Перший Козацький
Photo
«На фото #Псалтир, по якому вчився читати Тарас #Шевченко церковно-слов‘янською мовою.
Канів, музей Шевченка», - цитує публікацію Анни Бережанки Вінницька Єпархія УПЦ.
«24 травня за новим стилем Православна Церква святкує день пам’яті святих братів – рівноапостольних Кирила і Мефодія, учителів Слов’янських.
Це свято дуже важливе для нас, слов’ян. Воно являється приводом поговорити про той Божественний дар, який ми отримали від святих Кирила і Мефодія, а саме про церковнослов’янську мову.
Головні аргументи такі:
1. Не патріотично. Церковнослов’янська мова – це російська мова. В Українській Церкві богослужіння потрібно звершувати українською мовою.
2. #Мова застаріла і незрозуміла для багатьох людей. Тому потрібно її «осучаснити», замінити більш зрозумілою і сучасною.
Отже, з Божою допомогою розглянемо ці аргументи і спробуємо відповісти на них
Перший аргумент
Слово «вівтар» перекладається з латинської мови як «піднесення» або «піднесений жертовник». Це щось відокремлене від світу, що вже не належить світу, але Богу. Місце, де зустрічається Бог і людина. І людина всередині себе немов би повинна відокремитися від земної юдолі, від звичного життєвого земного світу, щоб вступити на «святу землю» – в спілкування з Богом для власного порятунку. Тому тут важлива саме ця «височина», «відокремленість», «возвишеність», що присутня в православному храмі, який є небом на землі. Храм є, власне кажучи, дверима в духовне Небо. Тому всі предмети в ньому також відокремлені від світу: ікони, кадило, ладан, свічки та ін. Приблизно те ж відбувається і з церковнослов’янською мовою, яка є виключно богослужбовою мовою, вона не вживається в побутовому спілкуванні.
Це немов би наш словесний «ладан», який ми покладаємо в кадильницю наших сердець, здійснюючи моління-кадіння Богу Всевишньому.
Причому твердження, що церковнослов’янська мова є російською мовою, невірне. Церковнослов’янська мова не є ні російською, ні українською мовою. Це спільна для всіх слов’ян мова богослужіння.
Приклад. Іноді при вчиненні певних треб (молебень перед народженням або хірургічною операцією я користуюся досить зручним сербським требником. Молитви в ньому – церковнослов’янською мовою, спільною і для сербів, і для нас. Читаєш – все зрозуміло.
Під час поїздки на Афон ми були присутні на богослужінні в Рильському монастирі Болгарської Православної Церкви. Було зрозуміло кожне слово, бо молитва лунала тією ж церковнослов’янською мовою, що і в наших храмах.
Причому при побутовому спілкуванні з болгарами і сербами ти практично їх не розумієш. А богослужбова мова церковнослов’янська – одна для всіх. Хіба це не чудово? Хіба це не справа Божа? Соборність і об’єднання споріднених братніх народів навколо Христа.
Церковнослов’янська мова є богослужбовою мовою для всіх слов’ян – українців, росіян, білорусів, сербів, болгар, поляків, чехів. Вона – наш духовний скарб. Так чому ми не повинні його зберігати? Тим більше що це нам заповідали святі отці і подвижники благочестя нового часу.
Другий аргумент
Святі отці часто порівнювали Церкву з лікарнею, в якій людина зцілюється від гріхів та хвороб, а також зі школою, в якій людина навчається, розвиває душу і тіло, роблячи з Божою допомогою придатною себе для Царства Небесного, одним словом, вчиться відповідати поняттям «образ Божий» і «подоба Божа», адже це закладено в ній.
#Церква – це училище для душі.
Можна іноді чути твердження: Я не ходжу до церкви, тому що не розумію, про що там йде мова.
Це, звичайно, просто відмовка, щоб не ходити в храм.
Коли йдеш в школу і не розумієш таблицю Менделєєва або таблицю множення, ти ж не кажеш: «Давайте скасуємо таблицю множення, я її не розумію», а вчиш її.
А коли тобі хочеться купити комп’ютер, ти не заявляєш: «Я не буду купувати його, тому що не розбираюся в ньому». Ні. Ти йдеш, вчишся, читаєш інструкції, посилено займаєшся, витрачаєш час і власні сили.
Канів, музей Шевченка», - цитує публікацію Анни Бережанки Вінницька Єпархія УПЦ.
«24 травня за новим стилем Православна Церква святкує день пам’яті святих братів – рівноапостольних Кирила і Мефодія, учителів Слов’янських.
Це свято дуже важливе для нас, слов’ян. Воно являється приводом поговорити про той Божественний дар, який ми отримали від святих Кирила і Мефодія, а саме про церковнослов’янську мову.
