І я таки знайшов. Цілу статтю. І знову цитую її повністю, бо воно того варте

«Це історія про те, як група мрійників вбила місто, що існувало два з половиною століття, трохи більше ніж за п'ятнадцять років. І, звісно, про ведмедів.

Трейсі

Трейсі Колберн повернулася з роботи ввечері втомлена. Вона вирішила, що, перш ніж звалитися й заснути без задніх ніг, треба погодувати собаку. Тому почала розігрівати м'ясне рагу. Коли собака попросився на вулицю, жінка вирішила випустити його. Але, відчинивши двері, вона виявила на своєму невеликому ґанку трьох ведмедів. Перш ніж Трейсі змогла щось зробити, її пес Кай вибіг на ганок і відразу ж накинувся на найбільшу тварину. Зав'язалася бійка, в якій ведмідь і собака скотилися з ґанку сходами. Дика тварина намагалася вдарити Кая лапою, а той спритно ухилявся і кусав його за зад.

Жінка знала, що зазвичай ведмеді бояться гучного крику, і тому закричала щосили. У звичайній ситуації це, можливо, і допомогло б, але у ведмедя не було альтернативи: ззаду був кусючий пес, а попереду - Трейсі. Тварина кинулася на неї. Трейсі підняла руки, захищаючись, і ведмідь одним потужним ударом пазуристої лапи розкришив їй одну з рук і сильно подряпав бік. Жінка впала в бік дверей, і ті зачинилися за нею, залишивши сам на сам із розлюченим хижаком.

Далі все відбувалося як у сповільненій зйомці, але ось, нарешті, ведмідь тікає в ліс, переслідуваний псом. Кай повернувся, радісно виляючи хвостом, гордий за здійснений ним подвиг. Настрій Трейсі був далеко не радісний. Вона втратила багато крові і безумовно не могла чекати до ранку.

Одна з відмінних рис міста Графтон, у якому розгорталися ці події, полягала в тому, що в ньому не було мобільного зв'язку. Тому жінці залишалося тільки дошкандибати до машини і сісти за кермо. Виїхати їй не вдалося, оскільки автомобіль був оснащений механічною коробкою передач, а її права рука розірвана на шматки. Єдине, що залишалося - тиснути лівою рукою на сигнал, сподіваючись, що хтось, хто проходить або проїжджає повз, помітить її.

Історія Графтона і популяції чорних ведмедів штату Нью-Гемпшир ідуть пліч-о-пліч. Коли сюди наприкінці XVIII століття прийшли перші колоністи, тварини сприйняли цю подію з певним ентузіазмом. Вони з цікавістю спостерігали, як білі мавпи смажать шматки яловичини на вогні, а коли ставали особливо голодні, були не проти поласувати і яловичиною, і самими білими мавпами. Тварини це робили не раз, а люди відповідали насильством, проте ні та, ні інша сторона не вигравала.

Британській короні на Графтон і ведмедів було начхати, натомість не було начхати на податки, які мешканці міста зобов'язані були сплачувати до скарбниці. Тому революцію колоністи зустріли з ентузіазмом, не очікуючи, звісно, що нова влада позбавить їх ведмедів, зате вважаючи, що вже податки точно платити не доведеться.

Їхні очікування не виправдалися, і обурені графтонці стали писати прохання до федеральної влади, зміст яких зводився до двох тез: "ми не хочемо платити податки, тому що нам дуже важко жити" і "ми не будемо платити податки". І не платили. Ба більше, 1781 року тоді незалежний штат Вермонт запросив їх під своє крило, обіцяючи не заїкатися про оподаткування. Городяни з радістю проголосували про від'єднання від Нью-Гемпшира.

Крапку в цьому питанні поставив Джордж Вашингтон, до якого дійшли звістки про те, що коїться. Він заявив, що "призупинить боротьбу зі спільним ворогом [Британською імперією]" і поверне всі свої сили, щоб "зрівняти цей штат із землею". Графтону довелося дати задню, проте бажання не платити податки залишалося особливістю графтонців упродовж усієї історії.

Сусіднє містечко Канаан було практично в тій самій ситуації, що й Графтон. Не сказати, щоб у Канаані дуже любили податки, проте городяни і місцева влада так чи інакше зробили свій вибір. Вони вирішили, що публічна інфраструктура - річ потрібна, і витрачали гроші з міського бюджету на її створення. У Графтоні чинили навпаки. У "огрядний" 1881 рік міські збори проголосували за повне скасування сплати податків резидентами.

