"Будинок, де відбулося богослужіння, раніше належав відомому на Чернігівщині священику - вже спочилому протоієрею Григорію Пилипенку, який протягом всього часу свого священицького служіння зазнавав переслідувань від атеїстичної влади", - зазначили у єпархії.

👊Свято-Троїцький храм у Носівці було рейдерськи захоплено вночі 2 жовтня. Невідомі у військовій формі та клірики ПЦУ зрізали замки та потрапили у храм.

«Парафіянам храму не давали можливості потрапити навіть на територію подвір’я свого храму та звершувати богослужіння хоча б за огорожею.

Виганяючи вірян, вони не соромились вигукувати на адресу жінок нецензурну лайку та застосовувати до них фізичну силу. Кілька парафіян отримали тілесні ушкодження, стосовно чого було відкрито кримінальні провадження та повідомленно представництво Комісара з прав людини при ООН»

АНТИЦЕРКОВНІ АКТИВІСТИ ПРИЙШЛИ ПІД ЛАВРУ

Не обійшлося сьогодні без провокаторів під Лаврою. Один з постійних антицерковних активістів прийшов під кінець богослужіння щоб порозпалювати ненависть проти православних християн.

Верзе якийсь потік хворобливої підсвідомості про патріархів, знімає парафіян УПЦ та щось собі фантазує.

#фортеця_Лавра 26.10.2023

ЯКЩО ПОЛІТИКАМ НЕ БУДУТЬ БОЛІТИ СМЕРТІ ВОЇНІВ, ЯК РОДИЧАМ ВБИТИХ, - МИ НЕ ПОДОЛАЄМО ЦЮ БІДУ

Ті хто буває на похоронних процесіях, особливо після повномасштабного вторгнення, на кладовищах, бачить на скільки вони рясніють українськими прапорами над могилами загиблих захисників. Чи доводилося Вам втрачати на війні прихожан, чи багато прихожан на війні?
Відповідь о. Віктора (Земляного)

Посилання на повне інтервʼю 👉тут

Питання
Відповідь:
-Дуже багато. Я Вам розкажу одну історію, коли до мене прийшла моїх знайомих дитина, її тата похоронили, вона показала мені телефон, де була переписка з татом...

Ввечері пише йому: «Тато, як ти там?», поспілкувались... Він каже, що я йду, ти не переживай, я не буду на зв’язку, але в стільки-то вийду на зв’язок…Він не вийшов вже ввечері на зв’язок… Вона пише йому: «тато, я чекаю», «як ти ?»… І ось ця переписка в мене перед очима, емоції дитини, де вона пише: «Тато, таточко, да ти?» - а тата вже немає.

Для мене це трагедія, ми похоронили дуже багато хлопців. В себе на приході, саме наших вірян ми похоронили трьох. В місті багато теж, в Острозі самому приймали участь в похоронах. Якщо політикам не буде боліти так, як цій дитині болить втрата батька, я не знаю чи цю трагедію можна буде здолати.

Найстрашніше, коли смерть приходить в звичку. Я коли хоронив хлопця одного, воїна в Бухареві , я звернувся до громади, там був голова ОТГ. Я просив людей в селі, щоб вони не були байдужими. Я дивлюсь в Рівному в нас, коли привозили перших вбитих воїнів, - площа була заповнена, людей багато, рух перекривали. Зараз не так. Все менше і менше людей. Люди не повинні бути байдужими до цих хлопців.

Це наші люди, це наші хлопці, вони захищають Батьківщину, вони давали присягу. Як ми можемо бути байдужими до них, до їхнього життя там на передовій, до життя їхніх дітей, їхніх жінок.. Ми можемо потім стати байдужими один до одного, до своїх дітей, а потім і самі до себе, стати черствим каменем, який уже ніщо не проб’є. Як попаде в воду, то піде на дно. Ми самі себе вбиваємо таким чином, байдужість – це найстрашніше, що може бути в суспільстві. Для мене - це трагедія.