АДВОКАТ ПРО ПРОДОВЖЕННЯ АРЕШТУ МИТРОПОЛИТА ФЕОДОСІЯ

Адвокат Юдін прокоментував неправомірність рішення суду про продовження митрополиту Феодосію міри запобіжного заходу – домашнього арешту.

Відповідно до КПК України, #прокурор був зобов’язаний надати докази на підтвердження доводів обґрунтованості поданого клопотання про продовження арешту.

Як пояснив адвокат, #суд повинен був ухвалювати рішення в залежності від доведеності.

“Якщо подане прокурором клопотання є недоведеним, то чи міг суд задовольнити клопотання повністю? На наше переконання, звісно, це клопотання мало бути залишено без задовільнення”.

Правозахисник прокоментував і слова прокурора про те, що #звернення духовенства Черкащини на підтримку митрополита Феодосія – це #тиск на суд.

“Кожній людині Конституцією України гарантується право на свободу слова... Подібні твердження з боку сторони обвинувачення є маніпулятивними”.

#ЗВЕРНЕННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
до єпископату, духовенства, чернецтва та всіх вірних чад від 25 вересня 2023 року

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!
Всечесні отці! Дорогі браття і сестри!

У час буремних випробувань для українського народу наша Церква, як любляча мати, огортає своєю молитвою та милосердям всіх її чад. І так само, як мати любить всіх своїх дітей, не зважаючи на те, що хтось із них слухає її настанови, а хтось зухвало нехтує материнською турботою, так і Українська Православна Церква ніколи не ділить свою паству залежно від політичних чи суспільних уподобань, а українське суспільство — на тих, хто вірний їй, та тих, хто забув місце свого хрещення, місце хрещення своїх батьків та предків, й хто зараз вважає за можливе хулити Церкву Божу і зневажати пастирів, священницькими руками яких ці люди самі колись були занурені в купіль Хрещення для народження в Життя Вічне.

Церква молиться за всю Українську державу, закликає шанувати її закони, щоденно звершує соціальне і волонтерське служіння для всіх, хто цього потребує, а не лише для тих, хто є прихильним до неї. Адже цього навчає Сам Господь, кажучи: «Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода?» (Мф. 5, 46).

Коли говоримо «Церква», то, звісно, під цим словом розуміємо увесь народ Божий — не лише духовенство та монашество, а й усіх вірян, які разом зі своїми духовними пастирями поділяють тягар випробувань сучасного періоду в бутті українського Православ’я. Цей народ Божий без найменшого жалю намагаються отруїти антицерковною пропагандою, залякуваннями, спокусами. Однак спільні молитви та богослужіння, які єднають навколо православних святинь тисячі вірян нашої Церкви, свідчать, що примусом та наклепами народ Божий неможливо збити з того шляху, який визначають його релігійні переконання. Особливо красномовно це стає зрозумілим, коли бачимо, що храми, які були захоплені, тобто відібрані у вірян Української Православної Церкви, стоять порожніми навіть у великі свята. Зокрема, така ситуація склалася у величних соборах Києво-Печерської Лаври та інших святинях. Святі місця, де щоденно лунала посилена молитва за українську державу, її владу, військо та народ, після так званої зміни конфесійної підлеглості опинилися зачиненими на великі амбарні замки.

«Якщо Бог не збереже місто, то даремно стережуть його вартові» (Пс. 126, 1), — читаємо у богодухновенній книзі Псалтир. Ці слова Біблії у час страждань України від повномасштабної російської агресії викривають злочинні дії ініціаторів церковного розбрату, внаслідок якого, у віками намолених храмах, вперше з часів падіння атеїстичного режиму припинилося звершення Божественної літургії, а також припинились молитви за захисників України, за поранених і полонених воїнів, за спочилих і всіх стражденних, чиї сльози може витерти лише Бог. Натомість наруга, котру вчиняють над храмами люди, які під час насильницького захоплення нещадно трощать двері і вікна, нівечать святі вівтарі та побивають християн, не лише не прикликає Божого благословення, але й кидає виклик Богу. Всім зрозуміло, що наслідки цього виклику так званими активістами спокутуватимуть і ті, хто мовчазною згодою потурає їх безкарності, хто заплющує очі на відверте святотатство, яке нав’язується українському суспільству як норма. Слід назвати речі власними іменами: ініціатори і виконавці церковного рейдерства є відвертими духовними ворогами Української держави, дії яких лише поглиблюють руйнівні наслідки російської агресії. Адже «Бог зневаженим не буває» (Гал. 6, 7).