Проте все чомусь пішло не тим шляхом, який вони бачили перед собою.

👇👇

У місті до 1930-х років не було ні пожежників, ні пожежної станції, незважаючи на те що графтонці регулярно гинули у вогні. Не було і поліцейської дільниці, і правоохоронцям доводилося проводити допити у себе вдома. І варто зазначити, що всього цього не було саме завдяки волевиявленню графтонців, які із завидною завзятістю голосували проти будь-яких витрат із муніципального бюджету. Нових жителів ззовні відсутність інфраструктури теж не приваблювала.

До 2010 року з'ясувалося, що, виявляється, муніципальний податок у двох поселеннях не надто різниться: власник будинку вартістю 150 тисяч доларів платив 930 доларів на рік у Канаані та 673 долари в Графтоні. Адже, незважаючи на істотно більші витрати на публічну інфраструктуру, канаанське населення було більшим за графтонське і мало в розпорядженні початкову школу, кілька церков, ресторанчиків, банків, магазин подарунків, дві пекарні тощо.

Утопія і "битви бомжів"

Але на початку 2000-х років люди, яким підхід графтонців припав до душі, знайшлися. Це були четверо нових поселенців: Джон Бабіарж, Тім Кондон, Ларрі Пендарвіс і Боб Галл. Усі вони були прихильниками лібертаріанської ідеології, описаної Айн Ренд у романі "Атлант розправив плечі". Усі вони мріяли про суспільство, у якому немає практично жодних регуляцій і податків, усім керує "невидима рука ринку", а індивідуальні спонукання особистості завжди вищі за суспільні. Саме таке суспільство вони збиралися будувати в Графтоні, який був обраний ними з очевидних причин. Це був початок проєкту "Вільне місто".

Якби все пішло, як було заплановано, до поселення ринули б сотні їхніх однодумців, які, - об'єднавши сили шляхом демократичних виборів, - змогли б скасувати купу дурних і непотрібних регуляцій, що поневолюють простих людей (приблизно так описував ініціативу Пендарвіс на одному з лібертаріанських форумів в інтернеті).

Серед невід'ємних прав активіст перераховував можливість мати більше двох непрацюючих автомобілів на своїй приватній території, право влаштовувати азартні ігри, право учнів прогулювати уроки в школі, право перевозити наркотики і займатися інцестом. Лібертаріанець також вимагав дозволити перевезення людських органів, дуелі та, зрештою, "битви безхатченків" - коли два громадянина могли б дати гроші безхатченкам, щоб ті побилися один з одним. І, звичайно ж, канібалізм.

Спочатку місцеві сприйняли новоприбулих позитивно - загалом спосіб мислення в них був спільний: і ті, й інші не любили податки. Однак дуже скоро з'ясувалося, що бурхлива діяльність зі створення в Графтоні осередку лібертаріанської партії припала графтонцям не до смаку, а дикі заяви про канібалізм, дуелі та бійки бездомних ще більше відвернули їх від прибульців. Отримавши жорстку відсіч від городян, зачинателі проекту "Вільного міста" не зневірилися. Вони лише вирішили, що на зустрічі, на яких вони намагалися проштовхувати свою ідеологію, приходили тільки їхні противники. Але ж, напевно, більшість, яка підтримує їхню ініціативу, просто сидить удома і чекає, коли все налагодиться.

Було вирішено залишитися в Графтоні, а не шукати краще місце для проекту. Так у місто, натхнені закликом, який четвірка засновників ініціативи залишила в онлайні, почалося паломництво лібертаріанців. Деякі з них приїжджали з грошима і сім'ями, готові купити будинок і облаштуватися. Але з якоїсь причини більшість із них виявилися самотніми чоловіками без гроша в кишені. Вони осідали на околиці міста, на стоянці трейлерів, у наметах і кабінах своїх будинків на колесах. Серед них, утім, були не тільки лібертаріанці - тут жили і "преппери" (люди, які готуються виживати після апокаліпсису), і комуно-анархісти, і бог знає хто ще.