Головні аргументи такі:
1. Не патріотично. Церковнослов’янська мова – це російська мова. В Українській Церкві богослужіння потрібно звершувати українською мовою.
2. #Мова застаріла і незрозуміла для багатьох людей. Тому потрібно її «осучаснити», замінити більш зрозумілою і сучасною.
Отже, з Божою допомогою розглянемо ці аргументи і спробуємо відповісти на них
Перший аргумент
Слово «вівтар» перекладається з латинської мови як «піднесення» або «піднесений жертовник». Це щось відокремлене від світу, що вже не належить світу, але Богу. Місце, де зустрічається Бог і людина. І людина всередині себе немов би повинна відокремитися від земної юдолі, від звичного життєвого земного світу, щоб вступити на «святу землю» – в спілкування з Богом для власного порятунку. Тому тут важлива саме ця «височина», «відокремленість», «возвишеність», що присутня в православному храмі, який є небом на землі. Храм є, власне кажучи, дверима в духовне Небо. Тому всі предмети в ньому також відокремлені від світу: ікони, кадило, ладан, свічки та ін. Приблизно те ж відбувається і з церковнослов’янською мовою, яка є виключно богослужбовою мовою, вона не вживається в побутовому спілкуванні.
Це немов би наш словесний «ладан», який ми покладаємо в кадильницю наших сердець, здійснюючи моління-кадіння Богу Всевишньому.
Причому твердження, що церковнослов’янська мова є російською мовою, невірне. Церковнослов’янська мова не є ні російською, ні українською мовою. Це спільна для всіх слов’ян мова богослужіння.
Приклад. Іноді при вчиненні певних треб (молебень перед народженням або хірургічною операцією я користуюся досить зручним сербським требником. Молитви в ньому – церковнослов’янською мовою, спільною і для сербів, і для нас. Читаєш – все зрозуміло.
Під час поїздки на Афон ми були присутні на богослужінні в Рильському монастирі Болгарської Православної Церкви. Було зрозуміло кожне слово, бо молитва лунала тією ж церковнослов’янською мовою, що і в наших храмах.
Причому при побутовому спілкуванні з болгарами і сербами ти практично їх не розумієш. А богослужбова мова церковнослов’янська – одна для всіх. Хіба це не чудово? Хіба це не справа Божа? Соборність і об’єднання споріднених братніх народів навколо Христа.
Церковнослов’янська мова є богослужбовою мовою для всіх слов’ян – українців, росіян, білорусів, сербів, болгар, поляків, чехів. Вона – наш духовний скарб. Так чому ми не повинні його зберігати? Тим більше що це нам заповідали святі отці і подвижники благочестя нового часу.
Другий аргумент
Святі отці часто порівнювали Церкву з лікарнею, в якій людина зцілюється від гріхів та хвороб, а також зі школою, в якій людина навчається, розвиває душу і тіло, роблячи з Божою допомогою придатною себе для Царства Небесного, одним словом, вчиться відповідати поняттям «образ Божий» і «подоба Божа», адже це закладено в ній.
#Церква – це училище для душі.
Можна іноді чути твердження: Я не ходжу до церкви, тому що не розумію, про що там йде мова.
Це, звичайно, просто відмовка, щоб не ходити в храм.
Коли йдеш в школу і не розумієш таблицю Менделєєва або таблицю множення, ти ж не кажеш: «Давайте скасуємо таблицю множення, я її не розумію», а вчиш її.
А коли тобі хочеться купити комп’ютер, ти не заявляєш: «Я не буду купувати його, тому що не розбираюся в ньому». Ні. Ти йдеш, вчишся, читаєш інструкції, посилено займаєшся, витрачаєш час і власні сили.
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
“ПІДТРИМУЙТЕ ЗВ'ЯЗОК З НЕБОМ”: ПРО ВАЖЛИВІСТЬ І НЕОБХІДНІСТЬ ЧИТАННЯ #ПСАЛТИР
“Кожен християнин має читати цю святу книгу. Занурювати душу в атмосферу особливого духовного світу, який переживали багато поколінь людей до нас і будуть після нас. Ці фрази з’єднують нас з тими, хто раніше проголошував їх. І дякуючи цій молитві Господь дарував Свою Милість”.
#Проповідь митрополита Чернівецького і Буковинського Мелетія в середу великого посту після читання третьої частини великого покаянного канону преподобного Андрія Критського.
“Кожен християнин має читати цю святу книгу. Занурювати душу в атмосферу особливого духовного світу, який переживали багато поколінь людей до нас і будуть після нас. Ці фрази з’єднують нас з тими, хто раніше проголошував їх. І дякуючи цій молитві Господь дарував Свою Милість”.
#Проповідь митрополита Чернівецького і Буковинського Мелетія в середу великого посту після читання третьої частини великого покаянного канону преподобного Андрія Критського.