Не меншою ганьбою, яка викликала шок у християн з різних частин земної кулі, стала ситуація навколо Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, цілковито створена Міністерством культури та інформаційної політики України. Вірян не допускають на територію Нижньої Лаври, щоб помолитися біля нетлінних і чудотворних мощей печерських преподобних отців. Наразі до святині не мають змоги потрапити не лише кияни, але і паломники з інших міст та країн, які в такий скрутний час неодмінно намагаються відвідати Лавру для молитви.

Продовження 👇

Склалась ситуація, за якої лише православні християни виявляються обмеженими у своєму праві звершувати молитовне поклоніння біля шанованих на весь світ святинь, у той час, коли паломництва представників інших конфесій та релігій забезпечуються адміністративним ресурсом.

Також слід зауважити, що віруючі люди ніколи не погодяться з принизливим ставленням до мощей, як до «музейних експонатів», а саме так ці святині були неодноразово названі державними чиновниками. Дії представників Міністерства культури та інформаційної політики України на території Нижньої Лаври вражають правовим та моральним беззаконням щодо монахів Лаври, студентів і викладачів Київських духовних шкіл, а також вірян та паломників. У такій ситуації покладаємо всю надію на Бога, Який ще від часів засновника Лаври — преподобного Антонія Печерського — неодноразово і надзвичайно стримував плани кривдників обителі та охороняв її насельників.

Особливої молитовної підтримки потребують сьогодні архієреї, які зазнають кримінальних переслідувань і примусово обмежені у спілкуванні зі своєю паствою. Як зазначають адвокати, висунуті їм обвинувачування не мають переконливих підтверджень у матеріалах судових справ, а сам процес отримання доказів та судового розгляду супроводжується зухвалим порушенням українського законодавства. Священний Синод Української Православної Церкви вдячний всім, хто у міру своїх сил виявляє допомогу архієреям, яких переслідують. Особлива вдячність Предстоятелям і представникам єпископату Помісних Православних Церков та релігійним діячам з різних країн світу, які засвідчили свою підтримку.

Дорогі брати і сестри! Господь благословив нам жити в час, котрий по-особливому вимагає живої віри, сповненої любові. На тлі масштабних порушень державного законодавства та міжнародних норм щодо прав і свобод людини — вірян Української Православної Церкви — часто постає питання: як православним християнам слід реагувати на ці виклики?
Відповідь нам дав Сам Господь наш Іісус Христос: «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас» (Мф. 5, 44). Довіряючи своє церковне життя Богу, християнину належить «не словом чи язиком, а ділом і правдою» (1 Ін. 3, 18) виявляти любов та доброту до інших в умовах суцільного дефіциту цих якостей. У складні історичні періоди церковної історії християнська любов та доброта у відповідь на всі форми зла змінювали світ і підносили Церкву до нових щаблів її розквіту. Тож і тепер у турботах за майбутнє Церкви кожному з нас слід зосередитися не на галасливому протистоянні з людьми, які вороже до нас налаштовані, а на дієвому свідченні про Христа і Його Церкву, відображаючи у своїх словах та вчинках Самого Бога, Який є Любов.

Нехай Господь Своєю благодаттю благословить Українську державу та її народ життям у мирі, охороняючи від усякого ворога та супостата, бо Йому Єдиному належить благословіння і честь, і слава і держава на віки вічні (Одкр. 5, 13).

Початок Звернення👆

#ЗВЕРНЕННЯ ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УПЦ З НАГОДИ 90-Х РОКОВИН #ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ

Дорогі брати і сестри!
Щороку в четверту суботу листопада ми з вами зі скорботою згадуємо трагічні події 1932-1933 рр., молячись за упокій всіх безвинно померлих українців, які загинули внаслідок голоду, що був штучно створений радянським комуністичним режимом.

Нам всім добре відомо, що голод на початку 30-х років минулого століття не був спричинений ані неврожаєм, ані іншими природніми катаклізмами — #голод був цілеспрямованим знущанням над українським народом з боку більшовицької безбожної влади, яка таким людиноненависницьким чином бажала упокорити людей, кров яких залишилась на руках всіх катів, волаючи до Бога від землі до неба (пор. Бут. 4, 10). Проте і ці жахливі діяння не були достатніми для тоталітарної держави, яка після Голодомору почала активну боротьбу ще й зі Святою Церквою: масові гоніння і переслідування, жорстокі репресії і вбивства духовенства та віруючих — все це назавжди записано на чорних сторінках історії буття нашої рідної України, а тисячі імен тоді ув’язнених і замордованих віруючих — на небесах (пор. Лк. 10, 20).

Пам’ятаючи про жертви 90-річної давнини, ми молимося сьогодні Милостивому Богу зглянутися над нашим багатостраждальним українським народом та не допустити повторення тих страшних подій Голодомору.