Всю цю строкату компанію об'єднувала любов до абсолютної свободи і ненависть до держави. Боротьба з регуляціями в Графтоні розгорнулася неабияка - хоча, здавалося б, куди вже далі. Лібертаріанці вимагали визнати їхнє право загаджувати свою власність як і чим їм заманеться, розводити багаття в пожежонебезпечній зоні - знову ж таки, якщо це їхня власність - і взагалі творити все, що душі завгодно.

👇👇👇

До того ж багато хто з них занадився носити зброю напоказ, нервуючи місцевих. Не можна сказати, що в місті можна було когось здивувати пістолетом, рушницею або навіть кулеметом. Однак негласний кодекс графтонця не дозволяв хизуватися нею. Зброя була призначена для утилітарних цілей. Якщо прийде ведмідь, людині потрібно було мати при собі те, чим можна дати відповідь тварині, якщо та буде вести себе агресивно

Лібертаріанці судилися з будь-якого приводу - а приводів було повно. Вони вірили, що все йде більш-менш добре, треба просто домогтися ще більшої свободи, для чого необхідно позбутися останніх регуляцій. Але серед них були й люди, які намагалися напоумити особливо екстремально налаштованих індивідів.

Одним із них був Джон Бабіарж. У перші роки, коли обслуговувати єдиний у місті пожежний автомобіль стало нікому, він став графтонським пожежником. Ба більше, одного разу він приїхав на виклик до одного зі своїх соратників і залив водою багаття, яке той палив у недозволеному місці, незважаючи на посушливу погоду. Це було нечувано, і спільнота анархо-капіталістів почала відчутно тріщати по швах.

У той час як любителі свободи намагалися зліпити з Графтона свою утопію, ведмеді зметикували, що мрії народні справді збулися - тільки для них, а не для людей. Якщо спочатку нові поселенці не помічали їх, то поступово присутність ведмедів ставала все більш помітною. Вони почали копатися в сміттєвих баках і в смітнику трейлерної стоянки, плюндрувати вулики і злизувати жир із грилів, що стоять на задніх дворах будинків. До того ж вони полюбили котів - не гладити, а їсти.

У той час сталася посуха, яка, до речі, позначилася і на ведмедях. Їжі стало мало, а отже, звірі почали ще ретельніше шукати її в людей. Одна лібертаріанка, яка годувала птахів насінням соняшнику, виявила, що ведмедики розоряють годівниці. Одного разу вона побачила ведмедя у своєму дворі - він був дуже худий і виснажений.

Так жінка, яку багато хто згодом знав на прізвисько Пончикова леді, стала виносити ще одне відро зерна і для цих тварин. Але ті дуже швидко розправлялися з ним, і тому незабаром вона стала виставляти два, три, чотири відра. Звірі хотіли їсти, і Пончикова леді не могла їм відмовити. Вона додавала у відра із зерном ще й кілька десятків дешевих пампушок - за що й заслужила прізвисько. Не дивно, що ведмеді стали днювати і ночувати біля годівниць.

Навмисно годували ведмедів і інші лібертаріанці. Коли федеральна Служба охорони рибальських ресурсів і диких тварин США оштрафувала людину на ім'я Чарлі Вандергоу на 20 тисяч доларів за підгодовування звірів, лібертаріанці обурилися.

"Вони не думають про захист звірів, вони існують тільки для того, щоб штрафувати людей, які люблять тварин", - сказав тоді один із них.

Перше, що спало на думку "преперам" та іншим мешканцям наметового містечка, - це встановити біля смітника, куди вони звалювали сміття, плакат "Ведмедям ходити заборонено". Навряд чи ведмеді вміли читати, але чим чорт не жартує. Утім, плакат допоміг підняти дух у таборі. Багато "виживальників" запаслися пістолетами великого калібру і, дивлячись на напис, переконували себе в тому, що це не вони перебувають на території ведмедів, а ведмеді - на їхній землі.

Стрілянина в лісі

Трейсі Колберн стала першою в Графтоні жертвою нападу ведмедя за сто років. У наступні тижні і місяці і корінні графтонці, і жителі "Вільного міста" займалися пошуками винних.

Тим часом місто, структури влади якого лібертаріанці майже повністю позбавили фінансування, занурювалося в безодню хаосу. Почастішали спроби крадіжок зі зломом, а також провезення і вживання наркотиків. Незабаром у Графтоні було скоєно перше за довгий час убивство. Пончикова леді та інші лібертаріанці продовжували підгодовувати ведмедів, і з їхньою популяцією безумовно потрібно було щось робити. Кілька мисливців тоді зібралися і провели нелегальний рейд по барлогах. Але це допомогло ненадовго.

