#ШАНС! ЗІБРАНО 100 000 ГРН #ДІТЯМ_ВІЙНИ НА РЕАБІЛІТАЦІЮ ТА ВІДПОЧИНОК
“У серпні на відпочинок та реабілітацію оздоровчий табір "ШАНС" прийняв безкоштовно 75 дітей! Здебільшого це діти із родин внутрішніх переселенців, які знайшли прихисток від війни на Хмельниччині, а також діти з багатодітних та малозабезпечених сімей”, - повідомив БФ Фавор.

“Всі вони матимуть змогу поринути у справжнє радісне дитинство, насолодитися мальовничою природою Бакоти та спілкуванням з однолітками.

Протягом двох тижнів з дітками будуть працювати професійні психологи, завдання яких виявити приховані дитячі страхи та тривоги. Фахівці допоможуть здолати стрес та травми, які спричинила війна.
Для підтримки роботи програми психологічної реабілітації у серпні фонд #ФАВОР перерахував 100 000 грн! Загалом на програму реабілітації цього літа було направлено 200 000 гривень.

#Дякуємо усім, хто долучився до збору коштів та підтримав роботу колективу Дитячий православний табір "Шанс" у цей непростий час. Усім, хто під час війни, зробив дітям справжній подарунок – літній #відпочинок”.

#ДОБРА_СПРАВА #фондфавор #допомогаближньому #любов_перемагає

ФОНД ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УПЦ #МИР_ВАМ ПОДАРУВАВ #ДІТЯМ ВІЙНИ ПЕРЕБУВАННЯ У ЛІТНЬОМУ ТАБОРІ #ШАНС

11 серпня Благодійний фонд Блаженнішого Митрополита Онуфрія «Мир вам» перерахував до дитячого табору «Шанс» 100 000 гривень для оплати відпочинку дітей, чиї родини вимушено покинули свої будинки у зоні бойових дій.

Завдяки турботі Предстоятеля та допомозі небайдужих людей юні українці отримали нагоду відпочити у мальовничому місці під керівництвом православних наставників.

Дитячий табір «Шанс» знаходиться в одному із найкрасивіших місць України – на річці Дністер біля Бакотської затоки у Хмельницькій області. Перша зміна проходила у липні, друга – з 4 по 16 серпня. У першому заїзді в таборі відпочили понад сто дітей, з них 35 – із сімей вимушених переселенців.

Діти не лише насолоджувалися відпочинком, а й проходили психологічну реабілітацію. Програма включала богослужіння, зустрічі зі священиками, консультації досвідчених психологів, спортивні та туристичні заходи на відкритому повітрі, здорове харчування, ігрову психо- й арт-терапію та командні ігри. Також діти вирушили у традиційну одноденну хресну ходу у Бакотський скельний монастир.

ПАМ'ЯТАЄТЕ, ЩО БУЛО 10 РОКІВ ТОМУ? ВТРАЧЕНИЙ #ШАНС_МИРУ

5 вересня 2014 року в Білорусі було підписано перші Мінські угоди. ДЕСЯТЬ РОКІВ ТОМУ.

Лідери сепаратистів, київська влада, росіяни та європейці могли сидіти за одним столом і домовлятися. І навіть домовилися. Уявляєте?

Бунтівний (гібридно окупований, як хочете) Донбас де-факто і де-юре міг знову стати Україною.

Уявіть. Ми не втратили мільйони громадян через нові військові кордони та бойові дії. Не втратили міста, сотні тисяч живих і ненароджених, вони живуть, будують свою країну, в своєму домі, без крові.

УПЦ живе вільно і без переслідувань. Слідство виявляє і карає всіх, хто стріляв, вбивав і залякував на Майдані, з обох боків.

Криму демонструємо переваги жити знову разом не погрозами і ненавистю, а турботою і обіймами, Можливостями, а не карою. Не цькуємо російську та День Перемоги, не намагаємося відкинути і заборонити іншу історичну ідентичність.

По телемарафону на різних каналах обговорюють шляхи єднання, новий кримський референдум, економічні проекти, а не армію-мову-віру та як краще заткнути рота "ваті".

❗Тільки уявіть, якою могла бути Україна, якби підписанти 2014 року дійсно хотіли миру і єдності Українського народу.

Усі підписанти. І з Києва також.

Звісно, легше за все пояснити трагедію лише зовнішнім чинником — агресією Росії, справді, після неї все історичне стає другорядним. Зручно. Патріотично.

Враховуючи, що в Україні офіційно заборонили навіть дискусію про відповідальність нашої влади за політику, яка могла сприяти конфлікту, нічого іншого не залишається — критикуєш сонцелікіх боневтіків, значить "виправдовуєш агресію". Ідеальна схема.

Але люди при пам'яті розуміють, що є речі, які залежали саме від нашої влади. Що війна не була необхідністю. Були кроки, які вели ДО війни, чи ВІД неї.
І вони були зроблені. І ними, і нами.
Саме такими, якими ми їх бачили.
Від блокади ЛДНР до фіксації шляху до НАТО в Конституції.

Попри злочини Росії, попри несподіваність агресії, хто готовий сказати, що ці дії не вплинули на її рішення про агресію?

Проте точно є ті, хто вважає, що воно того вартувало. Що ці кроки "національної свідомості" дорожче миру. Що все йде за історичним задумом. Що так вони будують "справжню незалежність", "ґартують націю в огні" і дають "фінальний бій віковічному ворогу — імперії".
Як герої.

Вам вирішувати, чи це мудрий і державний шлях. Чи ви обирали його. І яку ціну за нього готові сплатити ви особисто.

Тому лишається лише помріяти про Україну, яка могла бути. Якби її історія після Мінську пішла по мирній гілці ймовірних сценаріїв.

Принаймні у тому, що залежало від нас. Безумний злочин авантюристів Кремля залишиться на їх совісті.