві, як і у лікарні, існує принцип – "не нашкодь". Правда, якщо лікар боїться нашкодити хворому, то православний – Церкві.

І кожен мирянин, бачучи мовчання священноначалія, виправдовував його тим, що єпископ відповідає не тільки за себе, що його слова можуть кинути тінь на всіх вірних, що зрештою, від його слів може постраждати Церква. І все це дійсно так. Якби не одне "але".

Але ми живемо в часі, коли Церкву принижують просто так, просто тому, що вона Церква. Тим, хто гонить нашу Неньку - не потрібні причини для гонінь, вони ці причини успішно придумають.

Без нас, без конкретних вчинків чи слів єпископів. Просто тому, що є завдання. Все. І до кожного єпископа, рано чи пізно, прийдуть. Незалежно від того, чи говорить він, чи мовчить.

Так, можна сказати, що в цій ситуації єпископу важче, ніж мирянину. Безумовно. На то він і єпископ.

І якщо хтось із ієрархів підніме свій голос на захист Церкви, на захист віруючих – самій Церкві, і так ненавидимій з боку гонителів, він гірше не зробить. Собі - так. Але не єпархії, не віручим, не Церкві. Гірше просто нема куди.

Приведемо приклад.

Митрополит Феодосій Черкаський не змовчав, і сказав в ООН про переслідування священників та мирян. Церкві стало гірше? Замість закону 8731 приймуть декрет Леніна? Ні.

Проте, в світі почули голос народу Божого, почули голос гонимої Церкви. Так, може й треба змирится і мовчати.

Нам треба мовчати, мирянам і простим священникам.

Тому що говорити мають єпископи. Вони мають стати першими на захист Церкви та Її святинь.

Але, найголовніше, вони мають стати першими на захист своєї ПАСТВИ!

Чому?

Тому що, вони є пастирями. А що Христос говорив про пастирів?

"Я Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці.
А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить. А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці. Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу" (Ів. 10, 11-15).

Власне життя за вівці кладу - ось, хто такий єпископ.

Ми в жодному разі не закликаємо наших дорогих владик "класти за нас життя". Не закликаємо, тому що самі не кладемо. Боїмось. Це факт. Але, все це тільки тому, що в нашій Церкві немає якогось єдинства між всіма.

І це стосується і мирян. Якби єпископи знали, що миряни їх підтримають у випадку гонінь - вони б говорили. А так, вони дивляться на ситуацію з митрополитом Павлом, дивляться, що його приходять підтримувати два десятки віруючих, і розуміють, що те ж саме буде з ними. Для чого тоді говорити? Щоб сісти в тюрьму?

Тому, в цій ситуації винен КОЖЕН з нас. КОЖЕН!

Єдине, що ми просто нагадуємо, що Церква завжди піклувалася про несправедливо засуджених. Прикладів - мільйон. Згадайте, хоча б, святителя Миколая.

І ми маємо бути цією Церквою, яка заступається за тих, хто знедолений. Всі. Разом. Ось тоді ми і станемо єдині.

Для нагадування просто приведемо невеличкий шматочок тексту із безсмертної книги "Архіпелаг ГУЛАГ":

"Всеобщая невиновность порождает и всеобщее бездействие. Может, тебя ещё и не возьмут? Может, обойдётся? А.И. Ладыженский был ведущим преподавателем в школе захолустного Кологрива. В 37–м году на базаре к нему подошёл мужик и от кого–то передал: «Александр Иваныч, уезжай, ты в списках. Но он остался: ведь на мне же вся школа держится, и их собственные дети у меня учатся — как же они могут меня взять?.. (Через несколько дней арестован.)

Не каждому дано, как Ване Левитскому, уже в 14 лет понимать: «Каждый честный человек должен попасть в тюрьму. Сейчас сидит папа, а вырасту я — и меня посадят». (Его посадили двадцати трёх лет.) Большинство коснеет в мерцающей надежде. Раз ты невиновен—то за что же могут тебя брать? Это ошибка! Тебя уже волокут за шиворот, а ты всё заклинаешь про себя: «Это ошибка! Разберутся — выпустят!»

Других сажают повально, это тоже нелепо, но там ещё в каждом случае остаются потёмки: «а может быть этот как раз… ?» А уж ты! — ты–то наверняка невиновен! Ты ещё рассматриваешь Органы как учреждение человечески логичное: разберутся — выпустят.

И зачем тебе тогда бежать?.. И как же можно тебе тогда сопротивляться?.. Ведь ты только ухудшишь своё положение, ты помешаешь разобраться в ошибке. Не то что сопротивляться — ты и по лестнице спускаешься на цыпочках, как велено, чтоб соседи не слышали.

Как потом в лагерях жгло: а что, если бы каждый оперативник, идя ночью арестовывать, не был бы уверен, вернётся ли он живым, и прощался бы со своей семьёй?

Если бы во времена массовых посадок, например в Ленинграде, когда сажали четверть города, люди бы не сидели по своим норкам, млея от ужаса при каждом хлопке парадной двери и шагах на лестнице, — а поняли бы, что терять им уже дальше нечего, и в своих передних бодро бы делали засады по несколько человек с топорами, молотками, кочергами, с чем придётся?

Ведь заранее известно, что эти ночные картузы не с добрыми намерениями идут, — так не ошибёшься, хрястнув по душегубцу. Или тот воронок с одиноким шофёром, оставшийся на улице, — угнать его либо скаты проколоть. Органы быстро бы недосчитались сотрудников и подвижного состава, и, несмотря на всю жажду Сталина, — остановилась бы проклятая машина!
Если бы… если бы… Мы просто заслужили всё дальнейшее".

Висновки робіть самі.