Ведмеді незабаром повернулися, а ось кількість лібертаріанців сильно зменшилася.

👇👇👇👇

Трейсі Колберн, яку врятував Джон Бабіарж, що проїжджав повз, коли почув, як та тиснула здоровою рукою на сигнал, поїхала з міста одразу ж, як загоїлися її рани. Слідом за нею потягнулися інші. Не всі дожили до теперішнього часу. Когось застрелили, спалахнувши в суперечці, хтось згорів у своєму домі, не дочекавшись пожежників із Канаана, а Боб Галль, один із перших поселенців, помер від раку.

Сумна доля спіткала й ексцентричного пастора-лібертаріанця Джона Коннела, який купив за безцінь церкву в методистів. Тривалий час він відмовлявся платити податки на неї - і він міг би це робити з чистою совістю, подавши до Податкового управління США прохання про визнання церкви некомерційною організацією. Однак новий пастор не міг собі цього дозволити, бо вважав, що угоди з органами влади неприпустимі. Приміщення вже майже забрали за борги, але відсутність пожежної служби зіграла поганий жарт: церква згоріла разом із ним за кілька днів до встановленого для нього терміну виселення.

Усе це зіграло свою роль, але ще більше на смерть проєкту "Вільного міста" вплинув новий проєкт "Вільного штату". Якщо раніше Графтон приваблював усіх, хто хотів відчути себе атлантом, що розправив плечі, то тепер завдяки іншим лібертаріанським активістам ним став весь штат Нью-Гемпшир.

Одним із нових місць тяжіння лібертаріанців стало місто Кін, муніципальний податок на нерухомість у якому був утричі вищим, ніж у Графтоні, але тут були бейсбольна команда, тенісні, бейсбольні та дитячі майданчики, історичний колоніальний театр, підстрижені газони та дерева в парках, а також околиця, де розмістили розважальні й освітні заклади, які фінансували з кишені платників податків. Поступово у підсумку Графтон спорожнів»

Епілог або для тих, хто дочитав. Я так розумію, шо в ElPais назвали Ілону відверто йобнутою чи мені так здалося? Зважаючи на історію про ведмедів та наслідки в масштабах одного містечка, аналогії Америки та Графтону, шось мені підказує шо автор вишукано, літературною мовою, публічно назвав ілону їбаньком, який вірить в утопію і якшо залишиться при владі в США, то наслідки можуть бути фатальними для цієї країни

Ну або в мене паранойя і бачу те, чого насправді немає

А ви шо думаєте?

Кінець

P.s - хочеш допомогти контрпропаганді України? - 4441111068433840

PayPal- [email protected]

Патреон -

https://www.patreon.com/fashdonetsk

ВТС -

bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq

🔥 93-тя бригада "Холодний Яр" продовжує набір! 🔥

Хочеш працювати з передовими технологіями та боронити Україну? Долучайся до нашого підрозділу БПЛА «Black Raven» та підрозділу наземних роботизованих систем!

🔹 Відкриті вакансії:
✅ Інженерів,
✅ IT-спеціалістів,
✅ Операторів БПЛА.

⚔️ Чому варто приєднатися до 93-ї ОМБр?
✔️ Досвідчені командири, які цінують життя кожного воїна,
✔️ Регулярні навчання з найкращими інструкторами,
✔️ Сучасне озброєння та використання інноваційних технологій,
✔️ Повне забезпечення – вчасно та в повному обсязі,
✔️ Врахування твого цивільного досвіду та навичок

📢 Твій професіоналізм – це наша сила!
Не зволікай – приєднуйся до легендарної 93-ї бригади Холодний Яр!
Детально: +38 (066) 065 10 21,
bit.ly/3PRgfPh

А ось і підʼїхала величезна відправка для наших воїнів. Хвостовики, носики вони ж ударники, хрестики для гранат ф1. Хто як не ми забезпечимо і наблизимо перемогу!