Нехай наші сьогоднішні заупокійні молитви будуть сповнені любові до всіх загиблих в ті трагічні часи на території нашої Батьківщини. При цьому не будемо забувати сьогодні в своїх молитвах й про тих наших братів і сестер — громадян України, які через російську військову агресію досі переживають наслідки гуманітарної катастрофи.

Бажаю також всім нам, щоб незважаючи на всю ту ненависть та агресію, які намагаються збентежити сьогодні наші душі, ми зберігали сердечний мир, освячуючи наше життя виконанням заповідей Господніх, особливо вдосконалюючись у діяльній любові до наших ближніх, яка є найголовнішим критерієм впізнаваності християнина в цьому світі (Ін. 13, 35), для якого ми покликані бути світлом (Мф. 5, 14).

Благословення Боже нехай буде зі всіма вами та із нашою Україною!

+ОНУФРІЙ
Митрополит Київський і всієї України
Предстоятель Української Православної Церкви

#ЗВЕРНЕННЯ
БЛАЖЕННІШОГО МИТРОПОЛИТА ОНУФРІЯ
ДО УЧАСНИКІВ II ЗІБРАННЯ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ДУХОВЕНСТВА
УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
(МАЛАГА, ІСПАНІЯ, 23 СІЧНЯ 2024 РОКУ)

Ваше Преосвященство, дорогий владико Веніамін!

Всечесні отці!
Сердечно вітаю всіх вас на цьогорічному Зібранні духовенства Західноєвропейського вікаріатства Української Православної Церкви, організованого для братнього обговорення пастирських питань та викликів, що виникають у справі духовної опіки наших вірян, які проживають закордоном. Оскільки це вже друге зібрання, то сподіваюсь, що вони будуть відбуватися і в подальшому, стаючи традиційними зустрічами українського духовенства в діаспорі.

Українська Православна Церква завжди була і є зі своїм народом як на теренах Богом даної нашої земної Батьківщини, так і за її межами. Мільйони українців, наших братів і сестер, внаслідок війни, розв’язаної російською владою, вимушено опинилися далеко від своїх домівок, проте вони не залишилися без духовної турботи своєї рідної Церкви і найголовнішим підтвердженням цього є кожна церковна громада, в яких ви, дорогі браття, несете своє служіння і перебуваєте поруч із православними українцями, розділяючи із ними їхню радість і підтримуючи їх у моменти скорботи.

В той час, коли безпосередньо в Україні систематично здійснюється тиск на Українську Православну Церкву, відбуваються рейдерські захоплення наших парафій, а вірних дискримінують тільки за їхню приналежність до нашої Церкви, ви розвиваєте і примножуєте українську церковну спільноту на теренах інших країн, засновуючи і організовуючи нові парафії та душпастирські осередки і розвиваючи вже наявні. Кожна закордонна громада — це перш за все місце зустрічі людини з Богом для молитви та участі у Євхаристії, а також і острівець Батьківщини, де українці можуть почути пастирське слово рідною мовою, зберігаючи свою православну і культурну ідентичність.

Сьогодні український православний священник в діаспорі покликаний бути натхненним пастирем і духовним отцем, за яким підуть люди, другом і помічником для своїх парафіян, мудрим адміністратором, сумліннним робітником, і навіть в якійсь мірі дипломатом, щоб вибудовувати добрі стосунки з людьми інших національностей, культур та релігій. Сьогодні кожен із вас своїм життям і власними вчинками виконує дійсно апостольське служіння, стаючи усім для всіх заради спасіння кожного вірного (пор. 1 Кор. 9, 22).

За майже два останні роки вашого служіння в діаспорі ми вже бачимо значні плоди, для здобутку яких ви докладаєте чимало зусиль. Якщо минулого року, коли ви зустрічалися в Мілані, наша Церква мала близько 30 парафій в діаспорі, то сьогодні наших громад вже є більше 80. Приємно, що збільшується кількість священників – робітників на ниві Христовій, а відповідно і парафій.

Сьогодні також прошу вас передати сердечну подяку нашим братам із Православних Помісних Церков та представникам інших християнських конфесій за підтримку та сприяння у наданні приміщень для звершення у них регулярних богослужінь громадами нашої Церкви. Нехай Всещедрий Господь благословить їх за доброту та допомогу!

Дорогі владико Веніамін та отці! Бажаю вам всеукріплюючої допомоги Божої та невичерпного натхнення у вашому відповідальному пастирському служінні! Нехай Пастиреначальник Христос подає всім вам силу у несенні проповіді Євангелія, у трудах на благо Його Святої Церкви та всіх тих людей, яких Він вручив вам у пастирське піклування!

Благословення Господнє нехай перебуває зі всіма вами!

+ Онуфрій
Митрополит Київський і всієї України
Предстоятель Української Православної Церкви