А якщо і ти хочеш долучитись то все просто реєструйся на ДрукАрмія, або допоможи нам фінансово за посиланням https://druk.army/p/mag, або банка: https://send.monobank.ua/jar/7gVrzuDqxe

Там, де торжествує сірість, до влади завжди приходять чорні.
Стругацькі "Важко бути богом"
🔺️🔺️🔺️🔺️🔺️🔺️🔺️
Важливий #ЗБІР коштів на фронт для пілотів дронів з 5 ОШБ на зброю!
- PayPal: [email protected]
- Monobank: send.monobank.ua/jar/5UWtYEFB1V
- PrivatBank: privat24.ua/send/d0nml
🔻🔻🔻🔻🔻🔻🔻
За донат 500 грн — отримайте кружку від автора: @PetrenkoAndryi

Хули ты жалуешься, быдло???

Мразь, из-за тебя теперь Газпрому яхты не покупать или шо? плати, курица!

Это еще что за шкура?

До речі, канал на Патреон можна підтримати тут https://www.patreon.com/fashdonetsk

Секта йобана

Goebbels' killer. The story of Radio Calais

Preamble. Everyone knows a halfwit like Goebbels. But few know the man in the photo - the one who raped the brains of all German propaganda combined. That's Sefton Delmer, a British citizen.

In March 2010, the auction organisers intended to raise £12,000 for the letter to Delmer. I don't remember exactly how much they sold it for, because that's not the point

The letter itself, addressed to journalist Sefton Delmeru, was written in 1931 - 16 months before the mustachioed half-wit (head of the German National Socialists) became the pharaoh of all Germany (Chancellor) and seized power there.

In the document, which is only one page long, the moustachioed fuckwit expresses his hope for a friendship between the two countries to replace the "war psychosis" that existed in Europe after WWI:

"I believe that the crisis which is now breaking in upon us can only be overcome through close political co-operation between those states which see in the restoration of the natural balance of power in Europe the first prerequisite for the solution of those global world problems from which Britain is also suffering today," Hitler wrote to Delmer.

In 1931, Sefton Delmer worked as a correspondent for the British Daily Express in Berlin. Delmer is also believed to have been the first British journalist to interview an under-artist from Austria. He described the leader of the fuckwits at the time as an ordinary man with overly groomed hair.

Well, now about how he raped that dude Putin still admires today (Goebbels).

At the height of World War II, on 24 October 1942, a German-language radio station went on the air in Western Europe. "Soldier's Radio Calais" broadcast mainly main news while addressing listeners in the familiar and understandable language of Nazi propaganda.

Many soldiers on the Western Front thought they were listening to their native German "Soldier Radio", whose programmes were addressed to the front-line soldiers and therefore had more truth in them.

Only they were wrong. It was an information war waged by the enemy.

On 24 October 1943, an unknown radio transmitter suddenly began to speak in German: "This is Soldiers' Radio Calais. We are transmitting music and the latest news for the front-line soldiers on the Western Front and in Norway. Now listen to some dance music."

There was no shortage of listeners, the topic went to the cunts. "Radio Kale" broadcast jazz, which was forbidden in Nazi Germany, but ... but the Germans thought that for the soldiers who are fighting at the front, as an exception broadcast fun rhythmic music to cheer up, so to say

Listeners liked not only the music, but also the news, which presented the events in a completely different perspective, not as it was done under the leadership of Goebbels.

Moreover, Radio Kahle had its own thing, which Germans could not hear anywhere else: in a purely German tone, as one neighbour to another neighbour, the radio spilled intimate details from the lives of high-ranking military and top functionaries of the National Socialist Party. And what was happening at the front was reported promptly and accurately, which increased the confidence of the front-line soldiers in Radio Kale.

The tone of the radio programmes was deeply patriotic: the German troops were referred to as "ours", the Western allies as "the enemy", the British air raids on German cities were condemned by Radio Calais as a ferocious barbaric terror against civilians and so on. Therefore, it is not surprising that the German population for a long time considered "Soldiers' Radio Calais" to be the official radio station of the Wehrmacht, which broadcasts from France, it is written about it in the report of the SD office in Munich on 16 March 1944.
👇

The population, listeners that is, explained the rather harsh tone and urgency of the messages by the following considerations: "Soldiers at the front cannot be given the same propaganda that is being peddled to the people at the rear. The front-line soldiers must be spoken to more directly, more honestly, and more firmly".

As a result, many Germans switched on Radio Kale not just to listen to jazz, but specifically for the news - to find out what was really going on in the world. Joseph Goebbels could not oppose the truthful reports of Radio Calais Soldier's Radio. He suspected from the beginning that the British secret service was behind the unknown "Soldier Radio". "Of great concern to us this evening was the so-called 'Soldier Radio Calais' - clearly the work of the British. It is very skilful propaganda," he wrote in his diary on 28 November 1943.

And he was right - the British radio station, disguised as a German, daily waged psychological warfare - sowing distrust and rancour towards the leadership of the National Socialist Party. Goebbels with all his apparatus and resources could not change the situation in his favour. Despite the fact that the Germans were severely punished for listening to the broadcasts of "Soldier Radio Kahle", they switched on their receivers to hear what was not in the official German media.

This whole project, the work of the "Soldiers' Radio Calais" English journalist Sefton Delmer, who before the war worked in Germany for several years as a correspondent of the "Daily Express". He spoke excellent German, knew the mentality of the Germans + Delmer realised that direct anti-Hitler propaganda, propaganda head-on, will not give the desired result - to undermine the morale of the German armed forces must be different. He saw only one way of effective propaganda:

"Nazis spit in the soup and shout 'Heil Hitler'."

"Radio Calais" every time began the programme with "Heil Hitler" in order to immediately slip the listeners information that turned them against the dominant German authorities. The grandmaster of "black propaganda", as information warfare professionals still sometimes call Delmer, cleverly mixed "the familiar, the native, the undeniable" with negative information that had a subversive effect.

For example, in the daily news he inserted the remark: "The units that will show high combat effectiveness will be transferred to the Eastern Front. Successes in France are sure death in the sssr." Quite innocuous and reliable internal political reports were diluted with caustic remarks about the party top brass and turned into frank but "fair" criticism of the Nazi regime.

For example: "Party bosses are not obliged to accept refugees in their homes, yet they receive improved food rations and live in good conditions, while the common people live in barracks and slums" (fucking shame!).

Moreover, the news from Soldier Radio was mostly truthful, for it was necessary to gain the trust of the listeners. Delmer prioritised this and taught his subordinates:

"You have to thoughtfully slip the listeners false messages and mix them with truthful information, otherwise all your labour will go for naught

That's why zrada poured out in a river - although the radio station was characterised by an abundance of details from the life of the bosses, the front-line soldiers really liked it. Anecdotes and dirty rumours about prominent personalities of the Nazi Party and high ranks of the Wehrmacht were taken from life, not stupidly made up, which also increased the credibility of the "German" wave.

The radio station in a confidential tone, without swearing or accusations, broadcast conversations about sex, drugs + preface talked about a certain unknown Lieutenant-Captain Manfred Schmidt, who....

is a bad officer.

Who looks good: always clean, uniform with a needle, combed - hair to hair.

Who brings women to the ship, drinks cognac with his subordinates so that they leave him alone and don't interfere with his life.

👇👇

Who is afraid of everything and is a slacker, but is in good standing with his superiors because "his best friend Walter Thomas serves as a senior desk officer to the imperial governor Baldur von Schirach".

Information about the destruction and casualties from the bombing of German cities was as truthful and accurate as possible. "Radio Calais" told how the survivors of the Germans, when they came out of the bomb shelters after the raid of the enemy aircraft, did not recognise the streets of their cities, because the houses had turned into piles of broken bricks. Yes, this seemed to correspond to reality, but the propagandist did not limit himself to reporting facts, he tried to recreate the image of the ruins in the mind of every German, make him. to imagine his family under the rubble.

Moreover, the radio reminded that every soldier was entitled to a leave of 10 to 20 days, if his family was affected by the bombing.

Here, too, was a clever move by the Englishman: the more soldiers took advantage of this right, the greater the demoralising effect on their comrades, according to Delmer's calculations.

"Radio Calais" amazed listeners promptness of information - it seemed to them that special correspondents sit everywhere, hear all the conversations, that "Radio Calais" has its eyes and ears at the front + even in the headquarters of the Fuhrer.

Goebbels noted with displeasure that the German population trusted the "enemy voice" more than the regular programmes of German radio stations. "The ways and methods by which this enemy propaganda is carried out must be recognised as extremely dangerous," the Abwehr (the military intelligence and counter-intelligence service in Nazi Germany) noted in a report in March 1944. "They succeeded not only in attracting the attention of unsophisticated listeners, but also in finding them a deep understanding and gaining their trust."

The Germans made desperate attempts to eliminate the influence of Radio Calais on soldiers. Listening to the broadcasts of the "subversive radio station" was strictly forbidden, and violators were threatened with punishment. "They tried to jam Radio Calais with jamming generators, but this had only a limited effect.

Why? Because Delmer had at his disposal the best medium-wave transmitter, which at that time was unrivalled in Europe. The Nazi leadership had no choice but to watch the British propagandists slip the Germans some calculated and dosed information crap alongside the truth.

And Britain fed the Germans a lot of shit. Among the numerous tales about American miracle weapons, Radio Calais spread false information about "phosphorus shells of unprecedented destructive power, which easily penetrate tank armour and concrete walls". "Radio Calais" repeatedly claimed that "the Americans were supplying the Soviets with their miracle weapons." The defeats of German troops on the Eastern Front were almost directly dependent on the use of these weapons. It was not explicitly stated, but it was implied that in a short time the invincible weapon would be used on all fronts.

Delmer had made a grand discovery in the field of subversive propaganda. He did not need at all a wide circle of correspondents and information agents in various places. In an ancient estate an hour's drive from London, he gathered numerous employees who round the clock collecting and processing information. They looked through German newspapers, interrogated prisoners of war, read the correspondence of captured German soldiers with their relatives back home, eavesdropped on conversations between German prisoners + sometimes used data obtained from British intelligence.

Delmer received information about the destruction in German cities caused by Allied bombing directly from the Royal Air Force. This he explicitly recounted in his memoirs, The Germans and Me. After the bombed planes returned, Mosquito fighter-bombers usually flew along their route and photographed the destruction.

👇👇👇

Delmer would immediately develop the film and his staff would compare the photographs with pre-war plans of the cities.

Also crucial to the British disinformation machine was the German News Agency, the official press agency of Nazi Germany. Delmer and his close associates used a press agency teletype forgotten in London before the outbreak of war by a German journalist. Delmer took news bluntly from a German source, so that Radio Calais kept up with German broadcasting in the speed of publishing up-to-date news.

The selection of staff was important in helping to create the deceptive impression of a real German radio. Radio Calais employed many German prisoners of war and refugees from Germany. Some of them were good at writing texts for radio programmes, others could only speak into the microphone in the purest German and had a pleasant voice. But if they were suitable, there was always a job for them in the editorial office or in the studio.

Employees of Radio Kahle were Otto Jöhn, the first president of the Federal Service for the Protection of the German Constitution, Karl Theodor Guttenberg, a prominent politician of the CSU (Christian Social Union) party in the post-war years.

On 14 April 1945, "Soldier Radio Calais" went silent as suddenly as it had spoken. For a year and a half it poisoned Goebbels' life. The Reich Minister of Public Education and Propaganda had no chance against Delmer, later recognised as a grandmaster of propaganda.

Goebbels eventually committed suicide in the Führer's bunker, never having learnt the name of the man who had opposed and destroyed him in the information war.

Epilogue. "The attempt to induce the Germans to revolt against Hitler by means of arguments and appeals was a waste of energy and power. I was convinced that the Germans would only begin to listen and respond to such things when they realised that the war was lost and that they would be better off betraying Hitler than fighting on. Before this stage was reached, they would have to be deceived. For this purpose a new weapon of psychological warfare was needed," Delton believed.

At the start of World War II, the British tried to apply the principles of propaganda that had worked in WWI. 
The idea was that there were many opponents of the war in Germany - "good Germans". They should be supported and then they would fight the government. This eventually happened when, in 1918, after the revolution, Germany came to parliamentary democracy and the Weimar Republic. The British were clapping each other on the shoulder and saying, "What a good job we're doing

At the beginning of the Second World War they had the same idea: let's find and support "good Germans" and everything will work out again.

Only by 1940 a lot of people in the British government thought it wasn't working. 
The most important thing that the head of the British Ministry of Information at the time, John Reith, calls for: "For seven years Hitler and the Nazi Party have been building a war machine out of them. There is discontent but it has no voice, there is opposition but it has no power. It is the war machine that you have to defeat. In this sense you are fighting the German people - the whole people."

Incidentally, to be more convincing, the radio called Churchill "a flat-footed freak born of an old Jewish drunkard." "No member of the large German community would ever have suspected that British propagandists could so insult their favourite prime minister," Delmer recalled.

👇👇👇👇